Реферат: В чем уникальность планеты Земля? (У чому унікальність планети Земля?)
Реферат: В чем уникальность планеты Земля? (У чому унікальність планети Земля?)
У
чому унікальність
планети
Земля?
Унікальність планети Земля полягає
насамперед у тому, що вона придатна для життя, це єдиний осередок життя в межах
Сонячної системи. Тільки на Землі розвинута плівка життя, оболонка живої
речовини, яка впроваджується і проникає в інші оболонки — літосферу, атмосферу
і гідросферу. Але чому життя з'явилося саме на Землі? Які її особливості, як
планети сприяли цьому?
Почнемо зі сприятливої віддаленості від
Сонця. Земля розташована в межах тієї зони, де немає нестачі або надмірного
надлишку в надходженні зовнішньої енергії. Температурні умови зробили можливими
появу і розвиток життя в тій формі, в якій воно існує на нашій планеті. З
віддаленістю від Сонця пов'язана І закономірна зміна речовинного складу планет,
які входять до „земної групи” (Земля, Меркурій, Венера і Марс, а також Місяць).
Вони мають найбільшу щільність і якісно найрізноманітніший склад.
На Землі речовина існує в усіх трьох
агрегатних станах. Для можливості появи життя (її біологічних форм) надзвичайно
важливо Існування води в рідкому стані.
Атмосфери великих планет, що обертаються
по зовнішніх орбітах,— Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна — складаються з газів,
переважно з метану й аміаку. Але найзовнішня планета — загадковий Плутон — має
розміри і масу, які говорять про значну щільність речовини.
Небайдужа І величінь маси земної кулі.
Тільки при наявності достатньої маси могло статися виділення енергії при
гравітаційному стисненні в тих кількостях, які активізували розподіл речовини і
зробили можливою таку „ланцюгову реакцію”: плавлення речовини в надрах Землі,
вулканічну діяльність, що сприяє викиду летючих компонентів назовні І
формуванню газової оболонки земної кулі й гідросфери. Без розігрівання у
внутрішніх частках Землі, без тектоніки І вулканізму не змогла б утворитися
ландшафтна сфера -- те глибоке взаємопроникнення рідкої, твердої і газоподібної
речовини у зовнішні частки земної кулі, де потім зародилося життя.
Не володій Земля достатньою масою» вона б
являла собою гігантський інертний камінь, і тільки. Маса нашої планети достатня
для того, щоб надійно «прикріпити» до неї, втримати тяжінням газову оболонку,
що утворилася, - атмосферу киснева - азотного складу. Щоправда, легкі гази —
водень і гелій — долають земне тяжіння і постійно випаровуються в космічний
простір, але якраз цей процес зіграв певну роль в еволюції Землі. Повітря —
необхідна умова існування життя. Повітряна оболонка втримує тепло, згладжує температурні
контрасти між нічною і денною півкулями.
Цікаво, що надмірна маса може зіграти роль
несприятливого чинника по відношенню до появи життя. Дійсно, якби наша Земля
була сумірна за масою з Юпітером або Сатурном (тобто «важила» у 100 - 400 разів
більше), то тим самим був би повністю виключений витік у простір атомів легких
газів. У такому випадку на Землі досі існувала б дуже щільна первинна водневе
-гелієва атмосфера з великою домішкою метану й аміаку. При такому газовому
складі не могли б утворитися земні форми життя. Крім того, велика маса була 6
причиною більш сильного стиснення І такого розігріву, яке було б надмірним.
Таким чином, можливість появи відомих біологічних форм життя обмежується масою
планети і «знизу» і «зверху».
Нарешті, наша Земля володіє тим, чого
практично позбавлені сусідні планети, — магнітним полем, що грає важливу роль
як захисний екран. Згідно з дослідженнями, проведеними за допомогою
автоматичних міжпланетних станцій, встановлено, що напруженість магнітного поля
Марса в 500, а Венери — в 2000 раз слабкіше за земну. Недостатнє магнітне поле
виявлено і на Меркурії.
Зараз питання про наявність інших
планетних систем не підлягає сумніву. Більш того, вважають, що при наявності
сприятливого збігу обставин життя на планеті не може не виникнути. У книзі І.
З. Шкловського «Всесвіт, життя, розум» є розділ, який має заголовок: «Умови,
необхідні для виникнення і розвитку життя на планетах». Там підкреслюється, що
різні умови -положення планети в «зоні населеності», відповідна маса і в
зв'язку з цим хімічний склад атмосфери — не є незалежними, можуть виконуватися
одночасно. Якщо це так, то виникає ідея про закономірність -- при дотриманні
певних умов — появи планет, що придатні до життя.
