Права дитини

Генеральною Асамблеєю ООН в 1946 році, про утворення Дитячого фонду

Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) як одного з органів ООН для надання

допомоги дітям в Європі після Другої світової війни. Коли в 1950 році

термін повноважень фонду фактично закінчився, за проханням країн Азії,

Африки, Латинської Америки, Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про

включення ЮНІСЕФ в систему Організації Об’єднаних Націй як постійно діючу

структуру, метою якої є задоволення довготривалих потреб дітей у країнах,

що розвиваються. Із назви були виключені слова “міжнародний” і

“надзвичайний”, однак відома на той вже час абревіатура “ЮНІСЕФ”

збереглась.

З плином часу, не дивлячись на певні досягнення окремих країн в

забезпеченні більш благополучного стану дітей, місія ЮНІСЕФ не зазнала

змін: діяти в інтересах дітей і залежності від їх потреб і без будь-якої

дискримінації. При цьому важливо відзначити, що до цього часу ЮНІСЕФ є

головним механізмом міжнародної допомоги дітям, які перебувають у важких

умовах. Значимість ролі ЮНІСЕФ як провідника інтересів міжнародного

співтовариства по впровадженню в усіх країнах світу положень Конвенції ООН

про права дитини заключається перш за все в широкій пропаганді необхідності

захисту прав і охорони законних інтересів неповнолітніх дітей і мобілізації

ресурсів на покращення їх становища.

Права людини є природною приналежністю, невід’ємною властивістю

кожного члена суспільства з самого моменту його народження. Саме завдяки

здійсненню прав і свобод проявляється унікальність особистості,

розкриваються творчі здібності і можливості кожної людини, що вирішальним

чином відбивається на розвитку суспільства в цілому.

Не випадково Загальна декларація прав людини починається зі слів про

те, що основою свободи, справедливості і загального миру є визнання рівної

гідності, властивої всім членам людської сім’ї, а також їх рівних і

невід’ємних прав. Права людини – це одна з найсвятіших й найдорожчих

людських цінностей, тому треба їх шанувати і дотримуватись, вміти

відстоювати і поважати.

Майбутнє кожної людини і людства в цілому потенційно залежить від

підростаючого покоління, тому забезпечення прав дітей та їх правовий захист

безумовно є основним завданням сучасності, у вирішенні якої має бути

зацікавленим все світове співтовариство.

Представляється, що в світлі сказаного немає необхідності приводити

аргументи. Як доказ того, що одним із найважливіших досягнень і результатів

дій міжнародної системи захисту прав людини є не тільки визнання

міжнародним співтовариством факту, що “дитина, через її фізичну і розумову

незрілість, потребує спеціальної охорони і турботи, включаючи відповідний

правовий захист, як до, так і після народження”, але і визнання дітей

самостійними суб’єктами.

Декілька слів з історії питання і суті підходу ЮНІСЕФ до країн

регіону.

Регіональне відділення ЮНІСЕФ по країнах Центральної і Східної Європи,

Співдружність Незалежних Держав і Балтійських державах здійснює свою

програму діяльність і регіоні з 1990 року, коли Виконавча рада Дитячого

фонду ООН вперше затвердила асигнування на підтримку програм для країн, що

входять в названий блок. Саме до цього блоку належить і Україна.

Мандат ЮНІСЕФ і його діяльність у цих країнах були обумовлені тими

проблемами, які стали наслідком різкого зниження рівню життя населення в

результаті політичних, соціальних так економічних змін так званого

перехідного періоду, початок якого відноситься на кінець 80-х – 90-х років.

Тобто ЮНІСЕФ у впровадженні своєї політики в першу чергу враховує

менталітет і особисті умови регіону і даної держави, тобто політика ЮНІСЕФ

має суто індивідуальних підхід до кожної держави.

Основними факторами, які з точки зору ЮНІСЕФ визначили головний

напрямок його політики в даному регіоні ( до якого відноситься Україна),

були визнані такі фактичні обставини:

. Скорочення або повна відміна системи соціального обслуговування сімей,

включаючи систему дитячих дошкільних закладів;

. Обмежене фінансування державою системи охорони здоров’я, а саме

лікувальних закладів;

. Скорочення зайнятості жінок і молоді в усіх сферах виробництва;

. Втрата в суспільстві морально-етичних і правових орієнтирів і, як

наслідок, зріст підліткової злочинності, розповсюдження алкоголізму,

наркоманії, проституції.

