Культурна тематика на шпальтах газети "Міг"

Культурна тематика на шпальтах газети "Міг"

Запорізький національний університет

Міністерства освіти і науки України

Факультет журналістики

Курсова робота

Культурна тематика на шпальтах газети „МІГ”

Виконала:

Студентка відділення

Факультету журналістики

групи

Науковий керівник:

Запоріжжя

2009

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. КУЛЬТУРА Й ЖУРНАЛІСТИКА: ВЗАЄМОДІЯ Й ВЗАЄМОПРОНИКНЕННЯ

1.1 Історичне формування терміна "культура"

1.2 Загальні принципи діяльності ЗМІ в сфері культури

Розділ 2. ЗМІСТ І СТРУКТУРА КУЛЬТУРОФОРМУЮЧИХ ФУНКЦІЙ ЖУРНАЛІСТИКИ

2.1 Основні функції культури як критерії змісту культуроформуючих функцій журналістики

2.2 Концепції функцій журналістики

2.3 Зміст і структура культуроформуючих функцій журналістики

Розділ 3. ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРОФОРМУЮЧИХ ФУНКЦІЙ ЖУРНАЛІСТИКИ В ГАЗЕТІ «МІГ»

3.1 Жанрова розмаїтість журналістських текстів на теми культури в газеті «МІГ»

3.2 Діяльність журналіста в просторі культури. Етапи пошуку інформації на теми культури в загальнодоступних і закритих джерелах

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Журналісти повинні постійно вчиться професійній роботі у вкрай тонкому й складному середовищі - сфері культури. При зовнішній схожості діяльності журналіста в цій галузі з діловою або політичною журналістикою (використовуються ті ж професійні прийоми, створюються тексти в тих жанрах), діяльність у сфері художньої культури має принципово відмінні характеристики.

У цій галузі надзвичайно великий суб'єктивний фактор, розмиті границі між геніальністю й бездарністю, у більшості випадків відсутні більш-менш чітко визначені критерії оцінки того або іншого культурного твору, культурної події або культурного заходу й т.д. У цій сфері взаємини людей найчастіше можуть бути охарактеризовані як "тераріум однодумців". Тобто робота журналістів ускладнюється тим, що коментарі діячів культури із приводу "чужих" творів найчастіше невірні й навіть несправедливі.

Крім того, саме поняття "культура" найчастіше визначається по-різному самими дослідниками цього соціального феномена.

Особливу складність вносить сучасна ситуація - все більш стрімке входження України в постіндустріальну інформаційну цивілізацію. У нової цивілізації є величезні переваги перед всіма іншими раніше існуючими соціально-історичними формаціями: це й можливість вибудовування діалогу між різними соціумами; і зрослі можливості спілкування між людьми, що мешкають у різних частинах планети. Для дуже багатьох проблем і конфліктів, що серйозно ускладнювали життя людства протягом століть, з'явилася можливість швидкого й взаємоприйнятого рішення. Але разом з тим існують проблеми, до вирішення яких за всіх часів їх відносилися надзвичайно обережно, а вирішували повільно, протягом багатьох поколінь. Це проблеми, що виникають у зв'язку із взаємопроникненням різних культур. На жаль, у наш час все частіше виникають ситуації, коли більш що динамічно розвивається суспільство нав'язує всім іншим соціумам свій стиль життя, свої методи вирішення проблем, у тому числі й міжкультурних, що найчастіше приводить до виникнення міжкультурних й, як наслідок, міжнаціональних, протиріч і конфліктів.

Об'єктом нашої роботи є газета „МІГ” за період 2006-2008 рр.

Предметом дослідження в роботі є культурна тематика періодичного видання „МІГ”.

Виходячи з наукової та практичної значущості даної тими, ставимо за мету ¾ розглянути культурну тематику на шпальтах газети.

Досягнення мети вимагає рішення наступних завдань:

¾      Розкрити історичне формування терміна "культура";

¾      Проаналізувати загальні принципи діяльності засобів масової інформації в сфері культури;

¾      Показати зміст і структуру культуроформуючих функцій журналістики;

¾      Проаналізувати жанрову розмаїтість журналістських текстів на теми культури в газеті «Мить».

