Державне регулювання комерційної діяльності

не можуть бути видані, інші моменти. Потім на підставі зазначених

регулятивних норм і з обліком дійсної суспільної небезпеки здійснення без

спеціального дозволу окремих видів діяльності варто було б критично

переглянути охоронні норми, що містяться в Кодексі України про

адміністративні правопорушення і Кримінальний кодекс України. Навряд чи

доцільна наявність кримінальної відповідальності за такі дії, наприклад, як

виготовлення пива, перевезення пасажирів і вантажів, здійснення юридичної

практики, навіть за умови їхнього повторного здійснення протягом року, якщо

вони не були зв'язані з ухилянням від сплати податків чи іншими небезпека

діяннями представляють, що реальну суспільну.

ГЛАВА III. Державне регулювання у сфері монополизму

У відповідності зі статтею 42 Конституції України не допускаються

зловживання монопольним положенням на ринку, неправомірне обмеження

конкуренції і несумлінна конкуренція.

Закон України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної

конкуренції в підприємницькій діяльності"[77] називає три види порушень

антимонопольного законодавства: зловживання монопольним положенням на

ринку, антиконкурентні погоджені дії і дискримінацію підприємців.

Зловживання монопольним положенням на ринку може робити суб'єкт, що

володіє домінуючим положенням, що дає йому можливість чи самостійно разом з

іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару.

Монопольним визнається положення суб'єкта господарювання, частка якого на

ринку визначеного товару перевищує 35% . Рішенням Антимонопольного комітету

України може визнаватися монопольним положення суб'єкта господарювання,

частка якого на ринку визначеного товару менш 35 відсотків.

Відповідно до законодавства України саме по собі володіння суб'єктом

господарювання монопольним положенням не є протиправним. Таким є лише

зловживання домінуванням на ринку.

У відповідності зі ст. 4 Закону України "Про обмеження монополізму..."

зловживаннями монопольним положенням вважаються:

- нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне

положення, чи додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, у

тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- чи обмеження припинення виробництва, а також вилучення зі звертання

товарів, що чи привели можуть привести до чи створення підтримці дефіциту

на ринку або встановлення монопольних цін;

- часткове чи повне відмовлення від чи реалізації закупівлі товару при

відсутності альтернативних джерел чи постачання збуту, що можуть чи

привести привели до чи створення підтримці дефіциту на ринку або

встановленню монопольних цін;

- інші дії, що можуть чи привести привели до створення перешкод доступу

на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктом господарювання;

- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари,

що обмежують права окремих споживачів;

- установлення монопольне високих цін (тарифів, розцінок) на свої

товари, що можуть чи привести привели до порушення прав споживачів;

- установлення монопольне низьких цін (тарифів, розцінок) на свої

товари, що можуть чи привести привели до обмеження конкуренції.

Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є

здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на

ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на

ринку. Це, зокрема, одержання комерсантом прибутку, обумовленого не

ефективністю чи діяльності високою продуктивністю, а неправомірним

використанням їм свого домінуючого положення на ринку, або чи утримання

посилення такого положення за допомогою усунення з ринку конкурентів або

обмеження їхнього доступу на ринок.

Другим видом порушень антимонопольного законодавства є антиконкурентні

погоджені дії, що приводять до дискримінації конкурентів і споживачів і

створюють небезпеку для ефективного функціонування ринкових відносин.

У відповідності зі статтею 5 Закону України "Про обмеження

монополізму..." антіконкурентними погодженими діями визнаються погоджені

дії (угоди), що можуть чи привести привели до:

- установленню (підтримці) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок

(доплат), націнок;

- розділу ринків по територіальному принципі, асортименту товарів,

обсягу їхньої чи реалізації закупівель або по колу чи споживачів по інших

ознаках, що можуть чи привести привели до їх монополізації;

- усунення з чи ринку обмеження доступу на нього продавців, покупців,

інших підприємців.

За змістом цієї норми неправомірними погодженими діями можуть бути

угоди й інші погоджені дії, що можуть чи привести привели до обмеження

конкуренції у виді встановлення монопольних цін, розділу ринків з метою

їхньої монополізації, усуненню з ринку, чи обмеженню доступу на нього

підприємців. Ці правопорушення на відміну від зловживання монопольним

положенням відбуваються не одним обличчям, а двома і більш підприємцями, що

укладаються угоди для досягнення антіконкурентної мети. Заборона здійснення

таких дій спрямований на попередження надмірної монополізації і нарощування

монополістичних явищ для сприяння створенню ринку, де захищені інтереси

споживача.

