НБУ-финансовый агент правительства

Національний банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим

центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання,

функції, повноваження і принципи організації якого визначаються

Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює

видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а також

за рахунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною

особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і

перебуває у його повному господарському віданні. Національний банк не

відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної

влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків,

коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Національний банк

не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають

за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно

беруть на себе такі зобов'язання.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного

банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання

своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності

банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової

стабільності.

Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних

засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну

політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її

обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему

рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій,

бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-

кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного

балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій,

створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів,

платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів

захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює

ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами

випадках;

10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав,

міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво

здійснюється на рівні центральних банків;

12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень

валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній

валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками

та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного

банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та

здійснення операцій з ними та банківськими металами;

14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних

відносин;

15) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей,

видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та

інших цінностей;

16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у

системі Національного банку;

17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї

компетенції, визначеної законом.

До системи Національного банку входять центральний апарат, філії

(територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір,

фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище,

спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні

одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного

банку.

1. Національний банк і банківська система України

Економічна природа грошей припускає неперервність їх обертання. Тому

тимчасово вільні грошові кошти повинні акумулюватись у грошово-кредитних

установах і перетворюватися на інвестиції.

Кредитні відносини – це економічні відносини з приводу акумуляції та

надання у позику тимчасово вільних грошових коштів на умовах повертання,

терміновості та платності.

Кредитна система є найважливішою ланкою інфраструктури ринку, що

включає сукупність кредитних вілносин, форм иа методів кредитування, а

також сукупність кредитних інститутів, які здатні мобілізувати тимчасово

вільні грошові кошти, перетворити їх на кредити, а в кінцевому рахунку – в

інвестиції.

У відповідності з Законом України “Про банки” банк - юридична особа, яка

має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України

здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів

фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені,

на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських

рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму

грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги

боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на

зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на

зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

Банківська система України складається з Національного банку України та

інших банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні

можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За

спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними,

розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї

діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України

здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні

нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками

операцій.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі

банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів,

у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою

платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на

власний ризик.

Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі

операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи

андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб,

які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за

поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання

таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для

зберігання цінностей та документв;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших

оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з

використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських

операцій.

Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та

фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і

кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і

нагляду за діяльністю банків, в межах та порядку, передбачених

законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за

дотриманням банками банківського законодавства, нормативних актів

Національного банку і економічних нормативів.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення

фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного

ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Ці

нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними

з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам (пов'язаним

особам), наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також за

відсотковим та валютним ризиком.

Національний банк визначає розміри, порядок формування та

використання резервів банків та кредитних установ для покриття можливих

втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших

фінансових ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових

ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок

доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним

банком України у таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від

активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорту та експорту капіталу.

Основною метою грошово-кредитної політики є сприяння економіці в

досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною

зайнятістю і стабільністю цін. Грошово-кредитна політика полягає в зміні

грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва

(стабільний ріст), зайнятості і рівня цін.

Національний банк встановлює банкам нормативи обов'язкового

резервування коштів. При цьому:

- розмір обов'язкових резервів встановлюється єдиним для банків в

процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в

національній та іноземній валюті;

- для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми

обов'язкових резервів;

- рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше ніж через

10 днів після його опублікування.

Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків

банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із

застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки,

координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових

операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. Національний

банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи,

дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі

кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні

розрахункові системи.

Національний банк здійснює свої наглядові та регулятивні функції

шляхом реалізації таких повноважень:

- здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім перевірок і

ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку

достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами

при реєстрації банків, та ліцензуванні банківських операцій;

- може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів

(учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;

- може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань

спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку з правом

дорадчого голосу.

2. Роль національного банку у зовнішньоекономічній діяльності України

Національний банк відповідно до законодавства України про

зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного

контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют

та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют

Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні

папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші

інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і

діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів,

учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними

центральними банками.

Платіжний баланс є одним з об’єктів державного регулювання. Хоча

платіжні баланси не можуть бути постійно активними або пасивними,

полярізація їх стану збільшує нестабільність валютних курсів, перетікання

капіталу, особливо “гарячих” грошей, негативно впливає на грошовий обіг і,

зрештою на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу

через автоматичне цінове регулювання діє слабо.

Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає

цілеспрямованих державних заходів. Зрівноваження балансу міжнародних

розрахунків є одним з головних завдань економічної полвтики держави поряд

зі забезпеченням високих темпів економічного зростання, боротьбою з

інфляцією та безробіттям.

Державне регулювання платіжного балансу – це сукупність економічних,

зокрема, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на

формування основних статей платіжного балансу.

Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу Д. Юма та

Д. Рікардо панувала протягом майже 200 років – до 30-х років ХХ ст.

Відповідно до цієї теорії пасивний платіжний баланс країни створюється

внаслідок відпливу золота з неї, зменшується кількість золотих грошей в

обігу та знижуються ціни, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності її

товарів, збільшенню їх експорту, і, врешті-решт, активізує баланс її

міжнародних розрахунків. Приплив же золота до країни з активним платіжним

балансом діє в протилежному напрямку.

Кейнсіанські теорії регулювання платіжного балансу пропонували

зрівноважувати платіжний баланс державним регулюванням. Саме державними

заходами США намагаються вирівнювати свій баланс в торгівлі не тільки з

Китаєм (дефіцит $ 60 млрд.) шляхом примусовго відкриття китайського ринку

для американських товарів, зокрема продовольства.

Монетаристські теорії регулювання платіжного балансу розглядають

платіжний баланс як наслідок нерівноваги всього грошового господарства, що

змінює структуру внутрішніх цін та перешкоджає встановленню рівноваги між

попитом та пропозицією. Ідеал монетаристської крнцепції платіжного балансу

- “відкрита” економіка, мінімальне обмеження руху товарів, робочої сили,

капіталів, забезпечення свободи дій ринковому механізму в національній та

світовій економіці.

Теорії міждержавного регулювання платіжного балансу базуються на

поєднанні кейнсіанства, неокейнсіанства та монетаризму.

Бреттон-вудською системою було передбачене систематичне

(збалансоване) регулювання платіжного балансу країнами як з активним, так і

пасивним сальдо.

Ямайська валютна система відроджує принцип симетричного

вирівнювання платіжного балансу країнами як з активним, так і пасивним

сальдо.

Існують три основні методи ліквідації надлишку або дефіциту платіжного

балансу:

- зупинити потоки торгівлі та капіталу;

- скоректувати внутрішні економічні перекоси;

- примусово або дозволами домогтися зміни курсу валюти.

Зрозуміло, що не тільки ринкові сили визначають торгівлю та рух капіталу

між країнами. Уряди можуть стимулювати їх або перешкоджати їм з певною

метою або під тиском лобістів, і вони зазвичай цим користуються.

Припинення або переривання торгівлі чи руху капіталу – лише косметичний

засіб усунення нерівноваги, причому спочатку необхідно встановити, що

приймається за надлишок або дефіцит, а також виробити стратегію

вирівнювання балансу. Існують численні засоби переривання або скорочення

торгівлі за рахунок руху капіталу, наприклад, субсидії, тарифи, квоти та

обмеження на вивезення дивідендів. Уряди можуть підтримувати свою грошову

одиницю за допомогою продажу та купівлі іноземної валюти, введення

декількох валютних курсів тощо.

Другим із зазначених методів відновлення рівноваги платіжного балансу є

усунення перекосів у внутрішній економіці. Одним із основних джерел

дефіциту платіжного балансу є інфляція. Темпи її можна зменшити жорсткою

грошовою та фінансовою політикою, високими відсотковими ставками, контролем

за зарплатою та цінами. Але цей шлях веде до економічного застою та

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16