Розвиток європейської журналістики

Розвиток європейської журналістики

Зміст

Вступ

1. Розвиток європейських газет

1.1 Історія виникнення перших європейських газет

1.2. Газетна європейська періодика

2. Розвиток перших європейських інформбюро

2.1 Передумови до створення європейських інформбюро

2.2 Англійські інформбюро

3. Поява перших журналів Європи

3.1 Становлення перших журналів Європи

3.2 Англійська освітня журналістика

3.3 Європейська періодика 19 століть

3.4 Поява інформаційних агентств і перших рекламних кампаній

Висновок

Список літератури

Вступ

Титульний аркуш європейської газети 1609 років

Актуальність дослідження величезна, адже в роботі досліджується розвиток європейської журналістики, а саме розвиток газет, журналів, створення інформбюро, рекламних агенств та інше. Роком народження європейської газетної періодики вважається 1609 рік (хоча деякі дослідники називають 1605 рік). Місцем її появи стала Німеччина. Газета, що починалася словами "Relation: Aller Furnemmen", була надрукована в січні 1609 року у вільному імперському місті Страсбурзі, і в ній були поміщені новини з Кельна, Антверпена, Риму, Венеції, Відня і Праги. Редактором-видавцем цього тижневика став друкар Іоганн Каролюс, що раніше займався складанням рукописних листків новин.

У тому ж 1609 року в Аугсбурге з'явилася "Avisa Relation oder Zeitung" — інша щотижнева газета, яку видавав Лука Шульте. Італійське слово "avviso", що проникло в німецький друк, свідчить про генетичний зв'язок між першими німецькими щотижневими газетами і їх венеціанськими прообразами. Формат німецьких видань і форма подачі новин також нагадують венеціанські avvisi.

Перші друкарські газети не мали чітко позначеної назви. Місце видання і прізвище редактора-видавця зазвичай не вказувалися. Розташування новинного матеріалу залежало не від міри важливості самої описуваної події, а від дня вступу даної інформації. Самі новини практично не коментувалися і подавалися без всяких рубрик, політичні події перемежалися з далеко не завжди достовірними сенсаціями.

Роком народження європейської газетної періодики вважається 1609 р. (хоча деякі дослідники називають 1605 р.). Місцем її появи стала Німеччина. Газета, що починалася словами "Relation: Aller Furnemmen", була надрукована в січні 1609 р. в місті Страсбурзі, і в ній були поміщені новини з Кельна, Антверпена, Риму, Венеції, Відня і Праги. Редактором-видавцем цього тижневика став друкар Іоганн Каролюс, що раніше займався складанням рукописних листків новин.

У тому ж 1609 р. в Аугсбурге з'явилася "Avisa Relation oder Zeitung" – інша щотижнева газета, яку видавав Лука Шульте. Італійське слово "avviso", що проникло в німецький друк, свідчить про генетичний зв'язок між першими німецькими щотижневими газетами і їх венеціанськими прообразами. Формат німецьких видань і форма подачі новин також нагадують венеціанські avvisi.

Перші друкарські газети не мали чітко позначеної назви. Місце видання і прізвище редактора-видавця зазвичай не вказувалися. Розташування новинного матеріалу залежало не від міри важливості самої описуваної події, а від дня вступу даної інформації. Самі новини практично не коментувалися і подавалися без всяких рубрик, політичні події перемежалися з далеко не завжди достовірними сенсаціями.

Починаючи з 1609 р. щотижневі періодичні друкарські видання стали швидко поширюватися по всій Європі: у 1610 р. друкарський тижневик "Ordinari Wohenzeitung" почав видаватися в Базелі, в 1615 р. до Базеля приєдналися Франкфурт-на-Майне і Відень. У 1616 р. газета з'являється в Гамбурзі, в 1617 – в Берліні, в 1618 – в Амстердамі, в 1620 – в Антверпені, Магдебурге, Нюрнберзі, Ростоке, Брауншвейге, Кельне.

