Cтереотипи

складає особистість, індивідуальність людини, його інтереси і

широту натури.

2. Гендерні. Являють собою культурно і соціально обумовлені думки

про якості, атрибути і норми поводження представників обох

статтей і їхнє відображення в мові. Гендерна стереотипізація

фіксується в мові, тісно зв'язана з вираженням оцінки і впливає

на формування очікувань від представників тієї чи іншої статі

визначеного типу поводження. Гендерні стереотипи дуже спрощують

реальну ситуацію, однак у колективній суспільній свідомості вони

закріплені міцно і міняються повільно.

3. Сімейні. Сімейні стереотипи формуються під впливом сімейних

традицій, установок, правил.

4. Суспільні чи соціальні. Формуються під впливом суспільства і

соціуму. Політика держави формує державні стереотипи, релігія -

релігійні, реклама - споживчі. [6]

4 Функції стереотипів.

Стереотипи мають узагальнюючу функцію, що складається в упорядкуванні

інформації:

1. Когнітивну функцію - генералізація (іноді надмірна) при

упорядкуванні інформації - коли відзначають що-небудь, що

"кидається в очі". Наприклад, при засвоєнні чужої культури на

заняттях іноземною мовою приходиться одні стереотипи (регулюючі

інтерпретацію мови) заміняти іншими;

2. Афективну функцію - визначена міра етноцентризму в міжетнічному

спілкуванні, виявлена як постійне виділення "свого" у противагу

"чужому";

3. Соціальну функцію - розмежування на "внутрігрупове" "позагрупове"

приводить до соціальної категоризації, до утворення соціальних

структур, на які активно орієнтуються в повсякденному житті.

Важливу роль грає орієнтація по національній ознаці, найбільшою

мірою виражаючись (для стороннього спостерігача, принаймні) як

забобони і з найбільшою гостротою реалізуємі при міжетнічному

спілкуванні. [6]

5 Основні прийоми виявлення стереотипів:

V виявлення стійких тем розмов відносно стереотипуємого об'єкта, у

досліджуваній аудиторії;

V проведення опитувань, інтерв'ю, анкетування на невеликих фокус-

групах;

V прийом незакінченого речення, коли людина продовжує фразу, почату

дослідником у відношенні професії й особистості психолога;

V використання методу виявлення асоціацій, коли невеликій групі

опитуваних пропонується в плині 30 секунд написати, з чим у них

асоціюються слова "психолог", "психологічна допомога", "психологічна

консультація".

Таблиця № 1 "Методи вивчення аудиторії".

|Аналіз свідомих факторів |Структурні опитування, анкетування |

|Аналіз особистих почуттів |"Співчуваюче" інтерв'ю, нейролінгвістичне |

|і "мови" |програмування |

|Аналіз інтуїтивних |Ігрові методики, невербальні методи, асоціації, |

|асоціацій |рольові ігри |

|Аналіз несвідомо |Проективні методики, психологічний малюнок, |

|спонтанних реакцій |завершення малюнка, персоналізація, колаж |

| |психодрама, ліплення, пісочниця, спрямовані мрії|

Особливості професійної діяльності психолога

2.1. Роль і місце консультанта в консультуванні

У практиці психологічного консультування і психотерапії щодня

приходиться зіштовхуватися з найважливішими аспектами життя людини.

Консультант завжди разом із клієнтом обговорює незначні й істотні проблеми

своїх підопічних і прагне допомогти клієнту:

- розібратися в мотивуванні повсякденних виборів і наслідків;

- вирішити безліч емоційних проблем і заплутані міжособистісні

відносини;

- перебороти почуття внутрішнього хаосу – зробити незрозуміле і

мінливе позитивним і доцільним.

Тому консультант повинен усвідомлювати, хто він, ким може стать і яким

його сподівається бачити клієнт. Інакше кажучи, виникає питання визначення

ролі консультанта. Чи являє собою консультант друга клієнта, професійного

порадника, учителя, експерта, супутника клієнта в блуканнях по завулках чи

життя гуру – випромінювача абсолютної істини? Багатьох, особливо

початківців консультантів, приводить у замішання відсутність універсальної

відповіді на питання про роль консультанта в процесі надання психологічної

допомоги. Ця роль звичайно залежить від приналежності консультанта до

визначеної теоретичної орієнтації, його кваліфікації, особистісних рис,

нарешті, від очікувань клієнта.

