Виды кредитов коммерческих банков

Комерцiйнi банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних ресурсiв повиннi постiйно турбуватися як про кiлькiсне, так i про якiсне покращення своїх депозитiв.

При цьому банки дотримуються таких основних принципiв органiзацiдепозитних операцiй:

1) депозитнi операцiї повиннi сприяти отриманню прибутку чи створювати умови для отримання прибутку в майбутньому;

2) особливу увагу в процесi органiзацiї депозитних операцiй слiд придiляти строковим вкладам;

3) органiзуючи депозитнi та кредитнi операцiї, банк повинен намагатися мiнiмiзувати свої вiльнi ресурси;

4) банку слiд приймати заходи щодо розвитку банкiвських послуг, що сприяють залученню депозитiв.

Сектор кредитування був першим сектором, який швидко зрiс в Українi за умов iнфляцiї та неконкурентностi. Iнфляцiя в тисячi процентiв викликала попит на кредитнi ресурси цiною в 300 – 400% рiчних.

У 1991-1993 роках комерцiйнi банки активно надавали позики, але, через свою недосвiдченiсть, дуже мало турбувалися про забезпечення наданих кредитiв. Банк припиняв операцiї лише тодi, коли борги визнавалися безнадiйними. Проблема безнадiйних боргiв загострювалася через недосконале законодавство про заставу майна, зокрема у зв’язку з браком централiзованої системи реєстрацiї фактiв застави майна та арешту майна за борги.

Допускалася практика надання кредитiв i зовсiм без забезпечення, а також кредитiв пiд страхування чи гарантiю без належної перевiрки статутних документiв та фiнансового стану фiрм-гарантiв.

Все це спричинило різке зростання безнадійних кредитів в “кредитних портфелях” комерційних банків, багато з них опинилися на межі банкрутства.
Одним з фiнансових факторiв, який природньо компенсував високий рiвень ризику в кредитнiй дiяльностi комерцiйних банкiв, була надзвичайно висока маржа процентних ставок, що частково допомагало покривати значнi збитки вiд прострочених позик.

Таким чином, кредитна діяльність комерційних банків за останні роки стала більш зваженою, але ймовірність збитковості кредитних операцій ще досить значна, і тому важливого значення набуває формування банками в необхідних обсягах резервних фондів з метою підтримання ліквідності і платоспроможності банку на необхідному рівні.

II. Класифікація та види кредитів комерційних банків.

Розглянемо основні види кредитів, що надаються вітчизняними банками.

Положенням Нацiонального банку України "Про кредитування" передбачено класифiкацiю кредитiв, що надаються комерцiйними банками, за такими ознаками:

– за строками користування;

– за забезпеченням;

– за ступенем ризику;

– за методами надання;

– за строками погашення.

За строками користування кредити подiляються на:

1) строковi, тобто кредити, наданi на визначений у договорi строк. В свою чергу вони подiляються на короткостроковi (до 1 року включно), середньостроковi (до 3 рокiв) та довгостроковi (понад 3 роки). Строк кредиту, а також вiдсотки за його користування (якщо iнше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платiжних документiв з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та вiдсоткiв за його користування.

Короткостроковi кредити можуть надаватися банками у разi тимчасових фiнанасових труднощiв, що виникають у зв’язку iз витратами виробництва та обiгу, не забезпечених надходженнями коштiв у вiдповiдному перiодi. Середньостроковi кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточнi витрати, на фiнансування капiтальних вкладень. Довгостроковi кредити можуть надаватись для формування основних фондiв. Об’єктами кредитування можуть бути капiтальнi витрати на реконструкцiю, модернiзацiю та розширення вже дiючих основних фондiв, на нове будiвництво, на приватизацiю та iнше.

2) кредити до запитання – кредити, що видаються на невизначений строк i якi на вимогу кредитодавця повиннi бути поверненi у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостiйно.

3) простроченi – це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув.

4) вiдстроченi – кредити, стосовно яких на основi клопотання позичальника строки погашення були перенесенi на бiльш пiзний строк.

