Экологический мониторинг химико-токсикологического состояния и паразитарного комплекса гидробионтов ...

В Україні цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страхова справа, монопо­лізована державою, виконує лише функцію акумулюван­ня вільних коштів населення.

Загальна ринкова інфраструктура об'єднує безпосе­редні атрибути ринкового механізму, які характеризують рух грошей, товарів, капіталів, праці та ін.

Грошова система. Її елементами є грошова, фінансо­во-кредитна, податкова системи. Гроші (готівкові та без­готівкові) — інструмент, який абстрактному змісту цін­ності (вартості) надає реальності, конкретності, дієвості.

Грошова система — форма грошового обігу, яка історично фор­мується в країні та закріплюється її законами.

Її утворюють такі взаємопов'язані елементи:

—  масштаб цін національної грошової одиниці, який забезпечує її купівельну спроможність;

— певний порядок чеканення національних монет;

— емісія державних грошових знаків і порядок їх обігу (забезпечення, випуск, вилучення);

— організація і регламентування безготівкового обігу;

—  організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів (казначейство), центральний емісійний банк).

Основою для емісії грошей є:

—   вартість товарної маси, що виробляється в країні;

— боргові зобов'язання держави перед центральним банком у вигляді урядових цінних паперів;

— запаси іноземної конвертованої валюти.

Кредитно-паперові гроші — всі види грошей, які не мають внут­рішньої товарної вартості.

Іноді їх називають фідуціарними грошима, тобто таки­ми, що засновані на довірі.

Кредитні гроші — узагальнююче поняття. До них нале­жать різні види грошей, які об'єднують у дві великі групи: готівкові і безготівкові (депозитні) гроші. Готівкові гроші — переважно паперові гроші у вигляді банкнот і казначей­ських білетів, а також цінні папери. Безготівкові (депозит­ні) гроші — найпоширеніший вид кредитних грошей.

На них припадає до 90 % від усієї грошової маси краї­ни, їх основою є депозит — тимчасово вільний грошовий капітал, покладений на поточний рахунок у банку. Отже, належне їх функціонування можливе лише в економіці з розвинутою кредитною і банківською системами.

Останніми роками набули поширення так звані елек­тронні гроші — безготівкові гроші, обіг яких базується на новій технології, яка дає змогу переказувати гроші й реєструвати інформацію про ці перекази безпаперовим способом — за допомогою електронних розрахункових систем.

Фінанси — сукупність економічних відносин, які опосередковують утворення, розподіл і використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу суспільного продукту і національного доходу.

Сукупність фінансових відносин утворює фінансову систему.

Фінансова система — сукупність форм, методів і цілей формуван­ня, розподілу та використання фондів грошових засобів держави, суб'єктів господарської діяльності, населення.

Фінансову систему України утворюють:

— бюджетна система: Державний бюджет, бюджет Ав­тономної Республіки Крим, місцеві бюджети;

—  централізовані цільові фонди грошових коштів за­гальнодержавного призначення;

— фінанси підприємств різних форм власності, органі­зацій, установ і галузей народного господарства;

— майнове та особисте страхування;

—   кредит (державний і банківський). Державний бюджет.  Фінансову політику здійснює держава. Найдієвішим механізмом її реалізації є Держав­ний бюджет України і місцеві бюджети.

Державний бюджет — система грошових відносин, що виникають між державою, підприємствами і населенням у процесі форму­вання і використання централізованого фонду грошових ресурсів для успішного виконання її функцій.

Бюджет дає змогу державі розв'язувати ті соціально-економічні проблеми, які не в змозі розв'язати механізм ринку: через бюджет (надходження (податки) і видатки) відбувається перерозподіл доходів з тим, щоб забезпечити певну справедливість, фінансуються соціальні програми (освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення тощо), оборона, державне управління, фундаментальна наука. Серед бюджетних статей — витрати, пов'язані з вирішен­ням регіональних, структурних та інших загальнонаціо­нальних завдань.

Водночас бюджет не повинен бути перевантажений централізацією економічних, соціальних функцій, оскіль­ки що більше функцій, зокрема господарських, бере на се­бе держава, то більше вона повинна концентрувати в бю­джеті грошових коштів, а основним джерелом цих коштів є податки. Отже, централізація господарських функцій в руках держави неминуче спричиняє податковий тиск, що певною мірою підриває підприємницьку ініціативу. З ог­ляду на це країни з розвинутою ринковою економікою на­магаються формувати бюджет в обсягах, які дають змогу державі виконувати ті завдання, які не виконує ринок. У такий спосіб унеможливлюється необґрунтоване втру­чання держави в економіку. Перетворення бюджетних асигнувань на капіталовкладення допускається лише в особливих випадках, зокрема для реалізації цільових на­родногосподарських програм, що контролюються законо­давчими органами. У ринковій економіці ті, кому потрібні інвестиції, звертаються не до уряду (бюджету), а до банків і фондової біржі.