Ефективність діяльності фахівця багато в чому обумовлена тим, наскільки

ясно він представляє своє місце в консультуванні. Коли немає такої ясності,

консультант у своїй роботі буде керуватися не визначеними теоретичними

принципами, а лише чеканнями і потребами клієнта, іншими словами, буде

робити лише те, на що сподівається і чого хоче клієнт. Клієнти ж найчастіше

очікують, що консультант візьме на себе відповідальність за успіх їхнього

подальшого життя і розв'яже їх проблеми – де учитися, як улагодити

конфлікти на роботі, чи розводитися з чоловіком і т.д.

Самолюбству починаючого консультанта може лестити, що люди, які шукають

відповіді на складні питання свого життя, звертаються саме до нього, і

існує небезпека, що консультант вважатиме себе знаючим відповіді на всі

питання клієнта чи ще гірше –буде нав'язувати клієнту свої рішення. У цій

ситуації неправильне розуміння консультантом своєї ролі тільки збільшить

залежність клієнта від нього і перешкодить допомогти клієнту в самостійному

прийнятті рішень. Ніякий консультант не може вказувати іншій людині, як

йому жити. У практиці психологічного консультування і психотерапії варто

частіше згадувати слова знаменитого психотерапевта J. Bugental [7] про

таємницю і знання: "Таємниця охоплює знання, у ній схована інформація.

Таємниця нескінченна, знання – має межі: коли зростає знання, ще більше

стає таємниця... Психотерапевтів підстерігає спокуса вступити в змову з

клієнтами і відкинути таємницю. У цій огидній угоді мається на увазі, але

рідко розкривається ілюзія, що існують відповіді на всі життєві проблеми,

що можна розкрити значення кожного сну чи символу і що ідеальною метою

здорового психічного життя є раціональний контроль. Психотерапевти

зобов'язані багато знати, але одночасно випробувати преклоніння і

покірність перед таємницею. Будемо відверті –ми ніколи не володіємо і не

здатні мати повноту знань. Прикидатися, що ми знаємо нестатки клієнта і

можемо підказати йому правильний вибір, – значить зрадити клієнта. У будь-

якій терапії варто допомогти клієнту прийняти таємницю в собі і нашій

загальній таємниці..."

Сама загальна відповідь про роль консультанта криється в розумінні

сутності процесу консультування. Основне завдання консультанта полягає в

тім, щоб допомогти клієнту у виявленні своїх внутрішніх резервів і в

усуненні факторів, що заважають їхньому використанню. Консультант також

повинний допомогти клієнту зрозуміти, яким він хоче стати. Клієнтам під час

консультування варто щиро оцінювати своє поводження, стиль життя і

вирішити, яким образом і в якому напрямку вони хотіли б змінити якість

свого життя.

М. Сох називає це "структуруванням процесу терапії", що може бути

первинним і вторинної. Під первинним структуруванням мається на увазі

особиста присутність консультанта (психотерапевта) у терапевтичному

просторі і значення цієї присутності для клієнта. Вторинне структурування –

це діяльність консультанта, що забезпечує максимальний рівень розкриття

клієнтів. У першому випадку ми відповідаємо на запитання, ким є

консультант, а в другому – що він робить. Структуруючи терапевтичний

процес, консультант надає клієнту ініціативу в саморозкритті. Іноді

ініціативу приходиться обмежувати, якщо консультант почуває, що в даний

момент клієнт занадто енергійний. Іншими словами, консультант активує і

контролює "потенціал розкриття" клієнтів.

Керуючись таким розумінням процесу консультування ми сформулювали

найважливіші рольові функції консультанта:

- побудова відносин із клієнтом на взаємній довірі;

- виявлення альтернатив саморозуміння і способів діяльності клієнтів;

- безпосереднє "входження" у життєві обставини клієнтів і їхні

відносини зі значимими для них людьми;

- створення навколо клієнтів здорового психологічного клімату;

- постійне удосконалювання процесу консультування.

Якщо в такий спосіб загалом представити зміст ролі консультанта, стає

очевидним, що дуже істотної складової процесу консультування є особистість

консультанта.

