Сучасний стан перестрахування в Україні

Німеччина[28]

Німецьким перестраховикам не потрібно одержувати дозвіл на здійснення перестрахування. Цей факт є загально відомим. Часто відсутність обов’язку одержувати дозвіл сприймається як відсутність нагляду. Однак це твердження є невірним та потребує роз’яснень.

Є дві категорії перестраховиків: перша категорія – страховики які займаються страхуванням і перестрахуванням. Ця категорія підлягає повному нагляду з боку регулятора. Причиною цього є наявність угод прямого страхування поряд із перестрахуванням. Позиція німецького регулятора є зрозумілою: коли страховики мають справу із перестраховиками вони є більш професійно підготовленими і тому загроза того, що вони виберуть ненадійного перестраховика набагато менша за загрозу того, що страхувальник обере ненадійного страховика. Друга категорія – це так звані професійні перестраховики, виключним видом діяльності яких є перестрахування. Друга категорія на відміну від першої не є такою однорідною та її можна поділити на 3 підгрупи. Перша: німецькі професійні перестраховики, які мають організаційно-правову форму товариства взаємної допомоги (mutual assistance) підлягають такому ж нагляду як і первинні страховики. Друга: німецькі професійні перестраховики, які мають іншу організаційно-правову форму є об’єктом обмеженого нагляду. Третя: іноземні професійні перестраховики, які взагалі не є об’єктом нагляду, незалежно від того чи вони мають філіал в Німеччині.

Система страхового нагляду Німеччини виділяє прямий та опосередкований нагляд. Опосередкований нагляд означає, що нагляд здійснюється не за перестраховиком, а за перестраховою діяльністю. Тобто регулятор слідкує за тим, щоб первинний страховик самостійно перевіряв чи перестраховик: має відповідний досвід роботи, отримує страхові премії і несе сам відповідальність чи діє як перестраховий брокер, передаючі всі страхові премії іншому перестраховику, є фінансово стабільним; та знаходиться в країні, законодавство якої не забороняє переказ грошей за страховими вимогами.

Регулятор Німеччини завжди має можливість перевірити чи вибрав страховик надійного перестраховика за допомогою запиту стосовно інформації, аналізу внутрішньої звітності, та перевірок на місцях. У випадку, якщо регулятор виявить, що існує загроза правам страхувальників, він може вимагати від первинного страховика розірвати контракти перестрахування. Після цього, німецький регулятор повідомить інших європейський регуляторів про те, що певний перестраховик не відповідає вимогам стабільності. В цій ситуації можна побачити наступне: навіть якщо перестраховик не підпадає взагалі під нагляд, німецький регулятор може заборонити страховикам вступати з цим перестраховиком у відносини. Регулятор Німеччини надавши роз’яснення як первинний страховик повинен перевіряти перестраховика на предмет надійності та стабільності. Це роз’яснення містить положення, які забезпечують пруденційний нагляд.

Прямий (безпосередній) нагляд за перестраховиком містить дві процедури: реєстрація та постійний нагляд.

Кожен професійний перестраховик повинен бути зареєстрований в реєстрі німецького регулятора. Зареєстровані перестраховики після цього стають об’єктом постійного нагляду.

Постійний нагляд означає, що за перестраховиком здійснюється нагляд на постійній основі. В момент коли компанія подає заяву на реєстрацію регулятор перевіряє чи розміщений головний офіс страховика в Німеччині. Якщо головний офіс розміщений за межами Німеччини, така компанія не може бути зареєстрована. Також регулятор перевіряє кваліфікацію органу правління перестраховика та власників перестраховика (цю інформацію перестраховик повинен надати при реєстрації). Нещодавно було прийнято новий закон в Німеччині „Про страхування” в результаті чого через певний період, визначений в перехідних положеннях перестраховик може обирати одну з наступних організаційно-правових форм: відкрита публічна компанія з обмеженою відповідальністю, товариства взаємної допомоги, корпорації та установи публічного права. В законі закріплюються положення про правила інвестування технічних резервів (принцип диверсифікації активів). Перестраховик повинен надавати наглядовому органу звіти, а також на запит регулятора повинен надавати додаткову інформацію.

Первинним контролем за перестраховиком є аналіз „зовнішньої” фінансової звітності. „Зовнішня” звітність означає звітність, яка є загально доступною і друкується в певних виданнях. Звітність повинна відповідати „Стандартам звітності Німеччини”, які закріплені в Торговому кодексі Німеччини та інших актах. Застосовується принцип пруденційного нагляду, який полягає в тому, що бізнесмен повинен не завищувати активи та занижувати зобов’язання, а навпаки. Якщо професійні перестраховики входять до певної групи, така група є об’єктом нагляду лише у разі, якщо в групу входить страховик.