Набуті з початку діяльності в регіоні досвід і знання про проблеми,

труднощі та необхідні пріоритети дозволили ЮНІСЕФ виробити єдині правила

підходу і спільну платформу дій, концептуальну основу якої склали наступні

висновки:

Конвенція ООН про права дитини, яку ратифікували всі країни регіону, є

легітимною основою і повинна визначити рамки взаємодії ЮНІСЕФ з урядами,

поза урядовими організаціями та іншими потенційними партнерами;

Головну увагу слід приділяти наданню допомоги країнам у справі

розвитку громадянського суспільства з метою надання стійкого характеру

діяльності в інтересах дітей і сприяння створенню організацій, в яких

потреби і права дітей розглядаються як пріоритетні.

ЮНІСЕФ слід зосередити свої зусилля на реформі законодавства і

використати процес збору та аналізу даних про становище дітей як найбільш

важливий інструмент взаємодії з урядами країн перебування для встановлення

об’єктивних критеріїв оцінки дій законодавства, яке торкається прав і

інтересів жінок, дітей і молоді, і реальних заходів з метою змін підходів в

тій мірі, в якій це буде визнано необхідним в ім’я того, щоб інтереси і

проблеми цих груп населення займали пріоритетне місце в соціальній політиці

держави і всього суспільства.

ЮНІСЕФ належить грати роль свого роду “каталізатору”, добиваючись від

урядів громадських інститутів і можливих донорів мобілізації ресурсів і

дій, спрямованих на забезпечення такого стану, щоб права дітей знаходились

в центрі уваги і займали провідне місце у програмах країн, що продовжують

процес перетворень з метою побудови правових високоморальних демократичних

держав.

Ефективна політика в інтересах дітей в кожній країні повинна

базуватись на точному знанні і розумінні справжнього становища дітей, їх

потреб і способів найкращого задоволення цих їхніх потреб. В той же час

очевидно, що виконання державою прийнятих міжнародно-правових зобов’язень

не може бути забезпечене без створення постійно діючих незалежних

механізмів захисту прав дитини. Це більш, ніж актуально для України, тому

що процеси соціально-економічних і політичних перетворень та реформ, які

відбуваються в країні, негативно відбились на становищі соціально

незахищених груп населення, серед яких одне з перших місць займають діти.

Завдання в тому, щоб створити такий орган, який зміг би виступити на захист

інтересів дітей, проводячи при цьому критичний аналіз державної політики і

являючись свого роду рупором дітей. Крім того, такий орган повинен бути

джерелом достовірної інформації про становище, проблеми, потреби і інтереси

дітей.

2.2. Дискримінація прав дитини

Більшість населення України і уявлення не має про особисті права

дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї

спеціалізації, тому дуже легко порушити права дітей, бо історично склалося,

що ці права завжди порушувались, до дітей не ставилися як до самостійної

особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз

визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, а також звикли до

старих канонів виховання.

Дуже часто вони і не замислюються, що своїми вчинками дискримінують

права дитини, тому і дітям і дорослим буде корисним знати, в яких випадках

права дитини порушуються, здійснено насилля, які види насилля бувають тощо.

Над дитиною здійснено насилля, якщо:

. Їй нанесли побої;

. Її здоров’ю завдали шкоди;

. Порушили її статеву недоторканість й статеву свободу;

Дитину залякували, якщо:

. Їй вселяли страх за допомогою дій, жестів, поглядів,

. Використовували для залякування свій зріст, вік;

. На неї кричали;

. Їй загрожували насиллям по відношенню до інших (батькам дитини,

друзям, тваринам та ін.).

До жорстокого ставлення також відноситься використання при цьому

громадських інститутів:

. Релігійною організацією,

. Судом,

. Міліцією,

. Школою,

. Спецшколою для дітей,

. Притулком,

. Родичами,

. Психіатричною лікарнею і т.д.

Над дитиною здійснюють насилля, якщо використовують для цього

ізоляцію:

. Контролюють її доступ до спілкування з однолітками, дорослими,

братами і сестрами, бабусею і дідусем.