2.2. Вимоги до особистості консультанта – модель ефективного

консультанта

Особистість консультанта (психотерапевта) виділяється майже у всіх

теоретичних системах як найважливіший цілющий засіб у процесі

консультування. Підкреслюються то одні, то інші її риси. Відомий

англійський психоаналітик угорського походження М. Balint у 1957 р. говорив

про повне забуття того, що психотерапія – це не теоретичне знання, а

навички особистості. Йому вторить не менш знаменитий представник

гуманістичної психології С. Rogers (1961), підкреслюючи, що теорія і методи

консультанта менш важливі, ніж здійснення їм своєї ролі. З. Фрейд на

питання про критерії успішності психотерапевта відповів, що психоаналітику

не обов'язкова медична освіта, а необхідна спостережливість і уміння

проникати в душу клієнта. [8]

Отже, власне кажучи основна техніка психологічного консультування – це

"я-як-інструмент", тобто основним засобом, що стимулює удосконалювання

особистості клієнта, є особистість консультанта (А.Адлер: "техніка

лікування закладена у Вас").

A. Storr [9] відзначає, що психотерапію і психологічне консультування

прийнято вважати незвичайними професіями, оскільки багатьом людям важко

представити, як можна цілими днями вислухувати чужі історії про нещасливе

життя і труднощі. Тому представників цих професій чи вважають

ненормальними, чи мирськими святими, що перебороли людську обмеженість. Ні

перше, ні друге не є вірним. Звідси питання: "Хто такий консультант, а

точніше, що являє собою консультант як людина, які вимоги пред'являються до

нього як до особистості, що робить його професійним помічником у заплутаних

проблемах інших людей?" Насамперед варто сказати, що ніхто не народжується

психотерапевтом чи консультантом. Необхідні якості не вроджені, а

розвиваються протягом життя.

Узагальнюючи сказане, підкреслимо, що ефективність консультанта

визначається властивостями особистості, професійними знаннями і

спеціальними навичками. Кожний з цих факторів забезпечує якісний

консультативний контакт, що і є стрижнем психологічного консультування. У

підсумку від консультативного контакту залежить остаточний ефект

консультування – зміна особистості клієнта в процесі конструктивних дій

консультанта. Анітрошки не применшуючи значення теоретичної і практичної

підготовки, ми все-таки схильні віддати перевагу фактору особистості

консультанта. У свій час М. Balint і Е. Balint писали, що знання можна

одержати з книг чи лекцій, навички здобуваються в процесі роботи, але їхня

цінність обмежена без удосконалювання особистості психотерапевта;

психотерапія стає ремеслом, вимощеним добрими намірами, якщо її не

піднімають на професійний рівень відповідні якості особистості

психотерапевта.

Яким же повинне бути сполучення властивостей особистості, що найбільшою

мірою забезпечувало б успіх консультування? Хоча досліджень у цій області

досить багато, однак однозначної відповіді про властивості особистості, що

сприяють ефективній роботі консультанта, на жаль, немає. Дуже часто при

описі процвітаючого консультанта як професіонали, так і клієнти вживають

побутові поняття: "відкритий", "теплий", "уважний", "щирий", "гнучкий",

"терпимий". Починалися спроби виділити властивості особистості, необхідні

консультанту для роботи з профвідбору. Національна асоціація професійної

орієнтації США виділяє наступні властивості особистості (цит. по [9]):

- прояв глибокого інтересу до людей і терпіння в спілкуванні з ними.

Цей фактор характеризується як інтерес до людей у силу їхнього

буття, а не тому, що деякі з них шизофреніки чи психопати;

- чутливість до установок і поводження інших людей;

- емоційна стабільність і об'єктивність;

- здатність викликати довіру інших людей;

- повага прав інших людей.

У 1964 р. Комітет з нагляду і підготовки консультантів США установив

наступні шість якостей особистості, необхідних консультанту (цит. по: [8]):

- довіра до людей;

- повага цінностей іншої особистості;

- проникливість;

- відсутність упереджень;

- саморозуміння;

- свідомість професійного боргу.