Методи дослідження: аналітичний, методичний, логічний, контент-аналіз, порівняльний, описовий.

У нових цивілізаційних умовах назріла необхідність освоєння журналістами методів і навичок професійної роботи в сфері культури для того, щоб ступінь їхнього впливу на поточну ситуацію в країні й у соціумі не приводила (через незнання або через непорозуміння) до виникнення конфліктних або навіть соціально-руйнівних ситуацій. Все це визначає актуальність обраної теми роботи.

Розділ 1. КУЛЬТУРА Й ЖУРНАЛІСТИКА: ВЗАЄМОДІЯ Й ВЗАЄМОПРОНИКНЕННЯ

1.1 Історичне формування терміна "культура"

На перший погляд публікувати різні повідомлення на теми художньої культури надзвичайно просто: береться якесь "культурний захід", описується, хто співав, хто танцював, хто розповідав, можна ще повідомити, як приймали глядачі артистів, - і готовий матеріал. Можна ще "показати ерудицію" - наприклад, указати повністю ім'я того або іншого композитора, або розкрити псевдонім популярного ді-джея.

Такі матеріали складно буде назвати формуючу культуру людини. Тому перейдемо до питання ¾ що собою становить культура.

Звичайно, відповідаючи на це питання, згадують різні визначення й дефініції культури. Згадують, що буває культура політична, економічна, художня й т.д. Але як представляється, перш ніж давати визначення поняттю "культура", особливо в його історичному розвитку, треба усвідомити найбільш важливе в цьому понятті.

Культура - це соціальний феномен, атрибут людської діяльності, у якому найбільше яскраво й чітко проявляється сама суть людської природи, а саме:

- уміння усвідомлено створювати й застосовувати на благо всього соціуму якісь принципово нові предмети, соціальні механізми, які сприяють формуванню тих або інших матеріальних і духовних цінностей;

- уміння відкладати на згадку ці предмети й механізми з метою збагачення своєї свідомості й досягнення якихось нових, незвіданих висот у розвитку [16, с. 73].

Сучасне розуміння терміна "культура" склалося не відразу. Поняття "культура" надзвичайно древнє. Відомо, що у всіх випадках раннього вживання слово culture означало процес культивування, вирощування чого-небудь, звичайно тварин і рослин. Подальша еволюція пов'язана, як видно, з перенесенням уявлень про культивування, оброблення із природних процесів створення продуктів життєдіяльності на людський розвиток [16, с. 84].

Поступово метафора ставала все більш звичною, поки терміни типу "культура розуму" не почали сприйматися прямо й безпосередньо, а не в переносному значенні. Крім того, слово "культура" все частіше стало використовуватися для характеристики процесу розвитку й удосконалювання в цілому.

Сучасна наукова література характеризується стрімким зростанням числа визначень культури. Підраховано, що майже за 50 років (з 1871 по 1919 рр.) дано всього сім визначень поняття "культура". А за наступні 30 років (1920 - 1950 рр.) - було введене в науковий обіг ще 137. До початку 1970-х років існувало 250 визначень, а до теперішнього часу їхнє число перевищило 500. У цей час існують принципово різні, можна навіть сказати - діаметрально протилежні - точки зору по даному питанню, що ускладнює побудову вивіреної системи культуроформуючих функцій журналістики [16, с. 85].

Діапазон сучасних визначень поняття "культура" дуже широка:

- "культура - це те, що лишається з нами, коли все інше зникає",

- "культура - сукупність відносин до природи, до себе подібних і до самого себе",

- "культура - форми духовного й соціального функціонування більш-менш однорідних національних або територіальних співтовариств, що спираються на певні моральні й релігійні цінності, втілені в науці, мистецтві й способі життя",

- "культура - охоронниця духовного досвіду людства, а тому - ефективний інструмент формування особистості",

- "культура - втілення потреби людини до впорядкування життя навколо себе, що виражає в ритуалі, обряді, традиції",

- "культура - є динамічна даність, що цементує конкретне співтовариство й повідомляє його існування визначеність і стійкість",

- "культура - історично певний рівень розвитку суспільства й людини, виражена в типах і формах організації життя й діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях" [1, с. 155(156].

