Реферат: Правовое регулирование арендных отношений в Украине (ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ)

підтримки. В такому випадку реструктуризація проводиться тільки після при­йняття відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Таким чином, на основі вищевикладеного, можна сказати , що "реструктуризація передбачає:

•   передачу об'єктів соціальної сфери на баланс міста, району;

•   зміна форм власності шляхом корпоратизації або приватизації;

•   розділення підприємства на самостійні фірми, котрі виробляють різно­манітну продукцію;

- 67 -

•   перебудову системи стимулювання працюючих;

•   розробку товарної політики, стратегії маркетингу і конкуренції;

•   отримання інвестицій, створення спільних підприємств".

Головне в питанні реструктуризації - слід пам'ятати, що головна мета мі­ститься в тому, щоб підвищити ефективність роботи підприємства в умовах ринкової економіки.

Державні підприємства групи "В" і "Г" належать перетворенню в акціо­нерні товариства відкритого типу, приватизація яких здійснюється шляхом про­дажу акцій. Підготовка до приватизації цих об'єктів різноманітна. Перетво­рення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство можна здійс­нити шляхом корпоратизації у відповідності до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" або шляхом приватизації у відповідності із Зако­ном України "Про приватизацію державного майна". Проведення підготовки до роботи по вищевказаним напрямкам мас певні особливості.

Проведення корпоратизації регламентовано Указом Президента України "Про корпоратизацію підприємства" і Положенням про порядок корпоратизації підприємств. Засновниками з боку держави створених шляхом корпоратизаційних акціонерних товариств є міністерства і відомства, підлеглі Кабінету Міністр України, органи виконавчої влади, уповноважені управляти цим майном. І передбачає особливий підхід відносно кількості операцій і "порядку виконання підготовчих робіт по приватизації, а саме:

•   формування переліку підприємств, які підлягають корпоратизації, ор­ганами, уповноваженими управляти державним майном з подальшим затвердженням Міністерством Економіки України;

•   формування комісій по корпоратизації, до складу яких включаються представники засновника;

•   представники банківської установи, що обслуговує підприємство;

•   представники органів приватизації;

- 68 -

•   представники трудових колективів підприємства, яке корпоратизуєть-ся;

•   представники Антимонопольного комітету України (при корпоратиза­ції підприємства-монополіста);

•   представники інших органів і організацій".

Склад комісії по корпоратизації затверджується засновниками в тижневий термін.

Комісія в двомісячний термін із дня її затвердження розробляє і подає за­сновникам акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу, який підлягає корпоратизації і проект статуту відкритого акціонерного товариства.

Далі робота проводиться у відповідності до Указу Президента України "Про порядок підготовки до продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених шляхом корпоратизації" від 18 березня 1994 року № 98:

·     спостережливою радою розробляються і подаються засновникам від­критого акціонерного товариства проекти планів розміщен­ня акцій;

·     у двотижневий термін із дня реєстрації у встановленому порядку випу­ску акцій і інформації про їх випуск засновниками відкритого акціоне­рного товариства подаються проекти планів розміщення акцій в органи приватизації.

·     органом приватизації в тижневий строк із дня отримання повідомлен­ня про реєстрацію випуску акцій приймаються інформації про їх ви­пуск, а також проекти планів розміщення акцій, рішення щодо продажу цих акцій і затвердження планів їх подальшого розміщення.

·     органами приватизації сповіщаються засновники відкритого акціонер­ного товариства про прийняття вищевказаних рішень".

У відповідності до Закону України "Про приватизацію державного майна" розглядання питань, пов'язаних з приватизацією, починається з аналізу її пра­вомочності відносно кожного підприємства, а також прийняття рішень про при­ватизацію.

- 69 -

Комісія по приватизації на протязі двох місяців із дня затвердження її складу подає в органи приватизації на затвердження проект плану приватизації об'єкту, здійснює його оцінку і назначає ціну об'єкту приватизації, розмір уста­вного фонду відкритого акціонерного товариства, а також (при необхідності) дає рекомендації відносно реорганізації об`єкту.

Для забезпечення гласності і відкритості приватизації в роботі комісії по приватизації можуть приймати участь народні депутати України у відповідності до ст.13 Закону України "Про приватизацію державного майна".

                 4.8. Приватизація невеликих державних підприємств.

Приватизацію в Україні можна поділити на два основні види: велика при­ватизація, правове регулювання якої розглядалося раніше, і мала приватизація.