Ми акцентуємо такі особливості: чуйність, об'єктивність (неототожнення

себе з клієнтами), гнучкість, емпатію і відсутність власних серйозних

проблем. До особливо шкідливого для консультанта рис відноситься

авторитарність, пасивність і залежність, замкнутість, схильність

використовувати клієнтів для задоволення своїх потреб, невміння бути

терпимим до різних спонукань клієнтів, невротичну установку у відношенні

грошей.

На думку A. Storr [9], ідеальним психотерапевтом чи консультантом у

стані бути симпатична людина, відвертий і відкритий почуттям інших; здатний

ототожнюватися із самими різними людьми; теплий, але не сентиментальний, що

не прагне до самоствердження, однак повинен мати свою думку і здатний її

захистити; що вміє служити на благо своїм клієнтам.

Якщо продовжити огляд численних джерел літератури про властивості

особистості, що необхідні консультанту, щоб надавати допомогу, являти собою

каталізатор самопізнання, зміни й удосконалювання іншої людини, ми

наблизимося до моделі особистості ефективного консультанта. Подібний

перелік особистісних особливостей міг би послужити основою програми по

підготовці консультантів. Мова йде, звичайно, про "рухливу" модель,

оскільки кожен консультант має можливість її доповнити. Розглянемо фактори,

здатні скласти ост такої моделі.

1 Аутентичність.

A. Storr [9] називає аутентичність стрижневою якістю психотерапевта і

найважливішою екзистенціальною цінністю. Він виділяє три основних ознаки

аутентичного існування:

- повне усвідомлення дійсного моменту;

- вибір способу життя в даний момент;

- прийняття відповідальності за свій вибір.

Аутентичність у якомусь ступені узагальнює багато властивостей

особистості. Насамперед, це вираження щирості стосовно клієнта. Аутентична

людина жадає бути і є самим собою як у своїх безпосередніх реакціях, так і

в цілісному поводженні. Вона дозволяє собі не знати усі відповіді на

життєві питання, якщо їхній дійсно не знає. Вона не поводиться як закохана

людина, якщо в даний момент почуває ворожість. Труднощі більшості людей у

тім і полягають, що вони багато енергії витрачають на програвання ролей, на

створення зовнішнього фасаду, замість того щоб використовувати її на

рішення реальних проблем. Якщо консультант велику частину часу буде

ховатися за професійною роллю, клієнт теж сховається від нього. Якщо

консультант виконує роль тільки технічного експерта, відмежовуючи від своїх

особистих реакцій, цінностей, почуттів, консультування буде стерильним, а

його ефективність – сумнівною. Стикнутися з життям клієнта ми можемо,

тільки залишаючись живими людьми. Аутентичний консультант найбільш придатна

модель для клієнтів, що служить прикладом гнучкого поводження.

2 Відкритість власному досвіду.

Тут відкритість розуміється не в змісті відвертості перед іншими

людьми, а як щирість у сприйнятті власних почуттів. Соціальний досвід учить

нас заперечувати, відкидати свої почуття, особливо негативні. Дитині

говорять: "Замовчи, великі діти (чи хлопчики) не плачуть!" Дорослим

навколишні говорять те ж: "Не плач!" чи "Не нервуй!" Тиск навколишніх

змушує витісняти сум, дратівливість, злість. Ефективний консультант не

повинний відганяти будь-які почуття, у тому числі і негативні. Тільки в

такому випадку можна успішно контролювати своє поводження, оскільки

витиснуті почуття стають ірраціональними, джерелом неконтрольованого

поводження. Коли ми усвідомлюємо свої емоційні реакції, то можемо самі

вибирати той чи інший спосіб поводження в ситуації, а не дозволяти

неусвідомленим почуттям порушувати регуляцію нашого поводження. Консультант

здатний сприяти позитивним змінам клієнта, тільки коли виявляє терпимість

до всієї розмаїтості чужих і своїх емоційних реакцій.

3 Розвиток самопізнання.

Обмежене самопізнання означає обмеження волі, а глибоке самопізнання

збільшує можливість вибору в житті. Чим більше консультант знає про себе,

тим краще зрозуміє своїх клієнтів, і навпаки – чим більше консультант

пізнає своїх клієнтів, тим глибше розуміє себе. Невміння почути, що діється

усередині нас, збільшує схильність стресу й обмежує нашу ефективність, крім

того, зростає імовірність упасти жертвою задоволення в процесі

Страницы: 1, 2, 3