Існують і досить екзотичні визначення. Так, наприклад, Микола Рерих пропонував уважати культурою "шанування світла", "пахощі, сполучення життя й краси", "синтез піднесених і витончених досягнень" [16, с. 94].

В XX ст. відбулася ще одна подія, що кардинально змінило відношення до культури. Наприкінці 1920-х років Е. Кассірер висунув ідею про те, що культура з регулятивною складового буття людини повинна стати конституціональною, тобто, що творить. Дана точка зору остаточно затвердилася наприкінці XX ст. Культуру перестали розглядати як пасивний феномен, надбудовний і вторинний. Культура стала як характеристика всіх розумово¾діяльних якостей людини й суспільства. При цьому нарешті перестали розділяти основні сфери життя суспільства на економічну, соціальну й, в останню чергу, культурну.

Найбільш відповідним сучасним поданням визначенням культури можна вважати наступне: "Культура - створена людиною матеріальне й духовне середовище перебування, а також процеси збереження, поширення й відтворення норм і цінностей, що сприяють піднесенню людини й гуманізації суспільства" [16, с. 111].

Можна вважати дане визначення найбільш придатним ще й у силу того, що в науковому середовищі воно є найбільш розробленим, зокрема, у роботах Ю. Лотмана [16]. Образно суть цього визначення виразив хореограф-постановник Габта Ю. Григорович: "Від того, як танцює балет Великого театру, залежить і те, як виплавляють сталь у Магнітогорську" [1, с. 180].

Цим визначенням ми й будемо користуватися. Дане визначення особливо значиме, оскільки в ньому виділяється й підкреслюється робочий дуалізм культури (про яке мова йтиме нижче), і показується механізм "роботи культури" й її особлива значимість для життя людського суспільства.

1.2 Загальні принципи діяльності ЗМІ в сфері культури

Діяльність журналіста в будь-якій сфері, і в сфері культури зокрема, можлива лише при чіткому дотриманні певної інформаційної політики.

Різноманіття проявів журналістської творчості в сфері культури, а також той факт, що в сучасних умовах ЗМІ найчастіше є основним й єдиним каналом інкультурації масової аудиторії, змушують замислитися про необхідність вироблення критеріїв вивіреної інформаційної політики в сфері культури.

На жаль, на державному рівні справа далі суперечок і розмов не йде. Але на рівні конкретних ЗМІ ситуація інша. З одного боку, існує велика кількість серйозних видань, у яких інформація на теми культури подається актуально, змістовно й цікаво.

Зрозуміло, професійний журналіст повинен уміти працювати в будь-якому типі видань, куди його закине професійна доля. Але треба розуміти, що творче зростання журналіста, що пише на теми культури, залежить від його вміння налагоджувати контакти з діячами мистецтва, від уміння знаходити нове й цікаве, а також від виразного розуміння свого зіткнення з вічністю, у якій можна залишити слід, а можна й "наслідити".

Можна стверджувати, що в міру розвитку інформаційної цивілізації й удосконалювання каналів передачі масової інформації колишнє ставлення до масової культури, як до однозначно негативного соціального феномена, може й повинне змінитися усвідомленим використанням її механізмів для створення й трансляції високої, щирої культури в найбільш видатних її формах. Фігурально виражаючись, мова йде про те, що щира культура може й повинна стати масовою.

Для цього треба лише усвідомити, що ті зразки культури, що витримали найжорстокіше випробування часом і не втратили своєї художньої цінності, будучи разтиражованими по каналах ЗМІ, аж ніяк не гублять своєї здатності залишатися явищами щирої культури. Так само, як й художня халтура, виготовлена в єдиному варіанті, не набуде - тільки від факту своєї одиничності - властивостей явища правдивої культури. Тобто, грубо говорячи, фільми О.Тарковского - це, безумовно, явища високої культури, і той факт, що їх подивилися мільйони чоловік по усім світі, аж ніяк не відбився на їхній якості.

