МЕНЮ


Фестивали и конкурсы
Семинары
Издания
О МОДНТ
Приглашения
Поздравляем

НАУЧНЫЕ РАБОТЫ


  • Инновационный менеджмент
  • Инвестиции
  • ИГП
  • Земельное право
  • Журналистика
  • Жилищное право
  • Радиоэлектроника
  • Психология
  • Программирование и комп-ры
  • Предпринимательство
  • Право
  • Политология
  • Полиграфия
  • Педагогика
  • Оккультизм и уфология
  • Начертательная геометрия
  • Бухучет управленчучет
  • Биология
  • Бизнес-план
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Банковское дело
  • АХД экпред финансы предприятий
  • Аудит
  • Ветеринария
  • Валютные отношения
  • Бухгалтерский учет и аудит
  • Ботаника и сельское хозяйство
  • Биржевое дело
  • Банковское дело
  • Астрономия
  • Архитектура
  • Арбитражный процесс
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Административное право
  • Авиация и космонавтика
  • Кулинария
  • Наука и техника
  • Криминология
  • Криминалистика
  • Косметология
  • Коммуникации и связь
  • Кибернетика
  • Исторические личности
  • Информатика
  • Инвестиции
  • по Зоология
  • Журналистика
  • Карта сайта
  • Українські видання Біблії

    Таким чином, до середини XIX століття в українському суспільстві визріла конечна потреба перекладу Святого Письма народною мовою. Сталося так, що на цю надзвичайно складну працю першим відважився Пилип Морачевський (інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька, сам родом з Чернігівщини, палкий прихильник української старовини. Закінчивши історико-філологічний факультет Харківського університету, він пробував сили у красному письменстві. Його перша збірка віршів, видана у Полтаві 1864 р., мала цілком промовисту назву — «Мова з України»). Добре володіючи грецькою мовою, він за відносно короткий проміжок часу виконав надзвичайно великий обсяг роботи - переклав тогочасною літературною українською мовою чотири Євангелія Нового Заповіту.

    Для розгляду й одержання дозволу на друк автор перекладу надіслав 1860 р. результат своєї праці на дві адреси — Синоду Російської православної церкви до Москви та Академії наук у Петербург. Незабаром з Петербурга надійшла відповідь: переклад Біблії визнавався ученими задовільним і вартим надрукування. Церковна ієрархічна установа відповіла категоричнім «ні». І лише після обнародування царського маніфесту у листопаді 1905 р., де було дозволено друк готовий до складання рукопис Морачевського. 1906 року стали друкувати чотирикнижжя Нового Завіту окремими випусками. Але ініціатори проекту рясно правили мову перекладу, що знизило літературну цінність праці.


    3.2 Спроби М. Шашкевича та В. Александрова


    Маркіян Шашкевич протягом 1811-1834рр. ретельно працював над Псалмами і євангелієм від Матвія та Марка. Найбільше поета захопили «Давидові псалми», хоча в прикінцевому варіанті інтерпретував їх довільно. «Давидові псалми» в перекладі Шашкевича одержали назву «Русланові псалми». Характерна їхня особливість – вони значно коротші від оригінальних і за своєю композицією скоріше нагадують сонети: наприкінці кожного псалму подається своєрідний ключ до розуміння викладених попереду думок. І ще одна відмінність його перекладу «Псалмів»: прагнучи наблизити їх зміст до простого галицького читача, низці сюжетів перекладач надав виразно національного характеру.

    За життя Маркіяна Шашкевича спроби його перекладів Святого письма тогочасною галицькою мовою не побачив світ.

    Хочу згадати про ще одну маловідому спробу перекласти Святе Письмо рідною мовою, здійснену українським письменником і фольклористом Володимиром Александровим. За фахом він був військовим лікарем, за чином – генералом, а в душі – українським патріотом. Це й спонукало його у віці 53 роки засісти за вивченням староєврейської мови, аби з оригінальних текстів створити україномовну версію біблійної історії. Свій намір йому вдалося реалізувати лише частково. 1877 р. у кількості 20 примірників вийшла друком його «Книга Іова, на малоруську мову переложена». Цей автор також написав кілька віршових переказів біблійних легенд.


    3.3 Біблія П. Куліша


    Давню мрію українців про власний переклад Біблії найповніше вдалося реалізувати Пантелеймону Кулішу. Клопітка праця цього діяча з біблійними текстами, що в цілому тривала тридцять років, була сповнена багатьма драматичними колізіями.

