Анатомія і фізіологія собаки

Усі види рефлексів І.П. Павлов поділив на дві групи: безумовні (природжені) і умовні (набуті).

Безумовні рефлекси - це природжені реакції організму з допомогою нервової системи у відповідь на вплив подразників, це такі, які сформовані до моменту народження, вони спадкові. Безумовними їх називають тому, що для утворення їх не потрібно якихось умов. Біологічна роль цих рефлексів у тому, що вони зумовлюють існування новонароджених як у перші моменти після народження, так і в наступному житті, вони є основою для формування умовних рефлексів. Слід пам`ятати, що такий поділ рефлексів значною мірою умовний, бо вони взаємозв`язані, тісно переплетені настільки, що стають невіддільними, і в чистому вигляді їх виділити важко.

Безумовні рефлекси разом з умовними забезпечують пристосованість організмів до умов життя.

Прикладами безумовних рефлексів є: харчові, захисні, статеві, саморегуляції функцій органів і систем, больові, ковтання, блювання, чхання, кашлю, моргання тощо. В перший момент після народження тварина здатна дихати, харчуватися шляхом ссання тощо.

Інстинкти - не що інше, як сукупність послідовних різноманітних безумовних рефлексів.

Рефлекторна діяльність нервової системи, яка складається із безумовних і умовних рефлексів, зумовлює усю різноманітність функцій організму, у тому числі і поведінку.

Умовні рефлекси - складні пристосувальні реакції, які утворюються в процесі життя на основі безумовних. На відміну від безумовних, умовним рефлексам не властива сталість. Вони можуть утворюватися і зникати в залежності від конкретних умов. Тому вони називаються умовними, тобто для формування їх необхідні умови. Ці рефлекси утворюються з участю кори великих півкуль. Про це свідчать досліди на тваринах, у яких видаляли кору. Вони втрачали здатність утворювати умовні рефлекси, але зберігали безумовні та раніше вироблені умовні.

І.П. Павлов в експериментах утворював умовні рефлекси у собак у спеціально обладнаних камерах, куди не проникали сторонні звуки. Найбільше в його лабораторії була вивчена рефлекторна діяльність травних залоз, на які завбачливо накладалися фістули, що давало можливість збирати травні соки і враховувати їхню кількість, час початку виділення тощо.

Вироблення умовного рефлексу проводилось таким чином. Піддослідну тварину ставили в станок. Коли тварині давали їжу, можна було спостерігати, як виділяється із фістули слина. Це прояв безумовного - харчового - рефлексу. Потім за 30 с до годування перед собакою вмикали електричну лампочку. Тварина реагувала на раптовий спалах світла, повертаючи до нього голову, але до моменту приймання їжі слина з фістули не виділялась, бо світло лампочки на цьому етапі досліду було байдужим подразником по відношенню до функції травлення. Після кількаразового поєднання запалювання лампочки і годування світло перетворюється на подразник, який сигналізує, що за ним з`явиться їжа, тобто світло стає умовним подразником. В інших дослідах годування поєднувалось із звуками труби, почухуванням шкіри тварини тощо. Ці подразники із безумовних ставали умовними. Із описаних дослідів видно, що умовні рефлекси утворюються на базі безумовних. Безумовний рефлекс слиновиділення виникає у відповідь на їжу, отже їжа - безумовний подразник. Світло спочатку байдужий подразник, але при повторенні його перед годуванням воно стає умовним подразником.

Механізм утворення умовного рефлексу в описаних вище дослідах можна уявити таким чином. У початкових дослідах збудження смакових рецепторів язика при годуванні надходили по доцентрових нервах до центрів смакової чутливості, які розташовані не лише у відділах стовбура мозку, але і в корі. Після аналізу і синтезу збудження в центрах травлення імпульси по відцентрових нервах надходять до травних залоз, де відбувається виділення травних соків. У цьому шляху можна бачити частини рефлекторної дуги. Але це ще безумовно-рефлекторна діяльність.

