Вивчення оповідань Володимира Винниченка

цей уривок.

(Учні знаходять і зачитують).

- Наближається трагедія, на березі – паніка й страх дорослих і

дітей. Федько кидає виклик бурхливій річці, переляканій юрбі і

визволяє з льодового полону Толю.

- Діти, а що ж Толя? Як подякував він Федькові?

- Натомість Толя навіть не намагається допомогти витягти з крижаної

води свого рятівника. Егоїзм, жалюгідність Толі, який лише

тремтить за власну шкіру і підло скидає провину на товариша,

якому зобов’язаний життям, - це один внутрішній світ. Мужність,

сила волі, чесність шляхетність, порядність, здатність до

самопожертви, великодушність Федька – це другий.

- Вчинок Федька – дійсно благородний, не кожен дорослий наважиться

на подібне. Єдиний раз у житті доводиться Федькові сказати

неправду, врятувавши цим боягуза Толю. За героїзм хлопчик

розплатився своїм життям.

Похорон Федька, хлопчаки плачуть, проводжаючи товариша в останню

дорогу, а Толя спостерігає з вікна, адже ж “цікаво подивитися як будуть

ховати Федька – халамидника”. І вже коли процесія зникає з виду, Толя

“перекрутився на одній нозі і побіг гратися з чижиком”. А далі: “Цього

чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він виграв у Федька.”

- Як можуть не схвилювати і не збентежити душу ці останні авторські

слова?!

ІV. Систематизація узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок.

- Зараз ми поділимо оповідання на частини і складемо план

(Учні складають план).

- А тепер давайте спробуємо переказати це оповідання за планом.

(Переказують).

V. Підсумок уроку.

- Сьогодні ми з вами розглядали оповідання Володимира Винниченка

“Федько – халамидник”.

Мені б хотілося почути ваші думки щодо прочитаного. Які почуття

виникли у вас під час читання? Що здивувало вас? Що сподобалось у творі?

Які думки навіює вам прочитаний твір? Чому вчить нас оповідання? Який

висновок ми можемо зробити? (Учні відповідають на поставлені вчителем

запитання, діляться своїми враженнями від прочитаного, разом з учителем

роблять висновок оповідання).

VI. Домашнє завдання.

- А для домашнього завдання я хочу вам запропоновувати написати

невелику розповідь за темою “Чи хотів би я мати такого друга, як

Федько?” У цій письмовій роботі висловіть свої міркування не лише

про Винниченкового героя, а й подумайте над тим, що важать дружба

і друзі у вашому житті.

Позакласний захід на тему:

“Грані таланту Володимира Винниченка.”

Про Володимира Винниченка вже сказано й написано багато, та водночас

недостатньо, щоб пізнати й осягнути розумом і серцем весь його творчий

доробок. Програми пропонують ознайомити учнів з творами письменника малих

жанрів. На жаль, Винниченко -романіст, драматург, маляр залишився поза

увагою школи. Запропонований сценарій саме має на меті компенсувати

однобічність репрезентації шкільною програмою творчості митця.

Щоб зацікавити учнів до його проведення, поділимо їх на групи:

дослідники малих жанрів і романів; театральні критики; ті, хто цікавиться

живописом (учні під керівництвом учителя готуються заздалегідь).

Мета заходу: розкрити різнобічність творчої натури Винниченка,

широту реалізації його духовного потенціалу в художній і публіцистичній

творчості.

Заздалегідь зробимо виставку творів письменника та досліджень про

нього.

Захід розпочнемо з показу портрета письменника і вступного слова

вчителя.

Володимир Винниченко – людина великого політичного темпераменту й

революційної енергії, талановитий прозаїк, драматург, публіцист і

оригінальний маляр. Довго його ім’я замовчували в Україні, а в еміграції

часто чорнили. “Письменника, творчість котрого ознаменувала новий напрям

розвитку української літератури, слава якого гриміла на рідній землі майже

три десятиліття, було грубо, безжально викинуто з пантеону національної

культури”, - вже в наш час відзначить М. Жулинський. [15; 97]

Постать Винниченка – неординарне явище в історії українського

красного письменства і в історії України. Його творчий доробок складають

понад сто оповідань, п’єс, сценаріїв, публіцистичних статей, 14 романів

(один незавершений), а два (“Вічний імператив” і “Лепрозорій”) досі не

надруковані. Окрім цього, письменник залишив двотомну етико-філософську

працю “Конкордизм” (зберігається в архіві), майже 13 тисяч щоденникових

записів (41 книжка) листування, близько стоні власних картин – пейзажів,

натюрмортів, портретів, акварелей.

