Формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків (на прикладі АКБ "Приватбанк")

Рис.2.9. – Структура загального обсягу застави та гарантій часткового забезпечення кредитного ризику в АКБ «Приватбанк» ( стан 01.01.2007 року)

Рис.2.10. – Динаміка руху резервів під кредитні ризики в в АКБ «Приватбанк» у 2004 -2006 роках

Таким чином, аналіз кредитного портфелю АКБ “Приватбанк” та стану створення резервів під кредитні ризики портфелю показав:

1) Кредитна заборгованість ЗАТ КБ «ПриватБанк» станом на кінець дня 31.12.2006 р. :

- становить 25 708 027 тис. грн (за вирахуванням резервів 3 059 473 тис. грн.);

- питома вага кредитного портфеля становить 76,11% загальних активів;

- порівняно з 2005 роком обсяг кредитного портфеля за 2006 рік збільшився на 11 426 785 тис. грн (+ 80,01%).

2) Кредитна заборгованість ЗАТ КБ «ПриватБанк» станом на кінець дня 30.09.2007 р. ( за 3 квартали 2007 року):

- становить 36 099 479 тис. грн (за вирахуванням резервів 4 033 779 тис. грн.);

- питома вага кредитного портфеля становить 74,55% загальних активів;

- порівняно з 2006 роком обсяг кредитного портфеля за 3 квартали 2007 року збільшився на 10 391 452 тис. грн (+40,42%).

Найбільша питома вага в кредитному портфелі Банку належить таким галузям, як [59]:

Повалютно кредитний портфель АКБ “Приватбанк” складається:

- 58,0% (2005 рік) – 64,8%(2006 рік) – гривні;

-         38,8% (2005 рік) – 32,8%(2006 рік) – долари США

Аналіз структури ризикованості кредитів в кредитному портфелю в АКБ «Приватбанк» та структури створених резервів по ступеням ризикованості станом на 01.01.2006 та на 01.01.2007 року показав:

- на компенсацію ризиків сумнівних та безнадійних кредитів та позабалансової кредитної заборгованості (наданих кредитних гарантій) створено 45,5% портфелю резервів кредитного ризику станом на 01.01.2006 року та 31,8% портфелю резервів кредитного ризику станом на 01.01.2007 року;

- питома вага сумнівних та безнадійних кредитів та позабалансової кредитної заборгованості (наданих кредитних гарантій) становить 2,7 % обсягу кредитного портфелю станом на 01.01.2006 року та 2,15% кредитного портфелю станом на 01.01.2007 року;

Як показує аналіз темпів приросту резервів кредитних ризиків та темпів приросту кредитів в кредитному портфелі банку:

- динаміка та фази приросту резервів на кредитні ризики співпадають з динамікою та фазами приросту в кредитному портфелі АКБ “Приватбанк” кредитів, наданих юридичним особам;

- динаміка та фази приросту резервів на кредитні ризики знаходяться в противофазах з динамікою та фазами приросту в кредитному портфелі АКБ “Приватбанк” кредитів, наданих фізичним особам;

Аналіз руху резервів під заборгованість за кредитами в АКБ “Приватбанк” у 2004 -2006 роках станом на кінець дня 31 грудня 2006 року показує, що обсяг списання сумнівної заборгованості за рахунок резервів в АКБ “Приватбанк” поступово зростає:

- з 1,89% обсягу створеного резерва у 2004 році до 2,93% у 2005 році;

- з 2,93% обсягу створеного резерва у 2005 році до 6,43% у 2006 році;

Це свідчить про наявність тенденції погіршення ефективності створення заставного забезпечення для повернення кредитів та потребує розробки нових шляхів попередження негативного вплтву кредитних ризиків на діяльність банку.

РОЗДІЛ 3 ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ КРЕДИТНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В АКБ “ПРИВАТБАНК” ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ

3.1 Розвиток методологій внутрішньої системи управління кредитними ризиками

У процесі аналізу кредитних ризиків, які виникають за рахунок економічних ризиків діяльності позичальників, банк може використати різноманітні джерела інформації, які в цілому складаються з трьох груп [32]:

- інформація, отримана безпосередньо від клієнта;

- внутрішньобанківська інформація;

- зовнішні джерела інформації.

