НБУ-финансовый агент правительства

фінансування" (загальна сума позички становитиме близько 2,9 млрд дол.

США).

Передумовою отримання Україною кредитів від МВФ було взяття урядом

України у вересні 1994 р. зобов'язань на найближчу перспективу у сфері

політики та економіки, що знайшло своє відображення у Меморандумі з питань

економічної політики та стратегії. Найважливішими завданнями уряду,

викладеними у Меморандумі, були: створення стимулів для розвитку експорту,

лібералізація обмінного курсу, системи зовнішньої торгівлі та регулювання

цін, обмеження втручання уряду в економіку, зменшення інфляції. У зв'язку з

цим 26.10.94 р. керівництвом МВФ було прийнято рішення про надання Україні

Системної трансформаційної позики (STF) у рамках 50 % квоти, що становило

717,12 млн дол. США.

Наступний Меморандум економічної політики уряду України на 1995 р.,

який був представлений МВФ, проголошував більш жорстку монетарну політику.

Радою директорів МВФ було прийняте рішення про надання Україні позики в

рамках "Stand-by" на загальну суму 1,492 млрд дол. США протягом 12 місяців,

починаючи з квітня 1995 р. Однак у зв'язку з невиконанням Україною умов

Меморандуму в 1995 р. було отримано лише три з чотирьох передбачених на цей

рік траншів, що становило лише 54 % від загальної суми кредиту. В згаданому

Меморандумі стверджувалося, що за фінансової підтримки МВФ, Світового банку

та окремих кредиторів у жовтні 1994 р. уряд започаткував далекосяжну

програму стабілізації та реформ. Як позитивні зрушення у справі реалізації

заходів, викладених у попередньому Меморандумі, називалися, зокрема, такі:

- досягнення значного прогресу на шляху до повної лібералізації цін,

скасування контролю на маржу прибутку та скорочення кількості монополій;

- підвищення адміністративних цін, які встановлювалися державою, зокрема,

це стосується квартплати, плати за комунальні послуги, цін на хліб та

енергоносії.

Відзначалися в Меморандумі і недоліки. Зокрема те, що після

запровадження програми стрибок у споживчих цінах та знецінення обмінного

курсу виявилися значно вищими, ніж передбачалося. Уряд зобов'язувався

здійснити в 1995 р. такі заходи: значно скоротити дефіцит Державного

бюджету і завершити процес лібералізації цін; прискорити приватизацію;

зменшити дотації підприємствам; започаткувати земельну реформу; скасувати

державні замовлення та контракти за винятком тих, які призначені для

власних потреб держави; започаткувати роздрібнення монополій тощо. Оскільки

для виконання попереднього Меморандуму вже було створено Комітет по

запровадженню, то уряд також зобов'язувався через нього продовжувати тісні

консультації з МВФ та забезпечувати його експертів тією інформацією, яка

буде необхідна для контролю за впровадженням програми.

У своєму Зверненні до Верховної Ради 4 жовтня 1995 р. Президент

України Л. Кучма зазначив, що його найпершим обов'язком є подолання

тенденції "жити в борг, за рахунок майбутніх поколінь, ставити під постійну

загрозу функціонування національної економіки, як існування держави

загалом, у повну залежність від катастрофічного зростання зовнішньої

заборгованості, прикривати наявні фінансові проблеми фіговим листком

емісійних вливань в економіку, створюючи цим умови для подальшої стагнації

економіки, зубожіння людей та спекулятивного перерозподілу доходів

більшості в інтересах невеликої групи громадян".

Критично оцінюючи кредитну політику Національного банку України,

Президент зауважив, що "сліпа монетаристська політика сама по собі

неспроможна дати очікуваних результатів", а тому "життя вимагає більш

глибокої координації дій Національного банку та уряду у напрямі

стимулювання виробничого процесу. Без цього грошова стабілізація... втрачає

будь-який сенс".

Незважаючи на проголошену Президентом України корекцію фінансової

політики і зроблений ним наголос на необхідність стимулювання виробництва,

наступний, третій за рахунком, Меморандум економічної політики уряду

України на 1996 р. передбачав проведення ще більш жорсткої монетарної

політики.

