Вивчення мохоподібних району польової практики - околиць сіл Копили та Розсошенці

Спора, випадаючи на землю, при наявності достатньої кількості вологи проростає, утворюючи протонему, або передросток. Протонема складається з тонких гіллястих ниток, заповнених хлорофілом. Вона утворює верхівкову бруньку, з якої утворюються дорослі рослини зозулиного льону, причому одні протонеми утворюють тільки чоловічі, а інші тільки жіночі рослини. Хоча зовнішнього розходження між спорами немає, фізіологічно вони різняться. Після запліднення яйцеклітина розростається в безстатеве покоління у вигляді спорогона що росте на жіночому гаметофіті. У зозулиного льону гаметофіт за своїми розмірами переважає над спорофітом. Це рослина багаторічна. Після звільнення від сперматозоїдів чоловічі екземпляри не гинуть; вони продовжують рости і на наступний рік на верхівці їх знову утворюються антеридії. Не гинуть і жіночі екземпляри, після розсіювання спор спорогон відпадає, а рослини продовжують рости, і на наступну весну на верхівці стеблинки знову утворяться архегонії. [9]

Істотною відмінною рисою вищих рослин, до яких відносять і мохоподібних, від нижчих є наземний спосіб життя. У результаті тривалої еволюції вищі рослини вийшли з води і пристосувалися до життя в нових своєрідних наземних умовах. У процесі пристосування до наземного способу життя у них виробилося багато різних ознак і властивостей, відбулася диференціація органів і ускладнилась анатомічна будова, що сприяло нормальному способу життя у різноманітних умовах суші. Однією із гіпотез утворення мохоподібних є походження їх від водоростеподібних предків, Ймовірніше всього це була група зелених водоростей - археохарофіт (Рановський, 1979). При проростанні спор у мохів розвивається гілляста зелена нитка - протонема, що нагадує тіло нитчастих водоростей. Статевий процес у мохів здійснюється тільки у водному середовищі. Це вказує на споріднення мохів і водоростей.

Зозулин льон широко розповсюджений у вологих лісах, на луках, інколи на полях лісової зони. Низькорослі прямостоячі рослини нерідко утворюють щільний травостій. На стеблі багато листків, але знизу вони відсутні. Нижня частина стебла часто переходить у кореневище, що росте під землею горизонтально. Кореневище густо покриті ризоїдами, розростаючись, дають початок новим рослинам.

Схема циклу розвитку зозулиного льону (Polytrіchum commune):

1 - дорослі рослини зі зрілими спорогонами; 2 - спорогенна клітина; 3, 4, 5 - утворення спор (редукційний поділ); 6 - спори; 7, 8 - утворення чоловічої та жіночої протонем; 9 - чоловічій та жіночій гаметофіти; 10 - антеридії; 11 - сперматозоїд; 12 - архегоній з яйцеклітиною та сперматозоїдом; 13, 14 - розвиток спорогона.

Розділ 4. Мохоподібні лісових ценозів околиць сіл розсошенці та копили

В результаті наших досліджень встановлено, що в лісових масивах околиць сіл Розсошенці та Копили виявлено 19 видів мохоподібних. Вони належать до 8 родин, до 12 родів і 15 видів.

Таблиця 1.

Видовий склад зібраних мохоподібних

4.1 Морфолого-біологічні особливості зібраних мохів

Відділ Мохи (Bryophyta)

Клас Брієві мохи (Bryopsida)

Підклас Брієві (Brydae)

Прядок Політрихові (Polytrichales)

Родина Політрихові (Polytrichaceae)

Рід, вид Зозулин льон ялівцевий (Polytrichym juniperum Hedw)

Дернинки сизувато-зелені, густі. Стебла до 10см, прямостоячі. Листки при основі лінійно-ланцетні; часто із злегка загнутою всередину чи відігнутою назовні верхівкою. Край цілісний, широко завернений всередину. Жилка зверху на спинці зубчаста. Повздовжні пластинки листка з гладенькою, пляшкоподібною, краєвою клітиною. Внутрішні листки по краю широкі; білошкірі з довгою віссю.

Коробочка видовжена, призматична, з різко виділеною дископодібною шийкою. Зубців перистому 64. Ковпачок найчастіше довший за коробочку, волосистий.

