Управління кредитними ризиками в комерційних банках

-    збільшилась депозитна база Банку за рахунок залучення коштів від приватних осіб. Станом на кінець 2008 року депозитна база склала 1 519,2 млн.грн., що на 17% більше ніж у минулому році;

-    підвищилася ліквідність ринку інвестицій. Це дозволило розглядати операції на фондовому ринку як один з інструментів управління ліквідністю Банку. На кінець 2008 року до портфелю інвестицій Банку входили як облігації Уряду України, так і корпоративні облігації.

В своїй діяльності Банк намагався підтримувати оптимальний ліквідний резерв для виконання своїх зобов’язань перед клієнтами.

Аналіз змін структури активів і пасивів за строками погашення можна прослідкувати в додатку Н.

Достатність капіталу. Під достатністю капіталу розуміється здатність банку захистити інтереси кредиторів та власників від непередбачених втрат, розмір яких залежить від обсягу різноманітних ризиків, що можуть виникнути в процесі його діяльності.

Розмір капіталу і показник достатності капіталу контролюється з боку Національного банку України. “Укрсоцбанк” протягом 2008 року і станом на кінець цього року виконував усі вимоги щодо капіталізації.

Показник достатності капіталу АКБ “Укрсоцбанк”, розрахований відповідно до рекомендацій Комітету банківського нагляду і регулювання Банку міжнародних розрахунків, склав 19% станом на 31 грудня 2008 року становив 14,10%.

Динаміку активів, депозитної бази та капіталу можемо прослідкувати в додатку Р.

Розділ 2. Оцінка, аналіз і керування кредитним ризиком комерційного банку

2.1 Стратегія кредитного ризику як складова кредитної політики банку

Кредитна політика (стратегія) банка визначається, по-перше, загальними, установками, щодо операцій із клієнтурою, що старанно розробляються і фіксуються у внутрішніх документах, що регламентують кредитну політику банку, і, по-друге, практичними діями банківського персоналу, що інтепретує і втілює в життя ці установки. Отже, у підсумковому розрахунку, спроможність управляти ризиком залежить від компетентності управління банку і рівня кваліфікації його рядового складу, що займається відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних угод.

Стратегія кредитного ризику комерційного банку підпорядковується чинному законодавству, нормативним актам і інструкціям НБУ, спирається на загальні принципи кредитування.

Основними принципами кредитування є:

-    терміновість;

-    цільове використання;

-    забезпеченість ;

-    платність.

Принцип терміновості означає, що кредит видається позичальнику на визначений період і по його закінченню повинен бути повернений у термін. Економічною основою терміновості є тривалість кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обертання, термінами формування або відтворення основних фондів, тобто відповідно до нормативних термінів будівництва, освоєння й окупності об'єкта.

По термінах кредити діляться на:

-    короткострокові кредити, граничний термін яких не перевищує 12 місяців. Кредити на поповнення оборотних коштів підприємств є найбільш поширеним видом кредитування;

-     довгострокові кредити, термін яких перевищує 12 місяців. Кредити на технічне переозброєння, капітальне будівництво, розширення і реконструкцію підприємств. Зустрічаються рідше, ніж короткосторокові , це обумовлено економічною і політичною нестабільністю в країні.

При підписанні кредитного договору в ньому обмовляються терміни кредитної угоди. Якщо банк кредитує клієнта з позикових коштів, то відповідно можуть купуватися ресурси під дану угоду , тому при несвоєчасному поверненні позички порушується загальна схема кредитної угоди. Також при несвоєчасному поверненні позички з обороту випадають кошти, що можуть бути задіяні при більш вигідних угодах.

Порушення термінів повернення кредиту перетворює термінову заборгованість по позичці в прострочену, що впливає на загальні показники надійності банку. При порушенні термінів повернення кредиту, нові кредити даному клієнту, як правило, не видаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладення позикових засобів у конкретні господарські процеси. Дотримання цього принципу допомагає банку визначити доцільність видачі позички, суму кредиту, реальну плату за кредит, а також простежити хід кредитованої угоди і служить визначеною гарантією повернення кредиту. При цільовому характері кредитування банк має можливість реально оцінити рентабельність господарської угоди, більш повне використання вкладених коштів, установити терміни повернення кредиту.

