Реферат: Гігієна праці і виробнича санітарія

Несприятливий вплив на організм справляє не тільки висока, але і низька температура повітря. Тривалий та інтенсивний вплив холоду може викликати низку змін найважливіших фізіологічних процесів, що впливають на працездатність і захворюваність людей. Тривале охолодження часто призводить до розладу діяльності капілярів і дрібних артерій (обмороження пальців рук, ніг, кінчиків вух). У результаті відбувається і переохолодження всього організму.

Широко розповсюдженими є викликані охолодженням захворювання периферичної нервової системи, особливо попереково-крижовий радикуліт, невралгія лицьового, трійчастого, сідничного та інших нервів, загострення суглобного і м'язового ревматизму, плеврит, бронхіт, асептичне й інфекційне запалення слизових оболонок дихальних шляхів та ін.

Найбільший відсоток обморожень і навіть смертей від переохолодження спостерігається при сполученні низької температури, високої вологості повітря і великої його рухливості. Це пояснюється тим, що вологе повітря краще проводить тепло, а його рухливість збільшує тепловіддачу конвекцією.

Існує ряд правил при виконанні службових обов'язків працівниками ОВС при впливі на них високих і низьких температур:

– найкращим захистом від екстремальних температур є ефективний одяг (за розміром, сезоном, виготовлений з природних матеріалів);

– раціональна їжа і питво, мати запас води;

– пити невеликими ковтками;

– при тривалому несенні служби при низькій температурі необхідно дихати носом;

– при низькій температурі стежити за станом кінцівок, щоб вони не переохолоджувалися (пальці, ніс, вуха);

– у жаркий період часу не можна хвилюватися, перенапружуватися (руки не стискати в кулаки);

– при високій температурі необхідно завжди одягати головний убір.

Основним правилом для збереження тепла у приміщенні є його герметизація. У холодну погоду температурний режим у приміщеннях підтримується за рахунок опалення. Опалення поділяється на місцеве і центральне. До місцевого опалення відносяться: грубне, повітряне і місцеві (переносне) газові й електричні пристрої. До центрального відносяться: водяне, парове, панельне, повітряне і комбіноване.

У теплий час року температурний режим у приміщеннях підтримується за рахунок вентиляції. Вентиляцією називається організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення повітря (теплого, вологого, забрудненого) з приміщення і подачу замість нього чистого повітря. За способом переміщення повітря розрізняють два системні види вентиляції:

– природна (аерація через вікна і двері, а також вентиляція за допомогою дефлекторів на даху будинків);

– примусова (витяжна, приточна, приточно-витяжна).

Аерація відбувається через аераційні ліхтарі, відкриті фрамуги, вікна. Системи примусової механічної вентиляції поділяють на загальнобмінну, місцеву, змішану і аварійну.

Загальнобмінна вентиляція здійснюється по всьому обсягу приміщення. За допомогою місцевої вентиляції необхідні параметри підтримуються на окремих робочих місцях (приточно-витяжні системи). Аварійна вентиляція передбачається в тих приміщеннях, де можливе раптове надходження шкідливих і вибухонебезпечних речовин.

Функціонально близьким, але відмінним від вентиляції за способом повітрообміну є кондиціонування. Кондиціонуванням повітря називається його автоматична обробка з метою підтримки в приміщенні комфортних умов незалежно від зовнішніх умов (визначеної температури, вологості, чистоти повітря і швидкості повітряних потоків).

Розглядати температуру навколишнього середовища без обліку інших параметрів мікроклімату не можна. Існує два види температури: ефективна й еквівалентна.

Ефективна температура – це відчуття температури людиною з урахуванням вологості повітря. Як уже вказувалося, у сухому повітрі без засобів індивідуального захисту можна знаходитися при температурі 100°С, а у вологому –при температурі 50°С.

Еквівалентна температура – це відчуття температури людиною з урахуванням вологості повітря і швидкості вітру. При збільшенні швидкості вітру удвічі величина комфортної температури збільшується на 2°С в літній час і знижується на 2°С в зимовий час.

Температура повітря вимірюється термометрами. У приміщеннях термометри встановлюються на висоті 1,5 м від підлоги, але не ближче 1 м від опалювальних приладів і зовнішніх стін. У приміщеннях використовують ртутні термометри, а при температурі нижче 0°С застосовують спиртові.

