Українські видання Біблії

Українські видання Біблії

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова

Інститут української філології

Кафедра журналістики

Українські видання біблії

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»

Капшученко Юлія Петрівна

Спеціальність 6.030203

«Видавнича справа та редагування»

Науковий керівник

Денискіна Ганна Олександрівна

Кандидат філологічних наук, доцент

КИЇВ-2010р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕПИСИ БІБЛІЇ

1.1 Остромирове Євангеліє ХІ ст

1.2 Пересопницьке Євангеліє 1561 р

1.3 Першодрук. Острозька Біблія 1581 р

РОЗДІЛ ІІ СТАРОДРУКИ XVII – XVIII ст

2.1 Початки друкованого слова

2.2 Біблія ІІ пол. ХVII – XVIII ст

РОЗДІЛ ІІІ ПЕРЕКЛАДАЧІ СВЯТОГО СЛОВА

3.1 Перші переклади Біблії П. Морачевського

3.2 Спроби М. Шашкевича та В. Александрова

3.3. Біблія П. Куліша

3.4 Продовження Кулішевого перекладу І. Нечуєм-Левицьким

3.5 Переклад І. Огієнка (Митрополита Іларіона)

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Біблія – це стародавня збірка, різних за формою і змістом релігійних та світських творів, які писалися від дванадцятого століття до нашої ери аж по друге століття нашої ери, тобто майже півтори тисячі років. У тлумачному словнику можна знайти таке визначення слова “Біблія”: “Книга що розглядається у якості непорушного, єдиного справедливого джерела”. Для християн Біблія – є непорушне, єдине справедливе відкриття Бога людині, що містить 66 книг, записаних 40 різними авторами на протязі 1500 років. Записували Біблію люди найрізноманітнішого походження і самих різних занять: царі, селяни, філософи, рибалки, поети, державні діячі та учені. Біблія записувалась принаймні на трьох континентах і трьома мовами: староєврейською, арамейською і грецькою. І незважаючи на таку різноманітність засобів, вона являє собою єдине, що безперервно продовжується ціле – від Книги Буття до Об`явлення і суть викладеного в ній морального закону Божого ніде не міняється. Біблія містить вражаючі у своїй відвертості описи життя основних її персонажів; описи, що розкривають не тільки сильні, але і слабкі риси їх характерів. Першу частину – Старий Заповіт – написано в дохристиянські часи давньоєвропейською мовою, а Новий Заповіт ідеологами християнства давньогрецькою мовою.

Уперше на українську землю Біблія прийшла з Візантії. Принаймні відомо, що слов`янський просвітитель Кирило бачив у Криму руське Священне писання; в часи ж Київської Русі Біблія потрапила на українську землю, очевидно, як кирило-мефодіївський переклад. Як відомо, Кирило й Мефодій склали нам абетку – й досі називається кирилицею; вони ж таки вперше переклали Біблію на старослов`янську, тобто літературну, мову, спільну для всіх слов`ян-християн грецького обряду. Поширювалися тут і глаголичні біблійні книги, тобто писані глаголицею-азбукою, що була поширена в Моравії, Чехії, Західній Болгарії, Хорватії і в нас, у Київській Русі – Україні. Ця азбука подібна до кирилиці, але зі складнішим накресленням усіх сорока літер. Вважається, що цю абетку також створив Кирило, а кирилиця – це вже вдосконалена глаголиця.

Біблія - це унікальна книга в історії людства. Це запис Божих одкровень, що передавалися з одного покоління до іншого протягом багатьох віків. Старогрецьке слово Біблія означає "книги". До неї входять П'ятикнижжя Мойсеєве, книги історичні, зокрема Ісуса Навіна, Суддів, Пророків, Царів, Пісня пісень, псалми царя Давида, Псалтир, а також Притчі, Премудрість Соломона, Премудрість Ісуса, сина Сирахового, Єкклезіаст. Тут і Євангеліє, Діяння святих апостолів, Апокаліпсис, що віщує кінець світу. Вплив біблійних книг на літературні твори був надзвичайно плідний і дуже значний. Книги Біблії використовували як богослужебні і як навчальні. Теми, ідеї, образи її розробляли кожен по-своєму українські письменники - від І. Вишенського до сучасних авторів.