Що стосується Кельна, то в цьому місті, починаючи з 1588 р. (а може бути, і раніше), Міхель фон Айтцинг видавав двічі в рік підбірку політичних і військових подій за півріччя під назвою "Relatio Historica" ("Історичний вісник") і продавав своє видання осінню і весною на франкфуртських книжкових ярмарках. У 1594 р. в Кельне з'явилося ще одне видання, що освітлювало події за минуле півріччя. "Mercurius Gallo Belgicus" ("Галло-бельгийський Меркурій") виходив на латині і був відомий далеко за межами Німеччини.

До 1630 р. щотижневі газети з'явилися вже в 30 містах Європи. Швидке поширення друкарських періодичних видань, а в період з 1609 по 1700 рр. лише в Германії фахівці зафіксували ходіння близько 200 газет, пояснювалося збільшеним рівнем друкарської справи, зростанням міст і збільшенням попиту на різну інформацію з боку міського населення, основним споживачем даного типа друкарської продукції.

В цілому, перші англійські газети представляли бюлетені новин, в яких роль редактора практично була відсутня. На думку Ф. Даля, така ж ситуація склалася у всіх перших європейських газетах (аж до "La Gazette" Теофраста Ренодо). Вдалий синтез між автором "балад новин" і газетним редактором продемонстрував капітан Томас Гейнсфорд. У вересні 1622 р. видавництва Борна – Арчера і Баттера тимчасово об'єдналися для спільного видання тижневика і запросили Гейнсфорда як редактора.

Гейнсфорд, прошедший ірландські війни і що багато подорожував, володів не лише солідним життєвим досвідом, але і талантом редактора (деякі дослідники вважають Гейнсфорда першим англійським журналістом, а сучасники називали його "продавцем новин" – "newsmonger"). Хоча ім'я Гейнсфорда не з'являлося на сторінках газети, з його приходом в періодичні видання Борна і Баттера змінився стиль подачі новин. Більшість новин (до 70%) продовжували поступати в англійські газети з Амстердама, але зусиллями Гейнсфорда вони отримували оцінні характеристики. Не випадково Гейнсфорд вважав за краще використовувати слово "Relation" або "Continued relation" ("Продовження оповідання"). Цей термін був в ходу і для англійських "книг новин", що свідчить про їх типологічну близькість. Після смерті Гейнсфорда від чуми в 1624 р. англійські видавці на деякий час повернулися до копіювання голландських "couranto" з дослівним перекладом новин, що поставлялися з Амстердама.(12)

Певна частина газетних новин відносилася до категорії "чуток", що приносило дохід, але не забезпечувало належний престиж професії журналіста, що народжується. У комедії Бена Джонсона "Ськлад новин" (1625) видання Натаніеля Баттера іменуються "щотижневим шахрайством ради наживи", а подібного роду журналістика представляє епоху, яка "може бачити своє безумство або голод і спрагу по друкарських брошурах новин, що видаються щосуботи, самодельщине, висмоктаною з пальців, і правди, що не містить ні слова; а більшого нещастя в природі або гіршої плями на епосі і бути не може".

Спочатку офіційна преса Франції була представлена "Mercure francais" ("Французький Меркурій", 1611–1644), політичним і літературним періодичним виданням, заснованим Жаном Рішаром. Ставши першим міністром Франції в 1624 р., кардинал Рішельє прибрав до рук "Mercure francais", поставивши на чолі цього видання людини, яку сучасники називали "сірим преосвященством". Падре Жозеф (у миру – Франсуа Леклерк дю Трамбле), що залишив баронський титул ради чернечого ордена капуцинів, був самою довіреною особою кардинала Рішельє, його справжнім alter ego. Проте малотиражний "Mercure francais", що виходив в світ один раз в рік, не відповідав політичним завданням Рішельє. Кардинал шукав можливість систематичної дії на громадську думку, а для цього було необхідне періодичне видання іншого типа.