Великий, середній і малий бізнес є трьома китами будь-якої сучасної рин­кової економіки. Модель такої економіки повинна бути метою і результатом трансформації ринкової економіки України. Особливе значення слід надавати розвитку малого бізнесу, базуючись на позиції його фундаментальної і специфі­чної ролі як у відсталій економіці, так і у економіці перехідного періоду.

"У відсталій ринковій економіці малий бізнес займає 50-60% робочої сили і є динамічним, гнучким, доступним і найбільш живучим сектором економіки. В перехідній економіці його розвиток сприяє загальному оздоровленню економі­ки, більшому наповненню ринку різноманітними товарами, підвищує якість продукції, яка виробляється, розвиває здорову конкуренцію і т.ін."

Одним з визначальних факторів інституціональних перетворень в Україні є малий бізнес. Мала приватизація має велике значення у розвитку малого біз­несу і формуванні ринкових структур. За станом на 1 січня 2000 року прива-

- 70 -

ти­зовано 49442 малих підприємства, що складає більше 80% загальної чисельності підприємств, що входять в дану групу.

Мала приватизація в Україні почалася у 1992 році. Ефективність її оціню­ється динамікою розвитку малого бізнесу в Україні. Але в Україні склалося "звужене" поняття малої приватизації, яке зведено до акту організаційно-правового оформлення роздержавлення власності. Це поняття необхідно розши­рити, включити до нього період становлення і затвердження приватизованих підприємств, а Фонду державного майна України надати повноваження органі­зації і проведення після приватизійної підтримки малих підприємств.

Процес малої приватизації в Україні значно відрізняється від подібних процесів в країнах Західної Європи. До основних відмінностей можна віднести такі:

·     виключно     тривалі    терміни     проведення     малої    приватизації;

·     різноманітність способів малої приватизації;

·     надання першочерговості права викупу підприємств членам їх трудо­вих колективів.

Правовий механізм процесу малої приватизації регламентується Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (мала привати­зація)". Важливим положенням цього закону є те, що за бажанням покупця бу­дівлі можуть приватизовуватися спільно з розміщеними в них об'єктами прива­тизації, якщо щодо цього немає прямих заборон органів приватизації.

Висновки до Розділу 4: Приватизація проводиться як на Україні, так і в країнах з ринковою еко­номікою. Слід підкреслити, що будь-яке посилання на світовий досвід привати­зації вимагає зваженого підходу, т.п. по-перше, механі-

- 71 -

зму масової приватизації в таких масштабах, як в Україні, в країнах з традиційно ринковою економікою не існує, а по-друге, обсяги приватизації в західних країнах і її темпи, у порів­нянні з Україною, незначні.

У відповідності до діючого законодавства існують наступні "основні принципи приватизації:

•   законність;

•   надання пільг при приватизації державного майна членам трудового колективу того підприємства, яке приватизується;

•   забезпечення соціального захисту і рівності прав всіх громадян Украї­ни в процесі приватизації;

•   пріоритетні права громадян України при придбанні державного майна;

•   безплатна передача частини державного майна кожному громадянину України;

•   приватизація державного майна на платній основі з використанням приватизаційних паперів;

•   дотримання антимонопольного законодавства;

•   повне, сучасне і достовірне інформування громадян про всі дії процесу приватизації;

•   пріоритетні права трудових колективів на вибір форм власності і при­дбання майна своїх підприємства.

Світовий досвід роздержавлення і приватизації свідчить, що підприємства всіх форм власності можуть бути високоефективними і конкурентноздатними, якщо вони функціонують в умовах конкуренції, "живуть" за законами ринкової економіки, не розраховуючи на бюджетне фінансування і різноманітні пільги.

Важливим елементом приватизації в Україні є кардинальне реформування відносин власності і принципово якісна заміна на цих основах виробничих

- 72 -

відносин. Тому головне призначення приватизації міститься в ефективному об'єднанні майна і власника.

Приватизація майна державних підприємств уявляє собою складний соці­ально-економічний процес. Він торкається життєвих інтересів робітників усіх напрямків і сфер діяльності. Тому для правильного визначення мети приватиза­ції, пріоритетів, цілеспрямованих обмежень, розробляються Державна, респуб­ліканська (Автономна республіка Крим) і місцеві програми приватизації.

