Державне регулювання комерційної діяльності

межами державної реєстрації опинилися нормативні акти Національного

банку[43] України, що регулюють відносини, суб'єктами яких є юридичні

особи, оскільки державній реєстрації згідно зі ст. 16 Закону "Про банки і

банківську діяльність" підлягають лише ті нормативні акти, що регулюють

відносини з участю фізичних осіб.

Виходячи з того, що багато з прийнятих Національним банком України

нормативних актів мають міжвідомчий характер і є обов'язковими не лише для

всіх фізичних, а й для всіх юридичних осіб (ст. 16 Закону "Про банки та

банківську діяльність"), було б доцільно поширити режим державної

реєстрації, встановлений Указом Президента України від З жовтня 1992 р. та

постановою Кабінету Міністрів України3, на всі акти Національного банку, що

мають міжвідомчий характер. Це дало б змогу, крім усього іншого, привести

деякі акти НБУ у відповідність до вимог, встановлених Єдиною державною

системою діловодства, оскільки такі види документів, як листи, телеграми,

що їх практикує Національний банк України, є узагальненою назвою різних за

змістом документів, що виділяються у зв'язку з особливим способом передачі

тексту[44], але не є нормативними актами відомчого характеру, які можуть

видаватися, зокрема, у вигляді постанови, наказу, інструкції, вказівок

тощо.

Незважаючи на встановлений п. 15 Положення про державну реєстрацію

нормативних актів: "...обов'язок робити посилання на номер і дату державної

реєстрації нормативних актів, що публікуються", деякі засоби масової

інформації цього не роблять, чим дезінформують читачів щодо чинності

опублікованих актів.

Ці та інші упущення в українському законотворенні мають бути враховані

новим парламентом України та іншими суб'єктами нормотворчого процесу, якщо

ми як держава хочемо мати стабільне і добротне законодавство, яке б не лише

виконувало роль регулятора суспільних відносин, а й сприяло недопущенню

правопорушень суб'єктами комерційної діяльності.

ГЛАВА IV. Суб'єкти комерційної діяльності.

Поняття суб'єкта комерційного права обґрунтоване теорією комерційного

права, яка виходить з того, що суб'єктами комерційного права є учасники

комерційних відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи.

Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення

підприємства, також мають визнаватися суб'єктами комерційного права, а не

суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоча їхній правовий

статус потребує детального дослідження.

Суб'єктами комерційного права є:

а) фізичні особи;

б) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і

реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи,

надають послуги;

в) організації – споживачі результатів комерційної діяльності;

г) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в

економіці.

Суб'єкти комерційного права діють або як власники основних засобів

виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як

комерційні суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне

підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване

кооперативом). Управлінські організації – міністерства, відомства – законом

визначені як уповноважені власником (власниками) органи (ст. 33 Закону "Про

власність", ст. 5 Закону "Про підприємства в Україні").

Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності,

закріплених комерційним законодавством. По-перше, ці суб'єкти мають певну

організаційно-правову форму, в якій здійснюється комерційна або

управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як

передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє

суб'єкт комерційного права. Це або одна з форм підприємства, або установа

(наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян,

яке є учасником комерційних відносин).

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та

ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права

визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств,

міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-

правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом

форм, або навіть і не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону). У

цьому разі підприємець керується Законом "Про підприємництво" і своїм

статутом.

Другою ознакою суб'єкта комерційного права є те, що він має юридичне

відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових

коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт комерційного

права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і

учасників. Майно суб'єкта комерційного права відокремлюється і

закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої комерційного право

визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про

створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських

об'єднань) баланс, який відображує вартість майна суб'єкта в цілому,

розрахунковий та інші рахунки в банках.

Правом власності і комерційним законодавством про управління майном

визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може

бути право власності, право повного господарського відання (зокрема щодо

державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств,

інших державних установ і організацій, що перебувають на державному

бюджеті), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі

орендованого майна).

Третьою, суто юридичною, ознакою суб'єкта комерційного права є його

комерційна правосуб'єктність. Суб'єкт комерційного права має засновану на

законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові

права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах.

Правосуб'єктність суб'єкта комерційного права доктринально визначається як

комерційна компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і

набутих у комерційних правовідносинах прав і обов'язків. Суб'єкти

комерційного права (крім підрозділів організацій) є юридичними особами.

