Загальна характеристика конституції України

ідей та конкретних позицій, які, маючи характер унікальних, входять до

програм зазначених партій та рухів. Саме так діють у більшості

демократичних країн і правлячі і опозиційні партії. Саме в цьому проявляє

себе політична культура режиму парламентської демократії.

Основні етапи становлення Конституції України. У часи Київської Русі,

Галицько-волинської та Литовсько-Руської держави організація державної

влади в Україні базувалася, як правило, на засадах звичаєвого права.

Гетьманська держава характеризується вже появою актів, які мали певні

риси конституції. До них можна зарахувати договори Богдана Хмельницького та

Івана Виговського з Польщею, Швецією, Туреччиною та Москвою.

5 квітня 1710 року у місті Бендери було укладено Пакти й конституції

законів та вольностей Війська Запорозького. Цей акт отримав назву

"Конституція Пилипа Орлика". Документ було написано під впливом передових

на той час західноєвропейських наукових доктрин. Він передбачав таку модель

організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу

поділу влад (законодавча влада мала належати Раді, виконавча — Гетьману, а

судова — Генеральному Суду). На жаль, положення цього документу не були

реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 року.

Період відродження національної Української держави (1917 — 1920 рр.)

позначений появою значної кількості конституційне — правових актів, які

передбачали певні варіанти організації державної влади в Україні. До них

слід віднести Третій Універсал Української Центральної Ради від 7 (20)

листопада

1917 року. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22)

січня

1918 року. Конституцію Української Народної Республіки від 29 квітня

1918 року, Закон про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918

року, Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в

Українській Народній Республіці від 12 листопада 1920 року. Тимчасовий

основний закон про державну самостійність українських земель колишньої

Австро — Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на

засіданні 13 листопада 1918 року, та ін.

Серед цих конституційне — правових актів чільне місце посідає

Конституція УНР, яка юридичне оформила відродження державності України.

Серед основних положень: Україна є суверенною самостійною, незалежною

державою; вся влада УНР належить народові України; державна влада базується

на засадах принципу розподілу влад. Але положення Конституції УНР 1918 р.

не були реалізовані. За часів гетьманату діяли тимчасові конституційні

закони:

Закон "Про тимчасовий державний устрій України "від 29 квітня 1918 та

ін. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні при

збереженні її унітарного державного устрою. Глава держави — гетьман.

Повалення гетьманського режиму внаслідок повстання, очолюваного

Директорією, відкрило шлях до конституційного розвитку України. Велике

значення відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 р.,

відповідно до якої Україна знову проголошувалась республікою, скасовувалися

всі закони та постанови гетьманського уряду, поновлювалася дія

демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах.

Верховна влада в державі мала належати Директорії. Її повноваження

підтвердив Трудовий Конгрес Народів України, який прийняв 28 січня 1919р.

Універсал, що відіграв роль "малої конституції" соборної УНР.

В останній період існування УНР (12 листопада 1920р.) було прийнято ще

два конституційних акти: закон "Про тимчасове верховне управління і порядок

законодавства в УНР" та закон "Про Державну Народну Раду УНР". В них

проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася

Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах

поділу влад.

Не реалізованими залишилися два проекти Конституції УНР, підготовлені

Урядовою комісією з розробки Конституції УНР та професором О.Ейхельманом.

За радянського періоду української державності було прийнято чотири

конституції (1919, 1929, 1937, 1978рр.). Але ці документи з точки зору

вимог теорії конституціоналізму можна вважати "квазіконституціями". Така

оцінка конституцій "радянського типу" пов’язана з тим, що вони:

1) встановлювали належним чином організовану (радянську) модель влади,

яка заперечувала принцип поділу влад;

2) конституції України радянського періоду мали повністю відтворювати

структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких займали

ідеологічні настанови щодо держави;

3) радянські конституції регулювали відносини людини і держави без

належного врахування міжнародних стандартів у галузі прав людини та

надійного гарантування прав і свобод людини і громадянина[2].

3 НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

Процес творення нового Основного Закону нашої держави, що

супроводжувався низкою суттєвих змін від сповнень до Конституції 1978р.,

розпочався 16 липня 1990р. Того дня Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію

про державний суверенітет України. У цьому процесі можна виділити три

основних етапи.

Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює

період від 16 липня 1990р. до 26 жовтня 1993р. На цьому етапі

розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України.

