Громадянство України

Громадянство України

План :

1. Поняття громадянства і належність до громадянства України . . . .

. . . 2

2. Принципи громадянства України . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . 6

3. Набуття громадянства України . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . .9

4. Припинення громадянства України . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . .16

5. Органи, які вирішують питання, пов'язані з громадянством України . .

. 18

Література

Громадянство України

1. Поняття громадянства і належність до громадянства України

Громадянство - це структурний елемент правового статусу особи, який

розкриває головний зміст зв’язку людини і держави, взаємовідносин

громадянина з державою та суспільством.

Поняття „громадянин” виникло ще за середньовіччя, коли в результаті

подіту праці виникають міста, а в них складається суспільно-політичний лад

із своїм інститутом середньовічного містового громадянства. Тоді поняття

„городянин” ототожнювалося з поняттям „громадянин”, як синонімом вільної

людини, яка наділена визначальною повнотою політичних і майнових прав.

Пройшло чимало часу, поки наприкінці XVIII - на початку XIX ст.

громадянство стало предметом правового регулювання, тільки тоді почав

формуватися інститут громадянства, який відповідає сьогоденню.

Протягом тривалого часу у вітчизняній літературі громадянство визначалось

як належність особи до держави, а інколи - при визначенні поняття

громадянства - держава порівнювалася з організацією, яка має фіксований

склад членів, а громадянство - із членством у такій організації. В

радянській літературі громадянство визначалось як особливий політико-

правовий зв'язок особи з державою, який базується на юридичному визнанні

державою даної особи своїм громадянином і який реалізується в поширенні на

таку особу суверенної влади держави незалежно від місця проживання.

У цих визначеннях відображена концепція примату держави над особою, а це,

звичайно, є не досить вдалим. Тому що, по-перше, людина не належить

державі: громадянство - стійкий юридичний зв’язок особи і держави. По-

друге, це й не членство конкретної людини в держава, адже держава - не

асоціація людей.

Першими кроками на шляху становлення інституту громадянства України після

проголошення незалежності нашої держави був Закон ”Про правонаступництво

України” від 12 вересня 1991р., у ст. 9 якого закріплено, що ”всі громадяни

Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України проживали на

території України, є громадянами України”, а також Закон України ”Про

громадянство України” від 8 жовтня 1991р. Указом Президента України від 31

березня 1992р. Було затверджене ”Положення про порядок розгляду питань,

пов’язаних з громадянством України”. Цими нормативними актами вперше було

визначено поняття громадянства України, коло осіб, які стали громадянами

незалежної Української держави, порядок набуття та припинення громадянства

України .У зв’язку з припиненням Конституції України 28 червня І996р.

виникла необхідність, приведення всіх нормативних актів у відповідність до

Конституції України. Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону

про громадянство України 16 квітня 1997 р. Цей Закон набув чинності 20

травня 1997р. Відповідно до Закону ”Про громадянство України” і в його

розвиток 6 листопада 1997 р. був виданий указ Президента України „ Про

заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства” .

Закон України ”Про громадянство України” Визначає громадянство України

які ”постійний правовий зв’язок особи та Української держави; що знаходить

свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках”. Дане правове визначення дає

змогу розкрити істотні ознаки громадянства України.

Вчені, які розгляділи громадянство як певний зв’язок , - і Закон про

громадянство України також підтверджує, що це саме зв’язок, визначили його

постійний характер. Так, не всякий правовий зв’язок особи з державою буде

розглядатись як громадянство. Наприклад, характер відносин між іноземцем,

який постійно приживає в Україні, та Українською державою визначається

також як правовий зв'язок. Але він відмінний того, що існує між

громадянином України та Українською державою. Відмінність правового зв’язку

Української держави зі своїми громадянами та з іноземцями полягає

насамперед у тому, що правовий зв’язок між громадянином України та

Українською державою є стійкий, він виникає з моменту набуття особою

українського громадянства і продовжується до її смерті (або припинення

українського громадянства). А зв’язок іноземця чи особи без громадянства з

країною перебування тимчасовий, бо припиняється після його виїзду за межі

країни і може бути поновлений тільки при поверненні, в даному разі, в

Україну. Зв’язок між громадянином та Українською державою не притіняється

навіть в разі виїзду громадянина за межі України,

Законодавство України виходить з того, що це двосторонній зв’язок, який

може припинитися тільки у встановленому законом порядку і за наявності

відповідних умов не в однієї, а в обох сторін. Стійкість правового зв’язку

— одна з характерних рис громадянства України. Тобто цей правовий зв'язок

не змінюється й не послаблюється від того, цю громадянин виїжджає за межі

своєї держави. Громадянство не змінюється під впливом зовнішніх факторів.

Для набуття чи зміни громадянства необхідні дії як певної особи, так і

держави.

У визначенні громадянства України, яке дається в преамбулі Закону „Про

громадянство України”, підкреслюється правовий характер зв’язку особи й

Української держави. Громадянство — правовий, а не фактичний стан. Громадян

держави не можна розпадати як сукупність осіб, що проживають на її

території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни —

категорію демографічну. Терміном „населення” охоплюються не тільки

громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які

проживають в країні. Громадянином держави особа є не в силу того, що

проживає на її території, а внаслідок існування між особою і державою

певних правових зв’язків.

