Вивчення оповідань Володимира Винниченка

власними потребами, а їхні дії він переживає, як переживав би свої.

Почуття викликаються наочністю, цілісністю, конкретністю і

взаємодією художніх образів. Виникнення почуттів та їхня активна роль в

процесі сприймання органічно зв’язані із фантазією, уявою, пам’яттю.

У процесі сприймання художнього твору емоційна сфера суб’єкта може

виявити різну активність. Це зумовлюється зокрема його настроєм, який в

емоційному житті людини відіграє величезну роль. Один і той же твір може

сприйматись по-різному в залежності від настрою суб’єкта. Настрій

видозмінює сприймані картини, посилює симпатії до одних образів і антипатії

до інших. Почуття, що виникають в процесі сприймання художнього твору

бувають різні за глибиною, силою, стійкістю, інтенсивністю й активністю. Це

залежить насамперед від змісту художнього твору, а також від того,

наскільки повно і конкретно зображені явища.

Значний емоційний потенціал мають твори Володимира Винниченка,

присвячені дітям. Винниченко виступає майстром витонченого психологізму, що

відрізняє його оповідання від подібних Грінченка, Васильченка,

Коцюбинського, Стефаника. Він – майстер динамічної сюжетної розповіді,

проникливого бачення суспільної та індивідуальної психології людей, його

мова – метафорична, пейзажі – колоритні. Авторські слова хвилюють,

бентежать душі читачів, тримають їх у напруженні під час всіх перипетій

розгортання сюжету.

Винниченко часто аналізував підсвідомі першопричини поведінки людей,

їхні інстинкти, соціальне та біологічне у вчинках. Такою є історія

“паршивого байстрюка”, абсолютно не потрібного для оточення, яке переростає

в трагедію, що змушує замислитись і героїв твору, й читачів.

Тема долі дитини – “байстрюка”, розкрита в оповіданні “Кумедія з

Костем”, на час її виходу з друку (1910) була вже далеко не новою. Адже від

появи Шевченкової “Катерини” та інших творів минуло понад сто років. Проте

Винниченко зумів по-своєму майстерно відбити соціальні та моральні болячки

суспільства, не через прямий осуд конкретних винуватців народження

“байстрюків”, а завдяки розкриттю обставин життя й психології самих жертв.

Як і в оповіданні “Федько – халамидник”, письменник починає з

категоричної нібито думки про свого головного героя: “Це був розбишака –

халамидник”, “З Костем сталася чудная кумедія”; “Се був кумедний-таки

хлопець”, вся “кумедність” якого полягала в тому, що він, непривабливий, з

“ріденькими, гостренькими” зубами, “нізащо не кусався”, коли його били.

Рядок за рядком письменник розкриває нам, що за Костевою

непривабливістю, відчайдушністю та дещо викличною поведінкою криються біль,

прагнення мати хоч одну рідну душу на доказ того, що він – не “байстрюк”.

Автор не обминає суто натуралістичних деталей в показі поведінки й

зовнішності Костя: він схожий на “забитого, боязкого собаку”, що вишкіряє

зуби й гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього. Чи не гірка

іронія і протест проти безправного становища дитини звучить в рядках: “Як

його вже не били і хто вже його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і

свинопаси, ні за що не плакав! Уже й на парі йшли не раз, не заплаче, таки

ж... Його так і прозвали за це “кам’яним виродком”. Звичайно, “кам’яного

виродка” не жаліли й діти.

А проте, коли Кость дізнався про свого батька, в нього прокидаються

якісь надії, а згодом – дивна ніжність до недопалка, що побував у руках

його батька-пана; Кость судомно тримає у руках його як найдорожчу в світі

річ (“То татове!”), яка хоч якось пов’язує його з батьком. З тим недопалком

у руці він і помирає, з тим недопалком Костя і поховають. Спроба кухарки

забрати недопалок несподівано викликала сльози, “як горох” – вони, як усі

оті “хр-р-р!” розкривають читачеві глибокий розпач “впертого” підлітка від

усвідомлення власної “нічийності”. Твір пройнятий протестом проти

нелюдського в людях і співчуття до “кумедного” Костя.

Є у Винниченка оповідання про трагічну долю бешкетника-лідера

“Федька – халамидника”, який був не менше шибайголовою, а й чесною,

благородною людиною.