Головним джерелом формування доходної частини дер­жавних і місцевих (муніципальних) бюджетів є податки.

Податки — обов'язкові нормовані платежі до державного і місце­вих бюджетів, які вносять окремі особи, підприємства, організації, установи.

В Україні податкова система передбачає такі основні види податків:

—  для підприємств: податок на дохід (прибуток) і на додану вартість; обов'язкові платежі до Фонду соціально­го страхування, Чорнобильського фонду, Фонду стабіліза­ції і зайнятості, а також на спорудження шляхів сполу­чення;

— для населення: прибутковий податок.

Крім цих податків, існують акцизи (непрямі податки), платежі до державного і місцевих бюджетів, що регламен­туються законодавчими актами різних рівнів.

Ринкова система належно функціонує лише за постій­ного циркулювання в ній грошових потоків (готівкових і безготівкових). Безперервність такого циркулювання за­безпечує кредитна система.

Кредит (лат. сгесіо — вірю) є формою руху грошового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовах відстрочення платежу та платності за користування ним.

Кредитна система — сукупність банків та інших кредитно-фінан­сових установ (інвестиційних і страхових компаній, фондів), які мо­білізують вільні грошові ресурси і надають їх у позику.

Кредитні відносини передбачають, з одного боку, на­явність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх як позику на певний термін за певну винагороду (відсоток), а з іншого — підприємців, які ба­жають тимчасово використати їх у своїй виробничій ді­яльності.

Основними формами кредиту є комерційний і банків­ський.

Комерційний кредит — кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочення платежу за поставлені товари або надані послуги.

Інструментом такого кредиту є комерційний вексель, до ціни якого входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.

Банківський кредит — кредит, наданий банком чи іншою кредит­но-фінансовою установою підприємцям та іншим позичальникам у вигляді грошових сум.

Різновидом комерційного чи банківського кредиту є споживчий кредит. Його об'єктом, з одного боку, є товари тривалого користування (меблі, автомобілі, холодильни­ки, телевізори і т. д*), а з іншого — банківські позики на споживчі цілі (наприклад, на будівництво або придбання житла). Виділяють також державний кредит — кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) є держава, та іпотечний кредит — довготермінові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будівель).

Основу кредитної інфраструктури становить банків­ська система.

Банк — організаційна одиниця бізнесу, яка є посередником між кредитором і позичальником.

Сфера діяльності банків — операції з позичковим (гро­шовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Торговельні підприємства, біржі, банки, кредитні та бюджетні установи надають ринковій системі організацій­ної завершеності, поєднують виробників і споживачів у єдиному господарському процесі [10, c. 95 ].

2.                Біржі як складова частина ринкової інфраструктури. Перші біржі з'явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. На зібраннях купців велися переговори й укладалися торгові угоди. Ось чому словом «біржа» стали називати зібрання комерсантів.

         Ошибка! Источник ссылки не найден.

Рис. 1      Ринкова інфраструктура.

Товарна біржа — це асоціація юридичних і фізичних осіб, які здійснюють оптові(торговельні) операції за стандартами, зразками у спе­ціально відведеному місці, причому ціни на товари встановлюються в умовах вільної конкуренції

Товарну біржу слід розглядати як ринок ринків. Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової торгівлі, дають мож­ливість визначити місткість ринку та умови конкуренції, обмінятися інфор­мацією. Біржова ціна як результат вільної конкуренції є орієнтиром для інших ринків.

У країнах із розвиненою ринковою економікою товарні біржі пере­важно функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Головними статтями їхнього доходу є засновницькі та пайові внески і відрахування організацій, що є заснов­никами біржі; доходи від надання послуг членам біржі та іншим організа­ціям; виручка від інших операцій.

