Конституцiя США та реальнi права громадян

кваліфікованою більшістю обох палат. Президент не має повноважень

розпустити жодну з палат Конгресу. У свою чергу, для усунення президента

Конституція вимагає обгрунтованого обвинувачення в зраді, хабарництві або

інших важливих злочинах. Обидві палати мають повноваження збудити процедуру

імпічмента. Але питання про відсторонення від влади президента вирішує

сенат під головуванням Верховного судді двома третинами голосів присутніх.

У результаті, президент і конгрес були позбавлені можливості втручатися в

справи один одного напряму, що забезпечує їх незалежність один від одного.

Можна сказати, що президент має непрямий вплив на Верховний суд в тому

плані, що він призначає його членів. Але оскільки вони призначаються

довічно, і всі, у тому числі й президент США, зобов’язані підкорятися

рішенням Верховного суду, то стає очевидним те, що система взаємних

стримань і противаг працює і тут.

Принципово важливим є положення Конституції про порядок, строки

виборів і термін повноважень президента. «Оскільки автори Конституції не

вірили, що народ зможе зробити мудрий вибір, Президент обирається не прямо,

а вибірниками, яких обирають ті, хто має право голосу, з усіх штаів (ст.

II, р. I; попр. XII). Ця система ніколи не працювала так, як її задумували

укладачі Конституції, адже фактично від самого початку вибірники були суто

номінальними діячами, що тільки фіксували на папері вибір народу.»1.

Вибірники подавали голоси за допомогою бюлетенів. Проходив той, за

кого була подана більша кількість голосів вибірників.

Повноваження президента були обмежені чотирма роками, але йому не

заборонялося домагатися переобрання на новий термін.

1.4. Конституція США про Верховний суд

«Важливу роль Конституція відводила судовій владі. Вона надала їй

право розглядати всі закони країни лише у відповідності з загально-союзною

Конституцією та конституціями штатів.»1. При розгляді цієї частини

Конституції члени Установчого конвенту пропонували надати Верховному

федеральному суду повноваження вищої судової інстанції США. Він повинен був

отримати право перегляду законів, прийнятих Конгресом при їх

невідповідності Конституції, але не як наглядова інстанція, а в зв'язку з

певними судовими справами, що перебувають в його виробництві. Таке право

Верховний суд повинен отримати і відносно законів, прийнятих парламентами

штатів і постанов судів штатів. Однак, ці положення в Конституцію не

увійшли. Побоюючись протидії штатів, від рішення яких залежала доля самої

Конституції, розуміючи, що вони не потерплять втручання федерації в їх

“внутрішні справи”, включаючи законодавство і суд, члени Конвента знов

пішли на компроміс, відклавши розв'язання цього питання до кращих часів. По

Конституції 1787 року (ст. 3) судова влада федерації повинна була тягнутися

на всі ті справи, що «…виникають на основі цієї Конституції, законів

Сполучених Штатів, міжнародних угод, що укладені чи будуть укладені

Сполученими Штатами; на всі справи, що стосуються послів, інших повноважних

представників та консулів; на всі справи адміралтейства та інші морські

справи, в яких Сполучені Штати є стороною; на всі спори між двома чи більше

штатами, між штатом і громадянами іншого штату, між громадянами різних

штатів, між громадянами одного штату за позовами про землі, даровані

різними штатами, а також між штатом чи його громадянами та чужоземними

державами, громадянами чи підданцями.»2.

Крім цього, до федеральної юрисдикції були віднесені спори між

палатами, тяжби між громадянами різних штатів і деякі інші позови, що

стосувалися федерації загалом. Члени Верховного суду призначаються

Президентом США довічно. Цим досягається незалежність судової влади від

законодавчої і виконавчої. Питання про практичне створення нової судової

організації США і про закріплення повноважень Верховного суду було

розглянуто серед основних питань першим Конгресом США. В результаті був

ухвалений Закон про судоустрій 1789 року. Як і було задумано при розробці

Конституції, повернувшись до питання про верховний конституційний нагляд,

Конгрес наділив Верховний суд США правом скасування будь-якого закону, як

федерального, так і штатного, якщо буде визначено, що цей закон суперечить

розпорядженням і принципам Конституції (ст. 25 Закону про судоустрій).