Законодавство України закріплює положення про те, що цей зв’язок правовий

і тим самим визначає громадянство як правовий інститут. Але визначення

громадянства, наведене в Законі, не відповідає на питання: є громадянином

України? Законодавець на перше місце ставить правовий зв’язок. Наведене в

преамбулі Закону визначення показує, чим є громадянство, але не визначає,

хто є громадянами, і не дає. відповіді на питання про зміст прав і

обов’язків даних суб'єктів конституційного права України.

Аналізуючи Закон про громадянство України, необхідно звернути увагу на

ст. 2 Закону, яка має назву „Належність до громадянства України”.

Визначаючи коло осіб, які є громадянами України, законодавець використовує

термін — „належність”. Належність, за Законом про громадянство України, є

однією з найважливіших характеристик громадянства України.

Проблема громадянства винятково важлива як д науки конституційного права

України, так і для практичної державно-правової діяльності. Громадянство

однією з істотних ознак державного суверенітету, а п суверенітеті

Української держави, у свою чергу, міститься джерело існування й розвитку

громадянства України.

Інститут громадянства пов’язаний не тільки з реалізацією державного

суверенітету, а й з обов’язком держави забезпечувати права людини в

Україні. Зокрема, у преамбулі Закону „Про громадянство України”

зазначається, що „право на громадянство є невід’ємним правом людини”. Це

положення повністю відповідає Загальній Декларації прав людини від 10

грудня 1948 р. Громадянство, як суб’єктивне право людини, визнається в

Україні невід'ємним правом людини. Ї в ньому плані законодавство про

громадянство України виходить з вимог міжнародно-правових стандартів

забезпечення прав та свобод людини.

На підставі чинного законодавства України і враховуючи наявні в правовій

науці погляди, можна визнали ти громадянство України як невід’ємне право

людини суть якого полягає у постійному правовому зв’язку особи з

Українською державою, що породжує у них взаємні права та обов’язки,

визначає належність особи до Української держави, і в силу якого держава

гарантує й захищає конституційні права та свободи своїх громадян як в

країні, так і за й межами.

Термін „громадянство” можна розглядати і як правовий інститут, тобто як

сукупність правових норм, що охоплюють специфічну сферу суспільних відносин

між особою і державою. За характером та значенням цей інститут має

конституційний характер. При вирішенні питання про місце інституту

громадянства в системі конституційного права, передусім виходимо із

відповідних норм і положень Конституції України та чинного законодавства

України.

У першому розділі Конституції України зазначається, що „в Україні існує

єдине громадянство” (ст. 4). Також про громадянство йдеться у другому

розділі Конституції, який закріплює права, свободи та обов'язки людини й

громадянина. Підстави набуття і припинення громадянства України

визначаються Законом України "Про громадянство України".

Держава, реалізуючи свій суверенітет, визначає юридичні підстави, за

якими та чи інша особа визнається громадянином України. Ч. 1 ст. 2 Закону

про громадянство стосується тих осіб, які набули громадянство України в

порядку правонаступництва держави. Це положення повністю відповідає

Законові про правонаступництво України і визначає, що громадянами України є

усі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України

постійно проживали на території України. Ч. 2 ст. 2 Закону враховує

положення першої редакції Закону про громадянство і визначає належність до

громадянства України тих осіб, які постійно проживали на території України

на момент набрання чинності Законом про громадянство від 8 жовтня 1991 р.,

тобто 13 листопада 1991 р.

Принципово нове положення, порівняно з попередньою редакцією Закону,

міститься у ч. З ст. 2 Закону про громадянство. Ця частина стосується

етнічних українців та їхніх нащадків, які виявили бажання повернутися на

Батьківщину і підтвердити українське громадянство, за умови, що вони не

перебувають у громадянстві іншої держави. Зазначена категорія осіб може

визначитися з українським громадянством шляхом подання заяви в органи

внутрішніх справ за місцем постійного проживання або у відповідне

дипломатичне представництво чи консульську установу України за кордоном

якщо особа постійно проживає за кордоном, до 31 грудня 1999 р.

Належність до громадянства України забезпечує широке коло прав і свобод у

різноманітних сферах життя Так, згідно із чинним законодавством України,

громадяни України мають право брати участь у керівництві державними

справами шляхом участі у виборах та у всеукраїнському й місцевих

референдумах. Громадяни України наділені також іншими, не менш важливими

правами й свободами і мають право вимагати від держави захисту своїх прав.

Так, дипломатичні представництва та консульські установи України

зобов’язані вживати заходів для забезпечення громадянам України можливості

користуватися в повному обсязі правами, наданими їм законодавством країни

перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава

перебування, у встановленому законодавством порядку захищати їхні інтереси,

що охороняються законом, а в разі необхідності — вживати за ходів для

поновлення порушених прав громадян України.