За умов виконання зазначеної програми економічної політики згідно

з рішенням Ради директорів МВФ від 10.05.96 р. було вирішено надати Україні

протягом наступних 9 місяців кредит в рамках поновленої програми "Stand-by"

на суму 865,9 млн дол. США, з якої до кінця того ж року було надано 770,8

млн дол. США.

На особливу увагу з точки зору економічної безпеки заслуговує

розділ Меморандуму "Запровадження та моніторинг програми", суть якого

зводиться до таких забов'язань уряду:

- продовження через Комітет по запровадженню тісних консультацій з

експертами МВФ і забезпечення їх інформацією, необхідною для моніторингу

успішності запровадження програми;

- активне звернення уряду до МВФ щодо формування політики за конкретними

напрямками розвитку економічної ситуації;

- крім щотижневого надання постійним представникам МВФ детальної інформації

про виконання бюджету, надавати їм можливість бути присутніми

спостерігачами на нарадах у Міністерстві фінансів України з питань

виконання бюджету;

- активне звернення уряду до експертів МВФ за порадами стосовно

координування кредитної політики обмінного курсу;

- надання можливості постійним представникам МВФ бути присутніми на нарадах

Національного банку України з питань координації його монетарної політики;

- активізація зусиль уряду щодо здійснення заходів по стабілізації та

реформуванню економіки з метою дотримання курсу, який викладено в

Меморандумі заходів;

- сприяння у проведені МВФ грунтовних перевірок виконання Меморандуму

економічної політики уряду на 1996 р. і оцінки ним ефективності

функціонування економіки відповідно до вимог, встановлених у Меморандумі.

Виконання зазначених забов'язань Уряду робить абсолютно "прозорими"

грошово-кредитну та фінансову системи України і узалежнює від МВФ

здійснення соціально-економічної політики.

Слід зазначити, що дотримання урядом вимог МВФ щодо лібералізації

зовнішньої торгівлі призвело до нераціональних змін структури експорту у

напрямку перетворення України у сировинний придаток, заповнення

внутрішнього ринку імпортними товарами, руйнації національного виробництва.

Крім того, негативно позначилася на розвитку виробництва і нав'язана МВФ

жорстка монетарна політика.

Міжнародна група "Аджента", до якої входять провідні вчені багатьох

розвинених країн, стверджує, що головний недолік заходів традиційної

політики стабілізації, яка проводиться МВФ, полягає в тому, що вони

створюють зайві перешкоди, яких можна легко уникнути на шляху досягнення

довгострокових завдань і цілей суспільства в налагодженні негайного

вирішення поточних економічних проблем платіжного бюджету, інфляції тощо.

Стабілізація, особливо шляхом "шокової терапії", небезпечна такими

величезними соціальними втратами, що вони стають політично неприйнятними

або ж нестерпними. Існує небезпека швидкої ерозії доброї волі і народної

підтримки економічних реформ.

У співпраці України з Міжнародним валютним фондом можна виділити три

етапи.

Перший етап (1994-1995 рр.) характеризується наданням МВФ кредитів за

програмою системної трансформаційної позики (STF) в сумі 742 млн.дол. для

підтримки платіжного балансу України. Труднощі з ним виникли внаслідок

загострення економічної кризи та змін у структурі і цінових умовах

зовнішньої торгівлі, основною з яких став перехід до світових цін на

енергоносії.

На другому етапі(1995-1998 рр.) було реалізовано три програми

"Стенд-бай", затверджені в обсязі 2185,5 млн.дол. Ці кредити призначалися

для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного

балансу України. Завдяки реалізації двох перших програм наша держава

отримала доступ на світові ринки капіталу, а за третьою в серпні 1997 р.

було відкрито кредитну лінію терміном на один рік на загальну суму 542 млн.

дол. Україна отримала лише 242,2 млн.дол., оскільки у березні 1998 р. МВФ

відмовив у наданні чергових траншів через порушення Урядом окремих

показників Меморандуму економічної політики, зокрема дефіциту державного

бюджету.

