АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ

АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ

Національний університет

“Києво-Могилянська Академія”

Миколаївська філія

Факультет політичних наук

Реферат

На тему:

“Антитехнології у політичній боротьбі:

використання змі”

Виконала: студентка гр. 331

Атанасова В.О.

Викладач: Фесенко А.М..

Миколаїв – 2000

зміст.

Вступ. …………………………………………………………………………………3

1. Політичні цінності і політичний символізм як основа впливу на масову

свідомість...............................................................

.......................................................3

Політичні

цінності....................................................................

....................................4

Політична символіка...........

............................................................................

............5

2. Маніпулятивні

технології..................................................................

......................6

3. Побудова іміджу політичного суперника: теоретична база і технології

впровадження.........................

.........................................................................

...........

Висновки.................................................................

....................................................17

Використана

література...............................................................

..............................18

Вступ.

Політична реклама являє особливу складність для розробок через свій

інтенсивний характер: в її межах необхідним є досягнення цілком конкретних

результатів у стислі строки. Політична реклама є також максимально вільною

в плані форми і змісту, отже, політична комунікація знаходиться в особливих

умовах.

Виборчі технології являють собою найбільш ефективні шляхи розв’язання

завдань, що існують в сучасному світі. Тому звернення до них є

невідворотним – бо усі хочуть вирішувати поставлені проблеми найвдалішим

способом. Додамо до цього досить агресивну форму впливу, яка зазвичай

практикується під час виборів. Не менш важливим є і креативний аспект

подібних повідомлень для того, щоб вони могли увійти в масову свідомість і

закріпитися у ній.

Особливі умови спілкування в такому ключі потребують вивчення подібного

роду диркурсу як такого, що функціонує за своїми власними законами.

Роль і значення впливу політичної реклами досліджується вже протягом

тривалого часу.

В західних джерелах (праці Е. Семпсона., М. Спілмена., Р. Фішера)

дослідники звертаються здебільшого до шляхів побудови позитивного іміджу. В

розробках радянських науковців (В. Житенєва, І. Мащенка) переважає

дослідження політичної агітації і критика буржуазного інформаційного

бізнесу. Останнім часом, щоправда, розробки проблем політичної реклами

породжують нові публікації, в яких дана тема освітлюється глибоко і

різнобічно. Заторкуються проблеми як побудови позитивного іміджу, так і

політичної антиреклами, стратегії виборчої кампанії та маніпуювання масовою

свідомістю. Показовими в цьому плані є праці Г. Почепцова. Вони подають в

основному розробки проблем побудови іміджу політичного лідера, стратегій і

тактики виборчих кампаній, політичної реклами та антиреклами.

Антиреклама є вагомою складовою політичної, і , зокрема, виборчої

боротьби. Адже, за словами Г. Почепцова, кожна виборча кампанія тільки тоді

добра, коли має гідного супротивника.

Політичні цінності і політичний символізм як основа впливу на масову

свідомість.

1.Політичні цінності.

Дослідження проблеми, пов’язаної з політичними цінностями є досить

актуальним, оскільки цілком очевидно,що цінності здійснюють значний вплив

на політичний процес, виступають інтегративною основою для малої і великої

соціальної групи, нації. Поняття “цінність” у цьому у цьому ключі змальовує

особливу реальність, що не виводиться з потреб. Потреби людей в політиці

являють в структурі мотивації актуальний життєвий світ людини, вони

динамічні, змінюючись відповідно до стану життєвих відносин суб’єкта.

Політичні цінность представляють внутрішній світ людини. Вони відбивають не

стільки динамічні аспекти індивідуального досвіду, скільки інваріантні

аспекти політичного досвіду, що засвоюється індивідом. Цінність має

особливий статус. “Наділяючи певний об’єкт статусом цінності, - зазначає В.

