Потерпевший в криминальном праве Украины

автори вважають, що допускається можливість застосування тільки тих норм

цивільного права, які передбачають відшкодування шкоди, безпосередньо

завданої злочином[16]. Зокрема, на думку П.П. Гуреєва, “в зобов’язаннях із

заподіяння шкоди відшкодування збитків замінює відновлення попереднього

стану. Під збитками в разі заподіяння шкоди слід розуміти тільки позитивну

шкоду в майні, тобто зменшення наявного майна потерпілого... Тому

потерпілий, який зазнав матеріальної шкоди від злочину, має право на

стягнення з обвинуваченого чи осіб, що несуть відповідальність за дії

обвинуваченого, тільки позитивної шкоди в майні та не має права на

стягнення втраченої вигоди”[17]. Як аргумент проти включення “втраченої

виголи” або “недоодержаних доходів” у розмір відшкодування завданої

злочином шкоди, висуваються також твердження про складність їх підрахунку і

неможливість відшкодування в порядку кримінального судочинства через

відсутність причинно-наслідкового зв’язку з фактом злочину.

Прихильники іншої концепції вважають, що підлягає відшкодуванню не

тільки пряма шкода, завдана злочином, а й недоодержані доходи, оскільки це

випливає з самої суті застосування цивільно-правової відповідальності у

кримінальному процесі. Зокрема, В.Т. Нор зауважив, що з аналізу чинного

цивільного законодавства (ст. 148, 203, 440, 469 ЦК України), на підставі

якого суд повинен вирішити заявлену вимогу (позов) про відшкодування

завданої злочином матеріальної шкоди, випливає висновок, що заподіяна

майнова шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її

заподіяла, крім випадків, спеціально вказаних законом.[18] Продовжуючи,

автор відзначає, що повний обсяг (розмір) майнової шкоди, як відомо, криє в

собі як позитивну шкоду в майні, так і недоодержані доходи. При цьому

відшкодування шкоди в натурі (надання замість знищеної або пошкодженої речі

того ж роду і якості, лагодження її тощо) не є перепоною до відшкодування,

крім того, ще й заподіяння збитків у вигляді недоодержаних доходів, що їх

потерпіла особа одержала б, якби не було вчинено злочину.

Аналізуючи ці позиції, а також опубліковану останнім часом практику

Верховного Суду України, можна зробити висновок, що в кримінальному процесі

України потерпілий має право на відшкодування не тільки прямої шкоди, а й

недоодержаних доходів з наступних міркувань.

Норми цивільного (трудового, аграрного, природоохоронного)

законодавства застосовуються в кримінальному судочинстві з метою захисту

порушеного матеріального суб’єктивного права потерпілих від злочину. Це

випливає з природи єдиного юридичного факту, який, з одного боку, є

підставою притягнення особи до кримінальної відповідальності, а з іншого –

до цивільно-правової відповідальності в разі заподіяння злочином майнової

шкоди. Законодавець у ст. 28 КПК України передбачає можливість сумісного

розгляду і цивільного позову насамперед, з огляду на те, що це повинно

сприяти повноті, всебічності та об’єктивності дослідження обставин справи,

а також більш швидкому відшкодуванню заподіяної злочином шкоди. Якщо це

так, то зазначені переваги “з’єднаного процесу” мають гарантувати

потерпілому від злочину або цивільному позивачеві можливість відшкодування

завданої злочином шкоди в тому розмірі (обсязі), яку вони могли б одержати

за розгляду позову в порядку цивільного судочинства. У протилежному випадку

само існування “інституту цивільного позову” в кримінальному процесі було

б неефективним. Тобто, існуючі в цивільному законодавстві тлумачення

майнової шкоди, обсягу і розміру її відшкодування повинні однаково

застосовуватися незалежно від того, яким деліктом вони спричинені –

цивільним чи кримінальним.

І випадки такого позитивного вирішення цивільних позовів у

кримінальній справі вже є у судовій практиці. Наприклад, вироком

Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10.10.1996р.