Винниченко – реаліст уміє одразу виділити провідну рису свого героя:

“Спокій був... ворогом” Федька, “з яким він боровся на кожному місці” – це

є ключем до розуміння його “гріхів”: перекидання діжок з водою, ламання

хаток, відбирання змію тощо. Федько ходить “руки в кишені”, “картуз

набакир”, “чуб йому стирчком”, “очі хутко бігають”, під час повені одяг на

ньому “весь мокрий”, “чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті”. Навіть

якби автор не дав оповіданню таку назву, промовистої характеристики не

треба.

Невипадково дослідник С. Погорілий відзначив, що однією з головних

рис портрета у Винниченка є очі. [29; 162]. Справді, коли Федько

задирається до дітей, “очі його хутко бігають” – від під'юджування Толі

“очі стали такі чудні, гострі”; у хворого Федька в очах “стояли дивні жовті

й зелені плями”. Через майже непомітні деталі розкрито привабливі риси

Федька: він попереджає про свої вчинки, а коли його карає батько, “не

плаче, не проситься, е обіцяє, що більше не буде”, в усьому відразу

признається, ні на кого не перекладаючи власну провину. Навіть перебирає на

себе провину Толі, хоча той і думає зневажливо про свого товариша з бідної

робітничої околиці. Тому “босявка” й “халамидро” є улюбленцем хлопців, які

в критичні хвилини називають його не інакше, як “Федя”. А коли Федько

переходить річку, його однолітки “починають од щастя пищати, боротись,

кидати камінням у кригу.”

Оповідання закінчується якимись на диво страшними своєю буденністю

словами про смерть Федька: “на кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх

вулиць. Спірка, Стьопа і Гаврик плакали навзрид.” Як бачимо, жодної

авторської оцінки. Оце і є найвища майстерність в зображенні людської

психології. Так само майстерно через економні художні засоби постають й

інші підлітки в оповіданні, передусім Толя. Думки цієї “благородної”, як

сказано, дитини, далеко не благородні: “Мурло репане”, “його папа багатий

от і все”; Толі хотілося б, щоб усі з Федька сміялися. Раннє і, мабуть,

остаточно моральне спустошення цієї нечесної боягузливої дитини показано в

фіналі, коли Толя, не почуваючи й трохи власної провини за смерть Федька, з

цікавістю роздивляється його похорон і, перекрутившись на одній нозі,

біжить гратися Федьковим чижиком.

Недарма С. Черкасенко у схвальній рецензії на видане оповідання

називав Винниченка “чудовим майстром”, який “виявив себе прекрасним

глибоким психологом, як і завше”.

“Федько –халамидник” має велике виховне значення не тільки для

дітей, а особливо в наші часи жевріння, кволості, занедбаності й

обпльовування цінностей, властивих вдачі героїчній”. [29; 63].

2.2. Методи і прийоми вивчення творів Володимира Винниченка

У центрі уваги сучасної школи має бути людина, її духовний світ,

творчі здібності, високі моральні якості. Великий вплив на формування

особистості належить книжці.

Основою літературних занять є насамперед читання і вивчення художніх

творів. Та виховати школяра допитливим і вдумливим читачем не так просто.

Здійснити це можливо за умови, коли інтелектуальне життя школяра

проходитиме серед книжок. Все це успішно можна реалізувати на уроках

позакласного читання.

Проблема позакласного читання вважається однією з найважливіших і

найяскравіших у сучасній освітній практиці взагалі і методиці читання

зокрема. По-перше, непросто визначити тему і тип уроку; дібрати книжки для

читання; по-друге, не завжди вдається організувати читання потрібних

текстів усіма учнями класу; методично правильно і цікаво.

У молодших класах згідно з літературним матеріалом важко виділити

такі типи уроків позакласного читання: тематичні, жанрові, авторські

(одного окремого письменника), змішані (комбіновані), інтегровані.

На цих уроках матимуть місце різноманітні види занять з дитячою

книжкою: уроки читання-слухання, уроки-подорожі, уроки-диспути, уроки-

вікторини, уроки-конкурси, уроки-бесіди (судження), уроки-творчості, уроки-

ранки тощо.

Такі заняття матимуть не лише іншу структуру, а й спрямованість.

Вони мають формувати читача, який з 1 класу самостійно набуватиме

необхідних знань через “діалог” з автором твору.