Протягом 10 місяців після закінчення звітного року, перестраховик повинен надати фінансові річні звіти та звіт щодо фінансового стану. Річні звіти повинні бути перевірені аудиторами. Загальні збори учасників повинні затвердити звіти протягом 14 місяців після закінчення звітного року. Аналітики регулятора перевіряють звітні дані та можуть вимагати зробити виправлення у випадку виявлення помилок. Аналізуються дані не тільки поточні, а і за останні 5 років, що оцінити тенденції розвитку перестраховика. Такий аналіз, що включає в себе 5-річний період дає змогу оцінити походження активів.

Здійснення нагляду за конкретним перестраховиком починається з короткого аналізу, який складається з декількох етапів. Перший етап включає в себе перевірку: премій, виплат, операційних витрат, технічних резервів, неоплачених вимог. Требі підкреслити особливий німецький підхід: оцінка всіх активів здійснюється на підставі принципу „завжди на користь меншого”, що означає наступне: всі активи оцінюються за заниженою (мінімальною) вартістю. Коли перестраховик у звітних даних не використовує цей принцип, у регулятора можуть виникати запитання. Другий етап – аналіз прибутків, які виникли завдяки інвестиціям.

Річний фінансовий звіт та звіт про стан перестраховика повинен перевірятись аудитором. Перестраховик повинен повідомити регулятора про призначення певного аудитора перед початком здійснення перевірки цим аудитором. Зміст висновку аудитора регулюється „Положенням про зміст висновку аудитора”, яке затверджено німецьким регулятором. До регулятора має бути направлено копії аудиторського висновку та коментарю до такого висновку, зробленого членами правління перестраховика. Також має бути наданий звіт правління перестраховика про відносини з афілійованими особами.

Термін „внутрішня звітність” означає звітні дані, які страховик надає виключно регулятору і не публікує ці данні де-небудь. Положення, що регулюють правила внутрішньої звітності були затверджені в 1995 році. Чинні положення вимагають від страховика подавати зазначені нижче документи, які мають визначений формат. Документи, які повинні додаватись:

- бухгалтерський баланс;

- звіт прибутків та видатків;

- розподіл інвестицій;

- прибутки та видатки внаслідок здійснення інвестицій;

- структуру певних видатків, які містяться в звітах про прибутки за збитки;

- детальна інформація про збитки та видатки, які стосуються страхової діяльності (цей пункт є дуже важливим, бо ці документи надають дуже важливу інформацію, структуровану за видами договорів та продуктів);

Перестраховик також повинен подавати інформацію про учать в інших компаніях і інформацію про внутрішню і зовнішню діяльність перестраховика.

Регулятор має повноваження перевіряти не тільки первинних страховиків, а і перестраховиків.

Регулятор може накладати штрафи на страховика, якщо останній надав неправдиву інформацію. Штраф також може бути накладений, якщо подана інформація не відповідає затвердженому стандарту. Якщо інспектор, який перевіряє перестраховика виявляє, що бізнес перестраховика постійно погіршується він може вимагати від перестраховика пояснень з цього приводу. Якщо є серйозні сумніви щодо стабільності перестраховика, може були призначена виїзна перевірка з метою отримання точних даних.

Ще нещодавно німецьке законодавство не дозволяло регулятору надавати приписи перестраховикам щодо виправлення ситуації. Але зараз ситуація змінилася. Нове положення законодавства містить наступне: „Регулятор може висувати компаніям, членам правління або іншим менеджерам будь-які вимоги для того, щоб всі положення законодавства були дотримані, зокрема щоб перестрахова компанія в будь-який момент могла виконати всі свої зобов’язання. Регулятор, у випадку якщо заходи були неефективним, може прийняти рішення про відкликання членів правління перестраховика та заборонити таким особам здійснювати свої функції”. Дуже ефективним тут є непрямий нагляд, бо регулятор може заборонити первинним страховикам укладати угоди перестрахуванням з перестраховиком.

Німецька система нагляду за перестраховою діяльністю складається з прямого та опосередкованого нагляду. У випадку якщо професійні перестраховики мають форму товариства взаємодопомоги (mutual society) вони є об’єктом такого ж нагляду як і первинні страховики. Інші професійні перестраховики, зареєстровані в Німеччині, є об’єктом прямого нагляду, але обмеженого. Іноземні професійні перестраховики не є суб’єктами прямого нагляду. Абсолютно всі перестраховики, які здійснюють діяльність з німецькими страховиками підпадають під нагляд німецького регулятора. Історія перестрахового бізнесу в Германії не знає фактів неплатоспроможності перестраховиків. Причиною цього є вирішення проблем на ранній стадії, що дозволяє оперативно вирішити ці проблеми.