Принцип забезпеченності кредитів - це основний принцип, що дозволяє банку захистити свої інтереси, повернути вкладені кошти і не допустити збитків.

Існують різноманітні види забезпеченності кредитів. Це може бути:

-    застава майна і прав,

-    поступка вимог і прав,

-    передача права власності,

-    гарантія і запорука,

-    страхування.

Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені (бланкові) кредити. Як правило, такі позички обмежені і видаються тільки першокласним клієнтам, тому що пов'язані з великим ризиком для банку. Для акціонерів (учасників, фундаторів) комерційного банки існує обмеження розміру бланкового кредиту 50 % їхнього внеску в статутний фонд банку.

Видаючи кредити юридичним особам, банки потребують не тільки повернення кредитів у встановлений термін, але і сплати відсотка за користування ними. В умовах ринкових відносин відсоток є об'єктивним супутником кредиту, складовою ланкою кредитної операції, оскільки позичкова операція - це акт комерційного продажу на певний строк коштів. За рахунок прибутків у виді процентної плати банки покривають свої витрати і дістають прибуток.

Під відсотками у фінансових розрахунках розуміють абсолютний розмір прибутку від надання грошей у борг у будь-якій його формі.

Розмір процентної ставки встановлюються банком у залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, що склалися на кредитному ринку, терміну користування кредитом, дисконтної ставки й інших чинників.

Відсотки нараховуються щомісяця в розмірі, установленому кредитним договором на суму залишку заборгованості в період нарахування.

Управління кредитним ризиком банка полягає в проведенні аналізу по таких основних напрямках:

-    відбір і підготування персоналу (корпоративна культура персоналу в області проведень кредитної політики);

-    оцінка і контроль за станом кредитного портфеля;

-    ціноутворення з урахуванням ступеня ризику;

-    диверсифікація кредитних операцій банку: по позичальниках, секторам економіки, видам кредитів, із тим, щоб знизити загальний кредитний ризик банку. Більш ніж старанно банк проводить політику диверсификации, тим більше він обмежує, знижує кредитний ризик;

-    оцінка кредитоспроможності позичальника;

-    оцінка достатності і ліквідності прийнятих в забезпечення зобов'язань по кредиті майна, майнових прав, оцінка надійності гарантій і запоруки;

-    страхування кредитних вкладень;

-    ліміт кредитів - установлення сум граничної заборгованості по кредитах конкретному позичальнику. При встановленні значення ліміту, банк оцінює основні показники діяльності позичальника і зовнішнього середовища, у якому він здійснює свою діяльність: фінансово-економічний стан позичальника, здоров'я галузі, прогноз розвитку, уразливість, конкурентне середовище, залежність від технологічних змін, досвід роботи і взаємозв'язки та ін.

-    створення резервів на покриття можливих утрат по кредитах;

-    ретельний контроль і нагляд за виконанням позичальниками зобов'язань, за ходом що кредитуються заходів, у тому числі за цільовим використанням виданих коштів;

-    ретельний контроль за проблемними позичками, пошуки шляхів їх погашення.

2.2 Аналіз фінансового стану клієнтів банку як основа мінімізації кредитного ризику

Самим відповідальним етапом управління кредитним ризиком є його оцінка при підготуванні до видачі кредиту. Під оцінкою кредитного ризику розуміють вивчення й оцінку якісних і кількісних показників фінансово-економічного положення позичальника, аналіз його кредитоспроможності.

На першому етапі проводиться оцінка якісних показників, на другому - оцінка кількісних показників, на третьому - одержання зведеної оцінки - прогнозу і формування остаточного аналітичного висновку. Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється на основі аналізу, що спрямований на ідентифікацію його фінансово-економічного стану.

Основними джерелами для оцінки кредитного ризику позичальника є: фінансова звітність, дані подані позичальником, схема кредитованої угоди з техніко-економічним обгрунтуванням одержання позички, дані перевірки на місці в позичальника.

Якісний аналіз реалізується також поетапно:

-    вивчення репутації позичальника;

-    визначення цілі кредиту;

-    визначення джерел погашення основного боргу і належних відсотків;

-    оцінка ризиків позичальників, прийнятих банком побічно на себе.