Конкретнi строки користування позичками визначаються в кредитному договорi, виходячи з строкiв проведення заходу, що кредитується, його окупностi та iнших умов.

У разi неможливостi погашення позичальником заборгованостi по позичцi i процентiв по нiй у строки, встановленi кредитним договором, якщо вжитi заходи по своєчасному погашенню кредиту виявилися безрезультатаними, банк може надати позичальнику в окремих випадках вiдстрочку погашення боргу за письмовим клопотанням позичальника. Одночасно з клопотанням позичальник подає до банку конкретнi заходи щодо погашення кредиту iз зазначенням сум i строкiв здiйснення. Якщо вiдповiдною установою банку прийняте рiшення про вiдстрочку погашення кредиту, то укладається додаткова кредитна угода, переоформлюються строки дiї гарантiї, поручительства, переглядається реальнiсть реалiзацiї застави i т.i. Процентна ставка по вiдстрочених кредитах збiльшується вiдповiдно до кредитного договору. Якщо клiєнт звертається в банк з клопотанням про надання повторної пролонгацiї погашення кредиту, то установi банку слiд здiйснити поглиблений аналiз його господарсько-фiнансової дiяльностi, за результатами якого визначити доцiльнiсть цього заходу (як правило, звертання позичальника за додатковою пролонгацiєю погашення кредиту свiдчить про суттєвi прорахунки у йогог фiнансовiй дiяльностi i може задовольнятися лише у виняткових випадках).
При вiдмовi банку в наданнi вiдстрочки погашення кредиту банк реалiзує своє право на стягнення кредиту i процентiв по ньому з спрямуванням стягнення на забезпечення, прийняте при його видачi, в установленому законодавством порядку. При цьому на незабезпечену поверненням позичкову заборгованiсть установлюється пiдвищений процент. У разi вiдмови у сплатi боргiв по позичках банк стягує борги в претензiйно-позивному порядку. Якщо розробленi при наданнi вiдстрочки погашення кредиту заходи не забезпечили погашення боргу, то його вiдносять на рахунок прострочених. У разi виникнення простроченої заборгованостi установа банку в цей же день здiйснює погашення боргу за рахунок коштiв гаранта або поручителя. Якщо кредитною угодою не передбачалось надання гарантiї чи поручительства, банк наступного дня пред’являє позичальнику претензiю про погашення прострочених боргiв i реалiзацiю застави. Одночасно банк повiдомляє клiєнта про щоденне стягнення пенi за несвоєчасне повернення кредиту та вiдсоткiв в розмiрi, передбаченому догоговором i дiючим порядком, пропонує негайно (протягом п’яти днiв) подати заходи щодо погашення прострочених боргiв не пiзнiше нiж через 30 календарних днiв i попереджає, що в разi непогашення боргу в цей строк матерiали буде передано в арбiтражний суд.

Своєрiднiсть сучасної ситуацiї в Українi полягає в тому, що багато якi банки (навiть середнi i великi) взагалi не надавали середньострокових (не кажучи вже про довгостроковi) кредитiв за весь перiод свого iснування.
Основнi ресурси i найквалiфiкованiшi кадри були сконцентрованi на розрахунково-касовому обслуговуваннi клiєнтiв, операцiях з купiвлi-продажу валюти, на фондовiй бiржi– з облiгацiями державної внутрiшньої позики i короткостроковому кредитуваннi. Досвiд персоналу та iнфраструктура, пiдпорядкованi цим завданням, не зовсiм вiдповiдають роботi зi строковими депозитами i особливо по середньостроковому i довгостроковому iнвестицiйному кредитуванню.

Для бiльшостi банкiв необхiдним буде час i значнi органiзацiйнi зусилля щодо розвитку iнфраструктури, навчання персоналу, збору та обробки iнформацiї, а також вiдпрацювання процедур пiдготовки, вiдбору iнвестицiйних проектiв та їх контролю. На перших порах через брак необхiдного досвiду й iнфраструктури, а також загальної i структурної невизначеностi в реальному пiдприємницькому секторi якiсть середньострокових кредитних портфелiв у багатьох банках переважно буде досить низькою.