гр. К. Було засуджено за ч. 1 ст. 199 КК України за самовільне захоплення

земельної ділянки гр. С. Одночасно суд задовольнив цивільний позов про

стягнення на користь останнього із засудженої 500 грн. Майнової шкоди, що

становить вартість недоодержаного врожаю. Засудженою вирок оскаржувався у

касаційному порядку. Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Івано-

Франківського обласного суду від 20.11.1996 р. він залишився без змін[19].

Матеріальна шкода як один із шкідливих наслідків злочину виникає не

лише внаслідок посягання на відносини власності у формі певних матеріальних

об’єктів. Така шкода може бути завдана і за посягання на особу та її права.

Приміром, при вчиненні злочинних посягань на життя і здоров’я громадян, як

правило, має місце заподіяння їм фізичної шкоди, яка безпосередньо

відшкодована бути не може. Однак нарівно з фізичною шкодою потерпілим у

такому разі може бути заподіяна і майнова шкода, що виражається у витратах

на лікування, протезування, посилене харчування, втратою всього або частини

заробітку через тимчасову чи стійку втрату працездатності, а в разі їх

смерті – витратами на поховання, втратою засобів до існування особами, які

знаходяться на їх утриманні. Питання про можливість відшкодування

зазначеної майнової шкоди через пред’явлення цивільного позову у

кримінальній справі однозначно вирішується як у теорії, так і у судовій

практиці.

Щоб зазначена майнова шкода, заподіяна потерпілому, могла бути

відшкодована через пред’явлення цивільного позову в кримінальній справі,

вона повинна бути на момент розгляду судом справи наявною, дійсною та

реальною. В іншому разі питання про її відшкодування має вирішуватись у

порядку цивільного судочинства, оскільки “можлива шкода” не може бути

підставою позову.

За цивільним позовом у кримінальній справі (або з ініціативи суду) із

засуджених можуть бути стягнені також кошти, витрачені закладом охорони

здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину.

За своєю правовою природою позов про відшкодування коштів, витрачених

закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від

злочину, є одним із видів регресних позовів, вирішення якого законодавець

допускає в кримінальному процесі.

Наведені вище міркування дають підстави стверджувати, що поняття

майнової шкоди, завданої злочином потерпілому, про відшкодування якої може

йти мова кримінальному процесі, охоплює:

1) заподіяну злочином особі пряму, безпосередню шкоду в її

майновому та грошовому виразі;

2) недоодержані внаслідок скоєння злочину доходи;

3) оцінені у грошовому виразі витрати на лікування, протезування,

відновлення здоров’я потерпілого, а в разі його смерті – на

поховання й виплати з підтримання матеріального добробуту і

виховання непрацездатних членів сім’ї потерпілого та його

неповнолітніх дітей;

4) кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне

лікування особи, потерпілої від злочину.

3.2. Поняття моральної шкоди, завданої злочином потерпілому

Обов’язок із відшкодування заподіяної будь-яким деліктом майнової

шкоди ні в кого не викликає сумніву. Інша ситуація склалася щодо моральної

(немайнової) шкоди. Якщо питання про визнання моральної шкоди як юридичного

факту, що породжує відношення відповідальності, заперечень не викликає, то

питання про можливість її компенсації потерпілому у грошовій формі за

рахунок заподіювача шкоди давно в літературі є дискусійним.

Автори, які вважають неможливим відшкодування моральної шкоди,

завданої злочином потерпілому, в тому числі через пред’явлення цивільного

позову в кримінальній справі, найчастіше висувають з цього аргумент, що

немайнова (моральна) шкода не піддається точній грошовій оцінці. Однак, як

слушно з цього приводу зауважила Р.Радєва, за такого підходу до даної

проблеми немайнова шкода взагалі не відшкодовується, а тому образа

потерпілого, його бажання справедливості залишаються незадоволеними[20].

