Чорнобильська катастрофа: особливости висвітлення в друкованих ЗМІ

www.ic-chernobyl.kiev.ua

На даних сайтах можна отримати інформацію щодо нових подій, заходів, що проводяться на території зони відчуження чи з приводу Чорнобильської катастрофи.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПУБЛІКАЦІЙ

2.1 Загальна характеристика публікацій

Основна тема таких публікацій – культурні заходи з приводу Чорнобильської катастрофи, а також такі дати, як день Чорнобильської трагедії та день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, проведення свят. Поточні проблеми зони відчуження майже не висвітлюються.

Великий сплеск кількості написаного припадає на грудень 2000 року. Цього року було нарешті припинено діяльність Чорнобильської АЕС – зупинено реактор останнього, 3-ого енергоблоку.

Потім певний сплеск можемо спостерігати 2004-го року, коли Європейський банк реконструкції і розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво і введення в дію нового саркофага для ЧАЕС.

Хочеться відзначити, що до 1991-го року про катастрофу було вкрай мало згадок, оскільки СРСР не хотів надавати повну та чесну інформацію як своїм громадянам, так і міжнародній спільноті. В той час у радянській пресі згадки про Чорнобильську аварію були виключно як про «неприємність», що не несе за собою великих та страшних наслідків.

Окрім того у публікаціях радянських часів уся відповідальність перекладалась на недолугий персонал, який начебто систематично порушував правила безпеки. На пресу тоді колосальний вплив мала влада. Тому журналісти не могли собі дозволити будь яку критику в її сторону, а, значить, ухилялися від висвітлення істинних причин виходу з ладу 4-го енергоблоку, таких як неправильне проектування самої споруди, помилки ще при будівництві, тиск на персонал з вимогами підвищити виробництво до критичної відмітки.

На даний момент не розкритими залишаються усі причини аварії, відповідальність за це лежить в тому числі на ЗМІ. І навіть у випадках, коли журналісти йдуть проти влади, висвітлюють начебто чесно причини – факти часто перекручуються задля створення так званої «сенсації».

2.2 Історія публікацій в СРСР

Офіційно інформування почалось з замітки під назвою «От совета министров СССР», де повідомлялось: «На Чернобыльской атомной электростанции произошла авария, поврежден один из атомных реакторов. Принимаются меры по ликвидации последствий аварии. Пострадавшим оказывается помощь. Создана правительственная комиссия» [11, с. 2].

Як ми бачимо, що текст спеціально підібраний таким чином, щоб привертати якомога менше уваги. До того ж ми бачимо термін «аварія», який передбачає відсутність жертв. Використання саме цього терміну можна пояснити в тих публікаціях, де вже використовувався інший, більш точний термін «катастрофа» задля уникнення тавтології, але не в даному випадку.

18 серпня у газеті «Вечерний Киев» опубліковане інтерв’ю з так званим «провожатым». По-перше тут зустрічаємо аналогічну «навмисну» помилку – немає використаного терміну «катастрофа». Про подію розповідають так, наче це не є важливо, використовують недолугі порівняння «но все-таки атомный реактор – не газовая плита» [12, с. 4]. Як причину аварії наводять саме некомпетентність персоналу: «Создателям Чернобыльского РМБК не удалось предусмотреть цепочку упорных нарушений правил его эксплуатации» [12, с. 4]. Видно несерйозне ставлення до працівників-ліквідаторів наслідків катастрофи. Окрім того, подається інформація таким чином, щоб створити ілюзію того, що наслідки вже подолано. Сама подія як би виходить на другий план, а на першому – вихваляння величі радянської держави: «А растет этот своеобразный скафандр для реактора строго по намеченным графикам, достигнув уже 40-метровой высоты. До конца остались считанные метры»; «Словом, противопоставленные стихии взрыва человеческая собранность, компетентность, как говорится, «подводят под крышу» место аварии» [12, с. 4]. Окрім того ми бачимо, що немає розуміння довготривалості наслідків: «Возведенный там «саркофаг» о многом нам еще будет напоминать» [12, с. 4]. Як ми бачимо, текст побудований таким чином, щоб дати людям зрозуміти про те, що аварія минулася, що більше їм нічого не загрожує.

