Основи методики розслідування крадіжок

Основи методики розслідування крадіжок

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ « УКРАЇНА »

ІНСТИТУТ ПРАВА ТА СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни криміналістика

ТЕМА: Основи методтки розслідування крадіжок

Виконав:

Студентка 4 курсу

Заочної форми навчання

Перевірив :

Київ – 2010р.

План

Вступ

1. Порушення кримінальної справи і обставини, які підлягають доказуванню процесі розслідування

2. Першочергові слідчі дії і оперативно-розшукові заходи

Планування розслідування

3. Наступні слідчі дії

4. Особливості розслідування квартирних крадіжок

5. Особливості розслідування кишенькових крадіжок

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Курсова є дослідженням, в якому на монографічному рівні вивчено актуальні теоретичні і практичні проблеми використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло.

Досліджуються питання формування концепції інтегративної моделі використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло. Розглянуто правову природу та елементи криміналістичної характеристики крадіжок із проникненням у житло, взаємозв’язок із криміналістичною класифікацією. Досліджуються питання організаційних та криміналістичних засад використання спеціальних криміналістичних знань; участі спеціаліста-криміналіста при проведенні конкретних слідчих дій; особливості призначення і проведення окремих видів судових експертиз; проведення обліків по конкретним кримінальним справам при розслідуванні крадіжок із проникненням у житло, сформульовані пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення подальшого їх правового врегулювання і практики застосування.

Актуальність теми дослідження. Гарантована Конституцією України та Законом України “Про власність” охорона приватної власності, її захист від злочинних, особливо корисливих посягань була й залишається одним з найважливіших завдань правоохоронних органів. Основний Закон України проголошує непорушність права приватної власності та недоторканність житла від протиправних посягань (ст.30,41).Ці положення мають принципове значення, бо безпека й недоторканність визнаються надзвичайними соціальними цінностями в умовах революційного оновлення нашого суспільства, формування демократичної, правової держави.

Чинне кримінальне законодавство (ч. 3 ст. 140 КК України) передбачає досить сувору кримінальну відповідальність – позбавлення волі строком від трьох до десяти років з можливою конфіскацією належного майна за вчинення крадіжки з проникненням у житло.

Серед злочинів, які вчинюються на Україні в даний період часу, квартирні крадіжки займають значне місце. Низький відсоток їх розкриття значною мірою обумовлено не тільки організаційними недоліками, але й відсутністю методик розслідування.

Наукова розробка питань, викладених у курсовій роботі, набуває особливого теоретичного й практичного значення, бо, незважаючи на значну кількість праць, у яких вони порушувалися, діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі з квартирними крадіжками постійно потребує вивчення і вдосконалення.

Мета та завдання дослідження. Основною метою курсової роботи є комплексне дослідження такого виду злочину, як квартирні крадіжки, характерних способів та рис їх учинення, а також першочергових слідчих дій, методів розслідування, криміналістичних засобів як гарантій захисту права власності громадян України.

Для досягнення поставленої мети, вирішувалися такі головні завдання, як-то:

- концентрування та системний аналіз наявної інформації, що являє собою інтерес у боротьбі з квартирними крадіжками з точки зору криміналістичної характеристики;

- особливості проведення початкових слідчих дій, використання характерних тактичних прийомів, їх розробка, вивчення, застосування психологічних чинників для забезпечення невідкладності й оперативності від початку виявлення крадіжки;

- розробка наукових організаційних положень планування й організації слідства по крадіжках, визначення на цій підставі прийомів проведення окремих слідчих дій, використання їх у процесі слідства залежно від характеру злочину;

- взаємодія слідчих та оперативно-розшукових органів у вирішенні спільного завдання – розслідування крадіжок і боротьба зі злочинністю;

- застосування в процесі розслідування тактичних операцій, які забезпечують найбільшу ефективність розкриття злочину;

– форми профілактичних заходів по попередженню злочинів проти особистої власності в умовах сучасної економіки та реформування правової системи України.

Методологія та методика дослідження. У процесі написання роботи автором застосовано базовий діалектичний метод наукового пізнання, а також окремі наукові методи – системно-структурний, логіко-юридичний, соціологічний, психологічний.

Теоретичною основою курсової роботи послужили наукові праці вчених у галузі кримінального, кримінально-процесуального права та криміналістики, які були реалізовані в практичній діяльності органів дізнання, слідства та суду.

Нормативною базою роботи є Конституція України, кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство, закони України “Про власність”, та ін.

Досліджено методику слідства на сучасному етапі з урахуванням особливостей, які характеризують конкретний, найпоширеніший вид корисливого злочину – квартирні крадіжки, на підставі всебічного вивчення наукових робіт та узагальнення практики розслідування справ цієї категорії.

