Креативность и ее диагностика

креативність.[11].

Припущення Торранс відповідає даним Д. Перкінса [12]: для кожної

професії існує нижній допустимий рівень розвитку інтелекту. Люди з IQ нижче

певного рівня не можуть оволодіти певною професією, але якщо IQ вище цього

рівня, то прямого зв’язку між інтелектом і рівнем досягнень не має. Головну

роль у визначенні успішності роботи відіграють особистісні цінності і риси

характеру.

3. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень

творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми

психічної активності немає (Д. Векслер, Р. Уайсберг, Г. Айзенк, Л. Термен,

Р. Стернберг та ін.).

Термен – інтелект не лише перешкода, але й необхідна умова досягнення

успіху в демократичному суспільстві. Однак високий і надвисокий рівень

інтелекту не гарантують творчих досягнень. Можна бути інтелектуалом і не

стати творцем. Відсутність однозначного зв’язку між інтелектом і

креативністю стала основою дослідницьких підходів, альтернативних

редукціоністському. Їх можна назвати як особистісно-мотиваційний і

психометричний.

Не існує особливих творчих здібностей, а є особистість, яка володіє

певною мотивацією і рисами.

Творчість – це вихід за межі заданого. Перше, що кидається в очі – це

подібність поведінки творчої людини і людини з відхиленнями. Поведінка тієї

і іншої людини відхиляється від стереотипної, загальноприйнятої.

Виникає запитання: чи спадкові творчі здібності, точніше -

креативність?

Численні історичні приклади: сімейства математиків Бернуллі,

композиторів Бахів, російських письменників і мислителів (сім'я Соловйових

і інші) - на перший погляд, переконливо свідчать про переважний вплив

спадковості на формування творчої особистості.

Критики генетичного підходу заперечують проти прямолінійної

інтерпретації цих прикладів. Можливі ще два альтернативних пояснення: по-

перше, творче середовище, утворюване старшими членами сім'ї, їхній приклад

впливають на розвиток творчих здібностей дітей і онуків (2-й підхід). По-

друге, наявність однакових здібностей у дітей і батьків підкріплюється

творчим середовищем, що укладається стихійно, адекватно генотипу (гіпотеза

генотип-середовищної взаємодії).

У докладі Ніколаса [I], що узагальнив результати 211 досліджень

близнюків, говориться, що внесок спадковості в детермінацію індивідуальних

розходжень за рівнем розвитку дивергентного мислення дуже невеликий.

Російські психологи Е. Л. Григоренко і Б.І.Кочубей у 1989 році провели

дослідження МЗ і ДЗ близнюків (учнівських 9-10-х класів середньої школи)

[27]. Головний висновок, до якого прийшли автори: індивідуальні розходження

в креативності і показниках процесу перевірки висування гіпотез

визначаються чинниками середовища. Високий рівень креативності зустрічався

в дітей із широким кругом спілкування і демократичним стилем взаємовідносин

із матір'ю.

Таким чином, психологічні дослідження не підтверджують гіпотезу про

спадковість індивідуальних розходжень у креативності (точніше - рівня

розвитку дивергентного мислення).

Спроба реалізації іншого підходу до виявлення спадкових детермінант

креативності почата в роботах дослідників, що належать до вітчизняної школи

диференціальної психофізіології. Представники цього напрямку підтверджують,

що в основі загальних здібностей лежать властивості нервової системи

(задатки), що обумовлюють також особливості темпераменту.

Гіпотетичною властивістю нервової системи людини, що могло б у ході

індивідуального розвитку детермінувати креативність, вважається

«пластичність». Полюсом, протилежним пластичності, є ригідність, що

виявляється в малій варіативності показників електрофізіологічної

активності центральної нервової системи, утрудненні переключення,

неадекватності переносу старих способів дії на нові умови, стереотипності

мислення і т.д.

Одна зі спроб виявлення спадковості пластичності була розпочата в

дисертаційному дослідженні С. Д. Бірюкова [З]. Але оскільки психологічні

дослідження дотепер не виявили спадковості індивідуальних розходжень у

креативності, звернемо увагу на чинники зовнішнього середовища, що можуть

зробити позитивний або негативний вплив на розвиток творчих здібностей.

Дотепер дослідники відводили вирішальну роль спеціальному мікросередовищу,

у якому розвивається дитина, і, в першу чергу, впливу сімейних відносин.