За українським законодавством кредит, наданий на строк бiльше трьох рокiв, вважається довгостроковим i потребує наявностi у банка залучених коштiв в аналогiчних обсягах i на аналогiчний строк. Тенденцiя розвитку пасивiв банку свiдчить про те, що все бiльш менша кiлькiсть юридичних осiб розмiщують в банках депозити навiть й на менш тривалий строк. Щодо власних коштiв, то банки мають можливiсть вкласти їх в бiльш прибутковi й менш ризиковi активи. У зв’язку з цим особливо важко отримати кредит для закупiвлi обладнання зi строком окупностi бiльше дев’яти мicяцiв, пiд фiнансування капiтальних вкладень i формування основних фондiв пiдприємства.

Розглянемо види кредитів, що надають комерційні банки України в залежності від забезпечення.

За забезпеченням розрiзняють такі види кредитiв:

1) забезпеченi заставою (майном, майновими правами, цiнними паперами);

2) гарантованi (банками, фiнансами чи майном третьої особи);

3) з iншим забезпеченням (поручительство, свiдоцтво страхової органiзацiї);

4) незабезпеченi (бланковi). Бланковi кредити надаються тiльки пiд зобов’язання позичальника погасити позику iз застосуванням пiдвищеної вiдсоткової ставки надiйним позичальникам, якi мають стабiльнi джерела погашення кредиту i перевiрений авторiтет у банкiвських колах.

Основними формами застави є застава майна, майнових прав, застава цiнних паперiв. Вся юридична сторона застави регулюється Законом України
"Про заставу" .

Банки при роботi iз заставою намагаються перестрахуватися, тому у заставу приймається майно:

– вартiсть якого можна оцiнити;

– яке може довго зберiгатися i його зберiгання вiдносно недороге;

– цiни на яке стабiльнi;

– реалiзувати яке можна у якомога менший строк.

Застава визнається як спосiб забезпечення повернення кредиту, коли банк- кредитор в разi невиконання позичальником зобов’язань по поверненню кредиту i сплатi процентiв по ньому має право задовольнити свої вимоги з вартостi заставного майна переважно перед iншими кредиторами, згiдно з чинним законодавством. Угода про заставу повинна укладатися мiж банком- заставодержателем i заставодавцем у письмовiй формi та передбачати: сутнiсть забезпечення заставою вимоги, її розмiр, строки виконання зобов’язання по поверненню кредиту i процентiв по ньому, склад (опис) та вартiсть заставленого майна, вид застави (повинно бути передбачено, що заставлене майно залишається у заставодавця або передається у володiнння заставодержателя, мiсце знаходження предмета застави, зобов’язання по страхуванню заставленого майна, а також iншi умови).

В якостi забезпечення кредиту банком може бути прийняте наступне:

1) Нерухоме майно, власником якого є заставодавець (не обов’язково позичальник), що вiльне вiд iнших зобов’язань i вiд заборони вiдчудження.
Договiр про iпотеку (заставу пiдприємства, споруди, будiвель, iнших об’єктiв, безпосередньо зв’язаних з землею, разом з вiдповiдною земельною дiлянкою або правом користування нею) повинен бути нотарiально посвiдчений.
У договорi необхiдно передбачити, що нотарiальна контора одночасно з посвiдченням договору накладає заборону на вiдчуження предмета iпотеки.

2) Транспортнi засоби, як правило, новi чи майже новi (2-3 роки), при цьому транспортний засiб, а також документи на нього передаються до банку на вiдповiдальне зберiгання на строк дiї договору застави.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортнi засоби, космiчнi об’єкти, товари в оборотi або переробцi, договiр застави повинен бути нотарiально засвiдчений на пiдставi вiдповiдних правоустановчих документiв.

Заставодавцем може бути не позичальник, а третя особа (майновий поручитель), якiй предмет застави належить на правах власностi або повного господарського вiдання.

При визначеннi вартостi майна, що передається у заставу, слiд виходити з його балансової вартостi (з урахуванням дооцiнки й уцiнення) та можливої цiни реалiзацiї.