По всій території України на відкритих, сухих місцях, пісках, в сухих хвойних чи листяних лісах, на скелях, камінні, на рівнині і в горах. [3] ; [10]

Цей мох був знайдений нами в околицях с. Копили, в сосновому лісі на згарищі.

Рід, вид Атріх хвилястий (Аtrichum undulatum (Hedw) Beauv) Одно - або дводомний. Дернинки рихлі, темно - або жовто-зелені. Стебло до 10 см висоти. Сухі листки - скручені і зігнуті всередину, вологі - прямостоячі, хвилясті, 5-10 мм, лінійно - язиковидні, загострені. Жилка закінчується у верхівці листка.

Спорогони зазвичай поодинокі, рідко на верхівці пагону розташовуються 2 (3) спорогона. Ніжка 2-4 см, червонувата або жовтувата. Коробочка зазвичай нахилена, близько 5 мм, червонувато - або темно-бура. Спороносить восени.

Широко поширений по всій лісовій смузі України; зазвичай на порушеному або незадернованому ґрунті в хвойних і змішаних лісах, рідше на луках і покритих гумусом каменях в горах.

Цей мох ми знайшли у листяному лісі.

Порядок Дикранові (Dicranales)

Родина Дикранові (Dicranaceae)

Рід, вид Дикран віничний (Dscranum scoparium Hedw)

Дернинки зелені, бурі, блискучі, пухкі. Стебло 3-5 см. висотою, просте або слабо галузисте. Листки до 2 мм завдовжки, рівномірно відстовбурчені в усі сторони, прямостоячі або серцевидно-односторонні; з широко-ланцетої основи до середини гостро пильчасті, шилоподібні. Жилка досягає верхівки листка, на нижньому боці з 2-3 низькими повздовжніми пластинками. Клітини основи пластинки листка бурі, зверху коротко-прозенхіматичні; внизу лінійні, утворюють вушка, вгорі короткі і шестикутно-ромбічні. Клітини вушок

коричневі, не доходять до жилки.

Коробочка циліндрична, нахилена, темно-коричнева, без жилок, гладенька, кришечка з дуже довгим дзьобиком. На Україні досить поширений вид в соснових лісах, на ґрунті, скелях.

Цей вид ми зустріли в околицях с. Копили в сосновому лісі на ґрунті. Часто.

Вид Дикран багатоніжковий (Dicranaceae polysetum S w) Дернинки м'які, рихлі, зелені або жовтувато-зелені, злегка блискучі. Стебло до 15 см висотою, зазвичай просте, з густою білуватою або бурою ризоїдною повстю. Листя до 1 см довжиною, обернені у всі або в один бік; пластинка яйцевидно-ланцетна, загострена, по краю в нижній половині пильчаста; бурі клітини в кутках основи листа не досягають жилки.

Спорогони по 1-5 з одного перихеція, з жовтими або червонуватими, до 4 см дов., ніжками. Коробочка нахилена або повисла, циліндрична, з маленьким зобиком, в сухому стані - скручена і борозенчаста. Кришечка з довгим дзьобиком. Спороносить влітку і восени.

На ґрунті і гниючих стовбурах в лісах, рідше на скелях і болотах. Характерний широко поширений вид лісової смуги. [8]

Нами вид відмічений у сосновому лісі околиць с. Копили на ґрунті.

Рід, вид Цератодон пурпурний (Ceratodon purpureus (Hedw) Brid) Стебло 1-3 см, прямостояче, розгалуджене. Листки прямостоячі, від яйцевидно-ланцетних до вузьколанцетних, загострені.

Ніжка спорогона до 3 см довжиною, пурпурово-червона, блискуча. Коробочка довгаста, червонувата або бура. Спороносить влітку. Зазвичай на голих ґрунтах, узбіччях доріг, на схилах горбів, згарищах, каменях, а також на гнилій деревині і на солом’яних очеретах та дерев'яних дахах. [8]

Цей вид ми зустріли у сосновому лісі в основі стовбурів дерев.

Родина Funariaceae Рід, вид Фунарія вологомірна (Funaria hygrometrica Hedw) Дернинки від блідо-зелених до темно-зелених. Стебло 1-3 см довжиною. Верхні листки до 4 мм довжиною, бруньковидні скупчені, короткозагострені, суцільнокраї або вгорі пильчасті. Ніжка спорогону 3-5 (8) см довжиною, спочатку зігнута, пізніше пряма, скручена. Коробочка косогрушевидна, повисла або горизонтальна, смугаста, червонувато-бура суха і відкрита. Перистом подвійний. Кришка плоскоопукла. Ковпачок роздутий внизу. Спороносить навесні і літом. Зустрічається повсюди на голому ґрунті, часто на згарищах і поблизу житла. [8]

Цей вид ми знайшли на ґрунті у листяному лісі.

