Облік зносу та амортизації основних засобів
p> Нова форма амортизації використовується 3 рік, у її адресу за цей час
було сказано багато критичних зауважень вченими та керівниками підприємств.
У цьому відношенні показникові результати вибіркового обстеження, що було
проведено у 1999 році Міністерством економіки Госкомстатом, у відповідності
з якими 55 % запитуємих підприємств виказали категорично негативне
відношення до діючого амортизаційного законодавства, 40 % - не можуть
приладнатися то 3-х мірної класифікації основних засобів. Лише для 16 %
респондентів введення прискореної амортизації призвело до зниження податку
на прибуток, а 61 % підприємств постраждали від суттєвого підвищення
собівартості продукції із-за нарахування амортизації прискореними методами.
У середньому в Україні зацікавленість у введенні прискореної амортизації
виказали 19.5 % підприємств, а 63 % виказалися у підтримку рівномірно
прямолінійних методів їх нарахування. Тому необхідність виправлення та
удосконалення амортизації, що міститься у П(С)БО №7 "Основні засоби", який
був зареєстрований у Міністерстві Юстиції 18 травня 2000 року, показав, що
поряд з вадами у ній маються недоліки як ті, що перейшли зі старої системи,
так і знову створені. Із вад системи амортизації, що міститься у стандарті, перш за все,
треба зазначити відмову від нав’язування підприємствам лише прискореної
амортизації, бо її використання дає перевагу лише рентабельним
підприємствам. Якщо відповідно з Законом України ""Про оподаткування
прибутку підприємств" підприємства повинні були використовувати лише метод
зменшення залишку , або прискореного методу з фіксованими річними нормами
амортизації, то зараз підприємствам надано право обирати будь-який метод
нарахування амортизації з 5 методів, що представлені у стандарті. Оскільки у стандарті передбачено 9 груп основних засобів замість 3 та
підприємствам надана повна свобода у виборі строку корисного використання
засобів праці та норм амортизації, то їх кількість може бути великою. Крім
того, у стандарті вказується що "підприємства може застосовувати норми та
методи нарахування амортизації основних засобів, що передбачені податковим
законодавством". Ця оговірка взагалі не зрозуміла. І ось чому. По-перше, виходить, що стандарт, по суті, відміняє положення, що
зафіксовані у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", що
недопустимо. Можливо, автори стандарту сподіваються на швидке прийняття
закону про амортизацію, який у точності буде відображати систему
амортизації, що надається стандартами. По-друге, надання таких необмежених прав підприємствам у виборі системи
амортизації не має аналогів у світовій практиці, оскільки така міра, по
суті, означає зупинення платежів податку на прибуток. При такій надто
лібералізаційній системі амортизації усі підприємства по звітам скоріше за
все залишаються з нульовим фінансовим результатом, або збитковим. Відповідно до П(С)БО №7 для платників податку на прибуток зупиняється
нарахування амортизації на повне відновлення узлов та запчастин до
автотранспорту, якщо останні не входять у заводський комплект транспортних
засобів. Достоїнство П(С)БО №7 міститься у відмові лише групового обліку
нарахування амортизації та відродження пооб’єктного обліку засобів праці 2
та 3 груп. Краще вирішене питання про фінансування витрат на усі види
ремонтів за рахунок собівартості продукції, а не за рахунок 2 джерел, як це
робиться зараз. Проаналізуємо найбільш значні недоліки системи амортизації, що
міститься у П(С)БО №7. Багато з них є слідством недостатнього розуміння
теоретичних основ прискореної та не прискореної амортизації. Досить
розповсюдженою помилкою є те, що під прискореною амортизацією розуміють
будь-який метод розрахунку амортизаційних відрахувань, коли вони
прогресивно зменшуються у кожному наступному періоді. При такому підході
прискорена амортизація ототожнюється лише з часткою методів , які вона може
виконати: кумулятивний метод, зменшення залишку тощо. Крім того,
випускається з виду необхідність розгляду системи амортизації, у яку, крім
методу нарахування, входить порядок переоцінки основних фондів та
тривалість амортизаційного періоду. При проведенні своєчасних та
об’єктивних переоцінок основних фондів прискорену амортизацію можна
забезпечити і рівномірним методом, скоротивши тривалість амортизаційного
періоду проти економічно раціонального строку служби засобів праці. З
другого боку, при відсутності своєчасної та повної індексації основних