Більш того, Верховний суд отримав повноваження видавати розпорядження,

обов'язкові для органів виконавчої влади, включаючи президента і міністрів

(ст. 13 Закону про судоустрій). Це положення суперечило конституційному

принципу поділу влади, оскільки ставило Верховний суд над Конгресом і

президентом. Необхідно зазначити, що пізніше це перекручення було усунено

самим Верховним судом в ході слухання справи Марборі 1803 року. У

результаті, пожертвувавши ст. 13, Верховний суд закріпив за собою

повноваження, викладені в ст. 25 Закону про судоустрій. Відтоді і до цього

часу Верховному суду належить остаточне право трактувати Конституцію, тобто

говорити, що є правом країни і що перебувае в суперечності з ним. Рішення

Верховного суду є остаточним і обговоренню не підлягає. Першим конгресом

була також розроблена структура федерального судоустрою. Було вирішено, що

поряд і паралельно з судами штатів буде функціонувати федеральна судова

система, що складається з районних і окружних судів (на цей період їх

кількість була визначена в 30 районних і 3 окружних судах). Останні були

наділені апеляційною владою відносно перших.

1.5. Конституція США про федеративний устрій держави

Урегулювання відносин між штатами, як суб’єктами федерації, з одного

боку, і центральною владою — з іншого, виявилося навряд чи не найважчою

справою Конституції. Розвиваючись спочатку як англійські колонії, потім як

незалежні держави і, нарешті, як члени конфедерації, кожний штат мав свої

особливості державного устрою, тільки йому властиві традиції. Неоднорідні

були штати по соціальному і расовому складу населення. Історично склалося

так, що дворяни-емігранти поселялися на південь від ріки Потомак, а селяни

і ремісники — на північ від неї. У результаті на півдні виникали великі

плантаторські господарства, що обслуговувались руками негрів-рабів, а на

півночі розвивалися фермерські господарства, зароджувалися капіталістичні

відносини. На Півночі переважали республіканські традиції, діяло щось на

зразок парламенту колоній, що вибирав губернатора. На Півдні панували

монархічні порядки, губернатор призначався королем. Проте, штати пішли на

об'єднання. Необхідність подібного кроку була усвідомлена спочатку для

спільної боротьби за незалежність, а згодом з метою економічних і

політичних вигід. Вирішальну роль в цьому процесі зіграла Конституція США

1787 року. Спираючись на принцип “дуалістичного федералізму”, Конституція

встановлює сферу виняткової компетенції Федерації шляхом переліку питань,

по яких закони може видавати тільки Федерація. Всі інші питання були

віднесені до ведення суб'єктів федерації. Крім того, Конституція передбачає

обмеження повноважень Конгресу (ст. 1, розд. 9), влади штатів (ст. 1,

розд. 10) і окремо розглядає питання “Штати і союзний уряд” (ст. 4). З

практики застосування Конституції США можна виділити:

а) сферу повноважень, що співпадають (тобто, що входять в компетенцію

і федерації, і штатів): податки, позики, судова система, банки і т.д.;

б) сферу, де заборонені дії і федерації, і штатів: оподаткування

експропрійованих товарів, дарування дворянських титулів, пізніше —

рабовласництво;

в) сферу, де заборонені дії федерації: введення прямих податків,

неоднакових непрямих податків, надання привілеїв в області торгівлі одному

штату на збитки іншому, зміна кордонів штатів без їх згоди, пізніше —

обмеження застосування Білля про права;

г) сферу, де заборонені тільки дії штатів: вступ в міжнародні

договори, прийняття законів, що порушують договірні зобов'язання,

позбавлення громадян рівного правового захисту, порушення федеральної

конституції і невиконання федеральних законів.