Репутація позичальника вивчається дуже старанно, встановлюються факти або відсутність фактів неплатежів по позичках, протест належним чином оформлених векселів і так далі. Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з погляду можливості і доцільності уявлення йому позичок, визначення можливості їхнього своєчасного повернення відповідно до кредитного договору Банк визначає:

По-перше, репутацію позичальника з погляду його можливостей виробництва, маркетингу, фінансового стану, особливо це, ставиться до нових клієнтів. По можливості з'ясувати взаємовідносини потенційного позичальника з кредиторами, постачальниками, клієнтами.

По-друге, якість підготовленої кредитної пропозиції з погляду економічної ефективності кредиту, ділової характеристики позичальника.

По-третє, банк повинний визначити, як зміниться його кредитний портфель із новими кредитами. Чи призведе це до подальшої диверсифікації кредитного портфеля, а звідси до зниження портфельного ризику банку або навпаки. Чи буде новий кредит сприяти концентрації портфеля на якійсь однієї галузі або на одних термінах платежів і чи збільшить це ризик банківського портфеля.

Основними засобами, застосовуваними для забезпечення достатньої диверсифікації позичкового портфеля, є такі:

-    раціонування кредиту, що припускає встановлення гнучких або жорстких лімітів кредитування по сумі, термінам, видам процентних ставок і інших умов надання позички, установлення лімітів кредитування по окремих позичальниках відповідно до фінансового положення, визначення лімітів концентрації кредитів у руках одного або групи позичальників, що тісно співробітничають, відповідно до їхнього фінансового положення. Диверсифікація позичальників може здійснюватися через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи в абсолютній сумі або по сукупній питомій вазі в кредитному портфелі банку.

-    диверсифікація прийнятого забезпечення по позичках;

-    застосування різноманітних видів процентних ставок і засобів нарахування і сплати відсотків по позичці;

-    диверсифікація кредитного портфеля по термінах, тому що процентні ставки по судам різної терміновості схильні різним розмірам коливань і рівень ділових ризиків також залежить від термінів позички.

Критерії оцінки фінансового стана позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішнім положенням, регламентуючим проведення кредитних операції і методикою проведення оцінки фінансового стана позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог Положення “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих утрат по кредитних операціях комерційних банків”, затвердженим Постановою Правління НБУ №1044 від 09.04.00 р., у яких повинні бути визначені обгрунтовані, технічно зважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на основі аналізу їхніх балансів і звітів про фінансові результати у динаміці. Визначені НБУ вимоги є мінімально необхідними, і, банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стана позичальника, що підвищують вимоги показників із метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості, банк здійснює в кожному випадку заключення договору на здійснення кредитної операції, а надалі -щоквартально.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення і відповідні бали для кожного з показників у залежності від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу можливість виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань по кредитних операціях. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) у залежності від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, оборотність коштів), ліквідності балансу, стану ринку і т.д. Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стана визначається на підставі основних показників і коректується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників. Питома вага суб'єктивних показників не може перевищувати 20% загальної суми балів по всіх показниках.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

Розглянемо оцінку фінансового стану позичальника - юридичної особи.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

-    платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

-    фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

-    обсяг реалізації;

-    обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

-    склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

-    собівартість продукції (у динаміці);

-    прибутки та збитки (у динаміці);

-    рентабельність (у динаміці);

-    кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

KL1 - коефіцієнт миттєвої ліквідності, що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

, (2.1)

де Аb - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Zn - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника KL1 - не менше ніж 0,2;

KL2 - коефіцієнт поточної ліквідності, що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

, (2.2)

де  - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

 - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника KL2 - не менше ніж 0,5;

KP - коефіцієнт загальної ліквідності, що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

, (2.3)

де - оборотні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника KP - не менше ніж 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

KM - коефіцієнт маневреності власних коштів, що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

, (2.4)

де  - власний капітал підприємства,

- необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника KM - не менше ніж 0,5;

KN - коефіцієнт незалежності, що характеризує ступінь фінансового ризику:

, (2.5)

де  - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання),

- власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника KN - не більше ніж 1,0.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

P - рентабельність активів

, (2.6)

де - чистий прибуток,

A- активи.

рентабельність продажу:

, (2.7)

де - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:

K - співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

, (2.8)

де  - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),

 - сума кредиту та відсотки за ними,

 n - кількість місяців дії кредитної угоди,

- щомісячні умовно - постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо),

 - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14