Вартiсть заставленого майна повинна бути достатньою для погашення позички, процентiв за користування нею, неустойки, передбачених кредитним договором, витрат по зберiганню заставленого майна, а також передбачати податок на добавлену вартiсть, сплата якого проводиться з обороту по реалiзацiї предмета застави, та iншi витрати.

3) Цiннi папери чи корпоративнi права (акцiї, облiгацiї, частки у статутному фондi третiх пiдприємств, сертифiкати).
Найнадiйнiшими цiнними паперами є акцiї самого банка-кредитора чи облiгацiї державної внутрiшньої позики.

Лiквiднiсть iнших цiнних паперiв i корпоративних прав далеко не завжди однозначна i потребує ретельного вивчення у кожному конкретному випадку.
Якщо банк i погодиться надати кредит пiд таке забезпечення, то з великими фiнансовими втратами для клiєнта. Бiльш надiйними є акцiї банкiв, що не є потенцiйними банкрутами, при наявностi вiдповiдної довiдки про їх 100%-ву оплату.

Згiдно вищеназваним рекомендацiям цiннi папери можуть бути прийнятi в заставу за умови передачi заставодавцем банку цiнних паперiв на зберiгання, а також обов’язкової реєстрацiї цiєї справи в органiзацiї, що надала цiннi папери.

4) Товарно-матерiальнi цiнностi: високолiквiднi товари на складi, бажано на складi банка, встановлене обладнання, що залишається у користуваннi заставодавця.

При заставi товарiв в оборотi й переробцi допускається змiна складу i натуральної форми предмета застави (товарних залишкiв, сировини, матерiалiв, напiвфабрикатiв, готової продукцiї i т.п.) за умови, що їх загальна вартiсть не стане меншою вiд зазаначеної в договорi застави. З
1996 року заставою може виступати державна власнiсть. Дозвiл на її заставу надають регiональнi управлiння Фонду державного майна.

Таким чином, об’єктом застави може бути будь-яке майно (основнi засоби, виробничi запаси, готова продукцiя, товари, цiннi папери – акцiї, облiгацiї, сертифiкати, iнше майно), яке належить заставодавцю на правах власностi i може бути вiдчужено ним згiдно з законодавством i на яке може бути звернено стягнення.

При кредитуваннi сiльськогосподарських товаровиробникiв заставою з iншим майном одночасно може бути передбачена застава майбутнього врожаю сiльськогосподарських культур. При прийняттi в заставу майбутнього врожаю слiд мати на увазi, що посiви повиннi бути обов’язково застрахованi на випадок їх загибелi та iнших несприятливих обставин. У договорi про заставу повинно бути передбачено, що в разi загибелi сiльськогосподарської продукцiї (посiвiв) банку-заставодержателю надається в першу чергу право задоволення вимог по погашенню кредиту з страхового вiдшкодування в межах суми застави.

Iнвестицiйнi кредити надаються в основному пiд заставу об’єктiв незавершеного будiвництва, обладнання, якi належать позичальнику на правах власностi. При прийняттi в заставу незавершеного будiвництва позичальником повинна бути проведена його iнвентарiзацiя, а в окремих випадках – за участю банку-кредитора.

Крiм застави в якостi забезпечення кредиту банком може бути прийнята порука чи гарантiя юридичної особи, при цьому ця гарантiя надається чи у виглядi вiдповiдної застави чи поручителем (гарантом) повинна бути особа з вiдомою банку платоспроможнiстю.

Договiр поручительства складається обов’язково в письмовiй формi i включає в себе вiдповiдальнiсть поручителя за виконання в повнiй сумi зобов’язань по поверненню позички, що надається банком-кредитором, та належних процентiв за її використання в разi невиконання позичальником зобов’язань по поверненню боргу банку згiдно з кредитним договором, а також зобов’язання солiдарної вiдповiдальностi з позичальником перед банком- кредитором за виконання зобов’язань по поверненню позички.