Вологість повітря помітно впливає на терморегуляцію організму. Підвищена вологість (понад 85%) утруднює терморегуляцію через зменшення випарів поту, а занадто низька вологість (нижче 20%) викликає пересихання слизових оболонок дихальних шляхів. Оптимальні величини відносної вологості складають 60-75%.

Вологість буває абсолютною (А) і відносною (φ). Вимірюють вологість за допомогою аспираційного психрометра (психрометр Ассмана). Для визначення раціональної вологості треба визначити відносну вологість за методикою, наведеною в Додатку 7, п.1.3.

Способи корекції вологості в приміщеннях:

– вентилювання і кондиціонування;

– проведення вологих збирань;

– естетичні заходи (акваріуми, фонтанчики води, басейни, бочки з водою).

Існують захворювання, які дуже сильно залежать від змін вологості, насамперед хронічний бронхіт, астма і т.д.

Комфортні умови за швидкістю вітру залежать від часу року і виду виконуваної роботи. Організм людини починає відчувати повітряні потоки при швидкості близько 0,15 м/с. У зимовий час року швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0,5 м/с, а влітку – 1 м/с, при дуже тяжких умовах праці допускається збільшення швидкості повітря до 3 м/с.

Швидкість і напрямок вітру необхідно знати для оцінки обстановки при пожежі, аварії з викидом шкідливих речовин в атмосферу, при проведенні евакуації населення з небезпечної зони і для безпечного розміщення особового складу при виконанні службових обов'язків (розслідування злочину, оточення, охорона громадського порядку і т.д.), під час стрільб з вогнепальної зброї. Рух повітря в жаркий час року сприяє збільшенню виділення теплоти організмом і поліпшує його стан, але справляє несприятливий вплив при низькій температурі повітря.

Швидкість повітряних потоків вимірюють у приміщеннях (від 0,4 до 10 м/с) за допомогою крильчастого анемометра, а для швидкостей повітря від 1 до 35 м/с – чашкового анемометра.

Швидкість повітря впливає на розподіл шкідливих речовин у приміщенні. Повітряні потоки можуть поширювати їх по всьому обсягу приміщення, переводити пил з осілого у завислий (суспендований) стан.

Способи корекції швидкості повітряних потоків у приміщеннях:

– вентилювання (природне і штучне);

– кондиціонування.

Діяльність людей на поверхні землі протікає звичайно при постійно діючому атмосферному тиску, близькому до тиску над рівнем моря, рівному 101,3 кПа чи 760 мм рт. ст.

Організм людини може зустрічатися з умовами підвищеного і зниженого тиску (у горах, авіація). Падіння парціального тиску призводить до виникнення фізіологічних порушень в організмі і розвитку "гірської" хвороби, обумовленої кисневим голодуванням, що у окремих осіб відзначається на висоті понад 2500-3000 м, а на більшості людей помітно позначається на висоті 4500 м.

При підвищеному тиску кров і тканева рідина насичуються азотом у тим більшій мірі, чим вищим є тиск повітря і довшим час його впливу. Різке зниження тиску викликає стрімке виділення азоту з крові і тканевих рідин у вигляді пухирців (які викликають газову емболію), що розносяться кров'ю по всьому організму, в результаті чого виникають розриви дрібних кровоносних судин. Порушується харчування тканин, відбувається їх здавлювання і подразнення нервових закінчень. Найчастіше ці явища відбуваються в центральній нервовій системі, особливо у спинному мозку, а також у підшкірній клітковині. При різкому зменшенні атмосферного тиску в людини підіймається артеріальний тиск, при цьому знижується працездатність, з'являються головні болі і т.д.

3. Хімічний склад повітря

Повітряне середовище розмежовують на зовнішнє, в якому більшість людей проводять меншу частину часу (до 10-15%), внутрішнє виробниче (в ньому людина проводить до 25-30% свого часу) і внутрішнє жиле, де люди перебувають більшу частину часу (60-70% часу і більше). У відповідності з часом, який люди проводять у внутрішньому житловому, виробничому та зовнішньому повітряному середовищах, стану та якості повітряного середовища необхідно приділяти особливу увагу.

Хімічний склад повітря відіграє дуже важливу роль для здоров'я людини. Даного параметра стосуються два види небезпечних факторів: загазованість і запилення.