Але крім тиражування масової культури журналістика активно "бере участь" в інших культурних течіях. Так, безперечно можна говорити, що політична й соціальна орієнтація різних ЗМІ на різні еталони соціально-політичного устрою життя суспільства відображається й на їхнім відношенні до різних субкультурних течій.

Сама по собі культура в силу великої кількості своїх проявів не є якимось самодостатнім і самоідентифікаційним фактором і не може повною мірою гарантувати, що не відбудеться переоцінки ролі й місця того або іншого твору живопису, музики, літератури й т.д. у житті суспільства. І людство не раз ставало свідком, коли така переоцінка відбувалася [6, с. 51-52].

Така прогнозована зміна соціальних, культурних парадигм відносно культури може стати віхою на шляху входження Росії в нову інформаційну постіндустріальну цивілізацію. Очевидно, що найбільш значимим фактором найбільш повної реалізації можливостей цієї цивілізації може й повинне стати надання кожній людині всього необхідного йому обсягу інформації по темі, що цікавить, з метою формування вміння швидко мислити й знаходити правильне рішення серед безлічі запропонованих. Людина повинен уміти вибирати серед величезного обсягу інформації ту, котра йому дійсно потрібна й відповідає всім необхідним критеріям актуальності й об'єктивності, а також іншим критеріям, висунутими новою цивілізацією.

Очевидно, що ці принципи можна розглядати як сукупність вимог до сучасної людини, здатному самореалізовуватися в умовах інформаційної цивілізації.

Якщо погодитися із припущенням, що результатом діяльності в рамках будь-якої культури або субкультури, або антикультури (контркультури) завжди є зміна основних ментальних установок у сфері мислення й наступного вироблення на цій основі якихось нових діяльних і ментальних установок, то можна представити наступну концепцію управління реалізацією культуроформуючої діяльності журналістики:

- діяльність у сфері художньої культури є істотною частиною журналістики, причому вона відбувається навіть тоді, коли журналістика виконує інші функції (ідеологічні, рекламно-довідкові, рекреативні й інші);

- діяльність журналістики в сфері художньої культури припускає досягнення певного результату - перебудови ціннісних орієнтирів людини для досягнення вимог, пропонованих до ментальності людини нової історичної епохи - постіндустріальної гуманістичної цивілізації з переважним впливом засобів масової інформації [12, с. 347].

У наш час, як правило, знайомство масової аудиторії (практично всього населення країни) з мистецтвом відбувається саме за посередництвом ЗМІ [15, с. 88].

 І те, що показує телебачення, пишуть газети й журнали, і про що розповідає радіо, стає критерієм довгострокового відношення масової аудиторії до даного виду мистецтва, твору, автору.

 Тобто об'єктивно ЗМІ заповнюють всю надавану теоретичну імперативну нішу, поза залежністю від того, яка роль їм приділяється. І в цьому значенні імперативним фактором ЗМІ як системи, тобто фактором, що визначає саме існування тієї або іншої системи, є корисний її результат, що здійснюють нею функції, тобто, проповідуєма ідеологія. Поняття ідеологія згадується при цьому в науковому змісті, а саме як вчення про думки й поняття.

Розділ 2. ЗМІСТ І СТРУКТУРА КУЛЬТУРОФОРМУЮЧИХ ФУНКЦІЙ ЖУРНАЛІСТИКИ

2.1 Основні функції культури як критерії змісту культуроформуючих функцій журналістики

При описі механізму реалізації культуроформуючих функцій журналістики неможливо пройти повз основні думки І. Гердера, що затверджував, що культура "надає форму людині". Можна спостерігати, що ця думка знаходить широке застосування в сучасної культурології, що тверять, що "культура однозначно детермінує, тобто, причинно спричиняється просторові зв'язки соціальних регуляторів життєдіяльності людей". Тому при розгляді змісту культуроформуючих функцій журналістики неможливо не прийти до думки, що вони в основному повторюють зміст основних функцій культури [10, с. 20].