Отже, суб'єкти комерційного права – це організації, які на основі

юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції

безпосередньо здійснюють комерційну діяльність і використання її

результатів або управлінську діяльність в економіці.

Комерційне законодавство і право регулює умови створення і діяльності

різних видів суб'єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і правове

становище.

Класифікація суб'єктів комерційного права на види здійснюється згідно

з об'єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає

зміст діяльності або функції суб'єкта, які він виконує в економічній

системі України.

З урахуванням особливостей функцій комерційне законодавство визначає

правове становище таких суб'єктів комерційного права, як:

1) фізичні особи;

2) підприємства та їхні структурні підрозділи;

3) об'єднання підприємств;

4) фінансові та посередницькі інститути;

5) органи державної виконавчої влади в економіці.

Крім того, у кожній з цих груп враховуються особливості правового

становища окремих видів суб'єктів комерційного права.

Підприємства відповідно до їхніх функцій посідають головне місце в

економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств

законодавець кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного

господарства України. Така кваліфікація обумовлена тим, що підприємство є

комерційною організацією, господарюючим суб'єктом. Коротко підприємство

визначається як господарюючий суб'єкт, що створюється для здійснення

господарської діяльності з метою одержання прибутку (тобто комерційної

діяльності), який має необхідні для цього повноваження і реєструється у

визначеному законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну

підприємство в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття компанія

або корпорація.

Суб'єктами комерційної діяльності є також підрозділи підприємств (ст.

7 Закону "Про підприємства в Україні") та інших комерційні організацій.

Вони створюються самими організаціями для певної комерційної діяльності.

Функції і компетенцію таких суб'єктів визначають підприємства у положеннях

про них. Положення затверджують органи управління організацій. Ці суб'єкти

не реєструються як юридичні особи.

Другим видом суб'єктів комерційного права є об'єднання підприємств, що

визначається як комерційна організація, створювана на добровільних засадах

двома і більше підприємствами з метою спільного виконання делегованих

учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом

(договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об'єднаннями згідно

із законодавством є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші

виробничо-господарські комплекси. Об'єднання підприємств створюється лише у

тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Третім видом суб'єктів комерційного права є так звані фінансові і

посередницькі інститути, що відносяться до інфраструктури ринку. Загальна

риса, яка їх об'єднує, – обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна

визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншого

товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування

ринків товарів і капіталів.

Такі акціонерні та інші комерційні товариства здійснюють кредитування

господарюючих суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої

діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви

цих суб'єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні

фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії (товариства), товарні та

фондові біржі, довірчі товариства тощо.

Четвертим видом суб'єктів господарського права є органи державної

виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність в економіці

(органи управління).

Види органів управління – суб'єктів господарського права системно

визначені у Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення

недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"[45]. Це:

- центральні та місцеві органи державної виконавчої влади;

- представницькі органи та органи місцевого самоврядування;

- органи управління громадських організацій;

- асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання

підприємств при виконанні ними функцій управління в межах делегованих їм

повноважень.

Особливими суб'єктами господарського права слід визнати фізичних осіб-

підприємців:

- громадян України;

- іноземці;

- особи без громадянства.

Ці особи мають право здійснювати комерційну діяльність у будь-яких

організаційних формах на їх вибір (ст. 6 Закону "Про підприємництво").

Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої

праці, вона реєструється як приватне підприємство.

Комерційна діяльність фізичної особи може здійснюватися і без

створення юридичної особи (підприємства) шляхом реєстрації індивідуальної

трудової діяльності.

Кожен з видів суб'єктів комерційного права має свої певні завдання.

Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк – кредитну,

розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади –

управлінську діяльність в економіці та ін. Правовою формою, в якій

врегульовані завдання суб'єктів комерційного права, є їхні статутні

комерційно-правові акти – установчі документи (установчий договір і

статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про

міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань статутні акти

врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта

комерційного права (функції щодо органів управління).

Підприємства згідно з законом мають право здійснювати будь-які види

законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної,

комерційної та ін. Всі підприємства є комерційними організаціями, їх

статутними цілями завжди виступає здійснення певної господарської

діяльності з метою одержання прибутку. Прибуток є основним узагальнюючим

показником фінансових результатів комерційної діяльності підприємства (ст.