Працівники внутрішніх органів зустрічаються з цими факторами в повсякденному житті, що особливо яскраво виявляється у великих і промислових містах. Деякі підрозділи найбільше піддані цим небезпечним факторам: пожежна охорона, дорожня і транспортна міліція, інспектори ДАІ, охорона промислових підприємств, працівники ППС під час патрулювань або участі в оточенні у випадках аварій. На території" України пролягає 763 км самих тільки аміакопроводів. Пересічно запаси аміаку на овочевій базі складають 100-150 т, а запаси хлору на водоочисній станції складають 100-400 т. гігієна праця виробнича санітарія мікроклімат

Окрім цього, працівники ОВС використовують спеціальні засоби, які містять небезпечні для здоров'я речовини, наприклад, газові гранати "Черемуха-1", "Черемуха-6", "Черемуха-10", "Черемуха-5", "Черемуха-4", патрони з газовими гранатами "Черемуха-7", аерозольні упаковки "Терен-4", засоби захисту громадського застосування АБХ та ін.

Атмосферне повітря в нормальному стані (найбільш сприятливий для людини склад) містить: азоту –78,08%, кисню –20,95%, аргону та інших інертних газів –0,93%, вуглекислого газу—0,03%, інших газів—0,01%.

У результаті антропогенного впливу і стихійних лих хімічний склад повітря може змінюватися. Основними антропогенними джерелами забруднення навколишнього середовища є: об'єкти енергетики, газо- і нафтопереробна промисловість, виробництво будівельних матеріалів, хімічна промисловість, аварії на цих об'єктах і транспорт. До природних джерел забруднення навколишнього середовища відносяться стихійні лиха (виверження вулканів, ландшафтні пожежі, торнадо, смерчі, повені і т.д.).

Перелік газоподібних речовин, що забруднюють навколишнє середовище і погіршують здоров'я людини, є досить довгим. До найбільш небезпечних речовин відносяться: чадний газ (СО), хлор (Сl2), аміак (NН3), ціанистий водень (НСN), хлороводень (НСl), фосген (СОСl2), сірководень (Н2S), диоксин (С12Н16Сl4О2), диціан (С2N2), оксиди сірки (SО2, SО3) і азоту (NО, NО2, N2О5, N2O).

Внесок автотранспорту в забруднення атмосферного повітря за багатьма шкідливими домішками є переважним: СО – до 100%, NО – до 70%, вуглеводні – до 50%. Вихлопні гази містять: СО, NО, СNНM, Н2, пари води, О3 і близько 200 різних домішок (альдегіди, кетони, феноли, спирти, продукти розкладання присадок до палива – тетраетилсвинець).

У вихлопних газах транспорту присутня ще одна дуже небезпечна речовина – бtнзапірен. Якщо в країнах Західної Європи концентрація цієї речовини досягає 0,4 – 0,7 мкг/м3 (гранично допустима концентрація – 0,1 мкг/м3), у містах країн СНД його вміст нижче в 7-10 разів. Найбільш небезпечною для людини є концентрація бензапірену в місцях автомобільних ангарів, гаражів і закритих стоянок при працюючому двигуні автомобіля.

Для оцінки кількості шкідливих речовин, що виділяються при роботі автомобіля, можна використовувати методики, наведені у Додатку 7, п.1.4.

До найбільш небезпечних рідинних і твердих шкідливих речовин відносяться: бtнзапірен, метиловий спирт (СН4О), акролеїн (С2H4О), бензол (С6Н6), оксид свинцю (Рb), азбест, оксид кремнію (Sі), ртуть (Нg), важкі метали (Со, Nі).

Токсичність речовин, як правило, підвищується завдяки впливам факторів навколишнього середовища (підвищена температура, підвищена вологість) і специфічного стану людського організму (підвищені фізичні навантаження, стрес). При підвищенні температури посилюється летючість речовин, а, отже, збільшується їх концентрація в повітрі. Крім того, при підвищеній температурі і збільшених фізичних навантаженнях учащається подих, посилюється кровообіг, розширюються судини, пори шкіри, активізується діяльність внутрішніх органів. Це збільшує надходження шкідливих речовин до організму як дихальним шляхом, так і через шкіру та слизові оболонки, і прискорює їх поширення усередині організму.

При підвищеній вологості збільшується небезпечність речовин дратівної дії, тому що гази, розчиняючись у воді, утворюють дрібні крапельки кислот, лугів і т.д. Слід також зазначити, що люди, котрі страждають ожирінням чи набряками, є більш сприйнятливими до впливу отруйних речовин.