Коли перед годуванням тварини запалювали світло, то подразнювались рецептори сітківки ока, від яких по доцентрових нервах збудження надходило в підкірку, а потім і кіркові центри зору, де і виникало збудження. При поєднанні запалювання світла і годування одночасно збуджувалися два центра кори: травлення і зору. Збудження іррадіювало (поширювалось) і між центрами утворювався тимчасовий зв`язок. Саме через нього збудження із центра зору потрапляло до центру травлення, а потім - до травних залоз. Цим можна пояснити виділення слини у відповідь на запалювання лампочки навіть у випадку, якщо не давати їжу.

У лабораторії І.П. Павлова встановлено, що умовний рефлекс можна виробити тільки тоді, коли байдужий подразник передує безумовному. В інших поєднаннях умовні рефлекси не утворюються, а якщо утворюються, то слабі, і швидко згасають. Важливо щоб умовний подразник біологічно був слабшим, ніж безумовний.

Умовним подразником може бути і час. Так, якщо годування робити в один і той же час, то при настанні цього періоду з`являються ознаки зростання секреції травних залоз, виникає і зростає апетит. Про це не слід забувати при організації режиму харчування і не порушувати час приймання їжі. Увесь розпорядок дня підпорядковано умовним рефлексам разом з безумовними. Це створює помірний спосіб життя, що дуже сприятливо впливає на підтримання стану психічного і фізичного здоров`я службового собаки.

Після народження, в процесі всього наступного життя, у тварин формуються умовні рефлекси, що підвищують пристосувальні можливості поведінки в умовах біологічної боротьби за існування. Виробляються умовні рефлекси на базі таких безумовних, як харчовий, захисний та інші, в поєднанні з конкретними умовами середовища, які виступають як умовні, так і безумовні подразники. У окремих видів ссавців вони можуть досягати високого розвитку, що у людей породжує роздуми про інтелект тварини.

“Інтелект" тварин - не що інше, як система умовних і безумовних рефлексів, все те, що складає першу сигнальну систему за І.П. Павловим. На запитання “чи думають тварини? ” можна відповісти, що вони думають, але по-своєму, по тваринному. Їхнє мислення конкретне, предметне, а не абстрактне (образне), як у людини. В основі розвитку такого мислення лежить збагачення життєвого досвіду умовними рефлексами, видозмінами безумовних рефлексів.

Таким чином, умовні рефлекси в міру їх нагромадження збільшують здатність тварин до пристосування до постійно змінюваних умов існування. Аналогічним чином відбувається навчання тварин в умовах природи. Утворення умовних рефлексів іде швидше, якщо подразниками є звичайні для середовища предмети і явища. Завдяки умовним рефлексам, у комплексі з безумовними, тварини знаходять, добувають їжу, уникають небезпеки, будують житло, знаходять укриття, освоюють нові території для життя, орієнтуються на місцевості тощо. Шляхом виникнення умовних рефлексів здійснюється боротьба за існування, забезпечується збереження особин і видів.

Гальмування умовних рефлексів. Вироблені умовні рефлекси за різних умов можуть згасати внаслідок гальмування. Так називають процеси, які приводять до послаблення або припинення збуджень. Це протилежне збудженню явище. Розрізняють зовнішнє і внутрішнє гальмування.

Зовнішнє гальмування виникає у випадку, якщо в центральній нервовій системі з`являються збудження різної сили. Тоді більш сильне збудження гальмує більш слабке. Сильне збудження є зовнішнім по відношенню до слабкого, зовнішнім по відношенню до якого-небудь рефлексу. Звідси і походить назва цього виду гальмування. Наприклад, якщо піддослідним тваринам, у яких вироблений умовний рефлекс на приймання їжі під час запалювання лампочки, дати сторонній звук або різко змінити інтенсивність освітлення, то рефлекс на запалювання лампочки згасне або навіть зникне. Нові подразники гальмують відповідь. Точно так больові подразники, які наносяться піддослідним тваринам, біль внутрішніх органів гальмують харчові умовні реакції.

Внутрішнє гальмування виникає при непідкріплені умовного подразника. Воно виникає всередині дуги умовного рефлексу, тому і називається внутрішнім. Наприклад, якщо виробити умовний рефлекс - харчову реакцію на дзвінок, а потім давати дзвінок і не підкріплювати його їжею, то харчова реакція на нього згасне і навіть зникне. Відновлення годування відновлює умовний рефлекс, відбувається розгальмовування.