Універсальними називають біржі, які торгують товарами різних груп. Наприклад, на американськім біржі «Чикаго Борл офтрейд» реалізують пшени­цю, кукурудзу, овес, сою, бройлерів, фанеру, золото, срібло, нафту, бензин, мазут тощо, тобто продовольчі та непродовольчі товари. Об'єктом продажу Київської універсальної товарної біржі є продукти харчування, худоба тощо. Біржі, об'єктом торгівлі яких є окремі товари або їхні групи, назива­ють спеціалізованими. У свою чергу, їх поділяють на спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані. Наприклад, на американській біржі «Чикаго Меркантайл Ексчейндж» здійснюєть­ся купівля-продаж сільськогосподарської продукції (великої рогатої худоби, сви­ней, продуктів їх переробки тощо), біржа «Канзас-Сіті Борд оф трейд» є вузькоспеціалізованою, оскільки торгує лише одним товаром — пшеницею.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідувати біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі — постійні та разові.

Суб'єкт може набути статусу постійного відвідувача біржі, придбавши відповідний абонемент (чи облігації), як правило, на рік участі у біржо­вих торгах. Власник абонемента може брати участь в усіх біржових торгах. Статус разового відвідувача, підтверджений разовим вхідним квитком, дає право на участь у торгах у певний день.

Участь підприємства у біржовій торгівлі на постійних чи разових за­садах може здійснюватися за певну плату через брокерські контори або брокерів (маклерів).

Біржовий маклер є висококваліфікованим спеціалістом і має особли­вий статус, що дає йому право на виконання таких функцій: посередництво під час укладання угод через прийняття доручень (на­казів) членів та відвідувачів біржі, підбір відповідних контрагентів;  представництво інтересів клієнтів у здійсненні біржових операцій та укладання угод від свого імені; консультування торговців з питань якості та властивостей товарів, що продаються; документальне оформлення угод і передавання їх до реєстрації; експертні оцінки і висновки з різних питань біржових угод, торгової кон'юнктури тощо.

Для того щоб стати біржовим, товар має відповідати певним вимогам. Насамперед він має бути масовим, а отже, немонопольним. Кількість товару визначають в угоді у натуральних одиницях. Фактичну величину продажу називають лотами, тобто партіями. У разі стандартизації якості біржового товару як єдину міру викорис­товують базовий сорт, тобто найпоширеніший вид продукції цього ринку.

Так, у США тверда червона озима пшениця є базовою щодо інших сортів. У свою чергу, вона має п'ять класів, з яких другий є сортом, що котирується, на його основі за допомогою коефіцієнтів визначають ціну інших.

Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна купити і продати, тобто він цілком ліквідний.

Перш ніж потрапити до споживача, біржовий товар багато разів пере­ходить з рук у руки. Це зумовлено тим, що на біржі обертається не сам товар, а титул власності на нього або контракт на його поставку.

Котирувальна ціна — це типова ціна, що встановлюється біржою з урахуванням кон'юнктури ринку.

Кон'юктуру ринку визначають на основі трьох параметрів: співвідношення попиту та пропозиції; тенденції руху цін упродовж біржо­вого дня; кількості здійснених угод.

Біржова угода — це письмово оформлений документ купівлі-продажу або поставки.

Ошибка! Источник ссылки не найден.

                                              Рис.2         Схема укладання угод на біржі

Вона буває двох видів — з реальним товаром і строкова. У першому випадку товар переходить від продавця до покупця, тобто це реальній товарооборот. Товар має перебувати у приміщенні біржі (на її складах) або бути поставленим у строк від 1 до 15 днів після укладення угоди. Такі угоди називають ще спот.

Форвардні угоди — це зобов'язання продавця здійснити постачання конкретної кількості товару певної якості у зазначений час Такі угоди поділяють на позабіржові та біржового обороту. Позабіржові угоди укладають для поставки товару в майбутньому беї будь-якого офіційного гаранта. Якщо між покупцем і продавцем є біржовий посередник, тобто угода укладається на реальний товар у зазначений час через біржу, то це фор­вардна угода біржового обороту.

Форвардні угоди є вигідними як для продавців, так і для покупців ре­ального товару, насамперед завдяки тому, що такі угоди гарантують збут чи придбання продукції на прийнятних умовах і певною мірою страхують від зміни цін. Це набуває особливо важливого значення в умовах інфляції.

У бартерних угодах роль еквівалента виконують, як правило, зерно, автомобілі, ліс, цемент, м'ясопродукти, мед, картопля тощо.

Угоди «з умовою» поширені в країнах, що перебувають у стані перехо­ду до ринкової економіки. їхня сутність полягає в тому, що продаж одно­го товару відбувається за одночасної купівлі іншого. Відрізняються такі угоди від бартерних тим, що здійснюються у процесі публічних торгів в операційному залі за участю маклера, а обліково-розрахункову функцію виконують гроші.