24 жовтня 1990р. Верховна Рада затвердила склад першої Конституційної

комісії як органу парламенту і під проводом Голови Верховної Ради УРСР

Л.М.Кравчука. Роботу цієї Комісії можна умовно поділити на два

відрізки: період активної праці (до жовтня 1993р.) і період формального

існування (до 10 листопада 1994р.). У середині першого періоду чітко

виокремлюється ще кілька, етапів, пов’язаних з такими резонансними подіями,

як референдум СРСР 17 березня 1991р., проголошення Акту незалежності

України 24 серпня 1991р., Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991р.,

всенарадне обговорення першого варіанту Конституції (15 липня — 1 грудня

1992р.) і поява другого її варіанту 26 жовтня 1993р.

Незважаючи на гостру політичну боротьбу, 19 червня 1991р. Верховна

Рада схвалила Концепцію нової Конституції України, що стало визначною віхою

у конституційному становленні держави. Тут були сформульовані принципи

найновішого українського конституціоналізму, зокрема, що Конституція

України мала грунтуватися на Декларації про державний суверенітет, на

ідеалі правової держави, на соціалістичному виборі народу, що найвищою

соціальною цінністю в Україні стає людина, її права та свободи, що в

молодій державі формується громадянське суспільство, засноване на принципах

соціальної справедливості і пріоритету особи над державою. 24 серпня 1991

р. Верховна Рада, реалізуючи положення Декларації про державний суверенітет

проголосила незалежність України та створення самостійної української

держави — України. Акт незалежності наголошував, що на території України

мають чинність виключно Конституція і закони України. Ще далі у цьому

напрямку пішов закон "Про правонаступництво України ", ухвалений 12 вересня

1991 р. До прийняття нової конституції він визнавав дію Основного Закону

УРСР 1978 р., перетворював Верховну Раду УРСР на Верховну Раду України

встановлював кордони надавав права громадянства всім особам, що мешкали на

території України за станом на 24 серпня 1991р.

1 грудня 1991 р. на всеукраїнському референдумі 90,32 % з тих, хто

взяв участь у голосуванні підтвердили Акт проголошення незалежності.

1 липня 1992 р. Верховна Рада ухвалила постанову про винесення проекту

Конституції України 1 листопада 1992 р. на всенародне обговорення.

Результатом всенародного обговорення і праці Конституційної комісії став

черговий проект Основного Закону в редакції від 26 жовтня 1993 р. Та на

жаль, проект Конституції від 26 жовтня 1993 р. став не новою хвилею

конституційного процесу, а, навпаки майже повного його занепаду, процес

було фактично перервано.

Другий етап починається після завершення дострокових парламентських і

президентських виборів і охоплює період з 10 листопада 1994 по 8 червня

1995р. Цей етап характеризується відновленням конституційного процесу. 10

листопада 1994 р. створена Конституційна комісія, яка була тимчасово

загальнодержавною комісією, співголовами якої стали Президент України

Л.Д.Кучма та Голова Верховної Ради України О.О.Мороз.

Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі

необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції

України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим,

що до Конституції Української РСР 1978 р. у різний час вносилося багато

неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася

на внутрішньо суперечливий документ. У зв’язку з цим виник стан

конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по

-різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні

(наприклад ст.2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93-

організацію влади на засадах принципу поділу влад).

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладанням Конституційного

Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію

державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової

Конституції України. Конституційний Договір дав змогу створити умови для

прискорення конституційного процесу в Україні.[3]

Третій етап охоплює період від 8 червня 1995 р.(Підписання

Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України

"Про основні засади організації та функціонування державної влади і

місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції

України") до 28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України Верховною

Радою У країни. Потрібно звернути увагу на те, що на останньому етапі

конституційний процес в Україні характеризується істотними особливостями,

які рідко трапляються в конституційній практиці. Це, зокрема:

а) створення Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції

України в липні 1995 р. з числа фахівців у галузі конституційного права;

б) створення Конституційною комісією на своєму засіданні 24 листопада

1995 р. Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України з

числа членів Конституційної комісії (фактично для доопрацювання проекту,

поданого першою Робочою групою).

в) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, який

представила ця Робоча група,! передача його разом із зауваженнями й

пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради

України;

г) створення Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової

спеціальної комісії на розгляд для доопрацювання проекту Конституції

України;

д) колективне обговорення (на пленарному засіданні Верховної Ради

України, яке проходило майже цілу добу) статей проекту Конституції України

і прийняття нової Конституції України кваліфікованою більшістю голосів;

є) завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верховної Ради

України і урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і

Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.