Третім видом правопорушень є дискримінація суб'єктів господарювання

органами державної влади, місцевого самоврядування й адміністративно-

господарського керування і контролю. Відповідно до пункту 1 статті 6 Закону

"Про обмеження монополізму..." цей вид порушень антимонопольного

законодавства включає ряд різновидів:

- заборона створення нових чи підприємств інших організаційних форм

підприємництва в якій-небудь сфері діяльності, а також встановлення

обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво окремих

видів товарів, що можуть чи привести привели до обмеження конкуренції;

- примус суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни,

міжгалузеві, регіональні й інші об'єднання підприємств, а також до

пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів

визначеному колу споживачів;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що можуть чи

привести привели до монопольного положення на ринку;

- установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в іншій;

- надання окремим суб'єктам господарювання податкових і інших пільг, що

ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших суб'єктів

господарювання, що можуть чи привести привели до монополізації ринку

визначеного товару;

- обмеження прав суб'єктів господарювання на придбання і реалізацію

товарів;

- установлення чи заборон обмежень у відношенні окремих суб'єктів чи

господарювання групи суб'єктів господарювання.

Пункт 2 статті 6 Закону містить спеціальну норму, націлену на

недопущення відтворення адміністративно-командних структур: "Дискримінацією

суб'єктів підприємництва визнається також висновок між органами державної

влади, органами місцевого самоврядування й органами адміністративно-

господарського керування і контролю угод, а також надання цими органами

повноважень фізичним і юридичним особам для здійснення дій, передбачених

пунктом 1 цієї статті".

Вищевказані дії порушують загальну гарантію прав підприємців,

встановлену в статті 12 Закону України "Про підприємництво": "Держава

гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм

підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для

доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних,

природних і інших ресурсів". Виходячи з цього, органи державної влади не

вправі надавати ні однієї з конкуруючих сторін додаткові переваги,

підтримаю або, навпроти, обмежувати кого-небудь з них по будь-яких аспектах

їхньої діяльності (можливості ціноутворення, придбання сировини і

матеріалів, використовуваним ринкам реалізації продукції і т.п.).

Необхідність заборони дискримінації підприємців органами державної

влади, місцевого самоврядування й адміністративно-господарського керування

і контролю обумовлена тим, що при переході до ринку важливого значення

набуває своєчасне виявлення і припинення яких би те ні було зазіхань з боку

державних органів на волю підприємницької діяльності. Практика показує, що

спроби суб'єктів підприємницької діяльності до розширення економічної

самостійності найчастіше одержують відсіч з боку окремих органів влади і

керування. Нерідко воля діяльності, самостійність, права і законні інтереси

підприємців придушуються державними органами як організаційно, так і

економічно[78].

Як випливає з закону, правопорушеннями визнаються діяння (дії і

бездіяльності) органів державної влади, місцевого самоврядування,

адміністративно-господарського керування і контролю, що можуть чи привести

привели до недопущення, істотному чи обмеженню усуненню конкуренції або

обмеженню волі підприємницької діяльності. Такі дії вважаються

неправомірними, оскільки вони створюють що дискримінують чи виняткові умови

для діяльності окремих підприємців.

Одним з важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням

антимонопольного законодавства в підприємницькій діяльності є система

санкцій, застосовуваних за такого роду правопорушення.

Виходячи зі змісту Закону України "Про обмеження монополізму.." за

порушення антимонопольного законодавства можливе застосування мір

адміністративної, цивільно-правової відповідальності, а також двох

специфічних санкцій у виді штрафів, що накладаються Антимонопольним

комітетом, і примусового розділу монопольних утворень (статті 16, 19-22).

РОЗДІЛ III. ІНШІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ГЛАВА I. Штрихове кодування.

Якість продукції як економічна категорія – це сукупність технічних,

експлуатаційних, соціальних і інших властивостей речей, що характеризують

їхню необхідність і корисність для людини.

У господарських договорах на постачання товарів якість може визначатися

як "гарне середнє", чи "високе", чи "відповідне вищим досягненням світової

техніки і найвищих норм". У тих же договорах може бути зазначено, що

покупець здобуває товар, незважаючи на його якість, тобто за принципом

"такий – який" чи "із усіма недоліками". У всякому разі, судити про якість

товару і про тім, купувати його наступного разу чи ні, приходиться

споживачу. Чи рано пізно, але закони ринку витісняють товари низької

якості: люди із середнім статком готові затратити час у пошуках кращого

товару, люди з високими доходами всі частіше згадують японську приказку: "Я

не так багатий, щоб купувати дешеві (тобто неякісні) речі".

Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про

державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і

відповідальності за їхнє дотримання"[79] якість товарів характеризується

такими властивостями, як безпека, новизна, довговічність, надійність,

економічність, ергономічність, естетичність, экологичность і т.п., що у

своїй сукупності додають товарам здатність задовольняти споживача

відповідно до їх призначення.

Вищим критерієм якості товару є його відповідність світовим стандартам.

Більшість продукцій українських виготовлювачів, а також імпортної

продукції, реалізованої нині в нашій країні, цьому критерію не відповідає.

Більш того, значна частина товарів не відповідає ніяким показникам якості,

а багато товарів шкідливі, небезпечні для людей і навколишньої природного

середовища. Про яку якість можна говорити, якщо покупцям України

пропонуються іспанські сардельки і бельгійський м'ясний фарш, терміни

збереження яких у всіх країнах складають, відповідно, не більш 24 і 12

годин[80].