Литва. Страхова діяльність в Литві регулюється Законом „Про страхування” від 18 вересня 2003 року. Система нагляду є схожою на німецьку, де нагляд за страховиками є повним, а за професійними перестраховиками (тобто компаніями, які займаються виключно перестрахуванням) є обмеженим. Перестрахуванням в Литві можуть займатися як страховики так і професійні перестраховики. Страховики, які отримали ліцензії на страхування можуть здійснювати перестрахування за тими видами страхування, на які є ліценція. Компанія, яка займається виключно перестрахуванням не повинна отримувати жодних ліцензій. Для того, щоб здійснювати перестрахову діяльність в Литві не обов’язково реєструвати філіал, тобто можна укладати угоди з литовськими страховиками на основі транскордонних операцій. Але в цьому випадку діють вимоги, які затверджені Литовським регулятором. Ці вимоги встановлюють обмеження для страховика, який бажає перекласти частину свої ризиків на перестраховика. Перестраховики умовно поділяються на декілька групи залежно від їх фінансового стану. Чим вище показники фінансової стабільності перестраховика (основини критерієм є рейтинг певно-визначених міжнародних агентств) тим більшу частку від своїх ризиків можна передавати такому перестраховику. Якщо перестрахування здійснює страховик, він є об’єктом повного нагляду. Якщо перестрахування здійснює професійний перестраховик він є об’єктом обмеженого нагляду. Відповідно до ст. 204 обмежений нагляд передбачає наступні повноваження в сфері нагляду за перестрахуванням:

- витребування інформації шляхом направлення запитів;

- проведення перевірок на місцях;

Професійні перестраховики Литви зобов’язані публікувати фінансові звіти в порядку, затвердженому регулятором Литви. Литовський регулятор може заборонити литовським страховикам укладати угоду з певним професійним перестраховиком.

Латвія. Страхова діяльність в цій країні регулюється Законом Латвії „Про страхові компанії та нагляд за страховими компаніями” від 1 вересня 1998 році. Останні зміни були внесені 27 березня 2003 року. Закон Латвії, як і Литви був цілком змінений у зв’язку зі входженням до Європейського Союзу. Страхові компанії, що зареєстровані в країнах ЄС можуть вільно здійснювати страхову діяльність на території Латвії без реєстрації. Інші країни повинні пройти всі необхідні процедури, які існують для національних компаній (зареєструвати філіали, отримати ліцензію, тощо). Питання регулювання перестрахової діяльності закріплені у 8 главі Закону. Страховики Латвії можуть укладати угоди перестрахування лише з наступними перестраховиками:

- страхові компанії, що зареєстровані в Латвії, Литві, Естонії та мають ліцензію на здійснення відповідного виду страхування;

- страхові компанії, що зареєстровані в країнах-членах ЄС та мають ліцензію на відповідний вид страхування в країні реєстрації;

- перестрахові компанії (професійні), які зареєстровані в країнах, інвестиційний рейтинг яких є високим за даними міжнародно-рейтингових агентств.

Латвійські страхові компанії, що займаються страхуванням життя можуть перестраховувати лише ризики „життя”. Відповідно латвійські страхові компанії, що займаються страхуванням „не життя” можуть перестраховувати ризики „не життя”.

Перестрахова діяльність в Латвії є об’єктом нагляду, але такий нагляд є однобокий. Латвійський регулятор захищає інтереси лише страхувальників Латвії. Перестраховики Латвії, які займаються виключно перестрахуванням взагалі не підпадають під нагляд. Вони не отримують ліцензії, не реєструються, не опубліковують звіти, не можуть перевірятися. Цим компаніям не можна видавати приписи. Одним з аргументів, що нагляду за перестраховими компаніями в Латвії не існує є відповіді регулятора Латвії на запити Держфінпослуг. Другим аргументом є інформація на офіційному сайті Міжнародної Асоціації органів, що здійснюють нагляд за страховою діяльністю. Відповідно до інформації, що розташована регулятором Латвії, нагляду за перестрахуванням, а також перестраховими компаніями в Латвії, не існує. Після аналізу відповіді регулятора виявилось, що регулятор навіть не володіє інформацією про акціонерів перестрахових товариств. Для отримання такої інформації регулятор вимуше-ний робити запити до інших державних органів. Тобто відповідь абсолютно однозначна – нагляд з боку держави за перестраховими компаніями в Латвії не здійснюється.

