Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України

складові державної влади в Україні, які у своїй сукупності і допоможуть

сформулювати саме визначення цього конституційно-правового інституту.

Розподіл влад - не застиглий стан відокремлених державних структур. Це

працюючий механізм, який досягає єдності на основі складного процесу

погоджень і спеціальних правових процедур, передбачених на випадок

конфліктних ситуацій. Власне, із законодавчого закріплення принципу

розподілу державної влади і починається її організація.

Згідно із статтею 6 державна влада в Україні здійснюється на засадах

її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої,

виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених

цією Конституцією межах і відповідно до законів України, що дає змогу

запобігти диктату будь-якої з них і водночас організувати їх спільну

діяльність на основі взаємозалежності та взаємодії у процесі реалізації

єдиної державної влади в Україні.

У частині 2 статті 6 у первинному вигляді закріплені основи системи

“стримань і противаг”. Згадані органи здійснюють свої повноваження у

встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Реалізація єдності державної влади передбачає різні варіанти. Так,

Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган повинна своєю

нормотворчою роботою на практиці будувати єдину систему національного

права, а виконавча влада здійснює свої повноваження шляхом застосування

відповідних норм права, як правило, централізовано, всіма ланками системи

виконавчої влади.

Особливе місце в системі органів державної влади займає Президент

України, який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його

статус, як глави держави, наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є

гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України,

додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина. Оскільки ці

повноваження більше чи менше властиві всім органам державної влади,

Президент, здійснюючи об’єднуючу функцію, безпосередньо впливає на їх

діяльність у процесі здійснення державної влади.

А зараз більш конкретно проаналізуємо місце та роль органів державної

влади та дамо їм характеристику через призму їх основних повноважень.

Президент України.

Особливе місце серед повноважень Президента кожної країни посідають

його повноваження щодо парламенту, зокрема право розпуску парламенту, яке

мають глави держав в парламентських і напівпрезидентських республіках

(парламентсько-президентських або президентсько-парламентських). Це право

глав держав вважається істотним важелем у системі стримань і противаг у їх

відносинах з парламентом. Підставами застосування права розпуску парламенту

в ряді країн є порушення передбачених Конституцією умов формування уряду,

прийняття державного бюджету тощо.

Президент України припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо

протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть

розпочатись. Це зумовлює іноді скликання позачергових сесій Верховної Ради,

що мало місце, наприклад, у серпні 1997 року, але в цілому вносить

стабільність в роботу парламенту, утверджує його як постійно діючий орган

законодавчої влади України.

Ряд повноважень Президента стосується його права впливу на

законодавчу та іншу діяльність Верховної Ради. Приоритетним серед них є

право законодавчої ініціативи, тобто право вносити до Верховної Ради

України законопроекти або пропозиції щодо прийняття законів. До того ж

законопроекти, визначені Президентом як невідкладні повинні розглядатися

позачергово. Президент має право вносити законопроекти про внесення змін і

доповнень до всіх розділів Конституції, в тому числі до розділу І “Загальні

засади”, розділу ІІІ “Вибори. Референдуми.” і розділу XIII “Внесення змін

до Конституції України”, які за умови їх прийняття не менш як двома

третинами від конституційного складу Верховної Ради затверджується

всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Президент має також значні повноваження на завершальній стадії

законодавчого процесу: підписання і оприлюднення законів. Відповідно до

чинної Конституції Президентові України належить право підписання законів

прийнятих Верховною Радою і оприлюднення їх (ст 106 п.29 Конституції).

Схвалені Верховною Радою закони спочатку підписуються її Головою і

надсилаються Президентові. Відповідно до Конституції України (ст.94)

Президент протягом п'ятнадцяти днів після одержання закону підписує його та

офіційно оприлюднює або повертає закон зі своїми вмотивованими і

сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного

розгляду. В разі, якщо Президент протягом встановленого строку не повернув

закон для повторного перегляду, закон вважається схваленим Президентом і

має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо ж під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий

Верховною Радою не менш як двома третинами від її конституційного складу,

Президент зобов'язаний його підписати та оприлюднити протягом десяти днів.