2.3 Аналіз публікацій з приводу закриття Чорнобильської АЕС

До 2000 року публікацій про Чорнобильську АЕС вкрай мало. Цього року, як було вже зазначено, ми можемо помітити сплеск кількості публікацій, що пов’язано з повною зупинкою роботи електростанції. О 13 годині 15 хвилин 15грудня 2000 року відбулася ця визначна подія(закриття останнього енергоблоку), яка викликала нечуваний інтерес до проблеми наслідків Чорнобильської катастрофи і сприяла написанню відразу багатьох матеріалів на дану тему.

14 грудня 2000 року в газеті «Українське слово» надруковане інтерв’ю з Володимиром Шовкошитним, президентом міжнародної організації «Союз Чорнобиль». Він розповідає про діяльність своєї організації. У даному випадку про Чорнобиль кажуть більш чесно. Окрім того звертаються і до інших, а не тільки до екологічних, проблем, пов’язаних зі станцією: «Якщо прогнозований дефіцит електроенергії ще можна буде погасити за рахунок режиму економії, реконструкції теплових електростанцій, то як бути із питанням працевлаштування і компенсацій? У Славутичі працюють 30 тисяч людей»; «Поки ЧАЕС працювала, увага міжнародної громадськості була прикута саме до її екологічної загрози. Відповідно надходила і допомога. А тепер, із закриттям ЧАЕС 15 грудня 2000 року, Україна залишається наодинці з цією проблемою» [13, с. 6].

До того ж ми знаємо, що за радянський період трагедію показували як ту, що вразила весь СРСР, і не бралися до уваги конкретно негаразди України (УРСР). Після 1991 року навпаки – наслідки катастрофи саме в Україні абсолютизувалися, чому сприяли патріотичні віяння, отримання незалежності тощо. У даному ж матеріалі Україна не виступає, як егоїст. Тут звертають увагу і на проблеми світової спільноти, і конкретно на проблеми Росії: «От, наприклад, у Росії, та й у нас, намагаються «обрізати»Чорнобильські програми. І ми, звертаючись до посольств тієї ж Росії в усіх країнах, де мешкають ліквідатори, намагаємося не допустити зменшення їхнього соціального захисту» [13, с. 6].

У виданні «Урядовий кур’єр» ми можемо спостерігати відразу кілька публікацій за кілька днів на ту ж тему – тему чорнобильської катастрофи. Таку цікавість журналістів видання до проблеми також викликало припинення роботи станції.

Перший з цих публікацій – репортаж Дмитра Олтаржевського «Безробітний атом», надрукована в день закриття – 15 грудня. У своєму матеріалі автор торкається не тільки екологічної точки зору, хоча є й така, а і економічної: «Залишаючи станцію, я вкотре звернув увагу на бетонний моноліт п’ятого енергоблока, будівництво якого зупинилося після аварії 86-го. Він був готовий майже на 90 відсотків. Залишалося лише завантажити ядерне паливо і запустити реактор. А нині блок, в який було вкладено сотні мільйонів доларів, перебуває у жалюгідному стані, його обладнання розтягли по кутах. Хто може дати стовідсоткову гарантію, що така сама доля не спіткає три інших, ще укомплектованих його родичів?» [14, с. 2-3]. Автор наводить можливі версії використання ресурсів ЧАЕС без загрози для людей і середовища: «Пам’ятаю, колись пропонувалося створити на основі енергоблоків ЧАЕС паро-газову станцію. Яка різниця, чим нагрівати воду, щоб пар потрапляв на лопаті турбін і виробляв електроенергію. Відтак і енергетичні потужності можна було б зберегти для нашої держави, і працевлаштувати персонал станції, що також нині є величезною проблемою» [14, с. 3]. Автор говорить про неприпустимість використання зони відчуження в якості міжнародного кладовища відходів, і з ним не можна не погодитись, оскільки це буде «величезний моральний тиск на українців, що пережили найстрашнішу радіаційну катастрофу» [14, с. 3].

