"Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик

·              соціальних інститутів (незалежні медіа; громадська думка; добровільні асоціації та об’єднання громадян; принцип верховенства права, реалізований в рівності громадян перед законом та в реальному доступі громадян до правової справедливості; структурована та інституалізована політична опозиція; системи зовнішнього громадського контролю за владою на всіх рівнях, парламентські комісії, парламентські та громадські аудиторсько-контрольні комісії; правозахисні організації - “сторожові собаки суспільства”),

·              соціальних практик (суспільна активність громадян, що не обмежується участю у виборах; громадські рухи; ініціативні групи; громадянська залученість до добровільних суспільних, почасти неформалізованих та “віртуальних” (наприклад, через інтернет-лист) об’єднань; поінформованість - знання місцевих та загальнонаціональних новин; правова культура та вміння застосовувати правозахисну та судову систему; діяльність незалежних правозахисних недержавних організацій; лобіювання суспільно-значимих ініціатив)

·              суспільних цінностей та чеснот (плюралізм, толерантність, довіра до співвітчизників та суспільних інститутів, здатність до компромісів без втрати гідності, самоповага, ввічливість, громадська солідарність та взаємодопомога).

Дослідники відзначають такі наріжні принципи громадянського суспільства як плюралізм, публічність, легальність, сприйняття та повага до прав особистості. Характерною особливістю суспільств, що розвиваються по демократичному шляху виступає проблема формування громадянського суспільства. Засоби масової інформації мають особливе значення в контексті громадянського суспільства. ЗМІ, а особливо суспільно-політичні видання, виступають тим медіумом-посередником, який як раз і здійснює зв’язок поміж державою та суспільством. Незалежні видання втілюють та репрезентують громадську думку як соціальний інститут і як “четверта влада” здійснюють функції спостерігача та контролера законодавчої, виконавчої та судової влади. Важливість суспільно-політичних видань для громадянського суспільства полягає також в створенні символічної публічної сфери - уявної загально-громадської трибуни, яка може слугувати для висловлення та лобіювання суспільних та місцевих інтересів.

Громадська думка, що формується з допомогою суспільно-політичних видань, - це не лише певні погляди, оцінки. Вона здатна виходити в русло дії, проявлятися в певних вчинках, на практиці. Адже, ставши на певну позицію, люди, об'єднані цією позицією, починають діяти, використовуючи різні форми та засоби (демонстрація, пікетування, страйк, збори, голосування на виборах і т.ін.). У зв'язку з цим влада не може бути байдужою до громадської думки: вона неодмінно враховує (повинна враховувати!) її, тому що за думкою слідує дія, яка нерідко спрямовується проти влади. Саме тому влада завжди намагалася стримувати та керувати саме суспільно-політичною пресою, яка має неабиякий вплив на громаду і може призвести до неочікуваних наслідків.

Проаналізувавши всі ці фактори, можна визначити декілька основних важелів впливу суспільно-політичної преси на формування громадської думки:

Перший важіль - професійно-журналістський

Готуючи публіцистичний виступ, журналіст збирає факти, спостерігає події, цікавиться судженням людей, причетних до визначеної для виступу проблеми. Може статись (і так воно звичай буває) в ході розмов, журналістського розслідування автор майбутнього виступу почує різні думки, в тому числі протилежні: вони можуть бути відображенням навіть різних громадських думок. І тоді настає найвідповідальнішій етап творчості: необхідно розібратися в розмаїтті думок, віддати перевагу (враховуючи, звичайно, і свої погляди) тій думці, що переважає, і забезпечити тим самим поширення цієї думки, набуття нею статусу громадської.

Другий важіль - використання матеріалів соціологічних досліджень.

Такі дослідження проводяться найчастіше спеціалізованими як центральними так і місцевими організаціями. Іншого способу обнародувати результати, як не через ЗМІ, у них немає. Однак політичні видання не обов'язково просто дублюють отримані дані, вони, звичайно, використовують їх вибірково, як правило, коментують; зважають при цьому на те, хто замовник дослідження.