Ось ми й спробуємо бодай контурно окреслити ці грані творчої натури

Винниченка.

План може бути такими:

Оповідання Винниченка – зразки соціально-психологічної прози в

українській літературі початку ХХ століття

Винниченко – автор 14 цікавих романів.

Драматургічна творчість письменника

Винниченко –маляр.

Словесник надає слово дослідникам малих жанрів і романів.

Учень 1-й. Аналізуючи малі жанри і романи Винниченка, ми дійшли

висновку, що письменник створив нові зразки соціально психологічної прози в

українській літературі початку ХХ століття.

Епічна література того часу була представлена передусім такими

прозаїками, як Стефаник Коцюбинський, Панас Мирний, Нечуй-Левицький. Кожен

з них реалістично зображував життя, але “манери” цього зображення були

різні. Іван Франко відзначив, що “великі епіки” (Панас Мирний та інші)

завжди прагнули “описати, змалювати такий характер, як він розвивається

серед такого чи іншого оточення, нові письменники кладуть собі іншу задачу.

Для них головна річ – людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших

обставинах”. До цих нових письменників належав і Винниченко, що прагнув

влити свіжу кров у поетику “старого реалізму”.

Учень 2-й. Про появу в літературі збірки оповідань Винниченка “Краса

і сила” (1906) І. Франко писав: “... раптом виринуло щось таке дуже,

рішуче, мускулисте і повне темпераменту...” Що ж нового виніс у розвиток

епосу Винниченко, чому його твори хвилюють читача, цікавлять критиків?

Літературознавець Ігор Дзеверін вважає, що Винниченко в “Красі і

силі” заглиблюється у внутрішній світ людини, чого бракувало творам

побутово-етнографічного характеру в українській реалістичній літературі.

Зверніть увагу на своєрідність стилістики твору. Перед тим, як подати

портрет Мотрі, героїні повісті, автор з неприхованою іронією говорить: “То

була краса, що виховується тільки на Україні, але не така, як малюють деякі

з наших письменників. Не було в неї ні “губок, як пуп’янок, червоних”, ні

“що, як повная рожа”, і сама вона не “вилускувалась, як маківка на городі”.

Учень 3-й. Я хотів би відзначити, що письменник психологічно точно

відтворює людські почуття, використовуючи для цього влучні деталі і штрихи,

щоб змалювати внутрішню драму Мотрі. Особливо велику роль відіграють у

тексті діалоги й монологи. Їх Винниченко “відточував” філігранно. У

діалогах герої самі себе характеризують, тому авторові не доводиться

додавати щось від себе. Показовою є самохарактеристика Мотрі у сцені бійки

Андрія і Ілька (учень читає уривок, коментує діалоги).

Учитель. Письменник сам пройшов складні життєві “університети”, і це

дало змогу сказати йому правду про умови життя різних верств суспільства:

безправних селян (“Контрасти”, “Голота”, “Біля машини”, “Хто ворог?”, “На

пристані”, “Голод”, “Кузь та Грицунь”); солдатів (“Боротьба”, “Мнімий

господін”, “Честь”); панства , інтелігенції, провінційних акторів

(“Заручений”, “Уміркований” та “щирий”, “Малорос-європеєць”, “Антрепреньор

Гаркун-Задунайський”). Уже цей перелік підтверджує думку літературознавця

А. Річинського, що “...обсягом і різноманітністю своєї тематики, діапазоном

проблем і масою людських типів Винниченко, безперечно, стає на рівні першої-

ліпшої літератури європейської”.

Письменникові дорікали за розхристаність письма, грубувату, нечисту

мову (М. Вороний), “волохатий і незроблений стиль” (С. Єфремов), за те, що

його мова “поплямована великоруськими словами” (Нечуй-Левицький). Це

Дзеверін пояснює тим, що письменникові доводилося працювати в дуже

складних умовах, він змушений був поспішати з роботою. Крім того, нерідко

Винниченко свідомо вдавався до суржика, зважаючи на його поширення в самому

житті справедливим є зауваження Михайла Слабошпицького, що в “оповідання

молодого письменника увірвалися різні суспільні верстви і заговорили вони

саме так, як говорили в реальному житті, - не зрідка до потворності

скаліченою мовою, що і вирізняло суціль безкультурних люмпенів (а їх у

творах Винниченка справді чимало). Одне слово, яка доба, така й мова, така

й правда про неї”.