У замітці «Чорнобильську АЕС закрито» від 16 грудня 2000 року (наступного дня від попередньої) також торкаються економічного боку питань, але при цьому абсолютно не чіпають екологічний. Якщо взяти до уваги, що читачі переглядали матеріал «безробітний атом», то замітка не дає жодної нової інформації, окрім певних цифр: «За оцінками фахівців станції, одні тільки витрати, пов’язані з закриттям ЧАЕС, становитимуть протягом найближчих 15 років щонайменше півтора мільярда доларів» [15, с. 1].

«Чорнобильський фактор: єдино правильне рішення» дає нам детальний аналіз наслідків Чорнобильської катастрофи у сфері міжнародних відносин. «У роки незалежності Україна послідовно виконувала вимоги МАГАТЕ щодо експлуатації та контролю безпеки на атомних електростанціях. На реконструкцію системи контролю діючого третього енергоблоку ЧАЕС український уряд витратив 264 млн. доларів. Однак уряди індустріально-розвинутих країн дедалі настійливіше вимагали повного закриття атомної станції» [16, с. 6]. Автор показує, наскільки положення України є залежним від цих 5-ти відсотків електроенергії, і наскільки закордонні спостерігачі на це не зважають. З одного боку автор має рацію – наскільки нам тепер, 8 років потому, відомо, країни, які вимагали закриття станції так і не виконали своїх зобов’язань – не надали кошти на будівництво інших, екологічно-безпечних станцій, що покрили б витрати електроенергії. Тому таке агресивне ставлення їх до Українського уряду було невиправданим. З іншого боку автор не враховує той момент, що для Українців ЧАЕС несла таку ж загрозу, як і для громадян інших держав.

«Закриття ЧАЕС – це аварійний захист планети» – стаття учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а точніше не стаття, а уривки з його книги «Атомний синдром Чорнобиля». Тут автор дає оригінальну думку про роль ЗМІ у висвітленні наслідків катастрофи, якої ми не помітили в жодному попередньому матеріалі: «Та, пам’ятаю, пройшло лише кілька тижнів з того жахливого атомного самоудару не тільки по начинці четвертого блока, але й по «начинці» нашого мозку, як самодіяльні, і перш за все, відомчі цензори знову взялися за старе. Вони терміново з грифом «блискавка» розсилали циркуляри стосовно того, про що можна писати з проммайданчика Чорнобильської АЕС, а про що – анітелень» [17, с.1]. Автор пояснює «цензуру» тим, що деякі представники влади заробляли на трагедії гроші: «Чи не тому тоді, у перший рік постчоннобильських публікацій, читачі так і не дізнались про «моральних уродів» різного роду, котрі хотіли нагріти руки на загальнонародній біді. ІЙ, до речі зазначити, добряче таки нагріли – з 130 мільярдів доларів, які Україна вже витратила на подолання наслідків «трагедії сторіччя», повідомляла преса, чимало грошей поприлипало до злодійських кишень» [17, с. 1].

Гліб Долін у своїй публікації від 16 грудня 2000 року приводить такі причини вимог інших держав закриття ЧАЕС, як можливість їм на цьому заробити: «Тобто або відключати стануть частіше й більше, або будемо електроенергію купувати в кого завгодно, крім «вітчизняного виробника»» [18, с. 4].

2.3 Аналіз публікацій, пов’язаних із об’єктом «Укриття»

У листопаді 1986 року було завершено будівництво об’єкта «Укриття» але він не є насправді дієвим захистом від радіації. А вже 2004-го року Європейський банк реконструкції і розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво і введення в дію нового саркофага для ЧАЕС.

Ці події спричинили вже вкотре інтерес суспільства до інформації, пов’язаної з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Назва публікації «Об’єкт «Укриття»: наукові дослідження останнього десятиліття» говорить сама за себе. Автор в статті дає детальний аналіз помилок, які припустили інженери та будівельники при зведенні «саркофагу» над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, дає наукові пояснення деяким аномаліям, приводить можливий (на той момент не затверджений) план перетворення зони відчуження на екологічно-чисту територію. Автор розповідає про те, що «В Україні і світі протягом усього часу існування «Укриття»продовжуються наукові дослідження та дискусії навколо ядерної, радіаційної, загальнотехнічної та пожежної небезпеки «саркофага», шляхів вирішення проблем, які він породив. Дискусії йдуть паралельно з офіційно проголошеним, за активної участі міжнародних фахових структур, курсом на перетворення цього специфічного об’єкта на екологічно безпечну систему. Виконання поставленого питання є довгим і складним процесом, який, не зважаючи на майже 15-річну історію існування «Укриття», поки ще не завершений» [19, с. 103]. Матеріал є повним з наукової точки зору. Але не підходить для сприймання пересічними читачами., оскільки є перенасичення термінологією, сухість тексту.

