Совместные предприятия на примере Киевской области

Типовими видами спільного підприємництва є такі:

- ліцензування, коли фірма (ліцензіар) вступає в стосунки з фірмою або

державою (ліцензіат) на закордонному ринку, пропонуючи права на

використання виробничого процесу, товарного знака, патенту, торговельного

секрету в обмін на ліцензійний платіж;

- управління за контрактом, коли фірма надає іноземному партнеру “ноу-

хау” в сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал та його

використання з максимальною орієнтацією на ефективну реалізацію отриманих

управлінських послуг;

- спільне підприємство (СП) являє собою форму співробітництва з

поєднанням зусиль різнонаціональних партнерів в інвестуванні, управлінні,

розподілі доходів та ризиків.

Пряме 100%-ве інвестування маємо тоді, коли вкладається капітал у

створення за кордоном підприємств з повним контролем їх виробничої,

фінансової та маркетингової діяльності [22, c.12].

Найбільш розвиненим видом спільної підприємницької діяльності є спільні

підприємства.

У міжнародній економічній теорії та практиці виділяють такі характерні

особливості СП:

- наявність згоди сторін про довгострокові завдання співробітництва

(виробництво, купівля-продаж, наукові дослідження, обслуговування,

фінансування тощо);

- об”єднання сторонами активів (грошових засобів, обладнання, досвіду

управління тощо);

- оцінка об”єднаних активів як капіталовкладень обох сторін;

- реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління

сторін;

- участь обох сторін у прибутках та збитках відповідно до вкладеного

капіталу [14, c.9].

Таким чином, спільна власність, управління та розподіл прибутків і

ризику – три основні елементи, які відрізняють спільне підприємництво від

інших, менш комплексних форм міжнародного співробітництва.

Спільні підприємства як форма економічних міждержавних відносин

закономірно розвиваються в процесі еволюції світогосподарських зв”язків, що

пояснюється їх перевагами порівняно з іншими видами спільного

підприємництва. Переваги спільних підприємств полягають в тому, що завдяки

їм стабілізується довготривалість угод про спільну діяльність; реалізується

можливість комплексного використання зусиль партнерів при взаємодії в

науково-дослідній, виробничій та збутовій діяльності; об”єднуються найбільш

сильні взаємодоповнюючі елементи продуктивних сил, що належать партнерам,

для досягнення найкращого кінцевого результату; забезпечується контроль з

боку партнерів як за виробничим процесом, так і за процесом матеріально-

технічного забезпечення та реалізації продукції підприємства;

забезпечується спільна відповідальність партнерів за ефективність

діяльності підприємства; зменшується ризик, особливо політичний. Дуже часто

СП – це єдина або найбільш заохочувана форма проникнення підприємницького

капіталу в іншу країну [50, c.10].

Слід акцентувати увагу на тому, що реалізація форм міжнародного

бізнесу можлива двома шляхами:

1) без створення нового підприємства (юридичної особи) у рамках

міжнародної кооперації та міжнародної торгівлі товарами та послугами

(експорт, управління за контрактом, ліцензування);

2) із створенням нового суб”єкта господарювання, а саме спільного

підприємства або зарубіжної філії (при 100%-му прямому інвестуванні). Тому

суттєвою ознакою створення СП є те, що у більшості випадків з”являється

новий суб”єкт міжнародного бізнесу (крім випадків, коли створюються так

звані контрактні (договірні) СП).

Розглядаючи СП як одну з форм міжнародного бізнесу, необхідно

враховувати їх паралельне призначення як стратегії входження в зарубіжний

ринок. Це особливо важливо в контексті управління інтернаціоналізацією, яка

на мікрорівні трактується як процес залучення фірми в міжнародні операції.

Здебільшого підприємство, що виходить на зарубіжний ринок, розглядає

переваги та недоліки (табл.1) таких альтернатив: експорт; контрактні

коопераційні угоди, в тому числі ліцензування та франчайзинг; створення за

кордоном СП, власного виробництва чи філії.

Визначаючи спільне підприємство як інвестиційну форму міжнародного

бізнесу, важливо ідентифікувати його у системі міжнародних інвестицій.

Скористаємося для цього класифікацією останніх за характеристиками

інвестуючих суб”єктів, видами і формами інвестицій, характеристиками

інвестиційних потоків (рис.2).

У цьому контексті підкреслимо такі моменти, що мають принципове

значення:

-по-перше, спільне підприємство є різновидом прямого інвестування у

разі, коли дві або більше фірм мають право власності на прямі інвестиції в

одну компанію, тобто об”єктивною основою розвитку спільних підприємств є

прямі інвестиції;

-по-друге, на розвиток спільних підприємств суттєво впливає

секторіальний поділ прямого інвестування. Якщо у 50-70-х роки прямі

іноземні інвестиції концентрувались у сільському господарстві, рибальстві,

лісовому господарстві, то в наш час вони домінують у промисловості та сфері

послуг;

-по-третє, у спільних підприємствах реалізуються державні та приватні,

різні за величиною, терміном та джерелами практично всі види інвестицій.

