Реферат: Основні методи боротьби з інфляцією

Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим є бiльш швидке зростання вiдсоткової ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцiї, що зберiгає реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликає втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неї не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцiї мається на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковується iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцiї на податкову систему, змусив багато країн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричиняється iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

Використання “стримуючої” податково-бюджетної полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцiї.

Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiєнтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

TIP – це система, при якiй за допомогою податкової системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.

Розглянемо цiновий рiзновид TIP. Так, фiрмам повiдомлясться, що рiвень сплачуваних ними податкiв залежить вiд зростання цiн на їх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликає нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшує ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

За умов реалiзацiї такої полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з’являється стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцiї скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати.

Згiдно з вищесказаним, фахiвцями пропонується ввести до схеми розрахунку основного податку антиiнфляцiйний коефiцiєнт. Його призначення – забезпечити зацiкавленiсть товаровиробника у вiдповiдностi темпiв зростання товарної i грошової мас, зниженнi iснуючих темпiв iнфляцiї на внутрiшньому ринку.

Отже, можна зробити висновок, що на практицi iснує дуже тiсний взаємозв’язок мiж оподаткуванням та контролем цiн i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi надто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та послуги. Таке корегування цiн державою за допомогою податкової системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами. Прямi методи регулювання цiн, тобто встановлення максимумiв цiн, буде розглянуто далі.

2.2 Скорочення податкiв у свiтi “концепцiї пропозицiї”

Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримує пересування кривої сукупного попиту вгору або змушує її зсуватися вниз вiдносно кривої сукупної пропозицiї буде стримувати темпи iнфляцiї. Аналогiчного ефекту можна  було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчноi практики став вiдомим як “концепцiя пропозицiї”.

Малюнок 1 iлюструє, яким чином економiчна полiтика “концепцiї пропозицiї” мала б сприяти усуненню iнфляцiї. Економiчна система спочатку знаходиться у станi рiвноваги на довгостроковому iнтервалi в точцi E. Якщо не вiдбувається нiяких змiн з боку сил, формуючих пропозицiю в економiчнiй системi, то пересування кривої сукупного попиту з AD до AD’ перевело б економiчну систему в точку Е - в новий стан рiвноваги на короткостроковому iнтервалi. В економiчнiй системi виникла б iнфляцiя.

Однак припустимо, що в той момент, коли пересувається крива сукупного попиту, економiчна полiтика у рамках “концепцiї пропозицiї” досягає мети пiдвищення природного рiвня реального обсягу виробництва до Q’. Це вiдповiдало б перемiщенню кривої сукупної пропозицiї на довгостроковому iнтервалi iз положення n у положення n’. Якщо не вiдбувасться нiяких змiн в очiкуваному рiвнi цiн на фактори виробництва, то разом з нею зсунеться праворуч до AS’ й крива сукупної пропозицiї на короткостроковому iнтервалi. При умовi вказаних пересувань кривої пропозицiї, економiчна система досягне нової рiвноваги в точцi Е, запобiгши при цьому будь-якому пiдвищенню цiн.

                    P           n          n’                                      мал.1

                                                    AS’

                             AS          AD       AD’

                      0           Q         Q'       Q

Основне питання полягає в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники “концепцiї пропозицiї” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi 70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцiї пропозицiї”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацiї i дуже заможнi люди страждали вiд високих податкiв. Поєднана дiя iнфляцiї, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчної програми прибiчникiв “концепцiї пропозицiї” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд прирiсту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для пiдприсмств, що збiльшують обсяги виробництва)-це стимулювало б накопичення та iнвестицii. По-третє, практика iндексацiї мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiєю.

2.3 Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчноi полiтики.

Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi їх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед “заморожуванням”. При цьому пiдвищення цiн вважасться допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цiн на iмпортнi вироби (тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим – якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробiтної плати.

Заморожування цiн дозволяє долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб’єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.

В ролi альтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi розглядаються картельнi згоди про цiни, якi можуть зiграти позитивну роль, якщо однiєю з сторiн, що беруть в них участь буде Уряд, що забезпечує загальну узгодженiсть цiн.

