МЕНЮ


Фестивали и конкурсы
Семинары
Издания
О МОДНТ
Приглашения
Поздравляем

НАУЧНЫЕ РАБОТЫ


  • Инновационный менеджмент
  • Инвестиции
  • ИГП
  • Земельное право
  • Журналистика
  • Жилищное право
  • Радиоэлектроника
  • Психология
  • Программирование и комп-ры
  • Предпринимательство
  • Право
  • Политология
  • Полиграфия
  • Педагогика
  • Оккультизм и уфология
  • Начертательная геометрия
  • Бухучет управленчучет
  • Биология
  • Бизнес-план
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Банковское дело
  • АХД экпред финансы предприятий
  • Аудит
  • Ветеринария
  • Валютные отношения
  • Бухгалтерский учет и аудит
  • Ботаника и сельское хозяйство
  • Биржевое дело
  • Банковское дело
  • Астрономия
  • Архитектура
  • Арбитражный процесс
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Административное право
  • Авиация и космонавтика
  • Кулинария
  • Наука и техника
  • Криминология
  • Криминалистика
  • Косметология
  • Коммуникации и связь
  • Кибернетика
  • Исторические личности
  • Информатика
  • Инвестиции
  • по Зоология
  • Журналистика
  • Карта сайта
  • Інвестиційна політика банків в Україні

    2)                Запозичення, необхідні для стабілізації “пульсуючих” пасивів на рівні 120 млн. грн. (значні обсяги й терміни).

    3)                Рис 3.5. Залежність обсягів і термінів залучення короткострокових запозичень для блокування пасивів від рівня їх стабілізації.


    Рис 3.5. Залежність обсягів і термінів залучення короткострокових запозичень для блокування пасивів від рівня їх стабілізації.

    3.3 Шляхи зниження інвестиційних ризиків у банках України


    Інвестиційний ризик – вірогідність виникнення непередбачених фінансових втрат в невизначених умовах інвестиційної діяльності.

    Існують таки методи оцінки інвестиційних ризиків:

    1) за середньоквадратичним відхиленням;

    n - кількість спостережень;

    Pt - ймовірність, що відповідає розрахованому доходу;

    e - розрахований доход по проекту при різних кон¢юнктурах інвестиційного ринку;

    eR - середній очікуваний доход за проектом;

    Коефіцієнт варіації – рівень ризику в умовах, коли показники середніх очікуваних доходів відрізняються між собою.

     

    Cv = de / eR


    Умови вибору Þ min íCviý

    2) коефіцієнта, що дозволяє оцінити ризик конкретного інвестиційного проекту по відношенню до рівня ризику інвестиційного ринку в цілому;

    b = р * sц / sф

    p - кореляція між доходом від конкретного виду цінних паперів й середнім рівнем дохідності фондових інструментів в цілому;

    sц - середньоквадратичне відхилення дохідності за конкретним видом цінних паперів;

    sф - середньоквадратичне відхилення дохідності по фондовому ринку в цілому.

    3) експертним шляхом – опитування кваліфікованих спеціалістів.

    Далі розглянемо системи оцінок та методи обмеження ризиків іноземних інвестицій.

    Ситуацію в країні, яку оцінює іноземний (і національний) інвестор з погляду своїх інтересів, називають інвестиційним кліматом. Він складається з багатьох факторів ризику, що об¢єднуються в певні групи. Кожний чинник має свою частку й оцінюється в балах. У зв¢язку з цим стає можливим кількісне оцінювання як окремих груп ризику, так і інвестиційного клімату в цілому. Загальна оцінка визначається як середньозважена за трьома групами.

    Рівень ризику, спеціалістами в різних країнах, оцінюється неоднаково. Московська аналітична лабораторія “ВЕДИ – ЦЄМИ” застосовує 10-бальну шкалу оцінювання ризику, де 1 – найкраща оцінка, а 10 – найгірша. Всі фактори ризику за цією системою зводять у три групи:

    1)                соціально-політична ситуація в країні та перспективи її розвитку;

    2)                внутрішньоекономічна ситуація та її перспективи;

    3)                зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

    Досить поширеною в США є система “International Business Company USA (Publications) – Inc”. Вона виділяє такі групи ризиків:

    1)                політичні;

    2)                фінансових транспортів;

    3)                експорту;

    4)                прямих інвестицій.

