Реферат: Функції та класифікація адміністративних проваджень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно

Реферат: Функції та класифікація адміністративних проваджень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно

Функції та класифікація адміністративних проваджень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно

Повне, максимально глибоке виявлення закономірностей у процесах юридичної діяльності обумовлює необхідність вирішення проблеми класифікації форм, функцій і типів цієї діяльності. Класифікація розглядається як науковий метод пізнання, основу якого становить логічна операція поділу сукупності понять. Звичайно критеріями класифікації є істотні ознаки аналізованого предмета.

Класифікація сукупності об’єктів за найбільш істотними ознаками, що є відмінними одна від одної, називається типологією. Вона базується на понятті типу як одиниці розподілу реальності, яка є предметом вивчення, конкретної ідеальної моделі [18, c. 200]. Під типом розуміють об’єкт, який виділяється за рядом критеріїв із великої кількості об’єктів [13, с.685]. Вказаний метод сприяє поясненню існуючого розмаїття юридичної діяльності, упорядкуванню опису їхньої конструкції, природи функціонування і дозволяє виявити схожість і розбіжності, специфічні закономірності розвитку конкретних типів, їхнє місце у правовій системі суспільства.

Цінність класифікації обумовлюється наслідками класифікаційних процесів, якщо в результаті їхньої реалізації відбувається отримання нових знань про досліджуваний об’єкт або накопичені дані зводяться у певну систему, яка дозволяє більш чітко відобразити його особливості чи унікальність. Тому в дослідженні проваджень у справах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно теоретичні висновки, які існують у теорії права як класифікація юридичної діяльності, використані для аналізу юридичної діяльності адміністративних органів у системі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Особливості юридичної діяльності реєстраційних органів обумовлені наступним:

1) саном на сьогодні система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється двома інституціями. До існуючої системи реєстраційних органів входять органи двох видів: уповноважені державою органи на вчинення реєстраційних дій речових прав на неземельні об’єкти нерухомості — БТІ, які за своєю юридичною природою є комунальними підприємствами; і органи земельних ресурсів — органи державної виконавчої влади, уповноважені на вчинення реєстраційних дій речових прав на земельні ділянки;

2) у системі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно здійснюється більшість відомих видів юридичної діяльності з визнання державою речового права на об’єкт нерухомого майна, обмеження такого речового права та його обтяження.

Якщо розглядати діяльність держави в цілому, то можна побачити виокремлені правові форми такої діяльності, які становлять власне юридичну діяльність, і неправові форми, до яких включено організаційну (фактичну) діяльність [6, с. 105].

Правові форми діяльності держави характеризуються наступними особливостями:

1) правові форми пов’язані з реалізацією державними та іншими органами лише тієї компетенції, яка носить спеціально-правовий характер;

2) вони являють собою однорідну за своїми зовнішніми ознаками і змістом діяльність незалежно від того, якими суб’єктами вона здійснюється;

3) ці форми функціонально обмежені організацією фактичного перетворення в життя вимог правових норм (і правових активів, які видаються ними), кажучи іншими словами, — обмежені організацією правозастосування;

4) базуються на спеціальних нормах, які функціонально призначені регламентувати їхню діяльність;

5) реалізуються в рамках специфічних правовідносин, направлених на здійснення наданих їм повноважень.

Наприклад: законотворча діяльність для Верховної Ради України; управлінська діяльність в галузі транспорту для Міністерства транспорту та зв’язку України; реєстраційна діяльність БТІ у справах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно тощо.

Межі функціонування правових форм діяльності держави мають "надвідомчий" характер і можуть розповсюджуватись на всі без винятку ланки механізму держави, а результати їхньої діяльності проявляються виключно в правових або організаційно—правових наслідках (правових актах). державний реєстрація нерухомий майно

Організаційна діяльність здійснюється в рамках чинного законодавства і в межах компетенції того чи іншого органу. При цьому процедура здійснення дій регламентується правовими приписами. Організаційні дії, як правило, не потребують видання спеціальних юридичних актів, що породжували б правовідносини. Вони провадяться в порядку поточної, насамперед управлінської діяльності. Передумови і результат виконання організаційних дій можуть фіксуватися і юридично. Так, установи по реєстрації прав фіксують усі документи, які надходять на державну реєстрацію, у спеціальних книгах обліку, а результат діяльності фіксується в спеціальних розділах державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень. Разом з цим, як стверджує угорський теоретик права Імре Сабо, у державного органу завжди залишається сфера "вільної" діяльності, яка визначається принципом доцільності, який інколи закріплюється у правовій формі. Звичайно, така "вільна" діяльність не є вільною, оскільки детермінована не лише правовими факторами, а й загальною правовою регламентацією порядку діяльності державних органів [15, с. 118]. Тобто мова йде про доцільність у рамках законності.

