Дипломная работа: Стан мінерального обміну у бичків та шляхи його корекції
Сферою дії СаЗБ є
цитоплазма, і цей білок функціонує як носій Са від апікального до базального
полюсу клітин на основі механізму полегшеної дифузії. У цитоплазмі, що прилягає
до апікальної мембрани, концентрація Са2+ вища (близько 10"5 М) за рахунок
безперервного надходження Са із порожнини кишечнику. На протилежному боці
клітини, у зоні дії Са2+-АТФ-ази, яка відповідає за вихід Са із клітини,
концентрація катіона знижена (10 " М). Таким чином, між протилежними
полюсами клітини існує різниця концентрації іонів Са2+. СаЗБ при безперервному
переміщенні в цитоплазмі в апікальній зоні навантажується іонами Са2+ і
звільнюється від них поблизу базолатеральної зони, у якій діє Са2+-АТФ-аза. При
D-гіповітамінозі знижується синтез СаЗБ, унаслідок чого інгібується транспорт
Са, що призводить до його недостатності в організмі[ 2, 5, 8].
У жуйних, кальцій
може всмоктуватися в передшлунках і сичузі. Залежно від віку та інших факторів,
абсорбція коливається від 10 до 50 %, у дорослих тварин становить 10-25 %[7].
Негативно впливає на абсорбцію кальцію надлишок фосфатів, жирів, іонів магнію.
Після абсорбції кальцій потрапляє у кров і ворітною веною - у печінку, де
затримується на певний час, що забезпечує рівномірний відтік його в кров та
органи.За нормальних умов кальцій виводиться з організму здебільшого через
кишечник. З первинної сечі близько 99 % кальцію реабсорбується, тому із сечею в
корів його виділяється лише 0,1-1 г за добу. У свиней, кролів і курей-несучок
із сечею його виділяється більше, ніж у тварин інших видів. Екскреція кальцію
має певні вікові особливості. Зокрема, у телят до двотижневого віку кальцій
виділяється в основному із сечею[33].
Регуляція
всмоктування кальцію. Основним і прямим регулятором транспорту Са є вітамін D3,
активні метаболіти якого відповідають за синтез СаЗБ. Крім того, вони впливають
на транспорт Са шляхом модифікації ліпідного бішару мембрани. Однак цей процес
багатогранний і залежить від багатьох факторів. Інтенсивність всмоктування Са
залежить від його вмісту в раціоні і зумовлюється регуляцією синтезу
гормонально активних форм вітаміну D3. В умовах підвищеної потреби організму в
Са активність ниркової 1а -гідроксилази збільшується, тому завдяки регуляції
синтезу СаЗБ вміст кальцію в організмі зростає. Інтенсивність всмоктування Са в
кишечнику підвищується при зниженні його вмісту в раціоні.Фосфор.
Забезпеченість організму фосфором також значною мірою впливає на обмін і
всмоктування Са. Зниження вмісту фосфору в раціоні до 0,1% стимулює утворення у
нир- ках 1,25(OH)2D3 , що підвищує синтез СаЗБ і абсорбцію Са. Надлишок фос
-фору в раціоні знижує співвідношення між двома макроелементами, внаслі -док
чого в порожнині кишки утворюються слаборозчинні фосфати кальцію, що знижує
доступність всмоктування Са. За цих умов підвищується екскреція Са з калом.Паратиреоїдний
гормон (ПТГ). Функція ПТГ спрямована на нормалізацію рівня Са в сироватці крові
при гіпокальціємії. Зниження вмісту кальцію активує біосинтез паратгормону,
який стимулює резорбцію кісткової тканини і мобілізацію з неї Са. Крім того,
ПТГ інгібує реабсорбцію фосфору в нирках і через цей іон також впливає на
всмоктування та обмін Са в організмі. Таким чином, функцією цього гормону є
регуляція обміну ендогенних резервів мінеральних компонентів в організмі. Але
для обміну кальцію в оргінізмі конче потрібен гормон, функція якого б була
спрямована на регуляцію його екзогенного надходження. Таку фізіологічну роль
виконують метаболіти вітаміну D3 через регуляцію синтезу СаЗБ, вплив на
мінеральний обмін у кістковій тканині та регуляцію функціональної активності