    Групи ризиків оцінюються за 12-бальною системою від “А+” (найкраща оцінка) до “С” (найгірша). Загальна оцінка не виводиться.

    Деякі американські, а також німецькі фірми використовують систему економічного оцінювання інвестиційних ризиків “BERI”. Ця система дає кількісну оцінку як окремого, так і зведеного ризику, оцінюючи їх за 100-бальною школою, де 100 балів – найкраща оцінка.

    Оцінювання ризиків – справа надзвичайно важлива для будь-якого інвестора. Для іноземного інвестора її значимість зростає, оскільки, потрапляючи в незнайоме середовище, він важче орієнтується, ніж вітчизняний інвестор. Саме тому для нього важливо знати недоліки та переваги різних систем оцінювання інвестиційного клімату. Аналізуючи фактори ризику, доцільно приділяти особливу увагу тим чинникам, з якими інвестор буде стикатися найчастіше і які мають найсильніший вплив на його інтереси.

    Усі наведені системи недостатньо конкретні та слабко спеціалізовані за галузями, в які фірма прагне інвестувати капітал. І, зрештою, підбір факторів ризику і частка їх у будь-якій системі завжди містять у собі елемент суб¢єктивного.

    Отже, системи оцінок інвестиційних ризиків не забезпечують потенційному інвестору можливості уникнути небезпеки. Вони покликані допомогти йому на початковій стадії інвестиційного проекту при вирішенні проблеми прийняття рішення стосовно того, “куди” (в яку країну, галузь і т.п.), “як” (спосіб проникнення на ринок) та “коли” (залежно від тривалості проекту) слід чи не слід спрямувати свій капітал.

    Інвесторам, які вже діють за кордоном, важливо знати системи оцінок для вирішення проблем: варто чи не варто розширювати свою діяльність на певному ринку, збут якої продукції слід планувати, варто залишатись на цьому ринку чи ні.

    Управління ризиком передбачає застосування певних обмежувачів збиткового впливу ризику на інвестиційний проект.

    До методів обмеження ризиків відносять:

    1) Підвищення вартості проекту на величину премії за ризик. Наприклад, якщо рівень інвестиційного ризику дорівнює за 10-бальною системою 1-2 балам, а за 100-бальною – 90 – 100 балам, то інвестор у вартість інвестиційного проекту не закладає премії за ризик. У міру зростання ризику від 2 до 3 балів (за 10-бальною системою) або від 80 до 90 балів (за 100-бальною) реальну ставку дисконту збільшують, як правило, на 3 процентні пункти. За умови, що рівень ризику перевищує 5 балів (менший 60 балів), дають 11 процентних пунктів дисконту і т.д.

    Корекція ставки здійнюється двома методами:

    а) додаванням премії за ризик до вартості початково авансованого капіталу:

    б) додаванням його до внутрішньої норми дохідності.

    2) Створення (або розширення) резервного фонду як страховки від можливих втрат в інвестиційній діяльності.

    3) Страхування політичного ризику через державні та напівдержавні організації.

    Фондовий ринок ґрунтується на зобов`язаннях і відповідальності. Спеціалізованими учасниками фондового ринку є такі інвестиційні інститути:

    1)                фінансові посередники (брокери):

    2)                інвестиційі консультанти:

    3)                інвестиційні компанії:

    4)                інвестиційні фонди.

    Фінансовий брокер – юридична особа, яка виконує посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.

    Інвестиційні консультанти – юридичні та фізичні особи, які надають консультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або договору. Вони виконують такі функції:

    1)                аналіз ринку ЦП (експертиза конкретних угод, вивчення та прогнозування кон¢юнктури ринку);

    2)                надання консультацій з питань права;

    3)                консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;

    4)                організація та супровід ЦП на біржу;

    5)                розробка нормативної документації з операцій із ЦП;

    6)                професійне забезпечення розробки проекту випуску ЦП та реалізації завдань інвестиційного проекту;

    7)                оцінювання портфеля (пакета) ЦП;

    8)                інформаційне обслуговування клієнтів;

    9)                підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності та робіт, пов¢язаних з формуванням ринку цінних паперів.

    Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) – юридичні особи, які діють на ринку ЦП не за рахунок клієнтів, а за рахунок своїх власних засобів. Вони виконують такі функції:

    1)                організація та гарантування випуску ЦП:

    2)                вкладення засобів у ЦП;

    3)                купівля-продаж ЦП (як дилери).

    Інвестиційний фонд – юридична особа, яка займається залученням засобів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестування власних засобів у ЦП інших емітентів. З метою зменшення ризику вкладень в акції фонду, держава, певним чином, регламентує діяльність інвестиційних фондів.

    Інвестиційні фонди дають доручення банкам-депозитаріям здійснювати розрахункові кредитні та касові операції. Але банк-депозитарій не може виступати як управляючий інвестиційного фонду, а фонд не може інвестувати в банк-депозитарій свої активи.

    Інвестиційний фонд ще називають кінцевим інвестором. Інвестиційний консультант або інвестиційний брокер чи дилер несуть чітко визначену законом відповідальність перед інвестором.

    Згідно з наведеною вище структурою інвестиційних інститутів та розмежуванням відповідальності може виникнути, як мінімум, два різновиди страхування відповідальності:

    1)          страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;

    2)          страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і пов¢язаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.

    Страхові компанії, які беруть на себе зобов¢язання за цим видом страхування, пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують:

    1)                річний дохід інвестора на рівні, що забезпечується безризиковим вкладенням капіталу;

    2)                величину, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фактичним його розміром;

    3)                ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;

    4)                втрачений прибуток у розмірі прибутку з безризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік;

    5)                дохід за 3 – 5 і більше років, поки фактично отриманий дохід інвестора з цінних паперів не досягне 3-, 5-ти кратного безризикового доходу на вкладений капітал.

    Різні варіанти страхового покриття передбачають різну міру відповідальності страховика і впливають на розмір страхової премії, яка визначається як добуток страхової суми (сума, на яку застраховано об¢єкт) на ставку процента за цим видом ризику.

    Розмір же ставки процента залежить від:

    1)                виду цінних паперів;

    2)                їхньої номінальної ціни;

    3)                котирування на момент купівлі;

    4)                фінансового стану емітента;

    5)                обсягу перестрахування за даним видом ризику;

    6)                розміру франшизи і т. ін.

    Для того, щоб виробити прийнятний для страховика і для страхувальника механізм захисту інтересів учасників фондового ринку, інвестор мусить володіти методологією та методикою оцінювання ризику.

    ВИСНОВКИ


    В даній роботі було висвітлено теоретичні основи інвестицій та їх роль в умовах трансформації економічної системи України; узагальнено комплексний аналіз виконання інвестиційних операцій банками України; розглянуто шляхи вдосконалення банківських інвестицій на сучасному етапі розвитку банківської системи України; дослідження впровадження нової технології трансформації пасивів для подальшого фінансування інвестиційних ресурсів.

    Українські банки в сучасній ситуації шукають шляхи, форми і методи участі в інвестиційних процесах в економіці, керуючись не тільки намаганням отримати дохід, а й інстинктом самозбереження, тому що руйнівні процеси в економіці не відповідають інтересам розвитку банків.

    Важливу роль в активізації інвестиційної діяльності українських банків може відіграти інституційна добудова банківської системи шляхом створення Українського банку реконструкції та розвитку, який здійснював би довгострокову кредитну підтримку інвестиційних проектів, та Земельного (Іпотечного) банку. Ухвалення Верховною Радою Земельного кодексу – лише перший крок на шляху налагодження системи іпотечного кредитування. На часі доопрацювання й розгляд законопроектів та відомчих нормативних актів, що визначатимуть механізми функціонування іпотечного ринку. Потребує змін і чинний Закон України «Про банки і банківську діяльність», який не чітко регламентує особливості створення й діяльності спеціалізованих банків, зокрема іпотечних.