Теоретики держави та права розрізняють наступні напрямки організаційної (фактичної) діяльності держави: культурно-масова, технічно-виконавча, організаційно-економічна діяльність і збройна охорона держави. Прикладом технічно-виконавчої діяльності органів по реєстрації речових прав на нерухоме майно є діяльність щодо забезпечення вічного збереження Єдиного державного реєстру прав, а також реєстраційних справ, які встановлюють речове право чи обмеження речового права, збереження книг обліку документів. Окрім власне організаційної діяльності, А. Р. Кірсанов відносить до не правових форм здійснення матеріально-технічних операцій такі, як підготовка матеріалів для видання юридичних актів, складання довідок, звітів, ведення діловодства тощо [6, с. 107].

Здійснення організаційної діяльності призначено для забезпечення чіткої та ефективної роботи державних органів. При цьому організаційні дії можуть бути направлені як всередину апарату держави, так і назовні — щодо фізичних і юридичних осіб.

Наука адміністративного права до числа організаційних дій відносить: інспектування державних органів і посадових осіб, їх структурування, роз’яснення змісту і цілей законів, проведення нарад, розповсюдження інформаційних матеріалів, надання практичної допомоги на місці, тощо. Усі ці дії через їхнє розмаїття і неповторність не набувають форм позитивного права. Однак їх реалізація перебуває в безпосередньому зв’язку з основними видами індивідуально-юридичної діяльності. Не випадково А. П. Глєбов вважає, що ці відмінності носять відверто умовний характер [3, с. 45].

Отже, відмежування діяльності щодо здійснення державної влади, яка регламентується юридично і тягне за собою юридично значущі наслідки, від організаційної (фактичної) діяльності держави, яка перебуває в тісному зв’язку зі спільним напрямом правового регулювання суспільних відносин, є умовним. Тому терміни, що побутують у науковому слововживанні: "правові форми" і "не правові (фактичні, організаційні) форми" діяльності держави, є не зовсім точними. Ми поділяємо точку зору тих авторів, які пропонують використовувати як науковий інструмент категорію "юридична діяльність", умовно виділяючи в її змісті два різновиди: "власне юридичну" і "організаційно-юридичну" діяльність. У цьому випадку вказані етимологічні і змістовні проблеми нівелюються.

В. Б. Ісаков стверджує, що форма — це безпосередній атрибут юридичної діяльності, яка забезпечує взаємний зв’язок, найбільш доцільну залежність елементів діяльності і вносить у всі співвідношення впорядкованість. Для вивчення цього аспекту юридичної діяльності важливою є класифікація процедурно-процесуальних форм [7, с. 111 — 113]. За ступенем їхнього розвитку можна виділити:

а) прості процедурно-процесуальні форми, в яких відсутня детальна регламентація дій суб’єктів і учасників юридичної діяльності (наприклад, прийом документів установами, що здійснюють реєстраційні провадження у справах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно);

б) процедурно-процесуальні форми середнього розвитку (наприклад, процедура видачі реєстраційною установою інформації про зареєстровані права або прийняття нормативних актів органами місцевого самоврядування); державний реєстрація нерухомий майно

в) розвинуті процедурно-процесуальні форми, які пропонують чітку і детальну регламентацію усіх сторін юридичної діяльності (наприклад, процес, за яким здійснюють провадження у справах державної реєстрації прав на нерухоме майно).

Ступінь складності однієї і тієї ж процесуальної форми залежить від характеру юридичної діяльності, стадій провадження та інших обставин. Так, найбільш складною юридичною діяльністю є провадження державної реєстрації набутого речового права, більш спрощений вигляд має провадження у справах державної реєстрації арештів та судових заборон (забезпечень).

Залежно від сфери охоплюваних правовідносин виділяють процедурно-процесуальну форму індивідуального типу, яка створена для суворо визначеного типу правовідносин (наприклад, провадження з реєстрації арештів), галузевого типу (наприклад, провадження з реєстрації прав власності на нерухоме майно чи прав оплатного користування нерухомим майном), процесуальну форму загально—правового типу (наприклад, процедури участі Міністерства юстиції України в законодавчій та іншій нормотворчій діяльності по регулюванню реєстраційних проваджень).

За рівнем нормативно-правової закріпленості усі процедурно-процесуальні форми поділяються на регламентовані:

1) окремими правовими приписами (наприклад, реєстрація рішень державного органу про вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб (статті 146 та 147 ЗК України) [5];

2) спеціальними процесуальними інститутами (наприклад, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень);

3) самостійними процесуальними галузями (наприклад, процесуальне право у випадку судового оскарження дій та бездіяльності органів чи посадових осіб, уповноважених здійснювати реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень).