Більшість дослідників виявляють при аналізі сімейних відносин такі

параметри: I) гармонійність - не гармонічність відносин між батьками, а

також між батьками і дітьми; 2) творча - нетворча особистість батька як

зразок імітації і суб'єкт ідентифікації; 3) спільність інтелектуальних

інтересів членів сім'ї або їх відсутність; 4) очікування батьків стосовно

дитини: очікування досягнень або незалежності» [4].

Якщо в сім'ї культивується регламентація поводження, подаються однакові

вимоги до всіх дітей, існують гармонічні взаємовідносини між членами сім'ї,

то це призводить до низького рівня креативності дітей. Правда, ряд інших

дослідників вказують на необхідність гармонічних відносин для розвитку

креативності [5], але ці висновки в меншій мірі емпірично обґрунтовані.

Схоже на те, що більший спектр припустимих поведінкових проявів (у тому

числі - емоційних), менша однозначність вимог не сприяє ранньому утворенню

жорстких соціальних стереотипів і веде до розвитку креативності. Тим самим

творча особистість виглядає як психологічно нестабільна. Вимога досягнення

успіхів через слухняність не сприяє розвитку незалежності і, як наслідок,

креативності.

К. Беррі провів порівняльне дослідження особливостей сімейного

виховання лауреатів Нобелевської премії по науці і літературі.

Обставини в сім'ях лауреатів-учених були більш стабільними, ніж у

сім'ях лауреатів-літераторів. Більшість учених підкреслювали в інтерв'ю, що

в них було щасливе дитинство і рано почалося наукова кар'єра, що протікала

без істотних зривів. Трагічні події в житті сімей лауреатів Нобелевської

премії по літературі - явище типове. 30 % лауреатів-літераторів у дитинстві

загубили одного з батьків або їхніх сімей розорилися.

С. Довлатов писав, що поету не дається літературний талант, а дається

талант поганого життя: чим гірше життя, тим краще вірші. Незважаючи на

парадоксальність, у цьому висловленні є істотний зміст. Спеціалісти в

області посттравматичного стресу, пережитого деякими людьми після впливу

вихідної за рамки звичайного життя ситуації (природна або технічна

катастрофа, клінічна смерть, участь у бойових діях і т.д.), підтверджують,

що в останніх виникає неконтрольоване прагнення виговоритися, розповісти

про свої незвичні переживання, що супроводжується почуттям нерозуміння.

Можливо, травма, пов'язана з утратою близьких у дитинстві, і є тією

незагойною раною, що змушує письменника через свою особисту драму

розкривати в слові драматизм людського існування.

Д. Саймонтон, а потім і ряд інших дослідників [4] висунули гіпотезу, що

середовище, сприятливе для розвитку креативності, має підкріплювати

креативну поведінку дітей, надавати зразки творчого поводження для

імітації. З його точки зору, максимально сприятливе для розвитку

креативності соціально і політично нестабільне середовище.

Серед численних фактів, що підтверджують найважливішу роль сімейно-

батьківських відсин, є і такі:

1. Великі шанси проявити творчі здібності має, як правило, старший або

єдиний син у сім'ї.

2. Менше шансів проявити творчі здібності в дітей, що ідентифікують

себе з батьками (батьком). Навпаки, якщо дитина ототожнює себе з «ідеальним

героєм», то шансів стати креативною у неї більше. Цей факт пояснюється тим,

що в більшості дітей батьки - «середні», нетворчі люди, ідентифікація з

ними призводить до формування в дітей нетворчої поведінки.

3. Частіше творчі діти з'являються в сім'ях, де батько значно старший

за матір.

4. Рання смерть батьків призводить до відсутності зразка поведінки і її

обмеження в дитинстві. Ця подія характерна для життя як значних політиків,

вчених, так і злочинців і психічно хворих.

5. Сприятлива для розвитку креативності підвищена увага до здібностей

дитини, ситуація, коли її талант стає організуючим початком у сім'ї.

Отже, сімейне середовище, де, з одного боку, є увага до дитини, а з

іншого боку, де до неї подаються різноманітні, неузгоджені вимоги, де малий

зовнішній контроль за поведінкою, де є творчі члени сім'ї і схвалюється

нестереотипна поведінка, призводить до розвитку креативності в дитини.