Вплив висновків соціологічних досліджень, оприлюднених у виданнях, залежить:

• від кількості респондентів, задіяних в опиті (чим більша кількість, тим більше довіри у реципієнта інформації до результатів опитування - в бік переважаючих результатів);

• від престижу соціологічної інституції (результати якої саме дослідницької установи використовують, коментують ЗМІ - загальнодержавної чи приватної);

• від того, яке видання обнародує і коментує результати дослідження (якщо це поважане "Дзеркало тижня" - вплив більший, якщо вузькопартійне чи залежне від адміністрації - вилив інший; в другому випадку - на частину населенням.

Третій важіль - використання виступів позаштатних авторів, листів читачів. Вплив цієї категорії на формування громадської думки визначається такими факторами:

• позаштатний автор, будучи членом певного колективу, соціальної групи, політичної партії, виражає через друковане видання не лише свою особисту думку, але й громадську, суспільно значущу;

• їхні виступи можуть викликати у читача навіть більше довіри, ніж виступи журналістів, тому що це виступи з одного з реципієнтом інформації середовища;

• особливо посилюється вплив, якщо позаштатний автор знайома реципієнту громадсько-політична постать - займає авторитетну в очах населення посаду.

Ці переваги красномовно засвідчують корисність і необхідність широкого залучення позаштатних авторів до участі в газетах, тим паче, якщо вона намагається вплинути на думку громади. Низький ступінь довіри громадян до усіх ЗМІ, зокрема сусільно-політичних, в Україні, на жаль, підтверджує, що українські медіа у переважній своїй масі не наблизились до ролі соціального інституту громадянського суспільства. Збереження критичного ставлення українських громадян до національних суспільно-політичних видань є, водночас, позитивним індикатором, адже показує суспільне незадоволення роботою ЗМІ та наявність вірного “громадянського інстинкту” щодо того, якими ЗМІ повинні бути і якими вони поки що не є в Україні - об’єктивними, економічно незалежними, соціально-критичними, такими, що прагнуть до висловлення суспільного інтересу. Зустрічні тенденції підвищення рівня довіри та зниження недовіри до ЗМІ в період з 1997 по 2000 рр. були згорнуті в останній період. Причиною цього можуть бути незадовільне та однобічне висвітлення діяльності опозиції у період української політичної кризи від кінця 2000 р., а також загострення боротьби за владу конкуруючих політичних угруповань в контексті парламентських виборів 2002 р.

Ще одна проблема політичних видань з демократичним підходом - це балансування між визнанням необхідності незалежної від держави преси і утвердженням думки про необхідність її підтримки Україною. В новітньому інформаційному просторі нашої країни замість партійної преси в ході демократичної революції з’являються газети Рад, які утворюють нову монополію. З одного боку, четверту владу тут необхідно зовсім відокремити від усіх гілок влади. Але з іншого боку, саме державною підтримкою має заохочуватись виробництво та поширення інформаційної продукції в усіх сферах суспільно-політичного життя суспільства. Цю гостро актуальну проблему розв’язати дуже важко. Вихід треба шукати, мабуть, на шляху досвіду тих держав, які на законодавчому рівні регулюють свій інформаційний політичний та суспільний ринок, слід не боятися слів «державна підтримка».

У преси немає іншого способу реалізувати свою владу, окрім слова, правдивої інформації, (за допомогою чого вона формує громадську думку). Влада преси, таким чином, непряма влада. Політична преса не приймає ніяких рішень і не запроваджує їх у життя. Але вона володіє більшим матеріальні скарбом: умами, свідомістю людей, формує погляди на ті чи інші проблеми. А відтак, саме від неї в розвинутих країнах залежать у кінцевому підсумку державні рішення, які приймають і здійснюють три перші гілки влади. У цивілізованих країнах існує розуміння того, що лише свобода преси забезпечує її функціонування як "четвертої влади". Демократичне суспільство зацікавлене в перетворенні преси на "четверту" владу, вбачаючи в цьому найважливішу гарантію власної тотожності й тривалого буття, контролю за суспільною рівновагою.