У повноваження штатів були включені: організація власного уряду і всі

місцеві справи, в тому числі поліція і суд, карне, цивільне і процесуальне

законодавство, торгівля всередині штату і робоче законодавство, власні

Збройні Сили. Конституція дозволила уряду федерації військове втручання у

внутрішні справи штатів для придушення актів заколоту і “безладдя”. Таким

чином були розмежовані сфери діяльності федеральних і місцевих органів

влади, визначені сфери, де рішення федеральних органів мали пріоритет над

рішеннями магістратур. Згідно ст. Конституції, рішення про прийняття в союз

нових штатів приймає Конгрес. Головним арбітром, що вирішує будь-які спірні

питання між федеральними органами влади і штатами, а також між самими

суб'єктами федерації, Конституція визначила Верховний суд. Надалі єдність

федерації в США зазнала серйозного випробування під час Громадянської війни

1861-1864 рр. між рабовласницьким Півднем і промисловою Північчю. Але,

внаслідок перемоги Півночі, федеративний устрій країни був не тільки

збережений, але і зміцнений. Рішенням Верховного суду в 1868 році федерація

була проголошена нерозривним союзом, право сецессии (виходу) було

знехтувано. Так була остаточно закріплена роль принципу федералізму, як

стабілізуючого чинника в житті суспільства, основи єдності нації,

державного устрою США.

РОЗДІЛ 2

Поправки до Конституції США

та розширення прав людини

2.1. БіЛЛЬ ПРО ПРАВА

Вже при ратифікації Конституції законодавчі збори штатів під

тиском народу вимагали доповнити її статтями про права і свободи

громадян. Вони ставили виконання цих вимог як обов'язкова умова

набирання чинності Конституції. Тиск широких верств населення, а також

вплив Великої Французької революції примусили законодавця до прийняття

перших дванадцяти поправок до конституції («Білль про права»), які

набрали чинності в 1789 році.

По конституційному Біллю про права і відповідно до різних

спеціальних положень законів приватні особи захищені від певних видів

дискримінації. Багато з цих положень, наприклад, укладені в Першій

поправці відносяться до питань свободи слова, а положення Четвертої

поправки, що стосуються захисту від необгрунтованих обшуків і конфіскацій,

забороняють втручання держави в певні сфери індивідуальної активності. Ці

положення, звичайно здійснювані за допомогою судового захисту, виражають

прихильність ідеї про те, що конкретні індивідуальні свободи — свобода

самовираження, віросповідання та інші, що направлені проти необгрунтованих

втручань уряду в приватне життя, є істотними елементами вільного

суспільства. Ці заходи захисту приватного життя звичайно об'єднуються під

терміном «цивільні свободи».

Також захищені Конституцією США, федеральними законами і законами

штатів, індивідуальні права на однакове відношення до всіх громадян,

незалежно від їхніх індивідуальних особливостей. Ці заходи захисту,

звичайно узагальнені під назвою «цивільні права», виражають прихильність до

того, що певні критичні рішення, що впливають на індивідуальні можливості

і матеріальне благополуччя, приймаються не на основі індивідуальних

особливостей, які є безвідносними і не є справедливою основою в відносинах

з окремими індивідуумами. Ці заходи захисту цивільних прав від подібної

дискримінації існують як в Конституції США, так і в Конституціях окремих

штатів, а також у безлічі федеральних і штатних законодавчих актів, які

були прийняті протягом багатьох років у відповідь на окремі види

дискримінації.

Розглянемо основні Права людини, закріплені в перших десяти

поправках до Конституції США.

Збереження свободи віросповідання (релігійної) є одним з самих

старих і найбільш важливих компонентів особистої свободи. Таким чином,

гарантія свободи віросповідання (Перша поправка) важливим компонентом

цивільних прав. Знову ж важливість такої свободи доведена історією людства,

починаючи з Великоі хартії вільності (1215 рік). Релігійні свободи містять

в собі як мінімум два важливих і пересічних принципи: свободу

віросповідання і недоведеність релігії. Щоб уникнути втручання в свободу

віросповідання і одночасно зберегти сумісність з основними причинами, що

відносяться до недоведеності релігії, важливо, щоб Уряд не віддавав

переваги як нерелігійній доктрині, так і якої-небудь певної релігії.

