Совместные предприятия на примере Киевской области

засновника.

Визначення спільного підприємництва одночасно як : а) форми

міжнародного бізнесу; б) специфічного (нового) суб”єкта міжнародного

бізнесу; в) стратегії входження у зарубіжний ринок; г) різновиду прямого

іноземного інвестування; д) форми господарювання – дозволяє не тільки

визначити його суттєві ознаки, але й позиціонувати СП у системі макро- та

мікроекономічного регулювання.

Спільним підприємствам притаманні такі ознаки: загальний капітал,

спільна господарська діяльність, спільне керування, розподіл прибутків і

ризиків.

СП мають ряд безперечних переваг у порівнянні з іншими формами

економічного співробітництва. Їх діяльність дозволяє комплексно вирішувати

цілий ряд економічних завдань, серед яких можливість одержання передових

технологій та досвіду управління, прискорення створення та випуск нових

видів продукції, економія на капіталовкладеннях, проникнення до ринків

окремих країн та ін. Створення СП часто стає єдиним засобом виходу наших

підприємств на зарубіжний ринок з його жорстким конкурентним середовищем.

Аналіз розвитку спільних підприємств потребує їх систематизації з

виділенням ознак з точки зору організації (спосіб, шлях, форма, місце

реєстрації); структури учасників (безпосередні учасники, країни-учасники);

вкладення у статутний фонд (зміст, якість, спосіб, мета, структура, участь

партнерів); а також сфер, видів та строку діяльності.

В цілому систематизація спільних підприємств, з одного боку,

відображає мотивацію як країн базування та приймаючих країн, так і

безпосередніх партнерів, а з другого – дає змогу поглиблено проаналізувати

процес створення та функціонування СП, методи, інструменти і специфіку їх

регулювання.

Система регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності

включає сукупність принципів, методів, форм та інструментів стимулювання та

обмеження, що реалізується на трьох рівнях – національному, міжнародному та

наднаціональному.

Розділ 2. Організаційно-економічний механізм

діяльності спільних підприємств.

2.1. Соціально-економічні передумови та порядок створення СП.

Спільне підприємство – це одна з форм міжнародного співробітництва,

яка є юридично закріпленою угодою між суб”єктами господарювання різних

країн про створення самостійної організаційної одиниці, у межах якої

партнери домовляються про часткове об”єднання всіх видів ресурсів, спільне

виконання певних видів діяльності та пропорційний розподіл прибутку і

ризику [12, c.6].

Згідно з чинним законодавством, що регулює механізми організації та

функціонування СП, до останніх належать підприємства будь-якої правової

форми, створені відповідно до законодавства України, якщо протягом

календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна

інвестиція не менш як 20% статутного капіталу і водночас не менша від суми,

еквівалентної певній кількості доларів СЩА, а саме:

1) у разі здійснення інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого

майна, прав інтелектуальної власності, прав на здійснення господарської

діяльності для банків та інших кредитно-фінансових закладів – 100 тис. дол.

США;

2) у разі здійснення її в конвертованій валюті, валюті України при

реінвестиціях, цінних паперах тощо для банків та інших кредитно-фінансових

закладів – 1 млн. дол. США, для інших підприємств (організацій) – 500 тис.

дол. США.

Закон України “Про господарські товариства” передбачає можливість

створення українсько-іноземних СП у п”яти правових формах: акціонерне

товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з

додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство.

На масштаби, динаміку та результативність СП впливає сукупність

взаємопов”язаних факторів, серед яких доцільно виділити:

- глобально-економічні (стан розвитку світової економіки, головних

міжнародних факторних ринків, в тому числі ринку інвестицій; стабільність

світової валютної системи; активність страхування міжнародних операцій);

- політико-, ресурсно- та загальноекономічні стосовно тієї чи іншої

країни (стабільність політчного устрою та уряду, загроза стабільності

іззовні, ступінь втручання уряду в економіку, його ставлення до іноземних

інвестицій, дотримання міжнародних угод; наявність природних ресурсів,

демографічна ситуація, географічне положення; темпи економічного росту,

рівень інфляції, конвертованість валюти, стан платіжного балансу,

розвиненість національного ринку капіталів, система оподаткування тощо).

Мотивація створення міжнародних спільних підприємств формується на

макрорівні (через відповідну стратегічну орієнтацію країн базування та

приймаючих країн) та на мікрорівні (мотивація безпосередніх партнерів)[37,

c.9].

Стратегічна орієнтація країн базування та приймаючих країн формується

з урахуванням дії вищезгаданих факторів і, в свою чергу, впливає на

мотивацію безпосередніх партнерів при створенні спільного підприємства.

Для країн базування, традиційно головними серед яких є промислово

розвинуті країни, вирішальним макроекономічним фактором експортної

орієнтації прямого підприємницького капіталу є стан балансу увозу і вивозу

інвестицій. У зв”язку з цим виділяють групи країн: 1) переважно експортери

капіталу (Японія); 2) ті, що зберігають приблизну рівновагу експорту та

імпорту капіталу (ФРН, Франція); 3) нетто-імпортери (США, Ірландія,

Іспанія).