прищитоподібних залоз. Кальцитонін (КТ). Функцією КТ, як і ПТГ, є нормалізація
рівня Са в сироватці крові. Цей ефект також опосередковано досягається через
головне депо мінеральних компонентів в організмі - скелет. Але його дія
протилежна дії ПТГ, тобто КТ пригнічує мобілізацію Са із кісткової тканини і
стимулює відкладення катіона в скелеті. Гормонально активні форми вітаміну D3
стимулюють синтез КТ як безпосередньо, так і опосередковано - регулюючи
транспорт Са. Соматотропний гормон гіпофіза (СТГ). Потреба організму в кальції
протягом життя є різною. Найбільш інтенсивне всмоктування Са відбувається в
період швидкої фази росту, оскільки цей процес регулюється також СТГ, дія якого
опосередкована регуляцією синтезу 1,25(OH)2D3 у нирках.Статеві гормони. Здатність
кишечнику всмоктувати кальцій змінюється в репродуктивний період. Вагітність,
лактація, несучість у птиці супроводжуються підвищенням потреби організму в Са,
а отже - і його транспорту в ки-шечнику. Проте єдиної думки щодо впливу
статевих гормонів на ці процеси на сьогодні не існує. Оскільки у згадані вище
періоди в організмі підвищується рівень 1,25(OH)2D3, то вважають, що вони
впливають на всмоктування Са через регуляцію обміну вітаміну D3.Інсулін. При
захворюванні тварин на цукровий діабет та при експериментальному цукровому
діабеті порушуються структура і функція кишечнику та мінеральний обмін.
Основною причиною цих змін є порушення обміну вітаміну D3 і синтезу його
гормонально активних форм у нирках[ 5, 29, 37].
Обмін фосфору в
нормі та при патології. В організмі дорослих тварин у розрахунку на свіжу
тканину міститься 0,6-0,75% фосфору. У тілі корови масою 600 кг його міститься
в середньому 3600 г . Співвідношення між кальцієм і
фосфором у тілі тварин залежить від ступеня їхньої фізіоло-гічної зрілості при
народженні. У телят цей показник близький до оптима-льного (1,7-1,8)[25].
Близько 83-85 % фосфору тіла дорослих тварин зна-ходиться в кістковій тканині,
де він разом із кальцієм утворює кристали гід-роксіапатиту, який є головною
структурою її мінерального компонента. Вміст фосфору в золі кісток досить
постійний - 18-19 %. У скелеті є резерви лабільного фосфору.У м'яких тканинах
фосфор міститься в основному в органічній і частково в мінеральній формах.
Органічні фосфорні сполуки - це фосфопротеїни, нуклеїнові кислоти,
гексозофосфати, макроергічні сполуки (АТФ, АДФ, креатинфосфат та ін.).
Неорганічний фосфор є складовою частиною фосфатів кальцію, магнію, натрію,
калію, амонію. Неорганічний фосфор плазми є іонізованим. В організм тварин він
надходить у складі дво- і тризаміщених неорганічних фосфатів та органічних
сполук - фітатів, фосфоліпідів, фосфопротеїнів і т.д. У жуйних гідроліз фітатів
відбувається у передшлунках під впливом бактеріальних фітаз. Розчинні фосфати
легко всмоктуються в тонкому кишечнику, особливо в проксимальній половині
(порожній кишці). Важкорозчинні фосфорно-кальцієві солі (вторинні і третинні
фосфати) частково адсорбуються після взаємодії із жирними кислотами й утворення
комплексів із жовчними кислотами. У жуйних фосфор також всмоктується
здебільшого у верхній частині тонкого кишечнику. Механізм транспорту фосфору
остаточно ще не з'ясований. Згідно однієї з концепцій, [18] всмоктування
фосфору залежить від його концентрації в порожнині кишечнику, згідно іншої -
процес всмоктування складається із двох етапів: насиченої та пасивної дифузії,
яка також залежить від концентрації фосфору. Очевидно, дифузія проходить також
парацелюлярним шляхом через контакти між клітинами. Проникність цих контактів
змінюється під впливом електростатичного граді-єнта, який утворюється завдяки
різниці між концентрацією іонів натрію в епітеліальному шарі.Транспорт фосфору
