Загальна характеристика оборотних коштів підприємства

становить 70-80% її загальної маси.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається по

формулі:

Н=Р*Т*ДО, де(2)

Р- одноденні витрати на виробництво продукції;

Т- тривалість виробничого циклу в днях;

К- коефіцієнт наростання витрат.

Одноденні витрати визначаються шляхом ділення витрат на випуск валової

(товарної) продукції відповідного кварталу на 90.

Тривалість виробничого циклу відображає час перебування продукції в

незавершеному виробництві від першої технологічної операції до повного

виготовлення продукції і передачі на склад.

У виробничий цикл включають технологічний запас (час обробки виробу),

транспортний запас (час передачі виробу від одного робочого місця до іншого

і на склад), оборотний запас (час перебування виробу між операціями

обробки) і страховий запас (на випадок затримки якої-небудь операції). При

розрахунку нормативу виробничий цикл визначається по кожнім виду виробів у

календарних днях з урахуванням числа змін роботи підприємства в добу. На

підприємствах, що випускають різноманітний асортимент продукції, тривалість

виробничого циклу визначається як середньозважена величина .

Усі витрати в процесі виробництва підрозділяються на :

Одноразові витрати. До них відносяться витрати, зроблені на початку

виробничого циклу (витрати сировини, основних матеріалів і покупних

напівфабрикатів).

Наростаючі витрати. Інші витрати вважаються наростаючими (амортизація

основних фондів, витрати електроенергії, оплата праці й ін.).

Коефіцієнт наростання витрат визначається відношенням середньої

собівартості виробу в незавершеному виробництві до загальної суми витрат на

виробництво. Визначається коефіцієнт різними способами для виробництва з

рівномірним і нерівномірним наростанням витрат.

Якщо основна частка витрат надходить у виробництво на самому початку

виробничого циклу (одноразові), а інші(наростаючі) витрати розподіляються

протягом виробничого циклу відносно рівномірно (у серійному виробництві ),

коефіцієнт визначається по формулі:

А+(0,5*Б)

К= А+Б ,

де(3)

А - витрати, зроблені одноразово на початку виробничого циклу;

Б - інші витрати, що входять у собівартість продукції.

При нерівномірному наростанні витрат по днях виробничого циклу

коефіцієнт визначається по формулі:

(Се*Е)+(З2*T2)+(C3*T3)+...+(0,5*Cp*T) (4)

ДО= З*Т , де

Се- одноразові витрати першого дня виробничого циклу;

C2, C3,... - витрати по днях виробничого циклу;

Т2, Т3... - час від моменту разових операцій до закінчення виробничого

циклу;

Cp - витрати, здійснені рівномірно в плані виробничого циклу;

С - виробнича собівартість виробу;

Т - тривалість виробничого циклу.

Витрати, що наростають рівномірно (Ср), приймаються в розрахунок

середньої собівартості виробу в половинному розмірі, тому що на всіх

стадіях незавершеного виробництва вони знаходяться одночасно.

Норматив по статті "Витрати майбутніх періодів" обчислюються по формулі

:

Н=Ро+Рn-Рс, де(5)

Ро- сума витрат майбутніх періодів на початок планованого періоду;

Рn- витрати, здійсненні в плановому періоді по кошторису ;

Рс- витрати, що включаються в собівартість продукції планованого періоду.

Готова продукція, виготовлена на підприємстві, характеризує перехід

оборотних коштів зі сфери виробництва в сферу обігу. Це єдиний нормований

елемент фондів звертання обігу.

Норматив оборотних коштів на готову продукцію визначається по формулі:

Н=Р*Д, де(6)

Р- одноденний випуск товарної продукції по виробничій собівартості;

Д- норма запасу в днях.

Норма оборотних коштів по річній продукції визначається окремо для

готової продукції на складі і для товарів відвантажених, по яких

розрахункові документи знаходяться в оформленні.

Норма по готовій продукції на складі визначається часом комплектування

і нагромадження продукції до необхідних розмірів, збереження продукції на

складі до відвантаження, упакування і маркірування продукції, доставки її

до станції відправлення і відвантаження.

Норма по товарах відвантаженим, по яких документи не здані в банк,

визначається встановленими термінами виписки рахунків і платіжних

документів, здачі документів у банк, часом зарахування сум на рахунки

підприємства. У такий спосіб установлюються приватні нормативи по кожному

елементу нормованих оборотних коштів. Потім визначається сукупний норматив

оборотних коштів, що відображає загальну потребу підприємства у власних

оборотних коштах у планованому періоді, шляхом додавання часткових

нормативів. Далі необхідно порівняти отриманий сукупний норматив із

сукупним нормативом минулого періоду для того, щоб визначити, як змінюється

потреба підприємства у власних оборотних коштах у плановому періоді.