У 70-80-і роки представниками розвитих капіталістичних країн були

проведені великі робота зі створення Гармонізованої системи опису і

кодування товарів (ГС). До початку 1981 року Комітет з Гармонізованої

системи практично завершив роботу, і в червні 1983 року Рада митного

співробітництва, членами якого є більш 100 країн, прийняв проект

Міжнародної Конвенції по ГС і відкрив її для підписання. За станом на

кінець 1987 року Конвенцію чи ратифікували підписали більш 50 країн і ЄЕС,

і з 1 січня 1988 року вона набрала сили.

У ГС включені:

а) номенклатура товарів, розділи якої сформовані за такими критеріями

якості товарів, як їхнє походження, призначення, вид матеріалу, з якого

вони виготовлені, і хімічний склад;

б) основні правила класифікації товарів.

На ГС заснована товарна класифікаційна схема Єдиного митного тарифу

України[81].

Передбачається, що ГС буде застосовуватися країнами, на частку яких

приходиться понад 90% обсягу світової торгівлі.

Асоціацією європейської системи кодування розроблені штрихові коди на

етикетках товарів. Перші дві (чи три) цифри означають код визначеної

країни:

Наступні цифри означають код виготовлювача, код товару, а остання

цифра, є контрольної. Схематично це виглядає так (на прикладі штрихового

коду на упакуванні з 100-процентним виноградним соком угорського

виробництва):

Утім, кодове позначення може виражатися не тринадцятьма, а вісьма (ЕАН-

8) цифрами, однак таке позначення зустрічається рідко.

Код країни позначає країну походження ( виготовлення чи продавця)

товару, код виготовлювача – фірму, що зробила товар, код товару –

найменування товару і деякі його споживчі властивості (розмір, масу, фасон,

сорт, колір і т.д.). Контрольна цифра використовується для перевірки

правильності зчитування попередніх цифр коду сканованою системою.

Код виготовлювача привласнюється відповідною національною асоціацією, а

код товару – самим виробником.

Україна вже стала членом Міжнародної асоціації товарної нумерації ЕАМ

International і одержала код 48(2). У зазначену Асоціацію сьогодні входить

більш 70 країн, якість вироблених товарів для який має не останнє значення.

Багато українських товарів одержали штрихові коди. Першими такими

товарами стали розчинний кава Одеського комбінату харчових концентратів,

коньяк "Десна" Одеського заводу коньячних виробів. Так відповідною реакцією

держави стало видання 29 травня 1996 року Кабінетом Міністрів України

постанови "Про впровадження штрихового кодування товарів"[82], а також

наказ МЗЕЗторгаУкраїни який затвердив Положення про штрихове кодування

товарів[83].

У західних країнах виробники товарів чесно попереджають споживачів про

приналежність продуктів харчування до того чи іншого сорту. Вищий сорт – це

так називані "зелені продукти", що вирощують на землях, де не

використовуються ні хімічні добрива, ні пестициди. Другий клас продуктів

містить помірна їхня кількість. Третій – значна кількість шкідливих

речовин.

У зв'язку з насиченням українського ринку імпортними товарами, якість

яких не завжди можна визначити при покупці, варто дотримувати наступних

правил:

1) не купувати товарів, на етикетках яких чітко й однозначно не

зазначений чи виробник країна, відкіля імпортована товар, чи і те й інше

разом;

2) віддавати перевагу товарам зі штриховим кодом ЕАХ Асоціації

європейської системи кодування, маючи у виді, утім, що і він може бути

підроблений;

3) звертати увагу на термін придатності товару і на інші оцінки, що

стосуються його споживчих властивостей.

В економічно розвитих країнах прийнято піддавати продукцію екологічному

маркіруванню. Наприклад, широко відомими є знаки екологічно чистої

продукції "Блакитний ангел" (ФРН), "Білий лебідь" (Скандинавські країни),

"Экознак" (Японія). Рішення про присвоєння екологічного маркірування

визначеним видам продукції приймаються компетентними органами країн –

членів ЄС на підставі попередньої оцінки екологічності виробів.

Є знаки, що підкреслюють той факт, що виготовлювач виконує вимоги,

спрямовані на збереження озонового шару Землі, чи що виробник постійно

починає зусилля для збереження навколишньої природного середовища.

ГЛАВА II. Стандартизація.

Основним нормативним документом, що регулює питання стандартизації, є в

даний час Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і

сертифікацію"[84]. Відповідно до даного документа основними задачами

стандартизації є, зокрема, забезпечення якості продукції і захист інтересів

споживачів.

Нормативні документи по стандартизації поділяються на:

– державні стандарти України (ДСТУ), до яких прирівнюються міждержавні

стандарти, передбачені угодою про проведення погодженої політики в області

стандартизації, метрології і сертифікації, підписаним у Москві 13 березня

1992 року (ДСТ), а також республіканські стандарти колишньої УРСР (РСТ);

– галузеві (ОСТУ);

– стандарти науково-технічних і інженерних суспільств і союзів (СТОУ);

– технічні умови (ТУУ);

– стандарти підприємств (СТП).

Міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн

застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів. Указом

Президента України було затверджено Положення про Державну міжвідомчу

комісію з питань впровадження в законодавство України норм і стандартів

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12