Так літературна англійська мова виросла на мові Біблії Віклефа (1324—1384), чию працю продовжив Вільям Тіндаль (1477— 1536). Його переклад був зразком для всіх подальших англійських видань Біблії. Переклад Мартина Лютера (1483—1546) розпочав і закріпив нову сторінку німецької літературної мови. Мова Лютерової Біблії стала загальнонімецькою. Подібне значення для французів мав переклад Біблії Жана Кальвіна (1509—1564). Як уся чеська інтелігенція вчилася своєї літературної мови з "Кралицької Біблії" (1579—1593), так поляки виховувалися на мові "польської Вульгати" — Біблії Якуба Вуйка. А історію нашої Біблія в виклала на сторінках своєї роботи. Багато людей вклали роки свого життя в існування українського Слова Божого.

Актуальність теми дослідження. Починаючи з 988 року, після хрещення Русі Володимиром Великим і обрання саме християнської віри нашому народу Було дуже важливим, щоб устав християнства розуміли широкі верстви, щоб Бог «заговорив» їх мовою. Українські видання Біблії пройшли «хресну ходу» щоб їх побачила їх нація. Чого варті переклади Біблії П. Морачевського, П. Куліша, М. Шашкевича та В. Александрова, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, І. Огієнка та іншими. Актуальність теми зумовлюється потребою вивчення малодосліджених сторінок історії у видавничій справі щодо проблеми «Українських видань Біблії».

Мета: я взяла за мету дослідити всі видання Біблії починаючи з ХІ ст. Цією роботою систематизувати найважливіші видання Слова Божого на етнічних українських землях, що дало поштовх бурхливому розвитку видавничої справи не тільки в Україні, а й у світі. Саме Віра процес видавничої діяльності пришвидшив. Тому я взялась досліджувати ці видання.

Завдання дослідження дослідити поле перекладу і видання Біблій українською мовою на наших етнічних землях починаючи з часів хрещення Русі, закінчуючи сучасним текстом Слова Божого. А саме:

1.                 Перші українські переписи Біблії ( Остромирове Євангеліє, Пересопницьке Євангеліє)

2.                Першодрук (Острозька Біблія)

3.                Біблія ІІ пол. ХVII – XVIII ст.

4.                Переклади Біблії (П. Морачевський, М. Шашкевич та В. Александров, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, І. Огієнко)

Об’єктом наукової роботи є переклади й видання Біблії на Україні мовою етнічного населення. Предметом є сама Біблія, особливості її видання.

Методом дослідження я обрала конкретно-історичний.

Наукова новизна – тема є малодослідженою. Дослідивши і упорядкувавши в певну систему видання української Біблії я внесу деяку упорядкованість цій проблемі.

Практичне значення дослідження - матеріал дипломної роботи може знадобитися при розробці лекційних курсів з історії українських видань, релігії, біблієзнавстві. Висновки і положення роботи спрямовані на тих, хто сьогодні безпосередньо зайнятий у сфері біблієзнавста, оскільки досвід минулого завжди має пізнавальне і практичне значення. Без минулого будувати майбутнє –це порожня справа. Тому не випадково я обрала саме цю тему.

РОЗДІЛ І ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕПИСИ БІБЛІЇ

«Біблія — це найкращий подарунок Бога людям»

Авраам Лінкольн

Переклад Святого Письма із стародавніх мов завжди був нелегкою науковою справою. Перед кожним перекладачем стояло завдання не лише правдиво передати повний зміст Біблії, її святий дух, а й одягнути Боже Слово в найкращі форми мови перекладу, що вимагало досконалого знання як стародавніх, так і сучасних мов. Щоб збагнути епоху й відчути дух часу, в якому писалася Біблія, необхідно було дослідити сотні найдавніших текстів, пропустивши їх крізь релігійно налаштоване серце. Такі переклади пробуджували загальне зацікавлення не тільки до Святого Письма, але й до своєї живої мови, ставали для всього народу найкращим класичним взірцем літературної мови.