У початковій ланці школи значно посилюється увага до естетичної

функції художнього слова. Воно має осмислюватися як засіб художнього

образу. Разом з тим, слово буде розглядатися не ізольовано, а в образній

системі твору. Адже уроки-зустрічі з книжкою мають бути уроками роздумів,

глибоких переживань.

Справді, захоплюючись моральною красою персонажів твору, прагнучи

наслідувати їхні вчинки, дитина починає думати про себе, оцінювати свої дії

і поведінку. Роздуми над книжкою стають інтелектуальною потребою. Окрім

того, книжка відкриває перед дитиною навколишній світ, ознайомлює з різними

поняттями, розповідає про нові явища в природі, вчить пізнавати життя. З

книжки починається і самовиховання.

Отже, враховуючи все це, вчитель повинен подбати про ретельний добір

літературних творів для уроків позакласного читання. Це мають бути книжки

високої художньої і пізнавальної цінності, які сформують в учнів здатність

до співпереживання, уміння “читати” словесні образи, усвідомлювати

індивідуальність письменника, вміння отримувати естетичну насолоду від

прочитаного тощо.

Прикладом таких творів, на нашу думку, є оповідання Володимира

Кириловича Винниченка. З любов’ю, на повну силу свого таланту писав він про

дітей, про їхні чисті і високі мрії, добрі помисли серця.

На жаль, твори Володимира Винниченка не вивчаються на уроках

класного читання в початкових класах, але їх можна розглядати на уроках

позакласного читання та в позаурочний час. Так, наприклад, в плані з

позакласного читання, розробленому для 1-4 класів початкової школи, в

розділі “З історії нашої Батьківщини” ми зустрічаємо оповідання Володимира

Винниченка “Федько – халамидник”, яке рекомендовано вивчати в 4 класі.

Згідно цього плану нами було складено конспект уроку з позакласного читання

для 4 класу на тему: “Оповідання Володимира Винниченка “Федько –

халамидник”.”

Але спочатку розглянемо методику вивчення цього оповідання на уроці

позакласного читання. Перед тим, як розглянути оповідання вчитель повинен

підготувати дітей до сприймання твору. Твір сприймається з більшою

зацікавленістю, якщо його вивченню передує розповідь про автора, про

обставини, які спонукали його взятися за перо. Безперечно, навчальні

програми не спрямовують учителя на ознайомлення молодших школярів з

життєписом митця, а відсутність розробленої методики роботи над вивченням

біографії письменника у початкових класах дає змогу вчителю використовувати

окремі факти у довільній формі. Використання на уроці яскравих подій з

життя письменника допоможе глибше усвідомити зміст твору, зацікавити учнів

особистістю автора, на прикладі його життя формувати у дітей певні моральні

якості.

Оповідання об’ємне за змістом, а тому вчитель дає завдання прочитати

вдома, а вже на уроці з позакласного читання відбувається обговорення

прочитаного, поділ на частини, складання плану.

За даним оповіданням можна скласти, наприклад, такий план:

1. Федько – розбишака – халамидник.

2. Толя – “дитина ніжна, делікатна, смирна”?

3. Повінь на річці.

4. Задум Федька.

5. Успішне його виконання.

6. Толя вирішив повторити прохід Федька.

7. Сміливий вчинок Федька.

8. “Подяка” Толі.

9. Федька не стало.

10. Чи схвилювало це Толю?

Твір обов’язково повинен схвилювати дітей, викликати відповідні

почуття. Тому під час аналізу твору краще йти від особистісних вражень учня

про прочитане. Бесіду важливо розпочати з питань: Які почуття виникли у

тебе під час читання? Що здивувало тебе? Що сподобалось у творі? Які думки

навіює? Потім учні переказують текст за планом. Вчитель повинен зробити

висновок, чому вчить це оповідання.

Конспект уроку позакласного читання для 4-го класу

Тема: “Федько – халамидник” за Володимиром Винниченком.

Мета: вчити розуміти психологізм творів Винниченка, виховувати

співчуття, жалість, почуття справедливості.

Обладнання: портрети письменника, виставка його творів, ілюстрації.

Хід уроку.

І. Організація класу.

ІІ. Повідомлення теми, мети і завдань уроку.

- Темою нашого сьогоднішнього уроку є оповідання “Федько –

халамидник”, яке написав Володимир Кирилович Винниченко.

ІІІ. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.

