Реферат: Гігієна праці і виробнича санітарія
Реферат: Гігієна праці і виробнича санітарія
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра цивільно-правових дисциплін
Навчальна
дисципліна Охорона праці
РЕФЕРАТ
на
тему:
ГІГІЄНА
ПРАЦІ І ВИРОБНИЧА САНІТАРІЯ. МІКРОКЛІМАТ
ХЕРСОН
– 2010
План
1. Поняття та основні завдання гігієни праці
2. Мікроклімат і його вплив на людину
3. Хімічний склад повітря
Вступ
Робітникові часто доводиться працювати у несприятливих умовах при високій або надто низькій температурі повітря, підвищеній вологості, на протягах, у приміщеннях з підвищеною кількістю пилу або пари отруйних речовин. Усі ці фактори можуть призвести до професійних захворювань дихальних органів, очей, шкіри та й усього організму. Постійні струси (вібрація) і шуми, що виникають у приміщеннях, де працюють робітники, також спричинюють до деяких видів захворювань. Щоб запобігти тимчасовим або хронічним професійним захворюванням, слід додержуватись правил гігієни праці на виробництві. Підвищення і зниження температури в приміщенні, а також протяги викликають захворювання верхніх дихальних шляхів і легенів, а тривала робота при низькій температурі може призвести до обморожування. Тому можливе коливання температури — в закритих приміщеннях для нормальних умов праці від 10 до 20 °С. При важкій фізичній праці можна працювати при більш низькій температурі. Відносна вологість повітря за цих же умов має бути не більше 60 %, а швидкість руху повітря — не більше 0,3 м/с. Працюючи на відкритому повітрі при низьких температурах, робітник повинен тепло вдягнутися у шерстяний, ватний або хутряний одяг, але так, щоб він не стримував рухів. Аби не допустити переохолодження організму, слід робити перерви для обігрівання. При температурі повітря нижче — 20 °С роблять десятихвилинні перерви після кожної години роботи. Під час перерви робітники повинні заходити у тепле приміщення з температурою 10—20 °С. У будинках, які споруджують, не завжди можна забезпечити достатню вентиляцію для видалення пилу і парів отруйних речовин. Тому, крім влаштування природної вентиляції (відкриті вікна), під час роботи треба користуватись різними захисними пристроями і спецодягом, призначеним тільки для роботи. Більшість опоряджувальних машин і механізмів під час роботи не створює таких шумів, які б негативно впливали на організм робітника. Значно погіршують здоров'я робітника шум і безпосередня вібрація інструмента, який він тримає в руках. Частота коливань інструмента (більша ніж 25 с*1) негативно впливає на нервову систему робітника, а при великій амплітуді коливання інструмента, при постійній роботі з ним, робітник може захворіти на вібраційну хворобу. Тому працювати слід у рукавицях, оскільки вони частково амортизують удари, і лише справним інструментом з допустимою амплітудою коливання.
1. Поняття та основні
завдання гігієни праці
Згідно зі ст.7
Закону України «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя
населення», завданням адміністрації є розробка і проведення санітарних і
протиепідеміологічних заходів, здійснення контролю за підтримкою вимог
санітарних норм та інформування органів державної санітарної епідеміологічної
служби про надзвичайні ситуації.
Санітарія і
гігієна праці включає до свого складу частини гігієни праці та санітарної
техніки.
Гігієна праці – галузь профілактичної
медицини, що вивчає умови збереження здоров'я на робочому місті й заходи, які
сприяють цьому.
Основні завдання
гігієни праці:
1. Вивчати вплив
на людину метеорологічних умов і розробляє засоби і способи забезпечення
комфортних умов праці.
2. Вивчати вплив
на організм людини небезпечних і токсичних речовин, що виділяються в навколишнє
середовище, і розробляє засоби захисту.
3. Вивчати вплив
шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання на організм людини і розробляє
засоби захисту від цих чинників.
4. Займатися
питаннями освітлення робочих місць.
5. Давати
обґрунтування санітарним нормам.