Гальмування умовних рефлексів відбувається і тих випадках, коли змінюють умовні подразники (наприклад, лунають звуки різної частоти), вводять додаткові подразники або збільшують інтервал між сигналом до годування і самим годуванням. Отже, умовні сигнали на їжу, якщо вони дотримуються, не викликають гальмування і виконують позитивну роль. Якщо змінюється якість сигналу (тональність) або він доповнюється другим сигналом, або збільшується інтервал між сигналом і прийманням їжі, то розвивається внутрішнє гальмування. Сигнали ж виконують негативну роль по відношенню до виробленого раніше рефлексу.

Внутрішнє гальмування було вивчене І.П. Павловим і його учнями.

Явище гальмування в центральній нервовій системі виконує позитивну роль у житті. Разом з явищем збудження воно здійснює координацію рефлекторних механізмів організму. Так, акти вдиху і видиху, скорочення і розслаблення м`язів, підсилення і зниження ритму серця, перистальтики кишок, і т.д. є результатом взаємодії збудження і гальмування, послідовної зміни одним одного.

Під вищою нервовою діяльністю І.П. Павлов розумів діяльність кори півкуль і підкірки, які обумовлюють рефлекси.

Дослідження І.П. Павловим взаємовідношень збудження і гальмування, їхньої сили і тривалості дозволили виділити чотири основні типи нервової діяльності людини.

Неврівноважений тип. При ньому переважають процеси збудження над процесами гальмування.

Врівноважений тип з великою рухливістю нервових процесів.

Врівноважений тип з малою рухливістю нервових процесів.

Слабкий тип. У таких індивідуумів слабо розвивається як збудження, так і гальмування.

Ці чотири типи вищої нервової діяльності, що відкрив І.П. Павлов, відповідають чотирьом типам темпераментів (характерів) людей.

Нервова система розвивалася й удосконалювалася разом з розвитком і удосконаленням організму тварин. У процесі еволюційного розвитку в вищих тварин чутливі нервові закінчення спеціалізувалися та об`єднувалися в комплекси. Так утворилися органи зору, слуху, нюху та інші органи чуттів. Органи чуттів сприймають безліч сигналів, що йдуть із зовнішнього і внутрішнього середовищ організму, і передають інформацію про них у центральну нервову систему. Це допомагає тварині пристосовуватися до змін навколишнього середовища тією чи іншою поведінковою реакцією.

Уся система, яка забезпечує сприйняття, передачу і обробку інформації про певні явища внутрішнього чи зовнішнього середовища організму, названа аналізатором. Існують різні аналізатори, кожний аналізатор складається із сприймаючих утворів-рецепторів, нервів, що відходять від них, і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де й відбуваються остаточний аналіз і синтез збудження і формування відчуттів. Органи чуття є периферичними частинами аналізаторів. Вони зумовлюють такі основні види чутливості: нюх, смак, дотик, зір, слух, рівновагу і положення тіла в просторі.

Нюх - процес сприйняття запахів речовин. Елементи, які сприймають запахи речовин, розташовані в слизовій оболонці верхньої і частково середньої раковин. Вони представлені нюховими клітинами, рецепторами. Рецепторні клітини мають короткі периферичні відростки і довгі центральні. Тіла цих клітин розташовані в товщі слизової оболонки.

Є дві теорії запахів: хімічна і фізична. За хімічною теорією, молекула пахучої речовини подразнює рецептор у тому разі, якщо її форма будови відповідає заглибині на поверхні мембрани рецептора (за аналогією відповідності між ключем і замком). Фізична теорія пояснює причину запаху тим, що молекулам пахучих речовин властиві електромагнітні коливання, частота яких у різних речовин неоднакова. Ці коливання й уловлюються рецепторами.

Класифікація запахів точно не розроблена. За однією з класифікацій вважають, що є сім основних запахів: камфорний, мускусний, квітковий, м`ятний, ефірний, гострий і гнильний. Усі інші запахи виникають в результаті змішування їх у певній пропорції.