Якщо розглядати майнове відшкодування немайнової моральної шкоди як бажання

викликати в потерпілого позитивні емоції, спричинені фактом вчинення

злочину, то ця думка виглядає обґрунтованою і відповідає вимогам

справедливості.

Моральна шкода справді не піддається точній грошовій оцінці. Але на

думку М.С. Малеїна, з якою важко не погодитись, це не може бути перешкодою

для позитивного вирішення проблеми. По-перше, мова йде не про еквівалентне

відшкодування, а про компенсацію, що загладжує моральні переживання

потерпілого, полегшує його становище. По-друге, правопорушення і міра

відповідальності за нього аж ніяк не завжди точно співвідносяться. Так,

розміри грошових штрафів, передбачені цивільним, адміністративним

законодавством, міри кримінального покарання не еквівалентні заподіяній

майновій шкоді або тяжкості злочину. Відповідність правопорушення і міри

відповідальності за нього є відносною, тому недосягнення точності між

заподіяною моральною шкодою та її грошовою компенсацією не є винятком і

перешкодою для юридичного визнання моральної шкоди[21].

Чинне законодавство України також передбачає компенсацію моральної

шкоди. Стаття 440-1 Цивільного кодексу України, якою кодекс доповнений

Законом України від 6 травня 1993р., передбачає, що моральна (немайнова)

шкода, заподіяна громадянинові чи організації діяннями іншої особи, яка

порушила їхні законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду,

якщо вона не доведе, що моральну шкоду заподіяно не з її вини. Моральна

шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням

суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Крім того, відшкодування

моральної шкоди прямо передбачено ст. 12 Закону України “Про охорону

праці”[22], ст. 3 Закону України “Про інформацію”[23], ст. 24 Закону

України “Про захист прав споживачів”[24], ст. 44 Закону України “Про

авторське право і суміжні права”[25], ст. 3 Закону України “Про порядок

відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів

дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”[26] та іншими

законодавчими актами.

Як бачимо, в Україні законодавець рішуче висловився за відшкодування

моральної (немайнової) шкоди, що стало важливим засобом захисту особистих

немайнових прав громадян, а також підприємств, установ і організацій. Сам

факт захисту законом гідності особи через компенсацію моральної шкоди

грошовим еквівалентом позитивно впливає на психічний стан потерпілого,

вселяє віру в справедливість.

Втім, перешкодою для регулювання цього питання є та обставина, що ні в

законодавстві, ні в доктрині немає єдиної дефініції моральної та немайнової

шкоди. З усіх законодавчих актів, якими передбачено відшкодування моральної

шкоди, законодавець дав визначення цієї шкоди тільки в ст. 12 Закону

України “Про охорону праці”. Під нею розуміються страждання, заподіяні

працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до

погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок бажань,

погіршення відносин з оточенням, інших негативних наслідків морального

характеру[27]. Однак, визнати дане законодавче поняття моральної шкоди як

універсальне неможливо хоча б з огляду на те, що воно сформульовано

стосовно до правовідносин, пов’язаних з охороною праці, і стосується тільки

юридичної особи.

Не стоїть осторонь цієї проблеми і судова практика. У п. 3 постанови

Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. “Про судову практику

в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” зазначено, що

“під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок

моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних

фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема:

у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних

переживань у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в

тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних

прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у

порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження

активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при

настанні інших негативних наслідків”[28]. Дане визначення моральної шкоди

суттєвих зауважень не викликає. Водночас воно дає можливість зрозуміти, що

з огляду на різноманітність деліктів, якими може бути заподіяна моральна

шкода, різного індивідуального сприйняття таких діянь та їх наслідків

потерпілими, навести вичерпний перелік діянь, за які можливим є присудження

відшкодування моральної чи іншої немайнової шкоди, неможливо.

У теорії кримінального процесу теж немає єдиного погляду на поняття

моральної шкоди. Причому нерідко в це поняття вкладається різний зміст. Це

і горе, спричинене вбивством близької людини, і дискредитація потерпілого,

образа його честі, гідності, і особливий неблагополучний моральний і

психічний стан громадянина або створення небезпеки для його життєво

важливих прав та інтересів.