Розвиток креативності, можливо, йде за такою схемою: на основі

загальної обдарованості під впливом мікросередовища й імітації формується

система мотивів і особистісних властивостей (нонконформізм, незалежність,

мотивація самоактуалізації), і загальна обдарованість перетворюється в

актуальну креативність (синтез обдарованості і визначеної структури

особистості).

Виникає питання: коли відбувається формування цих особистісних

властивостей?

До трьох років у дитини, за даними Д. Б. Эльконіна [б], з'являється

потреба діяти як дорослий, «зрівнятися з дорослим» (Е. В. Субботський

[7]). У дітей з'являється «потреба в компенсації» і розвиваються механізми

безкорисливої імітації діяльності дорослого. Спроби наслідувати трудові дії

дорослого починають спостерігатися з кінця 2-го по 4-й рік життя. Швидше за

все, саме в цей час дитина максимально сенситивна до розвитку творчих

здібностей через імітацію.

У ході соціалізації встановлюються дуже специфічні відношення між

творчою особистістю і соціальним середовищем [9]. Проте безсумнівно:

середовище грає виняткову роль у формуванні і прояві творчої особистості.

Залишається відкритим питання: який вплив – позитивний чи негативний - має

середовище на розвиток креативності.

Якщо розділяти точку зору, що креативність властива кожній людині, а

оточуючі впливи, заборони, «табу», соціальні шаблони тільки блокують її

прояв, можна трактувати «вплив» нерегламентированності поведінки як

відсутність усякого впливу. І на цій основі розвиток креативності в

пізньому віці виступає як шлях звільнення творчого потенціалу від

«затискачів», придбаних у ранньому дитинстві.

Але якщо думати, що вплив середовища позитивний і для розвитку

креативності цілком необхідно підкріплення загальної обдарованості

визначеним оточуючим впливом, то ідентифікація й імітація креативному

зразку, демократичний, але емоційно неврівноважений стиль відносин у сім'ї

виступають як формуючі впливи.

Концепції креативності

Поняття «креативність» у контексті психологічного знання набуло

значення тільки до початку 50-х років.

У 1950 році піонер в області креативності Дж. Гільфорд в зверненні при

вступі на посаду президента Американської психологічної асоціації

запропонував психологам зосередити свою увагу на вивченні здібностей до

творчості. Були створені декілька лабораторій і інститутів, стали виходити

часописи і монографії, але, за оцінками Стернберга, усього лише 0,5% статей

(із 1975 по 1995 рік) мали відношення до проблеми креативності. Однією з

причин такого відношення до психології творчих здібностей із боку

психологів-експериментаторів була нечіткість визначення креативності як

здібності і відсутність методик для її діагностики.

«Психометрична революція» у дослідженнях креативності почалася на

початку 60-х років і до цього часу не закінчилася.

Головними ідеологами «психометричного» підходу до дослідження

креативності стали Дж. Гільфорд і Е. П. Торранс.

Концепція креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності

набула популярності після виходу в світ робіт Дж. Гільфорда [29]. Підставою

для цієї концепції стала його модель структури інтелекту. Гільфорд вказав

на принципове розходження між двома типами розумових операцій:

конвергенцією і дивергенцією. Конвергентне мислення актуалізується в тому

випадку, коли людині, яка вирішує задачу, потрібно на основі множини умов

знайти єдине вірне рішення. Впринципі, конкретних рішень може бути і

декілька, але ця множина завжди обмежена.

Дивергентне мислення визначається як «тип мислення, який іде в

різноманітних напрямках» (Дж. Гільфорд). Такий тип мислення припускає

варіювання шляхів рішення проблеми, призводить до несподіваних висновків і

результатів.

Гільфорд вважав операцію дивергенції, поряд з операціями перетворення й

імплікації, основою креативності як загальної творчої здібності. Дослідники

інтелекту давно приходили до висновку про слабкий зв'язок творчих

здібностей із здібностями до навчання й інтелектом. Одним із перших на

розходження творчих здібностей й інтелекту звернув увагу Терстоун. Він

відзначив, що у творчій активності важливу роль відіграють такі чинники, як

особливості темпераменту, здатність швидко засвоювати і породжувати ідеї (а

не критично ставитися до них), що творчі рішення приходять у момент

релаксації, розсіювання уваги, а не в момент, коли увага свідомо

концентрується на вирішенні проблем.