Так зване Остромирове Євангеліє, написане давньоукраїнською мовою, з'явилося на українських землях ще в XI ст. Начерково-буквені позначки цього письма були використані при створенні абетки церковнослов'янської мови. 1561 роком датується закінчення рукописної "Пересопницької Євангелії", а в 1563—1572 рр. з'являється славнозвісний "Крехівський Апостол". Перша повна друкована Біблія церковнослов’янською мовою з впливами української народної мови була видана на Волині у 1581 р. і відома під назвою "Острозька Біблія". Дуже популярними були так звані учительні Євангелії, що з’явилися з потреби наблизити Біблію до простого народу.

Високоосвічене українське духовенство того періоду дотримувалося загальнослов'янського "всеправославного" напряму. Найяскравішим виявом цього була праця редакторів "Острозької Біблії". Зусиллями українських граматиків школи М.Смотрицького і лексикографів школи Є.Словинецького була змодифікована сьогоднішня церковнослов'янщина, на якій і видана у 1663р. перша московська друкована Біблія. Як обгрунтовано стверджує один із відомих дослідників перекладів Святого Письма на церковнослов'янську та українську мови Олекса Горбач, українці дали східноцерковному слов'янству tekstus reseptus Святого Письма, занехаявши водночас процес піднесення мови свого народу на п'єдестал літературної, як це тоді зробили чехи і порівняно високий тогочасний рівень освіченості забезпечував розуміння церковнослов’янської мови, тому потреба в перекладах Біблії на мову народну не була гострою і злободенною. На думку одного із найкращих перекладачів Біблії професора Івана Огієнка (митрополита Іларіона) цей факт виявився фатальним для історії розвитку української літературної мови. Реально справа перекладу Святого Письма на українську мову віджила аж у середині XIX ст. Національне та духовне поневолення українців спонукало до рішучих дій. Поряд з літературним пробудженням відновлюється зацікавленість до перекладів на літературну мову Святого Письма.

1.1           Остромирове Євангеліє ХІ ст

Остромирове Євангеліє (1056-1057) – найдавніша датована пам’ятка українського письменства, яка збереглася до нашого часу. В цьому полягає її цінність і унікальність. Надзвичайно багате високохудожнє оздоблення та вишукане урочисте письмо книги відносить її до скарбниці світової культури. (Додаток №1, 2). Жодна із старослов’янських рукописних книжок балканського походження ХІ ст. не витримує ніякого порівняння з Остромировим Євангелієм.

Остромирове Євангеліє являє собою список перекладу Євангелія, що його переписав у Києві зі староболгарського оригіналу диякон Григорій на замовлення новгордського посадника Остромира – родича київського князя Ізяслава, сина Ярослава Мудрого. Остромировим Євангелієм книга називається за ім’ям замовника та власника. Мова книги – тогочасна слов’янська богослужбова з болгарським впливом, зумовленим оригіналом, з якого переписувався текст. Євангеліє відноситься до апракосних, тексти в якому розміщені по недільних і буденних читаннях, починаючи з Великодня, у відповідності з чином церковного богослужіння. Апракосний тип Святого Письма був поширений у Візантії, передався він і до Київської Русі. На останній сторінці укладач і переписувач рукопису зробив приписку: „Азъ Григорий диякон написахъ Евангелие се”, а також вказав, що почав свою працю 21 жовтня 1056 року і закінчив 12 травня 1057 року. [64, 4] Переписування книг було справою довгою і тяжкою.

Остромирове Євангеліє – книга великого формату, написана на 294 аркушах пергаменту розміром 35х30 см. (Для виготовлення такої кількості пергаментних полотен потрібна була шкіра 175 телят). Переписувач підібрав для рукопису високоякісний, білий і тонкий, пергамент. Текст у книзі написаний у два стовпчики по 18 рядків у кожному, великим уставом (розміром шрифту), заголовки виписані середнім уставом, післямова – дрібним. Рядки літер рівні, ніби написані під лінійку. Каліграфічно виведені букви мають майже квадратну форму, проміжок між ними однаковий, слова одне від одного не розділені. Основним інструментом „доброписців” в той час було розчеплене і загострене гусяче перо, чорнило виготовляли з природних барвників та спеціальних чорнильних горішків.