Малахов, - людина ніби суб’єктивує його, визнає за ним право на власниий

голос”[1]

Понадіндивідуальний характер політичних цінностей виражає таке поняття

як “політична традиція” Серцевина політичної традиції – це найбільш стійкі

і “живучі” політичні цінності, що передаються з покоління в покоління. Сила

традицій дуже велика, бо, вочевидь, цінності, що стали традицією, володіють

умами людей на рівні несвідомого. Словами К.Г. Юнга – це колективне

несвідоме. Але цей факт, безумовно, не заперечує існування свідомих

переконань чи уявлень суб’єкта про цінне власне для нього, щовиражене в

понятті “цінніна орієнтація”. цінніна орієнтація відноситься до тих

аспектів орієнтації діяча, які пов’язують його з дотриманням певних норм,

стандартів, критеріїв відбору.

Специфічною рисою сучасних пострадянських суспільств є деактуалізація

цінностей, коли цінності дійсного часу не витримують конкуренції з

цінностями “світлого минулого”. Дані соціологічного опитування, проведеного

Санкт-Петербурзьким НДІ свідяачь – до 60% респондентів розцінюють

пріоритети іціннісні установки радянської доби як кращі порівняно з

сучаснісними. Так само і риси “класичн” радянської людини зразка 50х – 70х

років у громадськійдумці помітно виграють у порівнянні з портретом

“сучасника”.[2] Цим і користуються активно поліики лівого спрямування,

обіяючи повернути радянське минуле.

Під політичними цінностями розуміються не лише ідеали, але й чітко

змальовані норми, узаконенні установлення, яких слід дотримуватись. При

усій своїй значимості політичні цінності не можуть бути пізнаними

безпосередньо. Вираженням політичних ідеалів і цінностей з різним ступенем

адекватності слугують зафіксовані с політичній сфері життя предметні

втілення – політичні символи.

2.Політична символіка

Політичний символізм - невід’ємна частина ідеології, політики,

культури. Під політичною символікою здебільшого розуміються символи, о

існують і використовуються в політиці. Докладне визначення подає словник

“Політологія”: “Політична символіка – це сукупність виразних засобів, що

надають політичному життю,політичній дії, різним формама матеріальної

політики явний, особливо очевидний або навпаки, прихований сенс.”[3] Існує

декільна класифікацій політичної символіки, проте доречно було б навести

лише ті її різновиди, які використовуються найчастіше в політичній рекламі

і антирекламі зокрема:

Наглядно-агітаційна символіка (засоби наглядної агітації, що стосуються

політичної реклами: гасла, плакати мітингуючих, передвиборчі

листівки,спалювання опудал і прапорів, портрети і карикатури тощо;

Політико музична символіка (гімни, революційні і народні пісні). Так, в

Україні на виборах “98 використовувались популярні в радянсікий час пісні у

роликах “лівих” партій, і вони ж – як в Україні, так і в Росії - для

супроводу кадрів зі “злочинами комунізму” як можливими наслідками

“червоного реваншу”;

Люди – політичні символи (політичні лідери – Ленін, Сталін, Лінкольн,

Гітлер; легендарні герої: Ілля Муромець, Робін Гуд чи навіть вигадані –

дядько Сем, Петрович). В своїй президентській кампанії Єльцин активно

включав проти Зюганова жупел концтаборів, розстрілів, порожніх полиць в

магазинах, пов’язуючи їх з комунізмом. Хоча, суворо логічно, Зюганов мав до

цього таке ж відношення, як і сам Єльцин. Але емоційно вдалося ввімкнути

необхідні типи “картинок”, які зрослися саме з постаттю Зюганова.

Утворився, словами нейролінгвістичних психологів (так, в політичну боротьбу

долучається й НЛП) “якір”, що пов’язував появу Зюганова з певним типом

інформації. Собі ж Єльцин забрав “картинку” реформ, прогресу, створивши

поділ світу на два класи: реформістів та антиреформістів. Зюганов в

результаті опинився в ролі представника менш прогресивної частини людства.

А, як відомо, кожен прагне відчути себе поряд з кращими, з переможцями.

Так, зіставлення “червоного кандидата” скажімо, зі Сталіним викличе

здебільшого негативну реакцію, але може мати й протилежний наслідок – за

умов існування у переважної більшості суспільства очікувань “твердої руки”

і жорсткого порядку;

Умовно-графічні символи (всілякі зірки, хрести, леви - істотна складова

політичної символіки. Їх можна зустріти в поєднанні з іншими символами.)