    Задум приступити до перекладу Святого Письма в Куліша визрів у роки його державної служби чиновником з особливих доручень царського уряду у Варшаві (1864-1867). Маючи безпосередню причетність до заснування у Львові літературного журналу «Правда», він спочатку публікує там перші частини своїх перекладів — Книгу Іова, Псалтир. 1869 р. як додаток до цього журналу виходить п'ятикнижжя Мойсея, що мало таку загальну назву: «Святе Письмо, або вся Біблія Старого і Нового Завіту русько-українською мовою переложена. Частина І. П'ять книг Мусієвих».

    Знайомство у Відні з галичанином Іваном Пулюєм, який багато в чому поділяв погляди Куліша, прискорило перекладацьку працю, оскільки після попередньої домовленості з Британським Закордонним Біблійним товариством вимальовувалася перспектива видати офіційним шляхом повний текст Біблії для українців як Галичини, так і Росії. Найперше йшлося про повний переклад Нового Заповіту. Пулюй, який добре знав грецьку, суттєво допоміг Кулішеві, в якого більше часу стало для виправлення перекладеного українською мовою і вивірення з церковнослов'янським, російським, польським, сербським і латинськими текстами.

    Підготовлені до друку всі чотири Євангелія було передано до Біблійного товариства 1871 р. через його представника у Відні Мілярда. З хвилюванням очікуючи результату експертизи, Куліш не сподівався на негативну відповідь. На жаль, вона виявилася саме такою. Головний рецензент перекладу відомий віденський славіст Франц Міклошевич виніс суворий вердикт: переклад досить віддалений від грецького оригіналу і не може бути прийнятий до друку під патронатом цієї організації. За сприянням брата дружини Василя Бєлозерського Куліш все ж відважується друкувати свій переклад. Побачило воно світ з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка у Львові і мало таку назву «Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською переклали П. А. Куліш і Д-р І. Пулюй». Обсяг цього видання – 464 сторінки [5, 5].

    Ні бойкот перекладацької праці явними і прихованими недругами, ні пожежа на хуторі Мотронівка, під час якої згоріло немало рукописного матеріалу, ні заборона поширювати це видання на території Російської імперії не спинило запалу Куліша будь-що сповна реалізувати задумане. Після численних переробок і доповнень, після 14 років листування з Біблійним товариством останнє таки погодилося 1885 р. купити переклад Нового Завіту. Видання це побачило світ у Відні 1887 р., а потім повторене було через 5 років.

    Богослужебні книги неодноразово перекладав П. Куліш, який мав досвід перекладу художніх творів Байрона, Міллера, Шекспіра. Ще в 1857 р. він видав "Проповеди на малороссийском языке" В.Гречулевича. У листі до В.Тарновського 8 травня 1856 р. він занотував: "Є у нас надруковані по-нашому проповіді Гречулевича, тільки плохенька мова та ще й по польському слабізованню. Так я сю книжку гарненько виправив... Якби надрукувати її вдруге та пустити по країні, то велике б з того добро було народу християнському... І в наших церквах зрозуміли б миряни, що панотець глаголе" [30, 74].

    А в листі до О.Барвінського 18/30 травня 1869 р П. Куліш радив упорядникові підручника з української літератури, що в читанку треба взяти з Біблії і з Іова. а також деякі псалми. "Псалтир уже печатається, - писав він, - це найвагоміша річ у нашій словесності до читанки" [30, 197]

    І.Пулюй переклав "Четвероєвангеліє" (Відень, 1871), Новий завіт (Львів, 1880), Старий завіт (Відень, 1903), а також Псалтир - українською мовою. В. Тарновському (меншому) Куліш розповідав у листі від 20 квітня 1872 р.: "...Видав я у Львові віршований український переклад книги Йова, потім видав у Львові ж таки знов віршований переклад цілого Псалтиря, далі напечатав у Відні чотирма книжечками чотирьох євангелістів, та маю рукописну всю Біблію Старого і Нового завіту, зовсім готову для печатання... то поїду за границю печатати Святе Письмо все разом. Переклад книги Йова і Псалтиря наготовлено для сього прозою" [30, 205]. 15 липня в листі до І.Пулюя: "Новий завіт перекладений українською мовою оддав я Драгоманову через те, щоб не гаяти часу і не втрачатись на його печатання". А в примітці додав: "Згадайте, скільки я нидів у Відні, втрачався, щоб напечатати 4 євангеліста. Хто з моїх плечей бере таку вагу..." [30, 226].

