Курсовая работа: Шляхи зниження собівартості виробництва молока (на прикладі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоря" Оржицького району Полтавської області)

Головними об'єктами функціонування противитратного механізму АПК є виробничі формування, де відображаються всі його елементи, безпосередньо виробляється продукція і формуються витрати. На рівні підприємств та їхніх структурних підрозділів противитратний механізм формується і функціонує, відповідно, в системі господарського і внутрішньогосподарського розрахунку. Як свідчить досвід, поширені в сільському господарстві системи госпрозрахунку не здатні забезпечувати зниження ресурсо-місткості виробництва і собівартості продукції через відсутність комплексності впровадження і взаємодії елементів госпрозхрахунку, цільової спрямованості їх функціонування.

Насамперед це стосується системи матеріального стимулювання, котра здатна акумулювати в собі дію всіх елементів противитратного механізму. Однак широко застосовувані її форми спрацьовують на витратний метод господарювання, оскільки зорієнтовані на забезпечення зростания виробництва продукції без достатнього врахування рівня виробничих витрат та їхньої ефективності. Так, акордно-преміальнії система оплати праці й колективний підряд здебільшого стимулюють лише зростання виробництва продукції, адже розцінки при них обчислюють і застосовують без урахування вимог зниження собівартості продукції та випереджального підвищення продуктивності праці порівняно з його оплатою. Унаслідок цього хоч і підвищується продуктивність живої праці, собівартість продукції, як правило, зростає, а прибуток і рентабельність - зменшуються.

Паралельно із зазначеними формами стимулювання здійснюється і заохочення колективів госпрозрахункових підрозділів за економію виробничих витрат. Однак цей вид матеріального заохочення має формальний характер, підтвердженням чого є дані про дуже низьку питому вагу виплат за економію витрат у загальній сумі доплат за річними підсумками роботи трудових колективів.

У зв'язку з цим основними шляхами реалізації противитратного механізму в сільському господарстві на рівні підприємств є:

•  по-перше, розвиток форм господарювання на приватній основі на засоби виробництва і землю; господарських товариств, сільськогосподарських виробничих кооперативів, фермерських господарств, приватно-орендних підприємств, особистих господарств населення тощо. У цих господарствах зацікавленість суб'єктів підприємництва в економному використанні ресурсного потенціалу і витрачанні коштів незрівнянно вища порівняно з підприємствами колективної і державної власності;

•  по-друге, освоєння такої прогресивної форми організації і стимулювання праці, як підприємницький розрахунок [30, с.337-39].

Під продуктивністю тварин розуміють вихід продукції на 1 голову за відповідний період (день, місяць,рік). ЇЇ показники відображають якісний рівень розвитку тваринництва. Підвищення продуктивності на основі зміцнення кормової бази, використання досягнень генетики, селекцій, нових біологічних методів якісного поліпшення стада є головним напрямом сталого і динамічного розвитку тваринництва.

Зниження продуктивності тварин в сільськогосподарських підприємствах досягло критичної межі у 1997 році: в Україні продуктивність 1 корови у 1990р. - 2941 кг., у 1997-1389 кг. Підвищення продуктивності в останні роки (2008 р. - 3083 кг.) на перший погляд може свідчити,що у розвитку галузі молочного скотарства намітилися позитивні тенденції.

Проте на сьогодні стан розвитку молочного скотарства залишається важливим аспектом вирішення продовольчої проблеми в Україні та Полтавській області й визначається погіршенням ситуації в роки ринкових перетворень. Проблеми, які нагромадилися за останні 15 років і практично не вирішуються нині, найгостріше проявляються на ринку м’ясо-молочної продукції, відчутно позначаючись на рівні постачання молочних продуктів і молока громадянам [20, с.62-63].

У Полтавській області валове виробництво молока у 2002-2006 рр. становило 234,5 тис. т., що менше, порівняно з 1990-1992 рр., на 75,24% й зумовлене зменшенням поголів’я корів.

Підвищення продуктивності тварин являється одним із головних шляхів підвищення виробництва молока та зниження собівартості продукції.