через мембрани клітини залежить від наявності іонів Na+ у клітині, де
концентрація його є низькою, та поза-клітинній рідині, яка має високу
концентрацію натрію і є універсальною рушійною силою переносу фосфору через
апікальну мембрану ентероци-та.Низька концентрація Na+ у клітині підтримується
завдяки діяльності Na+,K+-ATOa3H, що розташована на базолатеральній мембрані
ентероцита. Вважають, що вихід фосфору через базолатеральну мембрану є також
К+-залежним процесом. Механізм транспорту фосфору через цитоплазму ос-таточно
ще не з'ясований. Вважають, що цей процес відбувається за допо-могою
специфічного білкового переносника. Аналогічний механізм транс-порту фосфору
виявлено в нирках.. У транспорті фосфору велике значення має ізофермент лужної
фосфатази кишечнику, локалізований у глікокаліксі та мембранах посмугованої
кайми ентероцитів, тобто в зоні, яка тісно пов'язана з початковим етапом входу
фосфору в клітину. Лужна фосфатаза ката-лізує відщеплення фосфатної групи з
органічних моноефірів фосфорної кислоти. Гідролітична активність ферменту
призводить до підвищення концентрації аніонів фосфору на мембранах посмугованої
кайми, що полегшує направлений вхід фосфору в клітину. Можливо, існує й інший
аспект дії лужної фосфатази. Низькомолекулярні фосфорні ефіри, які знаходяться
на поверхні посмугованої кайми, здатні взаємодіяти із системами, що
транспортують фосфор через мембрани клітин, і таким чином блокують їхню
функцію. Тому попереднє розщеплення ефірів за участі лужної фосфатази є
необхідною умовою для оптимального всмоктування фосфору.Дія цього ферменту
залежить від забезпеченості організму вітаміном D. При D-гіповітамінозі
активність ізоферменту лужної фосфатази кишечнику знижується, що погіршує
всмоктування фосфору. Підвищення загальної активності лужної фосфатази в
сироватці крові за таких умов є наслідком збільшення ізоферменту кісткової
тканини, який синтезується остеобластами.Крім лужної фосфатази, вітамін D
регулює транспорт фосфору в кишечному епітелії через модифікацію активними
метаболітами ліпідної фази мембран ентероцитів, що призводить до підвищення її
проникності. Останнім часом встановлено, що вітамін D3 і його активний метаболіт
1,25(OH)2D3 у відділі порожньої кишки стимулюють активний насичуваний
транспортний механізм, який залежить від концентрації Na+. Транспорт кальцію і
фосфору через клітину в процесі всмоктування цих елементів у кишечному епітелії
проходить різними шляхами, і фосфат не транспортується як іон, що супроводжує
іон Са2+. Вплив вітаміну D на процеси всмоктування цих елементів здійснюється
незалежними механізмами[
5, 36].
Вплив нестачі або
надлишку кальцію та фосфору. За недостатнього надходження з кормом кальцію і
фосфору в організм відкладення їх у кістках знижується або повністю
припиняється. Кістки стають м'якими, порушується їхній ріст і починається
деформація. При надмірному надходженні кальцію надлишок його виводиться з
організму у формі кальцію фосфату. Надмірне надходження фосфору призводить до
збільшення рівня фосфатів і розвитку ацидозу, що також порушує обмін обох
макроелементів[5]. При нестачі кальцію та фосфору або неправильному
співвідношенні їх порушуються процеси осифікації. При цьому у кістках, що ростуть,
збільшується кількість води й остеоїдної тканини, але осифікація її недостатня.
Виникає невідповідність між органічною субстанцією і неорганічними компонентами
кістки.[28] Найбільш виражені зміни виникають у тих ділянках, де основний ріст
кістки проходить за рахунок хрящової тканини. Це відбувається в дисках епіфізів
проксимальної ділянки стегнових, великогомілкових і ліктьових кісток. За
недостатньої кальцифікації кістки стають м'якими і легко викривляються.
