Залежність виникнення неврозів у дітей від типу родини

перше, наявність широкого спектра перехідних і змішаних картин (що саме і

типово для сучасної клініки неврозів) з неминучим кодуванням їх по

переважних клінічних проявах і, по-друге, те, що неврози являють собою

захворювання, у механізмах розвитку яких найтіснішим образом переплітаються

біологічні, психологічні і соціальні фактори, сам поділ яких на етіологічні

і патогенетичні в звичайному їхньому розумінні при неврозах особливо важко.

Більшість вітчизняних авторів виділяють три класичні форми неврозів:

неврастенію, істерію та невроз нав’язливих станів. [11] Сучасна

класифікація неврозів здебільшого враховує, крім клінічних форм неврозів,

також динаміку їх плину та в цілому те підґрунтя, на якому виник невроз.

ЧАСТИНА ІІ: ПОГЛЯД НА СІМ’Ю, ЯК ФАКТОР, ЩО СПРИЯЄ ВИНИКНЕННЮ НЕВРОЗІВ У

ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

2.1 Дослідження сім’ї дітей з неврозами

При вивченні родини дітей з неврозами застосовується клініко-

анамнестичний метод, доповнений психологічним і соціально-психологічним

методами. Поділ їх умовний, тому що разом вони складають клініко-

психологічний метод вивчення неврозів.

При звертанні батьків хворої дитини до психотерапевта мова звичайно йде

про терапевтично резистентні випадки з багаторічним плином неврозу. Це

викликано не тільки відсутністю ефекту лікарської терапії і недостатньо

інтенсивної та спрямованою психотерапевтичною допомогою у відношенні

хворого, але і наявністю неврозу в одного чи декількох дорослих членів

родини, що сприяє захворюванню дитини і є перешкодою для його видужання.

При патологічному функціонуванні родини, одним з виражень якого є невроз

дитини, не завжди легко виявити первинне джерело невротичного захворювання,

тому що один з батьків може бути відсутнім на прийомі, а показання іншого

не завжди об'єктивні. Тому запрошують на прийом обох батьків. Цим

підкреслюється зацікавленість лікаря в контакті з усією родиною, а не з

окремими її «кращими» чи «гіршими» представниками. Відсутність одного з

батьків може вказати на проблемний характер сімейних відносин, коли один з

них ігнорує необхідність лікування дитини, не додає цьому належного

значення чи вважає інших членів родини відповідальними за положення, що

створилося. Жалкуючи з приводу відсутності батька чи матері, при наступних

візитах ми надаємо їм можливість по черзі приходити з дитиною на прийом.

Схожа установка створює додатковий стимул для відвідування лікаря тим з

батьків, який в перший раз був відсутнім. Прийом проходить у кабінеті, де

знаходяться іграшки і малюнки дітей, у невимушеній обстановці, створюваної

прийомом без халата, відсутністю медичної сестри і сторонніх облич, бесідою

в кріслах навколо столика.

Спочатку для бесіди запрошується мати, а батько залишається з дитиною в

холі, де маються іграшки і дитячі книжки. Саме чекання прийому виступає як

природний експеримент, коли виявляється невміння батьків зайняти дитини,

налагодити з ним взаємини, ефективність і непослідовність у ставленні. У

процесі нетривалої бесіди з матір'ю вдається скласти уявлення про основні

проблеми, пов’язані зі здоров'ям дитини і відносинами в родині. Після її

виходу в кабінет запрошується батько, що також викладає свою думку про

питання, які турбують його й інших членів родини. Бесіда з батьком менш

тривала, тому що немає питань, що стосуються раннього анамнезу.

Почергове вислуховування скарг обох батьків, як і роздільне одержання

від них анамнестичних зведень, має ряд переваг. Кожний з батьків поза

залежністю від відносин у родині може висловити думку про сформовану

ситуацію і розкрити деякі зі своїх особистих проблем. Таким чином, удається

скласти більш повне представлення про відносини в родині і про

індивідуальне розуміння її проблем. Можливість вільно поділитися деякими з

наболілих питань у впевненості, що співрозмовник зрозуміє і надасть

допомогу, має виняткове значення в плані створення в батьків

психотерапевтично орієнтованої мотивації, щирості і довіри в процесі

наступних діагностичних і психотерапевтичних зустрічей.