Оповідання – це тільки невелика частина творчої спадщини Винниченка.

Новими художніми перемогами стали його романи “Нова заповідь”, “Вічний

імператив”, “Поклади золота”, “Слово, за тобою, Сталіне!”, “Сонячна

машина”, повісті, п’єси, що з’явилися в 20-ті – 40-ві роки.

Далі на уроці пропонується підготовлені заздалегідь рефератні

повідомлення учнів:

1. “Сонячна машина” – новаторський твір в українській літературі.

2. “Поклади золота” – соціально-детективний роман.

3. Останній роман Винниченка “Слово за тобою, Сталіне!”

Подаємо матеріал для повідомлення учня “Поклади золота” – соціально-

детективний роман”.

1926 рік. Винниченко з дружиною в Парижі. З Україною зв’язків майже

не має. “За те, що люблю її чесно й любові своєї н продаю за розкоші, за

лакомства нещасні. За це я позбавлений життя в ній, за те навіть праці

своєї примістити ніде не можу”, - записав Винниченко в щоденнику. І раптом

лист від видавництва РУХ, прохання підписати угоду про співпрацю. До

письменника повертається творче піднесення. Ідея нового роману “Поклади

золота” знову в центрі уваги: “Обдумування роману. Первісний хаос. Туманні

лінії постатей і ситуацій. Ядро ідеї в імлі...” “Здається, можна дати назву

роману “Загублений рай”. Усі, вся Європа, сі кляси й усі її члени тужать за

тим раєм, з якого вигнав їх бог війни з вогненно-гарматним мечем. Кожен

тужить за тою чистотою, незайманістю, яка була в нього. В кожного та

чистота, той рай були різні, часто ворожі один до одного, але вони були, як

такі, чи здається що були, кожний знову таки тужить по-своєму за

загубленим”, - читаємо в щоденникових нотатках.

Над романом, остаточною назвою якого стане “Поклади золота”,

письменник працював з 1925 по жовтень 1927 року. Згодом з Харкова, куди

Винниченко надіслав роман, прийшла негативна рецензія: “Тут картається ціла

система нашого життя, весь ідейний зміст наших провідних думок... Про

чекістів автор говорить в романі, як про розбещених садистів і тим у нього

вичерпується вся характеристика їх. Поряд з такою характеристикою типів

комуністів Винниченко подає цілу низку типів білоемігрантів... які хоч

являють собою дно еміграції, та змальовані вони як люди повнокровні, людяні

і хоч своєрідні але моральні.... Словом, типи ці своєю людяністю і душевною

м’якістю та щирістю просто таки викликають симпатією та співчуття”. А

звідси висновок: “Наша радянська суспільність, труднощі нашої країни таких

“Покладів золота” не приймуть”.

Твір був надрукований через шістдесят років у США, в Україні – лише

в 1991 році.

За жанром “Поклади золота” – соціально-детективний роман. Цей жанр

утвердив в українській літературі саме Винниченко (“На той бік”, “Сонячна

машина”, “Нова заповідь”, “Вічний імператив”, “Лепрозорій”).

Літературознавець з діаспори Григорій Костюк у статті “”Про “Поклади

золота” відзначає: “Започаткований Винниченком жанр уже в другій половині

20-х років знайшов був своїх послідовників. Маю на увазі Юрія Смоловича

(“Фальшива Мельпомена”, “Государство доктора Гальванеско”, “Останній

Ейждевід”), В. Владка (“Аргонавти світ”) та ще кілька інших письменників.

Але в умовах сталінського соцреалізму 30-х років цей жанр був заморожений:

страшним поліцій ним детективом стало все життя країни “соціалізму”. Лише в

добу відлиги 60-ті роки цей жанр дістав право громадянства. Отже, в цьому

аспекті “Поклади золота”, поруч з іншими згаданими творами Винниченка,

належать до першого підмуру соціально-детективного жанру в українській

пореволюційній літературі.