фондів в умовах високих темпів інфляції та перераховані спеціальні методи
прискореної амортизації можуть не забезпечити навіть звичайну не прискорену
амортизацію. Більш правильним прискореною амортизацією вважати таку систему її
нарахування та порядок переоцінки основних фондів, при якому протягом
перших років або усього амортизаційного періоду забезпечується опереджаючи
зростання з діючими темпами втрати засобами праці споживчих якостей та
вартості. Не прискореною амортизацією треба вважати таку систему її нарахування,
яка протягом усього економічно раціонального строку служби засобів праці
забезпечує співпадання накопиченої суми амортизаційних відрахувань з
діючими темпами втрати засобів праці споживчих якостей та вартості. З цього
можна зробити висновок, що тривалість амортизаційного періоду при
використанні не прискореної амортизації повинна дорівнювати економічно
раціональному строку засобів праці. Величини ж амортизаційних відрахувань
за одиницю часу (місяць, рік) для засобів праці частіше за все повинні бути
різноманітними протягом амортизаційного періоду, щоб відповідати дійсним
темпам втрати засобами праці споживчих якостей та вартості. Але ж об оснувати тривалість амортизаційного періоду та норми не
прискореної амортизації, що забезпечують співпадання накопиченої суми
амортизаційних відрахувань з дійсними темпами втрати засобами праці
споживчих якостей та вартості, надто важко. Справа у тому, економічно
раціональний строк служби кожного конкретного засобу праці є випадковою
величиною, що визнається великою кількістю впливаючих на неї факторів, у
тому числі якості виготовлення, технічного та ремонтного обслуговування,
умовами, якістю, інтенсивністю експлуатації. Тому для сукупності однотипних
засобів праці, що використовуються на наданих виробничих умовах, можна з
визначеним рівнем довіри методами математичної статистиці визначити лише
найбільш можливе значення цієї величини (математичне очікування). Не менш важким завданням є і встановлення дійсних темпів втрати
засобами праці споживчих якостей та вартості, а також і щорічних норм
амортизації. Найбільш сприятливі умови для вирішення такого завдання
виникають при наявності розвинутого вторічного ринку засобів праці. В умовах високих темпів інфляції, крім перерахованих завдань, треба
забезпечити своєчасну та повну індексацію основних фондів. Проблеми не прискореної амортизації, що аналізуються, дозволяють
заключити, що чітко розраховані її параметри для конкретного засобу праці
практично неможливо. Завдання дуже спрощується, якщо орієнтуватися на
звичайний прямолінійний метод нарахування амортизації при співпаданні
періоду амортизації з економічно раціональним строком служби засобів праці.
При цьому, звісно, ігнорується нерівномірність щорічного зносу засобів
праці протягом строку служби. Тому з визначеним допущенням методом не
прискореної амортизації прийнято вважати прямолінійний метод її
нарахування. У відповідності з цим методом амортизація нараховується
пропорційно календарному часу використання основних засобів або обсягу
фактично виробленої продукції ( роботи). Другий різновид цього методу у
П(С)БО №7 назван виробничим методом. Але тут треба особливо підкреслити, що
прямолінійний метод нарахування амортизації може бути не лише не
прискореним, але й прискореним. Не прискореним він стає, коли
амортизаційний період співпадає з економічно раціональним строком служби.
Найчастіше цю обов’язкову умову ігнорують. Для віднесення амортизації до прискореної або не прискореної
недостатньо знати лише метод її нарахування, а слід проаналізувати весь
комплекс сопутствуючих умов: тривалості амортизаційного періоду, економічно
раціональний строк служби засобів праці, порядок переоцінки його вартості.
Сукупність перерахованих елементів створює систему амортизації. Система
амортизації, що створена на будь-якому з розглянутих методів, при
визначених умовах може виявитися прискореною, не прискореною або
уповільненою. У П(С)БО №7 треба було б дати визначення як фіскальної, так і
економічної (фактичної) амортизації, вказати на сферу застосування та мету.
Сфера застосування фіскальної амортизації встановлюється діючим законом про
оподаткування прибутку підприємств. Через фіскальну амортизацію повинно
робитися державне регулювання інвестиційної діяльності та рівня
оподаткування прибутку підприємств. Фіскальна амортизація повинна строго
регламентуватися та нараховуватися у чіткій відповідності з нормами та
правилами, що містяться у Законі про оподаткування прибутку підприємств.