Подальші досягнення в області дослідження і тестування креативності

пов'язані в основному з роботою психологів Південнокаліфорнійського

університету, хоча весь спектр досліджень креативності їхньою діяльністю не

обмежується.

Гільфорд виділив чотири основних параметри креативності:

1) оригінальність - спроможність продукувати віддалені асоціації,

незвичні відповіді;

2) семантична гнучкість - здатність виявити основну властивість об'єкта

і запропонувати новий спосіб його використання;

3) образно-адаптивна гнучкість - спроможність змінити форму стимулу

таким чином, щоб побачити в ньому нові ознаки і можливості для

використання;

4) семантична спонтанна гнучкість - продукування різноманітних ідей в

нерегламентованої ситуації. Загальний інтелект не включається в структуру

креативності. Пізніше Гільфорд згадує шість параметрів креативності: 1)

здатність до виявлення і постановки проблем; 2) спроможність до генерування

великого числа ідей; 3) гнучкість - продукування різноманітних ідеї; 4)

оригінальність - спроможність відповідати на подразники нестандартно; 5)

здатність удосконалити об'єкт, додаючи деталі; 6) уміння вирішувати

проблеми, тобто здатність до аналізу і синтезу.

Гільфорд і його співробітники розробили тести програми дослідження

здібностей (АКР), що тестують переважно дивергентну продуктивність:

1. Тест легкості слововживання: «Напишіть слова, що містять зазначену

букву» (наприклад, «про»).

2. Тест на використання предмета: «Перерахуйте якнайбільше способів

використання кожного предмету» (наприклад, консервної банки).

3. Упорядкування зображень. «Намалюйте об'єкти, використовуючи такі

фігури: коло, прямокутник, трикутник, трапеція. Кожну фігуру можна

використовувати багаторазово, міняючи її розміри, але не можна добавляти

інші фігури або зайві».І так далі.

Усього в батареї тестів Гільфорда 14 субтестів, з них 10 - на

вербальну креативність і 4 - на невербальну креативність. Тести призначені

для старшокласників і людей із більш високим рівнем утворення. Надійність

тестів Гільфорда коливається від 0,6 до 0.9. Показники їх

[pic]

добре узгоджуються один з одним (Анастазі). Час виконання тестів

обмежений.

Подальший розвиток ця програма одержала в дослідженнях Торранса [30].

Торранс розробляв свої тести під час учбово-методичної роботи з розвитку

творчих здібностей дітей [31].

Він вважає, що творчий акт поділяється на сприйняття проблеми, пошук

рішення, виникнення і формулювання гіпотез, перевірку гіпотез, їхню

модифікацію і отримання результату. Ідеальний, за Торрансом, тест має

тестувати протікання всіх зазначених операцій, але в реальності Торранс

обмежився адаптацією і переробкою методик Південнокаліфорнійського

університету для своїх цілей.

Торранс стверджував, що не намагався створити факторно-чистий тест,

тому показники окремих тестів відбивають один, два або декілька чинників

Гільфорда (легкість, гнучкість, оригінальність, точність).

До складу батареї Торранса входить 12 тестів, згрупованих у три серії:

вербальну, образотворчу і звукову, які діагностують відповідно словесне

творче мислення, образотворче творче мислення і словесно-звукове творче

мислення.

Надійність тестів Торранса (за даними автора) дуже велика: від 0,7 до

0,9. Вербальні тести більш надійні, ніж образотворчі.

На відміну від тестів Гільфорда, тести Торранса призначені для більш

широкого спектру віків: від дошкільників до дорослих.

Факторний аналіз тестів Торранса виявив чинники, що відповідають

специфіці завдань, а не параметрам легкості, гнучкості, точності й

оригінальності. Кореляції цих параметрів усередині одного тесту вищі, ніж

кореляції аналогічних параметрів різних тестів.

Роздивимося характеристику основних параметрів креативності,

запропонованих Торрансом. Легкість оцінюється як швидкість виконання

тестових завдань, і, отже, тестові норми утворюються аналогічно нормам

тестів швидкісного інтелекту. Гнучкість оцінюється як число переключень з

одного класу об'єктів на інший у ході відповідей. Проблема полягає в

розбиванні відповідей випробуваного на класи. Число і характеристика класів

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6