Повний захист релігійної свободи може зажадати сильних і ефективних норм

цивільного права, що захищають від дискримінації по політичних мотивах.

Необхідним елементом у взаємовідносинах уряду зі своїми громадянами є

забезпечення функціонування карного судочинства. Захист справедливості і

цілісність судочинства — необхідний елемент верховенства права. Велика

хартія вільності і численні біллі про права протягом історії людства

свідчать про важливість такої справедливості. Звичайно, Четверта, П'ята,

Шоста і Восьма поправки Білля про права до Конституції Сполучених Штатів

Америки прямо відносяться до питання справедливості під час проведення

карних процесів, включаючи вимоги, що відносяться до обшуку і вилучення

(Четверта поправка); захист проти покарання за одну і ту ж провину і

проти самообвинувачення (П'ята поправка); право на швидкий і відкритий

суд за участю неупередженого журі присяжних, право бути проінформованим

про всі обвинувачення, право протистояти ворожому свідку, право на

належний процес для виклику свідків і право на допомогу адвоката (Шоста

поправка); заборона надмірної застави або штрафу, а також брутального і

незвичайного покарання (Восьма поправка).Можливо, найбільш важливою

гарантією захисту особистих прав від держави в карному суді є презумпція

невинності. Так само право — Habeas corpus — апеляційний розгляд вироку по

карній справі і справедливе виголошення вироку по карній справі, і подальше

виголошення вироку, і подальше поводження з засудженим є життєво

важливим.

Важливе значення має і той факт, що карний процес не може бути

політизований або використаний для покарання політичних дисидентів.

2.2. Скасування рабства та забезпечення расової рівності

Всі громадянські й політичні права людини, проголошені Біллем про

права 1791 р., на початок 60-х років тільки на особисто вільне населення

США. Водночас цілковито безправними були негри-раби, що обробляли

плантаторські латифундії у штатах Півдня і мали юридичний статус власності

плантаторів. 1861-1865 рр. стали часом кривавої Громадянської війни між

противниками й прибічниками рабовласництва. Перших — аболіціоністів —

очолював президент США А.Лінкольн, другі ж, утворивши Конфедерацію

південних штатів, фактично вийшли зі складу США.

“22 вересня 1862 р. Лінкольн опублікував Прокламацію про скасування

рабства з 1 січня 1863 р. без жодного викупу… Прокламація була актом

величезного прогресивного значення. Сам Лінкольн сказав про звільнення

рабів: «В ньому — вся моя душа»1. Перемога Півночі у Громадянській війні

уможливила прийняття Конгресом США у 1865 р. 13-ої поправки до Конституції,

яка наголошувала : «Ні в Сполучених Штатах, ні в будь-якому іншому місці,

на яке поширюється їх юрисдикція, не повинні існувати ні рабство, ні

примусові роботи, окрім випадків покарання за злочин, за скоєння якого

винного належним чином засуджено.»2

Наступним кроком у забезпеченні расової рівності в американському

суспільстві стало прийняття 14-ої поправки до Конституції в 1868 р. Дана

поправка мала на меті закріплення результатів Громадянської війни. Вона

складається з 5 розділів, 3 з яких безпосередньо стосуються прав людини. «1-

й розділ містить чотири положення: визначення американського громадянства,

заборона штатам обмежувати “привілеї й пільги” громадян США, застосовувати

санкції проти людини без “належної правової процедури”, відмовляти

громадянам у “рівному захисті законів”. 2-й розділ спрямований на

упередження дискримінації звільнених рабів на виборах. 3-й розділ обмежуе

право учасників антиурядових виступів посідати посади в державному апараті

й бути вибірниками президента.»1

Звільнені чорні американці взяли участь у виборах конституційних

конвентів у південних штатах у 1868 р. Конвенти розробили нові конституції

цих штатів, які проголосили перебудову правовоі системи південних штатів на

засадах рівності прав громадян за расовою ознакою. У 1870 році була

прийнята 15-та поправка, яка «забороняє обмежувати право голосу громадян за

ознакою раси, кольору шкіри або у зв’язку з колишнім перебуванням у

рабстві.»2 Проте реальне забезпечення рівності прав чорних американців з

білими розтяглося в часі аж до кінця 60-х років ХХ ст.