Програмою розвитку молочного скотарства у Полтавській області передбачено, що збільшення продуктивності молочної худоби здійснюватиметься за рахунок якісного покращення поголів’я та умов вирощування молодняку, інтенсифікації кормовиробництва, що забезпечить реалізацію генетичного потенціалу корів у товарних господарствах не нижче 4 тис. кг молока, в племрепродукторах - на рівні 5-5,5, в племзаводах - 6-7 тис. кг молока від однієї корови за рік. Продуктивність молочного стада області досягне у 2015 році 4100 кг молока на корову, в тому числі в господарствах населення - 3900, у сільськогосподарських підприємствах - 4350 кг

Розглянемо основні шляхи підвищення продуктивності худоби у молочному скотарстві.

Важливою умовою для отримання високих показників ефективності виробництва молока є економне витрачання кормів, оскільки в структурі собівартості на них припадає більше 55% затрат. За умови недостатнього забезпечення корів кормами цього можна досягти за рахунок нормування годівлі залежно від їх продуктивності, фізіологічного стану, живої маси та віку.

Групування корів за величиною добових та за попередню лактацію надоїв - спроба нормувати годівлю дійсно відповідно до продуктивності. Проте такий метод не знаходить широкого застосування, оскільки при цьому виникає проблема нестабільності (постійного переформування) груп, корови від цього стають неспокійними, а їх молочна продуктивність при кожному переформуванні зменшується на 4-5%.

Для значного підвищення продуктивності молочної худоби важливою є організація достатньої й повноцінної годівлі. Збалансовані за всіма поживними речовинами і енергією раціони підвищують продуктивність тварин на 25-30%, знижують витрати кормів на 30-35%, а собівартість виробництва продукції - на 20%.

У годівлі тварин молочного стада найбільше використовуються об’ємисті корми, концкорми та деякі відходи промисловості, яка переробляє сільськогосподарську сировину.

Загальновідомою вважається точка зору, згідно з якою рівень надою корови збільшується з ростом витрат кормів на годівлю. Однак величина надою обмежується біологічною здатністю тварини, а саме генетичним потенціалом.

Тому залежність надою від рівня годівлі має нелінійних характер. Тобто, при досягненні певної величини годівлі, прибуток за рахунок підвищення надою зможе покрити додаткових витрат на годівлю і економічні показники виробництва молока будуть зменшуватися. Таким чином, з економічної точки зору існує оптимальний рівень витрат на годівлю, при якому досягається максимальний економічний ефект.

Розглянемо вплив рівня витрат кормів на продуктивність корів. (мал.3.)

Малюнок 3

Залежність надою корів від рівня витрат кормів

Залежність середньорічного надою від рівня витрат кормів характеризує наступне рівняння: y = - 2,0665x2 + 201,77x - 1819,9. Економічний зміст даного рівняння наступний: при збільшенні витрат кормів на 1 гол. на 1 ц корм. од. продуктивність праці збільшується на 201,77 кг, а середнє прискорення зміни щорічних рівнів продуктивності корів становить - 2,0667. величина зведеного коефіцієнта детермінації свідчить про те, що 90% варіабельності надою зумовлені отриманою залежністю від годівлі, тобто в діапазоні, який вивчався, рівень годівлі є найважливішим показником, що зумовлює надій.

Суттєвого значення при вирощуванні тварин на молочних фермах необхідно надавати режимові годівлі, під яким розуміють кратність, черговість та час роздавання кожного виду корму (кормосуміші) на протязі доби. На фермі повинна бути створена спокійна обстановка для поїдання і пережовування кормів, тобто забезпечено сприятливі умови для протікання фізіологічних процесів, пов’язаних з утворенням молока.

Част, багатократне (7-8 і більше разів за добу), безсистемне роздавання кормів порушує відпочинок тварин, їх жуйні процеси, що негативно позначається на перетравлюванні і засвоюванні поживних речовин кормів та синтезі молока, а також пов’язане із збільшенням затрат праці та енергетичних ресурсів. Проте наукові дослідження доводять доцільність використання багатократного роздавання кормів коровам, яке погоджується з їх поведінкою і сприяє підвищенню молочної продуктивності на 10-15%.

Доїння корів на доїльних майданчиках ефективне не лише в умовах безприв’язного, але й прив’язного утримання. При цьому досягається набагато вища якість молока та вища продуктивність праці, суттєво змінюється організація і характер праці оператора машинного доїння, відкриваються більші можливості для механізації та автоматизації ручних операцій, а також здешевлюються операції по транспортуванню молока до молочної, досягається економія у будівництві, забезпечує хороші умови для технічного обслуговування доїльного та молочного обладнання, яке сконцентроване в одному місці. Враховуючи все це, можна стверджувати, що найближче майбутнє за безприв’язним утриманням та доїнням корів на доїльних майданчиках. В умовах літнього пасовищного утримання рекомендується використовувати доїльні майданчики прохідного типу УДС-3Б або подібні до них.