За галузевою приналежністю норм, які встановлюють ті чи інші процесуальні вимоги, виділяють форми, що регулюються державним (конституційним), адміністративним, фінансовим, земельним, процесуальним правом. До процесуального права слід віднести норми, які встановлюють як порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, так і норми, що регулюють адміністративне та цивільне судочинство у спорах, пов’язаних з реєстрацією речових прав та їх обмежень.

Залежно від характеру юридичної діяльності розрізняють процесуальні форми правотворчої, установчої, контрольної, право пояснювальної, правозастосовної діяльності. У науковій літературі вказується форма оперативно-виконавчої та юрисдикційної діяльності. Можлива класифікація процесуальних форм за сферою суспільного життя, яку вони обслуговують. Так, процес державної реєстрації речових прав та їх обмежень обслуговує сферу цивільного обороту нерухомості. Можна також класифікувати процесуальні форми і за іншими критеріями.

Другою ознакою для класифікації юридичної діяльності є її функції. Функціональний підхід дозволяє детальніше розкрити динамічну сторону юридичної діяльності, її системність, структурні якості, місце в юридичній системі суспільства, конкретніше показати, яким чином і в яких межах вона змінює реальну дійсність.

Продуктивну сторону юридичної діяльності, яку В. Н. Кудрявцев називає динамічною стороною, утворюють, перш за все, юридичні дії і операції [8, с. 12 — 13]. Юридичні дії являють собою зовнішньо виражені, соціально-перетворюючі акти суб’єктів, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки і становлять початкову ланку, основу будь-якої юридичної діяльності. Сукупність взаємопов’язаних дій, направлених на досягнення локальної мети і вирішення більш або менш відособленого в рамках юридичного процесу завдання, становить операцію. У змісті юридичної діяльності операції дії відіграють неоднакову роль. За різноманітними критеріями дії можна поділяти на групи. За своїм характером дії поділяються на правотворчі, право пояснювальні і правозастосовні та ін. Виділяють регулятивні і правоохоронні, попереджувальні і заохочувальні акти, залежно від функціонального характеру дій і операцій компетентних органів. За способом здійснення розрізняють реально-перетворюючі юридичні дії і операції, які здійснюються з метою утримання, переміщення, усунення якого-небудь учасника, засобу або об’єкта (затримка правопорушника, передача речі власнику і т.п.), а також соціально—комунікативні дії. Останні, у свою чергу, субкласифікуються на власне комунікативні дії і організовуючі дії, направлені на спонукання учасників та інших суб’єктів до дії або бездіяльності. Приклад перших — обмін інформації між реєстраційними установами, координуючі і контролюючі дії Міністерства юстиції та центрального виконавчого органу з питань управління земельними ресурсами України (Держкомзем). Приклад організуючих дій — обов’язок реєстратора повідомити заявника у випадку виникнення у нього сумнівів щодо наявності підстав для державної реєстрації речового права. Заявник має право надати додаткові докази про наявність у нього підстав для державної реєстрації речового права.

Під функцією юридичної діяльності в теорії права розуміють основні напрямки її позитивного впливу на соціальну реальність, в яких проявляється і конкретизується її природа. У функціях особливо яскраво проявляється державно—владний, творчо—перетворюючий і конструктивний характер юридичної діяльності, її властивість пов’язувати разом усі елементи юридичної системи, пояснювати і конкретизувати необхідні правові приписи, забезпечувати реалізацію прав і обов’язків, контролювати їх реалізацію і створювати відповідні передумови для встановлення суспільних і особистих інтересів [6, с. 16].

У функціях предметно конкретизуються окремі якості і сторони юридичної діяльності, відображається її сутність, зміст, соціальне призначення і визначені форми. З точки зору В. Н. Карташова, функції — це завжди цілеспрямована однорідна взаємодія юридичної діяльності на ті або інші сфери суспільного життя, стверджує [6, с. 40]. Тому вони безпосередньо пов’язані із завданнями і цілями, що стоять перед суб’єктами юридичної діяльності. Завдання обумовлюють наявність та існування тих або інших функцій, їхній конкретний зміст і способи впливу на суспільні відносини. Водночас не лише декілька функцій можуть бути задіяні у виконанні якогось конкретного завдання, але за допомогою лише однієї функції можуть одночасно виконуватися декілька завдань. Наприклад, правотворча, право виконавча, правозастосовна функції власне юридичної діяльності мають одне спільне завдання — охорону порядку у суспільстві.