Суспільно-політичні видання, немов дзеркало, відображають усі ті процеси, що відбуваються у державі та громадськості. Саме за рівнем політично спрямованої преси, її свободою та демократичністю можна визначити ступінь розвитку демократії у тій чи іншій країні. Не можна забувати і про величезний вплив, що має така преса на суспільство, а отже інформація повинна бути достовірною, чіткою та перевіреною. В той же час, суспільно-політична преса повинна охоплювати усі сфери суспільного життя громадян, висвітлювати не тільки політичні, а й культурні, спортивні, наукові аспекти життя. Тому така преса має разом із більшим впливом, більшу кількість вимог до структури свого видання, а працівники подібних видань повинні вміти не лише висвітлити подію, а й проаналізувати її з усіх можливих сторін, обґрунтовуючи кожне своє слово.

Частина ІІ

Загальні відомості про суспільно-політичний щотижневик «Дзеркало тижня». Демократичність і «свобода слова» на сторінках цього видання, відповідність до вимог суспільно-політичного щотижневика

«Дзеркало тижня» - одне із найяскравіших видань сучасності, яке здобуло популярність та визнання багатьох тисяч читачів. Його статус - міжнародний суспільно-політичний щотижневик, тираж якого становить 30 тисяч екземплярів. Об’єм видання - 24 сторінки друкованого тексту, розміщеної на папері, формату А2. На відміну від глянцевих журналів та друкованих «розважальних» газет, на перший погляд, формат видається досить незручним і дивним. Але цей фактор лише підкреслює серйозність видання, його віддаленість та невідповідність так званій «туалетній» чи «автобусній» пресі.

Перший номер видання побачив світ у жовтні 1994 року. З того часу, «Дзеркало тижня» тримається на перших позиціях серед лідерів, досить не чисельної, політичної преси України. 13 років - великий термін для друкованого видання, не кажучи вже про суспільно-політичний щотижневик. Адже в умовах економічних криз, політичних «війн» та революцій важко втриматися на плаву і продовжувати своє існування, попри зміни у правлячій верхівці країни. Але найбільш вражаючим залишається той факт, що протягом всіх цих років «Дзеркало тижня» не перетворювалось на «ручне» видання того чи іншого політика, не ставало примітивною друкованою машинкою для пропаганди політичної партії чи блоку, не прогиналось під могутнім тиском керуючого бомонду.

Починаючи з перших років правління президента Леоніда Кучми, «Дзеркало тижня» починає активно пропагувати ідеї демократизму і свободи слова на сторінках свого видання. У 90-х роках, коли відбувався утиск та контроль всієї інформації, що висвітлювали ЗМІ, «Дзеркало» продовжувало критику щодо правлячої верхівки. Звичайно, тодішня критика відрізнялась від сучасної, статті все ж були більш стриманими, але опозиційний настрій був відчутний у цьому виданні з моменту його появи. В таких умовах залишається незрозумілим факт непереривного існування щотижневика, адже яким саме чином йому вдалося домовитися з владою і чому попри нищівні утиски видавництво «Дзеркала» не закрили і досі невідомо. Можливо, «Дзеркало тижня» залишалось протягом усіх цих років певною ширмою, демократичною завісою, якою прикривалась політична верхівка. Мовляв, ось вам опозиція, свобода слова, а отже і повна демократія в країні. У всякому разі, факт залишається фактом, а «Дзеркало тижня» вже більше 13 років залишається чи не єдиним демократичним, здебільшого критичним, суспільно-політичним щотижневиком.