Родина Брієві (Bryaceae) Рід, вид Полія поникла (Pohlia nutans (Hedw) Lindb) Дернинки темно - або жовтувато-зелені (у сухому стані - злегка блискучі, але без бронзового блиску). Стебло до 1-3 (4) см довжиною. Верхівкові листки до 4 мм довжиною, лінійно-ланцетні, загострені, зубчасті, з жилкою, що закінчується під верхівкою листка або виступає з неї.

Ніжка спорогона до 4 см довжиною, червонувата. Коробочка від нахиленої до повислої, від широкоеліпсоїдної до циліндричної, з короткою шийкою. Спороносить влітку. Однодомний.

Дуже мінливий вид. Зростає на ґрунті, гнилій деревині, скелях, в лісах і на болотах. [3]

Цей вид ми зустріли в околицях с. Розсошенці на ґрунті та при основі дерев.

Родина Мнієві (Mniaceae) Рід, вид Мній загострений (Mnium cuspidatum Hedw) Дернинки часто широкі, яскраво-зелені, внизу повстисті. Генеративне стебло прямостояче, 2-5 см довжиною, при основі із стерильними пагонами. Листки до 5 мм довжиною, оберненояйцевидні, загострені, зубчаті у верхівки, облямовані, з жилкою, що закінчується у верхівці листка або під нею. Спорогони поодинокі, на червонувато-жовтих, 1,5-3 см. довжиною, ніжках. Коробочка повисла, еліпсоїдна. Спороносить на початку літа. Однодомний. На затіненому сируватому ґрунті, гниючих пнях і покритих землею скелях, переважно в лісах. [14] Цей вид ми зібрали в листяному лісі околиць с. Розсошенці на ґрунті та в прикореневій частині стовбурів дерев.

Родина Брахітецієві (Brachytheciaceae) Рід, вид Брахітецій коротколистий (Brachythecium oldipodium B. S. G) Дернинки темно - або жовто-зелені, з зеленими матово-блискучими листками та пагонами. Стебло лежаче або висхідне. Стеблові листки з відігнутою верхівкою, низхідні, яйцевидно-серцевидні, звужені в ланцетоподібну верхівку, в верхній частині пильчасті. Жилка закінчується над серединою листка. Клітини листка прозенхіматичні, тонкостінні, в кутах листка багаточисельні. Листки гілочок низхідні, коротко і широко загострені зі скрученою верхівкою, до основи гостропильчасті, жилка на спинці зубчаста. Ніжка спорогона бородавчаста. Коробочка нахилено -горизонтальна, широкояйцевидна, кришечка коротко конічна. [10]

Цей вид ми відмітили на ґрунті та гнилій деревині у сосновому лісі.

Порядок Гіпнові (Hypnales) Родина Гіпнові (Hypnaceae) Рід, вид Платегірій повзучій (Platygyrium repens (Brid) Bryol eur)

Дернинки золотисто - чи коричнево-зелені, блискучі. Стебло повзуче, перисто-розгалужене, з округлими, прямими чи зігнутими гілками. Стеблові листки яйцевидно-ланцетні, цілокраї. Жилки немає або вона помітна і подвійна. Клітини листка лінійні, на верхівці короткі.

Коробочка прямостояча, з короткою шийкою, видовжена або циліндрична, правильна або зігнута, жовтувата або коричнева. Перистом подвійний. Зубці зовнішнього перистома вузьколанцетні.

Цей вид ми зустріли у листяному лісі околиць с. Розсошенці на стовбурі дуба, ясена та ін.

Рід, вид Пілезія багатоквіткова (Pylaisia polyantha (Hedw) B. S. G) Дернинки темно - або жовтувато-зелені. Стебло 2-5 см довжиною. Листки прямостоячі, на кінцях гілок обернені в один бік, яйцевидно-ланцетові. Ніжка спорогона до 2 см довжиною. Коробочка циліндрична, коричнева, прямостояча. Спороносить восени і весною.

На корі дерев, особливо часто на осиці, по стовбурах якої піднімається на декілька метрів, рідше на гнилій деревині і на покритих гумусом каменях.