6. Займатися
створенням індивідуальних засобів захисту.
7. Розробляти
засоби і методи контролю умов праці.
8. Організовувати
санітарно-побутове забезпечення.
Санітарна техніка – це заходи та пристрої
технічного характеру, що відносяться до промислової санітарії (системи і
пристрої вентиляції, опалення, кондиціонування повітря, теплопостачання,
водопостачання, газопостачання, каналізації", очищення і нейтралізації
викидів шкідливих речовин в атмосферу і водойми, освітлення, захисту людини від
шуму і вібрації, дії шкідливих випромінювань і полів, санітарні й побутові
споруди і пристрої, будівельна теплотехніка, будівельна кліматологія тощо).
Санітарія і гігієна
праці розглядає ряд факторів, що можуть впливати на здоров'я і самопочуття
людини, визначає джерела виникнення цих факторів і встановлює способи захисту
від них. Основним завданням санітарії та гігієни праці залишається створення
для працюючих комфортних умов праці.
Комфортні умови –
це умови, що не
викликають незручності в людини при виконанні роботи, відхилень у здоров'ї і
профзахворювань, і при яких у людини спостерігається максимальна працездатність
і продуктивність.
Розрізняють
вимоги загальної й особистої гігієни. До вимог загальної гігієни відносяться:
санітарно-захисні зони, вимоги до будинків і приміщень, вимоги до
водопостачання, забезпечення теплом і т.д.
Для об'єктів,
окремих будинків і споруд, що є джерелами різноманітних загроз для організму
людини, передбачений санітарний захист. Такий захист враховує потужність
об'єкта, умови здійснення технологічних процесів, характер і кількість
шкідливих, токсичних речовин і речовин з неприємним запахом, шум, вібрацію,
електромагнітні хвилі, ультразвук, радіацію та інші небезпечні фактори, які
впливають на навколишнє середовище.
У «Санітарних
нормах проектування промислових підприємств» (СН 245-71) зазначені конкретні
виробництва з присвоєними для них відповідними класами. У цих санітарних нормах
виділено п'ять санітарно-захисних зон. Проте, існує низка видів шкідливих
робіт, що не відбиті в санітарних нормах. Ці види робіт мають так званий орієнтований
клас, що характеризує ступінь забруднення атмосферного повітря (параметр /7).
Параметр П установлюється згідно з Інструкцією про порядок розгляду, узгодження
й експертизи повітряно-охоронних заходів і видачі дозволу на викид забруднюючих
речовин в атмосферу по проектних рішеннях. Відповідно до санітарної
класифікації" підприємств, виробництв і об'єктів, затверджено розміри
санітарно-захисних зон, відображені у табл. 4.
Передбачено
випадки, коли розмір захисної зони може бути збільшено, відповідно до
техніко-економічного і гігієнічного обгрунтування, але не більш ніж утричі:
- при малій
ефективності очисних споруд;
- при
несприятливому напрямку вітру та за інших несприятливих погодних умов;
- у
випадках розміщення житлової забудови з підвітряної сторони стосовно об'єкта, у
зоні можливого забруднення атмосфери;
- при будівництві
нових, недостатньо вивчених, шкідливих у санітарному розумінні об'єктів.
Організація
санітарно-захисних зон переслідує, крім основного завдання (захист повітряного
середовища населеного пункту від промислових забруднень), також мету дотримання
вимог архітектурно-композиційного ув'язування житлових районів міста і
промислових об'єктів. Під час планування захисних зон необхідно враховувати, що
одним з найважливіших факторів захисту повітряного середовища населеного пункту
є його озеленення газостійкими деревинно-чагарниковими породами.
Захисне
озеленення санітарно-захисних зон деревинно-чагарниковими насадженнями повинно
займати площу:
- для зон шириною
до 300 м – не менше 60%;
- для зон шириною
від 300 до 1000 м – не менше 50%;
- для зон шириною
від 1000 до 3000 м – не менше 40%.