Концепцій функцій культури досить багато. Ми пропонуємо виділити наступні:

1.       Підтримка єдності й цілісності людської діяльності у двох видах: історичному і структурно-системному - це основна функція культури;

2.       Людинотворча функція - формування адекватної даній суспільній системі типу особистості;

3.       Функція передачі соціального досвіду - обмін досвідом між поколіннями, країнами й народами;

4.       Гносеологічна функція - пізнання навколишнього середовища й самопізнання;

5.       Регулятивна функція - визначення поведінки в тій або іншій ситуації [16, с. 374].

Можна назвати також наступні функції культури:

- освоєння й перетворення світу;

- комунікативна;

- нагромадження й зберігання інформації;

- проективної розрядки (зняття емоційної напруженості за допомогою ритуалізації діяльності) і інші [16, с. 378].

Однієї зі сторін діяльного прояву культури в значенні механізму самосприйняття соціуму є ритуал. Все наше життя, якщо придивитися, є сукупність тісно переплетених ритуалів: вітання при зустрічі, правила гарного тону й поведінки в суспільстві, правила поважного ставлення до старшого за віком, правила взаємин між підлогами.

Дослідники виділяють три основних форми ритуалу:

1. Як принцип міжіндивідуальних повсякденних взаємодій,

2. Як форма адаптивної поведінки,

3. Як ціннісна характеристика особистостей або груп (соціумів) [1, с. 45].

Усяка історично сформована культура є перетинання складних і не завжди зрозумілих непосвяченому ритуалів, чому приклад - церковні ритуали, військові ритуали.

Більше складним проявом функцій культури є міф, що являє собою цілком особливий культурний феномен, оскільки в ньому знаходять висвітлення недоторканних, але прийнятими всіма членами соціуму як абсолютна істина помилкової установки.

У міфі ці помилкові установки тісно переплітаються з реальністю й стають однієї із украй важливих і найчастіше основних рушійних сил суспільства.

Вкрай близькі до міфів з погляду відносини до культури символи.

У самому загальному змісті символ - це якийсь довільний знак, якому в соціумі прийнято привласнювати категоріальні характеристики того або іншого реально існуючого живого або неживого об'єкта.

Так, наприклад, прапор символізує приналежність до тої іншої політичної партії, до тої або іншої держави, той або інший соціальний стан. Обручка в християнському світі однозначно є символом міцності сімейних уз [22, с. 215].

Символи оточують людину в процесі його самовизначення в соціумі: іграшки - символізують дитинство, книжки - час навчання, мобільний телефон й автомобіль - символ свободи й матеріального благополуччя, онуки - символ гідної старості.

У самому широкому значенні, символи оточують людину, створюючи йому можливість існування в суспільстві, оскільки людина спілкується за допомогою символів-слів і літер.

Ритуали, міфи, символи поведінки й, ширше, життєдіяльності людини, проявляються, в остаточному підсумку, у його стилі життя.

Стиль як спосіб вираження власної культури в мові, одязі, манері поводження, манері виразу власних думок у розмові або на листі є однією із самих індивідуальних характеристик культури. Стиль - це особливе й специфічне в людині і ії поведінці. Зрозуміло, далеко не завжди проходження власноручно обраному або розробленому стилю може бути корисною для даної конкретної людини. Дуже багато людей не вміють або бояться виражати свій власний стиль, перетворюючись у якусь середньостатистичну публіку, що не має ніяких особливих виразних рис. Саме для таких людей існує й бурхливо розвивається індустрія моди, у якій розробляються якісь "актуальні" норми й правила в одязі, у манері розмовляти, у манері оточувати своє життя тими або іншими потрібними або марними, але "моторошно модними" речами [22, с. 220].

Страницы: 1, 2