Одним з найважливіших і найдієвіших повноважень Президента як глави

держави є його установчі повноваження щодо формування органів виконавчої

влади: Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів

виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.

Так, відповідно до ст. 106 п.9, 10.Конституції

Президент призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра

України;

припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його

відставку;

призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів

України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також

голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих

посадах;

Ряд повноважень має Президент і щодо формування органів судової влади

та органів, що здійснюють контроль та нагляд. Зокрема,

Президент призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального

прокурора України та звільняє його з посади;

призначає третину складу Конституційного Суду України;

утворює суди у визначеному законом порядку;

здійснює помилування;

здійснює перші призначення на посаду професійного судді на перші п'ять

років. (ст.106 пп.11, 22, 23, 27, 31).

Законодавча влада.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна

Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо

народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом

таємного голосування.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами

державної влади.

Найбільш тісними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовлено

їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами,

системою стримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

Вихідним повноваженням Верховної Ради України у взаємовідносинах із

Президентом є право парламенту призначати вибори Президента у строки,

визначені Конституцією (ст.85). Але головним змістом взаємовідносин

парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і

повноважень.

Зокрема, Верховна Рада України заслуховує щорічні та позачергові

послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст.85

Конституції), направляє новоприйняті закони Президентові (ст.94

Конституції).

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з парламентом посідають

питання формування органів виконавчої влади. Так, парламент дає згоду на

призначення Президентом Прем'єр -міністра.

Окрім того, Верховна Рада України приймає рішення про направлення

запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів

чи комітету Верховної Ради, попередньо підтриманою не менш, як третиною

конституційного складу Верховної Ради; має право усунути Президента з поста

в порядку імпічменту, встановленому Конституцією (ст.111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ради України з Кабінетом

Міністрів України, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ст.113

Конституції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр - міністра,

розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми

діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

За пропозицією не менш як третини народних депутатів від її

конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про

відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри йому

більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком, якої є

відставка Кабінету Міністрів України.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів

та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і

діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради України і з органами

судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу

Конституційного Суду України, обирає суддів загальної юрисдикції, надає

згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може

висловити недовіру Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку

з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України

судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи,

організацію та діяльність прокуратури.

Досить тісною є взаємодія парламенту з органами правосуддя у процесі

здійснення парламентського контролю.[4]

Яскравим прикладом цьому може слугувати стаття 81 п. 2. Повноваження

народного депутата України припиняються достроково у разі набрання законної

сили обвинувального вироку щодо нього. Незалежно від волевиявлення чи згоди

народного депутата його повноваження припиняються достроково у разі

набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього. При цьому не має

значення, який вид покарання визначений судом щодо депутата, а також

звільнення його судом від кримінального покарання. Підставою для

дострокового припинення повноважень народного депутата України є також

рішення суду про визнання недієздатним або безвісти відсутнім, яке набрало

законної сили.

Принципово новим у Конституції є положення про те, яким чином у разі

невиконання народним депутатом вимог щодо несумісності депутатського

мандату з іншими видами діяльності його депутатські повноваження

припиняються достроково На відміну від чинного законодавства про статус

народного депутата, за яким рішення про дострокове припинення повноважень

приймалося Верховною Радою, за Конституцією воно має бути прийняте

судом.[5]

Виконавча влада.

Згідно з Конституцією України, Кабінет Міністрів України є вищим

органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і

місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює

владу як безпосередньо, так і через центральні і місцеві органи виконавчої

влади, спрямовуючи та контролюючи їх діяльність.

Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину

систему виконавчої влади в Україні; забезпечує у відповідності з

Конституцією здійснення функцій і повноваження виконавчої влади на

території України; спрямовує діяльність міністерств та інших органів

виконавчої влади; самостійно вирішує питання, які віднесені до його відання

Конституцією України, законами Верховної Ради України та указами Президента

України.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і

у своїй діяльності керується його актами (ст. 113 Конституції України).

Одночасно він підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України, але у

межах визначених Конституцією України.

Так, згідно ст.85 ч.4 Конституції України Верховна Рада затверджує

Державний бюджет України та вносить зміни до нього; контролює за виконанням

Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання.

