Управління банківськими ризиками (на прикладі ВАТ КБ "Іпобанк")

ГЕП менеджмент – це комплексний метод одночасного управління платоспроможністю, ліквідністю, валютною позицією та прибутковістю банку з застосуванням механізму поточного порівняння строків, сум та вартості залучених коштів і строків, сум та доходів від розміщення цих залучених коштів в активні операції банка (кредити та цінні папери) [32].

Регулюючи гепрозриви за рахунок оперативного запозичення коштів на міжбанківському ринку, включаючи механізми регулювання ліквідності, пропонуємі НБУ [9], банк наражається на проблеми відсоткового ризику, тобто ціна на короткострокові ресурси запозичень може суттєво знизити прибутковість банку, оскільки такі запозичення є додатковими витратами банку, які знижують рівень розрахункової процентної маржі між вартістю залучених коштів та доходами від їх розміщення в активні операції.

Стратегія управління гепом має на меті при збереженні вимог по забезпеченню платоспроможності та ліквідності банку отримання підвищених прибутків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за від'ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від'ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.

Основними параметрами управління ГЕПом є строки та обсяги активів і зобов'язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань – один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією "паралельного зсуву" кривої дохідності [63].

Сутність прийомів комплексного управління активами та пасивами банку (УАП) полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.

Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління платоспроможністю, ліквідністю та відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо.

Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов'язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів [99]:

                                                                         (3.1)

де GAP (t) – величина гепу (у грошовому виразі) в періоді t;

FA (t) – активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t;

FL (t) – пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (FA(t) > FL(t)), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).

Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик – мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від'ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов'язань банку використовують коефіцієнт гепу – FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань [99]:

                                                                                (3.2)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший – геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульовий.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.

Правило управління гепом [88]:

 якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

 якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням – збільшуватиметься.

Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне – щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від'ємним – за їх зниження.

Проте менеджменту банку потрібно пам'ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від'ємного гепу цілком реальною є і ймовірність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат.

Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упродовж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.

Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом – досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації.

Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов'язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.

За економічним змістом кумулятивний геп – це інтегральний показник, що відбиває рівень ризику відсоткових ставок, на який наражається банк упродовж розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, встановлюючи ліміт кумулятивного гепу як максимально допустиму його величину та увідповіднюючи структуру чутливих активів і зобов'язань до установленого ліміту.

На рис. Г.1 – Г.6 Додатку Г наведені результати аналізу величин гепу та кумулятивного гепу повалютно для сумарного гривневого еквіваленту в ВАТ КБ “Іпобанк” у першому півріччі 2007 року та за 2007 рік.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими гепрозривами в короткострокових активах та пасивах ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.07.2007 року та на 01.01.2008 року (повалютно), наведений на графіках рис.Г.5 показує, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від'ємний характер, тобто управління пасивами та активами , начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 15 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1до 31 дня (“короткі гроші”).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими гепрозривами в довгострокових активах та пасивах ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.07.2007 року та на 01.01.2008 року (повалютно), наведений на графіках рис.Г.6 показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного додатного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 6 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”).

Аналіз структури активів та пасивів ВАТ КБ “Іпобанк” , в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2007 році зросли за рахунок початку іпотечного кредитування фізичних осіб. При цьому пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

В табл.3.1 та на рис.3.1 наведені повалютні та сумарні значення валютної позиції ВАТ КБ «Іпобанк» станом на 01.07.2007 та 01.01.2008 року, розраховані за кумулятивною методологією НБУ [9].

Таблиця 3.1

Повалютні та сумарні значення валютної позиції ВАТ КБ «Іпобанк» станом на 01.07.2007 та 01.01.2008 року

Аналіз даних, наведених в табл.3.1 дозволяє констатувати, що сумарний рівень валютної позиції не перевищує вимоги НБУ [9], крім того по відношенню до граничного рівня валютної позиції, визначеного НБУ, фактичний рівень валютної позиції ВАТ КБ «Іпобанк» в 58 разів нижче. Тобто валютний ризик за методологією НБУ є низьким.

Пропонуємий в дипломній роботі метод ГЕПменеджменту набагато критичніше оцінює рівень валютних ризиків ВАТ КБ «Іпобанк».

Так, згідно графікам, наведеним на рис.3.1, повалютний аналіз короткострокового та довгостроковго ГЕПу в ВАТ КБ “Іпобанк” у 2007 році (станом на 01.10.2008) дозволяє ідентифікувати наступні підвищені валютні ризики, які не виявляються традиційною методологіїю НБУ [9]:

1.     За короткостроковими активами та пасивами тривалістю до 31дня:

-         по ВКВ – коротка валютна позиція 7,97%(пасиви більше активів);

2.     За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 31дня до 92 днів:

-         по ВКВ – коротка валютна позиція 6,292%(пасиви більше активів);

3.     За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 92 до 365 днів:

-         по ВКВ – довга валютна позиція 1,93%(активи більше пасивів);

4. За довгостроковими активами та пасивами тривалістю менше 365 днів:

-         по ВКВ – коротка валютна позиція 16,27%(пасиви більше активів);

5. За довгостроковими активами та пасивами тривалістю більше 365 днів:

-         по ВКВ – довга валютна позиція 23,86%(активи більше пасивів);

Одночасно гепменеджмент дозволяє ідентифікувати скриті ризики, які в ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.01.2008 року виникли за рахунок того, що:

а).Валютні активи вкладені в довгострокових термінах, при чому їх величина значно більше короткострокових валютних пасивів, тобто при поверненні короткострокових валютних пасивів (вкладів) необхідно буде купувати валюту на міжбанківському ринку, що вносить ризик зниження прибутку банку за рахунок можливих втрат від підвищення курсу іноземної валюти.