Разом з тим зміна завдань та функцій юридичної діяльності відповідним чином впливає на її зміст або окремі елементи на її зовнішню та внутрішню форми. Відмирання чи виникнення нового напрямку дії пов’язане з необхідністю адаптації усієї само регуляційної системи, якою виступає юридична діяльність. Кожна з функцій покликана відображати той чи інший аспект впливу юридичної діяльності на суспільні відносини.

Взаємодіючи з іншими соціальними системами, юридична діяльність сама виступає складною динамічною системою, кожен з елементів якої несе відповідне функціональне навантаження. Наприклад, суб’єкт здійснює планування та прогнозування юридичних дій та операцій, координацію поведінки учасників суспільних відносин. За допомогою засобів та способів відбувається встановлення меж правового регулювання, роз`яснення змісту нормативно-правових приписів, винесення та оформлення рішення, здійснення контролю за його виконанням.

Не можна вважати, що функції юридичної діяльності зводяться лише до суми функцій окремих її компонентів. Система різноманітних внутрішніх та зовнішніх зв’язків (структурних, координаційних, субординаційних та інших) юридичної діяльності приводить до появи в неї таких функцій, які не притаманні або притаманні в такій мірі кожному її компоненту, наприклад, організаційно-юридичній діяльності.

Слід також зважати на те, що кожна функція юридичної діяльності складається з підфункцій. Якщо функція — це головний, основний напрям впливів, у яких найбільш виразно спостерігається сутність, природа, роль юридичної діяльності в суспільстві, то підфункція показує в рамках цього провідного напрямку деякі особливі, специфічні сторони впливів. У рамках правоохоронної функції можна виділити цивільно-процесуальну, кримінально-процесуальну, адміністративно-процесуальну, господарсько-процесуальну та інші підфункції.

Юридична діяльність відноситься до багатофункціональних систем, що вимагає розмежування окремих напрямків її впливу на реальну дійсність. Необхідно розрізняти функції юридичної діяльності як реально існуючого соціального феномена і основні напрямки впливу самої теорії юридичної діяльності, яка є відповідною системою знань і виконує гносеологічну, світоглядну, ідеологічну, методичну, прогностичну та практично-прикладну функції. Загальна теорія юридичної діяльності виконує також інтегральну функцію, об`єднуючи, систематизуючи відповідні знання, накопичені внаслідок провадження інших наукових досліджень (тобто добуті іншими науками).

Об’єктивним критерієм класифікації функцій юридичної діяльності виступає та або інша сфера суспільного життя, на яку впливає юридична діяльність. На цій підставі можна виділити перш за все економічну, політичну, соціальну та ідеологічну функції юридичної діяльності.

Проаналізуємо ці функції на прикладі проваджень у справах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, як виду юридичної діяльності.

На думку дисертанта, економічна функція є провідною. Відносини у сфері економіки набувають правової форми, яка має істотне значення для регульованих відносин. Законодавство, нормативні акти, а також акти індивідуальної дії, видані органами управління, практика правозастосовних органів, посадових осіб — усе це ті фактори, які активно впливають на процеси економічного розвитку [18, с. 229.]. У зв’язку з цим сьогодні досить актуальним є питання про межі правового регулювання економічних відносин, про допустимі засоби та методи юридичного впливу на суворо визначені ланки економічного життя. В умовах переходу до ринку від правильного співвідношення правових і не правових, цивільних і адміністративних, нормативних і казуальних, імперативних та диспозитивних, заохочувальних та примушувальних засобів впливу на економічні відносини залежить ефективність державного управління економічною сферою та міра його впливу на інтенсифікацію економічних процесів [9, с. 240 — 255].

Зміст економічної функції залежить від багатьох факторів, у тому числі різновиду юридичної діяльності. Так, М. В. Кравчук вважає, що економічна функція правової держави складається з таких основних підфункцій: а) господарсько-стимулюючої (створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності); б) господарсько-організаційної (програмування і організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об’єктами державної власності, забезпечення прав громадян на підприємницьку діяльність); в) науково-організаторської (організація та стимулювання наукових досліджень) [7, с. 42]. Так, за допомогою правотворчої діяльності центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів України створюється та вдосконалюється законодавство про реєстрацію речових прав на земельні ділянки, яке служить нормативною базою для учасників економічних відносин на ринку нерухомості. Правозастосовна діяльність усіх органів, що входять до системи реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, вносить організованість та порядок в економічні відносини стосовно обороту нерухомості, забезпечує умови для інвестування в економіку країни, дисциплінує учасників ринку нерухомості, створює індивідуально-конкретні юридичні умови для нормального функціонування суб’єктів, які господарюють.

Страницы: 1, 2