    Отже, завдання підвищення ролі банків в інвестиційних процесах в Україні має вирішуватися як комплексна загальноекономічна проблема. І тут не досить спонтанних гасел про виведення коштів із тіньового обігу чи повернення банків обличчям до виробництва тощо. Йдеться про активізацію макроекономічних стимулів – зменшення податків на виробничу діяльність і фонд заробітної плати, вивільнення від оподаткування (можливо, часткове) прибутків банків і підприємств, що спрямовуються у виробничі інвестиції, правовий захист інтересів банків як кредиторів, створення гнучкої та ефективної інституційної системи мобілізації і розміщення позикових капіталів.

    На мій погляд, для серйозних зрушень у напрямі інвестицій банків у виробництво, останні, повинні володіти достатніми гарантіями повернення їх кредитних інвестицій, що потребує реального зміцнення інститутів державної, акціонерної і приватної власності. Структуризація банків у ринкові суб¢єкти зачіпає конституційні економічні відносини власності на банківський капітал. Учать у капіталі банків різних комерційних структур, а також приватних осіб розширює соціально-економічну базу контролю за їх діяльністю і робить банківську систему стійкішою, забезпечуючи диверсифікацію власності на банківський капітал.

    Нині, коли НБУ не має досвіду агрегування грошової маси, видається доцільною орієнтація на агрегати грошової маси, прийняті в зарубіжній практиці. Однак потрібно врахувати специфіку структури грошової маси України, в якій основне місце ще займають готівкові гроші в обігу, кошти на розрахункових, поточних і термінових вкладах юридичних осіб, на вкладах населення в Ощадбанку. Інші компоненти грошової маси перебувають на стадії нового механізму господарювання, розвитку відповідних видів рахунків і операцій банків. Сукупність показників грошової маси з урахуванням специфіки кожного з них, на мій погляд, дасть змогу охопити всі параметри грошового обігу, включаючи і безпосередньо пов¢язані з розширенням банківських інвестицій, і таким чином здійснити комплексну якісну оцінку тенденції їх розвитку.

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1.     Закон України “Про промислово-фінансові групи в Україні” // Відомості Верховної Ради. – 1996. - № 23. – С. 88.

    2.     Закон України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сетрифікати” від 19 червня 2003 року №979-IV // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2003. - № 10 – С. 3-24.

    3.     Аналіз діяльності банків України за 9 місяців 2003 року та проблеми забезпечення їх сталого розвитку // Вісник НБУ. – 2003. - № 12. – С. 2 – 25.

    4.     Бандурин А. В., Чуб Б. А. “Инвестиционная стратегия корпорации на региональном уровне. – М.: Наука и экономика, 1998.

    5.     “Банківська справа”. Журнал – 2004. - № 1.

    6.     Блауг М. “Єкономическая мысль в ретроспективе”. –М.:Наука, 1994

    7.     Большой экономический словарь / Под ред. А. Н. Азрилияна, - 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Институт новой экономики, 1997 г.

    8.     Бочаров В. В. Инвестиционный менеджмент (управление инвестициями). – М., 1995. – С. 57.

    9.     Бочаров В. В. “Финансово-кредитные методы регулирования рынка инвестиций” – М.: Финансы и статистика, 1993. – С. 8.

    10.                                   Брегель Є. Я. “Денежное обращение и кредит капиталистических стран. – М.: Финансы, 1973.

    11.                                   Васюренко Л., Глущенко В. “Інвестиційна програма: економічна природа та сутність” // Банківська справа – 2003 - № 2.

    12.                                   Вожжов А. Депозити до запитання у формуванні стабільної і керованої ресурсної бази банків// “Вісник НБУ”. – 2002. - № 11. С. 5 – 7 .

    13.                                   Вожжов А. П., Сухомлинов Е. А. “Трансформація змінної частини поточних пасивів комерційного банку до складу керованих ресурсів // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. – Випуск 99.

    14.                                   Вожжов А. П., Хохлов В. В. “Стабілізація змінної частини поточних пасивів короткостроковими запозиченнями на міжбанківському ринку // Вісник Дн-вського державного фінансово-економічного інститутут. – 2002. - №1. – С. 124-129.

    15.                                   Вожжов А. П. “Формування ресурсів комерційних банків // Фінанси України. – 2003. - №1. С. 166-129.

    16.                                   Ендовицкий Д. А. “Комплексный анализ и контроль инвестиционной деятельности: методология и практика” / Под ред. проф. Л. Т. Гиляровской. – М.: Финансы и статистика, 2001.

