Курсовая работа: Шляхи зниження собівартості виробництва молока (на прикладі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоря" Оржицького району Полтавської області)

У статті "Інші витрати на утримання основних засобів" планують суми, використані на їх утримання безпосередньо у конкретному виробництві, зокрема:

собівартість продукція сільськогосподарська агрофірма

1. Витрати на оплату праці персоналу, що обслуговує основні засоби (крім трактористів-машиністів та інших працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва сільськогосподарської продукції); механіків, сторожів тощо;

2. Вартість пального та мастильних матеріалів на переїзд тракторів та самохідних машин з однієї ділянки на іншу;

3. Амортизаційні відрахування, які прямо не відносяться на певні об'єкти планування та обліку (сільськогосподарські культури або види тварин).

4. Витрати на догляд за полезахисними лісовими смугами. Ці витрати (без вартості одержаних із цих смуг дров, хмизу, плодів за цінами їх можливої реалізації чи використання) відносяться на багаторічні насадження та посіяні культури пропорційно площам, до яких лісові смуги прилягають:

5. Витрати на утримання меліоративних споруд, що їх відносять на сільськогосподарські культури, які вирощують на зрошуваних та окремо осушених землях. Ці витрати, якщо їх не можна безпосередньо віднести на певну культуру, розподіляють між ними, а також пасовищами та сіножатими пропорційно площі поливних чи осушених земель.

6. Різниця між первісною вартістю та виручкою від вибракування тварин основного стада з наступним віднесенням цієї суми на витрати виробництва відповідної продукції (молоко, приплід, вовна, тощо)

У статті "Інші витрати" планують прямі витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом певної продукції і не включені до жодної з вищенаведених статей, а саме:

1. Витрати на пусконалагоджувальні роботи, пов'язані з освоєнням нових виробничих об'єктів (парниково-тепличні комбінати, тваринницькі комплекси та ін.) - Ці витрати обліковують відокремлено у складі витрат майбутніх періодів і включають до затрат на виробництво продукції протягом нормативного строку освоєння виробничих потужностей, але не більше трьох років;

2. Вартість спецодягу, спецвзуття та інших малоцінних та швидкозношуваних предметів. Витрати на зношення спецодягу та спецвзуття планують, виходячи з чисельності працівників, норм безкоштовної видачі спецодягу, спецвзуття і запобіжних пристосувань на одного працівника, строків їх використання та ціни придбання одного комплекту;

3. Вартість підстилки для тварин (соломи, торфу, тирси) планують, виходячи із річної потреби підстилкових матеріалів та їх середньої вартості.

4. Витрати на штучне осіменіння тварин (вартість сперми, утримання пункту, витрати на оплату праці техніків штучного осіменіння), які проведені безпосередньо у господарстві.

5. Витрати на будівництво та утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд капітального характеру для тварин. Ці витрати обліковують у складі витрат майбутніх періодів, а на собівартість відносять рівними частинами впродовж терміну використання зазначених споруд, який установлюється комісією з прийняття відповідного об'єкта в експлуатацію;

6. Платежі за страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також страхування окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров'я у випадках, передбачених законодавством

7. Витрати, пов’язані з використанням природної сировини, зокрема плата за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, і за деревину, що продається на пні, та платежі за використання інших природних ресурсів - за розміщення відходів, викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє середовище та інші види шкідливого впливу в межах лімітів;

8. Інші витрати, що їх включають у собівартість продукції і не відносять до цієї та інших статей витрат (обслуговування ферм, обладнання дизбар'єрів, санпропускників та інших об'єктів, пов'язаних із санітарно-ветеринарними заходами).

