В
умовах первинної культури вид задовільно розмножується ризореституційним
способом, але його застосовувати слід раніше, ніж рослини зацвітуть, бо в цей
час стара бульба повністю руйнується.
Заходи охорони. Занесений
до Червоної книги України. Охороняється в Карпатському біосферному заповіднику.
Потрібний контроль за станом популяцій.
Народні
назви: зозулинець-прямик, зозулинець півниковий. Багаторічна трав'яниста
рослина. Бульби яйцевидні, до 3 см завдовжки. Стебло 20-45 см заввишки, при
основі з 2 блідими плівчастими піхвами, вище основи з 3-5 довгастоеліптичними
або еліптичними тупими, до основи звуженими листками, 8-20 см завдовжки і 2,5-5
см завширшки, вище них стебло з 2 листкоподібними загостреними піхвами, які
обгортають його. Колос густий, багатоквітковий, спочатку пірамідальний, потім
циліндричний, 4-10 см завдовжки, і до 5 см в діаметрі. Приквітки
фіолетово-рожеві, яйцеподібні, загострені, 2-3 см завдовжки. Квітки великі,
запашні. Листочки зовнішнього кола оцвітини утворюють шолом, загострені, з 3
жилками, 0,9-1,3 см завдовжки і 3-3,5 см завширшки, зверху білувато-рожеві,
зісподу рожеві з 3 фіолетово пурпуровими жилками; 2 листочки внутрішнього кола
лінійні, загострені, з 1 жилкою, трохи коротші за зовнішні, рожеві. Губа при
основі біла з пурпуровими цятками і дрібними сосочками, лопаті її
фіолетово-рожеві. Довжина губи 10-14 мм, при основі вона з 2 бічними лінійними
лопатями до 3 мм завдовжки і 1 мм завширшки, спереду з великою лопаттю, яка до
довгастої основи клиновидно або Оберненосер-цевидно розширена, на кінці
2-лопатева (кожна лопать до 4 мм завдовжки), з шиловидним зубчиком між
лопатями; ширина губи між кінцями бічних лопатей до 10 мм, ширина середньої
лопаті біля основи до 2 мм, а між кінцями кінцевих лопатей - 6-8 мм. Шпорка
блідно-рожева, тупа, вузькоциліндрична, трохи зігнута, о-1 мм завдовжки,
у 2 рази коротша за зав'язь.
Палеарктичний
(європейсько-азійський) лучний вид. В Україні звичайно зустрічається в Карпатах
і Прикарпатті, спорадично - на Правобережному Поліссі та в Лісостепу, зрідка -
в Гірському Криму і дуже рідко - в Лівобережному Поліссі і Степу. Росте на
вологих лугах, серед чагарників, на узліссях і лісових галявинах, переважно на
вапнякових ґрунтах.
Заходи охорони. Занесений
до Червоної книги України, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами
дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення. Охороняється в
Карпатському біосферному заповіднику і Кримському та Ялтинському
гірсько-лісовому природному заповідниках, в Апшинецькому заказнику
загальнодержавного значення (Закарпатська область).
Багаторічна
корневищна трав'яниста рослина до 15 см заввишки. Стебло тонке, з двома
супротивними серцевидними листками. Квітки дрібні, бруднувато-пурпурові, з
неприємним запахом, зібрані у рідку китицю. Цвіте у червні-липні. Плодоносить у
липні-вересні Розмножується насіннєвим і вегетативним способами. Вегетативне
розмноження здійснюється паростками, які формуються на окремих ділянках довгого
кореневища. Дочірні особини цвітуть на 3-й рік.
Зозулині
сльози серцелисті — голарктичний вид. Зозулині сльози серцелисті належать до видів,
південна межа яких проходить по території Беларусі і України. В Карпатах росте
на висоті 600-1400 м н.р.м. в тінистих вологих, а також заболочених хвойних
лісах, переважно на Чорногорі та Горганах на мохових подушках. У 1983 р. Т.Л. Андрієнко
виявила вперше цей вид на Словечансько-Овруцькому кряжі s
заболоченому
лісі із сосни звичайної. Із орхідних тут трапляється також зозулинець Фукса.