Розглянуто проблеми планування й організації розслідування квартирних крадіжок, обгрунтовано ситуаційний підхід до висунення слідчих і розшукових версій. Аргументовано необхідність здійснення тактичних операцій. Систематизовано способи вчинення крадіжок зі зломом, запропоновано рекомендації по попередженню вказаного виду злочинів.

Конкретизуються особливості узгодження і співпраці слідчого з іншими оперативними працівниками та спеціалістами при проведенні першочергових слідчих дій;

Розглядаються типові й нетипові підстави вчинення цього виду злочину та побудовані залежно від них версії; відзначається при цьому відсутність класифікаційного обліку за різними критеріями осіб крадіїв, за різними соціальними групами;

Доводиться практична користь висунення різних версій, планування конкретних слідчих дій на всіх етапах розслідування справи; відмічається значимість розробки типових програм (моделей), застосовуваних у діяльності оперативних груп міськрайвідділів; прослідковуються динаміка та коригування планування на різних етапах слідства залежно від фактичних чи нововиявлених обставин;

Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що в ній об’єктом дослідження є окремий вид злочину – квартирні крадіжки, класифікуються їх види, способи, на науковій та практичній основі створена методика їх розслідування. Розглянуто особливості провадження окремих слідчих дій, тактичних операцій, організацію та планування розслідування, запропоновано конкретні дії по профілактиці цього виду злочинів. Розробка тактичних прийомів слідства, пропозиції, висновки можуть бути використані в навчальному процесі при підготовці фахівців у юридичних вузах, у системі підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів, у практичній роботі слідчих відділів та оперативних працівників.

Аналізуючи існуючі в криміналістиці точки зору, автор вирізняє основні структурні елементи криміналістичної характеристики квартирних крадіжок:

1) способи підготовки, вчинення і приховування злочину, а також особливості залишених слідів;

2) обстановка (час, місце, інші обставини), у якій готується злочинець до квартирної крадіжки і вчинює її;

3) безпосередній предмет злочинного посягання;

4) особистість злочинця;

5) особистість потерпілого від квартирної крадіжки.

Слідча практика показує, що в останні роки квартирні крадіжки набувають більш організованої і професіональної спрямованості, відрізняються кваліфікованими способами вчинення, що включає в себе різноманітність дій по підготовці до крадіжки, безпосередньому проникненню в помешкання, по заволодінню матеріальними цінностями та приховуванню слідів злочину.

Обгрунтовується твердження про особливе значення огляду місця події по даній категорії злочинів, конкретизуються питання, що стоять перед слідчим під час проведення огляду місця події і які можуть дати певну характеристику, уявлення про злочин для встановлення всіх елементів його складу.

У висновках викладено головні положення роботи щодо оптимізації використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло.

1. Обґрунтовано доцільність комплексного підходу до розгляду проблем теорії і практики застосування спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло, які поєднують правові, організаційні та криміналістичні аспекти.

2. Проаналізовано сутність трансформації загальнопрофесійних криміналістичних знань у спеціальні знання з позицій праксіологічного підходу та виведено наступні їх види, які застосовуються в практиці діяльності експертної служби МВС України.

3. Сформульовані концептуальні засади інтегративної моделі спеціальних криміналістичних знань як криміналістичної модульної системи оптимізації науково-методичних, організаційних та процесуальних засад їх використання при проведенні слідчих дій, в судово-експертній та обліковій діяльності у вирішенні завдань кримінального судочинства.

4. Для належного науково-методичного забезпечення використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло обгрунтовується доцільність застосування відомостей, які містяться у криміналістичній характеристиці

5. Визначено елементний склад криміналістичної характеристики квартирних крадіжок, який має складатися з блоків, що містять інформацію про: 1) квартиру; 2) предмет злочинного посягання; 3) про способи проникнення до квартири та типові сліди, через які отримують відображення у навколишній обстановці відповідні способи.

6. Визначено коло видів криміналістичних експертиз, які можуть проводитися у кримінальних справах про крадіжки з проникненням у житло.Розглянуто можливості їх застосування

У курсовій викладені й інші положення, висновки і пропозиції з окремих питань використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло, спрямовані на подальшу оптимізацію правових, організаційних та криміналістичних засад їх використання у практиці діяльності експертної служби МВС України.

1. Порушення кримінальної справи і обставини, які підлягають доказуванню процесі розслідування

Гарантована Конституцією України та Законом України “Про власність” охорона приватної власності, її захист від злочинних, особливо корисливих посягань була й залишається одним з найважливіших завдань правоохоронних органів.