Росія. Страхова та перестрахова діяльність в Росії регулюється Законом Російської Федерації "Об организации страхового дела в Российской Федерации" від 27 листопада 1992 року. В цей закон було внесено останні зміни в грудні 2003 року. Згідно з російським законом страхова та перестрахова діяльність є об’єктом повного, прямого нагляду. Страхові компанії, які займаються виключно перестрахуванням є об’єктом такого ж нагляду як і страховики, які займаються страхуванням і перестрахуванням. На відміну від Німеччини та Литви російській компанії для провадження перестрахування замало реєстрації і слід отримати ліцензію. Для отримання ліцензії, компанія повинна подати такі ж документи регулятору, що і страхова компанія за виключенням даних про страхового актуарія, правил страхування та страхових тарифів. Строк протягом якого має бути видана (або відхилена заява) ліцензія складає 60 днів. Російські перестраховики повинні публікувати та надавати регулятори річні звіти, висновки актуаріїв, сформувати необхідний статутний фонд (30 млн. рублів – 6 млн. грн.).

В Росії існує повний та прямий нагляд за перестрахуванням, який має такий же характер як і нагляд за страхуванням.

2. Нормативні вимоги до перестрахування та рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 р. N 124 введений “Порядок та вимоги щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента”, який спрямований на посилення захисту інтересів страхувальників, забезпечення платоспроможності страховиків, надійності, безпечності та диверсифікованості розміщення страхових резервів.

Укладення страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України із страховиками (перестраховиками) нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли:

- законодавством країни, в якій зареєстрований страховик (перестраховик) нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою і перестраховою діяльністю;

- страховик (перестраховик) нерезидент провадить безперервну страхову (перестрахову) діяльність не менше ніж три роки до дати укладення договору перестрахування;

- відсутні факти порушення страховиком (перестраховиком) нерезидентом законодавства про страхову і перестрахову діяльність і з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з тероризмом країни його реєстрації.

Дотримання зазначених вимог підтверджує інформація у письмовій формі або у вигляді електронних даних, надана на звернення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг органом, який виконує функції нагляду за страховою і перестраховою діяльністю у країні реєстрації страховика (перестраховика) нерезидента, або Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю (IAIS). Така інформація повинна містити реквізити відправника (найменування, адреса, в тому числі електронної пошти, номер телефону, ім'я та прізвище посадової особи, яка підписала інформацію).

За інформацією Комісія звертається у разі відсутності (недостатності) відомостей про діяльність страховика (перестраховика) нерезидента, що підтверджують дотримання передбачених цим пунктом вимог, виявленої за результатами аналізу інформації, що подається Комісії відповідно до Порядку та вимог, аналізу звітних даних, що подаються Комісії відповідно до законодавства страховиками (цедентами, перестрахувальниками), або виїзних і безвиїзних перевірок.

У разі потреби страховики (цеденти, перестрахувальники) звертаються до Комісії із запитом щодо відповідності страховиків (перестраховиків) нерезидентів Порядку та вимог, з якими передбачається укладення договорів перестрахування, яка надає необхідну інформацію у визначеному нею порядку.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) не пізніше ніж у десятиденний строк після укладення договорів перестрахування із страховиками (перестраховиками) нерезидентами інформують Комісію про їх укладення в порядку, визначеному Комісією.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) можуть укладати договори перестрахування за участю перестрахових брокерів-нерезидентів лише через їх постійні представництва в Україні, зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів.

Для укладення договору перестрахування із страховиками (перестраховиками) нерезидентами за участю перестрахових брокерів-нерезидентів їх постійні представництва подають страховикам (цедентам, перестрахувальникам) засвідчені в установленому порядку копії таких документів:

- свідоцтва про державну реєстрацію постійного представництва перестрахового брокера-нерезидента в Україні як платника податку;

- документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби;

- свідоцтва про включення до державного реєстру страхових і перестрахових брокерів.

Згідно з розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 1 лютого 2007 р. N 6763 “Порядком підтвердження перестраховими брокерами здійснення за їхньою участю перестрахування у перестраховика-нерезидента” [6], рейтинг фінансової надійності (стійкості) перестраховика повинен відповідати наступним встановленим вимогам:

1. Договори перестрахування, укладені через або за посередництвом перестрахових брокерів, повинні відповідати вимогам щодо здійснення перестрахування в перестраховика-нерезидента, які визначені законодавством.

2. Рейтинг фінансової надійності (стійкості) перестраховиків-нерезидентів підтверджується перестраховими брокерами шляхом подання до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України декларації за формою 1ПБ згідно з додатком разом із документами, що до неї додаються, а до податкових органів - відповідно до вимог законодавства.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6