Аналогічні помилки зустрічаються і в іншій публікації: «Перетворення об’єкту «Укриття» Чорнобильської АЕС в екологічно-безпечну систему» у виданні «Будівництво України». Тут також ми спостерігаємо перенасиченість термінологією, пояснення якої не дається: «Для улаштування покриття були встановлені дві пари сталевих блоків балок Б1/Б2 між осями 40-50 по рядах П і Ж; на них укладено металевий накат із труб, просторові блоки ферм і змонтована покрівля» [20, с. 7].

На відміну від попередніх матеріал під назвою «Арка над «саркофагом»: проблема над проблемою» є більш прийнятним для читачів. Автор аналізує, знову ж таки, не тільки проблеми з точки зору екології, а і з точки зору економіки, а саме – чи необхідне спорудження нового об’єкту над четвертим енергоблоком: «Минулого року свою точку зору офіційно висловила Міжвідомча наукова рада з питань поводження з радіоактивними відходами (РАВ) НАН України. Ось її висновок: «Спорудження в радіаційно-небезпечних умовах нового безпечного конфайнменту (НБК) у вигляді металевої арки… не є достатньо обґрунтованим і не вирішує проблем перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно-безпечну систему, а стане лише довготривалим фінансовим тягарем для України на час існування арки, тобто на 100-300 років» (із протоколу засідання 7.08.2003). Водночас не зменшується радіологічний ризик як для населення, так і для персоналу, який працює на чорнобильському майданчику» [21, с. 10]. Не можна не погодитись з автором у твердженні, що: «Городити таку конструкцію, не зважаючи на гарні наміри, – це «палити» людей важко передбачуваним радіаційним навантаженням. Про справжню культуру безпеки в цивілізованому контексті у нас ще рано говорити. Це означає і далі нарощувати армію новітніх чорнобильських ліквідаторів і тягнути з бюджету непомірні кошти на обслуговування ще одного ядерного монстра. Іноземці в «саркофаг» не полізуть – це зроблять наші люди за відносно-невелику платню. Хто благословить своїх дітей чи онуків на таку «ударну» будову? Хто в майбутньому вибачить нам це унікальне окозамилювання» [21, с. 11]?

2.5 Аналіз матеріалів спеціалізованого видання

Газета, заснована 15 березня 1988 року під назвою «Вісник Чорнобиля» має за мету інформування населення про проблеми ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС та постраждалих від неї.

В газеті присутні статті, в яких висвітлюються різні варіанти причин катастрофи, показуються різноманітні наслідки: екологічні, економічні, медичні тощо.

На відміну від попередніх джерел ми помічаємо, що окрім даних, взятих у посадових осіб та даних, що зібрав безпосередньо журналіст, перебуваючи в зоні відчуження, тут є і інтерв’ю з ліквідаторами, і надруковані постанови кабінету міністрів, і агітаційні матеріали на підтримання культурних заходів, що стосуються Чорнобильської катастрофи.

У матеріалах розглядаються актуальні на час публікації, пов’язані із наслідками Чорнобильської катастрофи, такі як будівництво нового «укриття», з точки зору працівників станції: «Новий конфаймент захищатиме об’єкт «Укриття» від подальшого руйнування під дією погодних умов, забезпечуватиме захист довкілля у разі випадкового вивільнення радіоактивного пилу через руйнування існуючих нестійких конструкцій. Крім того будуть створені безпечні умови для демонтажу ослаблених елементів конструкцій та поводження з радіоактивними відходами. Створення його – частина плану SIP, загальна сума якого складає 768 мільйонів доларів США» [22, с. 6].