У
санітарно-захисній зоні не допускається розміщення міських стадіонів, садів і
парків громадського користування, загальноосвітніх навчальних закладів, а також
лікувально-профілактичних і оздоровчих установ. Використання цих зон під
посадку сільськогосподарських культур заборонено, крім ведення городнього і
садового господарства за дозволом місцевих органів Міністерства сільського
господарства й органів санітарно-епідеміологічних служб.
Рослини,
використовувані для озеленення санітарно-захисних зон, повинні бути ефективними
в санітарному розумінні й досить стійкими до забруднення атмосфери і ґрунтів
промисловими викидами. Під час проектування озеленення варто надавати перевагу
створенню змішаних деревинно-чагарникових насаджень. При цьому не менше 50% від
загальної кількості дерев повинна займати головна деревна порода, що має
найвищий показник санітарно-гігієнічної ефективності та є життєздатною в
конкретних погодно-кліматичних і токсикологічних для даного об'єкта умовах.
Перелік
застосовуваних для озеленення рослин наведено у спеціальних таблицях
«Асортимент дерев і чагарників для озеленення санітарно-захисних зон
промислових підприємств», «Асортимент газонних трав» і «Географічні зони
застосування асортименту дерев і чагарників».
Проектування
озеленення також має на меті створення оптимальних умов для провітрювання
територій. Для цього створюють коридори провітрювання. Як коридори можуть
використовуватися автомобільні й залізничні траси, ЛЕП, водойми та інші ділянки
відкритого простору. Коридори повинні бути спрямовані в протилежну сторону від
житлових забудов.
Територія об'єкта
також повинна мати ділянки озеленення, що складають 10-15% від загальної площі
об'єкта. Призначенням зелених насаджень на території об'єкта є, насамперед,
їхня рекреаційна роль.
Для забезпечення
санітарного благополуччя працюючих на об'єкті необхідно дотримувати вимог
санітарно-гігієнічних норм щодо будинків і приміщень, з урахуванням санітарної
характеристики робочого процесу. Для цього необхідно дотримуватися норм
корисної площі для працюючих, нормативних площ для розміщення устаткування,
необхідної ширини проходів і проїздів, що створить умови для безпечної роботи
та зручності в обслуговуванні машин і устаткування.
Обсяг приміщення
на одного працюючого за санітарними нормами має становити не менше 15 м3, а площа приміщення – не менше 4,5 м2. Ширина основних проходів у
приміщенні повинна становити не менше 1,5 м, а ширина проїздів – не менше 2,5 м. Ширина виходів з приміщення повинна бути не менше 1 м, висота – не менше 2,2 м. Для забезпечення руху транспорту через ворота або двері ширина останніх
повинна на 0,8 м перебільшувати габаритну ширину автомобіля з кожної сторони.
Якщо в будинку
розташовані приміщення з різним ступенем небезпечності, то вони повинні бути
ізольовані між собою. Не можна допускати, щоб більш небезпечні приміщення
розміщалися під безпечними приміщеннями. Приміщення, у яких розміщаються
електрощити, вентиляційне, компресорне устаткування, повинні бути завжди
закриті на ключ.
Важливе значення
для здоров'я людей має розміщення меблів, устаткування в приміщенні. До
устаткування, що має електропривод, необхідно забезпечити вільний підхід з боку
робочої зони шириною не менше 1 м, з боку неробочої зони – не менше 0,6 м. Меблі можна ставити впритул до конструктивних елементів стін, колон.
До складу
будь-якого об'єкта входять допоміжні приміщення, до яких відносять:
санітарно-побутові, медичні, суспільного харчування, культурного обслуговування
та адміністративні приміщення.
Працівники
повинні бути забезпечені санітарно-побутовими приміщеннями: роздягальнями,
приміщеннями для відпочинку й обігріву, душовими, умивальниками, приміщеннями
для сушіння спецодягу (у разі потреби), туалетами, оздоровчими пунктами
(куточками), місцями для паління.