З метою захисту людей від впливу шкідливих речовин установлюються гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин. ГДК шкідливих речовин –така концентрація, що діє протягом всіх робочих змін протягом усього робочого стажу і не викликає негативних відхилень у здоров'ї людини та її нащадків.

Класифікація шкідливих речовин:

1) за хімічним складом:

а) органічні;

б) неорганічні;

2) за агрегатним станом:

а) газоподібні;

б) рідкі;

в) тверді;

3) за характером впливу на людину:

а) задушливі;

б) дратівні (фіброгенні);

в) сенсибілізуючі;

г) наркотичні;

г) загальнотоксичні;

д) алергійноїдії;

е) канцерогенні;

є) мутагенні;

ж) впливаючі на репродуктивну функцію.

4) за ступенем небезпечності:

1 клас – ГДК менше 0,1 мг/м3;

2 клас – 1 мг/мз> ГДК > 0,1 мг/м3;

3 клас – 10 N^г/мз> ГДК > 1 мг/м3;

4 клас – ГДК понад 10 мг/м3.

Тверді й рідинні речовини можуть перебувати        у завислому стані у вигляді аерозолей. Аерозолі поділяються на пил (розмір більше 1 мкм), дим (менше 1 мкм) і туман (розмір рідинних часток менше 10 мкм).

У свою чергу пил буває крупнодисперсним (розмір часток понад 50 мкм), середньо дисперсним (10-50 мкм) і дрібнодисперсним (менше 10 мкм).

Пил буває видимим (якщо розміри часток пилу не менші 10 мкм) чи невидимим (якщо розміри часток менші 10 мкм). Невидимий пил у свою чергу поділяється на:

– мікроскопічний – розміри часток –2,5-10 мкм;

– ультрамікроскопічний – розміри часток – 0-2,5 мкм. Завислі частки пилу становлять небезпеку не тільки для людей і тварин (в основному для їх дихальних шляхів), але й для рослинності, осідаючи на її поверхневих тканинах і погіршуючи обмін речовин з атмосферою. Аерозольні частки надходять в атмосферу в результаті природних процесів (вулканічна діяльність, вивітрювання, пожежі і т.д.) і антропогенних впливів. У Західній Європі середня концентрація пилу складає близько 50 мкг/м3, в Україні – приблизно 30 мкг/м3, а в районах високогір'я, над океанами 6-12 мкг/м3. Розповсюдженими пилоподібними частками є: сажа (ГДК = 150 мкг/м3), цемент (ГДК = 300 мкг/м3), доломить (ГДК = 500 мкг/м3).

Аерозольні частки сприяють розсіюванню сонячної радіації і можуть викликати істотні зміни середовища. Наприклад, оцінка атмосферного аерозольного шару, головним чином від вулканічної діяльності, знижує середню температуру на поверхні землі на 0,1-0,3°С. Останнім часом утворення завислих часток у середньому сягає 300 млн. тонн на рік, постійно в атмосфері перебувають 1,5 млн. тонн аерозольних часток. Установлено, що вміст в атмосфері 2 млн. тонн пилу приводить до зниження температури на 0,4°С. Така кількість завислих часток може бути утворена й після великих вивержень найбільших вулканів, ландшафтних пожеж. Більше всього пилу та інших домішок у приземному шарі повітря. Навіть після дощу в 1 см3 повітря міститься близько 30 тис. порошин, а в суху погоду їх у кілька разів більше. Усі ці дрібні домішки впливають на колір неба. Молекули газів розсіюють короткохвильову частину спектра сонячного променя, тобто фіолетові й сині промені. Тому вдень небо блакитного кольору. А частки домішок, що значно більш молекул газів, розсіюють світлові промені майже всіх довжин хвиль. Тому, коли повітря запилене чи в ньому містяться крапельки води, небо стає білястим. На великих висотах небо є, як правило, темно-фіолетовим чи навіть чорним.

До складу пилу можуть входити важкі метали (свинець, кадмій). Основними джерелами їх викиду в атмосферу є: металургійна галузь, теплоенергетика, автотранспорт. Так, наприклад, вміст свинцю в повітрі міст США сягає 4,5 мкг/м3, а в сільських районах – 0,1-0,5 мкг/м3 (ГДК = 3 мкг/м3). З'єднання кадмію найбільшу концентрацію мають у Західній Європі – 1,6 нг/м3.