Влітку в більшості господарств створюються сприятливі умови для оздоровлення тварин, підвищення їх продуктивності та покращення відтворювальних функцій і зниження собівартості одержуваного молока. В цей час найбільш зручно проводити ремонт тваринницьких приміщень, їх чищення та дезінфекцію.

Розглянемо ринок молока - продукції однієї з головних галузей підприємства. Специфічними особливостями товарного ринку молока і молочних продуктів, зумовленими їхніми властивостями, є низька транспортабельність і непридатність до тривалого зберігання. А відтак має бути створений стабільний ринок збуту для виробника протягом усього року, гарантоване надходження молочної сировини на молокопереробні підприємства і, відповідно, - безперебійне забезпечення населення продуктами щоденного попиту: незбираним молоком, кисломолочною продукцією, сиром, сметаною та ін. При цьому всі ланки технологічного ланцюжка: виробництво - заготівля - переробка - реалізація продукції мають функціонувати скоординовано й ритмічно.

Молочне скотарство України перебуває нині у надзвичайно тяжкому, кризовому стані. Так, виробництво молока за останні 16 років зменшилось на 49 % головним чином через скорочення поголів'я корів на 44 % Це призвело до різкого скорочення споживання молока населенням. Якщо в 1990 р. споживання молока в розрахунку на душу населення (373 кг) наближалось до рекомендованих норм (390 кг) та обсягу в розвинених країнах світу, то в 2007 р. скоротилось до 223 кг.

Головними причинами цього є передусім загальна економічна криза в країні і, як наслідок, падіння платоспроможного попиту населення, а також диспаритет цін, з одного боку на продукцію промисловості й сільського господарства, а з іншого - на продукцію рослинництва й тваринництва. В обох випадках це не на користь, сільського господарства і тваринництва. Так, виробництво молока в господарствах суспільного сектору є стабільно-збитковим причому рівень збитковості коливається від 54 % у 1997 р. до 0,8% у 2006 р. Виробництво молока завдало цим господарствам у 2006 р. 194 млн. грн збитків, або 138 грн з розрахунку на одну корову. У той же час переробка молока всі ці роки в цілому на підприємствах молочної промисловості була рентабельною.

Зменшення виробництва молока спостерігалось лише в суспільному секторі (у 5,5 раза). У приватних господарствах населення виробництво молока зросло в 1,8 раза. Питома вага особистих господарств населення у валовому виробництві молока підвищилась за цей період з 24 до 76 %. Проте абсолютне і відносне зростання виробництва у приватному секторі не могло компенсувати спад виробництва в суспільному секторі.

Зменшення обсягів виробництва молока вкрай негативно вплинуло на роботу підприємств молочної промисловості, де обсяги виробництва продукції з незбираного молока скоротились більш ніж у 3,5 раза, масла тваринного - майже в 3,4 раза. Слід особливо підкреслити, що заготівля молока переробними підприємствами зменшилась у 4.5 раза, тимчасом як обсяги виробництва молока - лише в 1,7 раза. Якщо в 1990 р. в цілому по Україні частка молока, проданого переробним підприємствам, становила 72 % від валового виробництва молока, то в 2006 р. - тільки 28 %.

Сільськогосподарські виробники почали самостійно виходити на ринок молока безпосередньо (обминаючи молочні заводи) або шляхом створення власних цехів з переробки молока. Пояснюється це - . насамперед існуючими суперечностями між товаровиробниками сільськогосподарської продукції та її переробниками.

Проблема реалізації молока сільськогосподарськими товаровиробниками, особливо господарствами населення, залишається вкрай складною. Останні виробляють 75 % молока, а переробні підприємства заготовили всього 39% загального його виробництва.

Проаналізуємо реалізацію молока та молочної продукції в СТОВ "Агрофірма"Зоря" за 2006 - 2008 роки, на основі таблиці 3.1 Визначимо обсяги та ціни реалізації за різними каналами.

Таблиця 3.1

Натуральні та вартісні показники реалізації молока в СТОВ "Агрофірма"Зоря" за 2006-2008 роки

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16