Роздягальні для
робочого одягу повинні бути розміщені ізольовано від роздягалень для вуличного
та домашнього одягу. В роздягальнях для робочого одягу передбачаються
відокремлені кладові площею не менше 3 м2 для зберігання забрудненого та чистого одягу. Роздягальні повинні бути обладнані лавками шириною 0,3 м та мати шафи для працюючих. Відстань між рядами шаф у роздягальнях, обладнаних лавками, повинна
становити 2 м, а в роздягальнях, не обладнаних лавками – 1,5 м. У випадку наявності забрудненого одягу шафи для спецодягу повинні забезпечуватися витяжною
вентиляцією. При виконанні робіт на відкритому повітрі чи в умовах, що
приводять до зволоження робочого одягу, повинні передбачатися відповідно
обладнані приміщення для сушіння одягу.
Душові потрібно
розміщувати в приміщеннях, суміжних з роздягальнями, як правило, між
роздягальнями робочого та домашнього одягу. Кількість душових сіток залежить
від кількості працюючих у найбільш чисельній зміні та від групи виробничих
процесів з розрахунку: одна душова сітка на 3-15 працюючих. Ширина проходу між
рядами душових кабін має становити не менше 2 м.
Умивальні
розміщують в окремих приміщеннях, суміжних з роздягальнями, чи в приміщеннях
роздягалень. Відстань між кранами умивальників повинна становити не менше 0,65 м. Ширина проходу між рядами умивальників передбачається 2 м. Кількість кранів в умивальних залежить від кількості працюючих у найбільш чисельній зміні та від групи
виробничих процесів з розрахунку один кран на 7-20 працюючих.
Приміщення для
відпочинку у робочий час має площу, яка залежить від кількості працюючих у
найбільш чисельній зміні, з розрахунку 0,2 м2 на одного працюючого, але не менше 18 м2. Ці приміщення обладнують умивальниками з
підведеною холодною та гарячою водою, електроживленням.
Приміщення для
обігріву працюючих передбачають при роботах на відкритому повітрі. Площа цих
приміщень визначається з розрахунку 0,1 м2 на одного працюючого в найбільш чисельній зміні, але не повинна бути менше 12 м2. Температуру повітря необхідно підтримувати в межах 22-24°С.
До приміщень
громадського харчування відносять їдальні, буфети, кімнати для прийняття їжі.
До приміщень культурного обслуговування відносять бібліотеки, зали засідань,
спортзали. Допоміжні приміщення повинні розміщуватися в місцях з мінімальним
впливом небезпечних факторів, по можливості в одному місці, бути максимально
наближеними до робочих позначок.
Якщо в будинку
можуть знаходитися в зміну понад 25 осіб, тоді цей будинок облаштовується
системою водопостачання (протипожежного і господарсько-питного водопроводу) і
каналізації. Норми витрат води для пиття і господарських потреб складають 25 л на людину.
Розрахунок потреби
у питній та побутовій воді міститься у ГОСТ 2874-73, СНІП П-31-74. Побутова
вода необхідна для дотримання санітарних норм на об'єкті та для збереження
здоров'я людей. Кількість цієї води Q. у літрах вказується в екологічному
паспорті об'єкта та визначається двома способами, наведеними у Додатку 7,
п.1.2.
До вимог
особистої гігієни відносяться заходи щодо миття рук, ніг, чищення зубів,
прийняття душу, стрижки волосся і т.д.
Наприклад, руки
необхідно мити: перед їжею, після приходу з вулиці, після проведення робіт,
після туалету. Чищення зубів проводити два рази на день після підйому і перед
сном, краще чищення проводити після кожного прийому їжі. Перед сном рот
рекомендується прополіскувати слабким розчином харчової соди.
Але велика
частина санітарно-гігієнічних вимог стосується впливу, обмеження і захисту
людини від небезпечних факторів. Розглянемо найбільш істотні фактори та їх
вплив на людину.
2. Мікроклімат і
його вплив на людину
Мікроклімат
характеризується наступними параметрами: температура, вологість, швидкість
повітря, атмосферний тиск.