Над дитиною також здійснюють емоційне насилля, якщо:

. Її принижують, використовують образливі прізвиська;

. Її використовують як довірену особу;

. При спілкуванні з дитиною виявляється непослідовність;

. Дитину соромлять;

. Дитину використовують як засіб передачі інформації одному з

батьків;

Над дитиною здійснено економічне насилля, якщо:

. Не задовольняються її основні потреби;

. Контролюється його поведінка за допомогою грошей;

. Дорослими розтрачуються сімейні гроші;

. Дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні

батьків;

До дитини відносяться жорстоко, якщо використовують погрози:

. Погрози кинути її;

. Погрози самогубства;

. Погрози нанесення фізичної шкоди собі або родичам;

До дитини дорослі відносяться жорстоко, якщо використовують при цьому

свої привілеї:

. Обходяться з дитиною як з підлеглим чи слугою;

. Відмовляються інформувати дитину про рішення, які відносяться

безпосередньо до неї, її долі ( про відвідини її батьками,

опікунами, тощо).

. Дитину перебивають під час розмови.

Можливо, так дорослі зрозуміють усю повноту своєї відповідальності,

переглянувши своє ставлення до дітей, а діти зможуть відстоювати свої

права та належно оцінять вчинки своїх батьків.

2.3. Сучасна ситуація в Україні. Шляхи виходу

Зараз проблема дитинства одна з найважливіших проблем нашої країни. І

не треба легковажно ставитися до ситуації, що склалося, бо діти – це наше

майбутнє і треба сприймати це дуже серйозно.

На паперах все виглядає не так, як у реальному житті. Більшість дітей,

як і їхніх батьків, і уявлення не має про права дитини і про Конвенцію ООН

про права дитини. Та навіть ті, хто знають, не можуть застосувати свої

знання належним чином, бо вічно. Проблемою нашого населення була юридична

необізнаність на неграмотність. Так, держава робить деякі окремі, повільні,

рідкі кроки на шляху вирішення цієї проблеми, але повинні існувати дійсні

шляхи виходу, справжня рішуча програма.

Конвенція ООН про права дитини порушується на кожному кроку, бо про

неї знають одиниці. Тому, поглянувши на нижче наведену таблицю, можна

побачити реальну ситуацію, що склалася в Україні, відносно виконання

Конвенції й порушення прав дитини.

