Тенденції розвитку регіонального телебачення в умовах соціальних перебудов та вплив соціальних проблем на розвиток телевізійної спільноти

Одночасно з вищеназваними структурними змінами в генеральній дирекції програм УТ-1, було створено керівництво "Творчо-виробничого об'єднання другої програми Українського телебачення", основою формування якої мала стати студія "Укртелефільм" з її творчим і технічним потенціалом. Проте кадри студії не були готові до освоєння телевізійного ремесла. Набрані ж додаткові співробітники в більшості мали слабке уявлення про технологію підготовки телепередач. Крім того, не вдалося розробити оригінальну концепцію програми УТ-2. Її структурні підрозділи дублювали чи тематичні головні редакції УТ-1, чи знімальні структури студії "Укртелефільм". Безперспективною була ставка на технологічну базу "Укртелефільму" як виробничу основу для формування УТ-2. Через рік від цієї ідеї відмовилися.

Тим часом з'явилося УТ-3, директором якого став М. Білоус. Це був суто творчий підрозділ, сформований при Головному технічному центрі УТ. Безпосередньо передачі готувалися не за рахунок державних асигнувань, а за залучені кошти - спонсорські, надходження від реклами, а також програм сторонніх виробників (комерційних телекомпаній). Головною особливістю УТ-3 став специфічний екранний імідж програми. Це досягалося перш за все наскрізним веденням усієї програми телевечора одним модератором. На відміну від традиційних радянських дикторів, ведучі УТ-3 самі готували свої екранні "прокладки", багато імпровізували. Інша особливість цього каналу - високий темпоритм ходу самої програми. Якщо по УТ-1 з 19:00 до 24:00 транслювалося, як правило, 7-8 передач, то по УТ-3 - майже вдвічі більше. Кожен випуск, окрім художніх фільмів, займав 20-30 хвилин. Такий же високий і внутрішній динамізм більшості передач. Тому в структуру програми УТ-3 органічно вписалися випуски новин CNN. Канал задумувався як своєрідне "Вікно у світ" - на противагу УТ-1, що традиційно переважну частину свого ефірного часу віддавало власній продукції. Практично всі передачі УТ-3 створювалися недержавними телекомпаніями ("ЮТАР", "Мегапол", "7 канал", "Гравіс", "ТБ Табачук", "УНІАН" тощо). УТ-2 та УТ-3 мусили ділити канал з Російським телебаченням, яке вдвічі переважало їх за ефірним часом.

У телевізійному просторі України склалося таке становище: на її території розповсюджувалися російські телепрограми "Останікно" (повністю), "Російський канал" (до 60%), 2/3 так званої "Освітньої програми", яким протистояли УТ-1 обсягом 15 годин середньодобово, УТ-2 та УТ-3. Перевага склалася на користь російських телепрограм, які успадкували технічну базу колишнього всесоюзного телебачення.

Згідно з Проектом положення "Про Державну телерадіомовну компанію України", Укртелерадіокомпанія мала бути загальнодержавною організацією, до складу якої повинні входити республіканські підрозділи та підрозділи телебачення та радіомовлення в областях (містах), що здійснюють теле- та радіомовлення на території України та за її межами. Виконуючи ці завдання, компанія веде творчо-виробничу, господарську та комерційну діяльність, має переважне право на використання теле- та радіомережі на всій території України, може мати власні телерадіокомунікаційні засоби. Укртелерадіокомпанія мала визначати зміст, обсяг і порядок розповсюдження республіканських, міських і обласних державних радіопрограм, що входять до її структури і складають єдину систему телерадіомовлення України. Її фінансування повинне здійснюватися за рахунок державного бюджету і коштів від комерційної діяльності та спонсорства.

З'являється ідея ретрансляції супутникових телеканалів з-за кордону. Для цього слід було подолати ряд перешкод: відсутність якісної технічної бази для масового прийому та поширення зарубіжних телепрограм; неправомірний прийом та розповсюдження сигналів більшістю комерційних телекомпаній України; відсутність синхронних перекладів українською мовою більшості програм зарубіжних телестанцій за умов мовної неготовності значної частини нашого населення сприймати їх в оригіналі.