Вона повинна робити максимально можливою суму амортизаційних відрахувань
підприємств за визначений період, від якого залежить сума податку на
прибуток. Фіскальна амортизація може нараховуватися як прискореними, так і не
прискореними методами. Причому підприємства при наявності дозволяння на
прискорену амортизацію повинно мати право вибору між прискореною та не
прискореною амортизацією. У П(С)БО №7 треба вказати, що мета економічної амортизації повинна бути
визначена діючими витратами підприємства, що пов’язані з повним
відновленням засобів праці, а отже і собівартості продукції (послуг).
Робитися економічна амортизація повинна у межах управлінського обліку та
лише не прискореними методами. В останньому керівники підприємств повинні
обирати норми та правила, що у найбільшій ступені відповідають досягненню
поставленої мети. Якщо звернутися до наведених результатів вибірного дослідження
підприємств, то при паралельному використанні фіскальної та економічної
амортизації 61 % респондентів не будуть себе більше почувати постраждавшими
від суттєвого підвищення собівартості продукції, що забезпечується
прискореною амортизацією. Стає очевидним, що прискорена амортизація штучно
завищує собівартість продукції та, відповідно, зменшує прибуток для мети
оподаткування, а фактично не завищують собівартість та не знижують
прибуток. Дану обставину чомусь важко сприйняти не лише практичним
працівникам, але й багатьом вченим-економістам, що займаються проблемою
відтворення засобів праці. Різниця не прискореної фіскальної амортизації від економічної полягає у
наступному. У фіскальній амортизації тривалість амортизаційного періоду
повинна бути орієнтована на найбільш вірогідне значення економічно
раціонального строку служби засобів праці даного виду у середніх умовах їх
використання. В економічній же амортизації тривалість амортизаційного
періоду повинна бути рівна фактичному строку служби до списання або вибуття
конкретного засобу праці на кожному підприємстві. Цей строк у П(С)БО №7
назван строком корисного використання (експлуатації). Фактичний строк
служби до списання конкретного засобу праці може бути економічно
раціональним, що дуже вигідно для підприємства, або за різними причинами
може відрізнятися від нього у будь-який бік. Треба особливо підкреслити, що широке використання у світовій практиці
та приведені у П(С)БО №7 такі методи прискореної амортизації, як зменшення
залишкової вартості, зменшення залишкової вартості по подвійній нормі,
кумулятивний, зовсім не відображають такі реальні закономірності втрати
засобами праці споживчих якостей та вартості. Вони просто задають визначені
алгоритми розрахунку зменшуючихся у часі сум амортизації. Тому, якщо
встановити період амортизації рівним економічно раціональному строку служби
засобів праці, то співпадання нарахованих сум нарахованої амортизації з
діючими темпами втрати засобами праці споживчих корисностей та вартостей
може бути лише випадковим. У рівному ступені це відноситься і до усіх інших
відомих методів прискореної амортизації. Прискорена амортизація повинна
вирішуватися лише для вперше введених основних засобів, так як у цьому
випадку вона в найбільшій мірі стимулює поновлення виробництва ат
інвестицій. Викликає сумніви і розповсюдження прискореної амортизації на усі галузі
економіки. Як відомо, прискорена амортизація надана стимулювати своєчасне
поновлення перш за все технологічного обладнання та продукції. Економічна
ситуація, що склалася в Україні, потребує прийняття на визначений час мір
по стимулюванню виробників продукції. У значно сприятливих умовах
знаходиться підприємства сфери послуг, що відрізняється відносно низькою
фондомісткістю. Введення рівних умов амортизації основних засобів для усіх
сфер народного господарства не забезпечує переваг виробничої сфери. На даному етапі прискорену амортизацію треба розраховувати лише для
підприємств, сільського господарства, транспорту та будівництва. Причому
можна розраховувати списання вартості вперше введених основних засобів на
витрати виробництва протягом 2 років, але навіть для перерахованих галузей
навряд чи потрібно вводити прискорену амортизацію меблі, легкових
автомобілів, конторського та офісного обладнання, для яких з 1 січня 1997
року річна норма амортизації становить 25 %. Для цих видів основних фондів
і для фіскальних цілей треба використовувати вже існуючі порядки та норми
не прискореної амортизації. Отже, ми з’ясували, що П(С)БО №7 “Основні засоби” має як позитивні
