Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання

Визначення рівня та характеру змін облікової ставки Національного банку України залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку.

При встановленні облікової ставки до уваги беруться тенденції розвитку та змін таких показників:

– прогнозний і фактичний рівень інфляції у відповідному періоді;

– прогнозний і фактичний рівень зміни індексу цін виробників промислової продукції;

– середній рівень інфляції за попередні 12 місяців;

– середня облікова ставка за попередні 12 місяців;

– темпи приросту грошової маси в обігу;

– структура прогнозних і фактично випущених в обіг Національним банком;

– платіжних засобів у відповідному періоді;

– динаміка процентних ставок на міжбанківському ринку кредитних ресурсів;

– динаміка процентних ставок за кредитами та депозитами банків.

При визначенні облікової ставки Національний банк враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті – інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною. Розмір облікової ставки розглядається Комітетом з монетарних питань Національного банку України, затверджується рішенням Правління Національного банку України та діє до її зміни.

Політика обов’язкових резервних вимог

Резервні зобов’язання виникли як специфічне забезпечення щодо депозитів банківських установ. Вперше резервні зобов’язання були використані в США в 1863 році до часу створення Федеральної резервної системи. У відповідності до банківського законодавства норма резервування для банків Нью-Йорка дорівнювала 25% вкладів. Резерви депонувалися на рахунках самих банківських установ.

У всіх європейських країнах резервні вимоги вводилися з метою управління ліквідністю банківської системи. У наш час ставиться більш конкретна мета – використання обов’язкових резервів для грошово-кредитного регулювання довгострокових проблем стабілізації грошового обігу та стримування темпів інфляції. У країнах із стабільною економікою, високим ступенем розвитку ринкових відносин, високорозвиненою банківською системою не виникає необхідності регулювати банківську діяльність за допомогою названого механізму, тому обов’язкові резерви в управлінні грошово-кредитним ринком відіграють незначну роль. У періоди, коли в тій чи іншій країні формується ринкова економіка, виникає потреба використовувати резервні вимоги як гарантію стабільності банківської системи в цілому, що спостерігається в Україні.

Слід зазначити, що резервні вимоги виконують декілька функцій, головними з яких є:

·                   Грошовий буфер. У випадках дефіциту ліквідності на міжбанківському ринку короткострокова відсоткова ставка зростає. Для стабілізації її коливань центральний банк знижує резервний коефіцієнт і забезпечує для банківських установ приток додаткових грошових коштів. Маніпулювання нормою резервування забезпечує специфічний буфер, який пом’якшує кон’юнктуру грошового ринку.

·                   Управління ліквідністю. Резервні вимоги виступають одним із чинників грошової позиції банківських установ і попиту на запозичені резерви центрального банку. Зміна резервного коефіцієнту дозволяє регулювати ліквідність банківської системи в короткостроковому періоді.

·                   Регулювання грошової пропозиції. Обов’язкові резерви відбивають провідну роль у якості чинника обмеження кредитної емісії банківських установ. Зменшення норми резервування розширює кредитну активність банків, а скорочення резервного коефіцієнта – відповідно до її зменшення. Тим самим за рахунок резервних вимог центральний банк може регулювати пропозицію грошей в економіці.

·                   Оподаткування. Резервні вимоги умовно можна вважати податками на банки. Пруденційне залучення центральним банком дешевих ресурсів дозволяє йому зволікати дохід монопольного характеру.

·                   Другорядні регулюючі функції. У ряді випадків резервні вимоги виконують функцію страхування депозитів і регулювання міжнародного потоку капіталу.

Використання функцій резервних вимог у країнах трансформаційного економічного періоду можна розглянути у таблиці 1.2.

Із даних наведених у таблиці 1.2 видно, що буферна функція в зазначених країнах працює менш ефективно, ніж в промислових країнах. За оцінкою спеціалістів банку міжнародних розрахунків, вона ефективна тільки в Індії, південній Кореї, Малайзії, Мексиці і Південній Африці. Компенсуючи непрацездатність буферної функції, центральні банки використовують інші інструменти грошово-кредитної політики, зокрема, з метою стабілізації відсоткових ставок використовують операції короткострокового рефінансування. У країнах з перехідною економікою резервування продовжує виконувати функцію оподаткування В Латиській Америці тільки банк Мексики не отримує сеньйоражу від резервних відрахувань. А в Центральній і Східній Європі його не використовують. Банк Естонії та Чехії перший нараховує відсотки на резерви за депозитною короткостроковою відсотковою ставкою Європейського центрального банку, другий – за ставкою двохтижневого репо з чеськими державними зобов’язаннями. В майбутньому усі країни Центральної та Східної Європи повинні відмовитися від функції податку, з метою приєднання до Єврозони.

Національний банк України для контролю за грошовими агрегатами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора використовує норматив обов’язкового резервування як один з інструментів здійснення грошово-кредитної політики на підставі статей 15, 25, 26 Закону України «Про Національний банк України», статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення «Про порядок формування обов’язкових резервів для банків України» від 21 квітня 2004 р за №172.