Чи позбавить все це Землю ореола
унікальності? Ні, хоч би тому, Ідо життя на інших планетах повинне бути
нескінченно різноманітним.
З
чого складається Земля?
Близько 120 років
тому австрійський геолог Едуард Зюсс висловив припущення, що наша планета за
своєю будовою подібна цибулині. Вона складається з концентричних {що мають
загальний центр) шарів, які ущільнюються по мірі наближення до центру.
Верхній з них — це
земна кора. З нею людство досить непогано знайоме: адже це і є той зовнішній
твердий шар планети, на якому люди живуть» звідки добувають корисні копалини.
Земна кора не
всюди однакова. Найбільш Істотно відрізняються її континентальні дільниці від
океанічних. Товщина кори під континентами в
середньому складає
близько 35 - 40 км. Там, де на суші громадяться молоді високі гори, вона часто
досягає 50 км і більше. Під Альпами кора ч. потовщується» до 70 км, а під
Гімалаями — до 90 км. А ось під океанами кора «тонка» — в середньому 7 - 10 км,
а подекуди (наприклад, в Тихому океані — у Гаванських островів або у острова
Пасхи) — всього 5 км.
Континентальна й
океанічна земна кора відрізняються не тільки за товщиною, але І за складом.
Океанічну кору складають два шари — базальтовий І осадовий. Базальти — це темно
- зелена, або навіть чорна силікатна порода, що містить кальцій, натрій, магній
і залізо.
Звідки береться
океанічна кора? Вона виділяється з верхнього шару мантії, що знаходиться усього
в 5 - 50 км під дном океану. Саме там породи мантії розплавлюються І звідти по
тріщинах поступають вгору, де, застигаючи, утворюють нижній — базальтовий — шар
океанічної кори.
Інша справа —
континентальна земна кора. Вона також складається з декількох шарів. Верхній
шар складений пісковиками, глинами, вапняками. Головна її відмінність від
океанічної кори — наявність наступного шару, утвореного гранітами І
метаморфічними (зміненими під впливом високої температури і тиску) породами.
Крім цього — основного — шару там присутні осадові породи (пісковики, глини,
вапняки).
Базальти або
породи, що їх нагадують, складають нижню частину континентальної кори. Вік у
континентальної кори перевищує 3 млрд. років, у океанічної він складає не
більше за 150 - 170 млн. років.
Під корою
знаходиться так звана мантія Землі, що залягає на глибинах від 3О - 50 до 2900
км.
З чого ж
складається мантія? Головним чином з перидотиту. Ця порода містить 80% олівіна
І 20% піроксена. Це зеленуваті мінерали, силікати магнію і заліза.
Високі температури
в мантії примушують розплавлятися глибинні породи, перетворюючи їх у магму, яка
по тріщинах проривається вгору у вигляді лави. Тут вже з нею можуть
ознайомитися геологи.
Мантія займає до
62% об'єму нашої планети. Останнім часом вчені почали поділяти її на верхню і
нижню мантії. Перша з них залягає від нижньої кромки земної кори до глибини 1
тис. км.
Склад нижньої
мантії залишається загадкою для вчених. Відомо, на кордоні з ядром щільність
речовини мантії досягає 5,5 т/м3.
На глибині 2900 км
знаходиться зовнішній кордон земного ядра. Від нього углиб щільність середовища
різко зростає — відразу на 80%.
Сейсмічні хвилі
свідчать, що рідкою є лише зовнішня частина ядра. А його внутрішня область,
мовби «жовток» планети» складається з залізонікелевого сплаву і поводиться вже
як «твердь». Це зумовлене неймовірно високим тиском — адже на внутрішню частину
ядра «давить» вага основної частини планети. Навіть на верхньому кордоні ядра
теоретично розрахований тиск складає близько 1,3 млн. атмосфер, а в його центрі
він досягає 3 млн. атмосфер. Температура тут — близько 10 000оС.
Уявимо собі: кожний кубічний метр речовини земного ядра важить 12 - 13 т, так
що один невеликий ящик, наповнений такою речовиною, зміг би відвезти хіба що
потужний грузовик.
Поверхня ядра
Землі має своєрідний рельєф. Кордон між ядром і нижньою мантією — не просто
геометричне правильна сфера, а цілий шар. У одних місцях його товщина становить
150 км, а в Інших — цілих 350 км. У середньому ж «межа» між нижньою мантією і
ядром сягає товщини 260 км. Вчені припускають, що саме в цій «межі»
відбувається перемішування глибинних речовин, що мають різний хімічний склад, І
цим пояснюється таке перетинання цього підземного «рельєфу».
|