Основною проблемою цього періоду стала фінансова криза у вересні 1998

р. Надання МВФ своєчасної допомоги Україні дозволило здійснити поступову

девальвацію гривні й уникнути її обвалу з непередбачуваними для банківської

системи наслідками. Разом з тим у політиці Уряду та НБУ щодо підтримки

стабільності національної грошової одиниці були суттєві протиріччя. Її

штучно завищений обмінний курс підтримувався надвисокими відсотковими

ставками за державними цінними паперами для масштабного залучення

іноземного капіталу на ринок ОВДП. Під тиском короткотермінових завдань

Уряд не враховував можливих наслідків поспішної лібералізації ринку

капіталів для портфельних інвесторів. У ІІ півріччі 1997 р. напрям руху

іноземного капіталу, спекулятивного за своєю сутністю, змінився на

зворотний під впливом подій на міжнародних ринках. Компенсаційним джерелом

фінансування його відпливу стали валютні резерви НБУ, рівень яких за 1998

р. зменшився майже на 2 млрд.дол. (з 2,34 млрд.дол. на кінець 1997 р. до

0,76 млрд.дол. на кінець 1998 р.).

Третій етап (1998-2001 рр.) розпочався з вересня 1998 р. запровадженням

трирічної Програми розширеного фінансування (EFF), якою передбачено надання

позики загальною сумою 2,226 млрд.дол. Головна її мета - сприяння

макроекономічній стабілізації в Україні і виходу на позитивну економічну

динаміку, забезпечення протягом 2001-2005 рр. щорічних темпів зростання

реального ВВП на рівні не менше 4-5%. На 1 січня 2001 р. у рамках цієї

програми отримано понад 1 млрд. дол., які пішли на поповнення валютних

резервів НБУ. За період співпраці з МВФ наша держава отримала від нього

кредитів на загальну суму 3,5 млрд. дол.

Невиправданою є і порівняно висока (45%) частка використання

запозичених коштів для підтримки національної валюти (3,5 млрд. дол.). Це

надто висока ціна для національної економіки, яка засвідчує недостатню

ефективність грошово-кредитної політики Національного банку України у

попередній період. Стабільність гривні повинна забезпечуватися іншими

(внутрішніми) монетарними інструментами. У цьому переконує досвід роботи

НБУ у 2000 р., коли відносна, у т.ч. валютна, стабільність гривні

забезпечувалася за відсутності кредитів МВФ при одночасних виплатах

кредиторам за зовнішнім державним боргом.

Празька (2000 р.) сесія МВФ та СБ визначила зміну пріоритетів

міжнародних фінансових інституцій стосовно країн з перехідною економікою,

у т.ч. України. Відповідно на перший план вийшли питання економічної

ефективності співробітництва та якості використання країнами-позичальниками

отриманих кредитів.

Такі кредити певною мірою сприяли стабілізації фінансової ситуації в

Україні та виведенню її економіки з кризового стану. Але рівень цього

впливу не варто переоцінювати. Тим більше, що одержані кредити

використовувалися Урядом та НБУ далеко не завжди з належною ефективністю.

Міжнародна платоспроможність України характеризується кількома

макроекономічними показниками, серед яких обсяг державного боргу,

співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний

потенціал економіки, стан платіжного балансу та забезпечення зовнішнього

боргу валовими валютними резервами НБУ.

Загальний державний борг України з 1992 р. поступово зростав. Це

обумовлювалося різними чинниками, у т.ч. дефіцитністю державного бюджету та

платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів,

неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного

контролю за цим процесом (у першу чергу - стосовно запозичень, отриманих

під державні гарантії), несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою

мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали

місце до 2000 р. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та

2001 р. стабілізувало ситуацію. Торік загальна сума державного боргу

зменшилася на 1,160 млрд. дол., а зовнішнього - на 2,113 млрд. дол. Але

основні причини та джерела дефіциту, і насамперед незбалансованість

державного споживання і фінансових можливостей, залишилися. Це може у

перспективі призвести до дальшого зростання державного боргу.

На кінець 2000 р. державний борг України досяг 14,148 млрд. дол., у

т.ч. зовнішній - 10,324 млрд. дол., тобто понад 70% від загальної

заборгованості. Заборгованість перед міжнародними фінансовими інституціями

складає майже 4,288 млрд. дол., тобто 30,3% у загальному обсязі боргу і

41,5% - у зовнішньому.