    П.Куліш ділився своїми думками про переклади біблійних книг з багатьма адресатами, розповідав про труднощі в цій роботі. Так у листі до С.Носа 4 січня 1895 р. він повідомляє, що вдруге заходився перекладати святу Біблію, що вона держить його на світі, як чарка оковитої чи добрі ліки. Ще тільки IV книгу Мойсееву описав до гл.ХХШ, та й не знаю, чи побачу коли Апокаліпсового аміня. Ще ж мушу почитувати і заграничних біблістів, - писав Куліш до цього ж адресата... - Коли б Господь сподобив підперти рідну мову Біблією, цей переклад і мені самому наука» [30, 297]. Незадовго до своєї смерті він писав М.Павликові: "У Біблії дійшов уже до пророка Ісаії, котрий мало не все писав віршованою мовою. Так і я перекладаю, завдаючи доброї екзерциції рідній мові. Половину цього коханця Христового вже перевіршував", - розповідав письменник.

    Він скаржився В.Тарновському (меншому), що йому вже бракує снаги до завершення "Староруського перекладу Святого Письма" і хоч трудиться над ним день у день, та мучиться думкою, що покине недокінчену "спасенну працю". "Найтрудніша П частина, да ще така, що я один зорудую нею, сете, що в первобутній Біблії написано не прозою, а віршуванням. Оце ж я вже поперевіршовував нашою рідною мовою все, що віршовано в Старому заповіті, а також набереться в ньому ціла четвертина» [30, 301]

    П. Куліш помер 1879 р., не завершивши своєї багаторічної праці. Дружина письменника Ганна Барвінок передала незавершену працю чоловіка на зберігання поміщику Тарновському. Незабаром помер і він, але Тарновський встиг домовитись із І. Нечуєм-Левицьким про закінчення перекладу.

    Британське Закордонне товариство після неодноразових переговорів з І. Пулієм прийняло до видання під своїм патронатом увесь текст рукопису. Наприкінці 1903 р. у Відні давноочікувана книга побачила світ. На твердій обкладинці її було витіснено українські слова: «Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Переклад П. О. Куліша, І. С. Левицького і І. Пулюя. Відень, 1903». Проте в умовах дії Емського антиукраїнського цензурного циркуляру жоден примірник не можна було офіційно ввезти до Росії.

    Найголовнішим недоліком Кулішевого перекладу було те, що він здійснював свій переклад Старого і Нового Завіту місцями не дослівно, а довільно, що спричиняло значні відхилення від оригіналу (що для канонічного тексту вважається неприпустимим). Таким чином, на початку ХХ століття перед українським суспільством складалася об’єктивні передумови необхідності другого повного перекладу Святого Письма українською мовою.


    3.4 Продовження Кулішевого перекладу І. Нечуєм-Левицьким


    І.Нечуй-Левицький працював над перекладом Біблії наприкінці 90-х років XIX ст. Як випускник Київської духовної академії зі ступенем магістра богослов’я він був добре обізнаний зі Святим Письмом, володів латинською, грецькою, єврейською, французькою, німецькою мовами. Замолоду перекладав сатиричні казки М.Салтикова-Щедріна, наукову працю І.Прижова та ін. У "Життєписі Івана Левицького (Нечуя), написаній ним самим" автор занотовує, що змалку був дуже релігійний, його батько, дядьки, дід і прадід були священиками. Замолоду батько говорив проповіді по-українському, записав їх і послав митрополитові на суд. Та в духовній академії вирішили, що проповіді не достойні церковної кафедри. Син надіслав йому зі Львова Євангеліє в перекладі Куліша, якому отець благочинний був дуже радий і просив дістати йому українську Біблію.

    У листі до професора віденського університету І.Пулюя, який допомагав І.Нечуєві перекладати Біблію, 20 червня 1901 р. письменник зазначав, що П.Куліш переклав увесь Псалтир у віршованій формі, а також книгу Йова, Пісню над піснями, приказки Соломона, книгу Ісуса Сірашенка (як назвав її перекладач) і всі пророцтва про Христа. "Це загайна праця людини з великим поетичним талантом, котра кохалась в віршованій формі і котрій легко давалась віршована форма святих книг", - писав І.Левицький.