У статті Загальновиробничі витрати залежно від зв'язку з окремими виробництвами планують та обліковують витрати, які не можна безпосередньо віднести на ту чи іншу продукцію. У складі загальновиробничих витрат виділяють бригадні, фермські, галузеві (цехові) з рослинництва й тваринництва, а в господарствах з розвиненими підсобними виробництвами - ще й цехові з певної галузі. До складу цих витрат входять:

1. Витрати на оплату праці працівників апарату управління (агрономів, зоотехніків, ветеринарних працівників), бригадирів тракторно-рільничих і рільничих бригад, завідуючих тваринницькими фермами та інших працівників. Суму цих витрат визначають з урахуванням чисельності працівників, передбачених штатним розкладом, та їх річного фонду оплати праці;

2. Орендна плата;

3. Амортизаційні відрахування і витрати на утримання та ремонт необоротних активів загальновиробничого призначення;

4. Витрати на заходи з охорони праці та техніки безпеки;

5. Зношення малоцінних предметів та предметів, які швидко псуються.

6. Витрати на переїзди та переміщення (утримання легкових автомобілів, роз'їзних коней, які використовують для поїздок обслуговуючого персоналу галузі);

7. Транспортне обслуговування робіт (перевезення працівників до місця роботи, підвезення води і інвентарю, доставка пального до тракторів і комбайнів.);

Бригадні, фермерські, цехові і загальновиробничі витрати рослинництва, тваринництва та промислових виробництв розподіляють між об’єктами планування та обліку пропорційно загальній сумі прямих витрат і відносяться, на собівартість тільки тієї продукції, яка виробляється в даній бригаді, фермі, цеху чи відповідній галузі [13, с.4-16]

Під собівартістю продукції розуміють витрати на її виробництво, виражені у грошовій формі. Собівартість сільськогосподарської продукції складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва сільськогосподарських угідь, машин, механізмів та інших основних засобів, матеріальних і трудових виробничих ресурсів.

У собівартості продукції знаходять своє відображення ступінь використання виробничих ресурсів, рівень організації і технології виробництва, обсяг виробленої продукції. Тому собівартість вважають важливим якісним показником роботи підприємства, який великою мірою впливає на рівень рентабельності виробництва та величину чистого доходу.

Собівартість продукції, як одна з важливих сторін діяльності господарства, відображається системою показників. У процесі виробництва формується технологічна собівартість, яка складається із основних прямих виробничих витрат, пов’язаних безпосередньо з технологією виробництва продукції, матеріальних витрат (на придбання насіння і садивного матеріалу, добрив, кормів, сировини), оплати праці та інших прямих витрат.

Крім технологічних витрат у собівартість виробництва продукції входять загальновиробничі витрати з організації виробництва і управління, які безпосередньо не відносяться до технології виробництва окремого виду продукції і мають характер накладних витрат. Собівартість продукції з урахуванням прямих і накладних витрат називають виробничою собівартістю. При цьому слід враховувати, що величина накладних витрат у собівартості одиниці продукції залежить від абсолютної їх сум, а також від розподілу цих витрат між окремими видами виробництва продукції.

По реалізованій продукції визначають повну собівартість, яка складається з виробничої собівартості адміністративних витрат та витрат з реалізації продукції (витрат по збуту). Витрати з реалізації включають вантажні і транспортні витрат, із сортування та упаковки, приймання і реалізації продукції, не відшкодовані закупівельними організаціями тощо [2, с.31-32].

Заплановані витрати, включаючи загальновиробничі, за культурами (групами культур), видами та групами тварин і птиці, виконуваними роботами під урожай майбутніх років, що їх планують як незавершене виробництво, становлять собівартість продукції чи робіт [16, с.653].

Поряд із цим обчислюють собівартість одиниці продукції, робіт чи послуг. Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється у такій логічній послідовності.

Зернові культури. Витрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи витрати з доробки зерна на току в межах календарного року) становлять собівартість зерна, зерновідходів та соломи.

При розрахунках собівартості в першу чергу із загальної суми витрат виключають собівартість соломи (полови), стебел кукурудзи. Собівартість соломи, гички, стебел кукурудзи і соняшнику, капустяного листя та іншої побічної продукції рослинництва визначають, виходячи із розрахунково-нормативних витрат на їх збирання, транспортування, скиртування й інші роботи відповідно до прийнятої у господарстві технології.

Решту витрат розподіляють між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймається за одиницю, а зерновідходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховують за вмістом у них повноцінного зерна.