б). Оскільки короткострокові та довгострокові валютні пасиви (вклади) будуть повернені раніше, ніж повернення валютних активів, то при поверненні валюти від довгострокових кредитів ( в умовах прогнозу падіння курсу долара США) виникає ризик зниження прибутку банку.

Рис.3.1. – ГЕПтехнологія оцінки валютної позиції банку в ВКВ і НКВ та відповідне зростання рівня валютного ризику в короткострокових та довгострокових періодах діяльності ВАТ КБ «Іпобанк»

3.2 Пропозиції щодо підвищення ефективності управління фінансовими неціновими ризиками банку

Основним неціновим ризиком, на якому зосереджені стратегічні та тактичні заходи управління ризиками в комерційних банках України, є кредитний ризик.

У процесі аналізу кредитних ризиків, які виникають за рахунок економічних ризиків діяльності позичальників, банк може використати різноманітні джерела інформації, які в цілому складаються з трьох груп [66]:

 інформація, отримана безпосередньо від клієнта;

 внутрішньобанківська інформація;

 зовнішні джерела інформації.

До першої групи належать:

1.     Фінансова звітність;

2.     Документація, яка підтверджує правовий і юридичний статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про юридичну адресу та ін.;

3.     Документація, пов'язана з кредитним заходом – техніко-економічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації проекту, для середньо і довгострокових кредитів – бізнес-план, копії контрактів, договорів та інших документів, які стосуються реалізації заходу, зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний листок, страхове свідоцтво та ін.);

4.     Інформація, одержана у процесі попередньої бесіди з майбутнім позичальником, під час якої кредитний працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників підприємства (директора, заступників директора, головного бухгалтера), визначити перспективи розвитку та зростання, виявити специфічні особливості та деталі, пов'язані з цим кредитом, сформувати думку про клієнта. Усі дані, одержані під час зустрічі з клієнтом, мають бути занотовані й зберігатися в кредитній справі. У багатьох банках розроблено спеціальні формуляри та анкети, які складаються зі стандартизованих запитань, на які повинен відповісти клієнт;

5.     Додаткова інформація, яка подається за вимогою банку, – довідки про наявність рахунків в інших банках, витяги з рахунків в інших банках, довідки з податкової інспекції, довідки про юридичні права на заставу, технічна документація, пов'язана з деякими видами застави, та ін.

Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом у сфері і кредитних, і некредитних стосунків. Велике значення в цьому разі мають архіви банку, такі як картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, які раніше було видано клієнтові, про затримки та порушення під час погашення позики.

Створення та ведення ККІ має стати для банків одним з невідкладних завдань. У деяких розвинених країнах ця проблема вирішується на рівні держави, і банки зобов'язані вести такі картотеки, які стають складниками загальнодержавної системи контролю за кредитами. Близько тридцяти років діє така державна інформаційна система в Канаді, і будь-який банк може одержати інформацію про кредитні стосунки з будь-яким клієнтом, який упродовж цього часу звертався за кредитом до різних установ, а це майже всі фірми та населення країни. Крім інформаційної, така загальна система виконує і контролюючу функцію, оскільки кожний клієнт знає, що інформація про порушення умов кредитної угоди зберігатиметься і, можливо, стане перепоною під час одержання нового кредиту.

В Україні завдання створення картотеки кредитної інформації на загальнодержавному рівні є глобальним і невідкладним, про що й наголошують банківські працівники. Однак складність цього завдання – і організаційна, і технічна – не дає можливості розраховувати на швидке її вирішення.

До третьої групи джерел інформації належать відомості, здобуті за межами банку, що надійшли:

1.     Від департаменту банківського нагляду;

2.     Інших банків, які обслуговували цього клієнта;

3.     Ділових партнерів, які мали контакти з позичальником;

4.     Засобів масової інформації (реклами, рейтинги, дані про участь у виставках, оголошення та ін.);

5.     Статистичних агенцій і статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про загальний стан виробництва в галузі та перспективи розвитку, а також про місце підприємства та його продукції на ринку;

6.     Відвідування підприємства, у процесі якого важливо виявити рівень компетенції працівників, які очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингові служби, адміністративний апарат, скласти уявлення про склад і стан майна підприємства, оцінити якість і конкурентоспроможність продукції та послуг підприємства, можливості експорту, залежність від джерел сировини та ін.

Кожне інформаційне джерело слугує для висвітлення конкретного аспекта діяльності клієнта, коли аналізується його кредитоспроможність. Однак найважливішою є інформація, здобута з ринкових джерел поза межами банку.

По-перше , завдяки тому, що існує чимало різноманітних ринкових джерел одержання інформації, забезпечується об'єктивність і різнобічність аналізу.

По-друге , ця інформація є найоперативнішою, оскільки саме ринок найпершим реагує на зміни в стані підприємства ще до того, як ці зміни знайдуть відображення у фінансовій звітності. Завдання кредитного працівника полягає передусім у перевірці сигналів, які надходять з ринкових джерел інформації, та виявленні причин їх виникнення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13