До певної міри подолати ці бар'єри вдалося лише ICTV (International Commercial Television) - телекомпанії, заснованій у концерном РРТ та американською корпорацією "Storyfirst Communications". Оснащений сучасною апаратурою АСК ICTV давав можливість приймати з супутників програми багатьох телекомпаній світу. Але це не механічна ретрансляція, а осмислена вибудова своєї програми з багатьох компонентів. Правда, на виробництво власної продукції телекомпанія у перші роки вийти так і не змогла. Одначе вона заявила про намір розповсюдити свій вплив на територію всієї України.

Україна планувала запуск власного восьмиканального супутника з метою відкриття українського супутникового телебачення, проте це так і не було здійснено. А першою прорив до космічного мовлення здійснила телекомпанія "ТОНІС" - найстарша в країнах СНД недержавна телекомпанія.

1.2 Становлення незалежного українського телебачення

Становлення незалежної української держави збіглося у часі з періодом виникнення комерційних (недержавних) телекомпаній. Офіційні свідоцтва на право вести мовлення одержали майже тисяча компаній, студій, редакцій, програм ТБ та радіомовлення, що не входили до системи Укртелерадіокомпанії, в тому числі більше 400 телекомпаній. З них 284 не вели мовлення.

Зарубіжна відеопродукція, використовувана абсолютною більшістю "альтернативних" телестудій , є основою їхнього екранного благополуччя. Підхід переважної більшості недержавних засобів ТБ до використання наданого їм ефірного часу є досить одноманітним: в основному прокат закордонної відеопродукції, часто сумнівної технічної та художньої якості.

Функції координатора творчих і технічних зусиль недержавних телекомпаній прагне взяти на себе громадська організація "Українська телевізійна спілка", утворена наприкінці 1994 року. Вона об'єднала близько 50 колективних членів. Основну свою увагу керівництво Спілки зосередило на проблемі розбудови телеінформаційного простору в Україні.

Введення у дію Закону України "Про телебачення і радіомовлення" поставило на порядок денний питання про одержання усіма компаніями ліцензій на право телерадіомовлення.

Система телерадіопростору України оформилася: на трьох загальнонаціональних каналах працюють три незалежні телеструктури - Національна телекомпанія, "Студія 1+1" та "Інтер", конкуренція між якими сприяє урізноманітненню програм, позитивно служить інтересам глядачів. До них наближається ICTV (реформоване у 2003 році), спостерігається відчутне творче зростання та поширення майже на всю Україну телекомпанії "СТБ". Свій мікроклімат у місцевому телеефірі створюють сотні телерадіоорганізацій - від обласних то селищних.

Щоденний аналіз програм вітчизняних телекомпаній засвідчує, що значна частка їх ефіру зайнята відеопродуктом зарубіжного виробництва. Лише Національна телевізійна та радіомовна компанії, ряд обласних ДТРК, окремі комерційні ТК ("1+1", "ТЕТ", "СТБ" тощо) приділяють увагу виробництву власного телепродукту. Багато ж інших не дотягують до 50-відсоткової планки, і часто за рахунок трансляції концертів, заходів та презентацій. Законом "Про кінематографію" було встановлено квоту демонстрування національних фільмів, що становить не менше 30% національного екранного часу.

Використання телебачення і радіомовлення у виборчих кампаніях - питання, яке чи не найприскіпливіше розглядається законодавством нашої країни. У демократичному суспільстві головним завданням мовлення має бути обслуговування інтересів громадськості, тобто аудиторії. Якщо компанія телемовлення є комерційним підприємством, вона повинна виявляти інтереси споживача, оскільки її завданням є продаж аудиторії рекламодавцям. На жаль, в Україні ці принципи виконуються не завжди, наявна певна політична самоцензура телепрограм.

У цілому до 2008-го року система телемовлення в Україні має забезпечення доведення до кожного жителя країни щонайменше 6 загальнонаціональних програм наземної та супутникової форм розповсюдження, до десяти регіональних телепрограм, від 4 до 10 програм місцевого рівня, трансляцію програм у місцях підвищеної забудови через багатоканальні кабельні та ефірно-кабельні мережі, у сільській місцевості - впровадження програм на базі телекомунікаційних мереж багатофункціонального призначення. Крім того, має розпочатися трансляція з України програми на зарубіжжя через український супутник зв'язку.