У разі вирощування товарного насіння зернових культур загальну суму витрат, включаючи додаткові витрати, що безпосередньо пов'язані з одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляють між цими класами насіння (супер-еліта, еліта, першої та другої репродукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами. Собівартість 1 ц насіння визначають діленням суми витрат, віднесених на насіння відповідного класу, на його масу після доробки.

Майже всі технічні культури виділяють у самостійні об'єкти планування та обліку витрат Щодо них собівартість 1 ц продукції обчислюють так само, як і для зернових. Слід мати на увазі, що собівартість цукрових буряків (фабричних і маточних) обчислюють за фізичною масою коренеплодів.

Для визначення собівартості продукції льону та конопель одержане насіння оцінюють за нормативно-розрахунковою (плановою) вартістю, виходячи із витрат на підготовку та обмолот стебел, транспортування та обробку насіння. Решту (без вартості насіння) загальної суми витрат на вирощування льону чи конопель відносять на соломку. Собівартість соломки визначають діленням зазначених витрат на фізичну масу.

У спеціалізованих господарствах, де овочеві, баштанні, плодові та ягідні культури є розвиненими галузями, витрати планують і обліковують щодо кожної культури, у господарствах, де ці галузі допоміжні, об'єктами планування витрат є овочі відкритого ґрунту, овочі закритого ґрунту, баштанні продовольчі культури, плодові культури, ягідники й виноградники: Віднесені на основну продукцію витрати розподіляють між її видами пропорційно виручці від її реалізації.

Собівартість 1 ц продукції кормових культур обчислюють діленням витрат на вирощування, збирання і транспортування продукції до місць зберігання на валовий збір. Із площ однорічних і багаторічних трав збирають по декілька видів продукції, тому витрати між ними розподіляють пропорційно валовому збору умовної продукції. Для її обчислення застосовують такі коефіцієнти: однорічні трави на сіно 1 ц - 1.0; насіння 1 ц - 9,0; солома 1 ц - 0,1 і зелена маса 1 ц - 0,25; багаторічні трави відповідно - 1,0; 75,0; 0,1 і 0,3.

Собівартість продукції тваринництва включає витрати на утримання поголів'я худоби, птиці, кролів, звірів. Обчислюючи її, від загальної суми витрат віднімають вартість гною та іншої побічної продукції. У собівартість гною і пташиного посліду включають вартість підстилки, нормативно-розрахункові витрати на транспортування, подрібнення підстилки, прибирання, навантаження, транспортування й зберігання гною. У витрати також включають амортизаційні відрахування, вартість ремонтів та інші витрати на утримання гноєсховищ, гноєтранспортерів. Собівартість тонни гною визначають діленням загальної суми витрат на його фізичну масу. Кількість рідкого гною переводять у звичайний гній виходячи зі вмісту сухих речовин Вартість іншої побічної продукції (такої, як вовна - линька, пух, перо, міражні яйця, м'ясо півників яєчних порід, забитих у добовому віці, м'ясо забитих звірів, шкури забитих тварин) визначають за цінами можливої реалізації та іншого використання. її вартість відносять на зменшення витрат на угримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

У молочному скотарстві обчислюють собівартість 1 ц молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду прирівнюється до вартості 60 кормо-днів утримання корови. Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів. Для визначення собівартості 1 ц молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду і побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.

Визначення собівартості продукції вирощування та відгодівлі худоби і птиці. Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої маси, одержаний за рік. Цей приріст визначається як різниця між живою масою поголів'я на кінець року та тим, яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою приплоду та масою тварин і птиці, що надійшли в групу впродовж року та які були на початок року. Собівартість 1 ц приросту живої маси визначають діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняку тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначають виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин). Кількість живої маси становить масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року. Собівартість 1 ц живої маси худоби і птиці визначають діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули). На підставі розрахованої вартості 1ц живої маси обчислюють собівартість худоби, яка реалізується, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також тієї, що залишається на підприємстві на кінець року.