2.3. Встановлення рівності громадян за статтевою ознакою.

Наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. важливою проблемою, що свідчила

про недосконалість правового забезпечення прав людини в американському

законодавстві, залишалося збереження статтєвого цензу для участі у виборах

— брати участь у них мали право лише чоловіки. Подальше залучення жінок до

громадського життя, зокрема, спричинене більшою, ніж у попередні часи

участю їх у суспільному виробництві, а також зростання феміністського руху,

пригорнули увагу законодавців до даної проблеми. Результатом ії розгляду в

Конгресі США стало прийняття 19-тої поправки до Конституції у 1920 р. Дана

поправка наголошуе: «Право громадян Сполучених Штатів на участь у виборах

не повинне заперечуватися з огляду на їх стать як Сполученими Штатами, так

і окремими штатами.»3 19-та поправка відіграла значну роль у процесі

реального забезпечення рівності прав громадян США безвідносно до їх статі,

посприяла піднесенню ролі жінок у державному й громадському житті, а

зрештою, їх більшій соціальній захищеності.

2.4. Зниження вікового виборчого цензу

Поправка 16-та (1971 р.) знизила віковий виборчий ценз до 18 років.

Виборчим правом володіють громадяни США обидвох статєй, які

досягли 18-річного віку до дати реєстрації вибірників та які проживають в

конкретному штаті або на території певної виборчої дільниці на протязі

певного часу ( для президентських виборів — 30 днів, для всіх інших виборів

, в залежності від законів відповідного штату, — від трьох місяців до

одного року).

«Громадяни Сполучених Штатів, що досягли вісімнадцятилітнього чи

старшого віку, не повинні позбавлятися виборчих прав чи обмежуватися в них

Сполученими Штатами з огляду на їхній вік.»1

РОЗДІЛ 3

Судовий захист прав і свобод людини в США

НЕЗВАЖАЮчИ НА іСНУВАННя ДЕяКИХ МіСЦЕВИХ ВіДМіННОСТЕЙ і ТЕХНічНИХ

ДЕТАЛЕЙ, ОПИСАТИ ОСНОВНі МЕЖі ТИПОВОї СУДОВОї СИСТЕМИ ДОСИТЬ ЛЕГКО. МИ

МОЖЕМО УяВИТИ СОБі її У ВИГЛяДі ПіРАМіДИ.

Внизу, в основі піраміди, знаходяться суди нижчої інстанції,

розкидані по території всього штату. Такі суди, як правило, відносяться до

муніципальних округів. Ці суди мають справу з найменш серйозними

проступками і найменш серйозними позовами. Вони носять різні найменування:

транспортні, поліцейські, муніципальні суди тощо. Деякі з них

спеціалізуються у вузькій області: транспортні суди розглядають дорожні

випадки, поліцейські суди мають справу тільки з дрібними правопорушеннями

(ви не можете подати позов на домовласника або отримати розлучення в

поліцейському суді); позовні суди ніколи не торкаються транспортних

порушень або випадків пияцтва.

У певному значенні ці суди являють собою основу правосуддя, їх

«продукція» доступна і недорога. Вони мають тенденцію до зміщення своєї

діяльності у бік неформальності. Деякі з них відмовляються від участі в

процесі адвокатів. Деякі допускають до справи журі присяжних тільки в тому

випадку, якщо одна із сторін посилено наполягає на цьому. Інші взагалі не

мають журі присяжних, і якщо одна із сторін наполягає на розгляді своєї

справи журі присяжних, то, як правило, справа передається на розгляд суду

більш високої інстанції. З іншого боку, судді в цих судах нижчої інстанції

є звичайно досить високопрофесійними. Вони колись раніше отримали хорошу

правову практику.

Йде багато суперечок з приводу якості правосуддя в нижчих судах.