Для приймаючої країни привабливість прямих інвестицій у формі спільних

підприємств зумовлена ось чим:

- імпорт прямих підприємницьких капіталів веде до збільшення

виробничих потужностей та ресурсів; сприяє поширенню передової технології і

управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

- з”являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й

мобілізуються і більш продуктивно використовуються національні ресурси;

- спільні підприємства сприяють розвитку національної науково-

дослідної бази;

- стимулюється конкуренція і пов”язані з цим позитивні явища (підрив

позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що

заміщає як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

- підвищуються попит та ціни на національні (місцеві) фактори

виробництва;

- збільшуються експортні надходження у вигляді податків на діяльність

міжнародних СП;

- в умовах слабкого контролю використання держпозик ризик з місцевих

переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують проблему

самоокупності.

Одночасно слід вказати на стримуючі фактори розвитку іноземної

підприємницької діяльності:

- імпортовані через СП ресурси потребують окупності та отримання

прибутку, який потім репатріюється;

- спільні підприємства залучають ресурси у своїх цілях, які можуть не

збігатися з національними;

- СП як канали передачі технологій часто стають відносно закритими

анклавами у національній економіці, слабо пов”язаними з іншою її частиною,

на яку, проте, падають витрати із забезпечення функціонування анклаву;

- являючи собою форму проникнення на зарубіжний ринок, СП можуть

вступати в угоду з діючою на місцевому ринку олігополією (або ще гірше -

монополією), коли “збивати ціни” не входить до їх завдань. СП можуть також

справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи

фінансові накопичення у місцевій та іноземній валюті;

- суттєві експортні надходження найбільш реальні у сировинних галузях

в той час, коли в обробній промисловості іноземні інвестиції мають

переважно імпортозаміщуючий характер;

- нерегульований розвиток СП може підсилити соціальне розшарування,

маргіналізацію значної частини приймаючих країн та маси споживачів [22,

c.25].

Для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою залучення

іноземних інвестицій розглядається як один із факторів ринкової

трансформації у контексті їх інтеграції у сучасну світогосподарську

систему.

Стратегічна орієнтація при формуванні нормативно-правової бази

створення спільних підприємств на території України виходить з необхідності

активної участі нащої держави в міжнародному поділі праці, спеціалізації та

кооперації, потреби ефективного використання науково-технічного,

виробничого та ресурсного потенціалів.

При цьому створенні СП на території України має такі макроекономічні

цілі:

- орієнтація виробництва на підвищення якості життя, культури

споживання, освоєння нових типів споживчих товарів (вивільнення від

нераціонального імпорту);

- забезпечення науково-технічного прогресу, технологічного оновлення

виробництва, розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих

технологій.

Слід відзначити взаємозв”язок основних цілей. По-перше, залучення

передової закордонної технології, наприклад, сприяє розв”язанню завдання

додаткового виробництва продукції та вивільненню України від імпорту; по-

друге, не байдуже, на якій технологічній основі забезпечується приріст

виробництва споживчих товарів; по-третє, визначені цілі реалізуються, як

правило, в комплексі.

Розрізняють також рівні пріоритетності створення та діяльності СП:

а) подолання залежності України від імпорту;

б) структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої

структури;

в) виробництво товарів широкого вжитку.

Реалізація цілей, що сприяють вивозу капіталу у вигляді СП, має

забезпечити оновлення техніко-технологічнох бази без залучення власних

валютних коштів; використання потенціалу іноземного партнера для

виробництва конкурентоздатної продукції; розширення експорту продукції

використанням торгової марки партнера, його збутової мережі та

техобслуговування за рахунок одержання від іноземного партнера матеріалів,

які не виготовляються чи дефіцитні, комплектуючих виробів, вузлів і

деталей; розподіл з іноземним партнером комерційного ризику, у разі

недосягнення економічних результатів, ринків “ноу-хау”.

У рамках основної цільової орієнтації безпосередні учасники реалізують

свої конкретні інтереси, які залежать від багатьох чинників: типу

підприємства, його виробничого, технологічного, управлінського потенціалу

тощо (табл.4).

Головними мотивами використання СП як стратегії входження в зарубіжний

ринок є зниження капітальних витрат та зниження ризику при створенні нових

потужностей; придбання джерел сировини або нової виробнічої бази;

розширення діючих виробничих потужностей; реалізація переваг нижчої

вартості чинників виробництва; можливість уникнення циклічності або

сезонної нестабільності виробництва; пристосування до процесу скорочення

життєвого циклу продукції; підвищення ефективності існуючого маркетингу;

придбання нових каналів торгівлі; можливість проникнення на конкретний

географічний ринок; вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на

нових ринках; пристосування до країни, що приймає.

Таблиця 4.