В основу роману покладено ідею символічних покладів золота в надрах

України. Україна – це світовий скарб духовних і матеріальних цінностей. Про

символіку покладів золота сказав сам автор: “Не скарб, а золоті поклади в

землі України.” У романі є спогади, авторські ліричні відступи про свою

незабутню батьківщину, філософські роздуми про сучасне життя, патріотизм і

мораль. Ось як повідомляють у листі про розстріл професора, винахідника

покладів золота: “Вас там, як і всіх нас тут, уразить смерть М.П.

Кублицького... Століття Росія грабувала, нищила нас, саме ім’я наше вкрала

й сховала від усього світу... століттями вона нас... І вся російська

демократія... Тепер немов би ... соціалізм... М. П, Кублицький зробив

надзвичайне відкриття величезних покладів золота на Україні... Відомий

чекіст гунявий заарештував Кублицького з усією родиною, забрав усі папери і

другу ніч розстріляв усіх Кублицьких. Тепер папери в Чека”.

Винниченко прагне осмислити сучасну йому дійсність на рідній землі

після 1917 року. Як же діють “реформатори” і “ощасливлювачі” життя

народного? Як вони керують людьми?

Учитель. Ви пересвідчилися, яким цікавим письменником був Винниченко

- епік. Визначимо характерні ознаки його епічної творчості:

- проникливо аналізував людські почуття, добирав точні психологічні

штрихи, замальовуючи внутрішній світ героя;

- його оповіданням властива різноманітність тем, мотивів, проблем,

людських типів;

- роман “Сонячна машина” – це перший в українській літературі

соціально-утопічний роман (як новаторський твір в українській

літературі, він і досі не втратив свого ідейно-естетичного

значення);

- “Слово за тобою, Сталіне!” – роман ідей, роман-памфлет, роман

соціальної тези;

- “Поклади золота” – перший твір соціально-детективного жанру в

нашій літературі.

Як бачимо, цей талановитий митець мав високий творчий політ,

колосальну працездатність і завжди прагнув бути потрібним Україні , її

народові.

Слово надається учням (театральним критикам).

Учень 1-й. Винниченко успішно виступив ї в драматургії, яка складала

значну частину його творчості. У 1920-21 рр. П’єси драматурга ставилися в

Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, в театрах Петербурга,

Саратова, Самари, тиф ліса, баку. Проблеми сценічного втілення його п’єс

активно обговорювали з драматургом К. Станіславський, М. Немирович-

Данченко, М. Садовський, Г. Юра, М. Заньковецька.

Лесь Курбас у своєму “Молодому театрі” здійснив постановку п’єс

“Базар”, “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”; за участю режисера-постановщика

Гната Юри у тому ж театрі 1919 р. Відбулася прем’єра спектаклю за п’єсою

“Гріх”...

Відомий літературознавець Григорій Костюк зазначає, що з особливим

успіхом у країнах західної Європи йшли драми Винниченка “Чорна Пантера і

Білий Ведмідь”, “Закон”, “Брехня”. Знаменита італійська драматична актриса

Емма Граматіка поряд з драмами Ібсена, Піранделльо, Метерлінка мала у

своєму репертуарі й драму Винниченка “Брехня”, з якою гастролювала в усіх

столицях Європи.

Винниченко написав 23 п’єси, прагнув “Художньо освоювати гострі

соціально-політичні й моральні проблеми свого часу. Про нього як драматурга

Вороний писав: “На нашім літературнім обрію є постать, що вже довгий час

приваблює загальну увагу. З боку одних вона викликає обурення і лайку, з

боку інших – щире признання і навіть ентузіазм; байдужих немає, у всіх вона

розбуджує глибокий інтерес до себе. Це постать Володимира Винниченка... Він

признає обов’язковими для себе тільки закони творчості (ніяких, інших!) і

творить інтуїтивно, - мислить образами, живими уявами (символами), не

голими розуміннями. І коли він помиляється, то і самі помилки цієї

складної, художньої натури без порівняння, цікавіші, ніж ліниві прояви

шаблонної думки більшості.