Особливістю ф'ючерсних угод є постачання товару згідно з попередньо укладеними контрактами за цінами, що встановлюються на ринку реаль­ного товару, або за котирувальною ціною. При строкових операціях ф'ючерсного типу рух товару не є обов'язковим, оскільки це продаж прав па товар. Ставши об'єктом такої торгівлі, він може реалізовуватися за різними цінами (у момент купівлі і продажу ціни на ринку реальних товарів відрізняються). Якщо ціна зросла, різницю виплачує продавець, якщо знизилась, — покупець.

Для того щоб застрахуватися від можливих втрат внаслідок зміни цін при здійсненні контрактів з реальним товаром у біржових операціях, засто­совують хеджування (захист). У найзагальнішому вигляді хеджування ви­значають як страхування ціни товару від ризику небажаного для виробни­ка зниження чи невигідного для споживача зростання. І продавець, і поку­пець однаковою мірою зацікавлені в усуненні значних коливань ціни. На практиці це відбувається так. Суб'єкт, що продає реальний товар на біржі з поставкою у майбутньому, спираючись на існуючий рівень цін, водночас купує ф'ючерсні контракти на той самий строк і на ту саму кількість това­ру. А той, хто купує реальний товар з поставкою у майбутньому, водночас продає на біржі ф'ючерсні контракти. Останні виступають страховими га­рантами, оскільки, якщо в операції одна сторона втрачає як продавець то­вару, то вона виграє як покупець ф'ючерсних контрактів на таку саму кількість товару, і навпаки, тобто продавець товару застосовує хеджуван­ня продажем, а продавець товару — купівлею.

Зменшенню ризику, пов'язаного з торгівлею ф'ючерсними контрактами, сприяють угоди з премією (опціон), що є торгівлею попередніми контракта­ми. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни, на відміну від ціни під час укладення опціонної угоди, є премія. Це величина ризику, тобто сума, яку може втратити покупець опціону, якщо відмовиться від купівлі товару.

Формування товарних бірж в Україні сприятиме концентрації у пев­них місцях великої кількості товарів, що дасть змогу через інституцію ціно­утворення, якою є біржа, створити ринок засобів виробництва [9, c. 516].    

Фондова біржа — це організаційна форма ринку на якому здійснюється торгівля цінними паперами — акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей.

         В сучасному світі функціонує: більше ніж 200 фондових бірж. Всі вони мають свої особливості часто досить суттєві. Беручи за критерій визначення правового статусу бірж їх поділяють на три типи: публічно-правові; приватні, змішані.

Діяльність публічно-правових бірж постійно перебуває під державним контролем. Держава приймає активну участь в створенні правил біржової торгівлі, контролює їх виконання, за­безпечує підтримку правопорядку на біржі під час проведення торгів, призначає біржових маклерів. Публічно-правовий тип фондової біржі характерний для Франції та Німеччини.

Приватні фондові біржі - це акціонерні товариства, що аб­солютно самостійні в організації біржової торгівлі. Всі угоди на таких біржах укладаються у відповідності до чинного в країні за­конодавства. Держава не дає ніяких гарантій і не бере на себе ніякої відповідальності по забезпеченню стабільності біржової і торгівлі та зниженню ризику торговельних угод. Такий тип характерний для США та Англії.

При змішаному типі — фондова біржа створюється як акціонерне товариство, але при цьому 50% їх капіталу належить державі. Керівництво такими біржами здійснюється на виборній основі, але нагляд за біржовою діяльністю здійснюється біржовим комісаром, він же проводить офіційну реєстрацію біржових курсів. Цей тип бірж характерний для Австрії, Швейцарії та Швеції.

Окрім цієї класифікації фондові біржі умовно поділяють та­кож на „брокерські" та „банківські". Перший тип характерний для США, відповідно до такої організації бірж торгівлею цінними паперами займаються лише брокери, а комерційним банкам „вхід" на біржу заборонено. За другим типом (Німеччина, Франція) навпаки —банки є найважливішими суб'єктами біржової торгівлі цінними паперами. В Україні під час створення першої фондової біржі існувала розвинута система комерційних банків, інших же різновидів інвестиційних посередників та мережі брокерських контор ще не було. Тому саме комерційні банки прийняли участь у створенні першої Української фондової біржі. У день реєстрації УФБ із 29 засновників — 21 були комерційні банки.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5