Дер­жавна програма приватизації затверджується Верховною Радою України по представленню Фонду державного майна України щорічно, не пізніше місяця, який передує затвердженню державного бюджету, але до наступного нового бюджетного року. Програма складається із задач на перший бюджетний рік і прогнозами на два наступних роки.

- 73 -

РОЗДІЛ 5. ЛІЗИНГ ЯК РІЗНОВИД ОРЕНДИ

Лізинг (від англійського lease — оренда), як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва, є порівняно новим видом зобов'язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди, лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після другої світової війни. Сьогодні вони стали невід'ємною частиною економіки у більшості промислове розвинутих країн та багатьох країнах, що розвиваються.

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі є відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини. Щоправда, у ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. зазначається, що банки можуть виконувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Деякі основні положення щодо регулювання лізингу є в нормах Цивільного кодексу України, що регулюють відносини майнового найму (статті 256—272) та у Законі України "Про оренду державного та комунального майна" від 14 березня 1995 р. Проте зазначені норми не враховують (отже і не врегульовують) особливостей проведення лізингових операцій у їх різновидах, вироблених господарською практикою економічно розвинутих держав.

Прогалини у правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.), в якому подано визначення понять "лізингова (орендна) операція", "оперативний лізинг (оренда)", "фінансовий лізинг (оренда)" та "зворотний лізинг (оренда)".

Під лізинговою операцією цей закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (оре-

- 74 -

ндарям) під відсоток та на визначений строк.

Лізингові операції за цим законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.

Оперативний лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендареві права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з
обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу називається ще лізингом з неповною окупністю (ЛНО).

Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою їх передачею у користування  орендареві на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів, з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві. Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще має назву інвестиційного лізингу. Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря. В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:

•    виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на це устаткування;

• орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір
купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;

- 75 -

•     орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює орендні платежі.

Це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її проведення лізингова операція, яку повністю фінансує орендодавець, і тому її називають прямою лізинговою операцією (прямим лізингом). Разом з тим у комерційній практиці використовується непрямий лізинг, коли до кола суб'єктів, що беруть участь у такій операції, залучається банк, що фінансує угоду. При цьому можуть застосовуватися дві схеми здійснення непрямих лізингових операцій. За першою банк надає лізинговій компанії кредит на придбання устаткування під заставу цього устаткування, а лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банкові кредит і відсотки за користування ним за рахунок отриманої від орендаря орендної плати. За другою схемою банк сам купує устаткування
(стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і отримує орендні платежі. роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції. При цьому можливе укладення договору про сумісну діяльність між банком та лізинговою компанією.

Певний інтерес з точки зору перспектив застосування у господарській практиці України становить так званий зворотний лізинг (lease back) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зво-
ротним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства орендарі, так і лізингові компанії, уявляється компенсаційний лізинг. При цьому лізингу орендар поставляє орендодавцеві частину продукції, що виробляється на орендованому устаткуванні..  Заміна орендних платежів у грошовій формі розрахунками виробленою продукцією особливо приваблива при міжнародному лізингу для товаровиробників, що не мають валютних коштів для розрахунків з іноземним орендодавцем або для придбання обладнання у інофірми-виробника. Та й для

- 76 -

орендодавців України іноді вигідніше отримувати орендну плату готовою продукцією (товарами). До речі, законодавство України про оренду таку форму розрахунку допускає.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи комунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

На відміну від податкового законодавства Закон України "Про лізинг" визначає його види залежно від строку та ступеня амортизації орендованого майна. Так, фінансовим лізингом є договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

По закінченні строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачеві згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90
відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

По закінченні строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачеві за договором
лізингу.

- 77 -

Договір лізингу укладається у письмовій формі або як багатостороння угода за участю лізингодавця, лізингоодержувача та продавця об'єкта лізингу, або як двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Закон дає широкий перелік істотних умов договору лізингу, до яких, зокрема, належать:

• найменування сторін;

• об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

• строк, на який укладається договір лізингу,

• розмір, склад та графік сплати лізингових платежів,умови їх перегляду;

• умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України;

• умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;

• умови страхування об'єкта лізингу;

• умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;

• умови реєстрації об'єкта лізингу;

• умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу по закінченні договору;

• умови дострокового розірвання договору лізингу;

• умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

• відповідальність сторін;

• дата і місце укладення договору.

Окремі статті Закону присвячені правам та обов'язкам сторін договору лізингу.

Так, лізингодавець має право:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8