|ВИМОГИ |ФАКТИ |

|Повинно бути в ідеалі |Є насправді |

|Дитина... з моменту народження має |“Справа львівських дітей” – один з |

|право на ім’я і набуття |найскандальніших процесів в Україні.|

|громадянства... (ст. 7, п.1) |Дітей продають, як звичайнісіньку |

|Держави-учасниці забезпечують, щоб |сировину. Що далі? В залі суду нема |

|дитина не розлучатися зі своїми |основних потерпілих - вони десь за |

|батьками всупереч їх бажанню... |океаном вчаться вимовляти перші |

|(ст.9, п.1) |свої слова чужою мовою. Може, їм і |

|Держави-учасниці вживають... усіх |краще там... Та хіба комусь дано цей|

|необхідних заходів для запобігнення |абсурдний привілей: докорінно |

|викрадення дітей... (ст.35) |змінювати дитячі долі, водночас |

| |набиваючи грішми власні кишені?! |

|Держави-учасниці вживають усіх |Ні для кого не секрет, що |

|необхідних заходів для зниження |демографічна криза набирає в Україні|

|рівнів смертності немовлят і дитячої|все більших обертів. І чи не |

|смертності. (ст.24, п.2) |найбільша смертність спостерігається|

| |серед дітей, а особливо немовлят. |

|Держави-учасниці визнають право |Безробіття, невиплата заборгованості|

|кожної дитини на рівень життя, |по заробітній платі, фінансова |

|необхідний для... розвитку дитини. |неспроможність нашого дорослого |

|Батьки... несуть основну |населення – основні чинники, які аж |

|відповідальність за забезпечення... |ніяк не сприяють повноцінному |

|умов життя (ст. 27, п. 1-2). |розвитку дитячої особистості. |

|Держави-учасниці... вживають заходів|Освіта... графік її цінності в нашій|

|для сприяння регулярному |державі останнім часом різко падає |

|відвідуванню шкіл і зниженню |вниз. Масово скорочується кількість |

|кількості учнів, що залишили школу |класів, навчальних дисциплін. Що вже|

|(ст. 28, п. 1) |казати про тиражі підручників? Сотні|

|Держави-учасниці поважають і |позашкільних закладів втратили своє |

|заохочують право дитини на всебічну |право на існування. То ж зовсім не |

|участь у культурному та творчому |дивним є питання: “Звідки ж береться|

|житті... (ст. 31, п. 2) |така “розбещена” молодь?”. |

Можна ще довго говорити про права дитини, випадки їх порушень,

недоліки законодавства (декларативність, відсутність механізму реалізації

прав, тощо), але потрібно діяти. На мій погляд, потрібна справжня

програма дій, яка б допомагала збереженню й дотриманню прав дитини.

Шляхи виходу:

. Налагодити механізм виконання законів;

. Ввести попередню експертизу державних рішень, що стосуються добробуту

дітей;

. Гарантувати прожитковий мінімум для дитини шляхом державної дійсної

підтримки сімей з дітьми;

. Надати можливість батькам заробляти необхідні кошти для утримання

дітей;

. Законодавчо закріпити принцип найповнішого забезпечення інтересів

дитини за вирішенням будь-яких питань про неї і з нею;

. Гарантувати дитині юридичну допомогу;

. Реформувати систему сирітських закладів;

. Внести зміни у законодавство про всиновлення, запровадити

альтернативні форми опіки над дітьми;

. Збереження безплатної вищої освіти;

. Створення дійсної державної діючої організації, яка б контролювала

дотримання Конвенції ООН про права дитини та захищала інтереси і права

дітей;

. Запровадити нову систему запобігання злочинності серед дітей;

. Ввести нову систему виправних закладів, що стосуються дітей;

. Встановити гарантії працевлаштування неповнолітніх;

. Ввести обов’язкову мінімальну правову освіту серед дітей та молоді,

щоб вони знали свої права та яким шляхом відновити порушені свої

права, а також видавати правову періодику для молоді, яка б була

доступною, організувати гуртки з прав людини і громадянина,

організувати центр юридичних консультацій для підлітків.

2.4. Правова інформованість дітей та дорослих

Сьогодні вже не достатньо просто змінювати світ в інтересах дітей,

сьогодні вже йде мова про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього

треба слухати, що кажуть молоді люди, треба надавати їм можливість

висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх

життя. Настав час перейти від доброчинності стосовно дітей до визнання

того, що дитина, як і кожна людина, має власні права.

Особливу увагу також слід приділяти думці батьків, бо це вони першими

повинні укладати грунт правової свідомості у психологію дитини.

У жовтні минулого року Центр “Соціальний моніторинг” за підтримки

Представництва ЮНІСЕФ в Україні провів соціологічне опитування дітей у віці

від 9-17 років та їхніх батьків. Опитування проводилось у 106 населених

пунктах України. Відповіді дали 5221 батьків. Результати виявилися дуже

цікавими.

Ось деякі з них:

[pic]

[pic][pic]

Результат опитування показав, що діти, які не чули про ті чи інші свої

права, гарантовані Конвенцією ООН, складають 9-28%. Найменше діти знали про

свої права на захист від втручання в особисте життя, від шкідливої

інформації, сексуальної експлуатації та небезпечної праці. Майже кожна

восьма дитина повідомила про порушення її прав, а кожна четверта була

свідком того, як порушувалися права інших дітей.

У дев’яності роки – у 1990, 1995, 2000 роках співробітником Інституту

молоді (Москва) С.Н.Щегловою проводилось анкетування підлітків України,

пов’язане зі з’ясуванням того, що вважають діти і підлітки своїми

громадянськими правами та якими з них, по їх відчуттям, вони можуть

скористатися. Ось результати цього опитування:

[pic]

[pic]

[pic]

Приємно вражає, що у 2000 році з усіх опитаних не було жодної дитини,

яка б відмовилась відповідати на ці питання або не знала відповіді. В

середньому кожний назвав по 9 основних прав і свобод громадян.

При цьому анкетуванні з’ясувалось, що більше четверті респондентів не

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5