Вплив моральних якостей вчителів на процес формування майбутніх громадян України

доцільність розробки педагогіки толерантності, оскільки на сьогоднішній

день більшість шкільних колективів становлять мікрокосмос культурного

розмаїття і потребують винайдення нових педагогічних підходів та змісту

освіти, які відображали б знання і розуміння інших народів, їх культур,

розуміння спільності та єдності людського співіснування, формували б

почуття відкритості та поваги до інших, розкривали джерела ворожості та

неприязні, відчуження та ненависті. При цьому дуже важливим чинником

є створення демократичного клімату в шкільному колективі, про що

ми вже згадували вище і при якому повинні чітко сприйматися

учнями “симптоми нетерпимості”: образлива та зневажлива лексика, яка

принижує людей іншої культури, негативні стереотипи та узагальнюючі

упередження.

Педагогіка толерантності має навчати вмінню аналізувати ситуацію

середовища в школі, класі, сім’ї, розвивати здатність до критичного

самоаналізу, розробляти і пропонувати як процедури загального характеру,

так і певні конкретні заходи та прийоми формування реакції на

нетерпимість і визначення шляхів її подолання або нейтралізації,

розробляти і

............................................................................

.............................................................

1. Мазур Т.Г. Гуманізація стосунків в навчально-виховному

процесі // Початкова школа. – 1996. - № 9. – С. 12.

-27-

впроваджувати в системі шкільної освіти методи превентивного

виховання. В сучасні системі виховання і навчання, в змісті освіти

пропонується розробити курси, предмети в яких би розкривалася природа

взаємозв’язків прав людини та форм прояву нетерпимості.

Бажано, щоб кожен громадянин дізнався якомога раніше, що

означають поняття “расизм”, “шовінізм”, “антисемітизм”, “націоналізм”,

“фашизм”, “ксенофобія”, “сегрегація” тощо. Ці знання повинні

супроводжуватися вивченням та аналізом нових ситуацій, їх діагностикою

та оцінюванням, відповідно до міжнародних правових норм та чинного

державного законодавства.

Звичайно, толерантність доведена до абсурду, може спричинити утискання

та занепад такої важливої ї мабуть найпершої громадянської якості,

якою є патріотизм. В якому віддзеркалюється прихильність людини до

рідної землі, території, місця народження.

Про те, яке величезне значення в житті народів мають національні

та патріотичні почуття, свідчать екстремальні ситуації. Слід в

процесі виховання особливо звертати на даний момент увагу. Наприклад, перша

світова війна показала, скільки прихованої сили

міститься в національному почутті, сили доцентрової, яка забезпечує нації

єдність, міцність і можливість дальшого могутнього розвитку. Національне

почуття виявилося невичерпним джерелом героїзму, доблесті, подвигів,

самопожертви та краси людського духу. Водночас приклад Німеччини показав

до якої нелюдської жорстокості, до якого атавістичного дикунства може

довести теж саме національне почуття одну з культурних націй, якщо

воно перетворюється в націоналізм, якщо воно виховується під багатолітнім,

безперервним гіпнозом дико- шовіністичної ідеї.

Не треба забувати, що у тлумачення об’єкта патріотичних почуттів є

певні розбіжності.

-28-

Наприклад, Софокл висловив думку, що патріотизм деяких громадян може

спрямовуватись лише на рідну землю, батьківщину, але не на співвітчизників.

Коли такий “патріот” сходить на вершину влади, він протиставляє високі

інтереси батьківщини, держави (ототожнювані з власними чи свого

вузького оточення) інтересам нерозумного та недостойного народу.

Такою політикою можна лише зашкодити своєму власному народові. №

Чеський філософ минулого століття Я. Колар схилявся до того, щоб

орієнтувати патріотичні почуття лише на народ, націю. З цим твердженням

не можна не погодитись, пригадавши хоча б явища ностальгії, коли

відірваній від рідної землі людині все, що на ній є, навіть неестетичне

та недосконале здається кращим, ніж за кордоном. Протиставлення в

патріотичних почуттях спрямованості на батьківщину і народ ніколи не

приносило і не принесе добра. Ці обидва складника патріотизму повинні

поєднуватися і підсилювати один одного.І

Педагогам в процесі виховної роботи слід підкреслювати, що справжні

патріотичні почуття не повинні бути споглядальними, обмежуватися пасивними

реакціями милування і уподобання. Треба наголошувати учням, що вони

повинні спрямовуватися на виконання програми-максимуму – піднести Україну

до рівня високорозвинених світових держав.

В нинішніх умовах патріотизм повинен виявлятися насамперед у мужності,

рішучості, готовності громадян відстоювати незалежність своєї молодої

держави всіма можливими засобами.

Виховання патріотичних почуттів у громадян важливе ще й тому, що

............................................................................

.............................................................

1. Див.: Виховання громадянина / Під ред. І. Поплужного. – К.,

1997. – С. – 111.

2. Там же. – С. 113.

-29-

мужності, рішучості, готовності громадян відстоювати незалежність своєї

молодої держави всіма можливими засобами.