2. Тенденції розвитку регіонального телебачення в умовах соціальних перебудов

2.1 Формування сучасного інформаційного суспільства в Україні

Формування сучасного інформаційного суспільства в Україні обумовлює необхідність державної підтримки підприємств, що функціонують у сфері надання інформаційних послуг. Особливе місце в цьому процесі займають підприємства кабельного телебачення, розвиток яких сприяє поступовому переходу від індустріального до інформаційного суспільства. Тому сучасний стан розвитку ринку кабельного телебачення потребує розробки і впровадження більш дієвих механізмів державного управління.

Демократизація суспільства, процеси інформатизації, переосмислення ролі інформації та її значення в формуванні національної свідомості, розширення меж інформаційного простору шляхом впровадження новітніх технологій вимагають наукового обґрунтування необхідності розробки основних положень державної програми розвитку ринку кабельного телебачення. Це більш тим важливо, що підприємства кабельного телебачення є основним джерелом розповсюдження суспільнозначимої інформації усім верствам населення, що дає право говорити про важливу соціальну роль даного виду мовлення.

Загальні положення теорії державного управління, економічної теорії розглянуті в працях українських вчених Г.В. Атаманчука, В.Д. Бакуменка, В.Ф. Беседина, С.О. Білої, А.С. Гальчинського, В.М. Геєця, Г.К. Губерної, В.В. Дорофієнка, М.Х. Корецького, Н.Р. Нижник, С.Ф. Поважного, М.Г. Чумаченка.

Проблеми організації державного управління в розвиткові інформаційної сфери складні і багатопланові. Різноманітні аспекти цієї проблематики знайшли своє відображення в наукових роботах відомих українських фахівців О.І. Амоші, В.Г. Бондаренка, С.В. Демченка, А.О. Дєгтяра, Є.В. Кільчицького, Є.А. Макаренко, В.М. Орлова, В.К. Стеклова, О.Ю. Чубукової, а також зарубіжних вчених Р. Арона, Д. Белла, М. Вебера, Р. Каца, Й. Масуди, М. Пората, Т. Стоун’ера, О. Тофлера. Проте окремі питання, зокрема, що стосуються проблем удосконалення державних механізмів управління діяльністю підприємств, які надають послуги кабельного телебачення та створення моделі суспільного мовлення в Україні не знайшли вирішення в цих та інших дослідженнях.

У зв’язку з цим необхідною є розробка теоретичних положень, методологічних підходів і практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного управління підприємствами кабельного телебачення як складової сфери інформаційних послуг шляхом розробки положень державної програми розвитку.

Сучасне суспільство поступово переходить на новий етап розвитку, який визначається зниженням ролі матеріального виробництва, розвитком сектору послуг і зростаючою роллю інформації. Ці характерні риси обумовили можливість створення в Україні „інформаційного суспільства”.

Сфера інформаційних послуг займає особливе місце в економіці розвинутих країн, в тому числі і в Україні. Поступово відбувається інтеграція засобів зв’язку в усі сфери життя. Отже, в дисертаційній роботі доведено, що така глибока інтеграція інформаційних технологій в основні сфери життєдіяльності суспільства визначає їх важливу роль й потребує підвищеної уваги з боку держави до становлення і розвитку цієї сфери.

Аналіз історичного розвитку та становлення теорії державного управління показав, що без втручання держави в економіку неможливий розвиток ринкових відносин. Особливо ця тенденція характерна для становлення та розвитку в Україні інформаційного ринку, діяльність суб’єктів якого відбувається під впливом як ринкових, так і державних механізмів управління. Надмірне втручання держави може привести до цілого ряду негативних наслідків: зниження інвестиційної привабливості, відсутності конкуренції, скорочення наукових розробок.

Таблиця 2.1 Етапи розвитку інформаційних технологій

Внаслідок цього, основним напрямком розвитку інформаційного ринку є розробка ефективних механізмів державного управління підприємствами, що діють на ньому. При цьому, в залежності від функцій запропоновано поділяти державні органи влади на регуляторні та управлінські.

Так, до управлінського органу пропонується віднести орган влади, основною задачею якого є реалізація державної політики у сфері економіки, розробка державних програм економічного розвитку країни, прогнозів розвитку різних галузей економіки, законодавчих і нормативних актів.