Впливовим фактором небезпечності пилу є погіршення розсіювання світла. Це характерно передусім для великих часток розміром понад 1 мкм. У чистих регіонах збільшення концентрації пилу на 4,5 мкг/м3 призводить до погіршення видимості на 50%. Такий ефект добре помітний у мальовничих ландшафтних регіонах, де видимість звичайно досягає 100 км. У заповідниках і національних парках атмосфера є помітно прозорішою порівняно з промисловими зонами.

При оцінці токсичності дії пилу необхідно враховувати такі фактори, як дисперсність, форма часток, розчинність, хімічний» склад. Найбільшу небезпеку становить пил з частками розміром від 3 до 10 мкм. Частки розміром понад 10 мкм осідають у верхніх дихальних шляхах, а розміром менше 3 мкм видихаються, не затримуючись у легенях. Хімічний склад пилу може обумовлювати отруєння, хімічні опіки, інші хімічні впливи на органи людини.

Великий пил швидко осідає в приміщенні, тому для людини значної загрози не становить.

Пил, крім хімічного складу шкідливих речовин і фізичних властивостей, за характером шкідливого впливу на людину справляє додатково абразивний вплив, а також викликає пнев-моконіози.

Абразивний вплив пилу виражається у механічних ушкодженнях тканин людини, насамперед слизових оболонок, внаслідок дії дрібних, твердих часточок пилу (кварцовий, алмазний пил).

Пневмоконіози являють собою захворювання легенів. Дрібні частки пилу осідають у легенях, погіршуючи їх діяльність. В даний час відомо 27 захворювань, викликаних впливом пилу на дихальні шляхи, що у залежності від хімічного складу пилу поділяють на: силікози (вплив пилу, що містить вільний двоокис кремнію Sі2), силікатози (вплив пилу силікатів: азбесту, цементу і т.д.), антракоз (вугільний пил), алюмінікози (алюмінієвий пил), сидероз – від впливу залізно-рудного пилу та ін. Ризик для інспекторів ДАІ одержати пневмоконіоз при виході на пенсію складає близько 2%. Пил також може викликати подразнення шкіри, слизової оболонки, алергійні реакції і т.д. Дуже небезпечним для здоров'я людини є пил, що утворюється в результаті процесу горіння (сажа, кіптява). Такий пил відзначається підвищеною токсичністю. Наприклад, при пожежі в аеропорту Дюссельдорфа 11 квітня 1996 р. товщина шару пилу і сажі в приміщеннях сягала кількох сантиметрів. При цьому загинуло 16 і важко поранено 62 особи. Усі загиблі і більшість поранених постраждали саме від впливу пилу і токсичних продуктів горіння.

Сажа утворюється при пожежах, при роботі двигунів внутрішнього згоряння. При роботі дизельного двигуна утворюється в 10 разів більше сажі, ніж при роботі карбюраторного двигуна. Як одна зі складових компонентів пилу, поряд із дратівною дією, сажа викликає глибокі захворювання легенів. Адсорбуючи такий сильний канцероген, як 3,4-бензапірен, сажа, потрапляючи в легені, акумулюється в них, викликаючи злоякісні пухлини.

У процесі горіння утворюються під час спалювання:

– 1000 т вугілля –1,9-2 т завислих часток;

– 1000 т мазуту –450-460 кг завислих часток;

– 1000 м3 природного газу –250-300 г завислих часток.

Шкідливі речовини в організм людини потрапляють через органи дихання, з їжею і водою, через слизову оболонку і шкірний покрив. У зв'язку з цим існують і визначені способи захисту від підвищеної загазованості та запиленості. До індивідуальних засобів захисту відносяться респіратори і протигази. До колективних способів відносять вологе збирання, очищення повітря, застосування автоматизації та роботизації, розробку технологій, що виключають чи зменшують утворення пилу і виділення в робочу зону небезпечних газів, видалення забрудненого повітря з робочої зони.

Очищення від газів відбувається шляхом сорбції гемосорбції, абсорбції, але найчастіше адсорбції – поглинання, наприклад, активованим вугіллям шкідливої речовини), дожигу і нейтралізації.

Адсорбція – процес поглинання газів чи парів поверхнею твердих речовин. Дожиг застосовується для перетворення токсичних сумішей газів у нетоксичні чи малотоксичні.