Наприклад,неповороткий російський ведмідь в замальовках західних ЗМІ;

використання символічної бджілки ПРП чи зображення слона як символа

однойменного передвиборчого блоку у карикатурах напередодні парламентських

виборів 1998 р. в Україні;

Політична мова (різноманітні мовні звороти, що використовуються в

політичній сфері, зокрема, звертання: “панове”, “товарищі” чи “панове-

товарищі” – з іронією);

Політична мода (особливості висловлювання чи поведінки, характерні для

прихильників певної політичної ідеології чи окремого політичного діяча

часто використовуються у карикатурах, пародіях, сатиричних програмах, таких

як «Куклы» на каналі НТВ);

Символи місця і часу (звороти, такі як “сталінська епоха”, “радянські часи”

тощо – як з позитивним, так і з негативним відтінком). Особливість

політичної символіки – в тому, що її символи не належать до якоїсь однієї

категорії. Вони не є лише природніми (хоча подібні види наявні – “ленінські

місця” наприклад) і не є лише образними, за присутності іконічних моментів

– у портретах, листівках, тощо.

Засвоєння особистістю політичної символіки відбувається поступово – від

найпростіших іконічних моментів до більш складної політичної мови. Цим

також вміло користуються політичні ділки для “ідеологічної обробки”.

Маніпулятивні технології.

Найбільшою ж небезпекою для масової свідомості є політичне

маніпулювання.

Основою будь-якого маніпулювання масовою свідомістю є соціальний міф –

твердження чи ідей, які сприймаються переважно на віру, без будь-якого

критичного осмислення. В кожному суспільстві наявні міфи, які активно

підтримуються і правлячими колами, зокрема, за допомогою ЗМІ. Так, у

комуністичній системі існували такі міфи:

про приватну власність як джерело зла;

про обов’язковий крах капіталізму і перемогу комунізму;

про провідну роль робітничого класу і комуністичної партії;

про марксизм як єдино вірне вчення. З крахом комуністичної системи почали

формуватися нові соціальні міфи:

про капіталізм як “світле майбутнє”;

про обов’язкові жертви в перехідний період;

про правлячі кола і номенклатуру як уособлення демократів та реформаторів.

Навіть США, які так пишаються тим, що буцімто в їх суспільстві немає

ідеології мають і підтримують свої соціальні міфи, визначені Г.Шиллером:

про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;

про нейтралітет основних політичних інститутів: Конгресу, судів, ЗМІ

зокрема тощо;

про незмінно егоїстичну природу людини, її егоїзм і схильність до

споживацтва;

про відсутність в суспільстві соціальних конфліктів, експлуатації і

гноблення;

про плюралізм ЗМІ, які насправді контролююються великими рекламодавцями і

урядом.

Для укорінення соціальних міфів технологія маніпулювання передбачає

використання багатющого арсеналу конкретних методів впливу на свідомість

людей. До них відноситься пряме підтасування фактів, замовчування небажаної

інформації, поширення брехні і наклепу, а також більш тонкі, рафіновані

засоби: напівправда (коли з метою забезпечити довіру аудиторії об’єктивно і

докладно висвітлюються конкретні, малозначущі факти і одночасно

замовчуються більш важливі або ж подається загально хибна інтерпретація

подій), навішування ярликів (для компрометації і відторгнення слухачами

осіб чи ідей їм без доказів навішується ярлик фашиста, імперіаліста чи

“червоного”).Ще один приклад симуляції масової демократії – витіснення

апеляції до суспільної свідомості за допомогою маніпуляцій експертів з

рейтингами. Рейтинги на основі вибіркового опитування, коли респондент

вибирає між варіантами суджень самого експерта – це лише модель реальноъ

думки мас, яку експерти нібито “оживляють”. І подібність моделі стає

політично дієвим як фактор політичних рішень. Наведемо кілька прикладів:

Метод фрагментації полягає в поданні інформації єдиним потоком, так, що

яку-небудь тенденцію вловити досить складно, а для масового споживача

практично неможливо. Максимальним вираженням методу фрагментації слугує

прийом “білий шум” – зниження сприйняття фактів поданням такої кількості

новин, коли стає неможливим зробити їх сортування. “Шум” може створюватися

великою кількістю різноречивих коментарів, протиречивих суджень, які не

спираються на точні й перевірені факти. “Шум” може ствоюватись і через

оснащення фактів складними теоретичними викладками, “заумними” коментарями.