Собака має добре розвинутий нюх. Він може визначити наявність однієї молекули пахучої речовини в одному літрі повітря, а службовий собака здатний ідентифікувати запахи (запахи слідів людей та інших тварин серед безлічі різноманітних запахів). Тому собаку відносять до макросматиків. Якщо нюх собаки порівняти з нюхом людини, то він сильніший в мільйон разів.

Собака володіє цікавим приладом - носом, за допомогою якого він може розпізнавати багато пахучих речовин, як природні, так і синтетичні. По маленьким нюансам він здатний розрізняти декілька речовин, а так як всі живі об`єкти володіють специфічним тільки їм присущим запахом, то можливо навчити собаку впізнавати по запаху, наприклад, конкретну людину. Цю особливість і застосовують кінологи для дресирування собак.

Експерименти по розшуку предметів дуже ефективні.Л. Лохнером були проведені такі досліди: дерев`яні гілочки чистили від запаху, витримуючи в печі деякий час. Після цього їх брали спеціальними щипцями. Із 10-20 контрольних гілочок собака повинен був вибрати одну, до якої торкалася певна людина. З`ясувалося, що достатньо було потримати галочку кінчиками пальців лише дві хвилини, щоб собака виділів її із всіх пред`явлених. Якщо гілочку брали всією рукою, то того ж ефекту досягали за декілька секунд. Якщо дослід ускладнювали і гілочку торкали дві людини, собака знову правильно вирішував цю задачу. Більше того, хоча собака завжди на початку експерименту нюхав тільки вимиту руку людини, він успішно відшукував гілочку, яка була в контакті з будь-якою іншою частиною тіла цієї людини. Цей досвід свідчить не тільки про унікальні здібності собак, але і про те, що кожна людина має певний індивідуальний запах, який відрізняє її від інших людей.

Експерименти Л. Лохнера, а пізніше і Х. Калмуса показали, що собаки легко розрізняють людей, які не є родичами. Вони розпізнають будь-якого члена сім`ї, за винятком тих випадків, коли вони однояйцеві близнюки. В досвіді з близнюками собаки все ж вибирають хустку одного із них, хоча їм давали нюхати руку іншого. Якщо серед декількох хусток є дві, кожну із яких торкав лише один близнюк, собака приносить той, який попався йому першим. Цей досвід певно показує, що індивідуальний запах людини призначений генетично. Правда не ясно, із чого складається індивідуальний запах: із певних для кожної людини концентрацій пахучих речовин або є деякі речовини, які утворюють комбінації запахів, які має дана особа.

Робота по сліду для собаки складніша за вибирання речей, так як сила запаху може змінюватись при переході з одного субстрату на інший, наприклад з ґрунту на асфальт. Лише дуже добре навчений собака може відшукати порушника по сліду. Один із перших досвідів по виявленню здібностей собак відшукувати людину по сліду поставив Романес в 1885 році. Він рухався попереду колони із 12 чоловік, які стояли в потилицю один одному, причому всі вони йшли слід в слід. Через 180 м шеренга розділилася: Романес і ще п`ять чоловік, які йшли за ним, пішли в одну сторону, а друга група із шести чоловік - в іншу. Пройшовши деяку відстань, учасники експерименту сховалися, і по сліду був пущений собака, який повинен був знайти свого господаря. Собака виконав його з дуже невеликою затримкою, із-за того що проскочив місце, де колонна розділилася.

На підошвах ніг людини потові залози особливо багаточисельні. Нейхаус підрахував, що якщо хоч б одна тисячна частка поту проникає через підошву черевик, то залишену людиною кількість масляної кислоти на поверхні сліду в мільйон разів більше, ніж необхідно собаці для ідентифікації сліду.

Людина доки що не створила нічого подібного носу собаки по точності і надійності.

Смак. У собаки смаковий аналізатор розвинутий значно гірше. Він дає інформацію про характер речовин, що надходять у ротову порожнину разом з кормом. Рецептори - смакові цибулини містяться в смакових сосочках слизової оболонки язика, піднебіння, у глотці й гортані. Смакові цибулини мають овальну форму й складаються з веретеноподібних смакових клітин з мікроворсинками й опорних клітин циліндричної форми. Крім смакових цибулин, у слизовій оболонці ротової порожнини і на язиці є рецептори, які сприймають доторкання, біль і температурні подразнення.