Отже, одним із головних досягнень видання можна вважати відродження та розвиток опозиційності, а разом з нею бунтарства, незгоди та національної самосвідомості. Адже український інформаційний простір, особливо у столиці, де і знаходиться редакція «Дзеркала», надзвичайно політизований. Це спричинюється розташуванням тут центральних органів та правлячих партій, що призводить до того, що в столиці практично відсутні безпартійні політичні видання, а політична залежність підкріплюється економічною. В таких умовах надзвичайно важко зберегти нейтральність і намагатися будувати демократичне видання. Ще однією з головних рис щотижневика можна назвати патріотично настроєних журналістів, що й досі залишається дикістю для сучасних ЗМІ України. Щотижневик виходить двома мовами: українською і російською, має також повноцінну Інтернет - версію для ділових людей. Цей факт ще раз підкреслює, що «Дзеркало тижня» намагається відповідати вимогам різних людей з різними можливостями та уподобаннями.

«Дзеркало тижня» досить чітко відповідає вимогам суспільно-політичного видання, адже кількість існуючих розділів у газеті наближається до переліку тем, якими здебільшого цікавиться суспільство. Газета поділяється на три великі розділи: влада, гроші та людина, які в свою чергу діляться на більш вузькі підрозділи. До розділу «Влада» належать Право, Внутрішня та Зовнішня політика. Розділ «Гроші» поділяється на Фінанси, Власність, Сільське господарство, Енергоринок, Нафтовий сегмент, Зарубіжну та місцеву економіку, Соціальний захист, Бізнес, Інформатизацію та зв’язок. Підрозділи, що належать до розділу «Людина» такі: Публіцистика, Наука, Історія, Освіта, Навколишнє середовище, Здоров’я. Культура, Література, Персоналії, сімейне коло, Туризм і спорт. Розмаїття тематики можна простежити по конкретних номерах видання. Взяти хоча б один номер за червень 2004 р. (№22) газети "Дзеркало тижня". У ньому в різних за розміром і різних за жанром матеріалах представлено щонайменше три десятка тем: підготовка до виборів президента, обговорення бюджетних проблем у парламенті, становище на нафторинку, стан галузевої науки, конфлікт, пов'язаний з виборами мера в Мукачево, обмеження на демократичних телеканалах в Москві (заборона програми "Намедни"), діяльність правоохоронних органів у Чернігові, наслідки депортації татар в Криму, перспективи приватизації "Укртелекому", стаття до 100-річчя від дня народження композитора Михайла Глінки, можливості літнього відпочинку і т.ін. Якщо узагальнити - тут і позитивний досвід, і критика, тут і політика, і економіка, тут і події в Україні, і в інших державах, тут і серйозні матеріали, і - розважальні. Це розмаїття тем і є однією з ознак демократичності «Дзеркала». Адже демократизм якраз і полягає в тому, що реципієнту інформації подаються матеріали на всякий смак, кожний може взяти з номера те, що його цікавить.

Привертають увагу читачів також різноманітні яскраві пародії, що прикрашають щотижневик. Це не просто смішні малюночки художника-початківця або комп’ютерна графіка. Карикатури сміливо можна назвати окремим розділом видання, складним і досить заплутаним. Адже далеко не кожний пересічний громадянин зможе зрозуміти той глибокий задум, що його вклав майстер у своє творіння. Потрібно мати неабияку фантазію і глибокі знання у новинах суспільно-політичного життя країни і світу.

Кожен журналіст редакції «Дзеркало тижня» відповідає за окрему сферу соціального життя людства, не тільки відображаючи події чи подаючи окремі факти, але й аналізуючи їх. Адже «Дзеркало» - аналітичне видання, що допомагає освіченим людям знайти потрібну точку зору або сформулювати свою особисту на засадах представленого аналізу. Головним редактором видання вже протягом багатьох років є Володимир Мостовий, а його першим заступником - дочка, Юлія Мостова. Це один із тих рідкісних випадків, коли дитина відповідає статусу батька і її журналістський талант дозволяє відкидати думки про «батьківське просунення» у кар’єрі, адже тематичне наповнення і якісний аналіз, що присутні в її статтях, дозволяють стверджувати про її професійність і талант. Загалом, редакція газети складається із великої кількості професіоналів та помічників різних рівнів, адже для отримання глибокої та достовірної інформації, що міститься на сторінках «Дзеркала» потрібна плідна і наполеглива праця людей із абсолютно різних сфер суспільного життя.