Таблиця 1.1. Функції резервних вимог у перехідних економіках та тих, що розвиваються

Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансу банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ.

Обов’язкове резервування здійснюється в процентному відношенні до зобов’язань в цілому за зведеним балансом банку – юридичної особи, включаючи філії. І відповідна сума коштів обов’язкових резервів у національній валюті повинна перебувати на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України за встановлений період регулювання.

Норматив обов’язкових резервів установлюється єдиним для усіх банків і може бути диференційований в залежності від:

·                   Виду зобов’язань у розрізі валют (національна. іноземна);

·                   Строку залучення коштів (короткострокові зобов’язання банку, довгострокові зобов’язання банку).

Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку України приймає окремі рішення щодо: звітного періоду резервування; нормативів обов’язкового резервування; складу зобов’язань банку (об’єкт резервування), до яких встановлюється норматив обов’язкового резервування; обсягу обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України.

Обсяг обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 80 процентів) до суми обов’язкових резервів за попередній період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.

Національний банк України окремим рішенням правління Національного банку України може встановлювати на відповідні звітні періоди резервування розмір та вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов’язкових резервів, але не більше ніж 40 процентів від суми активів, що можуть зараховуватися для покриття обов’язкових резервів.

До залучених банками коштів належать кошти, які обліковуються на депозитних та поточних рахунках юридичних і фізичних осіб, а також залучені кошти, що відображені на інших рахунках бухгалтерського обліку.

Сума залишків коштів, що приймається для розрахунку обов’язкових резервів, визначається за формулою середньоарифметичної за відповідний період:

                   L1 + L2 + L3 + …… + Ln

Ld = ____________________________                                       (1.1)

                            n

де

Ld – середні залишки коштів, що використовуються для обрахування обов’язкових резервів за звітний період

L1, L2, – сума залишків коштів за визначеним об’єктом резервування за станом на кожне число звітного періоду;

Ln – сума залишків коштів за визначеним об’єктом резервування на початок останнього календарного дня звітного періоду;

n – кількість календарних днів звітного періоду резервування.

Сума недорезервованих банком коштів за звітний період резервування визначається як від’ємна різниця між середньоарифметичною сумою обов’язкових резервів та розрахованою середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України у відповідному звітному періоді резервування.

Якщо банк більше ніж 30 разів не дотримується визначеного Національним банком України щоденного на початок операційного дня обсягу коштів протягом трьох звітних періодів резервування поспіль незалежно від дотримання ним вимог обов’язкового резервування за ці звітні періоди резервування в цілому або суттєве погіршення фінансового стану, то територіальне управління Національного банку України подає до Департаменту монетарної політики та генерального департаменту банківського нагляду пропозиції для розгляду питання про переведення банку в режим формування обов’язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України.

Територіальне управління Національного банку України за місцем обслуговування банку – юридичної особи здійснює контроль за дотриманням банку нормативу обов’язкового резервування, порівнюючи суму, яка визначена на підставі встановленого нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку.

Операції на відкритому ринку

Операції відкритого ринку – інструмент грошово-кредитної політики держави, суть якого полягає в купівлі та продажу центральним банком цінних паперів на відкритому ринку.

Даний інструмент використовується для регулювання ліквідності банківської системи, впливу на рівень ринкових відсоткових ставок. Операції на відкритому ринку проводяться з короткостроковими і довгостроковими зобов’язанням казначейства і державних корпорацій, облігаціями торгово-промислових груп, банків, комерційними векселями, які враховує центральний банк.

Операції на відкритому ринку збільшують (при купівлі цінних паперів) або зменшують (при продажу цінних паперів) обсяг ресурсів банків і банківської системи в цілому, що відображається на вартості кредиту, обсязі попиту, і як наслідок – на розмірі грошової маси.

Операції на відкритому ринку використовуються центральними банками всіх розвинутих країн, але в різних масштабах. Є ціла низка перепон щодо їх інтенсивного використання: відсутність фондового ринку цінних паперів, відсутність коштів для проведення операцій в необхідних розмірах.

Можливість проведення операцій на відкритому ринку безпосередньо і в невизначених обсягах сягає тому, що цей інструмент дуже зручний для нейтралізації невеликих обсягів надлишкової операції на відкритому ринку набули в США, Німеччини, Англії. На Україні ринок державних цінних паперів функціонує з 10 березня 1995 року у вигляді облігацій внутрішньої державної позики, які випускаються у дисконтній формі номінальною вартістю 100 гривень на визначений емітентом термін у вигляді записів на рахунок у системі електронного обігу цінних паперів.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів Центральним банком. Ці операції зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок чого Центральний банк може впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки.

Існують два типи операцій на відкритому ринку:

1.                 Динамічні – спрямовані на зміну обсягів резервів, тобто Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли є потреба стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможності попиту, сприяє підвищенню рівня процентної ставки і зменшенню інфляції.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11