Виховання патріотичних почуттів у громадян важливе ще й тому,

що вони сприяють єднанню всіх соціальних прошарків українського

суспільства. Адже не секрет, що в сучасних умовах наростає розшарування

суспільства на багатих і бідних, що спричиняє їх психологічну

відчуженість, про що ми вже раніше вели мову. Пом’якшити цей антагонізм,

як показує досвід західної цивілізації, певною мірою можуть спільні

патріотичні почуття. Саме вони, особливо загострюючись в екстремальних,

доленосних для рідної держави ситуаціях, об’єднують людей і знімають

напруження, зменшують життєвий егоїзм.

В процесі формування патріотичних почуттів, вчителі повинні

ґрунтовно інформувати школярів про історичні здобутки української нації.

При належній інформованості в них не розвинеться комплекс

національної меншовартості. Треба привчати молодь до такої думки, що

справжній патріотизм ґрунтується не тільки і не стільки на порівнянні

своєї нації – держави з іншими в минулому чи сучасному. Майбутні

громадяни повинні любити свою державу, пишатися нею, бажати їй добра

вже тому, що вона є.

Нарешті, не менш важливим ніж виховання вищезазначених громадянських

якостей школярів є виховання в них і елементарних гуманних

почуттів: любові до людини, поваги, великодушності тощо.№

Неможливо уявити собі справжнього громадянина, який би не виявляв

миротворче демократичне ставлення до співгромадян. Гуманна держава

робить гуманними і своїх громадян.

............................................................................

.............................................................

1. Ващенко Т.Г. Діагностика моральних цінностей особистості

школярів // Рідна школа. – 1996. - № 2. – С. 24.

-30-

В українській національній культурі завжди переважали за

своєю цінністю гуманні взаємини і співробітництво між громадянами та

з членами інших державних спільнот.

Гуманні почуття протилежні як егоїстичним, так і альтруїстичним

спонуканням. Вони знімають також протиставлення “альтруїзм - егоїзм”,

що передбачає або принизливу жертовність, або корисливе себелюбство.

Ці почуття зумовлені такими між особистісними відносинами, за

яких кожен член спільноти ставиться до іншого, як

до себе самого. В діловому плані вони реалізуються в актах

співдіяння, співучасті. Структура гуманних почуттів не обмежується такими

банальними переживаннями, як жалість і співчуття, особливо

необхідними тоді, коли якійсь людині радикально допомогти не можливо. У

гуманістично вихованої людини повинна спостерігатися

високорозвинена віра в особистість, якій вона допомагає, сподівання, що

остання житиме повним самостійним життям. Гуманне ставлення до іншої

людини, як вищої цінності підносить особистість.

Говорячи про людинолюбність, не можна вважати її абстрактною

за спрямованістю, тобто на людину взагалі. Гуманні почуття повинні

виступати, як синтез людинолюбності та ненависті до носіїв соціального

зла, які повинні викликати ненависть справжніх гуманістів. Водночас

не можна вважати участь в соціальних та національних акціях,

пов’язаних з кровопролиттям, смертями тощо, такими, що

суперечать гуманізму. Вказана участь лише загострює гуманні

почуття, оскільки прогресивні сили борються з антигуманізмом

за передовий людський ідеал.№

Педагогам слід пам’ятати, що в процесі формування

гуманних

............................................................................

.............................................................

1. Карпенчук С.В. Володіти розумом, почуттями і волею // Рідна

школа.- 1997.- № 5. – С. 23.

-31-

почуттів молоді доводиться зустрічатися з рядом об’єктивних труднощів.

По-перше, школярі мають незначний власний досвід переживань горя та

життєвих невдач. По-друге, багато учнів не завжди знають і розуміють

переживання горя і нещастя іншими людьми. По-третє, висока рухливість і

поверховість емоцій школярів, швидкі переходи від страждання до втіхи,

спричиняють короткоплинність гуманних переживань. По-четверте, у школярів

досить часто виникає стихійна установка на те, що нібито любити і жаліти

людину – прояв власної слабкості. Вказані обставини повинні враховуватися

у виховних впливах.

І залишається згадати ще один дуже важливий для формування

демократичних цінностей у майбутніх громадян аспект – сімейне виховання.

Багато зарубіжних педагогів вважають сім’ю традиційно консервативною

спільнотою. Діти в таких сім’ях не відчувають на собі демократичних змін,

бо в таких сім’ях панує культ і авторитет батьків, старших братів,

сестер та інших. Саме в сім’ї найважче встановлювати

демократичні традиції. Тут діти і засвоюють такі

поняття, як поділ влади, вікова ієрархія, незаперечне

підпорядкування, притиснення волі авторитарністю. Тому відносини в сім’ї

також потрібно реформувати, і дослідники сімейного виховання мають

приділити цьому пильну увагу. Це дуже важливо, бо життя кожної

сім’ї – це частина життя країни. Для виховання громадянськості необхідно,

щоб сім’я жила в одному темпоритмі з усім народом, щоб цілі, прагнення і

турботи українського народу були і її цілями, прагненнями

і турботами. Адже громадянськість – це почуття нерозривного зв’язку з

народом, його державою, усвідомлення відповідальності за її безпеку,

поступ по шляху історичного прогресу.