Важливою комунікаційною інновацією стала поява інформаційних агентств. Перше в світі інформаційне агентство з'явилося в 1835 р. в Парижі. Його засновником став Шарль Луї Гавас, що почав свою діяльність з "бюро перекладів Гаваса", в завдання якого входило оперативне забезпечення перекладів іноземної преси для потреб місцевої періодики. Надалі інформаційне агентство Гаваса отримувало новини із зарубіжних газет, а також від широкої мережі власних кореспондентів, продаючи отриману інформацію в паризькі газети, потім провінційні, а потім і зарубіжні видання. Для швидкого здобуття інформації в період, коли залізниці були ще украй повільним засобом повідомлення, а телеграф лише став входити в газетну і інформаційну практику, агентство Гаваса з успіхом застосовувало голубину пошту. Офіс Гаваса розташовувався на одній вулиці з головним паризьким поштамтом, що прискорювало можливість швидкої відправки пошти. У "Монографії про паризьку пресу" Бальзак згадує пана Гаваса, який "забезпечує всіх одними і тими ж новинами, зберігаючи право першої ночі за тими, хто платить більше".

У агентстві Гаваса отримали перші навики роботи майбутні засновники власних інформаційних агентств – Бернхард Вольф і Пітер Юліус Ройтер. Протягом 1848 р. три найвідоміших в Європі "інформаційника" працювали разом. В кінці 1848 р. Вольф відкрив власне агентство, отримавши посаду виконавчого директора берлінської газети "National Zeitung". Він підключив до редакції телеграф і став поміщати в газеті короткі повідомлення з Лондона і Франкфурту, отримані по новому засобу зв'язки. Ціна на послуги телеграфного зв'язку була високою, а тому Вольф уклав договір з видавцями інших газет і приватними особами про продаж ним біржових новин, отриманих з Парижа, Лондона, Штеттіна, Гамбурга і Франкфурту-на-Майне. Так виникло "Telegrafisches Korrespondenzbuero (Ст Wolff)" ("Телеграфне кореспондентське бюро (Б. Вольф)").

У Англії XIX ст спостерігався справжній розквіт періодичного друку: у 1810-і рр. лише в Лондоні видавалося більше 30 журналів, а в 1820-і рр. – вже близько 100. Едінбург стає другим інтелектуальним центром Англії, отримавши титул "шотландські Афіни".

У першій половині XIX століття серед великої кількості періодичних видань виділялися чотири найбільш впливових в області культури і суспільно-політичної думки журналу – "The Edinburgh Review" ("Едінбурзький огляд", 1802–1929), "The Quarterly Review" ("Щоквартальний огляд", 1809–1967), "Blackwood's Magazine" ("Блеквудовський журнал", 1817), "The London Magazine" ("Лондонський журнал", 1820–1826), а також газета, що стала синонімом якісної преси, – "The Times" ("Таймс").

Щоквартальний журнал "The Edinburgh Review" був заснований в столиці Шотландії в жовтні 1802 р. як орган партії вигов, і серед його засновників були Френсис Джеффрі, Сидні Сміт, Генрі Броугхем. Видавцем журналу виступив книговидавець Арчібальд Констебл, який одним з перших став платити високі гонорари авторам. Головним редактором цього видання протягом 27 років залишався Френсис Джеффрі, критик і есеїст, що поклав почало плеяді редакторів всевладдя в англійській журналістиці XIX ст

"The Edinburgh Review" став надзвичайно впливовим виданням, а багато його статей політичного і літературно-критичного характеру сприймалися як "істина в останній інстанції". Помірний консерватизм цього видання сподобався публіці, а його літературні думки робили вирішальний вплив і на письменників, і на читачів.

Предметом дослідження є аналіз розвитку європейської журналістиці.

Об’єктом дослідження виступає історія становлення європейської журналістиці.

Завданням дослідження є опис створення та розвитку європейської журналістики с моменту виникнення.

1. Розвиток європейських газет

1.1 Історія виникнення перших європейських газет

Ускладнення економічного і політичного життя Європи в кінці XVI – початку XVII ст., розширення торгівельних і культурних контактів між європейськими країнами вимагали створення нової системи обміну інформацією. Налагоджені морські і сухопутні комунікації, інтенсивне використання річкових систем, будівництво каналів створили умови для відносно швидкої передачі новин з одного регіону в іншій. У XVI–XVII ст. у багатьох країнах Європи з'явилися державні поштові служби, що прискорили процес обміну інформацією.