Учень 2-й. Драматурга часто і гостро критикували. Однак він

продовжував писати драми. У 1929 році з’явилися його нові п’єси “Над”,

“Великий секрет” і “Кол-Нідре”. Винниченко, за оцінкою Юрія Смолича,

“оригінального мистецькою манерою посів по праву місце духозгубника нової

для українського театру культури”. Цікавою є п’єса “Брехня” (1910). У ній

автор порушує морально-філософську та етичну проблеми.

Центральна постать у п’єсі – Наталя Павлівна. Вона вирішує дилему як

заспокоїти свою совість, своє бунтівне невдоволене “я” інтелігентної людини

і виправдатися перед коханцем, щоб затримати його при собі. Для цього вона

йде на компроміс з совістю і творить низку брехні. “Що є істина? –каже

вона. – Істина є постаріла брехня, всяка брехня буває істиною”. Вона

впевнена, що “людям зовсім не треба правди чи брехні, їм треба щастя...

покою. Коли брехня може це дати, слава брехні”.

Вражає майстерність Винниченка - психолога. Він переконливо правдиво

вмонтовує поведінку Наталі Павлівни.

Учні наводять приклади з тексту. Можна заздалегідь дати завдання

інсценізувати уривки твору. Використавши на уроці елемент рольової гри.

Учень 3-й. Виявом нового методу Винниченка в техніці психологічної

драми, на думку Вороного, було те, що автор внутрішню боротьбу Наталі

Павлівни виніс з її душі на білий світ.

“”Гріх” – один з найдовершеніших драматичних творів письменника,

присвячених революційній боротьбі з російським самодержавством у роки

першої світової війни. Сценічна популярність п’єси, на думку критика О.

Киселя, була зумовлена, поряд з усім іншим, і цікаво побудованою

композицією. “Гріх”, - писав критик, може, найкраща п’єса Винниченка, при

виконанні на сцені, вона цілком опановує глядача, й зацікавлення нею не

спадає протягом усього часу, особливо в третьому акті, хоч він і найдовший

в драмі.

Прем’єра вистави п’єси відбулася в 1919 р. На сцені “Молодого

театру” Леся Курбаса за участю режисера-постановщика Гната Юри.

Учні (театральні критики) визначають те, нове, що вніс Винниченко у

розвиток української драматургії.

Слово надається учням, що цікавлять живописом.

Учень 4-й. Ще одна грань таланту Винниченка – живопис, графіка. “Для

повного самовираження, чи навпаки, втечі від себе – літератора й політика –

відчував потребу в спілкуванні ще з однією Музою, пише критик Федченко.

[31;147] – Інтерес до спеціальних образотворчих студій виник у Винниченка

під час його роботи над романом “Сонячна машина”, який з усіх творінь

письменника відзначається особливою полі тематичністю, поліфонічністю,

сказати б, поліколористичністю”. Цей інтерес підтримувався дружбою з

художником Миколою Глущенком, який згадував:

“Здається, якщо я не помиляюся. Винниченко почав малювати п’ять

років тому літом. Вперше ми разом малювали в Сен-рафаелі, в 1927 році.

Спочатку малярство для нього було спочинком від літературної діяльності...”-

згадував Микола Глущенко. [12; 38]

Малював він тоді пейзажі, вишукуючи сполучення фарб, спрощуючи

складний, детальний південно-французький краєвид. Цей своєрідний підхід до

натури давав виразну індивідуальність його малюнкам. Найкращі пейзажі того

часу цікаво скомпоновані; з різними обробленими малярськими планами не

поступаються кращим малярам школи “Еколь-де-Парі”. У 1935 році Винниченко

подарував Глущенкові свій етюдний альбом, у якому було півтора десятки

малюнків аквареллю і тушшю. Дивом цей альбом зберігся о наших років.

Акварельні та олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції

Винниченка експонувалися свого часу у Франції та за її межами. Були вони

належно оцінені паризькою критикою і здобули визнання таких видатних

художників, як Анрі Сіньяк, Пабло Пікассо, Леже. З кожним роком успіхи

Винниченка в малюванні були помітнішими, спокійнішою стає палітра,

сполучення фарб, виразнішим – індивідуальний стиль.

Велике досягнення Винниченка – його натюрморт. Літературознавець

Сергій Гальченко відзначає чудову скомпонованість, витончені поєднання

фарб, малярську щирість автора у натюрмортах.