Мотивація безпосередніх партнерів [22, с.28].

|1. Виробничо-економічна|Зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні |

| |нових потужностей |

| |Придбання джерел сировини або нової виробничої бази |

| |Розширення діючих виробничих потужностей |

| |Реалізація переваг нижчої вартості чинників |

| |виробництва |

| |Можливість запобігти циклічності або сезонності |

| |виробництва |

| |Пристосування до процесу скорочення |

|2. Маркетингова |2.1. Зростання ефективності існуючого маркетингу |

| |2.2. Придбання нових каналів торгівлі |

| |2.3. Проникнення на конкретний географічний ринок |

| |2.4. Вивчення потреб, набуття управлінського досвіду |

| |на нових ринках та ін. |

| |2.5. Пристосування до умов країни, яка приймає капітал|

|3. Інші мотиви |3.1. Пропагандистські, престижні |

| |3.2. Персональні |

| |3.3. Екологічні |

Очевидною є виробничо-економічна та маркетингова мотивація партнерів.

Не слід ігнорувати й інші, як правило, не декларовані та рідко досліджувані

мотиви – пропагандистські та престижні, характерні як для діяльності за

кордоном великих корпорацій, так і для міжнародного бізнесу в окремих

сферах (туризм, сервіс тощо); персональні, коли СП створюються засновниками

однієї національності або на родинних засадах; екологічні, коли

розв”язується завдання виведення екологічно брудних виробництвю

У свою чергу, фірми країн, що розвиваються, при створенні СП

орієнтуються також на можливість доступу до нових технологій та передових

методів управління, використання збутової мережі партнера й відомих у світі

торгових марок, мобілізацію додаткових фінансових ресурсів тощо.

Слід зазначити, що спільні підприємства використовуються не тільки для

освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою подальшого виходу на ринки

сусідніх країн або цілих регіонів світу.

Більш узагальнений склад цілей іноземного та українського партнерів

при створенні СП, а також структура можливих відхилень в їх досягненні

представлені в додатку 3.

На території України СП може бути створене:

а) шляхом його заснування;

б) у результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю

акцій) у діючому підприємстві без іноземної інвестиції;

в) в результаті придбання юридичною чи фізичною особою України частки

участі у підприємстві із 100%-вою іноземною інвестицією.

Процес заснування СП базується на чинному законодавстві, відбиває

логіку і порядок аналітично-організаційних робіт, що склалися, і включає

кілька стадій (рис.4).

Рис.4. Порядок створення СП [22, с.50].

Вибираючи сферу діяльності, необхідно виходити з того, що СП може

здійснювати будь-яку діяльність, яка відповідає цілям, передбачених

статутом підприємства, і не заборонена законами, що діють на території

України.

Український партнер оцінюється за сукупністю показників:

- рівень якості продукції, що випускається, її порівняння зі світовими

аналогами;

- технічні характеристики обладнання, можливості передачі його частини

в складі внеску до статутного фонду;

- наявність окремо розташованих будівель або споруд, а також вільних

площ у діючих цехах для внеску до статутного фонду;

- професійна підготовка та спеціалізація кадрів, можливості залучення

їх на СП;

- забезпеченість території майбутнього СП транспортними комунікаціями;

- місцезнаходження підприємства відносно постачальників сировини,

напівфабрикатів та комплектуючих виробів, необхідних для функціонування СП.

Пошук іноземного партнера має свої особливості залежно від вихідних

умов українського партнера, який:

1) має досвід роботи з потенційним іноземним партнером, коли СП стає

логічним етапом розвитку взаємодії експортно-імпортної діяльності,

поглиблення науково-технічної або виробничої коперації;

2) має досвід зовнішньоекономічної діяльності з іншими партнерами;

3) не має такого досвіду.

Від цього, зокрема, залежать масштаби та термін виконуваних на цьому

етапі робіт, ступінь залучення посередників і т. ін. Нерідко ініціатива

створення СП належить іноземним фірмам та особам.

Проте завжди доцільно, по-перше, забезпечити багатоваріантність

вибору, а по-друге, проаналізувати можливих партнерів за певною системою

критеріїв. З цією метою можуть бути корисними як прямі показники (розміри

активів, їх динаміка, кількість працюючих, динаміка прибутку), так і

побічні (відношення прибутку до витрат виробництва, рівень продуктивності

праці і т. ін.)[22, c.52].

Важливим критерієм взаємного вибору партнерів є відповідність їх

розмірів.

Після проведення попереднього аналізу встановлюються контакти з

іноземними партнерами та проводяться попередні переговори, результатом яких

є підписання протоколу про наміри, в якому вказуються:

1) Загальний обсяг виробництва, розміри поставок на внутрішній та

зовнішній ринки.

2) Розмір статутного фонду, частки власників в ньому.

3) Співвідношення між власними та позичковими коштами, можливі розміри

кредиту.

4) Загальні вимоги до технологічного устаткування.

5) Наявність кваліфікованої робочої сили в українського партнера і

потреба в іноземному персоналі.

6) Організація продажу та післяпродажного обслуговування.

7) Забезпечення трансферту прибутку іноземного учасника.

8) Джерела наджодження і напрямки використання іноземної валюти.

9) Можливості використання маркетингових структур іноземного партнера.

10) Загальні вимоги до рівня економічної ефективності СП [22, c.53].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13