Один з аспектів сучасної культури (в т.ч. інформаційної) полягає “у

твердженні, що всі проблеми [економічні, політичні, моральні] надзвичайно

складні і середній людині їх просто не зрозуміти…проблеми…подаються як дещо

надзвичайно серйозне і складне лише для того, аби переконати людей, що в

них може розібратися лише “спеціаліст”…це відбиває в людей бажання

намагатися вникнути в суть проблеми без сторонньої допомоги, розібратися в

ній і допомогти розібратися іншим. Людина просто відучається мислити

самостійно”.[4] В результаті в людини з одного боку формується цинічне

ставлення до писаного чи ефірного слова, а з другого – наївна довіра до

всього, що висловлено з достатнім апломбом. Цим досить часто користуються

маніпулятори від політики, подаючи у повідомленнях “думку незалежних

компетентних експертів”.

Метод створення фактів полягає у поєднанні дійсних фактів правдоподібних

фактів, що відбулися, дійсних неправдоподібних фактів, що відбулися і

вигаданих правдоподібних фактів. Як тільки сумніви аудиторії з приводу

фактів другої категорії буде розвіяно, вона без сумнівів повірить фактам

третьої категорії.

Метод історичних аналогій ефективний по-перше, інтелектуальністю

(пропагандист лестить ерудованості аудиторії: “ви ж пам’ятаєте…”), а також

і тим, що в історії можна віднайти майже будь-який необхідний приклад.

Даний метод також немалим чином допомагає в конструюванні метафор, які

програмують об’єкт впливу.

Метод “закидання багном” полягає в підборі таких епітетів і такої

термінології, що дають предмету розмови суворо негативну етичну оцінку. Цей

метод причисляють до найбільш грубих, але тим частіше він використовується

в політичній боротьбі.

Метод семантичного маніпулювання. Суть його в прискіпливому відборі

слів, які викликають або позитивні або негативні асоціації і таким чином

впливають на сприйняття інформації (“наша” людина – розвідник, “їхня” –

шпигун; ми – визволителі, вони – окупанти; ми – борці за незалежність, вони

– бойовики; в нас – війська, в них – незаконні збройні бандформування.).

Використання дезінформації - сила даного прийому – в томсу, що

дезінформація використовується, як правило. В момент прийняття якогось

важливого рішення і коли випливе правда – мета дезінформації буде вже

досягнута. Спростування дезінформації на психологічну установку, що

склалася, вже не впливає.

Для кожного інформаційного жанру поряд із загальними прийомами

маніпулювання існують і спеціальні засоби. Так, для формування у глядачів

відразливого ставлення до небажаних політиків (в Росії, наприклад, це

здебільшого комуністи) ТБ використовує непривабливі ракурси їх показу або

відповідним чином монтує відзняті кадри.

Найбільш якісні пропагандистські повідомлення апелюють до несвідомого,

вони спрямовані на маніпуляцію страхами й бажаннями. Водночас, повідомлення

апелює до підсвідомості приховано, подаюви свідомості безпечну нейтральну

інформацію, створюючи, за висловом Бодрійяра. “алібі для свідомості”

На пропагандиста працює також природній механізм психологічного захисту

людини , який запобігає інформаційному перевантаженню, блокуючи неприємне,

чуже, незрозуміле. Проте, в обхід заблокованої свідомості, повідомлення

потрапляють до підсвідомого і продовжують визначатти поведінку. В умовах

інформаційного перевантаження – а це на сьогодні норма – захисний механізм

спрацьовує навіть щодо важливих повідомлень, які за інших умов були б

сприйняті критично: коли діє захисний механізм, аналітичний аппарат

відключається.[5] Вправно складене повідомлення сприйняте у стані

“напіввідключення”, потрапляє безпосередньо до підсвідомого і в ідеальному

Страницы: 1, 2