В свою чергу, до регуляторного органу пропонується віднести незалежний орган влади, основні функції якого полягають в забезпеченні рівних умов діяльності на ринку, контролі за виконанням суб'єктами ринку законодавства, а також якості зроблених ними товарів (послуг) та задоволенні попиту споживачів. Крім того, цей орган повинен виконувати важливі задачі щодо затвердження цін і тарифів на визначені товари (послуги) та контролювати діяльність монополістів.

Така форма організації управління підприємствами ринку кабельного телебачення, коли існують автономно державні органи влади, що виконують регуляторні функції і органи, які мають управлінські функції є найбільш ефективною в сучасній економіці.

2.2 Ефективна програма розвитку телебачення

Важливою формою державного регулювання економіки є державне економічне програмування. При цьому, метою державного програмування є досягнення прийнятного для держави варіанту розвитку економіки, а головним завданням - підтримка економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання її розвитку.

З метою розробки ефективної програми розвитку ринку кабельного телебачення доцільно використовувати методи планування, прогнозування та програмування. При цьому, планування являє собою процес прийняття управлінського рішення, який передбачає вибір, і за альтернативної постановки цілей, визначення пріоритетів, розробку комплексу заходів, що забезпечують їх досягнення.

Що стосується прогнозування, то воно може виступати як самостійна форма регулювання, так і як науково-аналітична стадія планування. За допомогою прогнозування визначається можливий стан економічного й соціального розвитку українського ринку кабельного телебачення на майбутнє, альтернативні шляхи його розвитку та обґрунтовується вибір найбільш прийнятного варіанту.

Програмування, як форма державного управління, має сприяти розв’язанню найважливіших проблем, загальнодержавних за значенням: науково-технічних, економічних, соціальних, екологічних та інших. Воно мусить забезпечити комплексний підхід і цілеспрямований розподіл ресурсів для розв’язання певної проблеми і досягнення поставленої мети.

В Україні з метою розвитку інформаційної сфери були сформовані і стверджені ряд документів, в яких зазначено основні положення державної політики в інформаційній сфері, а саме, Національна програма інформатизації, Концепція розвитку телекомунікацій в Україні до 2010 року та Концепція розвитку зв’язку України до 2010 року. Але питання розвитку ринку кабельного телебачення залишилися поза увагою держави. Тому в роботі доведена необхідність створення програми розвитку цього ринку.

Для розробки основних положень програми проведено комплексний аналіз основних тенденцій розвитку ринку кабельного телебачення та визначено роль і місце держави в процесі її реалізації.

Може бути здійснено теоретичне обґрунтування та вирішення актуальної задачі удосконалення механізмів державного управління та регулювання діяльності підприємств, що надають інформаційні послуги, на базі створення державної програми розвитку ринку телебачення. Зміст основних висновків і пропозицій полягає у наступному.

1. Сфера інформаційних послуг займає особливе місце в економіці Україні. Це пояснюється швидкими темпами розвитку та глибокою інтеграцією інформаційних технологій в основні сфери життєдіяльності суспільства. При цьому визначається, що для ефективного розвитку інформаційної сфери необхідно удосконалити механізми державного управління підприємствами, які діють у цієї сфері.

2. Дослідження теорії державного управління дозволило визначити роль держави в економічних процесах та довести, що наявність державного монополізму в сфері інформаційних послуг стримує розвиток ринкових відносин і призводе до наступних негативних наслідків, таких як, зниження інвестиційної привабливості галузі, відсутність конкуренції, скорочення наукових розробок. Для їх подолання запропоновано визначити межі впливу держави в діяльність підприємств інформаційної сфери.

3. В роботі доведено, що ринок кабельного телебачення має свої особливості, наявність яких свідчить про необхідність відокремити цей ринок в загальній структурі ринку телекомунікацій та запропонувати відповідні механізми державного втручання. Існування даного ринку обумовлено потребою населення в доступній та якісній інформації. Підприємства кабельного телебачення задовольняють цю потребу, виконуючи роль посередника між населенням та телерадіоорганізаціями. В роботі доведено, що в залежності від виду послуг існують чотири типи підприємств кабельного телебачення: підприємство, що надає послугу по передаванню телевізійного сигналу, підприємство, що надає послугу по передаванню телевізійного сигналу і телекомунікаційних послуг (Інтернет), підприємство, що виробляє інформаційний продукт та розповсюджує його по кабельних мережах та підприємство, що надає весь комплекс послуг.

Страницы: 1, 2, 3, 4