Після бесіди з батьком проводиться прийом хворого. Якщо дитина виявляє

страх і занепокоєння без матері, то бесіда заміняється ігровим контактом у

її присутності. Потім хворий залишається в холі в супроводі медичної сестри

чи один, якщо дозволяє його вік. У кабінет запрошуються і мати, і батько, і

лікар висловлює свою думку про стан дитини. Ціль спільної бесіди

складається в підкресленні актуальності ставлення батьків і можливості

надання допомоги дитині за умови співробітництва з лікарем. У бесіді

відзначається без деталізації взаємозв'язок стану дитини з загальною

емоційною атмосферою родини і позитивні сторони його особистості. Не

дається обіцянок швидкого лікування, скоріше навпаки, увага батьків

зосереджується на серйозності проблеми і на необхідності їх активної й

особистої участі в процесі психотерапії. Така постановка питання істотна,

тому що нерідко той чи інший член родини, звичайно батько, недооцінює

серйозність сформованої ситуації і сприймає симптоми неврозу в дитини як

такі, що не заслуговують уваги чи є проявом баловства і відсутності

дисципліни. Разом з тим важливо заспокоїти батьків, що нерідко почувають

себе в безвихідному положенні, і вселити в них віру в можливість

поступового сприятливого вирішення критичної ситуації в процесі спільного з

лікарем пошуку найбільш адекватних шляхів психологічного контакту з

дитиною, зміцнення його нервової системи і розкриття творчого потенціалу

росту.

У наступному батьки приводять дитину на прийом по черзі. Поки лікар

займається з ним, батько заповнює аркуші особистісних опитувальників. Серед

них адаптовані в інституті ім. В. М. Бехтєрєва опитувальник Айзенка, ММРІ,

методика «незакінчені речення», фрустраційна методика Розенцвейга;

опитувальник Кеттэла, форма С, а також ряд інших методик – опитувальник

Кеттэла, форма А; опитувальник Лірі; колірна методика Люшера; опитувальник

РАRІ і ін. Після рівнобіжного обстеження дитини і батьків за допомогою

опитувальників останні по черзі запрошуються на прийом для збору

діагностичної інформації у виді клінічної бесіди чи стандартизованого

інтерв'ю. Під час роздільних обстежень зачіпаються при необхідності питання

надання психотерапевтичної допомоги тому чи іншому з батьків. Одночасне

обстеження дітей і батьків створює кращі умови для розуміння останніми

взаємозалежного характеру проблем у родині, а також надає кількаразову

можливість для обговорення питань, що цікавлять, та надання індивідуальної

психотерапевтичної допомоги.

2.2. Прабатьківська сім’я, її вплив на батьківську родину

З боку дитини родину можна представити як сімох «я», тобто у виді семи

чоловік, з яких четверо утворять дві прабатьківські родини (бабуся і дідусь

дитини по лінії матері і батька), двоє – батьківську родину (мати і батько

дитини), сьомим є сама дитина. Схематично це виглядає в такий спосіб:

Дані про прабатьківську родину ми довідаємося з інтерв'ю з баткьами.

Їхня надійність забезпечується психологічним контактом з лікарем. Через це

стандартизоване інтерв'ю проводиться наприкінці дослідження, коли батьки

вже мають деяку навичку заповнення особистісних опитувальників і бесід з

лікарем, довіряють йому і бачать перші успіхи від психотерапевтичного

контакту лікаря з дитиною.

У прабатьківських родинах характерологічні порушення зустрічаються

частіше, ніж у батьківських і тим більше – у дитини з неврозом. Це не

означає, що в прабатьківських родинах немає неврозів, але вони

зустрічаються не так часто. На відміну від прабатьківських у батьківських

родинах частіше мають місце порушення невротичного кола, що досягають свого

клінічного апогею в захворюванні дитини.

Таким чином, протягом життя трьох поколінь (прабатько-батько-дитина)

відбувається зниження виразності характерологічних змін і нагромадження

змін невротичного кола. Центром психопатологічного перехреста будуть

батьки, у яких сполучаються характерологічні і невротичні порушення.

Існування цього перехреста не дозволяє зробити однозначного порівняння

неврозу дитини з «психопатичним осколком» прабатьківської родини, тому що

цей взаємозв'язок носить більш складний і опосередкований характер.

Головним патогенним фактором, що проходить «червоною ниткою» через усі

покоління, є психотравмуючий досвід міжособистісних відносин. Основною

ланкою передачі цього досвіду для дитини є батьківська родина.