До першої групи належать:

1.     Фінансова звітність;

2.     Документація, яка підтверджує правовий і юридичний статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про юридичну адресу та ін.;

3.     Документація, пов'язана з кредитним заходом – техніко-економічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації проекту, для середньо- і довгострокових кредитів – бізнес-план, копії контрактів, договорів та інших документів, які стосуються реалізації заходу, зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний листок, страхове свідоцтво та ін.);

4.     Інформація, одержана у процесі попередньої бесіди з майбутнім позичальником, під час якої кредитний працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників підприємства (директора, заступників директора, головного бухгалтера), визначити перспективи розвитку та зростання, виявити специфічні особливості та деталі, пов'язані з цим кредитом, сформувати думку про клієнта. Усі дані, одержані під час зустрічі з клієнтом, мають бути занотовані й зберігатися в кредитній справі. У багатьох банках розроблено спеціальні формуляри та анкети, які складаються зі стандартизованих запитань, на які повинен відповісти клієнт;

5.     Додаткова інформація, яка подається за вимогою банку, – довідки про наявність рахунків в інших банках, витяги з рахунків в інших банках, довідки з податкової інспекції, довідки про юридичні права на заставу, технічна документація, пов'язана з деякими видами застави, та ін.

Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом у сфері і кредитних, і некредитних стосунків. Велике значення в цьому разі мають архіви банку, такі як картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, які раніше було видано клієнтові, про затримки та порушення під час погашення позики.

Створення та ведення ККІ має стати для банків одним з невідкладних завдань. У деяких розвинених країнах ця проблема вирішується на рівні держави, і банки зобов'язані вести такі картотеки, які стають складниками загальнодержавної системи контролю за кредитами. Близько тридцяти років діє така державна інформаційна система в Канаді, і будь-який банк може одержати інформацію про кредитні стосунки з будь-яким клієнтом, який упродовж цього часу звертався за кредитом до різних установ, а це майже всі фірми та населення країни. Крім інформаційної, така загальна система виконує і контролюючу функцію, оскільки кожний клієнт знає, що інформація про порушення умов кредитної угоди зберігатиметься і, можливо, стане перепоною під час одержання нового кредиту.

В Україні завдання створення картотеки кредитної інформації на загальнодержавному рівні є глобальним і невідкладним, про що й наголошують банківські працівники. Однак складність цього завдання – і організаційна, і технічна – не дає можливості розраховувати на швидке її вирішення.

До третьої групи джерел інформації належать відомості, здобуті за межами банку, що надійшли:

1.     Від департаменту банківського нагляду;

2.     Інших банків, які обслуговували цього клієнта;

3.     Ділових партнерів, які мали контакти з позичальником;

4.     Засобів масової інформації (реклами, рейтинги, дані про участь у виставках, оголошення та ін.);

5.     Статистичних агенцій і статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про загальний стан виробництва в галузі та перспективи розвитку, а також про місце підприємства та його продукції на ринку;

6.     Відвідування підприємства, у процесі якого важливо виявити рівень компетенції працівників, які очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингові служби, адміністративний апарат, скласти уявлення про склад і стан майна підприємства, оцінити якість і конкурентоспроможність продукції та послуг підприємства, можливості експорту, залежність від джерел сировини та ін.

Кожне інформаційне джерело слугує для висвітлення конкретного аспекта діяльності клієнта, коли аналізується його кредитоспроможність. Однак найважливішою є інформація, здобута з ринкових джерел поза межами банку.

По-перше , завдяки тому, що існує чимало різноманітних ринкових джерел одержання інформації, забезпечується об'єктивність і різнобічність аналізу.

По-друге , ця інформація є найоперативнішою, оскільки саме ринок найпершим реагує на зміни в стані підприємства ще до того, як ці зміни знайдуть відображення у фінансовій звітності. Завдання кредитного працівника полягає передусім у перевірці сигналів, які надходять з ринкових джерел інформації, та виявленні причин їх виникнення.