Маурін Мілеськи вивчав нижчий карний суд в одному зі східних міст середніх

розмірів в 1970 році. У цьому суді 72% справ було вирішено за одну хвилину

і навіть менше. Іншими словами, звичайне зіткнення громадян з поліцією

триває набагато більше, ніж середній час, витрачений в суді. Неважко

зрозуміти, чому цей вигляд «простого правосуддя» залишається предметом

постійної критики.

Позовні суди також займають своє місце в судовій системі. Перший

такий суд був заснований в Клівленді в 1913 році як один з відділів

муніципального суду. Ідея швидко набула поширення. Ці суди були судами для

бідних, оскільки були дешевими, простими у використанні, без адвокатів і

правових хитрощів. У певному значенні ці суди досить ефективні: сотні тисяч

позовів проходять через подібні суди кожний рік.

Чи є вони на ділі судами для бідних, це окреме питання. У дев'яностих

роках вчені-правознавці США висунули серйозні обвинувачення проти них. Ці

суди стали ще одним прикладом того, що вага правосуддя все більше

схиляється не на користь бідних. Це були суди не для, а проти трудящих.

По суті своїй вони представляли інтереси заможних громадян. «Судами для

бідних» вони були тільки в тому значенні, що незаможні громадяни

зазнавали до суду арешту і в страхітливій атмосфері були вимушені

протистояти могутнім кредиторам, домовласникам або урядовому апарату.

Наступний рівень піраміди складається з судів загальної юрисдикції

основних процесуальних судів суспільства. Існують суди, які займаються

розглядом цивільних справ, «що коштують» більше, ніж ті справи, які

розглядають суди нижчої інстанції (тобто тих справ, які мають більш високу

фінансову ставку). Ці суди також займаються розглядом випадків серйозних

карних злочинів: не пияцтва або ходіння по газону, а пограбування,

згвалтування і навмисного вбивства. Кількісно таких судів менше, але

вони відрізняються великим професіоналізмом. Судді, що засідають в цих

судах, обов'язково мають юридичну освіту. Атмосфера тут більш велична,

урочиста. Штат суду в основному складається з постійних працівників.

Юрисдикція процесуальних судів звичайно охоплює більшу кількість

людей і більш широку область права, ніж муніципальні або поліцейські суди.

У багатьох штатах на один округ припадає один основний процесуальний суд.

В округах з великою кількістю населення суд може бути розбитий на

«відділення». Для основних процесуальних судів Сполучених Штатів не існує

якої-небудь уніфікованої назви. У деяких штатах вони називаються

окружними судами, в інших — районними судами. У Каліфорнії такий суд

носить назву старшого суду. У Нью-Йорку ж назви досить химерно переплетені:

основний процесуальний суд іменується верховним судом; суд же вищої

інстанції в штаті називається апеляційним судом.

У штатах, що мають нечисленне населення, таких, як Айдахо і Айленд,

той, що програв судовий процес має можливість безпосередньо апелювати до

вищого суду штату, який звичайно називається верховним судом. Іншими

словами, якщо прийняти процесуальний суд за перший рівень, то можна

сказати, що ці штати мають «дворівневі» системи. У цих невеликих штатах

верховний суд буде розглядати будь-яку справу, якщо по ньому подана

апеляція; суд не ранжує ці справи, не вибирає з них найбільш важливі і

гідні його втручання. У цих штатах право на апеляцію є загальним правом

для всіх жителів штату.

У трьохрівневих системах суд вищого рівня при відборі справ для

розгляду виявляє жахливу розбірливість. Він має можливість вирішувати,

які справи приймаються, а які відкидаються для слухання. Той, хто програв

процес, має право апелювати (принаймні один раз), не виходячи за рівні

системи. Він може один раз відкусити від яблука. Але він практично не має

ніяких прав вимагати напряму справи на слухання у верховному суді. Деякі

виключення складають ті, хто зможе переконати суд у важливості своєї

справи. Існують і інші виключення, внесені в законодавство багатьох

штатів.