- Перед тим, як перейти до розгляду оповідання, я хотіла б дещо

розповісти про його автора. (Демонстрація і розгляд портрета

Винниченка).

- Високе світле чоло, глибокий, розумний, проникливий погляд – весь

обрис свідчить про титанічну натуру, сповнену сили волі,

завзяття, енергії і витримки, але водночас, добру і душевну

людину. Таким він був у житті. Дізнаємося про це із спогадів

друзів, знайомих: “Чарівна посмішка й ласкавий погляд темно-

голубих очей, отінених чорними віями, робили його кремезну

постать дуже симпатичною і навівали довір’я до нього.” Постать

Винниченка – неординарне явище в історії України. Його творчий

доробок складають понад сотні оповідань, п’єс, сценаріїв,

публіцистичних статей, романів. Окрім цього Володимир Винниченко

залишив етико-філософську працю, щоденникові записи, листування,

близько сотні власних картин – пейзажів, натюрмортів, портретів і

акварелей. Крім того Винниченко відомий як видатний політичний і

громадський діяч.

- Сьогодні ми з вами розглянемо оповідання Володимира Винниченка

“Федько – халамидник”.

- Автор відразу, з перших речень оповідання представляє нам Федька.

- Знайдіть і прочитайте в тексті опис Федька.

- “Розбишака – халамидник”, “наче біс який сидів у хлопцеві”,

“спокій був ворогом” Федька, з ним “він боровся на кожному

місці”. Жодна хвилина не проходила без витівок: хлопець лазив по

дахах, сидів на воротях, вибивав рогаткою шибки, перекидав діжки

з водою, давав прочуханки “закадишним” товаришам, заважав

товаришам гратися. “Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі

хутко бігають”, “руки в кишені, картуз набакир, іде не поспішає”

– оце і весь портрет. Але цього достатньо, щоб уявити колоритну

постать маленького бешкетника.

- Уявіть собі, що в пору свого дитинства, за спогадами матері,

Володимир Винниченко був схожий, на кого б ви думали?

- Так, в дитинстві Винниченко був схожий на Федька – халамидника.

Чимось він виділявся з-посеред своїх ровесників. Мав надзвичайно

чіпку пам’ять. Рано навчився читати, - сталося це непомітно для

його рідних. Сусідських дітей “тримав… трохи у терорі, бо був

дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий.” Надзвичайно

любив волю, повітря, рух, був гордим, незалежним у вчинках і

рішеннях, правдолюбцем. [8; 14]

- Отже, це оповідання можна вважати в якійсь мірі автобіографічним.

- Ми знаємо, що літературні герої обов’язково повинні бути для нас

прикладами для наслідування, тобто позитивними. А як же Федько?

Ви скажете, що Федько має безліч вад і недоліків. Але читаючи

оповідання далі, ми можемо з впевненістю сказати, що у нього є

чому вчитися не лише дітям, а й дорослим. Наведіть, будь-ласка,

приклади, які підтверджують це.

(Учні відшукують відповідні уривки, зокрема: за витівки батько

“виховує” малого ременем, а “він і тут не як всі діти поводиться”. Хлопець

терпляче, без слів і прохань, зносить кару, а головне – “якби схотів, то

міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить” і “не любить товаришів

видавати”.)

- Сам батько поважає свого чесного, принципового і відвертого сина.

- А що ми можемо сказати про Толю? (Учні відповідають, висловлюють

свою думку).

- Так, автор зображує два абсолютно протилежних характери. З одного

боку це “вулишній хлопчик” Федько, а з іншого “ніжна, делікатна,

смирна” та “чистенька й чепурненька” дитина Толя.

- А які епізоди, на вашу думку, найповніше розкривають

протилежність характерів хлопців?

(Учні зачитують і коментують уривок, що розповідає про перехід Федьком

весняної ріки. Наприклад, від слів “Федько стрибнув на лід…” до слів “… що

говорити такому зайдиголові”.)

(Діти відмічають відвагу, сміливість, завзяття, вправність,

відчайдушність, кмітливість малого “шибеника” у нерівній боротьбі зі

стихією).

- Заздрість за Федькову перемогу і пиха та самовпевненість

штовхають у ту ж боротьбу і Толю, та малодуху, слабосилу, пещену

дитину чекає поразка. Знайдіть, будь-ласка, в тексті і прочитайте

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6