Причому, не лише кістки кінцівок, а й хребта (виникає лордоз, кіфоз або
сколіоз).У сироватці хворих на рахіт тварин виявляють зменшення вмісту кальцію,
фосфору, підвищення у кілька разів активності лужної фосфатази, зниження вмісту
метаболітів вітаміну D, лимонної кислоти. Особливо помітне підвищення
активності лужної фосфатази виявлене в синовіальній рідині.Нестача кальцію і
фосфору в дорослих тварин спричинює розвиток остеомаляції та остеопорозу.[15]
Остеомаляція (osteomalatia; від грец. osteon - кістка, таіакіа - м'якість) - це
декальцинація, збіднення кісткової тканини на мінеральні речовини, здебільшого
на кальцій, фосфор, магній, внаслідок чого кістки стають м'якими, гнучкими,
викривленими. Остеопороз (osteoporosis; від грец. porosis - отвір, прохід) - це
одночасна резорбція мінерального й органічного компонентів, перебудова
структури кістки, внаслідок якої відбувається зменшення кількості кісткових
балок, зникають або повністю розсмоктуються ці елементи, розширюються гаверсові
канали, кістки стають крихкими і легко ламаються. У результаті компенсації
остео-порозу та остеомаляції у тварин у кісткомозкових порожнинах розростається
фіброзна остеогенна тканина, тобто розвивається остеофіброз (від лат. fibrosa -
волокнистий). При цьому уражуються кістки черепа: вони припухлі, болючі,
деформовані, на щелепах і ребрах утворюються нарости. Перераховані стадії
дистрофічного процесу в кістковій тканині (остеомаляція, остеопороз і
остеофіброз) взаємозв'язані і взаємозумовлені. Вони характеризують таке
захворювання дорослих тварин, як аліментарна остеодистрофія.[16]
У
високопродуктивних корів 5-8-річного віку може виникати післяпологова
гіпокальціємія (післяпологовий парез) - хвороба з гострим перебігом, що
характеризується зниженням умісту кальцію в крові і тканинах і супроводиться
парезом гладеньких і поперечносмугастих м'язів, паралічоподібним станом глотки,
язика, кишечнику та коматозним станом. Вважають, що основною причиною хвороби є
надлишок кальцію і нестача вітаміну D у період сухостою . Для післяпологової
гіпокальціємії характерним є зниження в сироватці крові вмісту загального (7,5
мг/10 мл або 1,87 ммоль/л і менше) та іонізованого (2-3 мг/100 мл або 0,5-0,75
ммоль/л) кальцію, 25-гідроксихолекальциферолу і паратгормону. Окрім
післяпологової гіпокальціємії, у високоудійних корів у перші дні після отелення
може розвиватися післяпологова гіпофосфатемія. Захворювання характеризується
залежуванням без втрати больової і тактильної чутливості, зниженням рівня
неорганічного фосфору в сироватці крові в 1,6-2 рази (до 0,6—1 ммоль/л),
порівняно з його вмістом за 3-5 днів до родів (у нормі 1,5-2,2 ммоль/л).
Очевидно, що в патогенезі хвороби певну роль відіграє збільшення вмісту
паратгормону і розвиток фосфатурії. Втрата фосфору з молозивом і сечею знижує
активність АТФ і вміст креатинфосфату, який є донатором фосфору для АТФ [31,
34].
Окрім хвороб,
спричинених аліментарною нестачею вітаміну D, кальцію та фосфору чи їх
надлишком, у тварин розвивається патологія мінерального обміну, зумовлена
порушенням функцій ендокринних органів, печінки та нирок, - вторинна остеодистрофія
корів та ендогенний D-гіповітаміноз молодняку. Основними причинами їх
виникнення є порушення обміну вітаміну D внаслідок патології органів, які
беруть участь у його метаболізмі (печінка, нирки); зниження засвоєння кальцію,
фосфору і вітаміну D при гастроентериті будь-якої етіології; хвороби печінки,
які супроводяться значним зниженням секреції жовчі і синтезу жовчних кислот, у
присутності яких розчинність і всмоктування солей кальцію підвищуються;
порушення функцій прищитоподібних залоз - регуляторів мінерального обміну. У
зв'язку з цим при жировій гепатодистрофії високоудійних корів, абсцесах
печінки, хронічному перебігу гепатиту і кетозу розвивається вторинна патологія
- остеодистрофія і рахіт[2, 17].
З приводу
механізму розвитку остеодистрофії існує кілька точок зору. Багато сучасних
дослідників розділяють точку зору Фрейденберга і Твері [15, 28],
висловлену ними ще в 20-х роках поточного сторіччя. Вони вказують на існуючу
зв'язок між остеодистрофічними процесами і кислотно-лужною рівновагою. Відповідно
до зазначеної теорії, остеодистрофічний (рахітичний) процес супроводжується
зниженням фосфору (гіпофосфатеміею), нагромадженням недоокислених продуктів
обміну в крові, зрушенням кислотно-лужної рівноваги в бік ацидозу. Організм
завдяки наявності компенсаторних механізмів намагається відновити
кислотно-лужну рівновагу за рахунок виведення кислих продуктів через нирки із
сечею. Однак одночасно із сечею виводиться і значна кількість кислих фосфатів,
що ще більше збільшує гіпофосфатемію. Створюється як би порочне коло, а саме
гіпофосфатемія веде до ацидотичного стану, у той час як виділення кислих
продуктів, головним чином фосфатів, сприяє прогресуванню гіпофосфатемії. На
цьому фоні відбуваються порушення й інших обмінів. В організмі накопичуються сечовина,
амінокислоти, фосфати, креатини, пептиди й інші кислі продукти. Кальцій
переходить зі зв'язаного стану в розчин. А це приводить до декальцинації
остеоідної тканини .