Виховати громадянина – означає підготувати підростаючу особистість

до участі в розв’язанні нагальних і перспективних завдань нашої молодої

держави, до управління її справами, виконання функцій

трудівника і

-32-

господаря, керівника і виконавця, громадського діяча і захисника

Батьківщини.

Виховання громадянськості у дітей позитивно впливає і на зростання

почуття громадянськості самих батьків. Вже сам факт наявності дітей

загострює інтерес батьків до справ держави, адже як справедливо зазначав

Фрідріх Ніцше, “маючи на увазі щастя своїх нащадків, природно брати

участь у обговоренні проблем держави, в роботі всіх державних інституцій

та їх зміні”. Намагаючись виростити дітей гідними бути справжніми

українськими громадянами, батьки вимушені постійно вдосконалювати

власні громадянські якості.

Із проголошенням самостійності і незалежності, Україна стала на шлях

переходу до громадянського суспільства, кожен член якого має право

одержати вільний розвиток особистості. З одного боку, молода держава

повинна створити всі умови для виховання свідомих громадян, і з другого

боку, заможну, духовно та матеріально багату Українську державу, можуть

збудувати лише її палкі патріоти, об’єднані національною ідеєю – ідеєю

незалежності та державності.

З огляду на це, дуже важливим і актуальним є концептуальне

осмислення на новому рівні наукових та прикладних засад громадянського

виховання, визначення його суті, цілей і завдань, обґрунтування ефективних

принципів, засобів і методів формування у дітей, підлітків і молоді

високих громадянських якостей. Наявність яких дасть їм повне право

називатися громадянами Української держави.

Теоретичною і методологічною основою цього можна вважати

прийняті молодою Українською державою важливі документи, насамперед

Конституцію України, закони “Про громадянство України”, “Про освіту”,

“Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”)”, яка,

зокрема, передбачає комплекс заходів, спрямованих на

відродження

-33-

і розбудову національної системи освіт “як найважливішої ланки виховання

свідомих громадян Української держави”.

Підбиваючи підсумки над усім вище опрацьованим матеріалом, можна

вказати конкретний комплекс особистісних якостей і рис характеру, що є

основою специфічного способу мислення та спонукальною силою повсякденних

дій, вчинків та поведінки справжнього громадянина.

Це – патріотична самосвідомість, громадянська відповідальність і

мужність, суспільна ініціативність і активність, готовність трудитися для

розквіту Батьківщини, захищати її, підносити міжнародний авторітет.

Це – повага до Конституції, законів Української держави, прийнятих в

ній правових норм, сформована потреба в їх дотриманні, висока

правосвідомість.

Це – досконале знання державної мови, постійна турбота про

піднесення її престижу і функціонування в усіх сферах суспільного життя і

побуту.

Це – повага до батьків, свого родоводу, до традицій та історії рідного

народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника,

спадкоємця і наступника.

Це – дисциплінованість, працьовитість, завзятість, творчість, почуття,

дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу та

екологію.

Це – фізична досконалість, моральна чистота, висока художньо –

естетична вихованість.

Це – гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій,

звичаїв інших народностей, які населяють Україну, висока культура

міжнаціонального спілкування (толерантність та полікультурність).

Ці та інші якості та риси повинні формуватися в процесі засвоєння

учнями духовних надбань рідного народу, цілеспрямованого

національного

-34-

виховання, як системи ідей, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та

інших форм соціальної практики українського народу, спрямованої на

організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх в дусі

природно – історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації.

Відтак, громадянське виховання ґрунтується на ідейному багатстві народу,

його морально – етичних цінностях, виховній мудрості, що трансформовано в

його педагогічному досвіді.

Щоб діти стали народом, творцями своєї долі (а це покликана

забезпечити незалежна Українська держава), необхідно, аби вони за час

навчання, виховання в сім’ї, школі міцно засвоїли духовність, культуру

рідного народу, глибоко пройнялися його національним духом, способом

мислення і буття. Адже нація – це насамперед, сукупність різноманітних

духовних прикмет та природних історично обумовлених ознак “тіла, душі,

розуму”, тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно –

історичної спільності людей.

Зрозуміло, що ці якості потрібно виховувати у дітей тими засобами,

методами, способами, традиціями, мораллю, що вироблені народом

впродовж його всього історико – культурного розвитку, при цьому органічно

поєднуючи ці засоби та методи з новітніми надбаннями європейського та

світового культурно-педагогічного досвіду.

-35-

3. Практична частина.

1. Вплив моральних якостей вчителів

на виховний процес.

Громадянську спрямованість навчально – виховному процесові надає

громадянсько – орієнтована комунікативна взаємодія вчителя з

вихованцями. Щоб така взаємодія була ефективною, педагогові треба бути

для дітей референтною особою. Це означає, що учні не лише одержують

від нього певну інформацію, але й засвоюють її оцінку з позицій

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5