Належність до громадянства України є найважливішою передумовою обов'язку

держави захищати в повному обсязі права і свободи своїх громадян, які за

кріплені в Конституції та Законах України не тільки ш території держави, а

й за її межами. Важливими є положення Конституції України і Закону України

про громадянство про те, що „громадянин України не може бути вигнаний за

межі України або виданий іншій державі”.

Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт

громадянина України, а для осіб віком до 16 років — свідоцтво про

народження. Підтвердження громадянства України провадиться в

індивідуальному порядку. Перші роки після проголошення незалежності.

України у паспортах СРСР проставлялася відмітка проте, що особа належить до

громадянства України. Тепер громадянство України підтверджується паспортом

громадянина України.

2. Принципи громадянства України

Повністю розкрити поняття громадянства з науці конституційного права

можна лише тоді, коли проаналізувати не тільки його зміст, функціональне

призначення, а й принципи громадянства України. Саме принципи є тим

началом, основою, яка цементує, зв’язує різноманітні аспекти громадянства.

У своїй сукупності принципи громадянства складають своєрідну систему,

кожен елемент якої відображає характер і сутність громадянства. Генезис цих

принципів випливає із самої природи інституту громадянства. А ця природа,

як відомо, має двоякий характер.

Громадянство – це невід’ємна частина всієї системи права, а відтак їй

властиві загальні принципи, які характеризують цю систему. Проте інститут

громадянства відносно відособлена частина правової матерії з притаманними

їй структурними і функціональними характеристиками, конкретним правовим

наповненням.

Принципи громадянства поділяються на загальні і спеціальні. Загальні

принципи громадянства втілені в Конституції України, Декларації прав

національностей України, Законі про національні меншини. Законі про

громадянство України. Це, зокрема, принцип повновладдя народу;

демократизму; інтернаціоналізму; втілення в інституті громадянства ознак

суверенітету держави, поєднання інтересів суспільства, держави і особи;

повага до норм міжнародного права тощо.

Ці принципи властиві не тільки інститутові громадянства, а й іншим

політичним, соціальним та правовим інститутам. Вони виступають як

структуроутворюючі елементи взаємовідносин особи і держави.

Спеціальні правові принципи – це, по суті, принципи громадянства України,

тобто ті вихідні засади, ідеї, які закріплені в законодавстві,

взаємовідносинах між державою та особою,, і які складають цілісну систему,

що є основою всього законодавства про громадянство України. Ці принципи

лежать в основі конкретних відносин особи і держави з приводу виникнення чи

припинення громадянства. Такі принципи реалізуються в конкретних

правовідносинах на основі відповідних фактів – народження, клопотання про

надання статусу громадянина України, вихід з нього тощо.

До таких принципів належать: єдність громадянства України; рівне

громадянство як основа правового статусу особи; загальний порядок прийому

до громадянства У країни; поєднання принципу ґрунту і принципу крові;

невизнання автоматичної втрати громадянства; недопустимість позбавлення

громадянства; єдність громадянства членів сім’ї; невизнання подвійного

громадянства; дозвільний порядок виходу з громадянства; принцип невидачі

громадян України іноземній державі; свобода і добровільність вибору

громадянства; збереження громадянства України особами, які проживають за

кордоном.

Принцип єдиного громадянства України закріплений у ст. 4 Конституції

України. Єдине громадянство є необхідною умовою існування суверенної,

унітарної держави. До України входить Автономна Республіка Крим, але її

наявність не порушує принципу єдиного громадянства України.

У ст. 1 Закону України про громадянство в редакції від 8 жовтня 1991 р

зазначалось, що в Україні існує єдине громадянство. Але припускалась

можливість існування подвійного громадянства на підставі двосторонніх і

міжнародних договорів. Конституція України і Закон про громадянство в новій

редакції не мають інституту подвійного громадянства в Україні. Світовим

співтовариством не схвалюється практика біпатризму, тобто існування осіб з

подвійним громадянством. Подвійне громадянство часто створює ускладнення як

для осіб з подвійним громадянством, так і для держав, громадянами яких є

зазначені особи, адже кожна із держав вимагає від громадянина виконання

необхідних саме їй громадянських обов’язків. Чимало держав, згідно із

нормами міжнародного права, укладають договори про запобігання випадків

подвійного громадянства і тим самим зобов’язують осіб вибрати одне з

можливих для них громадянств.

Законодавство України про громадянство спрямоване на скорочення випадків

біпатризму та апатризму (без громадянства). Воно дає можливість особам, що

проживають на території України, отримати громадянство України і володіти

всіма конституційними правами і свободами, відповідними обов'язками

громадянина України. Наше законодавство виходить з того, що кожний має

право набути та припинити громадянство України відповідно до Закону. При

цьому не приймаються до уваги походження, соціальне положення, расова та

національна належність, стать, освіта, відношення до релігії, політичні та

інші переконання. Належність особи до громадянства України дає змогу брати

участь у здійсненні державної влади. Законодавство України про громадянство

не робить відмінностей у правовому статусі громадян від підстави набуття

Страницы: 1, 2, 3