Так завершився черговий етап багатоскладного найновішого

конституційного процесу у суверенній Україні — етап підготовки тексту

Основного Закону, дискусій навколо нього і ухвалення Верховною Радою.

Але конституційний процес в цілому тільки набирає сили: попереду

прийняття десятків органічних та інших законів. Він взагалі триває увесь

час, поки існує держава і розвивається енергійно чи повільно, з урахуванням

особливостей розвитку відповідного суспільства і держави.

Загальна характеристика Конституції України як політико-правового

документу.

Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім

правильно. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом

довгострокової дії, яким збагатилася наша держава фундаментом не лише

сучасних, але й майбутніх перетворень у нашому суспільстві, основою його

консолідації. Одночасно хотілося б звернути увагу, що в ній містяться і

окремі моральні орієнтири соціальної справедливості у нашому суспільстві і

державі.

Конституція закріплює в Україні основи державної політики б

спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов

її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення

демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і

здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою

соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна

і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає

перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком.

Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше не повинно бути. Адже Український

народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної

влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом

повинна служити, перш за все, своєму народові.

Крім політичного значення, нова Конституція України має надзвичайно

велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все — це Основний Закон

нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші правові

акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. А це значить, що

Конституція є основним джерелом нашого законодавства розрахованим на

тривалий період.

1 Ознаки Конституції.

З точки зору ознак Конституції України як правового документу її

юридичними властивостями є те, що:

1. Конституція — це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги і

значення;

2. Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у

порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати

Конституцію;

3. Конституція є основою правової системи України, її законодавство,

поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх;

4. Конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни, тобто

це закон що має підвищений ступінь стабільності;

5. Існує досить складний механізм реалізації Конституції, оскільки її

дія відбувається на трьох рівнях: на рівні реалізації Конституції в цілому;

на рівні реалізації окремих конституційних інститутів; на рівні реалізації

конституційних норм.

Функції Конституції України. Функції Конституції обумовлені її

змістом, тією роллю, яку вона виконує в регулюванні суспільних відносин,

задоволенні соціальних потреб. Багатство змісту, складність суспільних

відносин обумовлює багатоплановість функцій та їх спрямованість. Одна група

таких функцій "обслуговує" потреби Конституції, інша — виходить далеко за

межі Конституції як політико-правового феномену. Конституція виступає як

невід’ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо,

ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції

Конституції розкривають її сутність стосовно тих завдань які стоять перед

суспільством на конкретному етапі його розвитку, при чому не рідко одне й

те ж завдання вирішується за допомогою кількох функцій.

Функції Конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, про що

свідчить зміст Основного Закону, на ті суспільні відносини, які охоплюються

дією Конституції.

Функції Конституції мають багато спільного з основними функціями

права; більше того вони базуються на них. Однак функції Конституції не

вичерпуються політичними, юридичними та іншими сферами. За сферами впливу

Конституції на суспільні відносини насамперед розрізняють такі її функції

як, політичну, економічну, соціальну, культурну, ідеологічну. Конституції

притаманні також установча, правотворча, системотворча, методологічна,

прогностична та інші функції.

Зміст економічної функції полягає в тому, що Конституція фіксує

основоположні суспільні відносини, які складають економічні устрій

суспільства, базу, на якій функціонують всі інші інститути. Закріплення в

Конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності, створює

умови для реалізації економічної політики України, успішного функціонування

її господарського механізму.

Зміст і особливості політичної функції визначається тим, що

Конституція — не тільки правовий але й політичний документ, який закріплює

основні засади політики в різноманітних сферах суспільства й держави.

Політична функція Конституції полягає в тому, що вона формує найсуттєвіше в

політиці: належність влади в країні, внутрішню і зовнішню політику,

державний лад. Саме Конституція закріплює інтереси і волю народу, його

державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні.

Конституція справляє величезний ідеологічний вплив на волю і поведінку

мас. Акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого лежить

ідея народного суверенітету. Конституція в одночас формує певний тип

суспільної свідомості, невід’ємною частиною якої є правосвідомість. Це

сприяє формуванню позитивних установок, подоланню антигромадських мотивів.

З цих позицій можна стверджувати про наявність у Конституції ідеологічної

(культурної) функції.

Страницы: 1, 2, 3