Максимальний рівень ціни являє собою законодавчо встановлену  максимальну цiну, яку продавцю дозволяєтся запрошувати за свiй товар або послугу.

В широких маштабах максимальнi рiвнi цiн, або загальний контроль за цiнами, застосовуються для обмеження iнфляцiйних процесiв в економiцi.

Наприклад, економiчне процвiтання обумовлює пересування кривої попиту на даний вид товару праворуч, так що, як показано на мал. 2, рiвноважна, або ринкова цiна дорiвнює Р. З одного боку швидке зростання цiн на товари сприяє розвитку iнфляцiї, з iншого – виключає з числа покупцiв товару тих споживачiв, чиї грошовi доходи не встигають за швидким зростанням цiн.

              P                                    мал. 2

                           АS

                         3

                        2     AD’

                   1

                            AD       

               0                  Q

Тому, щоб протистояти iнфляцiї й дозволити малозабеспеченим громадянам купувати необхiднi їм товари, уряд може встановити максимальний рiвень цiн. Причому, встановлення обмеження цiни має сенс тiльки при умовi, що нова цiна буде нижчою за рiвноважну.

Якi ж будуть наслiдки введення цього обмеження? Спроможнiсть вiльного ринку нормувати споживання буде паралiзована. Iснування обмеження цiн створює стiйкий дефiцит даних товарiв. Так, при цiнi Р’ обсяг попиту на товар буде дорiвнювати Q, а обсяг пропозицiї тiльки Q1. Отже, виникає стiйкий дефiцит, що дорiвнює рiзницi мiж Q i Q1.

             P                                     мал. 3

                            S

                    D   

             Р

             Р’

             0      Q1  Q  Q        Q

Оскiльки введення цiнового обмеження призводить до виникнення стiйкого дефiциту даної продукцiї, розмiр якого визначається вiдрiзком Q1(s) – Q(d), уряду приходиться приймати на себе пiклування про нормування її для споживачiв в iнтересах досягнення бiльш справедливого розподiлу.

Це здiйснюється, наприклад, шляхом введення карткової системи. Однак використання карткової системи не вирiшус iншоi проблеми. Дiйсно, крива попиту на мал. 2 свiдчить про наявнiсть великої кiлькостi покупцiв, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищує встановлений максимум.

I, звичайно, для продавцiв вигiднiше реалiзувати його по бiльш високiй цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжує, як правило, введення контролю за цiнами, нелегальнi “чорнi ринки” – ринки, на яких товари купуються й продаються по цiнах, вищих за встановленi межi – отримують широке поширення.

Проблеми у реалiзацiї полiтики контролю за цiнами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами її проведення. До органiв контролю постiйно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи iнших видiв товарiв або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення цiн вiд стану рiвноваги й посилення дефiциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростає, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнює контроль.

Iнша проблема полягає у тому, що уряд може спробувати зберегти цiновий контроль в силi вже пiсля завершення промiжного перiоду й початку нового пiдйому. В цей перiод контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погiршити ситуацiю.

Хоча полiтика державного регулювання цiн несе значний позитивний ефект i має особливе значення в кризовi перiоди, її реалiзацiя може призвести до дуже небажаних наслiдкiв.

У короткостроковому планi пряме регулювання цiн сприятиме стабiлiзацiї нацiональної економiки. Так, у державi можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрiбних цiн i це призведе до гальмування iнфляцiйних процесiв. Але вже у найближчi роки виявляться негативнi наслiдки централiзованої моделi регулювання. “Заморожування” цiн i заробiтної плати обмежить мiжгалузевий перелив капiталiв, буде гальмувати iнвестицiйну полiтику, знизить рiвень дiловоi активностi, стримуватиме зростання доходiв.

Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цiн на енергоносiї, якi, вiдбиваючи зростання iмпортних цiн на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974-1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування iнфляцiйної спiралi в країнi.

“Заморожування” внутрiшнiх  оптових цiн на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток iнфляцiйних тенденцiй, призвело до ряду негативних наслiдкiв в американськiй економiцi. Нестача iнвестицiй в енергетичне господарство, вiдсутнiсть зацiкавленостi у видобувних корпорацiй щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рiвнем внутрiшнiх цiн призвели до того, що чистий iмпорт нафти до США, незважаючи на зростання свiтових цiн, продовжував аж до 1981 року збiльшуватися високими темпами.