Собака розрізняє солодкі, гіркі, кислі, солоні речовини та їх комбінації. Смаковий аналізатор відіграє важливу роль у діяльності апарату травлення.

Собака отримує від їжі враження, яких ми отримати не можемо, може в дуже маленькому ступені. Нам дають суп, і ми його їмо як суміш з характерним смаком і запахом. Дайте собаці його понюхати або попробувати, і він зможе виділити в нього складові елементи.

Між смаком і запахом у собак, як у багатьох тварин, існує нервовий зв`язок.

Отримавши навик харчування від своїх пращурів, собаки ковтають їжу. Жувати її вони не рахують потрібним, тільки розривають на невеликі шматочки, які легше проходять по стравоходу. В процесі їжі собака головним чином рве м`ясо, наколює кликами і роздушує задніми зубами. Міцними великими корінними зубами дробить кістки на маленькі шматочки, які можливо проковтнути.

Вирішуючи питання про прийом або відмову від їжі, він більше покладається на запах, ніж на смак. По цій причині отруїти собаку легше, ніж будь-яку іншу тварину. Якщо отруйна речовина не має запаху, він може проковтнути його, не дивлячись на смак.

Дотик (шкіряний аналізатор) виникає при подразненні рецепторів шкіри слизових оболонок. Збудження цих рецепторів виникає при доторканні, натискуванні, дії тепла і холоду та інши впливи. Ці рецептори розташовані в епідермісі та власне в шкірі. Будова їх не однакова, вони мають різну форму і різну функцію - одні сприймають дотик інші тиск, холод, тепло, біль. Деякі рецептори здатні одночасно сприймати механічні і температурні подразнення.

Уся система, яка охоплює рецептори шкіри, нервові волокна і центри головного мозку, де відбувається прийом, аналіз в синтез збудження, складає шкіряний аналізатор.

Зір - це біологічний процес, який забезпечує сприйняття форми, розмірів, кольорів предметів, що оточують.

Орган зору складається із очного яблука і допоміжного апарату, які розташовані в очній заглибині. Очне яблуко має кулясту формулу і складається із трьох оболонок: зовнішньої - -фіброзної, середньої - судинної і внутрішньої - сітчастої. Допоміжний апарат складається із повік та м`язів, які рухають око. Задню поверхню повік вкриває оболонка - кон’юктива, а також належить слізний апарат, слізні залози виділяє секрет - сльози, в якому міститься лізоцим, що губно діє на мікроорганізми.

Поле зору у собак ширше нашого. Якщо прийняти за основу лінію горизонту, собака здатний бачити кожним оком на 50-70 градусів вищі неї, на 20-60 градусів нижче, на 100-125 градусів в сторону і на 30-45 градусів кожним оком по сторонам від носа (усередину). Звичайно, для різних порід ці цифри сильно розходяться. У собак з глибоко посадженими або випуклими очами інше поле зору.

Слух. Від чутливості, який забезпечує сприйняття звукових коливань. Завдяки слуху пізнається звукова частина навколишнього середовища. Користуючись слухом, собака спроможний визначити напрям звуку і за ним - його джерело. Ця властивість дозволяє орієнтуватися в просторі. Орган слуху складається із трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два служать для проведення звуків, третій містить звукосприймальний апарат і апарат рівноваги. Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною зовнішнім слуховим ходом. Вушна раковина вловлює і спрямовує звукові хвилі в слуховий хід. Зовнішній слуховий хід проводить звуки до барабанної перетинки. В його стінках є сальні залози, які виділяють вушну сірку. Середнє вухо розташоване між зовнішнім слуховим ходом і внутрішнім вухом. Воно складається із барабанної порожнини, яка через слухову (євстахієву) трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина має барабанну перетинку, та містить три слухові кисточки, що сполучені між собою: молоточок, коваделко, стремінце. Ці кисточки передають звукові коливання з барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха, зменшуючи амплітуду і збільшуючи силу звука. Внутрішнє вухо являє собою систему порожнин і каналів. Воно виконує подвійну роль сприйняття звуків, а також регуляцію положення тіла в просторі. У собаки верхня межа слуху визначена в 35000 Гц. Крім цього собака уловлює ультразвуковий діапазон.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7