Таблиця 1.

Основні форми виходу на зарубіжні ринки [22, c.14].

|Форма виходу | Переваги | Недоліки |

|Експорт |Збереження контролю |Вразливість перед |

| |Підтримка виробництва в |зарубіжними |

| |країні |протекціоністськими |

| | |бар”єрами |

| | |Чутливість щодо коливань |

| | |валютних курсів |

|Контрактні |Невисока потреба в |Мінімальний рівень реального|

|коопераційні |інвестиціях |контролю |

|угоди | | |

|ліцензування | | |

|франчайзинг | | |

|Спільні |Мінімальність ризику |Необхідність |

|підприємства |Потреба в менших затратах, |високодеталізованої |

| |ніж у разі створення власної|контрактної роботи |

| |виробничої філії |Складність управління |

|Створення за |Забезпечення повного |Необхідність значних |

|кордоном власної|контролю |інвестицій |

|виробничої філії|Локалізація виробництва |Можлива непопулярність з |

| | |політичної точки зору |

Спільні підприємства можна розглядати також як один із різновидів

стратегічних альянсів, що реалізується через ефективний розподіл прав

власності. Важливо, що одночасно із традиційними аргументами на користь

розподілу прав власності у порівнянні із 100%-вим володінням підприємством

за кордоном (прискорення процесу розширення фірми у географічному аспекті,

розширення бази досліджень і розробок, передача контролю над підприємством

на місця тощо) підкреслюється така причина спільного володіння у випадку СП

як синергічний ефект від взаємодії двох або декількох фірм, що знаходяться

в різних країнах. При цьому слід мати на увазі, що партнери по

стратегічному альянсу у формі СП можуть діяти різними шляхами:

- іноземна фірма може об”єднати свої зусилля з місцевою;

- фірми двох або декількох держав можуть поєднатися для дії у третій

країні або у одній із своїх країн. Зазначимо, що коли у роботі СП

беруть участь більше двох організацій, його іноді називають

консорціумом.

Зауважимо, що у багатьох країнах з перехідною економікою, у тому числі

і в Україні, спільні із зарубіжними партнерами підприємства розглядаються

як одна із форм господарювання.

Визначення спільного підприємництва одночасно як : а) форми

міжнародного бізнесу; б) специфічного (нового) суб”єкта міжнародного

бізнесу; в) стратегії входження у зарубіжний ринок; г) різновиду прямого

іноземного інвестування; д) форми господарювання – дозволяє не тільки

визначити його суттєві ознаки, але й позиціонувати СП у системі макро- та

мікроекономічного регулювання. Тобто специфіка міжнародних спільних

підприємств проявляється ще і в тому, що процеси їх створення та діяльності

регулюються різними нормативно-правовими актами (про іноземну інвестиційну

діяльність, про національне підприємництво, у межах антимонопольних заходів

тощо).

Рис.2 Спільні підприємства у системі міжнародних інвестицій [22,

с.20].

Таким чином, феномен міжнародних спільних підприємств, що проявляється

через сукупність ключових суттєвих ознак, з одного боку, та специфіка

регулювання процесів їх створення і діяльності, з другого, - обумовлюють

доцільність багатокритеріальних підходів до їх визначення та аналізу.

Одночасно необхідна повна однозначність у тлумаченні низки відповідних

понять, що робить можливим та ефективним міжнародний порівняльний аналіз

[22, c.22].

2. Основні підходи до класифікації спільних підприємств.

Діяльність спільних підприємств поставила ряд завдань, без вирішення

яких неможливий їх розвиток та ефективне функціонування. Одним із цих

питань є організаційно-економічне, що обумовлює ту чи іншу структуру таких

підприємств. Правильний її вибір дозволяє, по-перше, з найменшими втратами

поєднати інтереси партнерів, по-друге, визначити оптимальний розмір СП.

У вітчизняній та зарубіжній літературі вказане питання до цього часу є

одним з найбільш складних. Правові акти ряду держав свідчать про те, що в

світі відсутній єдиний підхід при класифікації підприємств. Це викликає

велику кількість їх назв, значно ускладнює аналіз проблеми. Існує багато

визначень статусу організації: асоціації, компанії з обмеженою

відповідальністю, спільні компанії, акціонерні товариства, акціонерні

товариства з обмеженою відповідальністю, інкорпоровані та неінкорпоровані

спільні підприємства, товариства, командитні товариства, корпорації з

спільним акціонерним капіталом. Таке різноманіття форм потребує уніфікації

організаційних структур у відповідності з певними ознаками. Інша проблема –

заперечення економіко-правового підходу до вирішення питання про форми СП.

Це в свою чергу викликає змішування понять “підприємство” та “організаційна

(правова) форма”.