Мистецтвознавця М. Келлер у творчості Винниченка вразило надзвичайне

багатство фарб. Його пейзажі, квіти, інтер’єри “пройняті світлом і неначе

прозорі... його червоні та жовті тони мають безліч відтінків і

заглиблюються та збагачуються контрастовими плямами рідких, темних тонів.

Винниченко закоханий у фарби. Він бавиться ними, як дорогоцінним камінням і

знаходить з надзвичайною легкістю дедалі нові кольорові багатства...

Закоханість у природу, повага і “чесність” до всякої малярської теми,

свіжість та щирість сприймання моделі – все це надає творчості Винниченка

неповторної краси”.

Учитель. Кажуть, що талант Винниченка у всьому був непересічним. Він

прагнув завжди бути самим собою, нікого не наслідувати, виражати своїх

почуття “особистими фарбами і формою”. І саме це, мабуть, дало змогу уявити

світові нову форму мистецької діяльності.

Письменник помер у Франції 6 березня 1951 року. Залишилися не

здійсненими мрії написати роман “Хмельниччина”, “Хроніку українського

відродження”, 10-томний “Роман мого життя”. Винниченко прагнув, як про це

свідчить написані ним твори, щоб люди жили в гармонії, без війн і

катастроф, прагнув витворити і подати в різноманітних формах новий

соціально-філософський світогляд (він називав його конкордизмом).

Письменник важко працював, часто знав матеріальну скруту, жив далеко

від рідної України, але творив для неї, для її майбутнього... Творив і

свято вірив у відродження української нації.

Нині Винниченко широко і глибоко входить у культурне сьогодення

незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик,

письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними

гранями свого великого таланту.

ВИСНОВКИ

Постать Володимира Винниченка, на диво складна й суперечлива, зажди

привертала до себе пильну увагу, навколо неї точилися суперечки, одні

беззастережно приймали, інші – відкидали, а ще треті прагнули поставитись

до його діяльності з урахуванням усіх складностей тої тривалої доби, коли

він жив і творив.

Звичайно, не можна розмежовувати Винниченка - політика і Винниченка

–письменника, але варто розуміти, що як каже визначний митець, Винниченко в

красному письменстві йшов шляхом послідовного служіння реалізмові і, маючи

необхідний талант, поставив своє ім’я в перший шерег найвидатніших

письменників України першої половини ХХ століття.

Про Володимира Винниченка вже сказано й написано багато та водночас

недостатньо, щоб пізнати й осягнути розумом і серцем весь його творчий

доробок.

Нам, вихованим на “потрібній і зрозумілій” трудящим масам

літературі”, зараз не досить орієнтуватися у творчій спадщині “відкритого”

письменника: сьогодні необхідне опрацювання і всебічне вивчення діяльності

Винниченка як літератора, політика, філософа.

У першій третині двадцятого століття Винниченко стає одним із

найпопулярніших письменників не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Та замість лаврів життя приготувало для Винниченка терновий вінок.

Його твори перестають видавати, забивають ними полиці спец фондів, а часто

й просто знищують.

Яка ж немилосердна жорстока доля: все життя пройшло в арештах, у

ув’язненнях, боротьбі, шуканні готовності віддати життя за “темний,

посоловілий від усяких історичних дурманів” народ, а найстрашніше - забуття

нащадків.

Винниченкові дала притулок французька земля, але серце його

залишалося в Україні. Важно стежив письменник за життям в Україні, до

останніх днів він плекав мрію про повернення.

Справедливими, на нашу думку, є слова критика І. Борщака:

“Винниченкові твори залюбки читатимуть й тоді, коли його вже не буде на

землі. Гете мав рацію, кажучи, що прикметою збільшення кола його читачів”.

[17; 143]

І справді, незважаючи на те, що далеко в минуле відійшли події його

творів, але вони не втратили своєї актуальності. Навпаки, зараз у нашому

жорстокому і черствому до біди і горя світі як ніколи потрібними і

своєчасними є розмови про добро і зло у житті та серцях людей.

Додатки

Додатки

Додатки

Список використаних джерел.

1. Архів Володимира Винниченка // Літ. Україна – 1997. – 6 лютого

2. Барабаш Ю. Чи варто “гаяти час” на Винниченка?...: З критичних

нотаток // Київ. – 1991. - №8.-с.120-126

3. Болюх О.В. Мовна майстерність Володимира Винниченка у зображенні

внутрішнього світу героїв // Культура слова: Між від. зб. –вип.