Популяція зозулиних сліз серцелистих нараховує по 10 екземплярів, з яких 6
цвіло. Це свідчить про те, що підросту популяція немає і вона знаходиться в
критичному стані. В культурі не розводилась, та, мабуть, і не слід цього
робити, адже подібні оптимальні умови створити для неї дуже важко, а сама
рослина утилітарних властивостей не має. Рідкісний і цінний для науки вид, що
знаходиться на східній межі диз'юнктивного ареалу.
Заходи охорони. Занесено
до Червоної книги України. Охороняється у Карпатському біосферному заповіднику
та на Словечансько-Овручському кряжі. Необхідно контролювати стан популяцій.
Зозулині
сльози яйцевидні - рослина багаторічна, з коротким товстуватим кореневищем.
Стебло 25-60 см заввишки, нижче листків звичайно чотиригранне, голе,
циліндричне, вище - тонше, короткозапозистоопушене, з одним-двома, рідше трьома
маленькими листками. Листки майже супротивні, еліптично-яйцевидні, рідше
довгасті, з стеблообгортною основою, тупі, з коротеньким загостренням, голі, з
5-18 жилками, -5-15 см завдовжки, 3-9 см завширшки. Суцвіття волотеподібне,
негусте, багатоквіткове. Приквітки яйцеподібно-ланцетні, загострені, зелені.
Квітконіжки скручені, залозистоопушені, звичайно трохи довші за приквітки.
Оцвітина зелена; всі її листочки однакової довжини (4-4,5 мм), зовнішні
яйцеподібні, внутрішні лінійно довгасті. Губа жовтувато-зелена, 6-10 мм
завдовжки, тобто в 2 рази довша за інші листочки, вузькоклиновидна, до середини
або глибше надрізана на дві лінійно-довгасті тупі лопаті, прикріплена до основи
колонки під прямим кутом, потім звисла. Колонка дуже коротка, пряма, з прямим
трохи виїмчастим носиком. Полінії двороздільні. Зав'язь дзигоподібна або майже
куляста, нескручена, опушена. Коробчки овальні, зелені. В Україні досить часто
зустрічається на Поліссі, в Лісостепу і Карпатах, де піднімається до 1100 м
н.р.м. Досить часто трапляється в гірських лісах Криму.
Росте
в широколистяних, мішаних і соснових лісах, але переважно у вологих і
затінених. Популяції нараховують сотні й десятки сотень особин, займаючи великі
площі. Особливо часто такі популяції зустрічаються а Карпатах, де на 1 м2
буває до 50 особин. У природних умовах розмножується переважно насінням.
Запилюється з допомогою дрібних жуків і мух. Має дивний і оригінальний пристрій
для запилення. Носик колонки важелеподібний, отож при наближенні комахи до
приймочки полінії "стріляють", оглушаючи дрібну комаху своїм ударом,
і в цю мить прилипають до певних органів її голови. Тапер озброєна комаха
понесе поліній на іншу квітку. Зав'язування плодів у цього виду різко
коливається і залежить від погодних умов: одного року, переважно при дощовій
погоді, може бути 10-15%, другого року, коли весна рання і тепла, наближається
до 100% від кількості квіток. Хоч кореневище у зозулиних сліз яйцелистих і не
дуже довге, у природних умовах розмножується все-таки вегетативно. У всіх
популяцій велика кількість ювенільних особин як свідчення розквіту виду. Його
майже не поїдають тварини, не збирають на букети.
У
первинній культурі добре розмножується насінням і вегетативно, спостерігається
самосів. Типовий сціофіт. Рослини витримують пряме сонячне проміння не більше
1-2 гад, особливо ще коли грунт недостатньо вологий, а тому в такому випадку
особини вилягають або ж не розвивають суцвіть. Цвітіння у популяцій
відбувається в різні строки: на рівнині -в травні, в горах Карпат - в червні.
Цікаво, що ця особливість зберігається і в первинній культурі, хоч у
багатьох рослин, завезених із різних районів, як правило, ритм розвитку
поступово вирівнюється.
Заходи охорони. Занесено
до Червоної книги України. Охороняється у природних заповідниках Поліському,
Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Розточчя, а також у Карпатському
біосферному заповіднику. Вирощують у ботанічних садах, зокрема Національному
НАН України (Київ).
Названо
рід рослини на пошану Кіприди, або Венери. Народні назви: Адамова голова,
зозульки жовті, зозулині башмачки, черевички гарні. Черевички зозулині є дуже
давньою і примітивною групою орхідей нашої флори, а тому їх біологічні
властивості розглянемо досить детально.