Зустрічається по всій території України, особливо на півночі, північному - заході. [10]

Цей мох ми зустріли на старому дубі в листяному лісі околиць с. Розсошенці.

Рід, вид Гіпн білуватий (Hypnum pallescens (Hedw) Beauv) Дернинки блідо - або жовтувато-зелені. Стебло 2-4 см довжиною, повзуче, перистогіллясте. Стеблове листки дворядні, довгасто-яйцевидні, з шилоподібною зігнутою верхівкою, зубчаті по всьому краю. Кришечка з косим дзьобиком. Спороносить навесні. Однодомний. На корі дерев в хвойних і змішаних лісах.

Цей вид ми побачили на старому дубі у листяному лісі околиць с. Розсошенці.

Вид Гіпн кипарисовий (Hypnum cupressiforme Hedw)

Дернинки зелені або жовтувато-зелені. Стебло 2-10 см довжиною, неправильно або перистогіллясте, з прямостоячими, дуговидними гілочками. Листки серповидно-гачкуваті, інколи прямі, довголанцетні, шиловиднозагострені з плоскими цілісними або неясно зубчастими краями. Кришечка дзьобовидна. Спороносить навесні. Дводомний. Дуже мінливий вид. На сонячних та затінених скелях у горах, сухих кам’янистих тундрах, в арктичних пустелях, на стовбурах дерев, на гнилій деревині та на ґрунті в лісах. [8]

Цей вид ми побачили у складі знайденого гнізда та у сосновому лісі околиць с. Копили на ґрунті.

Рід, вид Евринхій зіяючий (Eurhynchium hians (Hedw) Saeger)

Дернинки плоскі, жовто-зелені, блискучі. Листки яйцеподібні, звужені в коротку, вузьку верхівку, від основи гостро пилчасті. Жилка тонка, на спинці із шипиком. Клітини прозенхіматичні, у верхівці ромбічні, шестикутні; у кутках квадратні та коротко-прямокутні; листя гілочок яйцевидне, гостропилчасте. Жилка з шипиком. Ніжка спорогону бородавчаста. Коробочка видовжено-яйцеподібна, горбата, бура, кришечка із косим дзьобиком. Поширені по всій території України в тінистих листяних лісах, на затінених скелях, газонах в садах, парках. [10]

Цей мох ми побачили у листяному лісі с. Розсошенці та у складі знайденого гнізда.

Родина Ентодонтові (Endodontaceae)

Рід, вид Плеуроцій Шребера (Pleurozium schreberi (Brid) Mitt) Дводомні мохи, створюють рихлі, від темно-зелених до солом'яно-жовтих, блискучі дерновинки. Стебла 5-15 см. довжиною, висхідні, зазвичай перистогалузисті, з червонуватою корою. Листя ложковидно-увігнуте, складчасте, від широкояйцевидних до продовговато-яйцевидних, тупі або з загострені, з відігнутими вгорі зубчатими краями, короткою подвійною жилкою і оранжевими вушками.

Ніжка до 4 см довжиною, червонувата. Коробочка нахилена або горизонтальна, з короткою шийкою, довгасто-циліндрична, пряма або злегка горбата. Кришечка гостро - або тупоконусовидна. Спороносить восени. На ґрунті, рідше на гнилій деревині і на основах стовбурів дерев, в лісах, в тундрі і на луках.

Цей вид ми знайшли в сосновому лісі околиць с. Копили, на ґрунті.

4.2 Еколого-ценотичні особливості виявлених мохів

Життя мохоподібних, як і життя інших рослин, залежить від багатьох факторів зовнішнього середовища - освітленості, вологості, тепла, складу і руху повітря, хімічного і механічного складу субстрату, на якому вони зростають, прямого і непрямого впливу інших живих організмів. Як і інші зелені рослини, більшість мохоподібних може існувати тільки при достатній кількості світла. Лише використовуючи енергію Сонця, вони здатні створювати необхідні для свого існування органічні речовини з неорганічних. Серед тисяч видів мохоподібних лише деякі види є напівсапрофітами - рослинами, здатними частково харчуватися за рахунок мертвої органічної речовини субстрату і частково створювати органічні речовини з неорганічних за рахунок енергії Сонця. Сапрофітних організмів серед мохоподібних дуже мало. До таких рослин, що живуть тільки за рахунок розкладання мертвої органічної речовини субстрату, відноситься, наприклад, криптоталлус дивний (Cryptothallus mіrabіlіs), таломний підземний печіночник, що живе на лісових сфагнових болотах Західної Європи. [4]