Різниця між нормативами складає суму приросту або зменшення нормативу

оборотних коштів, що знаходить висвітлення у фінансовому плані

підприємств.[7, 60-90]

3.Розділ. Джерела формування оборотних коштів

3.1. Власні джерела формування оборотних коштів

Оборотні кошти підприємств покликані забезпечувати безупинний їхній рух

на всіх стадіях кругообігу для того, щоб задовольняти потреби виробництва в

грошових і матеріальних ресурсах, забезпечувати своєчасність і повноту

розрахунків, підвищувати ефективність використання оборотних коштів. Усі

джерела фінансування оборотних коштів підрозділяються на власні, позикові і

залучені. Власні засоби відіграють головну роль в організації кругообігу

фондів, тому що підприємства, що працюють на основі комерційного

розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для

того, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за прийняті

рішення.

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах

покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд),

відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення, цільове

фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих

позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок

коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних

учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних

паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних

коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження

від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів

сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу

оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що

залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд.

При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне

становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані

матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02. 96 p. ухвалила

Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про

порядок використання прибутку державних підприємств, установ і

організацій». (див. додаток Б) Згідно з цим Законом державні підприємства

мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 %

загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від

оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів,

залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів,

загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та

інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це

кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових

розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а

проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі

мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної

плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне

страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів,

авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не

виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити

висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз

пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і

короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву

балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління

ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду

сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу

її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між

терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона

сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може

використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати

здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за

другу половину — 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства

завжди перебуває дев’ятиденна сума заробітної плати.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється

головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна

плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли

робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на

собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на

рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у

відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх

платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в

господарському обороті. У зв'язку з цим мінімальні залишки коштів на

рахунку майбутніх платежів ураховуються як джерело формування власних

оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі

мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують

плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх

платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної

заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду

заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також

постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної

перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка

відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою

готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом

виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції,

що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як

сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за

цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва,

умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся

сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх

суму враховано в попередні роки.[8,176-178]

3.2. Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є

постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання

фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу

виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на

підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за

відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової

продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань

постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в

додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим.

Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині

економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо

фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової

нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових

ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів,

комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов'язаних з

придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами

підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням

(збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими

зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних

коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів

сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних

цінностей.

Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі,

комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику,

кредитують суб'єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови

страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок

необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-

матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних

цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою

вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними

коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається

строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно

менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом

виробництва, станом товарного і грошового обігу.[8,178-179]

3.3. Залучення коштів інших суб'єктів господарювання

Кредит має двоїстий вплив на фінансове положення підприємства в цілому

і на стан оборотних коштів зокрема .

З одного боку, без залучення в оборот кредитних ресурсів в умовах

дефіциту власних засобів підприємству необхідно чи скорочувати цілком

припиняти виробництво, що грозить серйозними фінансовими утрудненнями, може

призвести до банкрутства. З іншого боку, рішення виниклих проблем тільки за

допомогою кредитів викликає підвищення залежності підприємства від

кредитних ресурсів унаслідок збільшення позичкової заборгованості. Це

приводить до збільшення нестабільності фінансового стану, зникають власні

оборотні кошти, переходячи у власність банку, оскільки підприємства не

забезпечують норму прибутку на вкладений капітал, задану у вигляді

банківського відсотка. Кредиторська заборгованість відноситься до

позапланових притягнутих джерел формування оборотних коштів. Її наявність

означає участь в обороті підприємства засобів інших підприємств і

організацій. Частина кредиторської заборгованості закономірна, тому що

випливає з діючого порядку розрахунків. Поряд з цим кредиторська

заборгованість може виникнути в результаті порушення платіжної дисципліни.

У підприємств може виникнути кредиторська заборгованість постачальникам

за товари, що надійшли, підрядчикам за виконані роботи, податкової

інспекції по податках і платежам, по відрахуваннях у позабюджетні фонди.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються

підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до

одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він

виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя

означає фактично перетворення (перехід) товар в гроші. Через вексель

реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких

грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання

є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком

фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з

постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів.

Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що

поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше

боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період

становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними

формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому

його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного

господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання

оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел

формування оборотних коштів, її породжує брак власних оборотних коштів.

Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у

господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість — це короткострокові

зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за

розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в

строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог,

векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за

короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5