Черевички
зозулині — багаторічна трав'яниста рослина з жовтим повзучим кореневищем, від
якого відходять довгі нитковидні корені, горизонтально або донизу направлені.
Стебло просте, округле, заввишки 20-50 см, при основі одягнене двома-трьома
бурими піхвами, а біля середини і вище має 2-4 ланцетно-еліптичні, на верхівці
загострені листки, в нижній частині стебло пухнасте, у верхній — залозисте.
Стеблові листки завдовжки 10-17 см, завширшки 3-7 см, зверху зелені, неопилені,
зісподу бліді, вздовж гілок і по краю короткоопушені. Пластинка листка має 7-9
основних жилок і в 5-7 разів більше додаткових, які густо розміщуються між
основними. Основні жилки зверху з рівчаком, зісподу — гранчасті. Перший нижній
плівчастий листок, що має піхви, швидко відмирає, а в його пазусі закладається
брунька відновлення, з якої пізніше розвинеться кореневище. В двох інших
листках-піхвах, крім звичайних, є ще по одній сплячій бруньці. Верхній
плівчастий листок і піхва, як правило, завжди зелені. Перший справжній листок
до деякої міри ще піхвовидний, наступний піхвовидний лише при основі.
Приквіткові листки довгасто-ланцетні, загострені, нижні довші, ніж квітки.
Квітки
60-80 мм в діаметрі. Листочки оцвітини червонувато-бурі, губа мішечковидно
здута, світло-жовта, всередині з червоними краплинками чи цяточками. Інколи
квітки бувають світло-жовтими, зеленувато-жовтими і навіть білими. Верхній
листочок оцвітини еліптично-ланцетний, рідше — яйцевидно-ланцетний,
загострений, з зовнішнього боку при основі трохи опушений, нижній листочок
вужчий, на верхівці з двома зубцями, бокові листочки горизонтальні,
нерівнобокі, лінійно-ланцетні, загострені і трохи спірально скручені. Губа
звичайна, яйцевидна або еліптична, зверху приплюснута, спереду кругляста, з
вузько-серцевидним входом, коротша від листочків оцвітини, завдовжки близько 3
см. Зав'язь веретеноподібна, трохи залозисто-яйцевидна, дуговидно зігнута,
завдовжки до 3 см. В коробочці знаходиться декілька тисяч насінин. Кожна
насінина завдовжки до 1-1,3 мм і 0,21-0,26 мм завширшки — найбільша за
розмірами серед орхідей.
Ареал
виду охоплює більшу частину Європи, включаючи Скандінавію і Балканський
півострів. У Середземноморській області відсутній. В Азії поширений від Уралу
до Монголії та Японії. В Україні розсіяно трапляється в лісах рівнинної
частини; у Львівській області відомі місцезростання в околицях обласного
центру; зустрічається у Вінниці, у Золочівському районі поблизу Лисої гори; в
Тернопільській області — в околицях м. Кременця на Страховій горі, де нині,
мабуть, зник. Виявлено нове місцезростання черевичків зозулених у Середньому
Придніпров'ї, близько 20 особин цього виду зростає у грабовому лісі неподалік
від Дніпра в Кагарлицькому районі Київської області. В Українських Карпатах виявлено
поблизу Чернівців, на Чивчинських горах околиці Яремчі. В Криму трапляється в
західній частині передгір'я.
Черевички
зозулині розмножуються насіннєвим способом, як, наприклад, і булатка
великоквіткова. В умовах культури задовільно розмножуються вегетативно.
Кореневища розрізають на частини так, щоб на живці було не менше однієї
бруньки. 3 10 особин, завезених на ділянку з урочища Громош, вегетативним
способом розмножена популяція, що нараховує 150 екз. У черевичків зозулиних
ріст і розвиток проходить значно повільніше, ніж в інших орхідей флори України.
Період від проростання насіння до першого цвітіння в природних умовах триває
від 15 до 18, а в культурі — до 10 років. На 1-му році життя проросток має два
міжвузля і дві луски. Біля основи першої луски розвивається бічний корінець.
Підземний спосіб життя проросток веде 2-3 роки. Перший зелений листок
з'являється на поверхні ґрунту на 4-му, а інколи — на 5-тому році життя. На
5-6-му році розвитку на проростках з'являється до 3 міжвузль і 2-3 широких листки.