Говорячи про суспільно-політичний щотижневик «Дзеркало тижня» здебільшого використовують епітети «поважне», «достовірне», «серйозне» видання, якому довіряють. За даними опитування дослідної компанії TNS Ukraine, до трійки лідерів усеукраїнського рейтингу тижневих громадсько-політичних газет увійшли «Аргументы и факты - Украина» (розрахована компанією аудиторія одного номера - 1,5 млн. осіб), «Московский комсомолец» в Украине» (330 тис. осіб) і «Дзеркало тижня» (165 тис. осіб). Це означає, що кожен примірник газети «Дзеркало тижня» потрапляє до рук чотирьох українців. Якщо ж звернутися до рейтингу всеукраїнської ділової преси, то «Дзеркало тижня» займає тут почесне друге місце. Саме цей рейтинг дивує, адже статус ділової преси дозволяє говорити про видання, як про серйозний довідник для ділових сучасних людей. Саме ж такою і є аудиторія суспільно-політичного щотижневика «Дзеркало тижня». Адже більшість читачів - це кваліфіковані спеціалісти, керівники різних підрозділів, бізнесмени, підприємці, здебільшого люди з гарною освітою. Середній вік читачів - 39 років. Аудиторія видання на дві третини складається з чоловіків, і лише одна третина - жінки.

«Дзеркало тижня» майже не купляють у роздрібному вуличному продажу, а кілька років тому це було майже зовсім неможливо. Здебільшого керівники компаній чи організацій, які цікавляться і залежать від суспільно-політичної ситуації в країні, передплачують цю газету протягом багатьох років. Тексти статей загалом важкі та заплутані для звичайного читача, тому щотижневик користується попитом у обізнаних в політиці та економіці людей, які люблять і вміють аналізувати прочитане, а не поглинати подану на тарілочці «простеньку» інформацію. Поважно ставляться до «Дзеркала тижня» і сучасні політики, навіть керуюча влада. Президент країни, Віктор Андрійович Ющенко, будучи ще Прем’єр-міністром країни, у своїх привітаннях до першого випуску газети українською мовою відмітив, що «газеті притаманний високий професійний та інтелектуальний рівень журналістики. Публікації в тижневику - навіть найгостріші і найкритичніші - віддзеркалюють політичні, економічні, соціально-культурні події в Україні».

Багато відомих політиків, науковців, спеціалістів у всіх сферах суспільного життя висловлювали прихильність до «Дзеркала тижня». Володимир Здоровега, професор Львiвського нацiонального унiверситету, відмітив: «Коли хтось у майбутньому захоче укласти хрестоматію української аналітики кінця 90-х - початку 2000-го років, то на першому місці там будуть кращі публіцисти «Дзеркала тижня». Ці висловлювання ще раз підкреслюють той величезний вплив, що має цей суспільно-політичний щотижневик на громадську думку освічених людей.

Та попри всі переваги, що має цей щотижневик, інколи і в ньому просліджуються елементи однобокості та суб’єктивності, чим завжди апелюють його противники. «Дзеркало тижня» звинувачують у проамериканській політиці, Європейському напрямку суспільного життя, а також в надмірному вживанні особистої думки журналістів. Деякі з цих факторів неможливо не підтвердити, адже видання відкрито пропагує такі ідеї. Але, на мою думку, європейські стандарти досить вдалі, щоб намагатися їх досягти, а суб’єктивний аналіз автора, тим паче професійний, не змушує копіювати думки, а лише дозволяє використати висновки для створення та формування особистої точки зору читача. Адже об’єктивності у чистому вигляді зовсім не існує, бо люди завжди якимось чином намагаються висловити особисту думку, може, навіть у прихованому вигляді. Об’єктивність, насправді, - це кропітка праця, коли людина поглинає велику кількість інформації, і, лише проаналізувавши різносторонні погляди, формує свою точку зору. Отже, досягнути об’єктивності можна лише шляхом всебічного інформування та зацікавленості в інформації з абсолютно різних джерел.