Пилоочистка здійснюється за допомогою спеціальних очисних пристроїв і споруд: фільтрів, пилоосаджувальних камер, циклонів, вихрових пристроїв, скруберів, барботажних і пінних установок, електрофільтрів.

Найпростішим способом зменшення кількості як осілого, так і завислого пилу є вологе збирання в приміщенні та проведення вентиляції.

Контроль за станом робочої зони при забрудненні повітря здійснюється за допомогою спеціальних приладів: загазованість – за допомогою газоаналізаторів (ВПХР, УГ-2 і т.д.); запиленість – шляхом фотометрії, фільтра-алонжа, мікроскопа, а також візуальним спостереженням товщини осілого в приміщенні пилу за визначений проміжок часу.

Висновки

З метою збереження здоров'я і працездатності робітників на будівельних майданчиках обладнують тимчасові побутові приміщення, в яких вони можуть відпочити під час обідньої перерви, прийняти їжу, взимку — обігрітись.

Кількість санітарно-побутових приміщень і їхні розміри залежать від кількості робітників, що водночас працюють на даному об'єкті.

Перед початком роботи робітник повинен одягтися у спецодяг, а свій одяг і взуття акуратно розмістити у спеціальній шафі. Після закінчення робочого дня спецодяг чистять від пилу, бруду, сушать у спеціальних приміщеннях і ховають в індивідуальну шафу або вішають у спеціально відведеному для цього місці.

У район розміщення побутових приміщень подається вода. Для пиття слід застосовувати переварену воду, яку зберігають у спеціальних бачках з кришками і кранами. Бачок, заповнений водою, повинен бути весь час закритий. Сиру водопровідну воду вживають за допомогою спеціально обладнаних фонтанчиків. Відстань від місця, де є вода, до робочих місць повинна бути не більше 75 м. Всі ці заходи спрямовані на те, щоб кожен робітник мав змогу дотримуватись особистої гігієни на виробництві.

Після закінчення роботи обличчя і руки треба добре вимити. Якщо шкіра на руках тріскається, після миття їх треба змастити гліцерином або спеціальним кремом.

Література

1. Конституція України 254к/96-ВР від 1996.06.28 // Відомості Верховної Ради України, 1996, N 30 (23.07.96), ст. 141

2. Закон України "Про охорону праці" № 2694-XII. від 1992.10.14 // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 49 (08.12.92), ст. 668.

3. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" №1105-XIV. від 23.09.1999р. // Відомості Верховної Ради України, 1999, N 46-47 (26.11.99), ст. 403.

4. Закон ВР УРСР "Про міліцію" № 565-XII від 20 грудня 1990 року (із змінами та доповненнями). – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 26 с.

5. Кодекс законів про працю України №149 від 10.12. 1971р. // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

6. Постанова КМ України "Про заходи щодо виконання Закону України "Про охорону праці" № 64. від 1993.01.27 р. // Урядовий кур'єр, 1993, 02, 04.02.93 N 17 – 18

7. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства: Наказ Держнаглядохоронпраці від 03.08.93, №72: Зареєстровано Мінюстом України від 30.09.93, №141: Наказ МВС України від 29.04.94, №230.

8. Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці. Затверджено наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. № 135 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України - №12: охорона праці в Україні. /Відп. Шеф-редактор В.С. Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.

9. Положення Державного комітету України по нагляду за охороною праці "Про затвердження Типового положення про кабінет охорони праці" № 191. від 18.07.1997р. // Офіційний вісник України, 1997, число 42 (30.10.97), №с. 119

10. Постанова КМ України "Про затвердження складу Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення" № 1691 від 29.10. 2003р. // Офіційний вісник України, 2003, N 45 (21.11.2003), ст. 2350

11. Постанова КМ України "Про Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях" № 623 від 10.08. 1993р. // Зібрання постанов Уряду України, 1994, N 1, ст. 1

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" №11 від 30.09.1994р. // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

13. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства: Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 року №72: Зареєстровано Міністерством юстиції України від 30 вересня №141 // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

14. Положення Державного комітету України з нагляду за охороною праці "Про затвердження Типового положення про службу охорони праці" № 255 від 15.11.2004р. // Офіційний вісник України, 2004, N 48 (17.12.2004), ст. 191

15. Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці

"Про затвердження змін і доповнень до Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці" № 109 від 23.04. 1997р. // Офіційний вісник України, 1997, число 21, №с. 153