Істотні зміни в
діяльності різних відділів нервової системи можуть викликати вітамінна
недостатність, порушення фосфорного обміну. Так, авітаміноз А супроводжується
не тільки функціональними, але і дегенеративними змінами нервової тканини. Крім
того доведено[21], що А-гіповітамінози
супроводжуються розладом функції остеобластів і остеокластов, що приводить до
змін форми і структури кісток. З вищевикладеного випливає, що А-гіповітаміноз
не тільки викликає розлад вищої нервової діяльності, але і сприяє розвитку
остеодистрофії. Не менш важливу роль у розвитку остеодистрофії грає вітамін D,
його недолік приводить до порушення процесів утворення неорганічного фосфору з
органічного і перекрученню процесу осадження фосфату кальцію, унаслідок чого
порушується усмоктування сірчанокислих солей з кишечнику. Крім того, при
D-гіповітамінозі зменшується реабсорбція фосфору в ниркових канальцях і
порушується здатність кісток засвоювати фосфорне вапно. Усе це разом узяте
призводить до гіпофосфатемії; останнього ж обумовлює ацидотичний напрямок
обміну речовин, що також негативно позначається на обміні кальцію і фосфору. Спостерігається при остеодистрофіях
гіпоглікемія, імовірно, потрібно розглядати як наслідок порушення фосфорного
обміну і функціональної діяльності чи печінки як результат зміни в
нейро-ендокринному апараті, що регулює вуглеводний обмін. На думку Н. 3.
Обжорина, гіпоглікемія сприяє поступовому зниженню мозкової активності і
підвищенню симпатико-адреналінової системи, у результаті чого підсилюється
виділення кортикостероїдів і відбувається розростання фіброзної тканини в
кістках. Виникнення при остеодистрофії болю, зв'язані з поразкою
кістково-суглобного апарата, деформацією хребта, переломами кісток і т.д. ,
ведуть до ще більшого розладу регулюючої діяльності центральної нервової
системи і тим самим збільшують дистрофічний процес[6].
2.3 Клінічні ознаки
захворювання
остеодистрофія
мінеральний обмін бичок
Остеодистрофію
великої рогатої худоби підрозділяють, виходячи головним чином із клінічних
ознак. Класифікація энзоотичної остеодистрофії великої рогатої худоби з
урахуванням ваги, характеру перебігу хвороби і наслідків перехворювання
розроблена недостатньо. Немає чіткого обґрунтування субклінічного і початкового
клінічного процесу остеодистрофії[8,16]. Розрізняють субклінічний перебігостеодистрофії
- ранній період хвороби, клінічно виражений перебіг хвороби, її розпал,
угасання симптомів і реконвалесценцію. Критерієм, на підставі якого відносять
тварин у ту чи іншу групу, є показник щільності тіла п'ятого хвостового хребця,
виражений у мг/см3. У клінічно здорових тварин він дорівнює 831 мг/см3 і буває
навіть вище, у корів із субклиничною формою остеодистрофії, що протікає, він
коливається в межах 760- 830 мг/см3. Клінічно виражена остеодистрофія
супроводжується зниженням щільності кістяка нижче 759 мг/см3 .
За даними С. А.
Іванівським 1973 р. cубклінічна остеодистрофія протікає в основному відносно
легко, малопомітно і не супроводжується якими-небудь специфічними ознаками.
Загальний стан великої рогатої худоби може бути задовільним, угодованість
середня і навіть гарна. Видимі слизові оболонки без змін. Може відзначатися
невелике зниження апетиту. З прогресуючим захворюванням знижується
вгодованість, продуктивність, затримується линяння, з'являється лизуха і
порушується травлення (гіпо- і навіть атонія рубця й ін.). Зменшується
щільність кістяка в середньому до 793±0,23 мг/см3. У сироватці крові
відзначається гіпопротеінемія, зрушення кислотно-лужної рівноваги в бік ацидозу
до 453+9 мг % і нижче. Знижується кількість еритроцитів і гемоглобіну в крові,
кольоровий показник збільшується до 1,14+0,02 [6].