Деякі з патологічних стереотипів відносин у прабатьківській родині

закріплюються в досвіді формування особистості майбутніх супругів і батьків

і відбиваються у виді тих чи інших існуючих у них у сьогоденні сімейних

установок. Так, мати дитини може мимоволі прагнути в усьому домінувати в

житті родини і тим більше у вихованні дітей, відбиваючи в цьому не стільки

реальну необхідність, скільки авторитарні риси особистості своєї матері.

Однак це прагнення виявляється вже в ослабленому і, головне, непослідовному

виді, оскільки вона якоюсь мірою усвідомлює його неадекватність і має, на

відміну від своєї матері, уже тільки частину її авторитаризму при одночасно

більшому невротизмі. Те ж відноситься до прагнення матерів надмірно

контролювати своїх дітей, що, однак, по їх же власних словах, ніколи

реально не виходить. Крім того, мати дитини при відсутності в дитинстві

прийнятних для неї емоційних відносин зі своїм батьком неусвідомлено хоче

заповнити їх у відносинах з чоловіком, обираним по ознаці подібності на її

батька. Батько дитини неусвідомлено відбиває у відносинах із дружиною

невротичну прихильність до своєї матері в дитинстві, очікуючи від дружини

такого ж ступеня турботи й уваги. Ми бачимо, що в досліджуваних родинах

вибір шлюбного партнера відбувається по типу невротично мотивованого

взаємодоповнення, що полегшує, у відомій мері, взаємини на початку шлюбу.

При цьому домінантні риси в характері дружини та її установки на опіку і

вплив, що йдуть від її матері, сполучаються з установками чоловіка на

турботу і залежність, що йдуть від його невротичної прихильності до своєї

матері. У порівнянні з надлишковим впливом матерів (бабусь) вплив батьків

(дідусів) на формування особистості майбутніх чоловіків і батьків украй

недостатній, що обумовлено в основному розлученням чи смертю одного з

батьків. Таким чином, патогенний вплив тих чи інших порушень у

прабатьківській родині на наступні покоління йде як від бабусь, так і від

дідусів дитини, і ці порушення мають тісний взаємозв'язок. Найбільша роль

належить бабусі по материнській лінії і дідусю по батьківській, коли має

місце двостороннє зрушення убік як надлишкового виховного впливу бабусі,

так і недостатнього впливу дідуся. Відображення першого зрушення ми

знаходимо в установці матері з домінантними рисами характеру на надмірно

строгий контроль у відношенні дитини, її зайвої принциповості і негнучкості

в питаннях виховання і подружніх відносин. Відображенням другого зрушення є

м'якість характеру батьків, недостатня самостійність і незрілість їхнього

почуття батьківства.

Інший факт, що заслуговує уваги, полягає в тім, що розлучення у

батьківській родині відбувається вірогідно частіше при наявності розлучення

в прабатьківській родині, тобто відсутність моделі повної родини полегшує

рішення матері і батька дитини про розрив подружніх відносин.

Бабусі по обох лініях частіше мають м'які, чим тверді, риси характеру,

дідуся – навпаки. При неврозі страху в дітей у їхніх прабатьків

спостерігається зворотне співвідношення.

У прабатьків найбільше часто виявляється така риса особистості, як

сензитивність, що включає підвищену емоційну чутливість, уразливість і

вразливість. Сензитивність часто сполучається з гіперсоціалізацією

(загостреним почуттям відповідальності, обов'язку, труднощами компромісів)

і тривожністю (вираженим занепокоєнням, хвилюваннями по будь-якому приводу,

поганою переносимістю очікування).

Сензитивність, гіперсоціалізація і тривожність представляють базисну

тріаду особистісного типу реагування в прабатьківській, батьківській родині

й у дітей з неврозами. Найбільш обтяжені бабусі дівчинок по материнській

лінії.

Конфліктні відносини вірогідно частіше зустрічаються в прабатьківських

родинах по лінії матері (63 %), чим по лінії батька (36 %). У матері дитини

з неврозом страху конфлікти в прабатьківській родині відбуваються вірогідно

частіше, ніж при інших неврозах.

Відносини в прабатьківській родині між батьками і дітьми відрізняються

проблемним характером. Конфлікти відзначаються частіше в бабусі дитини і

його матері (40 %), рідше – у бабусі дитини і його батька (17 %).

У кожній третій родині прабатьки характеризуються як надмірно строгі і

деспотичні. Менш усього це відноситься до бабусі дитини по батьківській

лінії. Набагато частіше має місце нерозуміння прабатьками своїх дітей.