Різні види мохоподібних вимагають для свого існування різної інтенсивності освітлення. Серед них можна виділити і світлолюбні види, що живуть на добре освітлених скелях, і види тіньовитривалі і навіть тіньолюбні, здатні виростати в нішах серед каменів, у печерах, дуплах дерев, під наметом густого темнохвойного лісу, там, де більшість квіткових рослин існувати не може. Яскравий приклад пристосованості мохоподібних до життя в умовах слабкої освітленості - самосвітний мох (схістостега периста). Дуже багато видів мохоподібних можуть успішно рости і розвиватись в досить широких межах освітленості, але при недостатнім освітленні такі рослини нерідко мають світліше зафарбування і більш витягнуті пагони. Залежність мохоподібних від тривалості освітлення ще недостатньо вивчена. У всякому разі багато видів успішно ростуть і спороносять як в умовах неперервного полярного дня, так і в умовах щодобового чергування світла і темряви в помірних широтах (полярну ніч мохоподібні по суті справи проводять у стані "схованого життя" - криптобіозу). Серед виявлених нами мохоподібних 27% видів відносяться до світлолюбів. Це такі, як Polytrichym juniperum, Dicranum polysetum, Dicranum scoparium, Ceratodon purpureus. Тіневитривалі представлені 66% видів: Atrichum undulatum, Pohlia nutans, Mnium cuspidatum, Platygyrium repens, Pylaisia polyantha, Hypnum pallescens, Hypnum cupressiforme, Brachythecium oldipodium, Eurhynchium hians, Funaria hygrometrica, Pleurozium Schreberi

Особливо тісний зв'язок мохоподібних з іншим фактором зовнішнього середовища - вологою. Життя мохоподібних більше, ніж життя інших вищих рослин, залежить від води, що випадає безпосередньо з атмосфери - дощу, туману, роси, а також від водяних парів атмосфери. Це тому, що в циклі розвитку мохоподібних панує гаметофіт, а в циклі розвитку інших вищих рослин, починаючи від плауноподібних і закінчуючи квітковими, переважає спорофіт, що має корені. Сланевий або листостебловий гаметофіт мохоподібних, на якому напів паразитує спорогон, має лише ризоїди, тому він не може, подібно спорофітові плаунів, хвощів і т.п., всмоктувати воду з глибоких горизонтів ґрунту. За допомогою ризоїдів статеве покоління мохоподібних може отримувати воду лише із самого верхнього шару ґрунту, але основну масу води гаметофіт звичайно одержує, всмоктуючи її (у виді краплинно - рідкої води або водяних парів) усією поверхнею свого тіла. Краплинно-рідка вода необхідна мохоподібним також для запліднення. Усі ці морфолого-фізіологічні особливості гаметофіту пояснюють, чому в процесі своєї еволюції мохоподібні освоювали в першу чергу вологі місця, де є достатня кількість доступної для нього води. Саме в таких місцях і понині живе більшість видів бріофітів. [4]

З'явившись на Землі сотні мільйонів років тому, вони змогли пристосуватися до життя в інших місцях. Так, вони змогли освоїти місця з надлишковим зволоженням (ямки і канави з водою, береги струмків і озер, болота), при чому вироблені ними пристосування дозволяють мохоподібним в умовах холодного й помірного клімату нерідко витісняти в таких місцях більшість вищих рослин (звичайно що не виносять одночасно вимокання, низьких температур і недостачі кисню в субстраті). А сфагнові мохи, володіючи своєрідною внутрішньою будовою і хімізмом, навіть накопичують надлишок вологи, виділяючи і підкислюючи її, несприятливо впливаючи на інші рослини. Мохоподібні пристосуватися і до життя на субстратах, без вільної води - на корі дерев, скелях і каменях. Прикріплюючись ризоїдами до такого субстрату, вони одержують вологу лише з атмосфери, а під час відсутності опадів вони можуть переносити висихання, втрачаючи понад 90% води. При випаданні дощу, роси або насиченні повітря парами води рослини швидко всмоктують воду і продовжують рости. Відомі випадки, коли деякі мохоподібні, що пролежали в гербарії кілька років, оживали, будучи змоченими водою.

Страницы: 1, 2, 3