Федеральні суди також володіють трьохрівневою системою. Правда,

у цієї системи відсутній «підвальний» рівень для розгляду дрібних справ.

Немає федеральних позовних судів або федеральних світових судів (хоч округ

Колумбія має позовне управління в своєму суді верхнього рівня). У штатах

нижнім федеральним рівнем є регіональний (районний) суд — це основний

федеральний процесуальний суд.

Два інших рівні — окружні суди і Верховний суд Сполучених Штатів в

своїй діяльності обмежуються розглядом апеляцій.

В той самий час існує біля сотні федеральних регіональних судів.

Для малонаселених штатів один штат і складає регіон, великі штати

містять в собі більше одного регіону. Сан-Франциско, наприклад,

знаходиться в Північному регіоні Каліфорнії, а Лос-Анджелес — в Південному

регіоні. Може, звичайно, в одному регіоні знаходитися і більше одного

судді.

Наступний крок вгору, і ми виявляємося на рівні апеляційних судів

Сполучених Штатів федеральних окружних судів. Протягом багатьох років

існувало десять таких судів. Нещодавно Конгрес створив одинадцятий,

розділивши на два колишній П'ятий округ, що простягався від Флоріди до

Техаса і мав великий приріст населення.

. Окружні суди, на відміну від регіональних, не є судами з однією

головною дійовою особою — суддею. Засідання проводить не один суддя, а

група, що складається з трьох суддів. Загальне число суддів в окрузі

варіюється від чотирьох в Першому окрузі (цей округ включає в себе

Массачусетс, Нью-Гемпшир, Мейн і Пуерто-Ріко) до двадцяти трьох в

Дев'ятому окрузі — гігантському районі, що включає в себе Каліфорнію,

вісім інших штатів Заходу, плюс Гуам і північні Маріанські острови.

У більшості випадків, а фактично в переважній більшості, окружні

суди є останньою інстанцією. Над ними в божественному серпанку, у всій

своїй величі підноситься Верховний суд Сполучених Штатів, і добитися

розгляду своєї справи в цьому суді — це привілея небагатьох. Верховний суд

покоїться на вершині піраміди федеральних судів. Він може розглядати

справи, що вийшли з вищих судів штатів, якщо вони торкаються досить

важливих федеральних питань, питань, які, як правило, попадають під дію

федеральної Конституції. Верховний суд складається з дев'яти суддів. Він

повинен ревно виконувати свої обов'язки, і він їх виконує. Тільки одиниці

справ з величезного натовпу, що стукотяться в його двері, попадають

всередину.

Верховний суд США, передбачений Конституцією як незалежний орган,

але нижчестоячий , федеральні суди залежать від конгресу як в питанні

самого свого існування, так і судочинства. Для того, щоб уникнути

ситуації, за якої судді будуть відчувати себе зобов'язаними виконавчому

органу, творці Конституції передбачили незалежні судові органи, зробивши

призначення суддів на пости в них довічним. Таким чином, якщо судді вже

посідають свої пости, вони відчувають себе абсолютно вільними ухвалювати ті

рішення, які вони вважають кращими для кожного конкретного випадку,

незалежно від думки Президента, що призначила їх.

У справі захисту прав і свобод людини і громадянина Верховний суд

володіє величезною владою, оскільки він представляє єдиний орган, що

визначає остаточне значення багатьох широких і невизначених термінів в

Конституції, а також той, яким чином цей документ може бути використаний в

кожному індивідуальному випадку. Прийняте Верховним судом тлумачення

Конституції може бути відмінене тільки самим же Судом або через складний

процес прийняття поправок до Конституції. Ця влада особливо важлива,

оскільки Конституція є головним законом країни і Конгрес, і Президент

приймають клятву захищати її, і законодавство, не співпадаюче з нею не

буде впроваджене в життя.