44.-к.,1993.-с.20-24

4. Винниченко В.К. Була, є й буде // Літ. Україна. – 1994.- 8

грудня.-с.5

5. Винниченко В.К. Намисто: Оповідання – К.: Веселка, 1989.-380с.

6. Винниченко В.К. Вибрані п’єси. – к.,1991, 370с.

7. Винниченко В.К. Раб краси.-к.: Веселка, 1994.-383с.

8. Винниченко Р.Я. Як писав свої літературні твори Володимир

Винниченко //Україна.-1992.-№10-11.-с.14-15

9. Гермайзе О. Нариси з історії революційного руху на Україні//

Хроніка – 200.-1998.-221-2.-с.186-213

10. Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С. Володимир Винниченко. Життя,

діяльність, творчість (навч. посібник для студ.-філол.)-к., 1996.-

256с.

11. Гнідан О.Д., Йолкіна Л.В. Винниченко – прозаїк очима укр..

критиків і читачів //В. Винниченко; Грицько Григоренко: Штрихи до

портретів: Навч. посібник-К.: Вища шк., 1995.-с.50-77

12. Гриценко Т. Грані таланту Володимира Винниченка//Диво слово. –

1994.- №9.- с. 35-38

13. Єфремов С. Володимир Винниченко //Єфремов С. Історія укр..

письменства. 1989.-т.2.-с.290-298

14. Жулинський М. Володимир Винниченко (1980-1951)//Літ. Україна-

1989.-№48.-25 листопада.-с.6-7

15. Жулинський М. Голгофа українця Володимира Винниченка// Володимир

Винниченко. Заповіт борцям за визволення.-к.,1992.-123с.

16. Жулинський М. Щоденник Володимира Винниченка //Київ.-1990.-№9-11.-

с.88-90

17. Зінчук С.С. Володимир Винниченко (1880-1951)//Нові імена в

програмі з укр.. літ.: Посібник для вчителя. - К.: Освіта, 1993.-

с.125-145

18. Костюк Г.Володимир Винниченко: Біографічні нотатки// Рад. Освіта.-

1990.-27 липня.

19. Краснодемський В. Приємна несподіванка// Рад. Україна. - 1990.- 8

липня

20. Лащик Є. Винниченкова філософія щастя// Філософська думка.-1998.-

№1.-с. 136-155

21. Лозицький В. Йому завжди боліла Україна// Рад. Україна. 1990.-26

липня

22. Малець Л. Світ дитячої душі у творчості Володимира Винниченка (за

матеріалами збірки “Намисто”)// Ур. Мова та літ-ра.-1997.-№4.-с.1-

2.

23. Марусин Т. Від французьких Альп до наших чорноземів// Пам’ятки

україни.-1994.-№1-2.-с.81-83

24. Мороз Л. Загадки Володимира Винниченка //Слово і час.-1993.-№5.-

с.40-46

25. Панченко В. “Бо я – українець”: Передмова// Володимир Винниченко

раб краси. -К.: Веселка, 1994.-с.3-21.

26. Панченко В. Молоді літа Володимира винниченка//Київ.-1997.-33-4.-

с.143-155

27. Панченко В. “Я хочу собою возвеличити укр.....”: Риси

психологічного портрета Володимира Винниченка// Березіль.-1997.-

№11-12.-с.155-167.

28. Підлужна Г. Позакласне читання школярів як педагогічна

проблема//Поч. шк.1998.-№7.-с.18-22

29. Скобелєва-Салогуб Н. Володимир Винниченко: про дітей і для

дітей// Слово і час. - 99.- №7.-с.60-67

30. Ткачук Г. Уроки зустрічі з книгою// Поч. шк. 1997.-№6.-с.24-28

31. Федченко П. Володимир Винниченко – художник// Київ.-1989.-“12.-

с.147-148.

32. Хміль І.С. Політична діяльність В. К. Винниченка//Укр. іст.

журнал.1989.-№7.-с.82-91.

-----------------------

Дипломна робота студентки V курсу

психолого-педагогічного факультету

групи ПК-53

Рудич Ольги Юріївни

Науковий керівник:

доцент Волочай Марія Петрівна

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6