З року в рік кореневище товщає і заглиблюється і кількість сплячих бруньок на
ньому збільшується. Коли пробуджується кілька бруньок одночасно, тоді
спостерігається галуження кореневища. Дорослі вегетативні рослини в 3-4
стебловими листками з'являються в природі від 13 до 17, а культурі — від 7 до 9
років.
Черевички
зозулині поселяються під пологом лісу лише при освітленні 1/16-1/18 від
повного. У затінених лісах оптимальність світло-уловлення досягається
обертанням стебла навколо своєї осі. При вирощуванні на грядках їх необхідно
розміщувати під кронами дерев або притінювати за допомогою густих дерев'яних
щитів І все-таки під деревами рослини розвиваються краще, ніж під тінівками.
Черевички
зозулині — мезофільні і морозостійкі рослини, а тому влітку позитивно реагують
на штучне дощування, а на зиму їх краще трохи прикривати листям, як весною,
коли рослини відростуть, вигрібають, або ж лишають до першої прополки. Значна
кількість листків до цього часу, звичайно, розкладається і перегниває,
удобрюючи грунт, оптимально рослини розвиваються на свіжих гумусових ґрунтах.
Вважаються індикаторами наявності вапна в ґрунті чи вапнякових ґрунтів.
Черевички
зозулині — один з найкращих видів флори України. Збирання квітів на букети
приносить велику шкоду популяціям, бо виснажує не тільки кореневу систему, а й
репродуктивний фонд рослин, що незабаром призводить до їх загибелі. На ріст і
розвиток черевичків зозулиних негативно впливає також значне освітлення лісів,
яке спостерігається під час їх вирубок. Якщо за 10 років вирубаний ліс не
відновлюється, то рослини зовсім зникають з цього місця. Заміна природних
лісостанів штучними, зокрема монокультурами хвойних, не властивими даній
місцевості, приводить до збіднення флористичного складу насаджень і негативно
позначається на популяціях черевичків зозулиних, ця рослина раніше зустрічалася
в Україні частіше, ніж сьогодні.
Порівняно
недавно цим квітучим дивом, цим ювелірним творінням природи милувались навіть в
околицях Києва, однак минуло уже майже 40 років як ботанікам не траплялась ця
рідкісна рослина. І хоч черевички зозулині мають в своєму складі отруту і не
поїдаються худобою, випасання лісів пригнічує їх нормальний розвиток. Як
рідкісна оригінальна рослина потребує повної охорони.
Заходи охорони. Занесено
до Червоної книги України та Конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами
фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Охороняється у природних
заповідниках Розточчя, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Медобори,
Карпатському біосферному заповіднику (Широколужанський масив). Необхідно
виявити та взяти під охорону всі місцезнаходження виду, зокрема урочище Громош.
Назва
роду зустрічається у Теофраста і стосується групи рослин, які дещо схожі на
один із видів чемерника і тому один із сучасних видів ко-ручки -
чемеринковидний. Траву коручки використовували у салати для сприяння росту
дітей.
Народні
назви: кокуручка, чемерка, дрімлик болотний. Коручка болотна - багаторічна
трав'яниста рослина. Кореневище повзуче з довгими міжвузлями і двома-трьома
нитковидними коренями біля кожного вузла, а іноді й у міжвузлі. Від
розгалуженого кореневища відходить кілька прямостоячих стебел, утворюючи
клонову систему. Надземне стебло 20-60 см заввишки, округле або трохи
гранчасте, вгорі або від середини короткозалозисто-опушене. Листків 4-8. довші
за міжвузля, голі й шорсткі, з дуговидними, випнутими жилками зісподу; нижні
довгасто-яйцеподібні або довгасті, 11-17 см завдовжки, 4-6 см завширшки, верхні
-дрібніші, ланцетні, довгозагострені. Суцвіття китицеподібне, до цвітіння
поникле, потім пряме, негусте, 6-13-квіткове; приквітки ланцетні або
яйцеподібно-ланцетні, гострі, всі коротші від квіток, нижні трохи довші від них.