У м'ясному скотарстві одну голову приплоду оцінюють виходячи з його живої маси і планової собівартості 1 ц живої маси телят при відлученні. Собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включаючи масу одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяця до розтелення переводять в основне стадо) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції та молока, які оцінюються за реалізаційними цінами). Собівартість 1 ц живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-місячного віку і балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули) та тих, що залишились під матками на кінець року. Методика визначення собівартості приросту маси та живої маси молодняку старше 8 місяців та худоби на відгодівлі, не відрізняється від викладеної вище з молочного скотарства.

У свинарстві витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок з поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть собівартість ділового приплоду і приросту живої маси. Собівартість 1 ц живої маси поросят на час їх відлучення від свиноматок визначається діленням вартості поросят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без падежу) поросят, які мають бути відлучені та які залишатимуться під матками на кінець року. Собівартість 1 ц приросту маси та живої маси свиней інших груп (на дорощуванні та відгодівлі) визначається як і по великій рогатій худобі на вирощуванні та відгодівлі.

Собівартість продукції вівчарства складається із витрат на утримання дорослого поголів'я і молодняку тварин, а також на їх стриження. Виробничі витрати у вовняно-м’ясному вівчарстві розподіляють між видами продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко і шкіри загиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за можливими цінами реалізації, а гній - за нормативно-розрахунковою вартістю.

Загальну суму витрат на утримання овець (без вартості побічної продукції та приплоду) розподіляють між вовною (1 ц вовни прирівнюється до 5 одиниць) та приростом живої маси, 1 ц якого береться за одиницю.

У птахівництві для дорослого поголів'я визначають собівартість яєць, для молодняку птиці - приріст живої маси, для інкубації - добових пташенят. При цьому із загальної суми витрат на доросле поголів'я виключають вартість посліду та іншої побічної продукції, і ця різниця дорівнюватиме собівартості яєць. Для молодняку птиці виключають ще вартість запланованого виходу яєць від молодих курочок до переводу в основне стадо, оцінених за цінами можливої реалізації. Собівартість добових пташенят становлять вартість закладених в інкубатор яєць і витрати з їх інкубації без урахування використовуваних відходів, міражних яєць і забитих у добовому віці півників за ціною можливої реалізації чи використання [7, с.382-388]

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоря" знаходиться в с. Чевельча Оржицького району Полтавської області. Відстань до районного центру смт. Оржиця - 25км., обласного центру м. Полтава-220км.

Економіко - географічне розташування підприємства вигідне з точки зору доставки добового молодняку, кормів, трудових ресурсів та реалізації продукції, оскільки всі дороги у районі асфальтовані і підприємство розташоване у найбільш густонаселеній території Полтавської області.

Клімат району помірно-континентальний для якого характерна волога сніжна зима і вологе жарке літо. Ґрунти представлені звичайними чорноземами і по своїй родючості структурі і механічному складу мають високу агрономічну оцінку.

В СТОВ Агрофірма "Зоря" застосовується цехова структура (організаційна будова) виробництва, тобто до складу господарства входять:

1.  Цех рослинництва - тракторно-рільнича бригада і центральний зерносклад;

2.  Цех тваринництва - молочно-товарна ферма, свино-товарна ферма;

3.  Цех обслуговування - їдальня, пекарня, столярна майстерня, пилорама, млин, цех по виробництву макаронних виробів;

4.  Цех механізації – машино-тракторний парк, ремонтна майстерня.

Перед тим як аналізувати рівень забезпеченості підприємства основними ресурсами виробництва, визначимо показники розміру господарства.

Показники, які характеризують розміри підприємства і за якими його спеціалізують поділяються на: основні - обсяг виробництва продукції, обсяг реалізації продукції і т.д.; допоміжні - кількість працюючих, вартість основних виробничих фондів, поголів’я худоби та інші.

Показники розміру господарства мають важливе значення, так як вони складаються не тільки по господарству, але й по району, області, і це дає змогу здійснити порівняльний аналіз між господарствами, районами і т.д.[9, с.254].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16