Палеографічне дослідження рукопису показало, що перші 24 аркуші своєю каліграфією відрізняються від інших, котрі написані тією ж рукою, що й кінцева приписка Григорія. Також іншим почерком написані заголовки читань. Крім того, три мініатюри, які розміщені в рукопису, виконані в різній манері, що свідчить про творчість декількох художників-мінітюаристів. Українські вчені Р. Логвин, В. Пуцько, П. Толочко, Я. Запаско та ін. вважають, що над книгою працювало декілька художників та переписувачів. Отже, „Остромирове Євангеліє” – колективна праця, а диякон Григорій, очевидно, був головним упорядником і основним переписувачем рукопису.

В своїй приписці диякон Григорій не зазначив місце створення Остромирового Євангелія. Немає сумніву, що саме Київ був місцем, де майстрам – художникам і переписувачам – було на той час під силу виконання такого досконалого твору. Загальновідомо, що в ХІ ст. у Києві при Софійському соборі діяла велика бібліотека, яка налічувала близько 950 томів та великокняжий скрипторій, де працювали кваліфіковані каліграфи-переписувачі, перекладачі та художники. Одні писали книги уставом – красивим парадним шрифтом, інші – ілюстрували їх кольоровими мініатюрами, орнаментальними заставками та ініціалами, і їх майстерність нічим не поступалась візантійським майстрам. Безумовно, що серед книг, укладених у скрипторії, було багато шедеврів, до цієї школи належить і виготовлення Остромирового Євангелія, та й за велику честь було замовити таку ошатну книгу саме в київських майстрів. Однак, російські вчені припускаються різних думок про місце створення цього високохудожнього рукопису – називають або Київ, або Новгород, або придумують компромісне розв’язання: написана киянином в Новгороді. Митрополит Ілларіон (І. Огієнко) вступаючи на захист київського походження Остромирового Євангелія у своїй роботі „Українська культура” К., 1918 р., наводить висновки російського професора Н. Волкова (1897 р.) про те, що в мові Остромирового Євангелія нема новгородських прикмет. Сама форма письма, форма устава Остромирового Євангелія ясно свідчить про його київське походження, а не новгородське – бо тільки в Києві могли написати таку пишну книжку, як це Євангеліє. Література в Новгороді зачалась пізніше і тому до Новгорода везли книжки з Києва. [65, 74] Також відомий український історик І. Крипякевич у праці „Велика історія України” Л., 1935 р. відносить написання Остромирового Євангелія до Києва. Уже в наш час українські історики, зокрема академік П. Толочко відзначає: „Першою, з тих , що дійшли до нас, ілюстрованою книгою є „Остромирове Євангеліє”, виготовлене в Києві дияконом Григорієм і його помічниками у 1056 – 1057 рр. для новгородського посадника Остромира”. [64, 4] Вчений також пише, що за манерою виконання, кольоровим і орнаментальним вирішенням мініатюри рукопису нагадують київські перегородчасті емалі, а художні заставки тексту перегукуються з фресковим орнаментом Софії Київської. Академік Я. Запаско – дослідник давньої рукописної та друкованої книги – подає ґрунтовні висновки на користь київського родоводу Остромирового Євангелія. Він пише: “Щоб визначити родовід книжки, дуже важливо звернутися до її мови, а точніше, до своєрідних помилок, які для нас є ціннішими підказками. Переписувачі, хоча і ретельно дотримувались вже вироблених на той час давньоруських мовно-літературних норм, але вставляли слова тієї місцевості, де писалася книга. Так в мові кодексу не виявлено жодного випадку змішування “ц” і “ч” (“цасть”замість “часть”), тоді як у новгородських мінеях 1096 та 1097 рр. таких замін “цоканій” повно. У свою чергу є помилки південно-руської вимови. Так 82 рази зустрічається своєрідна форма давального відмінку іменників чоловічого роду однини з суфіксами –ови, -єви (“синови”, “Авраамови”, “Господєви”), перетворення «є» в “о” (Єлена – Олена). Іце є поважною підставою міркувань про не новгородське походження кодексу. Але особливо виразно за київський родовід Остромирового Євангелія промовляє його багате і напрочуд високохудожнє оздоблення”.