Одним із найсучаснішим методом оцінки кредитоспроможності позичальника є використання технології міжбанківських компьютерних банків інформації (бюро кредитних історій) в методах оперативних автоматизованих технологій оцінки фінансового стану позичальника та його кредитоспроможності. Ця технологія є економічно вигідною при масовому мікрокредитуванні малих та середніх підприємств, а також приватних підприємців, коли 1 інспектор обслуговує сотні клієнтів.

Новим напрямком у стратегії планування резервів кредитних ризиків є впровадження в практиці АКБ “Приватбанк” міжнародновизнаних рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду [40].

Перша угода про достатність капіталу, опублікована Базельським комітетом з банківського нагляду в 1988 р. (Basel Capital Accord, Базель I), суттєво вплинула на розвиток світової банківської системи. Саме відповідно до принципів цієї угоди в даний час здійснюється банківське регулювання і пруденціальний нагляд у більшості країн, у тому числі й в Україні. Подальший розвиток принципи регулювання знайшли в Новій базельській угоді по капіталу (Basel II Capital Accord, Базель II) [41, с.3].

Ціль «Базель-2» – підвищення стабільності і рівних умов конкуренції міжнародної фінансової системи. При цьому, вихідним пунктом служить стимулювання банків (з боку банківського нагляду) у більш тонкому «юстируванні» процесу виміру кредитного ризику. Основні риси методології:

– посилення орієнтування банків при резервуванні власного капіталу на фактичні ризики;

– поліпшення внутрішнього ризик-менеджменту банків, особливо через створення стимулів до переходу на подальші методи виміру ризиків для контрольних цілей;

– поліпшення умов міжнародної конкуренції за допомогою введення єдиних світових правил банківського контролю;

– створення правил, що можуть застосовуватися банками різного рівня, складності і розмірів.

По діючим у даний час згідно правилам Базель-1 банки при видачі кредитів підприємствам для випадку втрат від їх неплатоспроможності повинні паушально резервувати власний капітал у розмірі 8% від балансової вартості кредиту. При цьому реальна кредитоспроможність підприємства – ААА або З – не грає ніякої ролі. Таке положення більше не відповідає вимогам банківської економіки і створює невірні стимули: кредитоотримувач з гарною кредитоспроможністю платить занадто велику, а кредитоотримувач зі слабкою кредитоспроможністю - занадто малу надбавку за ризик.

Мінімально необхідний власний капітал банку (СК) може бути розрахований по наступній формулі [42]:

СК = (Сума кредитів) х (Вага ризику) х (Відсоток резервування) (3.1)

Сьогодні для підприємств вага ризику складає 100% незалежно від його ризикової ситуації, що веде до 8% резервування СК банку. Істотна зміна, внесена Базель-2, полягає в тому, щоб вимоги до кредитних інститутів по власному капіталу зробити залежними від економічного ризику наданих кредитів або, так називаного, ризику неплатоспроможності («випадання») кредиту або клієнта.

Ризик випадання клієнта – кредитоспроможність клієнта – розслідується без обліку наявного в клієнта забезпечення (застави, гарантій) через власну банківську, статистичну оцінку (Probability of Default – PD) на наступний річний період. Клієнти з поганою кредитоспроможністю мають більш високу імовірність випадання, ніж клієнти з низькою кредитоспроможністю. Тому що PD-оцінка робиться без обліку наявного в клієнта забезпечення, банк зобов'язаний одержати від клієнта необхідну інформацію навіть у тому випадку, якщо кредит цілком забезпечений заставами і гарантіями

Якщо настає випадок випадання клієнта, тоді банк повинний визначити розмір виниклих збитків. Розмір збитків (Loss given Default – LGD) поряд з витратами і терміном реалізації забезпечення залежить від того, у якому обсязі надане це забезпечення. Незабезпечені кредитні вимоги в такий спосіб мають тенденциально більш високі LGD, ніж забезпечені.