Верховна Рада України, крім того, відповідно до ст.85 п.13

Конституції, здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України.

Нарешті, представницький орган України за пропозицією не менш як однієї

третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути

питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію

недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу

Верховної Ради України.

При цьому питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не

може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом

однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми

діяльності Кабінету Міністрів України (ст.87 Конституції України).

Певні складності виникають при організації виконавчої влади,

здійснюваної Кабінетом Міністрів України. Вони відображають боротьбу між

законодавчою гілкою влади і Президентом.

Зі зміною статусу Президента України, коли він згідно з новою

Конституцією є главою держави, тобто не входить до жодної гілки влади,

питання про сутність, правові засади виконавчої влади , як окремої влади,

по суті не було вирішено до кінця.

Конституція України не містить у собі положень, які б визначали саме

характер виконавчої влади, оскільки розділ VI “Кабінет Міністрів України.

Інші органи виконавчої влади” висвітлює лише питання щодо системи органів

виконавчої влади, проте, хто ж визначає і формує цю систему, у цьому

розділі в повному обсязі не сказано.

А в інших розділах зазначено, що організацію і діяльність органів

цієї гілки влади визначає Верховна Рада України, а формує її Президент

(ст.92 п.12, ст.106. п.10 Конституції України.)

У відповідності з ст.106 пп.10, 15 Конституції України Президент

України одноособово призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів

Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої

влади.

Проте, згідно з ст.92 п.12 Конституції України, виключно законодавча

влада в особі Верховної Ради законами України визначає організацію і

діяльність органів виконавчої влади. Якщо буквально розуміти положення

цього пункту ст.92 Конституції, то в практичній площині воно означатиме:

законодавчий орган повинен прийняти майже 100 законів, зокрема, про Кабінет

Міністрів України, про міністерства, й про інші центральні відомості (а їх

більше як 56); а також про місцеві державні адміністрації в областях,

районах, містах Києві та Севастополі. Це безумовно, призведе до порушення

балансу законодавчої і виконавчої влади.

Водночас треба брати до уваги, що законодавчий орган не має права

призначати і звільняти з посади міністрів та інших керівників центральних

органів виконавчої влади, оскільки це виключне право Президента. На

підставі організації і діяльності цієї влади Президент міг би нормативними

указами регулювати питання організації і діяльності всіх ланок виконавчої

влади в Україні.

Згідно із ст.114 Конституції, до складу Кабінету Міністрів України

входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-

прем’єр-міністри, міністри.

Президент призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра

України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення

про його відставку (ст.106 п.9).

Процес призначення Прем'єр-міністра складається з таких стадій:

Визначення Президентом кандидатури на цю посаду;

Розгляд Верховною Радою України цієї кандидатури (у разі відхилення -

наступне внесення та розгляд кандидатури на пропоновану посаду).

Призначення Прем'єр-міністра України.

Президент України не пізніше, ніж на десятий день після вступу на

посаду або припинення повноважень Кабінету Міністрів , після консультацій з

Головою Верховної Ради України та уповноваженими представниками

депутатських груп і фракцій вносить на розгляд Верховної Ради України

кандидатуру Прем'єр-міністра України.

Після одержання згоди Верховної Ради України Президент України в

триденний термін видає Указ про призначення Прем'єр-міністра України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з Верховною

Радою України та її органами включають:

здійснення Урядом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України;

участь Кабінету Міністрів у процесі розгляду питань Верховної Ради;

повноваження у зв'язку із затвердженням і контролем за виконанням

Державного бюджету України, підготовкою, затвердженням і виконанням

загально державних програм;

звітування перед Верховною Радою України про свою діяльність.

Також Верховна Рада України може висловити недовіру Кабінету

Міністрів України: Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією не менш

як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу

може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та

прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від

конституційного складу Верховної Ради України. Питання про відповідальність

Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України

більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року

після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Судова влада.

Третій вид державних органів становлять органи судової влади. Це -

Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної

юрисдикції. У своїй сукупності всі суди складають судову систему України.