сторони, так і негативні. По-перше він відкидає положення, що зафіксовані у
Законі “Про оподаткування прибутку підприємств”, що недопустимо. По-друге,
надання необмежених прав підприємствам у виборі системи амортизації не має
аналогів у світі. Така міра означає зупинення сплати податку на прибуток. Багато недоліків у стандартах пов’язано з недостатнім виясненням
теоретичних основ прискореної та не прискореної амортизації, що потребує
доробки у нормативній базі. Висновок. Отже, усі основні засоби, крім землі підвержени фізичному та моральному
зносу, тобто під впливом фізичних сил, технічних та економічних факторів
вони поступово втрачають свої якості та приходять до непотребу. Поступове
перенесення вартості діючих основних фондів на готовий продукт та
накопичення грошового фонду для заміни зношених об’єктів називається
амортизацією. На світі декілька різноманітних концепцій амортизації. На
Україні діє “натуралістична” концепція. Нарахування амортизації (зносу) регламентується П(С)БО №7, за яким
амортизація – це систематичне розподілення вартості основних засобів, яка
амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Нарахування амортизації основних засобів робиться такими методами: - прямолінійний; - виробничий; - зменшення залишкової вартості; - прискореного зменшення залишкової вартості; - кумулятивний; Серед альтернативних методів нарахування амортизації, що передбачені
стандартами GAAP, можна визначити такі, як метод списання та заміни, метод
групового та змістовного обліку зносу, метод оцінки товарно-матеріальних
запасів. Нарахування амортизації у податковому обліку регламентується Законом
України “Про оподаткування прибутку підприємств”, за яким амортизація – це
поступове віднесення витрат, що пов’язані з придбанням, виготовленням та
покращенням основних фондів, на зменшення скоректированого прибутку у межах
поставлених норм амортизаційних відрахувань. У податковому обліку існує
метод зменшення залишкової вартості та прискорений метод. Треба зазначити, що П(С)БО №7 дозволяє нарахування амортизації
податковими методами , що приводить до різноманітних протиріч. Основним питанням амортизаційної політики – який метод амортизаційних
відрахувань обрати. Щоб відповісти на це питання треба детально розгляну
усі існуючи методи та визначити фактори, що пов’язані з експлуатацією
об’єктів основних засобів, бо чітких рекомендацій по цьому приводу у світі
не існує. Обраний метод нарахування амортизації закріпляється приказом та
відображається у обліковій політиці підприємства. Щомісяця амортизаційні нарахування за обраним методом відображаються на
рахунках бухгалтерського обліку, для чого призначений пасивний рахунок
13.Для розрахунку амортизації використовують типову форму ОЗ - 14. Отже , амортизаційні відрахування – один з головних джерел здійснення
реальних інвестицій. За допомогою амортизації регулюється швидкість звороту
основних засобів, інтенсифікується процес її відтворення, регулюється
технічна та виробнича політика на підприємстві. В Україні не вироблено
амортизаційної політики, яка б дала змогу стимулювати використання одного з
найбільших інвестиційних ресурсів. Необхідно створити таку систему
амортизації, яка б у рамках загальнодержавного регламенту дала змогу
кожному підприємству обирати найсприятливіші режими відновлення основних
фондів. Отже, ми з’ясували, що П(С)БО №7 “Основні засоби” має як позитивні
сторони, так і негативні. По-перше він відкидає положення, що зафіксовані у
Законі “Про оподаткування прибутку підприємств”, що недопустимо. По-друге,
надання необмежених прав підприємствам у виборі системи амортизації не має
аналогів у світі. Така міра означає зупинення сплати податку на прибуток. Багато недоліків у стандартах пов’язано з недостатнім виясненням
теоретичних основ прискореної та не прискореної амортизації, що потребує
доробки у нормативній базі. Отже, зробимо висновок, що : - амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при посиленні останніх; - держава повинна регламентувати принципи побудови амортизаційної системи спеціальним Законом України “Про амортизацію”. - законодавчо затверджений порядок амортизацій повинен збутися недоліків діючої методології. Список використаних джерел. 1. Завгородній В.П. Бухгалтерский учет в Украине (С использ. Нац. Стандартов): Учеб. пособие для студентов вузов. – 5-е изд.,доп. И перераб. – К.: А.С.К.., 2001.- 848с. – (Экономика. Финансы. Право.)
2. Сердюк В. Н. Бухгалтерский учет: Учебно – практическое пособие. – 4- еизд., изм. и доп. – Донецк: Дон НУ,2002. – 448с.
3. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник/ за ред. Проф. Ф.Ф. Бутинця-3- вид., перераб. і доп.- Житомір: ЖІТІ,2001.-672с.
4. Экономика предприятия: Учебник для вузов/ В.В. Горфынкель Е.М. Купряков, В.П. Просолов и др., под ред. Проф. В.Я. Горфинкеля, проф Е.М. Купрякова,- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ,1996.-367с.
5. Нидлз Б. И др. Принципы бухгалтнрского учета/ Б. Нидлз, Х. Андерсон, Д. Колдуэлл: Пер. с англ./ Под ред. Я.В. Соколова.- 2-е изд. – М.: Финансы и статистика,1994. – 496с.: ил.- (Серия по бухгалтерскому учету и аудиту).
6. Котик Н. С. Амортизационные отчисления: налоговый и бухгалтерский учет. – Х.: Фактор,2000.-40с.
7. Афанасьев Мст., Кузнецов П. Забытая амортизация// Экономист.- 2001.- №8 с.105.
8. Губачева О. Выбираем метод начисления амортизации// Бухгалтерский учет и аудит.-2000.-№11.-с.42.
9. Р. Грачева „Основніе средства в бухгалтерском учете”.// Дт-Кт (специальное приложение к журналу), 2001р.
10. В. Карєв Розрахунок амортизації // Бухгалтерський облік та аудит.- 2001.-№11,12. 2002.-№2.
11. Каменская Т. Амортизация основных средств// Все о бухгалтерском учете.- 2000.-№52.-с.18.
12. Крысенко Т. Амортизация// Бухгалтерская практика.-2001.-№2.-с.61
13. Шевченкова Л. Амортизация основных средств согласно П(С)БУ №7// Баланс.- 2000.-23.-с.41
14. Твердомед А. 6-й метод 7-го стандарта и 8-я статья// Вестник бухгалтера и аудитора Украины.-2000.-№13.-с.12.
15. Ластовецкий В.Е. Различия и взаимосвязь бухгалтерского и налогового учета основных фондов//Вестник бухгалтера и аудитора Украины.-2001.-№4.- 4.
16. Климовская М. Налоговая амортизация в бухгалтерском учете// Вестник бухгалтера и аудитора Украины.-2001.-№22.-с.15.
17. Баб’як Н.Д. Вплив амортизаційних відрахувань на результати фінансово- господарської діяльності підприємств//Фінанси України.-2001.-№11.-с.34.
18. Лук’янченко О.О. Амортизаційна політика в Україні// Фінанси України.- 2000.-№10.-с.46.
19. Лях Л., Короткевич О. Основне протиріччя державної амортизаційної політики та шляхи його подолання// Економіст.-2000.-№3.-с.103.
20. Безуглий А. Об изъятии амортизационных отчислений предприятий// Экономика Украины.-1999.-№5.-с.36.
21. Орлов П., Орлов С. Ускореная амортизация и ускореный износ основных фондов// Экономика Украины.-1999.-№5.- с.36.
22. Хмелевской Е. Амортизационная политика и обновление промышленно- производственных фондов// Эеономика Украины.-1999.-№2.-с.28.
23. Хомяков В., Белинская В. Методика оценки влияния амортизационной политики на окупаемость капитальных вложений// Экономика Украины.- 2000.- №2.-с28.
24. Безуглый А. Об изъятии части амортизационных отчислений и использовании мощностей предприятий// Экономика Украины.-2000.-№1.-с.34
25. Орлов П., Орлов С. Государственная амортизационная политика и её отражение в стандартах бухгалтерского учета// Экономика Украины.-2001.- №3.-с.30.
26. Филимонова Л. бухгалтерский учет основных фондов//Атланта. Налоги и бухгалтерский учет.-2000.-№50.-с.31.
27. Закон Украины «О налогообложении прибыли предприятий»( в редакции от 22.05.97г. №283/97-ВР, с изменениями и дополнениями).
28. Положение (стандарт) бухгалтерского учета №7 «Основные средства», утвержденное приказом Министерства Фынансов Украины от27.04.2000г. №92.
29. Приказ министерства статистики Украины от 29.12.95г. « Об утверждении типовых форм первичного учета».
30. Инструкция по применению Плана счетов бухгалтерского учета активов, капитала, обязательств и хозяйственных операций предприятий и организаций, утвержденная приказа Министерства фынансов Украины от 30.11.99г. №291.
----------------------- [pic] [pic]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|