ВИСНОВКИ

На завершення хотілося б зазначити, що досвід розробки, прийняття і

втілення в життя положень Конституції США 1787 року може бути корисний

сьогодні при розгляді питань, пов'язаних з прийняттям нової Конституції

України. Розумне поєднання консервативних традицій і гнучкості, можливість

гілок влади впливати один на одну, не обмежуючи при цьому самостійність

один одного, американський досвід федеративного устрою держави і багато що

інше може бути використано нашими законодавцями. Хоч самі американці далекі

від ідеалізації своєї Конституції, відмічають спірність багатьох її

положень, вказують на безліч нестач і компромісів, укладених в ній, але

факт залишається фактом - по ній живе і розвивається більше 200 років одна

з найбільших країн світу. І саме ця стабільність, прихильність американців

створеним ними самими традиціям заслуговує передусім нашої уваги і поваги.

При будь-якому відношенні до американської Конституції з точки зору

теорії, необхідно визнати її найбільше практичне значення не тільки для

США, але і всієї світової цивілізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

I. Документи.

1. КОНСТИТУЦія США // КАРРі Д.П. КОНСТИТУЦія СПОЛУчЕНИХ ШТАТіВ АМЕРИКИ:

ПОСіБНИК ДЛя ВСіХ / ПЕР. З АНГЛ. О.М. МОКРОВОЛЬСЬКОГО.— К.: ВЕСЕЛКА,

1993. — С. 133-157.

II. Довідники.

2. СОВРЕМЕННЫЕ СОЕДИНЕННЫЕ ШТАТЫ АМЕРИКИ: ЭНЦИКЛ. СПРАВОчНИК.— М.:

ПОЛИТИЗДАТ, 1988.— 542 С.: КАРТ.

III. Підручники і посібники.

3. ВРяДУВАННя У СПОЛУчЕНИХ ШТАТАХ. НАРИС.— ІНФОРМАЦіЙНЕ АГЕНСТВО

СПОЛУчЕНИХ ШТАТіВ, 1989.— 128 С.

4. История государства зарубежных стран.— Ч. 2.— М.: изд-во МГУ, 1991.

5. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх /

Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993.— 192 с.

6. Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної

цивілізації (кінець XV — початок XX ст. ст.)— К.: Генеза, 1994.— 352

с.

7. Новая история стран Европы и Америки: Первый период: Учеб. Для

студентов вузов, обучающихся по спец. «История»/ Г.Л. Арш,

В.С. Бондарчук, Л.И. Гольман и др.; Под ред. А.В. Адо.— М.: Высш. шк.,

1986.— 623 с.: карты, илл.

IV. Наукові видання.

8. ИСТОРИя США.— Т. 1.— М., 1987.

9. Карпентэр Д. Познаем Америку.— С.-Пб., 1995.

-----------------------

[1] Врядування у Сполучених Штатах. Нарис.— Інформаційне агенство

Сполучених Штатів, 1989.— С. 6.

1 История государства зарубежных стран.— Ч. 2.— М.: изд-во МГУ, 1991. С.

35.

1 История США.— Т. 1.— М., 1987. С. 185.

2 Современные Соединенные Штаты Америки: Энцикл. справочник.— М.:

Политиздат, 1988. С. 48.

1 Д. Карпентэр. Познаем Америку.— С.-Пб., 1995. С. 28

1 Конституція США // Д.П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки:

Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка,

1993. — С. 133.

1 Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх /

Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993. С. 14.

1 І. А. Мішина та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної

цивілізації (кінець XV — початок XX ст. ст.)— К.: Генеза, 1994. С. 329.

2 Конституція США // Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки:

Посібник для всіх / Пер. з англ. О. М. Мокровольського.— К.: Веселка,

1993. С. 143.

1 Новая история стран Европы и Америки: Первый период: Учеб. Для студентов

вузов, обучающихся по спец. «История»/ Г.Л. Арш, В.С. Бондарчук,

Л.И. Гольман и др.; Под ред. А.В. Адо.— М.: Высш. шк., 1986. С. 498.

2 Конституція США // Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки:

Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993.

С. 150.

1 Современные Соединенные Штаты Америки: Энцикл. справочник.— М.:

Политиздат, 1988. С. 53.

2 Там же

3 Конституція США // Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки:

Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993.

С. 153.

1 Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх /

Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993. С. 157.

Страницы: 1, 2