    Б. Грінченко у листі до І. Нечуя-Левицького від 8 березня 1901 р. повідомляв, що готує до друку копію перекладу Біблії, і запитував, з якого саме тексту він перекладав Святе Письмо. Письменник тоді ж відповів, що він перекладав Біблію з німецького тексту, але дотримувався російського синодального видання, бо в німецькому виданні Біблії траплялися зайві вислови, чого не було в російському перекладі. Про це саме розповідав він у листі до І.Пулюя 14 травня 1901 р., уточнюючи, що над четвертою частиною Біблії, яку не переклав Куліш, довелося йому працювати півтора року.

    У листі до М.Грушевського 22 березня 1889 р. перекладач зазначав, що він уже зробив 100 аркушів перекладу пропусків у Біблії, а залишилося "ще 60 листків", що до осені скінчить переклад цілком. "Куліш, як показалось, - писав І.Нечуй, - не переклав цілої четвертини Біблії. Набрався я лиха, та й ще наберуся! Насиджусь над Біблією, як жидівський хусит" [20, 359].

    За словами прозаїка, він переклав з Біблії 1 і 2 книги Параліпоменона, 1 і 2 книги Ездри, книги Рути, Неемії, Юдиф, Товія, Есфір, послання Ієремії, Варуха, книгу пророцтв Даниїла, 1-3 книги Маккавеїв та ін. Але до віденського видання 1903 р. "Святе Письмо Старого завіту" накладом Британського біблійного товариства увійшли лише такі переклади І.Левицького: книга Рут, 1 і 2 книги Параліпоменона, книги Ездри, Неемії, Есфір та пророка Даниїла. Сюди не ввійшли книга премудростей Соломона, над перекладом якої так намучився письменник, та інші неканонічні книги Біблії. Про ці труднощі він розповів у численних листах до знайомих.

    Так, у листі до П.Стебницького від 15 березня 1899 р. він зауважував: «Оце тільки що скінчив переклад Книги премудрості Соломонової. Ну і набрався лиха! Намудрив цей Соломон александрійський адвокат, ритор еллінський, ще й до того софісті. Ця кружанина софістики та риторства схожа на промови президентів французьких або мудрохитрих англійських пилників, що говорять часта не те, що думають, закручують думки в пусті гучнї фрази, що й сам чорт їх не розкрутить».

    У листі до І.Пулюя 14 травня 1901 р, зазначається, що неканонічні книги в синодальному виданні друкуються всі обов'язково і в німецькому протестантському виданні вони даються окремо, в кінці Біблії, навіть неканонічні уривки з канонічних книг: указ царя Артаксеркса з книги Есфір, оповідання про Сусанну з книги пророка Даниїла. Перекладач згоджувався на передачу в Лондонське біблійне товариство свого перекладу канонічних книг, якщо неканонічних воно не видає. «А щодо Росії, то неканонічні книги доконче треба буде перекладати, бо святий синод в нас не прийняв би навіть рукопису без цих книг", - писав Нечуй-Левицький [20, 374].

    Спочатку він просив І.Пулюя влаштувати друкування цих перекладів, висловлюючи сумніви щодо публікацій своїх праць. "Цікаво, яку-то одповідь дасть наш синод на прохання розповсюднювати святе письмо. Я добре тому відомий, що завсіди культура й наука йшли поза синодами і проз їх, що, починаючи з візантійського періоду, коли була знехтувана й одкинута наука як якась непотріб... Але... як каже приказка, "купити - не купити, а торгувати можна"... може, в владик змінилися погляди на перекладання Біблії на усякі людські мови і підмови, бо й владики змінюються, як і все на світі змінюється" [20, 409].

    У листі до цього самого адресата письменник згадує, що й Пулюїв молитовник, перекладений на народну мову, колись спалив крилошанин протоієрей Малиновський. "Було і в нас те саме, як ще в шістдесятих роках послали в святий синод український переклад життя святої Варвари. Синод велів спалити цей переклад, неначе якийсь непотріб. І свята Варвара перетерпіла раз муки од свого навісного татуня Діоскора, а це в новіші часи ... святого російського синоду. Оце недавно Петербурзька Академія наук одіслала в святий синод переклад Нового завіту. Не знаю, що то скаже святий синод", - писав Іван Нечуй. Ще в статті "Органи російських партій" він обурювався: мовляв, хто любитиме того, що зв'язує нам руки, суне нам свою мову, проганяє з України нашу національність, забороняє любити свій народ, дбати про його освіту. Хто подякує за те, що Євангеліє, перекладене Морачевським українською мовою, лежить у синоді десятки років і не діждеться права йти на Україну благовістити нашому народові слово Христове. Тільки єзуїти в середні віки забороняли перекладати Святе Письмо з латинської на живі народні мови [20, 99].