Виключенням знову ж є відносини між бабусею і батьком дитини, коли

нерозуміння зустрічається в третині випадків. Виражений недолік емоційної

теплоти чи її відсутність у прабатьківській родині відзначає кожна друга

мати з боку обох батьків і кожен другий батько з боку свого батька і тільки

кожен четвертий батько – з боку своєї матері.

Відсутність емоційного контакту в прабатьківській родині частіше має

місце в батьків дітей з неврозом нав'язливих станів і неврозом страху.

Недолік тепла і турботи супроводжується почуттям самітності і тривоги, чим

у чималому ступені порозумівається прагнення батьків, особливо матерів,

компенсувати свою попередню емоційну незадоволеність гіперопікою стосовно

дітей, що є своєрідним симптомом незадоволеності матері, її захистом від

страху самітності і відчуження в минулому і сьогоденні. З цього випливає,

що в гіперопіці бідують не стільки діти, скільки самі батьки, для яких вона

виконує своєрідну психотерапевтичну роль. Нічим іншим не можна пояснити

нерідко спостерігалося парадоксальне, на перший погляд, явище, коли

поліпшення стану дитини супроводжувалося погіршенням емоційного стану

матері, нерідко аж до загострення чи маніфестації неврозу з ведучим

тревожно-депримірованим тлом настрою. Поліпшення емоційного стану, що

відбувається в процесі психотерапії дитини з неврозом, у тому числі

зменшення його тривоги і страху, робить менш актуальним і надмірну турботу,

зайве запобігання від небезпеки і занепокоєння. У цих умовах невротична

потреба матері в надлишковій турботі про дитину виявляється незадоволеною,

а найбільш доступний шлях вираження її занепокоєння – блокованим.

Суб'єктивне відчуття своєї «непотрібності», відсутність конкретної мети,

нездатність переключити увагу на нові, більш позитивні сторони взаємин з

дитиною є факторами декомпенсації емоційного стану матері. Тому ми серйозно

задумуємося над тим, чи варто поспішати з поліпшенням емоційного стану

дитини з неврозом без попередньої чи рівнобіжної психотерапевтичної

допомоги матері, а також відрегулювання деяких проблем сімейних взаємин.

Як буде показано далі, батьки дітей з неврозами не тільки мимоволі

компенсують, але і повторюють багато з проблем взаємин у прабатьківській

родині, у тому числі неприйняття індивідуальності дітей, відсутність

розуміння їхніх можливостей і потреб і т.д. Це порозумівається формуванням

патологічних установок і стереотипів відносин, що діють як задані,

запрограмовані чи навіть як викликані в життєвому досвіді. Крім того,

усвідомлення своїх помилок, нехай навіть і часткове, відбувається в

результаті спроб батьків зрозуміти причини невротичного захворювання дитини

вже «post factum». Визначена роль у повторенні неадекватного досвіду

міжособистісних сімейних відносин належить тим особливостям особистості

батьків, що є загальними з особливостями особистості прабатьків. До них

відносяться, у першу чергу, сензитивність, гіперсоціалізація і тривожність.

Конституціонально-генетичною передумовою сензитивності є емоційна

чутливість чи у більш широкому плані – емоційна реактивність,

гіперсоціалізації – інертність нервових процесів, що нерідко виявляється

ригідністю мислення. Конституціонально-генетичною передумовою тривожності є

загострення інстинкту самозбереження. Розвиток цих передумов відбувається

під впливом невдалого досвіду міжособистісних відносин.

Як відзначає Б. Д. Карвасарскій [11], проблема формування невротичної

особистості і виникнення неврозу має потребу в подальшій розробці.

В. В. Ковальов[1] підкреслює: "Недооцінка даних соціально-психологічного

обстеження, неуважність до мотивів і характеру особистісних реакцій дитини

чи підлітка, невміння розібратися в складних міжособистісних взаєминах у

родині, дитячому колективі ведуть до переоцінки етіологічної ролі

анамнестичних даних про ранні екзогенно-органічні шкідливості значення

окремих проявів резидуально-органічної церебральної недостатності та

остаточної неврологічної мікросимптоматики".

2.3 Особистість батьків

У батьків є ряд спільних особливостей особистості, головним чином у

вигляді сензитовності та гіперсоціалізації. Під сензитивністю розуміється

підвищена емоційна чутливість, уразливість і вразливість, образливість, які

виражаються схильністю "все близько брати до серця" та легко засмучуватись,

а під гіперсоціалізацією – загострене почуття відповідальності, обов'язку,

Страницы: 1, 2, 3