1, 18 Закону "Про підприємства в Україні", ст. 1 Закону "Про

підприємництво"). Це є майно, яке у визначеному статутом порядку присвоює

власник (власники) підприємства.

Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства належить його

засновникам, які виходять при цьому з своїх комерційних можливостей. Закон

дозволяє вносити до статуту будь-яку кількість видів діяльності, не

забороненої законом.

Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта комерційного

права виступають його права, захист яких гарантує держава. Права суб'єктів

визначаються комерційним законодавством залежно від їхніх видів: права

підприємств, об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів,

органів державної виконавчої влади.

Права суб'єктів можна класифікувати відповідно до їхнього змісту[46].

Засновницькі права ґрунтуються на загальній нормі права власності,

згідно з якою власник "може використовувати майно для здійснення

господарської та іншої, не забороненої законом діяльності" (ст. 4 Закону

"Про власність"). Ця норма деталізована ст. 5, 6 Закону "Про

підприємництво" та ст. 5 Закону "Про підприємства в Україні". Засновницькі

права включають право на вільний вибір засновниками підприємства видів

діяльності, право на вибір організаційно-правової форми підприємства, право

на прийняття рішення про створення підприємства, право змінювати у

встановленому порядку як діяльність, так і форму підприємства. За загальним

правилом, ці та інші засновницькі права належать власнику (власникам).

Права в галузі управління. Підприємства й інші суб'єкти комерційного

права самостійно управляють своєю діяльністю та справами. Порядок

здійснення управління регулюється статутними актами згідно з принципами,

визначеними законодавством. Основним є принцип поєднання прав власника на

господарське використання свого майна з самоуправлінням трудового

колективу. Власник здійснює свої управлінські права як безпосередньо

(кооператив, колективне підприємство), так і через уповноважені ним органи

(державні підприємства, господарські товариства). Власник і уповноважений

ним орган в порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегувати

свої управлінські права органу управління.

До управлінських належать, зокрема, права:

- самостійно визначати структуру підприємства, тобто кількість і склад

його структурних підрозділів, включаючи так звані відособлені підрозділи:

філії, представництва, відділення тощо;

- приймати і змінювати статут, інші установчі документи;

- затверджувати положення про структурні підрозділи;

- формувати органи управління і контролювати їхню діяльність,

призначати посадових осіб, визначати їхні обов'язки тощо.

Склад і юридична природа органів підприємства залежать від того, до

якої власності воно належить. Конкретно це питання визначається статутними

актами. Наприклад, підприємства – суб'єкти права колективної власності

мають вищі керівні та виконавчі органи. Перший – це загальні збори

(наприклад, загальні збори акціонерного товариства) або конференція.

Виконавчі функції в таких підприємствах здійснюють правління. Правління

обирається власниками підприємств на загальних зборах, які визначають і

затверджують у статуті повноваження цього органу. Правління обирає зі свого

складу голову, заступників. Функції голови (заступників) можуть по черзі

виконувати члени правління. Керівники підприємств державної власності

наймаються (призначаються) уповноваженими органами згідно з контрактною

системою.

Управлінські функції і повноваження мають також трудові колективи

державних підприємств (ст. 15 Закону "Про підприємства в Україні").

Реалізуються повноваження трудового колективу згідно з статутом загальними

зборами (конференцією) або виборним органом (рада підприємства, рада

трудового колективу), члени якого обираються зборами (2/3 голосів) терміном

на 2–3 роки.

Майнові права суб'єктів поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні майнові права підприємств, комерційних об'єднань врегульовані

на підставі ст. 20–30, 37 Закону "Про власність". До них можна віднести

права:

- мати на підставі певного речового права (титулу) основні фонди,

обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображається на самостійному

балансі підприємства. Згідно із законами, статутами підприємств та

укладеними угодами майно належить підприємствам, іншим суб'єктам на праві

власності або на праві повного господарського відання. Майно державної

власності закріплюється за державними підприємствами і належить їм на праві

повного господарського відання;

- вести господарську та комерційну діяльність;

- бути у зв'язку з цим позивачем та відповідачем у суді, арбітражному

суді, захищати свої майнові права та інтереси від імені підприємства;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12