Квітки звислі, без запаху. Листочки оцвітини трохи увігнуті: зовнішні -
яйцеподібно-ланцетні або ланцетні, розсічене—короткоопушені, бурувато-зелені
або зеленувато-сірі, з середини зеленувато-білі або червонуваті, 9-11,5 мм
завдовжки; бокові внутрішні - довгасто-яйцеподібні, голі, коротші від
зовнішніх, зовні білі, з червонуватою основою, з середини білі. Губа майже
такої ж довжини, як і зовнішні листочки оцвітини. Колонка коротка, з тупим
носиком, 4-5 мм завдовжки, опушена. Полінії порошкуваті, двороздільні, з'єднані
маленькою залозкою. Зав'язь видовжено-веретеновидна, шестигранна,
короткоопушена. Коробочка повисла. Насіння дрібне.
Коручка
болотна - євразійський вид. Його ареал охоплює такі географічні райони та
країни: Скандинавський півострів, Данію, Англію, Францію, Іспанію, Італію,
північну частину Балканського півострова, Німеччину, середню і південну смугу
європейської частини колишнього CPCR
Кавказ, Північний Іран, Малу Азію, Сірію, Ліван, Північну Азію від Уралу до
Саян, Середню Азію, Гімалаї, Північну Африку. В Україні звичайно поширена на
Поліссі, досить рідко - в північній частині Лісостепу, а ще рідше - на півдні
Лісостепу. В зоні Степу відома поблизу річок Дніпра та Дінця, в Херсонській
області на косі Тендра та на острові Джарилгач. У Карпатах зустрічається зрідка
на Чорногорі, в Горганах, Східних Бескидах та в Прикарпатті. Дуже рідко
трапляється на Південному березі Криму.
Росте
на торф'яних болотах, болотистих луках і фітоценотично тісно пов'язана з
осоково-гіпновими і осоково-сфагновими рослинними угрупованнями, а також із
злаково-різнотравними болотними луками.
Коручка
болотна - рослина довгокореневищна, серед болотно-лучної рослинності формує
розгалужені куртини з дочірніх особин вегетативного походження. Первинне
кореневище материнської особини завжди насіннєвого походження. В осоковому
сфагновому болоті воно буває до ЗО см завдовжки, з 5-6 міжвузлями, на кожному з
яких розміщуються 2-3 нитковидних корені по 5-10 см завдовжки. Бічні бруньки
формуються на кореневищі під лусками і біля них кореневище дуже тонке. Коли з
бруньки формується пагін, кореневище дочірньої особини відривається від
материнського й існує самостійно. Однорічні особини вегетативного походження
мають 1-2 прозорих піхвових листки і таку ж кількість ланцетно-загострених асиміляційних
листків. У дворічних екземплярів 3-4 справжні листки, які розміщуються на
стеблі спірально-черговим порядком. Щорічно кількість листків на стеблі
збільшується відповідно до росту і розвитку кореневої системи.
Віргінільний
період у особин вегетативного походження триває 5-6 років Генеративні
монокарпічні пагони з'являються на 6-7-му році, звичайно рясно цвітуть і
плодоносять і восени відмирають. Брунька оновлення з генеративними зачатками
формується через рік, рідше щорічно.
В
умовах первинної культури дочірня особина вегетативного походження досягає
генеративного стану на другому році життя, після чого цвіте і плодоносить
щорічно, формуючи при цьому кілька бічних кореневих відростків. Кореневищні
міжвузля, як правило, коротші й товщі, ніж у природі, і мають набагато більше
додаткових коренів на одному вузлі. Рослини не вибагливі до ґрунтів і вологи
повітря. Нормально ростуть і розвиваються на відкритих ділянках з середньою
вологістю ґрунту. Перспективний вид для колекцій ботанічних садів, успішно випробуваний
у культурі багатьох ботанічних садів різних країн.
Заходи охорони. Занесено
до Червоної книги України. Охороняється у заповідниках: Карпатському
біосферному та Розточчя (природному), заказнику загальнодержавного значення
Перебродівському і на заповідних територіях Криму.
Наукова
назва роду походить від грецьких слів "платіо" - широкий і
"антера" - тичинка, тобто широка тичинка, яка властива любці
зеленоцвітій. Колись за допомогою відвару бульб рослини ворожки-чарівниці
причаровували хлопців до дівчат. Народні назви: любка біла, люби мене - не
покинь, зозулині сльози, нічна фіалка, сторчень смольний, шарлот паралист.