Серед прикрас Остромирового Євангелія особливо виділяються мініатюри з зображенням трьох євангелістів – Іоанна, Марка, Луки, для четвертого, Матвія, залишено чистий аркуш, з якихось причин мініатюра так і не була намальована. Подання в Євангеліях зображень чотирьох її творців – широко поширена візантійська традиція. Готові малюнки підфарбовувалися різними природними барвниками, серед яких червона фарба (сурик або кіновар), золота фарба (порошок золота, який змішували з риб’ячим клеєм), коричнева (порошок руди) і т.п. З плином часу пергамент рукопису погнувся, місцями витерлись і обсипались фарби. Але і в такому стані мініатюри євангелістів світяться духовним осяянням, що свідчить про високу художню майстерність виконавців.

Святкову пишність Остромировому Євангелію надають також заставки орнаментальні композиції, котрі відділяють і прикрашають початок кожного нового розділу книги. В Остромировому Євангелії міститься одна велика та 18 малих заставок, основний їх мотив – великі квіти з п’ятьма пелюстками. Виконані вони яскравими фарбами – червоною, зеленою, синьою і прописані золотом.

Чудовою особливістю Остромирового Євангелія є його витіюваті ініціали (буквиці) – заголовні букви збільшеного розміру майстерно виконані на початку самостійних розділів тексту книги. Майже кожне читання починається зі слів: “Во время оно” або “Руче Господь”. Тому в книзі багато ініціалів “В” та “Р”. Так, наприклад, ініціал “В” повторюється 135 разів, але кожний з них відрізняється від інших. Орнаментальні переплетення вміло поєднані із зображенням казкових птахів, фантастичних звірів, таємничих людських облич, всі вони різнобарвні і надзвичайно красиві.

Історія майже 1000-літнього Остромирового Євангелія має свої величні, сумні і повчальні сторінки. Перший її власник Остромир був невдовзі вбитий у військовому поході. Гадають, що потім Євангеліє було передане в новгородський Софійський собор, де зберігалось на протязі декількох століть. На початку ХVIII ст. Остромирове Євангеліє згадувалось в описі двірцевої Кремлівської церкви, можливо, його вивіз Іван Грозний, який у 1570 р. знищив і пограбував Новгород. В 1720 р. за наказом Петра І рукопис відправили в Петербург. Невдовзі після його смерті книга загубилась. Знайшлась вона через 85 років серед гардеробу покійної імператриці Катерини ІІ, після чого Олександр І звелів зберігати її в Імператорській публічній бібліотеці. Добре, що Остромирове Євангеліє опинилось у Петербурзі, – будь воно в Москві 1812 р., на нього б чекала доля знаменитого неосяжного зібрання А. Мусіна-Пушкіна – згоріти у полум’ї разом з іншими неоціненними старовинними рукописами (серед них було і «Слово о полку Ігоревім»). Ще одне випробування для книги трапилось у 1932 р., коли в залі, де зберігалось Остромирове Євангеліє ремонтували водопровід. Тоді грабіжники розбили вітрину, здерли і вкрали срібний оклад Євангелія, а сам безцінний рукопис закинули за шафу. Його реставрували, але вирішили більше не переплітати. Остромирове Євангеліє, зшите в зошити, зберігається в спеціальному футлярі із старого дуба в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі.

Остромирове Євангеліє і на сьогодні залишається неперевершеним твором давньоукраїнського книжкового мистецтва. На жаль, цей багатостраждальний і дорогий для нас рукопис, як і багато інших давніх пам’яток української писемності, знаходиться в Росії.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7