Оскільки в юридичній науці загальновизнаною є думка про те, що будь-

яке правопорушення заподіює моральну шкоду, то і в широкому розумінні

моральну шкоду заподіює його крайній прояв – злочин. Коли в людини

викрадають майно або завдають їй побоїв, то це, ясна річ, пов’язано з

певними моральними переживаннями. В цьому розумінні моральна шкода виступає

органічною складовою всякої шкоди, заподіяної громадянину злочином, ї її

навіть теоретично неможливо відділити від шкоди фізичної чи майнової.

Однозначний висновок про можливість стягнення моральної шкоди,

заподіяної будь-яким злочином, випливає з даного Пленумом Верховного Суду

України роз’яснення в п. 2 ч. 3 вже згадуваної постанови від 31.03.1995р.:

“стосовно до ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України потерпілий,

тобто особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду

(ст. 49 КПК), вправі пред’явити цивільний позов про стягнення моральної

шкоди в кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства”[29].

Підставами відшкодування моральної шкоди у кримінальному судочинстві

можуть бути ті самі юридичні факти, що використовуються як правові підстави

і для стягнення з винних осіб майнової шкоди, заподіяної злочином: 1)

вчинення злочину; 2) заподіяння злочином шкоди; 3) наявність причинного

зв’язку між злочином і шкодою, що настала.

Суб’єктом права на відшкодування моральної шкоди за загальним правилом

є особа, яка потерпіла від злочину. Інші особи можуть мати таке право

тільки у передбачених законом випадках, а саме: близькі родичі у разі

смерті потерпілого; особи, які мають право на відшкодування шкоди у разі

втрати годувальника; дитина померлого, яка народилася після його смерті.

При цьому, як зазначив Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови від

31.03.1995р., близькі родичі особи, якій завдано моральної шкоди, права на

відшкодування такої шкоди не мають, окрім випадків, коли такими діями

порушено і їхні права[30].

3.3. Поняття фізичної шкоди, завданої злочином потерпілому

Фізична шкода – це сукупність змін, що сталися об’єктивно внаслідок

вчиненого злочину в стані людини як фізичної істоти. Це: тілесні

ушкодження, розлад здоров’я, фізичні страждання, біль. Суттєвою рисою

фізичної шкоди є те, що вона заподіюється життю, здоров’ю – найважливішим

благам людини і практично не може бути відшкодована.

Згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості

тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 Міністерства охорони здоров’я

України від 17 січня 1995р., “ з медичної точки зору тілесні ушкодження –

це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає

внаслідок одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів – фізичних,

хімічних, біологічних, психічних”.

У науково-практичному коментарі Кримінального кодексу України

зазначено, що тілесним ушкодженням називається протиправне і винне

заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, яким порушено анатомічну цілісність

або фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого при посяганні на

здоров’я[31]. М.Й. Коржанський, який коментує ст. 101 КК України, вказує,

що кримінально-правова охорона здоров’я має універсальний характер і не

залежить від суспільних ознак потерпілого.

Закон, де йдеться про шкоду, заподіяну злочином, не деталізує, чи це

шкода на момент злочину, чи на якийсь наступний період. Тому факт

заподіяння шкоди має встановлюватись у процесі незалежно від моменту

вчинення злочину та бути підставою для визнання потерпілим. Важливо, аби

був причинний зв’язок між діянням та шкодою, що настала.

Тілесні ушкодження бувають трьох ступенів: тяжкі, середньої тяжкості і

легкі. У судово-слідчій практиці проблем з установленням виду тілесних

ушкоджень зазвичай не виникає, оскільки визначення їх характеру і тяжкості.

4. Потерпілий у стадіях порушення, попереднього розслідування та

судового провадження кримінальної справи

Кримінально-процесуальне законодавство досить чітко регулює питання

про характер участі потерпілого у стадіях порушення та попереднього

Страницы: 1, 2, 3