Необхідність здобуття оперативної інформації, як в господарської області, так і в політичній привела до того, що в крупних торгівельних і політичних центрах в кінці XVI ст стали з'являтися інформаційні листки, що повідомляли про проведення ярмарків, про кон'юнктуру цін, про прибуття товарів в порт, а також рукописні газети, покликані вгамувати "інформаційний голод".

Попередниками перших газет стали венеціанські рукописні газети, що з'явилися в цьому найбільшому економічному і фінансовому центрі Європи в другій половині XVI ст Слово "газета", що увійшло до більшості європейських мов, походить від назви старовинної дрібної венеціанської монети (gazzetta), яку читачі платили за даний інформаційний листок.

Венеціанські газети були листами, складеними удвічі і заповнені від руки з чотирьох сторін. Інформація, поміщена в них, не була підписана і містила новини про різні події, що відбувалися в Італії (виключаючи саму Венецію) і за її межами. Короткі новинні блоки (в основному військові або політичні) були розділені абзацами, де як своєрідний "заголовок" виступали назва міста (країни) і дата події, що відбувалася. Венеціанські рукописні газети називалися "аввизи" (avvisi – від італ. "avviso" – повідомлення, сповіщення), і найраніший комплект, що дійшов до нас, датується 1566 р.

Періодичність рукописних газет була щотижневою. Не збереглося достатніх відомостей про перших журналістів, що створювали венеціанські avvisi. Є свідоцтва про те, що у Венеції існував цех професійних збирачів новин – "аввизатори" ("avvisatori" – від італ. "вісник, що приносить новини"), проте в кінці XVI початку XVII ст. цю професію важко було віднести до розряду престижних.

Рукописні венеціанські газети мали досить широке ходіння по Італії і Європі і сприяли появі аналогічних видань в Германії, де італійський досвід використовували представники аугсбургського банкірського будинку Фуггеров. Фінансова імперія Фуггеров, що мала інтереси в багатьох країнах Європи і кредитувала європейських монархів, володіла добре розгалуженою мережею торгівельних агентів в промислових центрах Європи. Торгівельні агенти служили кореспондентами, збираючи для Фуггеров інформацію ділового, політичного і загального характеру. Ці повідомлення, певним чином скомпоновані і акуратно переписані, стали "газетами" банкірського будинку Фуггеров ("Fuggerzeitungen") і мали ходіння в Європі між 1568 і 1605 рр.

Рукописні газети Фуггеров не продавалися вільно, а поставлялися лише вибраному кругу одержувачів, в який входили члени сім'ї Фуггеров, а також клієнти банкірського будинку. Замкнутий характер поширення фуггеровских "газет" не дозволяє вважати їх прямими попередниками перших європейських газет, оскільки однією з характерних ознак газети є вільний доступ до її здобуття. Проте сам феномен довгостроковості їх існування, поза сумнівом, заслуговує на увагу.

Окрім рукописних газет, в інформаційному потоці XVI–XVII ст. широке ходіння мали друкарські памфлети, "книги новин", "листки новин", "газети-листівки", "реляції", "історії" і "балади новин" – друкарські брошури невеликого формату і невеликого об'єму, оперативно відкликаючі на різні події як усередині країни, так і за кордоном і перші газети, що багато в чому нагадували.

Персонаж торговця "історіями" (furfante che vende istorie) зустрічається в п'єсі Пьетро Аретіно "La Cortigiana" ("Комедія про придворні вдачі", або "Придворне життя"), написаній в 1534 році. Цікавий перелік подій, що займав італійців на початку тридцятих років шістнадцятого століття: окупація майже всієї Угорщини турками, розграбування Риму в травні 1527 року іспанцями, майбутній Уселенський собор, церковна реформа в Англії, почата Генріхом VIII, облога флоренції принцом Оранським в 1529 році. Як видно з приведеного списку, оперативністю вказані новини не відрізнялися, а критерієм їх відбору служила значущість того, що стався.

Не дивлячись на схожість, три основні моменти відрізняють ці брошури від перших газет: 1) подібного роду друкарська продукція зазвичай присвячувалася лише одному події; 2) дані видання не були періодичними; 3) частенько акцент робився на ілюстративний ряд, як, наприклад, в "баладах новин" або в "газетах-репродукціях". "Книги новин" не зникли з появою перших газет, а продовжували існувати впродовж всього XVII століття.