Також повідомляється у газеті оптимістична на той момент новина: «Чорнобильський «саркофаг», зведений після аварії над четвертим реактором ЧАЕС, стабілізують за 3 роки, а нове безпечне укриття (конфаймент) збудують за 5 років» [23, с. 1]. Але, не можна пробачити журналістам таку довірливість. Ми добре знаємо, що відповідні роботи виконуються не за графіком, що передбачали журналісти деяких інших видань.

2.6 Останні згадки про Чорнобильську катастрофу у друкованих ЗМІ

В останній рік не відбувається певних, досить важливих для громадськості, подій, пов’язаних із ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС. Тому за деякий період можна помітити зменшення кількості публікацій з цього приводу. Основна кількість матеріалів припадає на 14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або 26 квітня – день Чорнобильської катастрофи.

Темою таких матеріалів здебільшого є підтримка постраждалих при аварії: «16 483 громадянина Запорізької області взяли участь в ліквідації цієї страшної техногенної аварії. Від імені міської влади хочу подякувати вам за сміливість, яку, за покликом серця і велінням часу, ви продемонстрували, рятуючи увесь світ від атомної чуми. Хотілося б, щоб ліквідатори Чорнобильської аварії мали гідні умови життя. Наш обов’язок – допомагати цим людям усім, чим тільки можна. Наша спільна мета – зменшити наслідки цієї трагедії, вберегтися від її повторення. Міська влада додає всіх зусиль для забезпечення всебічної підтримки запорожців, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи» [24, с. 3]; «Схилимо голови перед живими, - закликав Валерій Володимирович. – Ми повинні зробити все для їхнього соціального захисту, соціальної реабілітації. Я вважаю це своєю особистою турботою» [25, с. 1].

Хоча іноді тут же зачіпають важливі для сучасності питання. Так наприклад проблему попередження повторної аварії: «До цих пір працюють старі енергоблоки Чорнобильського типу, які щодня створюють ризик повторення трагедії» [24, с. 3].

Ми можемо помітити, що журналісти самі розуміють один з недоліків їх роботи, а саме недостатню кількість публікацій на дану тему : «На жаль у нас прийнято згадувати про ті жахливі полії лише напередодні й безпосередньо в річницю якоїсь трагедії. Ми вважаємо, що про чорнобильську аварію потрібно пам’ятати й наступного дня після пам’ятних заходів, і взагалі – щодня, - підсумувала Лариса Шевчук» [24, с. 3].

Журналісти застерігають населення про можливе повторення катастрофи і звертаються із проханням бути пильними: «Незважаючи на громадську опозицію, безвідповідальні політики намагаються реанімувати атомну енергетику. У той же час ці фахівці чомусь забувають розповідати людям про те, що дотепер не знайдене рішення проблеми ядерних відходів, для поховання яких немає надійних технологій у жодній країні світу. Наш запорізький регіон також знаходиться у зоні небезпеки, адже на його території перебуває сховище відпрацьованого ядерного палива Запорізької атомної станції. Воно розташовано нижче рівня Запорізької греблі Дніпрогесу. Тому вже сьогодні всім нам потрібно замислитися над тим, щоб потрібних аварій в Україні більше не трапилося» [24, с. 3].

ВИСНОВКИ

У своїй роботі ми досягли таких результатів:

1.                 Дали короткий перелік основних понять, якими користується журналіст при написанні матеріалу на тему наслідків чи причин Чорнобильської катастрофи;

2.                 Визначили, та дали характеристику двом найпоширенішим версіям, за якими сталася катастрофа;

3.                 У роботі було узагальнено думки різних дослідників щодо основних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та підпорядковано одній системі;

4.                 Ми також визначили основні джерела інформації, які знадобляться для написання матеріалу на дану тему;

5.                 Було дано детальний аналіз публікацій, які висвітлювали наслідки катастрофи на ЧАЕС. Ми дали характеристику як статтям, що були опубліковані протягом першого року після аварії, так і більш пізнім публікаціям, включаючи цьогорічні.

Завдяки даній роботі ми можемо зробити висновки, що більшість матеріалів на тему аварії на Чорнобильській АЕС чи її наслідків не є цікавими для читацької аудиторії через перекручування чи замовчування певних фактів, або ж через непристосованість мови журналіста для сприймання пересічним читачем.