Таким чином, вага ризику, що значно впливає на розмір резервуємого СК, у свою чергу істотно залежить від ймовірності випадання (PD) і розміру втрат при випаданні (LGD).

Інші фактори – це термін кредиту, сума кредиту до дати його випадання (Exposure at Default – Ea) і для підприємств із річним оборотом до 50 млн. євро (Німеччина) - індивідуальний річний оборот підприємства (Sizefaktor). Зі збільшенням терміну і суми кредиту збільшується і сума резервируемого капіталу банку. У діапазоні річного обороту підприємства від 50,0 млн. до 5,0 млн. євро розмір резервируемого капіталу за інших рівних умов зменшується (максимальна пільга до 20%). Вище 50,0 і нижче 5,0 млн. величина річного обороту не має впливу на розмір резервування капіталу.

З розходження між визначенням PD і розміром збитків LGD, якщо наступає випадок випадання кредиту, стає зрозуміло, що потрібно розрізняти два, так званих, рейтингові виміри:

- Рейтинг кредитоспроможності (1-й вимір)

- Рейтинг транзакції (2-й вимір)

Обоє виміри повинні аналізуватися й оцінюватися окремо. Далі рейтинг кредитоспроможності і рейтинг транзакции об'єднуються в рейтинг кредитного договору. Базою для цього є очікуваний збиток (Expected Loss – EL) від такого договору. EL розраховується по формулі [42]:

EL = PD x LGD (3.2)

Оцінюване значення EL використовується потім банком у калькуляції индивидуальных для клієнта витрат на ризик, а очікувані втрати, як показано вище, беруть участь у розрахунку резервируємого СК. Обидва параметри мають важливе значення для розрахунку ціни пропозиції по кредиту.

Базель-2 розрізняє три різних підходи, по яких банки можуть розраховувати необхідний власний капітал. Поряд з «модифікованим стандартним» підходом, при якому рейтинг не грає ніякої ролі, мається два підходи, що базуються на внутрішньому банківському рейтингу (IRB = Internal Ratings Based):

- IRB – базовий підхід

- IRB – прогресивний підхід

Важлива відмінність у підходах для підприємств полягають у тім, що при базовому підході банкам не дозволяється використовувати усі види забезпечення кредиту для ліквідації збитків. Усе-таки можна виходити з того, що забезпечення по кредиту, що розглядається банком досить коштовним, може бути прийнятим в увагу для внутрібанківських цілей (наприклад, для визначення витрат по ризику) навіть у тому випадку, якщо вони не визнаються законно. Тому таке законодавче обмеження грає у відносинах «банк-клієнт» трохи підлеглу роль.

Реалізація вимог Базельської угоди відбувається у всіх странах поетапно. З урахуванням стану фінансових ринків і рівня розвитку банківського сектора до 2008–2009 років Національним банком України передбачається наступний варіант реалізації угоди:

— спрощений стандартизований підхід по оцінці кредитного ризику (Simplified Standardised Approach) у рамках першого компонента Угоди (підходи до розрахунку достатності капіталу (Minimum Capital Requirements, Pillar 1));

— другий і третій компоненти Базеля II (процедури нагляду за достатністю капіталу з боку органів банківського нагляду (Supervisory Review Process, Pillar 2) і вимоги по розкриттю банками інформації про капітал і ризики з метою посилення ринкової дисципліни (Market Discipline, Pillar 3)).

Як показують дослідження, виконанні в дипломному проекті (табл.3.1, рис.3.1), аналізуєма система резервування кредитних ризиків в АКБ “Приватбанк” характеризується:

- самим високим рівнем питомої ваги резервів на кредитні ризики в кредитному портфелі (10 –11%) у порівнянні з першими 15 банками БС України (2-5,5%);

- утриманням самої високої питомої ваги створюваних резервів в діапазо-ні 35-40% від операційного доходу в витратах банку.

Таблиця 3.1

Відносний розмір резерву під кредитні ризики до кредитного портфелю, %

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10