Проаналізувавши велику кількість випусків суспільно-політичного щотижневика «Деркало тижня», а також виділивши той статус, що його має видання у колі освічених людей, я можу зробити висновок, що це видання дійсно можна назвати досить близьким до ідеалу суспільно-політичної преси демократичної країни. Це газета, яка відображає усі ті зміни та події, що відбуваються у суспільстві, а також аналізує їх та робить свої висновки. Така преса відзначається правдивою та достовірною інформацією, має на меті розвиток країни, зокрема демократичного суспільства. Її стосунки із владою вражають, адже попри критичні зауваження у бік політиків, що містяться на сторінках цього видання, воно користується популярність та повагою серед усієї політичної верхівки. «Дзеркало тижня» здобувало визнання протягом багатьох років плідною працею, правдивістю висловлювань та глибоким аналізом представлених статей.

На мою думку, назву цей суспільно-політичний щотижневик отримав не даремно. Адже він дійсно є дзеркалом нашого суспільства і усіх змін, що в ньому відбуваються. Але його не можна назвати популярною пресою, адже це спеціальне видання для обізнаних, освічених людей, які цікавляться не тільки своїм життям, а й ситуацією в країні і світі. «Дзеркало тижня» відродило і продовжує розвивати в суспільстві опозиційні настрої, бажання жити у цивілізованому суспільстві та пишатися своєю країною. Саме така преса потрібна Україні на сучасному етапі розвитку, адже журналістика - найвпливовіший важіль, який може регулювати формування тієї чи іншої громадської думки.

Висновок

Суспільно-політична преса кожної країни відображає сутність тих перетворень, що відбуваються всередині соціуму, а отже є реальним показником розвитку економіки та демократії в державі. Саме така преса має величезний вплив на свідомість та формування громадянської думки населення, адже їй довіряють, як серйозному та достовірному виданню. Не дивно, що саме політична преса завжди була під контролем правлячої верхівки, адже це результативна зброя у боротьбі з опозиційними настроями громадян.

В цій роботі я простежила основні задачі та вимоги до суспільно-політичного видання на прикладі міжнародного щотижневика «Дзеркало тижня». Перший розділ повідомляє про актуальність та головні проблеми, що розкриваються у ході моєї роботи. Другий розділ - теоретичний. В ньому розкривається сутність понять щотижневик, суспільно-політична преса, її відносини з владою та роль у побудові демократичного суспільства. У третьому розділі на прикладі газети «Дзеркало тижня» я простежила аспекти, висвітлені у теоретичній частині, а також індивідуальні особливості видання. Я прийшла до висновку, що такі засоби масової інформації дозволяють людині вийти за вузький горизонт безпосереднього особистого досвіду, роблять зрозумілим світ політики. «Дзеркало тижня» не лише відповідає більшості вимог до суспільно-політичної преси, але й на диво залишається у добрих стосунках із владою вже протягом 13 років. За весь період свого існування видання жодного разу не ставало «пресою на замовлення» чим і здобуло повагу та довіру багатьох тисяч освічених людей України. Моя робота ще раз підкреслює інформативність, правдивість та глибину висвітлення проблем у щотижневику «Дзеркало тижня», яке сміливо можна назвати демократичним суспільно-політичним виданням, що пробуджує опозиційні настрої та формує національну свідомість наших громадян.

Страницы: 1, 2