Вiдносини по забезпеченню кредитного договору гарантiєю можуть бути оформленi у виглядi гарантiйного листа, наданого органiзацiєю-гарантом. У цьому випадку банк-кредитор зобов’язаний письмово повiдомити гаранта про прийняття гарантiйного листа як забезпечення по кредитному договору.

Якщо по закiнченні мiсячного строку з дня отримання поручителем
(гарантом) претензiї банк-кредитор не одержить вiд поручителя (гаранта) кошти в погашення заборгованостi по кредиту i процентах у повнiй сумi, питання про стягнення з поручителя (гаранта) коштiв необхiдно вирiшувати через суд або арбiтражний суд в установленому законом порядку.

Найбiльш припустимим варiантом гарантованого кредиту є гарантiя уряду
України чи гарантiя акцiонера банка (в межах вартостi належних йому акцiй).
Потiм iде гарантiя банка з числа перших 10-20 за ступенем надiйностi, що працюють на протязi чотирьох-п’яти рокiв без особливих проблем.

Врештi-решт може бути прийнята гарантiя прибутково працюючого на протязi кiлькох рокiв пiдприємства, що має реальнi активи i обороти, арбiтражнi дiї по вiдношенню до якого могли би бути успiшними.

У свiтовiй практицi як забезпечення кредиту застосовується страхування кредитних ризикiв.

Страхування вiдповiдальностi позичальника за непогашення кредиту повинно проводитися у повнiй сумi виданого кредиту i процентiв за користування ним. Одночасно з пiдписанням кредитного договору або в перiод дiї договору страхування страхувальником (позичальником) може бути переуступлено банку право вимоги вiд страховика сплати страхового вiдшкодування шляхом укладення вiдповiдного договору.

В Українi така форма забезпечення використовувалася в 1994–1995 роках, однак в теперiшнiй час вона використовується рiдко, оскiльки бiльшiсть вiтчизняних страхових компанiй не є достатньо мiцними, щоб компенсувати збитки банка при настаннi страхового випадку, а послуги iноземних страхових компанiй для вiтчизняних позичальникiв доки недоступнi.

Наступна ознака класифiкацiї кредитiв, що надаються комерцiйними банками, – за методами надання.
Вiдповiдно до цiєї ознаки розрiзняють:

1) кредити, наданi у разовому порядку;

2) кредити, наданi вiдповiдно до вiдкритої кредитної лiнiї;

3) гарантiйнi кредити (iз заздалегiдь обумовленою датою надання, за потребою).

Рiзноманiтнiсть iснуючих форм i видiв кредитування – не тiльки результат еволюцiї фiнанасової системи, але й намагання знизити тяжкiсть кредитного пресу i таким чином не створювати клiєнтам додаткових труднощiв, що можуть викликати ускладнення з поверненням кредитних коштiв.

Найпростiшою формою кредитування є єдиноразова проплата контракту позичальника за рахунок кредитних коштiв банком чи перерахування всiєї суми кредиту на розрахунковий рахунок позичальника. В цьому випадку позикова заборгованiсть позичальника виникає з моменту перерахування коштiв банком.
З цього ж моменту виникає заборгованiсть за процентами. Проценти нараховуються банком з моменту виникнення позикової заборгованостi i до моменту надходження коштiв вiд позичальника у погашення кредиту.

Кредитна лінія - це письмова угода між банком і потенційним позичальником, у якій вказано термін та умови надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених сумах протягом певного часу і на умовах передбачених угодою. Поки діє кредитна лінія, клієнт може у будь-який момент отримати позику без додаткового оформлення та спеціальних переговорів із банкрм.
Водночас він може і не скористатися своїм правом на отримання кредиту або взяти лише частину суми. У свою чергу, комерційний банк може відмовитися надавати кредит у рамках затвердженого ліміту, якщо зауважить значне погіршення фінансового стану клієнта або порушення ним умов договору. Як правило кредитні лінії відкриваються на певний час, найчастіше на рік.
Більшість з них являють собою тривалі зв’язки з банком, які автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації ставки відсотків, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб позичальника. На практиці це виливається в перманентну прологнацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5