Підприємство в західних країнах розглядається як “єдність власності,

прав і обов”язків, а також певних відносин, що склалися з іншими

підприємствами та клієнтурою”. Як форма господарювання, воно являє собою

“організаційно-господарську одиницю, єдність матеріальних і людських

елементів, організовану певним чином для здійснення виробництва в широкому

розумінні слова, тобто для досягнення поставлених господарських

завдань”[40, c.30]. Отже, підприємство (в тому числі і спільне) – це

майнова відокремлена господарська одиниця, організована для досягнення

певних господарських цілей. Форма підприємства – система норм, що

визначають, з одного боку, відносини (економічні та правові) між партнерами

по СП відповідно до угоди між учасниками, а з іншого боку – відносини СП з

іншими юридичними і фізичними особами, які регламентуються державою і

прямими господарськими угодами між підприємствами.

Аналіз розвитку спільних підприємств потребує їх систематизації з

виділенням ознак з точки зору організації (спосіб, шлях, форма, місце

реєстрації); структури учасників (безпосередні учасники, країни-учасники);

вкладення у статутний фонд (зміст, якість, спосіб, мета, структура, участь

партнерів); а також сфер, видів та строку діяльності (табл.2).

Всі із вищеназваних ознак мають важливе значення, особливо в процесі

комплексного аналізу СП. Наприклад, з точки зору мотивації безпосередніх

партнерів та їх впливу на подальшу розробку стратегії діяльності принципово

важливо, на яких засадах партнери беруть участь у спільному підприємстві –

паритетних, з більшою чи меншою участю іноземного партнера (п.3.7, табл.2).

Таблиця 2.

Систематизація міжнародних спільних підприємств [22, c.29].

|ОЗНАКИ |ГРУПИ МСП |

|1 |2 |3 |

|1. ОРГАНІЗАЦІЯ |1.1.Спосіб |Організаційно-правові форми |

| | |відповідно до законодавства |

| | |приймаючої країни |

| | |Контрактні (договірні) |

| | | |

| |1.2. Шлях |Створення нового |

| | |Викуп частини діючого місцевого |

| | |іноземним партнером |

| | |Викуп частини діючого іноземного |

| | |місцевим партнером |

| | | |

| |1.3. Форма |1.3.1. Два партнери |

| | |1.3.2. Більше двох партнерів – |

| | |організацій (консорціуми) |

| | | |

| |1.4.Місце |1.4.1. На території країни одного із|

| |реєстрації |партнерів |

|2. СТРУКТУРА |2.1. |2.1.1. Тільки фізичні особи |

|УЧАСНИКІВ |Безпосередні |2.1.2. Тільки юридичні особи |

| |учасники |2.1.3. Фізичні та юридичні особи |

| | | |

| | |2.2.1. Захід-Захід |

| |2.2.Країни-учас|2.2.2. Північ-Південь |

| |ники |2.2.3. Схід-Захід |

| | |2.2.4. Південь-Північ |

| | |2.2.5. Південь-Південь |

| | |2.2.6. Схід-Схід |

|3. ВКЛАДЕННЯ У |3.1. Джерело |3.1.1. Власні |

|СТАТУТНИЙ ФОНД | |3.1.2. Запозичені |

| | | |

| |3.2. Зміст |3.2.1. Грощові |

| | |3.2.2. Негрошові |

| | | |

| |3.3. Якість |3.3.1. Первинні |

| | |3.3.2. Реінвестиції |

| | | |

| |3.4. Спосіб |3.4.1. Разові і остаточні |

| | |3.4.2. Такі, що потребують |

| | |додаткових вкладень |

| | | |

| |3.5. Мета |3.5.1. Комерційна |

| | |3.5.2. У межах технічної допомоги |

| | |або благодійництва |

| | |3.5.3. Для особистих потреб |

Продовження таблиці 2.

|1 |2 |3 |

| |3.6. Структура |3.6.1.За участю лише приватного |

| | |капіталу |

| | |3.6.2. За участю приватного і |

| | |державного капіталу |

| | |3.6.3. За участю національних і |

| | |міжнародних організацій |

| |3.7.Участь | |

| |партнерів |3.7.1. Паритетні засади |

| | |3.7.2. Більша частка іноземного |

| | |партнера |

| | |3.7.3. Менша частка іноземного |

| | |партнера |

|4.СФЕРА |4.1. НДДКР |

|ДІЯЛЬНОСТІ |4.2. Промисловість |

| |4.3. Будівництво |

| |4.4.Сільське господарство |

| |4.5. Виробнича інфраструктура |

| |4.6. Соціальна інфраструктура |

| |4.7. Фінансові та інші послуги |

|5. ВИД |5.1. Інноваційні |

|ДІЯЛЬНОСТІ |5.2. Виробничі |

| |5.3. Закупівельні |

| |5.4. Збутові |

| |5.5. Комплексні |

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13