    17.                                   Экономика предприятия / Под редакцией Ф. К. Беа, Э. Дихтла, - М.: ИНФРА-М, 1999 г.

    18.                                   Журавель С. А. “Економіка та держава” – 2004 - №3. С. 22-25.

    19.                                   Інвестиційний клімат в Україні / За ред. Гайдуцького П. А. – К., Т-во “Знання”, КОО, 2002.

    20.                                   Інститути спільного інвестування: проблеми перехідного періоду // Цінні папери України. – 1999. - № 37. С. 1.

    21.                                   Калюжний В. “Роль державних витрат та інвестицій у ринкових економіках // Вісник НБУ – 2003 - №9.

    22.                                   Коласс Б. “Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и методы. – М.: Финансы: ЮНИТИ, 1997.

    23.                                   Луців Б. Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. - Тернопіль: “Єконом-думка” & “Карт-Бланш”, 2001. – С. 122 – 131.

    24.                                   Ляхова О. Учать українських банків у лізиновому бізнесі // Вісник НБУ. – 2001. 0 №6. – С. 44.

    25.                                   Матук Ж. “Финансовые системы Франции и других стран”. – М.: Инфра-М, 1994.

    26.                                   Миркин Я. М. Банковские операции. Часть 3. Инвестиционные операции банков. - М., 1996. – С. 80.

    27.                                   Михайлова Е. В., Рожков Ю. В. “Финансово-кредитные методы регулирования инвестиционных рынков” –Л.: ЛФЭИ, 1991.

    28.                                   Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М. І. та ін. Банківські операції: Підручник/ За ред. проф. А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000.

    29.                                   Мусіна Л. “Основні засади переходу до економіки знань: перспективи для України” // Економіка і прогнозування – 2003 №3.

    30.                                   Панова Г. С. “Кредитная политика коммерческого банка” – М.: ИКЦ “ДИС”, 1997.

    31.                                   Полунеев Ю. О новой стратегии ЕБРР в Украине и некоторых уроках прошлого // Зеркало недели. – 2002. - № 32. – С. 11.

    32.                                   Романенко Л. Ф. “Фінанси України” – 2003. - № 5. – С. 99-105.

    33.                                   Степанов Д. В., Федоренко В. Г. Інвестиції як механізм виходу з кризи // Антикризове управління підприємством: проблеми та шляхи вирішення в умовах України.: Сб. наук. праць, додаток №2(17) до наук. журн. “Персонал”, №6 (66), - 2001.

    34.                                   Татаренко Н.О., Поручник А. М. “Теорії інвестицій” – К.: КНЕУ, 2000 рік.

    35.                                   Украинская инвестиционная газета. – 2002. - № 44. – С. 16.

    36.                                   Федоренко В. Г., Степанов Д. В., Степанова В. В. та інші “Розвинення фінансово-банківської сфери – шлях до удосконалювання інвестиційної політики” // Фондовий ринок. – 2001. - №2. – С. 12-16.

    37.                                   Федоренко В. Г., Чувардинський О. Г., Степанов Д. В. “Міжнародні і правові аспекти інвестиційної діяльності в Україні”. К.: Наук. світ, 2003. – С 505.

    38.                                   Федоренко В. Г., Іткін О. Ф., Степанов Д. В. “Інвестиційні процеси в промисловості України” К.: Наук. світ, 2001 рік. – С. 447.

    39.                                   Федоренко В. Г., Степанова В. В. “Шляхи підвищення інвестиційної діяльності в Україні” “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2003. – С. 724.

    40.                                   Федоренко В. Г., Чувардинський О. Г., Іткін О. Ф. та ін. Міжнародні і правові аспекти інвестиційної діяльності в Україні: Монографія / За наук. ред. Федоренко В. Г. – К.: Наук, світ, 2002. – С. 505.

    41.                                   Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции: Перевод с англ. – М.: ИНФРА. – М, 1997. – С. 10.

    42.                                   Шелудько Н. М. “Фінанси України” - 2003 - № 8 – С. 121-125.


    Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8


    Приглашения

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хореографического искусства в рамках Международного фестиваля искусств «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хорового искусства в АНДОРРЕ «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»




    Copyright © 2012 г.
    При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.