Окрім того, як ми можемо побачити, матеріали часто протирічать один іншому, або ж повторюють і без того відому інформацію, не надаючи нової.

Більшість матеріалів опублікована завдяки постанові про будівництво нового об’єкту «Укриття», або припиненню функціонування ЧАЕС, що не є добре. Оскільки проблема наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є вкрай актуальною – в Україні проживає чимало людей, причетних до ліквідації її наслідків, то висвітлювати проблеми треба не тільки двічі на рік – у день Чорнобильської трагедії та день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а постійно.

Завдяки проведеним дослідженням ми можемо зробити висновок, що в Україні на даний момент є певна залежність ЗМІ чи то від влади (державні ЗМІ показують виключно успіхи у подоланні наслідків катастрофи), чи то від певних осіб, що не дає журналістам чесно і відкрито висловлювати об’єктивну думку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                 http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B1%D1%8B%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%8F

2.                 Маслова-Лисичкіна Н. Екологічна безпека: стратегія довгострокового виживання // Спостерігач. – 1996. – №20. – січень – С. 16-18.

3.                 http://www.chornobyl.in.ua/definition_ru.htm

4.                 http://www.chornobyl.in.ua/shelter_ru.htm

5.                 Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. – Донецьк: «Донбас», 2004. – 386 с.

6.                 Відповідно до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"

7.                 Левин В. Е. Ядерная физика и ядерные реакторы. – 4-е изд. – М.: Атомиздат, 1979. – 336 с.

8.                 Горбачов Б. Хто «замилює» правду про причини Чорнобильської аварії? // Дзеркало тижня. – 2002. – №26. – 13 – 19 липня – С. 8 – 9.

9.                 http://www.ukremb.info/ukr/archive.php?offset=0&order=date%20DESC

10.             Іванчук І. Чорнобиль готує нові сюрпризи // Известия. – 2002. – №21. – квітень – С. 34.

11.             От совета министров СССР // Известия. – 1986. – №17. – 30 квітня. – 2.

12.             Гусєв О., Покровський О. Скафандр для реактора // Вечерний Киев. – 1986. – №34. – 18 серпня. – С. 4.

13.             Ковальський Т., Чорнобиль – це проблема на сотні років // Українське слово. – 2000. – №50. – 14-20 грудня. – С. 6.

14.             Олтаржевський Д., Безробітний атом // Урядовий кур’єр. – 2000. – №234. – 15 грудня. – С. 2-3.

15.             Чорнобильську АЕС закрито // Урядовий кур’єр. – 2000. – №235. – 16 грудня. – С. 1.

16.             Коломойцев В., Чорнобильський фактор: єдино правильне рішення // Урядовий кур’єр. – 2000. – №235. – 16 грудня. – С. 6.

17.             Гусев О., Закриття ЧАЕС – це аварійний захист планети // Демократична Україна. – 2000. – №166. – 19 грудня. – С. 1-2.

18.             Долін Г., Закриття Чорнобильської АЕС – одна з визначних подій ХХ віку // Україна і світ сьогодні. – 2000. – №50. – 16-22 грудня. – 1-5.

19.             Барановська Н., Об’єкт «Укриття»: наукові дослідження останнього десятиліття // Український історичний журнал. – 2001. – №3. – С. 91-104.

20.             Перетворення об’єкта «Укриття» Чорнобильської АЕС в екологічно-безпечну систему // Будівництво України. – 2003. – №8. – лютий. – С. 6-11.

21.             Костенко В., Арка над «саркофагом» - проблема над проблемою // Україна молода. – 2004. – №20. – 18 травня. – С. 10-11.

22.             Огородник М., А що там – у реакторы? // Чорнобильський вісник. – 2003. – №4. – 23 січня. – С. 6.

23.             «Саркофаг» стабілізують за графіком // Чорнобильський вісник. – 2003. – №23. – 14 червня. – С. 1.

24.             Хілько І., Чорнобиль нам не забути ніколи // Запорозька Січ. – 2008. – №82. – 26 квітня. – С. 3.

25.             Пам'ять – загиблим, шана – живим //Запорізька правда. – 2008. – №63. – 26 квітня. – С. 1-2.

Страницы: 1, 2