Р. Рейган, якого пiдтримував великий бiзнес, ставши президентом, вiдразу ж вiдмiнив контроль над внутрiшнiми цiнами на нафту й нафтопродукти (у сiчнi 1981 р.). “Контроль над цiнами стримував  виробництво, стимулював споживання, пригнiчував технологiчнi досягнення й робив США бiльш залежними вiд енергетичного iмпорту”, - так коментував Р.Рейган своє рiшення. За оцiнками спецiалiстiв, тiльки в результатi вiдмiни контролю над цiнами чистий iмпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54% порiвняно з 1980 р.

3. Антиiнфляцiйна полiтика України

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характерезується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Українi в другiй   половинi 1993 р. був  найвищим у  свiтi. Якщо в 1992 р. її рiвень зрiс у  21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiнової лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

У 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему країни.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Українi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значної частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної полiтики, основний тягар недофiнансування випав на сектор, який поки-що був основою iснування самої держави.

Через недосконалiсть нашої податкової системи спад валового продукту в Украiнi за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкоi промисловостi досягас 20%. В подальші роки ця тенденція зберегалася. Хоча у 2000 році уряд веде розмови про збільшення валового продукту в Україні. Економісти обумовлюють це збільшення підйомом в міровой економіці – після спаду наступає підйом, а це явище відповідно відображається на економіці різних країн.

Отже, завдання подальшого реформування економiки, що стоять перед Україною, можуть бути вирiшенi тiльки за умов реалiзацiї послiдовної полiтики фiнансової стабiлiзацiї, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стiйке економiчне зростання на базi вiдродження iнвестицiйної активностi й поступовий пiдйом життєвого рiвня с неможливим. Сучасний перiод є найважливiшою фазою реформ. Останнiм часом у цьому напрямi зроблено ряд крокiв i найважливiшим з них є введення у вереснi 1996 р. нацiональної валюти – гривнi. Це дало змогу в значнiй мiрi стабiлiзувати грошовий обiг в країнi. Також планується iстотно зменшити розмiр податкiв та взагалi скасувати  вiдрахування до деяких цiльових фондiв у складi бюджету на 2001 р.

Час показує позитивність наслiдків для економiки України антиiнфляцiйних заходів уряду та НБУ.

Висновки

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Методи, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації.

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом. Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi  iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Незважаючи  на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни  мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це – нацважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забезпечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя – це не лише свiдотство слабкостi економiки, а й свiдотство слабкостi державної влади або слабкостi полiтичної мудростi.

Список літератури

1. Макконнелл Р., Брю С. Л. Економікс: принципи, проблеми, політика. - М.: Республіка, 1998.

2. Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1996.

3. Долан Е. Макроекономіка. - С.-Петербург: Індекс, 1999.

4. Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М. Н. - М.: Політіздат, 1998.

5. Політична економія. Підручник для вищих навчальних закладів. За редакцією Мєдвєдєва В.А. - М.: Полiтiздат, 1996.

6. Воронiн Д. "Інфляція - гірший з податків" //Діло №2, економічний додаток до газети "Російські вісті".

7. Давидов А. Ю. Інфляція в економіці: Світовий досвід та наші проблеми. - М.: Республіка, 1998.

8. Іларіонов А. "Фінансова стабілізація в республіках СНГ". // Питання економіки №2, 1994.

9. Крилов В. "Проблеми регулювання грошової маси". // "Російський економічний журнал", №11, 1997.

10.Кучукова Н. С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності". // Гроші і кредит №5, 1998.

11.Лушин С. І. "Звідкіля взялась інфляція?" // Фінанси №9, 1998.

12.Маневич В. І., Перламутров В. Л. "Про iнфляційну політику" // Фінанси №8, 1995.

13.Нурієв Р. М. Гроші, банки та грошово-кредитна політика. - М.: Фінстатінформ, 1995.

14.Пінзеник В. "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та проблеми першого року" // Питання економіки №2, 1996.