1.2 Газетна європейська періодика

Роком народження європейської газетної періодики вважається 1609 р. (хоча деякі дослідники називають 1605 р.). Місцем її появи стала Німеччина. Газета, що починалася словами "Relation: Aller Furnemmen", була надрукована в січні 1609 р. в місті Страсбурзі, і в ній були поміщені новини з Кельна, Антверпена, Риму, Венеції, Відня і Праги. Редактором-видавцем цього тижневика став друкар Іоганн Каролюс, що раніше займався складанням рукописних листків новин.

У тому ж 1609 р. в Аугсбурге з'явилася "Avisa Relation oder Zeitung" – інша щотижнева газета, яку видавав Лука Шульте. Італійське слово "avviso", що проникло в німецький друк, свідчить про генетичний зв'язок між першими німецькими щотижневими газетами і їх венеціанськими прообразами. Формат німецьких видань і форма подачі новин також нагадують венеціанські avvisi.

Перші друкарські газети не мали чітко позначеної назви. Місце видання і прізвище редактора-видавця зазвичай не вказувалися. Розташування новинного матеріалу залежало не від міри важливості самої описуваної події, а від дня вступу даної інформації. Самі новини практично не коментувалися і подавалися без всяких рубрик, політичні події перемежалися з далеко не завжди достовірними сенсаціями.

Починаючи з 1609 р. щотижневі періодичні друкарські видання стали швидко поширюватися по всій Європі: у 1610 р. друкарський тижневик "Ordinari Wohenzeitung" почав видаватися в Базелі, в 1615 р. до Базеля приєдналися Франкфурт-на-Майне і Відень. У 1616 р. газета з'являється в Гамбурзі, в 1617 – в Берліні, в 1618 – в Амстердамі, в 1620 – в Антверпені, Магдебурге, Нюрнберзі, Ростоке, Брауншвейге, Кельне.

Що стосується Кельна, то в цьому місті, починаючи з 1588 р. (а може бути, і раніше), Міхель фон Айтцинг видавав двічі в рік підбірку політичних і військових подій за півріччя під назвою "Relatio Historica" ("Історичний вісник") і продавав своє видання осінню і весною на франкфуртських книжкових ярмарках. У 1594 р. в Кельне з'явилося ще одне видання, що освітлювало події за минуле півріччя. "Mercurius Gallo Belgicus" ("Галло-бельгийський Меркурій") виходив на латині і був відомий далеко за межами Німеччини.

До 1630 р. щотижневі газети з'явилися вже в 30 містах Європи. Швидке поширення друкарських періодичних видань, а в період з 1609 по 1700 рр. лише в Германії фахівці зафіксували ходіння близько 200 газет, пояснювалося збільшеним рівнем друкарської справи, зростанням міст і збільшенням попиту на різну інформацію з боку міського населення, основним споживачем даного типа друкарської продукції.

Проте процес появи перших газет у ряді країн стримувався строгими цензурними порядками, що регулювали появу друкарської продукції. Повсюдне введення інституту попередньої цензури, що з'явилася майже відразу після винаходу книгодрукування, стало реакцією держави на непідконтрольне поширення ідей, думок і інформації.

Вже в 1502 р. в Іспанії був ухвалений закон, згідно якому всі друкарські видання повинні були проходить попередню цензуру. Цензорські функції покладалися на державні і церковні структури. Вормський едикт 1521 р., направлений проти Лютера, передбачав введення попередньої цензури в Германії.

Реакцією католицької церкви на перемогу Реформації стала поява в Римі в 1559 р. першого "Індексу заборонених книг", що видається Ватиканом і що вводить цензуру на видання, що циркулювали на території країн католицького світу. Причому "Індекс заборонених книг" переслідував не лише за написання, видання і поширення заборонених книг, але і за їх читання і зберігання. Не випадково Джон Мільтон в своїй знаменитою "Ареопагитіке" порівнював папську цензуру з "таємним чудовиськом" Апокаліпсису.

Страницы: 1, 2, 3, 4