Основний Закон України проголошує непорушність права приватної власності та недоторканність житла від протиправних посягань [1,ст.30,41]. Ці положення мають принципове значення, бо безпека й недоторканність визнаються надзвичайними соціальними цінностями в умовах революційного оновлення нашого суспільства, формування демократичної, правової держави.

Для порушення кримінальної справи необхідні визначені в законі приводи та підстави. Під приводами розуміють ті джерела, із яких органи та особи, що мають право порушувати кримінальну справу, одержують повідомлення про вчинений злочин чи той, що готується. Підставами до порушення кримінальної справи є достатні дані, що вказують на ознаки злочину [5, с.901].

 Привід до порушеня кримінальної справи – як обставина, що обумовлює початок кримінально-процесуальної діяльності, що передує досудовому слідству – це акт поведінки юридичних або фізичних осіб, який полягає вповідомленні про вчиненні злочин або про злочини, що готуються викладений письмово або усно в офіційній формі і доведений до відома зазначених органів з метою прийняття рішення по суті [3, с.261 ст94].

 З даного визначення випливає, що привід до порушення кримінальної справи - це не юридичний факт і не джерело інформації, а спонукальна причина для здійснення кримінально-процесуальної діяльності правоохоронних органів у вище згаданому напрямку

 КПК передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи:

1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб,

 представників влади, громадськості або окремих громадян;

2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян,

 які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину;

3) явка з повинною;

4) повідомлення, опубліковані в пресі;

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Цей перелік є вичерпним [3, с.261, ст94].

 Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб були викладені в письмовій формі (c.265, ч. З ст. 95 КПК). Всі інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмовими.
Усні заяви про злочин заносяться до протоколу, який підписують заявник і посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник під розписку попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос за ст. 177 КК.

Письмова заява повинна бути підписана особою, яка її подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.
Отже, анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК).

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і повідомлень, передбачених п. 1-4 ч.1 ст.94 КПК, виявляють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання — при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор — при здійсненні загального нагляду за додержанням законності, слідчий — при розслідуванні справи, суддя — при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) — при судовому розгляді кримінальної або цивільної справи).

Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпечності і кримінальної протиправності). Достатніми вважаються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину [3, с.196, ст 65].

 Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу — попереднього розслідування. Порушувати кримінальну справу слід, як правило, за фактом вчинення якогось діяння. Але якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу повинно бути порушено щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК), при ньому прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, про що виносять мотивовану постанову (ст. 98 КПК).

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Уряд Української держави на даний час намітив і здійснює комплекс заходів з виконання вищезазначених завдань. Нині особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді - це сфера кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів. Процес доказування - це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обгрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення [3, с189 ].

Під криміналістичною характеристикою злочинів певного виду, яка єпершим елементом окремої методики, прийнято розуміти систему відомостей (інформації) про криміналістично значущі ознаки злочинів даного виду, що відображає закономірні зв’язки між ними і сприяє побудові та перевірці слідчих версій для вирішення конкретних завдань розслідування [6, с 16].

Кримінально-процесуальне доказування як дослідження - це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозривно переплітаються. їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та практичних цілях.

Деякі процесуалісти як самостійний елемент процесу доказування виділяють процесуальне закріплення доказів. Правильно зазначає С. А. Шейфер, що доказування можна вважати отриманим лище після фіксації здобутої інформації в передбаченій кримінально-процесуальним законом формі [17].

До елементів доказування відносять також побудову та динамічний розвиток слідчих версій. Побудову слідчих версій не можна розглядати як елемент доказування. Версія - це форма мислення, що є не процесуальною, а криміналістичною категорією, яка не врегульована нормами права.Вважеться, що оцінка доказів як розумова і діяльність - це самостійна процесуальна категорія, що перебуває за межами понять судового доказування і не є і його складовою частиною. Під доказуванням розуміються лише процесуальні дії слідчих і судових органів зі збирання та закріплення доказів. Але без розумової діяльності, без оцінки зібраних доказів кримінально-процесуальне доказування неможливе.

 Можна зробити висновок, що в кримінальному судочинстві як елементи процесу доказування слід розглядати збирання, перевірку та оцінку як доказів, так і їх джерел.

Щодо другого виду доказування в кримінальному процесі, то його найважливішими елементами є формулювання визначеної тези та наведення аргументів для його обгрунтування.

Отже, доказування в кримінальному процесі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обгрунтованих висновків по цій справі.

Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом. Розглянемо докладніше елементи доказування [18].

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства [3 с. 200].

Страницы: 1, 2, 3, 4