Вони здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного,

кримінального та арбітражного судочинства. Органи судової влади постановою

законних та обгрунтованих рішень чи вироків, шляхом застосування чинного

законодавства на основі принципу рівності всіх перед законом та судом,

стримують інші гілки влади від зловживань. При реалізації своєї компетенції

органи виконавчої та законодавчої влади повинні діяти в межах закону та

наданих їм повноважень, щоб не відчути на собі дієвість судової влади.

Для органів судової влади характерним є те, що судді обираються

безстроково.

Особливе, відокремлене місце від судової системи має Конституційний

Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції, в Україні, який

відрізняється від судів загальної юрисдикції порядком утворення (судді

Конституційного Суду призначаються Верховною Радою України, Президентом та

З'їздом суддів України, по - шість суддів), складом (18 суддів), специфікою

судового провадження та його процедурою, особливістю рішень Конституційного

Суду (вони є загальнообов'язковими, остаточними та такими, що не підлягають

оскарженню), а також строком призначення на посаду суддів (дев'ять років

без права бути призначеним на повторний строк).

ВИСНОВОК.

Таким чином, є всі підстави вважати, що в Конституції України

містяться відповідні механізми взаємодії законодавчої, виконавчої та

судової гілок влади, хоча вони і не досконалі, потребують більш детального

вивчення і застосування але вже можна говорити про те, що Українська

держава твердо стала на шлях побудови вільної, незалежної і демократичної

держави. Як ми пам’ятаємо, ще десять років тому український народ не знав

про практичне застосування в нашій країні принципу розподілу та взаємодії

гілок державної влади та вже сьогодні ми можемо спостерігати конституційне

закріплення цього принципу. Але сама проблема не знімається ні в

теоретичному ні в практичному аспекті, оскільки на сучасному етапі

державотворення досить багато випадків конфронтації між владними

структурами, особливо між законодавчою та виконавчою, що не допомагає

вирішенню досить складних проблем, які стоять перед українською державою і

суспільством.

Використана література та нормативно-правові акти.

Аверьянов В.Б. Содержание деятельности аппарата государственного правления

и его организационные формы. //Советское государство и право. - 1988г.- №6

Азаркин Н.М. Монтескье. -М., 1988г.

Венгеров А.Б. Теория государства и права. В 2-х частях. - М., 1997г.

Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ

Конституційного ладу України//Право України. - 1998. - №1

Загальна теорія держави і права /За ред. В.В.Копєйчикова. - К. - 1997р.

Исаев И.А., Золотухина М.Н. История политических и правовых учений России.

- М.,1995 г.

Коментар до Конституції України. / За ред. В.Ф. Опришка. - К. - 1996.

Конституційне право України. / За ред. В.Ф.Погорілка. - К. - 1999.

Конституція України. Від 28 червня 1996 року. // ВВРУ. 1996. №30.

Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений. - М., 1998г.

Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. / Под

ред. М.Н. Марченка. - М. - 1998г.

Политология. Энциклопедический словарь. - М., 1993 г.

Румянцев О.Г. Основы конституционного строя России.- М., 1994.

Теория государства и права. / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. -

М. - 1998г.

Теория государства и права. Курс лекций. / Под ред. М.Н.Марченка. - М. -

1998г.

Теория государства и права. Курс лекций. / Под ред. Н.И. Матузова и

А.В. Малько. - М. - 1997г.

Хропанюк В.Н. Теория государства и права.- М., 1996 г.

Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. - М., 1973 г.

Четвернин В.А. Понятие права и государства. Введение в курс теории права и

государства. - М., 1997г.

Чиркин В.Е. Разделение властей: социальные и юридические аспекты.

//Советское государство и право. - 1990г.- №8

Чиркин В.Е. Элементы сравнительного государствоведения. -М., 1994г.

-----------------------

[1] Н.М.Азаркин. Монтеск’є. -М., 1988г.

[2] Н.М.Азаркин. Монтеск’є. -М., 1988г.

[3] Н.М.Азаркин. Монтеск’є. -М., 1988г.

[4] Конституційне право України. / За ред. В.Ф.Погорілка. - К. - 1999.

[5] Коментар до Конституції України/За ред. В.Ф. Опришка. - К. - 1996.

Страницы: 1, 2