    Коли вийшов у світ переклад Біблії українською мовою, в листі до Пулюя письменник сумнівався, чи пропустить цензура цей переклад у Росію, де книги духовного змісту перевіряються й духовною цензурою, ще консервативнішою, за словами І.Нечуя, від світської. На запитання цього ж адресата у листі від 9 квітня 1905 р. він пригадував, що П.Куліш перекладав Біблію з німецької, а брав уроки єврейської мови в одного варшавського равина і заохочував до цього й І.Нечуя-Левицького. «Але я держався перекладу церковнослов'янського й синодального російського, бо все-таки мав на увазі, пише автор, що як не тепер, то колись синод мусе пустити й український переклад, а синод, само по собі, рівняв би його до свого російського, вже санкціонірованого, а не якогось іншого... Сказати по правді, між німецьким та російським перекладом я не бачив ніякої одлички навіть в маленьких дрібнотах».


    3.5 Переклад І. Огієнка (Митрополита Іларіона)


    Виносячи на суд громадськості давно виношувану ідею нового перекладу Святого Письма українською мовою, І. Огієнко зазначає: «... Ми надзвичайно потребуємо такого перекладу Біблії, що був би зроблений сучасною літературною всеукраїнською мовою. Перекласти цілу Біблію — а в першу чергу Новий Заповіт — треба такою літературною мовою, що стала б зразковою бодай на перші 50 літ. Мусимо мати переклад, що став би найкращим підручником вивчення української мови. Без цього нормальний розвій нашої літературної мови не матиме так їй потрібного «каменя наріжного», бо треба, щоб і селянські маси — головний читач Святого Письма — призвичаювалися до доброї літературної мови. Такий переклад треба видати з зазначенням наголосів, — щоб кожний міг читати його справді по-літературному».

    Приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, Огієнко навіть не сподівався — наскільки більше труднощів, невдач і розчарувань випаде йому в порівнянні з тими, які пережив свого часу його попередник. П. Куліш трудився на цій ниві тридцять літ, Огієнкові ж випала хресна дорога до своєї Біблії ще довшою на десять років. Від початку перекладу богослужбових книг у Кам'янець-Подільському до одержання сигнального примірника перекладеної ним повної Біблії у Вінніпезі пройшло 42 роки.

    Після трагічного кінця Української революції й переміщення уряду Української Народної Республіки до 1 польського Тарнова стало зрозумілим, що здійснити ідею другого і перекладу видання Біблії в тяжких еміграційних умовах без матеріальної допомоги якоїсь впливової закордонної організації практично неможливо. Знаючи історію взаємостосунків П. Куліша та І.Пулюя з Британським Біблійним товариством, Огієнко як міністр доповідань уряду УНР, вирішує без зволікань увійти від імені уряду в офіційні стосунки з цією організацією. За якийсь час до Тарнова надійшла відповідь. В ній йшлося про бажання Біблійного товариства продовжити переговори з автором перекладу пізніше, як тільки цьому сприятимуть політичні обставини.

    Перші переговори з представником Британського Біблійного товариства А. Келлером щодо умов і термінів перекладу Біблії відбулися у Варшаві наприкінці 1935 р. Після І полагодження усіх формальностей 1 квітня 1936 р. Огієнко підписує І нотаріально завірену угоду на співробітництво з Британським Біблійним товариством. За цією угодою робота з перекладу Біблії мала бути завершена за п'ять років. На розгляд комісії перекладач зобов'язувався подавати рукописи частинами. Порядок перекладу визначався таким:

    1.Новий Заповіт;

    2.Псалтир;

    3.Старий Заповіт.

    Новий - Чотири Євангелії (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна), які Огієнко почав перекладати ще в двадцятих роках, на момент з підписання угоди були вже викінченими, і через місяць їх передано до Лондона. А з наступного 1937р. почалося їх друкування. Частину замовлення — 5 тисяч примірників — розмістили в друкарні Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Новий Заповіт з Псалтирем накладом 25 тисяч примірників вийшов 1939 р. у Варшаві. Через три роки, вже в розпалі другої світової війни, керівництво Біблійного товариства розміщує замовлення на 10 тисяч примірників Нового Заповіту і Псалтиря в перекладі Івана Огієнка в Стокгольмі.

    Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


    Приглашения

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хореографического искусства в рамках Международного фестиваля искусств «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хорового искусства в АНДОРРЕ «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»




    Copyright © 2012 г.
    При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.