Выборы как форма непосредственной демократии

виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:

1) Конституція України; 2) система спеціальних законів України про

вибори: Закон "Про вибори народних депутатів України"; Закон "Про вибори

Президента України"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських,

селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради

Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; Закон

"Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у

виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим"; 3) нормативно-

правові акти конституційного законодавства: Закон "Про громадянство

України"; Закон "Про об'єднання громадян"; Закон "Про мови" та ін.; 4)

положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес.

Отже, становлення інституту виборів в Україні пройшло складний шлях.

Історичний аналіз свідчить, що українська нація здійснила свій внесок до

скарбниці загальнолюдських надбань, таких як безпосередня демократія,

свобода тощо.[14]

1.3.Поняття та основні принципи виборів

Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які на відміну

від інших його форм — референдумів, плебісцитів, постійно і періодично

застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні

органи публічної влади, як державні інституції — парламенти, посади глав

держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого

самоврядування.

У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує розмаїття

точок зору з приводу визначення виборів. З дослідженнями суспільних

відносин останніх років пов'язане визначення професора М. Ї. Корнієнка,

який слушно визначає вибори як акт самоврядування народу[15]. В.В.Маклаков

визначає вибори як процедуру формування державного органу або надання

повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування

уповноважених осіб при умові, що на кожний отриманий таким чином мандат

можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати[16].

Французький державознавець М. Прело визначав вибори як "змагання

кваліфікованих юридичних свобод задля цілі провести призначення"[17].

В.В.Кравченко дає таке визначення виборів – “це спосіб формування органів

державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення

повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те

осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю

голосів цих голосів за умов коли на здобуття кожного мандату, мають право

балотуватися два і більше кандидатів”[18]. В.Ф.Погорілко вказує що у

загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою

формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом

голосування[19].

За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю — це прояв

реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство

як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оптимального

функціонування й постійного відтворення мусить певним чином

самоорганізовуватися і структуруватися. Таким чином, за умов саме

демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його

діяльності — періодичне формування власних владних структур, які б

задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також

раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу

задається насамперед суспільний (або публічний) і політичний характер

інституту виборів.

Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в

тому, що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення

органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави

характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.[19]

За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, врегульовану

законом діяльність уповноважених органів і громадян, спрямовану на

формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес,

найважливішою стадією якого є голосування.

Отже, вибори в Україні — це передбачена Конституцією та законами України

форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного

голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу

представницьких органів державної влади та органів місцевого

самоврядування.

Соціальне призначення виборів :

1. Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи

місцевого самоврядування.

2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних

стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного

характеру. Як підкреслює Г.Майєр, вибори – це “єдиний акт, в якому

політична воля народу безпосередньо втілюється у владні політичні

структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визначати , до

того ж в обов’язковій з позиції права формі, державну волю”[20].

3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти

суспільства.[21].

1.4. Види виборів та виборчих систем

Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне явище. Як зазначав німецький

державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори — це

наймасовіший процес, який знає право[22].

Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території

всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними,

адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого

самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних,

обласних рад та сільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які

обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіальної автономії — вибори

Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських,

селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку

повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України

для функціонування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові. Вибори, що проводяться в разі

дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією

України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу

або посади;

3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому

окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських

рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у

разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення повноважень

депутата чи сільського, селищного, міського голови на підставах і в

порядку, передбачених Конституцією України і законами України.

5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-

територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь

всі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради

України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або

визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні — це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією

України і відповідному виборчому законі;

2) недійсні — вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого

законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів розрізняють такі виборчі

системи:

1) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

Мажоритарна система є найстарішою серед виборчих систем. Назва її

походить від французького majогіtе, що означає "більшість". Мажоритарною

вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські

мандати (.один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які

отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати

вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система,

в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Залежно від того, як

визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата,

розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажоритарну систему

відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості. При

застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають

одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В

одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у

багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками.

Багатомандатні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже і в Україні.

За умов запровадження мажоритарної системи відносної більшості обраним

вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За

умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами,

законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. При цій

системі голосування відбувається в один тур.

Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає

можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути

обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на

момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти

обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і

малі партії. З прийняттям нового масиву виборчого законодавства нині в

Україні запроваджується мажоритарна система відносної більшості частково на

парламентських, повністю на місцевих виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1

Закону України "Про вибори народних депутатів України"[23], 225 депутатів

парламенту обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної

більшості. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про вибори депутатів

місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"[24] вибори депутатів

сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за

мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих

округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста,

району в місті.

На противагу означеній мажоритарна система абсолютної більшості для

обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто

діє формула 50 % + 1 голос. Перевага означеної системи — в її потенційному

демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси

виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком системи є її не

результативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило,

повторне голосування або повторні вибори. Оскільки активність виборців у

другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких

бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим способом, яким

долається не результативність системи абсолютної більшості вже в першому

турі виборів, є альтернативне голосування, при якому виборці голосують за

одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших.

Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому

підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі

списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію

повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в

результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена у Австралії

при виборах Палати представників.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним

вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну,

кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість

встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну.

Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина

цього полягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при

виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона

запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю

систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями

пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах

виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди

багатомандатні.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування

розрізняють наступні види пропорційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками.

При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що

він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми

партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках.

Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі,

Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає "перевага")

виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку

навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому

він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше

число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох

кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у

партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії,

Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця

голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або

кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за

системою жорстких списків, у другому — за системою преференцій. Ця система

практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при

голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої

діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і

найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може "витягнути" у

депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків.

На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу

волевиявлення саме виборців, бо голосують і списки, і персоналії. в цьому

її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність — виборець

орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання

партії в цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане

необхідністю подолати вади системи жорстких списків і преференцій.

Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обставиною при запровадженні

пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців.

Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної

операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки

разів він відповідає виборчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць,

відведених для окремого списку, є загальною кількістю голосів, отриманих за

цим списком, завжди залишаються декілька голосів. Ці голоси є остачею (або

надлишком), яка враховується аж до логічного завершення розподілу голосів

виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) — це дільник,

що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список

під час розподілу. Найчастіше використовують простий коефіцієнт, що

отримується після голосування шляхом ділення в кожному окрузі окремо

загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення

(заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха-Бішоффа,

стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий

коефіцієнт.

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома основними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має

найбільшу кількість не представлених голосів, відкладених від першого

розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

2) метод найбільшого середнього — метод, шляхом якого загальна кількість

голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих

за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином отримує

найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не

будуть розприділені.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-

Лагю, модифікований метод Сен-Лагю.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких

партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який

полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування

Страницы: 1, 2, 3, 4