Залишаючись досить високим, рівень державного боргу України водночас

не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (наприклад,

Маастріхтською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави,

які перевищують 60 % від ВВП.

Недостатній рівень розвитку української економіки зобов'язує

критично підходити до цих співвідношень навіть на фоні їх загальносвітової

прийнятності.

У зв'язку з цим у минулорічному Посланні Президента України до

Верховної Ради було обґрунтовано лінію, спрямовану на забезпечення

поетапного зниження реального боргового тягаря шляхом реструктуризації та

здешевлення вартості обслуговування зовнішніх та внутрішніх запозичень,

ефективного управління державним боргом.Управління державним зовнішнім

боргом.

Суттєвою проблемою державного боргу України є високий рівень

валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу в

загальній заборгованості держави (70%). Залежно від ситуації на

внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід використовувати

можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що у

свою чергу вимагає від Уряду та НБУ вжиття ефективних заходів щодо

радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку.

Це можливо лише за належної ліквідності державних цінних паперів та

високого рівня їх капіталізації. Міністерство фінансів та Національний банк

повинні узгодити свої зусилля у проведенні боргової та монетарної політики.

Така координація повинна поширюватися на всі етапи розробки та реалізації

цієї політики паралельно з удосконаленням інфраструктури ринку, розвитком

вторинного ринку державних цінних паперів, інформаційним забезпеченням і

головне - прозорістю дій обох зазначених установ на фінансовому ринку.

У системі управління платоспроможністю держави за умов фінансової

кризи важливу роль відіграє лімітування зовнішнього запозичення. Цей

механізм теж має бути повністю прозорим - від стадії розгляду доцільності

запозичення до остаточного погашення боргу.

Зміцнення платоспроможності України лежить у площині загального

прискорення соціально-економічного розвитку, ефективнішого використання

власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової

трансформації економіки, а також її детінізації. Зміцненню фінансових

позицій Української держави мають також слугувати легалізація та повернення

в Україну вивезених коштів, удосконалення зовнішньоекономічної діяльності,

її геостратегічна диверсифікація, поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Україна вжила ряд заходів, спрямованих на просування економічних реформ,

зокрема на виконання зобов'язань, прийнятих щодо впровадження Програми

поширеного фінансування (ППФ), підписаної із МВФ 4 вересня 1998 року. Такі

заходи включають дії, мета яких полягає у вирішенні питань, пов'язаних із

основними напрямками комерційної та податкової політики. Як це

відображається у зобов'язаннях України щодо ППФ, українські органи влади

продемонстрували зростаюче розуміння проблем, з якими зіткнулася країна, та

вжили значних заходів для покращення економічної політики. Зокрема, вони

досягли успіху у зменшенні бюджетного дефіциту, що постійно підривав

зусилля, спрямовані на підтримку стабільності та мобілізації ресурсів,

необхідних для розвитку. Уряд почав впроваджувати реформи у сфері податків,

витрат та державного адміністрування. Вони мали допомогти підтримати

стійкий фінансовий баланс у майбутньому. Договір України, укладений

наприкінці 1998 року із кредиторами щодо перегляду строків погашення боргу,

допоможе поліпшити рух державних грошових коштів.

«Україна може протриматись без коштів Міжнародного валютного фонду,

проте йдеться не про режим виживання, а про перехід України у режим

зростання економіки, що потребує структурних реформ в економіці» - вважає

керівник групи радників прем'єр-міністра України Валерій Литвицький. На

його думку : «Гнучкість з боку МВФ може бути виявлена у питаннях,

пов'язаних з подальшою лібералізацією зовнішньоторгівельної діяльності

(зокрема, йдеться про скасування експортного мита на соняшник і шкіру

худоби), якщо українською стороною будуть запропоновані компенсуючі заходи.

Ці питання не віднесено до архівних і я сподіваюсь, що рішення будуть

знайдені в результаті певних компромісів.»

«МВФ готовий демонструвати певну гнучкість у питаннях

співробітництва з урядом України. За умови досягнення Україною прогресу за

певними напрямками співробітництва з МВФ чергова місія фонду, що прибуде до

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16