Температура
навколишнього середовища впливає на працездатність людини, може викликати погіршення
здоров'я і професійні захворювання. Комфортні температурні умови залежать від
часу року і виду виконуваної роботи. В умовах комфорту в людини не виникає
турбуючих температурних відчуттів охолодження чи перегріву організму.
Наприклад, у літній період часу оптимальними є такі температури:
20,2 – 23,4°С –
без навантаження;
18,2 – 21,9°С –
легке навантаження;
17 – 18,9°С – важку
працю.
Людина постійно
перебуває в процесі теплової взаємодії з навколишнім середовищем. Для того щоб
людина почувала себе нормально, утворювана в процесі роботи теплота повинна
виділятися в навколишнє середовище.
З ростом
температури навколишнього середовища частка випару вологи з поверхні шкіри
зростає, а інші зменшуються, а при температурі понад 35°С віддача теплоти
конвекцією і випромінюванням припиняється. При більш високих температурах
теплообмін йде у зворотному напрямку, що створює небезпеку для людини.
Знаходитися протягом тривалого часу поруч із сильно розігрітим устаткуванням
небезпечно для здоров'я людини.
Температура
внутрішніх органів людини за рахунок терморегуляції залишається постійною і
складає 36,6°С. При впливі високої температури повітря, інтенсивного теплового
випромінювання можливий перегрів організму. Такий вплив на людину
характеризується підвищенням температури тіла, рясним потовиділенням,
частішанням пульсу і частоти дихання, різкою слабкістю, запамороченням, а у
важких випадках – появою судорог і виникненням теплового удару. При температурі
внутрішніх органів понад 41°С в організмі людини починають відбуватися
необоротні процеси, змінюється структура білків, крові, шкіри тощо. Оскільки
організм людини самотерморегулюється, безпечною температурою навколишнього
середовища при сухому повітрі (менше 60% вологості) вважається 100°С, а при
вологому (понад 75% вологості) – 50°С. Наявність одягу знижує небезпечний вплив
підвищеної температури, а наявність спеціальних засобів захисту (тепловідбивний
костюм) може збільшити припустимі параметри температури в 3-4 рази. При
тривалому й інтенсивному потовиділенні з організму виводяться вода і солі, що
призводить до згущення крові і порушень діяльності серцево-судинної системи.
Зневоднювання організму на 6% викликає порушення розумових здібностей людини,
знижує гостроту зору, а зневоднювання на 15-20% призводить до смерті. Кількість
поту, виділюваного організмом, залежить від температури навколишнього
середовища й інтенсивності фізичного навантаження. У спокійному стані організму
при температурі повітря 15°С потовиділення є незначним і складає приблизно ЗО
мл за 1 год. При високій температурі (30°С та вище), особливо при виконанні
важкої фізичної роботи, потовиділення може збільшуватися в десятки разів.
Найбільш
характерною ознакою порушення терморегуляції є підвищення температури тіла. При
невеликому перегріві симптоми обмежуються легким підвищенням температури тіла,
рясним потовиділенням, спрагою, невеликим частішанням дихання і пульсу. При
більш значному перегріві виникають задишка, головний біль і запаморочення,
утруднюється мова й ін. Описана форма порушення терморегуляції з перевагою
різкого підвищення температури тіла називається тепловою гіпертермією. Необхідно
пам'ятати, що температура повітря на сонці приблизно в 1,5 рази вище, ніж у
тіні, а на поверхні бетону чи асфальту температура повітря вище в 2 рази, ніж
температура в тіні.
Інша форма
перегрівання характеризується перевагою порушення водно-сольового, обміну і
відома під назвою судорожної хвороби. Вона протікає у формі судорог у різних,
особливо ікроножних м'язах і супроводжується великою втратою поту, сильним
згущенням крові. Надалі може наступити тепловий удар, що протікає з утратою
свідомості, підвищенням температури тіла до 40-41 °С, слабким і прискореним
пульсом. Характерною ознакою важкого ураження є майже повне припинення
потовиділення. Тепловий удар і судорожна хвороба можуть закінчуватися смертю.
Страницы: 1, 2
|